Решение № 139937592, 21.09.2026, Охтирський міськрайонний суд Сумської області

Справа № 583/4233/26

2/583/2121/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 вересня 2026 року Охтирський міськрайонний суд Сумської області в складі:

головуючого судді Савєльєвої А.І.,

з участю секретаря судового засідання Доценко Т.Г.,

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження в місті Охтирка цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ДІДЖИ ФІНАНС», представник позивача Романенко Михайло Едуардович, до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

в с т а н о в и в :

Товариство з обмеженою відповідальністю «ДІДЖИ ФІНАНС» через свого представника Романенка М.Е. звернулося до суду з позовом до відповідача, згідно з яким просить стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» заборгованість за кредитним договором № 257330 від 06.05.2024 у розмірі 33044,70 грн, з яких: заборгованість за тілом кредиту в розмірі 7600,00 грн; заборгованість за відсотками в розмірі 8344,80 грн; заборгованість за комісіями в розмірі 1900,00 грн; заборгованість за пенею в розмірі 15199,90 грн, а також понесені позивачем судові витрати у вигляді сплаченого судового збору в розмірі 2662,40 грн та витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 6000,00 грн.

Позовні вимоги мотивує тим, що 06.05.2024 між Товариством з обмеженою відповідальністю «КЛАЙ ІНВЕСТ» та ОСОБА_1 за допомогою інформаційно-комунікаційної системи укладено кредитний договір № 253730. На виконання умов кредитного договору № 257330 від 06.05.2024 відповідачу перераховано кредитні кошти на картковий рахунок № НОМЕР_1 в сумі 7600,00 грн. На підставі договору факторингу № 23122024/1 від 23.12.2024 ТОВ «КЛАЙ ІНВЕСТ» відступило на користь ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» права вимоги до відповідача за вказаним кредитним договором. Відповідач не виконала належним чином взяті на себе зобов`язання за, у зв`язку з чим загальний розмір її заборгованості становить 33044,70 грн, що і стало підставою для звернення до суду.

Ухвалою судді Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 17 серпня 2026 року відкрито провадження у справі та постановлено справу розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, відповідачеві відповідно до ч. 1 ст. 278 ЦПК України запропоновано протягом п`ятнадцяти днів із дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі подати відзив на позов.

Представник позивача про дату, час та місце розгляду справи повідомлений судом належним чином, у позовній заяві просить розглядати справу без його участі.

Відповідач ОСОБА_1 про дату, час та місце судового засідання повідомлена належним чином, 04.09.2026 зверталася до суду із заявою про ознайомлення з матеріалами справи та надання додаткового строку для подачі відзиву, однак станом на 22.09.2026 відзиву не позовну заяву не подала. Крім того, у вказаній заяві просила врахувати її складне матеріальне та сімейне становище.

Європейський суд з прав людини неодноразово вказував, що на зацікавлену сторону покладається обов`язок проявляти належну увагу в захисті своїх інтересів та вживати необхідних заходів, щоб ознайомитись із подіями процесу (див. серед іншого «Гуржій проти України», заява № 326/3, 01 квітня 2008 року, «Олександр Шевченко проти України», № 8771/02, § 27, 26 квітня 2007 року). Поряд з цим, Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово наголошував, що національні суди мають організовувати судові провадження таким чином, щоб забезпечити їх ефективність та відсутність затримок (див. рішення ЄСПЛ від 02 грудня 2010 року у справі «Шульга проти України» № 16652/04).

Верховний Суд у постанові від 01 жовтня 2020 року у справі № 361/8331/18 зазначив про те, що якщо учасники судового процесу не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Відповідно до ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Суд, вивчивши матеріали справи, дослідивши письмові докази, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову з огляду на наступне.

Судом встановлено, що 06.05.2024 між ТОВ «КЛАЙ ІНВЕСТ» та ОСОБА_1 за допомогою інформаційно-комунікаційної системи укладено Договір про надання фінансового кредиту № 257330 (далі - кредитний договір) (а.с. 37-42).

Відповідно до п. 1.1 кредитнго договору товариство надає клієнту фінансовий кредит в розмірі 7600 грн 00 коп. на умовах строковості, зворотності, платності (далі кредит), а клієнт зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом в порядку та на умовах, визначених цим договором.

Пунктом 1.2 кредитного договору передбачено, що кредит надається строком на 90 днів, тобто до 03.08.2024. Строк дії договору 90 днів. Але в будь-якому випадку, договір діє до повного його виконання сторонами. Клієнт не має права ініціювати укладення додаткового договору для продовження строку кредитування та/або строку виплати кредиту, установлених договором.

Пунктом договору 1.3 кредитного договору передбачено, що за користування кредитом Клієнт сплачує Товариству 445,3 % (процентів) річних від суми кредиту в розрахунку 1,22 % (процентів) на добу. Тип процентної ставки фіксована. Без письмової згоди клієнта товариство не має права збільшувати фіксовану процентну ставку за договором.

Пунктом 1.4 кредитного договору передбачено, що за послуги з надання, обслуговування і повернення кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, надання інформації, довідок, що пов`язані з наданням та обслуговуванням кредиту, юридичне оформлення клієнт сплачує товариству 25% від суми фінансового кредиту. Послуги надаються протягом дії цього договору та вважаються виконаними у день повного виконання клієнтом свої зобов`язань за цим договором.

Пунктом 1.5 кредитного договору передбачено, що кредит надається клієнту в безготівковій формі у національній валюті на реквізити платіжної банківської картки, вказаної клієнтом.

Пунктом 3.5 кредитного договору передбачено, що денна процентна ставка за договором становить 1,50% від суми залишку кредиту за кожен день користування кредитом (109,8% (проценти за користування кредитом з розрахунку 1,22% за кожен день) + 25% комісія, що вказана в п.1.4. цього договору)/ 90 днів.

Відповідно до п. 4.4, 4.4.2 кредитного договору відповідач зобов`язувався своєчасно повернути кредит та сплачувати проценти за користування кредитом та комісію, що вказана в п.1.4. цього договору, в порядку, встановленому договором (а.с.63).

Первісний кредитор свої зобов`язання за кредитним договором виконав та 06.05.2024 надав відповідачу кредитні кошти в розмірі 7600,00 грн на рахунок із використанням банківської платіжної картки № НОМЕР_1 . Факт перерахування кредитних коштів підтверджується наявними в матеріалах справи доказами видачі коштів за кредитним договором № 257330 від 06.05.2024 (а.с. 34).

Пунктами 4.1, 4.1.1 кредитного договору ТОВ «КЛАЙ ІНВЕСТ» надано право вимагати від відповідача повернення кредиту та сплати процентів за користування кредитом в повному обсязі, а також виконання всіх інших зобов`язань за цим Договором і додатками до нього.

На підставі договору факторингу № 23122024/1 від 23.12.2024 (а.с. 25-29) ТОВ «КЛАЙ ІНВЕСТ» відступило на користь ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» права вимоги за кредитним договором № 257330 від 06.05.2024 до відповідача, що підтверджується: копією Акту приймання-передачі реєстру прав вимог від 23.12.2024 (а.с.10); копіями платіжних інструкцій № 11010 від 23.12.2024, № 11147 від 15.01.2025, № 11416 від 13.02.2025 (а.с.45-46); копією витягу з Реєстру прав вимог від 23.12.2024 року, згідно з яким заборгованість відповідача ОСОБА_1 за кредитним договором № 257330 від 06.05.2024 становила 33044,70 грн, з яких: заборгованість за тілом кредиту в розмірі 7600,00 грн; заборгованість за відсотками в розмірі 8344,80 грн; заборгованість за комісіями в розмірі 1900,00 грн; заборгованість за пенею в розмірі 15199,90 грн.

Оскільки термін повернення кредиту у повному обсязі настав, а заборгованість за кредитним договором у встановлений строк не була погашена, у зв`язку з чим ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» набуло права звернення до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості у зв`язку із неналежним виконанням позичальником зобов`язання за кредитним договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Частиною 2 ст. 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Згідно з ч. 1 ст. 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми.

У ч. 1 ст. 627 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частиною 1 ст. 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина 2 ст. 639 ЦК України).

Нормою ст. 639 ЦК України передбачено, якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.

Відповідно до ч.ч. 1,2,4 ст.6 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» для ідентифікації автора електронного документа може використовуватися електронний підпис. Накладанням електронного підпису завершується створення електронного документа. Використання інших видів електронних підписів в електронному документообігу здійснюється суб`єктами електронного документообігу на договірних засадах.

Пунктами 5-7 ст.3 Закону України «Про електронну комерцію» передбачено, що електронний договір - домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

Електронний правочин - дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків, здійснена з використанням інформаційно-телекомунікаційних систем.

Стаття 11 Закону України «Про електронну комерцію» передбачає порядок укладення електронного договору.

Так пропозиція укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття.

Електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною.

Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі «Інтернет» або інших інформаційно-телекомунікаційних системах.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі шляхом перенаправлення (відсилання) до нього.

Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору шляхом перенаправлення (відсилання) до них.

Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним.

Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) або електронний договір повинні містити інформацію щодо можливості отримання стороною такої пропозиції або договору у формі, що унеможливлює зміну змісту.

У разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Інформаційна система суб`єкта електронної комерції, який пропонує укласти електронний договір, має передбачати технічну можливість особи, якій адресована така пропозиція, змінювати зміст наданої інформації до моменту прийняття пропозиції.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст. 12 цього Закону вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Електронні документи (повідомлення), пов`язані з електронним правочином, можуть бути подані як докази сторонами та іншими особами, які беруть участь у судовому розгляді справи. Докази, подані в електронній формі та/або у формі паперових копій електронних повідомлень, вважаються письмовими доказами згідно із статтею 64 Цивільного процесуального кодексу України, статтею 36 Господарського процесуального кодексу України та статтею 79 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судом встановлено, що договір № 257330 від 06.05.2024 між ОСОБА_1 та первісним кредитором ТОВ «КЛАЙ ІНВЕСТ» укладено та підписано сторонами в електронній формі за допомогою інформаційно-телекомунікаційної системи товариства, доступ до якої забезпечується споживачу через веб-сайт або мобільний додаток.

Таким чином, кредитний договір підписаний відповідачем за допомогою одноразового паролю-ідентифікатора, тобто належними та допустимими доказами підтверджено укладання між сторонами даного правочину.

Доказів протилежного матеріали справи не містять, відповідачем таких не надано, не доведено, що він не використовував одноразовий ідентифікатор для підписання електронної форми кредитного договору, що в силу положень статей 12,81 ЦПК України є його процесуальним обов`язком.

Відповідно до ст.610 ЦК України порушенням зобовязання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобовязання (неналежне виконання).

Стаття 625 ЦК України визначає, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Відповідачем зобов`язання щодо своєчасного повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом виконані не були.

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 513 ЦК України правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.

За приписами ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 1078ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

У ст. 516 ЦК України зазначено, що заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

За приписами ч.1 ст. 1082 ЦК України боржник зобов`язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж.

В постанові Верховного Суду від 07.02.2018 у справі № 2-2035/11 (провадження № 61-2449св18) викладено висновок про те, що тлумачення статті 516, частини другої статті 517 ЦК України свідчить, що боржник, який не отримав повідомлення про відступлення права вимоги іншій особі, не позбавляється обов`язку погашення боргу, а лише має право на сплату боргу первісному кредитору і таке виконання є належним.

Аналогічний висновок зроблено і Верховним Судом у справі № 761/1543/20, провадження № 61 - 10389св21 від 23.02.2022, справа № 639/86/17, провадження № 61-5039 св21 від 19.01.2022, справа № 554/8549/15-ц, провадження № 61-18460св20 від 14.07.2021.

Оскільки ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» на підставі договору факторингу № 23122024/1 від 23.12.2024 набуло право вимоги за кредитним договором № 257330 від 06.05.2024, укладеним між ОСОБА_1 та ТОВ «КЛАЙ ІНВЕСТ», у позивача, як нового кредитора, виникло право вимоги повернення кредиту у зв`язку з неналежним виконанням позичальником ОСОБА_1 взятих на себе зобов`язань шляхом стягнення заборгованості за цим договором.

Доказів про визнання договорів факторингу недійсним чи погашення боргу первісному кредитору матеріали справи не містять.

Процесуальним обов`язком суду є належним чином дослідити розрахунок заборгованості за кредитним договором, перевірити його, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з випискою з особового рахунку позичальника, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково зазначити правові аргументи на його спростування і навести у рішенні свій розрахунок (див. постанови Верховного Суду від 03.05.2018 у справі № 404/251/17, від 05.12.2018 у справі № 346/5603/17, від 20.07.2022 у справі № 343/557/15-ц, від 14.09.2022 у справі № 369/7147/15-ц).

Договірні правовідносини, що виникли між банком та фізичною особою - споживачем банківських послуг регулюються Законом України від 12 травня 1991 року № 1023-XII «Про захист прав споживачів» (далі - Закон № 1023-XII).

Згідно з пунктом 22 частини першої статті 1 Закону № 1023-XII споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника.

Конституційний Суд України у рішенні у справі за конституційним зверенням щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України від 22 листопада 1996 року № 543/96-В «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» від 11 липня 2013 року у справі № 1-12/2013 зазначив, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема, у договорах про надання споживчого кредиту.

Як вбачається з розрахунку заборгованості за кредитним договором № 257330 від 06.05.2024 ОСОБА_1 20.12.2021 отримала від ТОВ «КЛАЙ ІНВЕСТ» кредитні кошти в розмірі 7600,00 грн. Відсотки в загальному розмірі 8344,80 грн нараховувалися за передбаченою пунктом 1.3 кредитного договору процентною ставкою 1,22% від тіла кредиту в день за період з 06.05.2024 по 03.08.2021 (по 92,72 грн протягом 90 календарних днів у межах передбаченого п. 1.2 кредитного договору 90-денного строку кредитування).

Вирішуючи питання щодо законності нарахування відсотків, суд враховує наступне.

На момент укладення кредитного договору № 257330 від 06.05.2024 стаття 8 Закону України «Про споживче кредитування» була доповнена частиною п`ятою згідно із Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг».

Згідно з ч. 5 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування», максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до частини четвертої цієї статті, не може перевищувати 1 %.

Закон України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» набрав чинності 24 грудня 2023 року.

Відповідно до ч. 5 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.

Нікчемний правочин (ч. 2 ст. 215 ЦК України) є недійсним вже в момент свого вчинення (ab initio) і незалежно від волі будь-якої особи, автоматично (ipso iure). Нікчемність правочину має абсолютний ефект, оскільки діє щодо всіх (erga omnes). Нікчемний правочин не створює юридичних наслідків, тобто, не зумовлює переходу/набуття/зміни/встановлення/припинення прав ні для кого. Саме тому посилатися на нікчемність правочину може будь-хто. Суд, якщо виявить нікчемність правочину, має її враховувати за власною ініціативою в силу свого положення (ex officio), навіть якщо жодна із заінтересованих осіб цього не вимагає.

Так, пунктом 5 розділу І Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» встановлено, що розділ IV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про споживче кредитування» доповнено пунктом 17 такого змісту: тимчасово, протягом 240 днів з дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», установити, що максимальний розмір денної процентної ставки не може перевищувати: протягом перших 120 днів - 2,5 %; протягом наступних 120 днів - 1,5 %.

Тобто максимальний розмір денної процентної ставки з 24 грудня 2023 року не повинен перевищувати: з 24 грудня 2023 року по 22 квітня 2024 року включно - 2,5 %; з 23 квітня 2024 року по 20 серпня 2024 року - 1,5 %; з 21 серпня 2024 року - 1%.

Водночас, пунктом 2 розділу ІІ «;Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» передбачено, що дія пункту 5 розділу I цього Закону поширюється на договори про споживчий кредит, укладені до набрання чинності цим Законом, якщо строк дії таких договорів продовжено після набрання чинності цим Законом.

Договір між сторонами укладено 06 травня 2024 року, тобто після набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», а тому п. 17 розділу IV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про споживче кредитування» до нього не може бути застосованим.

Вищенаведені висновки щодо максимального розміру денної процентної ставки (1%) у договорах, що укладені після 24 грудня 2023 року, узгоджуються з правовими висновками, викладеними в постанові Сумського апеляційного суду від 04 червня 2026 року в справі № 573/1564/25, у постанові Сумського апеляційного суду від 13 листопада 2025 року в справі № 583/5318/24, у постанові Сумського апеляційного суду від 29 січня 2026 року в справі № 592/12173/25, у постанові Сумського апеляційного суду від 05 лютого 2026 року в справі № 587/3806/25.

За таких обставин підлягає перерахуванню розмір нарахованих позивачем відсотків за користування відповідачем кредитними коштами з урахуванням указаних вище положень закону, виходячи із максимального розміру денної процентної ставки, щ о становить 1 %:

Таким чином, загальний розмір відсотків, який підлягає стягненню з відповідача ОСОБА_1 на користь позивача ТОВ «КЛАЙ ІНВЕСТ» становить 6840,00 грн (7600,00 грн (тіло кредиту) х 1% х 90 днів (передбачений п. 1.2 кредитного договору строк кредитування)).

Надаючи оцінку нарахуванню заявленій позивачем до стягнення заборгованості за пенею в розмірі 15199,90 грн, суд дійшов висновку про відсутність підстав для такого стягнення з огляду на наступне.

Відповідно до частини першої статті 14 ЦК України, особа може бути звільнена від цивільного обов`язку або його виконання у випадках, встановлених договором або актами цивільного законодавства.

Відповідно до п. 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» у зв`язку з військовою агресією РФ проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану», введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року, строк дії якого неодноразово продовжувався.

На час розгляду справи в суді положення п. 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України є чинними.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 Цивільного кодексу України основу цивільного законодавства України становить Конституція України.

Основним актом цивільного законодавства є Цивільний кодекс України (ч. 2 ст. 4 ЦК України).

Отже, ч. 2 ст. 4 ЦК України закріплює пріоритет норм цього Кодексу над нормами інших законів. До того ж такий спосіб вирішення колізії норм ЦК України з нормами інших законів - з констатацією пріоритету норм цього Кодексу над нормами інших законів підтримувався як Конституційним Судом України (Рішення від 13 березня 2012 року у справі № 5-рп/2012), так і Верховним Судом України (постанови від 30 жовтня 2013 року у справі № 6-59цс13, від 16 грудня 2015 у справі № 6-2023цс15). Вказане узгоджується і з правовою позицією, висловленою у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 червня 2021 року у справі №334/3161/17 (пункт 17), від 18 січня 2022 року у справі №910/17048/17 (пункт 78), від 29 червня 2022 року у справі №477/874/19 (пункт 69)).

Також Верховний Суд вже робив висновки щодо застосування пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України до зобов`язань, які виникли на підставі окремих договорів. Зокрема, вказувалося, що на договір про надання поворотної фінансової допомоги (позики) розповсюджується дія пункту 18 Прикінцеві та перехідні положення ЦК України (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 06 вересня 2023 року у справі №910/8349/22); на кредитний договір розповсюджується дія пункту 18 Прикінцеві та перехідні положення ЦК України (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 жовтня 2023 року у справі №706/68/23 (провадження №61-8279св23)).

Тлумачення пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України свідчить, що законодавець передбачив особливості у регулюванні наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання) певних грошових зобов`язань. Така особливість проявляється: (1) в періоді існування особливих правових наслідків. Таким є період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування; (2) в договорах, на які поширюються специфічні правові наслідки. Такими є договір позики, кредитний договір, і в тому числі договір про споживчий кредит; (3) у встановленні спеціальних правових наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання). Такі наслідки полягають в тому, що позичальник звільняється від відповідальності, визначеної частиною другою статті 625 ЦК України, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. У разі якщо неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Таким чином, до спірних правовідносин підлягають застосуванню вимоги п. 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, тому заявлена позивачем вимога про стягнення пені в розмірі 15199,90 грн за кредитним договором № 257330 від 06.05.2024задоволенню не підлягає.

Надаючи оцінку нарахуванню заявленій позивачем до стягнення заборгованості за комісіями в розмірі 1900,00 грн, суд дійшов висновку про відсутність підстав для такого стягнення з огляду на наступне.

Відповідно до частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемним.

Договір про споживчий кредит, укладений з порушенням вимог частини першої цієї статті, є нікчемним.

Частиною четвертою статті 42 Конституції України передбачено, що держава захищає права споживачів, здійснює контроль за якістю і безпечністю продукції та усіх видів послуг і робіт, сприяє діяльності громадських організацій споживачів.

Згідно зі статтею 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність» відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком.

Банкам забороняється вимагати від клієнта придбання будь-яких товарів чи послуг від банку або від спорідненої чи пов`язаної особи банку як обов`язкову умову надання банківських послуг.

Відповідно до пункту 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168 (у редакції, чинній на момент укладення спірного кредитного договору), банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача, тощо), або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення змін до нього, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на кредитного договору тощо).

Відповідно до ч. 1 ст. 11 ЗУ «Про споживче кредитування» після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства, а також договором про споживчий кредит.

Згідно частини третьої статті 13 ЦК України не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Виходячи зі змісту вказаних норм, надання грошових коштів за укладеним кредитним договором відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України є обов`язком банку, виконання такого обов`язку не може обумовлюватися будь-якою зустрічною оплатою з боку позичальника. Оскільки надання кредиту це обов`язок банку за кредитним договором, то така дія як надання фінансового інструменту чи моніторинг заборгованості по кредиту не є самостійною послугою, що замовляється та підлягає оплаті позичальником на користь банку. Оскільки надання фінансового інструменту є фактично наданням кредиту позичальнику, така операція, як і моніторинг заборгованості по кредиту, відповідає економічним потребам лише самого банку та здійснюється при реалізації прав та обов`язків за кредитним договором, тому такі дії банку не є послугами, що об`єктивно надаються клієнту-позичальнику.

Оскільки сплата позичальником винагороди за надання фінансового інструменту та винагороди за проведення додаткового моніторингу є платою за послуги, що супроводжують кредит в даному випадку, тому пункти договору, які передбачають сплату такої винагороди є нікчемними, у зв`язку з чим підстави для нарахування банком комісії на підставі нікчемних умов договору є безпідставними і вказані кошти не підлягають сплаті позичальником.

Такі висновки викладені Верховним Судом в постанові від 07 червня 2023 року у справі № 686/14530/15 (провадження № 61-13299св22).

У матеріалах справи відсутній перелік банківських послуг, які пов`язані з наданням кредиту та які повинні надаватись банком.

Ураховуючи, що позивач не зазначив та не надав доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладенні кредитного договору, то положення договору про встановлення плати за обслуговування кредитної заборгованості є нікчемними відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 11, ч. 5 ст. 12 ЗУ «Про споживче кредитування».

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 10 січня 2024 року у справі № 727/5461/23.

Крім того, у постанові від 06 листопада 2023 року у справі №204/224/21 Верховний Суд дійшов висновку про те, що якщо в кредитному договорі банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування), то положення кредитного договору щодо обов`язку позичальника щомісячно сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

Верховний Суд у постанові від 04 грудня 2024 року у справі №308/628/16-ц вказав на те, що виходячи із принципів справедливості, добросовісності, на позичальника не може бути покладено обов`язок сплачувати платежі за послуги, які ним фактично не замовлялись і які банком фактично не надавались, а встановлення платежів за такі послуги було заборонено нормативно-правовими актами.

Ураховуючи, що банк не надав належних та допустимих доказів на підтвердження надання позичальнику будь-яких додаткових послуг, за які кредитним договором передбачено сплату комісії, суд дійшов висновку, що саме по собі включення до договору умови про сплату комісії за обслуговування кредиту не є достатнім доказом реального надання відповідних послуг споживачу без підтвердження такого надання належними та допустимими доказами.

З огляду на вищезазначене, суд дійшов висновку, що положення кредитного договору №218173 від 19.12.2021 про сплату комісії суперечать положенням статей 11,18 Закону України «Про захист прав споживачів» і є нікчемними з моменту укладення договору, а тому позовні вимоги про стягнення з відповідача на підставі цих положень договору комісії в розмірі 1900,00 грн задоволенню не підлягають.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про те, що з відповідача ОСОБА_2 підлягає стягненню на користь позивача ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» (як правонаступника первісного кредитора ТОВ «КЛАЙ ІНВЕСТ») заборгованість у загальному розмірі 14440,00 грн, яка складається із суми неповернутого тіла кредиту в розмірі 7600,00 грн та заборгованості за відсотками в розмірі 6840,00 грн (7600,00 грн (тіло кредиту) х 1% (максимально допустима процентна ставка) х 90 днів (передбачений пунктом 1.2 кредитного договору строк кредитування).

Враховуючи наявність підстав для часткового задоволення позову, з відповідача підлягають стягненню судові витрати, відповідно до положень Глави 8 ЦПК України.

Так положеннями ч. 1, п. 1 ч. 3 ст.133 ЦПК України визначено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави (ч. 1).

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (ч. 2).

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 3).

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (ч. 4).

Відповідно до ч.ч. 1, 2, 8 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Оцінюючи співмірність витрат на оплату послуг адвоката, суд виходить з наступного.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських послуг (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхньої вартості, виходячи з конкретних обставин справи.

Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12.10.2006 у справі «Двойних проти України» (п. 80), від 10.12.2009 у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (п.п. 34-36), від 23.01.2014 у справі «East/WestAllianceLimited» проти України», від 26.02.2015 у справі «Баришевський проти України» (п. 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

У рішенні ЄСПЛ від 28.11.2002 у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

З огляду на викладене, враховуючи обставини справи, надані стороною позивача докази на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу, а також враховуючи, що дана цивільна справа не є справою значної складності, з урахуванням клопотання представника відповідача про зменшення витрат на правничу допомогу, суд дійшов висновку, що заявлений стороною позивача розмір вартості послуг за правничу допомогу у загальній сумі 6000,00 грн. є завищеним і неспівмірним із предметом даного позову, в зв`язку з чим наявні підстави для застосування положень ч. 5 ст. 137 ЦПК України щодо зменшення розміру витрат на правничу допомогу до 3000,00 грн.

Крім того, при подачі позовної заяви до суду позивачем був сплачений судовий збір в сумі 2662,40 грн.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України, суд здійснює перерозподіл судових витрат та стягує із відповідача на користь позивача судові витрати пропорційно до задоволених вимог (43,7%).

Таким чином, на користь позивача підлягає стягненню з відповідача в рахунок відшкодування судових витрат 2474,47 грн (3000,00 грн (витрати на правничу допомогу) + 2622,40 грн (судовий збір)) х 43,7%).

На підставі викладеного, ст. ст. 207, 517, 526, 1048, 1049, 1054, 1077 ЦК України, керуючись ст.ст. 12, 81, 141, 247, 263-265, 282 ЦПК України, суд -

У Х В А Л И В :

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «ДІДЖИ ФІНАНС», представник позивача Романенко Михайло Едуардович, до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ДІДЖИ ФІНАНС» заборгованість за кредитним договором № 257330 від 06 травня 2024 року в розмірі 14440,00 грн (чотирнадцять тисяч чотириста сорок гривень 00 копійок).

В іншій частині позову відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ДІДЖИ ФІНАНС» судові витрати в розмірі 2474,47 грн (дві тисячі чотириста сімдесят чотири гривні 47 копійок).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено до Сумського апеляційного суду протягом 30 днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Товариство з обмеженою відповідальністю «ДІДЖИ ФІНАНС», код ЄДРПОУ 42649746, адреса: 07406, Київська область, м. Бровари, вул. Симона Петлюри, буд. 21/1.

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 .

Суддя А.І.Савєльєва