Постановление суда № 139937550, 22.09.2026, Лебединський районний суд Сумської області

Справа № 591/3343/15-к

Номер провадження 1-кп/950/7/26

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 вересня 2026 року Лебединський районний суд Сумської області

в складі: судді - ОСОБА_1

з участю секретаря судового засідання - ОСОБА_2 ,

прокурора ОСОБА_3 , обвинуваченого ОСОБА_4 , захисника ОСОБА_5 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Лебедині клопотання обвинуваченого ОСОБА_4 про звільнення від кримінальної відповідальності у зв`язку із закінченням строків давності та закриття кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42015200000000064, про обвинувачення ОСОБА_4 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною другою статті 372 та статтею 340 КК України,

В С Т А Н О В И В:

У провадженні Лебединського районного суду Сумської області перебуває зазначене кримінальне провадження. Згідно з обвинувальним актом ОСОБА_4 інкриміновано діяння, передбачені частиною другою статті 372 та статтею 340 КК України, які, за версією сторони обвинувачення, були вчинені 27-28 січня 2014 року.

18 вересня 2026 року ОСОБА_4 подав клопотання, у якому просив: невідкладно розглянути його під час судового провадження; звільнити його від кримінальної відповідальності на підставі статті 49 КК України; закрити кримінальне провадження відповідно до пункту 1 частини другої статті 284 КПК України; а також у мотивувальній частині ухвали надати оцінку доводам сторони захисту, наведеним у пункті 4 клопотання, щодо порушення строків досудового розслідування, направлення обвинувального акта до суду поза межами цих строків та правових наслідків таких дій.

Клопотання мотивоване тим, що з дня інкримінованих діянь минули строки давності, встановлені пунктами 3 і 4 частини першої статті 49 КК України. Також сторона захисту послалася на процесуальну історію провадження, зокрема на рішення про повернення обвинувального акта прокурору та на дату його повторного направлення до суду.

Захисник ОСОБА_6 подала заяву про відкладення розгляду у зв`язку з перебуванням у відпустці.

У судовому засіданні ОСОБА_4 особисто підтримав клопотання та наполягав на його розгляді. ОСОБА_4 пояснив, що зміст і правові наслідки заявленого клопотання йому зрозумілі, він погоджується на звільнення від кримінальної відповідальності та закриття провадження і не заперечує проти розгляду клопотання без участі захисника ОСОБА_6 . Він також повідомив, що ОСОБА_6 обізнана зі змістом клопотання, а потреби в її додаткових поясненнях немає.

Захисник ОСОБА_5 , яка брала участь у судовому засіданні та здійснювала захист ОСОБА_4 , підтримала клопотання про звільнення від кримінальної відповідальності і закриття кримінального провадження.

Прокурор ОСОБА_3 проти звільнення ОСОБА_4 від кримінальної відповідальності та закриття кримінального провадження не заперечував. Водночас прокурор заперечив проти задоволення прохання, викладеного у пункті 4 клопотання. На його думку, учасники провадження не можуть визначати суду зміст мотивувальної частини рішення, а наведені захистом обставини вже були предметом судового розгляду та отримали відповідну правову оцінку.

Потерпілі до суду не з`явились, звернулись з заявами про розгляд справи за їх відсутності.

Заслухавши учасників судового провадження, перевіривши доводи клопотання у межах, необхідних для його вирішення, суд дійшов таких висновків. Відповідно до частини другої статті 288 КПК України суд зобов`язаний з`ясувати думку потерпілого щодо можливості звільнення обвинуваченого від кримінальної відповідальності. За статтею 325 КПК України, якщо потерпілий не прибув за викликом, суд, заслухавши думку учасників, вирішує, чи можливо провести судовий розгляд без нього. Подані потерпілими заяви засвідчують їх обізнаність про судовий розгляд та свідоме волевиявлення не брати в ньому особистої участі. Вони просили розглянути справу за їх відсутності й не порушували питання про відкладення судового засідання. Отже, кожному потерпілому була забезпечена можливість реалізувати процесуальні права, а їх неявка не перешкоджає розгляду клопотання.

Касаційний кримінальний суд у складі Верховного Суду в постанові від 14 січня 2026 року у справі № 454/3997/24 зазначив, що звільнення від кримінальної відповідальності у зв`язку із закінченням строків давності не залежить від згоди потерпілої сторони, а позиція потерпілих не є вирішальною, коли застосування статті 49 КК України є обов`язковим для суду. Верховний Суд також урахував, що потерпілі подали заяви про проведення судового розгляду без їхньої участі. Тому суд вважає можливим вирішити заявлене клопотання за відсутності потерпілих.

За статтею 20 КПК України обвинуваченому гарантується право на захист, що охоплює право користуватися правовою допомогою захисника. Стаття 324 КПК України спрямована на недопущення розгляду за відсутності захисника, коли його участь є обов`язковою і право особи на професійну правничу допомогу фактично не забезпечене. Водночас участь у провадженні кількох захисників не означає безумовної необхідності відкладати кожне процесуальне питання через неявку одного з них, якщо інший захисник присутній, підготовлений і реально здійснює захист, а обвинувачений після роз`яснення прав не заперечує проти розгляду.

Об`єднана палата Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду в постанові від 1 червня 2026 року у справі № 285/1242/17 вказала, що рішення про проведення розгляду повністю або частково за відсутності адвоката суд приймає з огляду на всі обставини провадження, зокрема складність правового питання, наявність раніше викладеної позиції, участь інших адвокатів та пояснення обвинуваченого, а відсутність адвоката має бути максимально компенсована іншими процесуальними гарантіями.

У цьому засіданні питання має правовий, а не доказовий характер; дослідження доказів обвинувачення чи виконання процесуальних дій, які неможливо повторити, не проводиться. Позиція захисту письмово викладена у клопотанні та підтримана самим ОСОБА_4 і захисником ОСОБА_5 ОСОБА_4 прямо підтвердив, що ОСОБА_6 знає зміст клопотання, додаткових пояснень від неї не потрібно, а проти розгляду за її відсутності він не заперечує. Суд безпосередньо з`ясував добровільність такої позиції та роз`яснив обвинуваченому правові наслідки.

За сукупністю цих обставин розгляд клопотання без участі одного з двох захисників не позбавляє ОСОБА_4 професійної правничої допомоги, не обмежує можливості сторони захисту викласти позицію та не порушує права на захист. Тому заява ОСОБА_6 про відкладення саме розгляду цього клопотання задоволенню не підлягає.

Відповідно до частини першої статті 285 КПК України особа звільняється від кримінальної відповідальності у випадках, передбачених законом України про кримінальну відповідальність.

Згідно з частиною четвертою статті 286 КПК України, якщо під час судового провадження сторона кримінального провадження звернеться до суду з клопотанням про звільнення обвинуваченого від кримінальної відповідальності, суд має невідкладно його розглянути. За частиною третьою статті 288 КПК України суд ухвалою закриває кримінальне провадження та звільняє обвинуваченого від кримінальної відповідальності у разі встановлення передбачених законом підстав.

Пунктом 1 частини другої статті 284 КПК України передбачено закриття кримінального провадження судом у зв`язку зі звільненням особи від кримінальної відповідальності. Водночас частина восьма цієї статті забороняє таке закриття, якщо обвинувачений проти цього заперечує.

За пунктом 3 частини першої статті 49 КК України особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з дня вчинення нетяжкого злочину до дня набрання вироком законної сили минуло п`ять років, а за пунктом 4 частини першої цієї статті - якщо з дня вчинення тяжкого злочину минуло десять років. Частинами другою і третьою статті 49 КК України визначені випадки зупинення та переривання перебігу давності.

Санкція статті 340 КК України передбачає, зокрема, позбавлення волі на строк до п`яти років, тому це кримінальне правопорушення за статтею 12 КК України належить до нетяжких злочинів, а строк давності становить п`ять років. Санкція частини другої статті 372 КК України передбачає позбавлення волі на строк від п`яти до десяти років, тому це кримінальне правопорушення є тяжким злочином, для якого встановлено десятирічний строк давності. Зміна термінології класифікації кримінальних правопорушень після 2014 року на тривалість застосовних у цій справі п`ятирічного та десятирічного строків не вплинула.

За обвинувальним актом інкриміновані ОСОБА_4 події відбулися 27-28 січня 2014 року. Отже, у разі обчислення строку від останньої з указаних дат, п`ятирічний строк за обвинуваченням за статтею 340 КК України закінчився 28 січня 2019 року, а десятирічний строк за обвинуваченням за частиною другою статті 372 КК України - 28 січня 2024 року. На день розгляду клопотання обидва строки сплинули.

Такий підхід відповідає практиці Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду, за якою для вирішення питання про давність суд виходить із дати діяння, зазначеної в обвинувальному акті, не встановлюючи в межах цього питання нової дати чи фактичних обставин, що потребують повного дослідження доказів (постанова від 12 лютого 2025 року у справі № 758/6166/22). Процесуальні дії у кримінальному провадженні самі по собі не припиняють і не переривають перебігу давності (постанова від 22 травня 2018 року у справі № 665/2387/14-к).

Матеріали, кримінального провадження, не містять відомостей про те, що ОСОБА_4 ухилявся від досудового розслідування або суду у розумінні частини другої статті 49 КК України, чи до закінчення відповідних строків вчинив нове кримінальне правопорушення, яке за частиною третьою цієї статті перериває давність. Сторона обвинувачення таких обставин не навела і проти застосування статті 49 КК України не заперечувала. Інкриміновані правопорушення не належать до переліку, щодо якого давність не застосовується.

Звільнення за частинами першоютретьою статті 49 КК України є обов`язковим і не залежить від розсуду суду, якщо сплив установлений строк, немає підстав для його зупинення чи переривання, а обвинувачений не заперечує проти закриття провадження. Такий висновок послідовно викладений у практиці Верховного Суду, зокрема в постановах від 12 вересня 2022 року у справі № 203/241/17 та від 18 лютого 2025 року у справі № 712/8174/23.

ОСОБА_4 особисто та недвозначно погодився на застосування цієї підстави. Його згода не є визнанням винуватості. Закриття провадження у зв`язку із закінченням строків давності має нереабілітуючий характер, але не надає суду підстав робити висновок про доведеність чи недоведеність обвинувачення. До завершення судового розгляду і повного дослідження доказів суд не вирішує питання про винуватість ОСОБА_4 .

Суд не погоджується з твердженням прокурора в тій частині, що сторона взагалі не має права просити суд відповісти на певний довід. За засадами змагальності та диспозитивності, закріпленими у статтях 22 і 26 КПК України, учасники вправі наводити правові аргументи, формулювати прохання та звертати увагу суду на обставини, які вважають істотними. Суд зі свого боку зобов`язаний надати відповідь на доводи, що можуть вплинути на вирішення заявленого питання.

Водночас учасник провадження не може наперед визначити висновок суду, обсяг дослідження чи дослівний зміст мотивувальної частини. Відповідно до статей 94, 370 і 372 КПК України суд самостійно оцінює матеріали, встановлює обставини, необхідні для конкретного рішення, та наводить мотиви прийняття або відхилення вимог.

Предметом цього розгляду є наявність підстав, передбачених статтею 49 КК України та пунктом 1 частини другої статті 284 КПК України. Для цього суд має встановити дату інкримінованих діянь, їх правову класифікацію для визначення тривалості строків, сплив цих строків, відсутність обставин зупинення чи переривання давності та добровільну згоду обвинуваченого. Питання про додержання строків досудового розслідування, своєчасність направлення обвинувального акта і допустимість окремих процесуальних дій не є елементами цієї правової підстави.

Перебіг давності за статтею 49 КК України починається з дня вчинення інкримінованого діяння і може змінюватися лише у випадках, прямо визначених частинами другою та третьою цієї статті. Тому можливе порушення строків, передбачених статтею 219 КПК України, саме по собі не скорочує, не продовжує і не перериває строку давності та не впливає на висновок, необхідний для вирішення заявленого клопотання.

Пунктом 10 частини першої статті 284 КПК України передбачено закриття кримінального провадження, якщо після повідомлення особі про підозру закінчився строк досудового розслідування, визначений статтею 219 цього Кодексу, крім випадку повідомлення особі про підозру у вчиненні тяжкого чи особливо тяжкого злочину проти життя та здоров`я особи. Цей пункт введено в дію 16 березня 2018 року Законом України № 2147-VIII. Згідно з пунктом 4 параграфа 2 розділу 4 цього Закону відповідні зміни не мають зворотної дії в часі та застосовуються до проваджень, відомості про які внесено до ЄРДР після введення цих змін у дію.

Об`єднана палата Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду в постанові від 11 вересня 2023 року у справі № 711/8244/18 сформулювала висновок, що пункт 10 частини першої статті 284 КПК України застосовується лише до кримінальних проваджень, відомості про які внесено до ЄРДР з 16 березня 2018 року, та не поширюється на провадження, відомості щодо яких внесено до ЄРДР до цієї дати. При цьому відповідно до частини сьомої статті 217 КПК України днем початку досудового розслідування у виділеному провадженні є день початку розслідування, з якого виділено окремі матеріали.

Первісне кримінальне провадження № 42014200000000026 зареєстровано 25 лютого 2014 року, а матеріали щодо ОСОБА_4 виділено 19 лютого 2015 року у кримінальне провадження № 42015200000000064. Обидві дати передують 16 березня 2018 року. Отже, незалежно від оцінки доводів про обчислення строку досудового розслідування це кримінальне провадження не може бути закрите на підставі пункту 10 частини першої статті 284 КПК України.

Такий висновок узгоджується з постановою Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду від 9 квітня 2024 року у справі № 522/15160/20. У ній зазначено, що кримінальні провадження, відомості про які внесено до ЄРДР до 16 березня 2018 року, не підлягають закриттю за пунктом 10 частини першої статті 284 КПК України та передаються до суду навіть після закінчення строку досудового розслідування. У такому провадженні під час повного судового розгляду суд досліджує доказову базу, здобуту в межах строку досудового розслідування, оцінює кожний доказ з погляду належності, допустимості й достовірності, а сукупність доказів - з погляду достатності та взаємозв`язку.

Щодо наслідків повернення обвинувального акта прокурору Об`єднана палата Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду в постанові від 15 квітня 2024 року у справі № 753/25892/21 роз`яснила, що таке повернення не відновлює і не поновлює досудового розслідування. Якщо обвинувальний акт уперше направлено до суду в межах строку досудового розслідування, період між його поверненням і повторним направленням не входить до строку досудового розслідування. У цей період сторона обвинувачення вправі виконати лише процесуальні дії, необхідні для приведення обвинувального акта у відповідність до вимог КПК України та виконання ухвали суду, а прокурор повинен повторно звернутися до суду без невиправданої затримки, у межах розумного строку.

Тому самі по собі повторне вручення стороні захисту та направлення до суду обвинувального акта у січні 2016 року не доводять незаконності цих дій. Якщо після повернення обвинувального акта проводилися дії, які не були необхідними для усунення його недоліків і виконання ухвали суду, питання про правові наслідки таких дій вирішувалося б під час повного судового розгляду при оцінці допустимості конкретних доказів.

Ухвала Зарічного районного суду м. Суми від 16 листопада 2015 року стосувалася дотримання порядку вручення обвинувального акта, а не встановлення факту закінчення строку досудового розслідування. Ухвалу Тростянецького районного суду Сумської області від 15 серпня 2016 року скасовано ухвалою Апеляційного суду Сумської області від 21 жовтня 2016 року. Тому викладені у скасованій ухвалі висновки не створюють обов`язкових правових наслідків для цього провадження.

Аналогічні доводи сторони захисту вже були предметом судового розгляду. Ухвалою Лебединського районного суду Сумської області від 18 березня 2026 року відмовлено у задоволенні клопотання про закриття цього кримінального провадження, повернення обвинувального акта прокурору та вирішення пов`язаних із цим вимог. Суд установив, що обвинувальний акт уперше направлено до суду 12 травня 2015 року в межах строку досудового розслідування, а його подальше повернення та повторне направлення самі по собі не свідчать про поновлення досудового розслідування чи вчинення процесуальних дій поза його строком.

Заявлене клопотання має інший предмет і ґрунтується на самостійній матеріально-правовій підставі, а саме закінченні строків давності, передбачених статтею 49 КК України. Його задоволення не переглядає і не змінює висновків ухвали від 18 березня 2026 року та не означає визнання того, що обвинувальний акт було направлено до суду з порушенням строку досудового розслідування.

Касаційний кримінальний суд у складі Верховного Суду в постановах від 30 січня 2025 року у справі № 757/72925/17-к та від 18 лютого 2025 року у справі № 712/8174/23 наголосив, що в разі закриття провадження до завершення повного судового розгляду суд викладає лише обставини і мотиви, необхідні для вирішення питання про звільнення, та не робить висновків, що передбачають повну оцінку доказів або встановлення винуватості чи невинуватості особи.

Отже, для вирішення клопотання за статтею 49 КК України немає потреби встановлювати, чи був обвинувальний акт направлений до суду поза межами строку досудового розслідування, та визначати правові наслідки такого направлення. Повторна оцінка вже вирішених доводів у межах цього клопотання означала б вихід за межі обставин, необхідних для застосування статті 49 КК України, та фактичний повторний розгляд питання, щодо якого суд уже постановив окрему ухвалу.

Викладене у пункті 4 клопотання прохання зазначити в ухвалі певні мотиви не є самостійною процесуальною вимогою або окремим способом судового захисту. Воно відображає правові аргументи сторони захисту та запропонований нею обсяг мотивування. Суд надав цим аргументам відповідь у межах, необхідних для вирішення питання про звільнення від кримінальної відповідальності, однак зміст і межі мотивувальної частини визначає суд відповідно до статей 370 і 372 КПК України. Тому окреме вирішення цього прохання в резолютивній частині ухвали не вимагається.

З огляду на закінчення п`ятирічного та десятирічного строків давності, відсутність встановлених підстав для їх зупинення чи переривання, добровільну згоду ОСОБА_4 і відсутність заперечень прокурора суд приходить до висновку, що клопотання підлягає задоволенню, ОСОБА_4 підлягає звільненню від кримінальної відповідальності, а кримінальне провадження підлягає закриттю.

Керуючись статтею 49 КК України, статтями 20, 22, 26, 284286, 288, 324, 325, 369372, 376, 392, 395 КПК України, суд

У Х В А Л И В:

Клопотання ОСОБА_4 про звільнення від кримінальної відповідальності у зв`язку із закінченням строків давності та закриття кримінального провадження задовольнити частково.

ОСОБА_4 звільнити від кримінальної відповідальності за обвинуваченням у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною другою статті 372 та статтею 340 КК України, на підставі пунктів 3 і 4 частини першої статті 49 КК України у зв`язку із закінченням строків давності.

Кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42015200000000064 від 19 лютого 2015 року, у судовій справі № 591/3343/15-к за обвинуваченням ОСОБА_4 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною другою статті 372 та статтею 340 КК України, закрити на підставі пункту 1 частини другої статті 284 КПК України у зв`язку зі звільненням особи від кримінальної відповідальності.

У решті клопотання, а саме в частині прохання, викладеного у пункті 4, про надання в мотивувальній частині ухвали оцінки доводам щодо порушення строків досудового розслідування, направлення обвинувального акта поза межами цих строків та правових наслідків таких дій, відмовити.

Ухвала може бути оскаржена до Сумського апеляційного суду протягом семи днів з дня її оголошення.

Ухвала набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги ухвала, якщо її не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Суддя: ОСОБА_7