Решение № 139934477, 22.09.2026, Тетіївський районний суд Київської області

22.09.2026 Провадження по справі № 2/940/784/26

Справа № 940/1154/26

РІШЕННЯ

Іменем України

22 вересня 2026 року Тетіївський районний суд Київської області у складі :

головуючого судді Самсоненка Р.В.

за участю секретаря судових засідань Авілової Т.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Тетієві в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

встановив:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітал» пред`явило позов до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором № 885858505 від 10.07.2024 в розмірі 60920,09 грн. та понесених судових витрат.

В обґрунтування позову зазначено, що 10.07.2024 ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та відповідачка ОСОБА_1 уклали кредитний договір № 885858505 у формі електронного документа з використанням електронного підпису. Відповідно до умов договору кредитодавець надає позичальникові грошові кошти в розмірі 4000,00 грн. на умовах сплати процентів за користування кредитом.

29.07.2025 ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» уклали договір факторингу №МВ-ТП/46. Згідно Реєстру прав вимоги № б/н від 29.07.2025 первісний кредитор відступив ТОВ «Таліон Плюс» право грошової вимоги до відповідачки за кредитним договором № 885858505 від 10.07.2024.

27.02.2026 між ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «Юніт Капітал» укладено Договір факторингу № 27/0226-01. Відповідно до Реєстру прав вимоги № 1 від 27.02.2026 до Договору факторингу № 27/0226-01 від 27.02.2026 від ТОВ «Таліон Плюс» до ТОВ «Юніт Капітал» перейшло право вимоги до відповідачки за кредитним договором № 885858505 від 10.07.2024.

Позивач стверджує, що відповідачка належним чином умови договору не виконувала і має непогашену заборгованість перед ТОВ «Юніт Капітал» в сумі 70912,77грн., з яких: 19985,35 грн. - заборгованість по тілу кредиту; 40934,74 грн. - заборгованість попроцентах; 9992,68 грн. заборгованість за штрафними санкціями штраф, пеня).

Проте, вимоги щодо стягнення штрафних санкцій у межах даного позову не заявляються, у зв`язку з чим загальний розмір грошових вимог до стягнення становить 60920,09 грн.

Ухвалою Тетіївського районного суду Київської області від 03.07.2026 відкрито провадження в справі та постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін. Відповідачці роз`яснено право подавати заяву із запереченнями проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження та відзив на позов протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі, а також наслідки ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, зокрема право суду вирішити спір за наявними матеріалами справи.

15.07.2026 до суду від представника відповідачки ОСОБА_1 адвоката Скользнєвої В.В. надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого представник відповідачки просить в задоволенні позову ТОВ «Юніт Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором відмовити повністю, з наступних підстав. Реєстри боржників до Договорів факторингу № МВ-ТП/46 та № 27/0226-01 складаються лише з трьох аркушів, у даних документах відсутні фрагменти тексту, а інформація щодо відступлення права вимоги до відповідачки за кредитним договором жодним чином не засвідчена підписами та печатками сторін, печатки з підписами сторін договору факторингу містяться на окремих аркушах. Таким чином, Позивачем не надано належних первинних документів, а саме платіжних інструкції, квитанцій які б підтверджували оплату за договором факторингу №МВ-ТП/46.

Відповідачка вважає, що нарахована позивачем сума по відсоткам за кредитним договором в загальному розмірі 40 934,74 грн. не відповідає нормам Закону України «Про захист прав споживачів».

З розрахунку заборгованості ТОВ «Манівео», наданого позивачем, вбачається, що за кредитним договором №885858505 ОСОБА_1 було надано кошти на загальну суму 20 223 грн. З цього ж розрахунку вбачається, що ОСОБА_1 сплатила первісному кредитору ТОВ «Манівео», в рахунок погашення боргу, 55836 грн.

Аналіз указаних норм, дає підстави для висновку про те, що нарахований позивачем розмір відсотків є несправедливим з урахуванням розміру отриманих коштів 20 223 грн та того, що відповідно до розрахунку заборгованості Відповідачкою було сплачено 55 836 грн, що в 2 рази перевищує розмір тіла кредиту.

Враховуючи, що Відповідачкою було сплачено в рахунок погашення боргу 60 920,09 грн, перевищує загальну суму боргу у розмірі 40446 грн, вважаємо, що грошові зобов`язання Відповідачки за кредитним договором №885858505 були виконані в повному обсязі.

Разом з тим, зазначає про необґрунтованість вартості наданих адвокатом позивачу послуг на професійну правничу допомогу. Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалено рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір витрат на правову допомогу визначений стороною та її адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи зокрема на складність справи і витраченого адвокатом часу.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. 01.07.2026 між ОСОБА_1 та адвокатом Скользнєвою В.В. було укладено договір про надання правової допомоги. На підтвердження понесених ОСОБА_1 витрат на професійну правничу допомогу надано акт здачі - прийняття наданих послуг від 01.07.2026 та квитанцію до прибуткового касового ордеру від 01.07.2026 на суму 6000,00 грн. та договір про надання правової допомоги. На підставі викладеного просять в задоволенні позову відмовити в повному обсязі та стягнути з ТОВ «Юніт Капітал» на користь ОСОБА_1 витрати на правову допомогу у розмірі 6000,00 грн.

16.07.2026 до суду від представника позивача ТОВ «Юніт Капітал» Кукси К.О. надійшла відповідь на відзив, відповідно до якої представник позивача зазначає, що наадані Позивачем витяги з Реєстру прав вимоги до Договорів факторингу № МВ-ТП/46 від 29.07.2025 та № 27/0226-01 від 27.02.2026 підписані та мають печатки уповноважених осіб, а також зазначена вся важлива інформація, а саме: номер реєстру, номер договору, дата договору, суми заборгованостей, реквізити сторін. Дані документи долучені разом з позовною заявою. Ці документи містять всі необхідні реквізити, підписи сторін та оформлені належним чином, відповідно до встановлених форм договорів факторингу.

Зазначає, що Реєстри прав вимоги в межах договорів факторингу містять інформацію, яка відповідно до законодавства України належить до таємниці фінансової послуги. Це положення закріплене в статті 10 Закону України «Про фінансові послуги та фінансові компанії», де зазначено, що конфіденційна інформація, яка стосується фінансових послуг, не підлягає розголошенню без згоди відповідних осіб, крім випадків, прямо передбачених законом. У контексті договорів факторингу така інформація включає деталі щодо боржників, їхніх зобов`язань.

З матеріалів справи вбачається, що подані витяги з реєстрів прав вимоги за договором факторингу відповідають вимогам, встановленим законодавством України.

Зазаначає, що твердження Відповідача на недоведеність переходу права вимоги в зв`язку з тим, що Позивачем не долучено докази, що підтверджують оплату договорів факторингу є нікчемними. Враховуючи наведене, Позивач дійсно підтвердив факт переходу права вимоги, оскільки він виконав умови договору факторингу, надавши відповідні документи.

Звертає увагу Суду на те, що Позивач набув право вимоги до Відповідача на підставі Договору факторингу № 27/0226-01 від 27.02.2026. Хоча перерахування коштів клієнту не є предметом доказування у даному спорі, оскільки факт переходу прав вимоги підтверджується підписанням відповідного реєстру боржників, як це прямо передбачено умовами зазначеного договору.

Таким чином, Позивач не має обов`язку надавати докази здійснення оплати за відступлені права вимоги, оскільки така обставина не впливає на законність переходу права вимоги відповідно до положень чинного законодавства та договору факторингу. Отже, оплата не є предметом доказування, однак для повного та всебічного розгляду справи Позивачем додатково, для підтвердження факту передачі грошових коштів у розпорядження (фінансування) Первісного кредитора зі сторони ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» згідно Договору факторингу 1 саме за відступлення права вимоги у обсязі кредитних договорів, які зазначені у Реєстрі прав вимоги № Б\Н від 29.07.2025 до Договору факторингу № МВ-ТП/46 від 29.07.2025 (до якого також входило відступлення права вимоги щодо заборгованості Відповідача по Кредитному договору) до позовної заяви додається Акт звірки взаємних розрахунків та Протокол узгодження предмету факторингової операції та обсягу переданих прав вимоги (Додатки до позовної заяви) та платіжну інструкцію за договором факторингу №27/0226-01 від 27.02.2026 (Додаток до позовної заяви).

Щодо нарахування відсотків за кредитним договором зазначає, що Відповідачем не заперечується сам факт укладення кредитного договору №885858505 від 10.07.2024 року, отримання кредитних коштів та погодження із його умовами. Таким чином, твердження про те, що Відповідач нібито не мав можливості ознайомитися з умовами кредитування або належним чином оцінити свої права та обов`язки, є виключно припущеннями, які не підтверджені належними та допустимими доказами.

Кредитний договір було укладено в електронній формі з дотриманням вимог чинного законодавства України. Відповідно до пункту 14.1 кредитного договору, невід`ємною частиною договору є Правила та Паспорт споживчого кредиту, які були надані Позичальнику до моменту укладення договору.

Укладаючи кредитний договір, Позичальник підтвердив, що ознайомлений із його умовами, повністю розуміє їх зміст, погоджується з ними та зобов`язується неухильно їх виконувати. Крім того, Позичальник підтвердив свою згоду на обробку персональних даних, отримання кредитних послуг та доступ до кредитної історії. Відповідно до частини п`ятої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію», пропозиція укласти електронний договір може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення до такого документа. При цьому включення до електронного договору умов шляхом відсилання до іншого електронного документа не може бути підставою для визнання такого правочину нікчемним за умови, що сторона мала можливість ознайомитися з відповідними умовами. У даному випадку Правила кредитування були розміщені у відкритому доступі на офіційному веб-сайті первісного кредитора, а Відповідач мав безперешкодний доступ до них до моменту укладення договору. Отже, твердження про відсутність можливості ознайомитися з умовами кредитування не відповідає дійсності.

Крім того, саме Відповідач ініціював укладення кредитного договору, звернувшись через інформаційно-телекомунікаційну систему кредитодавця, самостійно визначив необхідний розмір кредиту, погодив строк користування кредитними коштами та пройшов процедуру укладення електронного договору.

Таким чином, Відповідач не був пасивним учасником правовідносин, а навпаки, власними діями ініціював отримання кредитних коштів та погодився на запропоновані умови кредитування.

Крім того, слід зазначити, що 20.12.2025 року ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» направило Відповідачу довідку про дострокове розірвання кредитного договору. Таким чином, після припинення договірних відносин кредитор не здійснює безпідставне продовження строку користування кредитом, а заявлені вимоги стосуються виключно заборгованості, яка виникла внаслідок неналежного виконання Відповідачем своїх договірних зобов`язань до моменту припинення договору.

Отже, твердження Відповідача про нібито непрозорість умов кредитного договору, відсутність можливості ознайомлення з його положеннями, несправедливість процентних ставок та порушення прав споживача є необґрунтованими та спрямовані виключно на уникнення виконання взятих на себе договірних зобов`язань.

Враховуючи наведене, кредитний договір №885858505 від 10.07.2024 року був укладений сторонами добровільно, з дотриманням вимог законодавства України, його умови є зрозумілими, доступними та обов`язковими для виконання, а доводи Відповідача не спростовують наявності у нього обов`язку щодо виконання грошових зобов`язань за договором.

Крім того, зазначає, що заявлена сума витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 6 000,00 грн не відповідає критеріям співмірності та розумності з огляду на характер спору, складність справи, обсяг фактично виконаних адвокатом робіт та значення справи для сторін.

При цьому слід зазначити, що Відповідачем не доведено, що заявлена сума витрат є необхідною та обґрунтованою саме у такому розмірі, а також не підтверджено, що всі заявлені послуги були фактично надані та пов`язані саме з розглядом даної справи.

Судові витрати, пов`язані з розглядом справи, а саме: судовий збір у розмірі 2 662,40 грн., витрати на професійну правничу допомогу в сумі 7000,00 грн. просить покласти на Відповідача.

Дослідивши та всебічно проаналізувавши обставини справи, оцінивши зібрані у справі докази, виходячи зі свого внутрішнього переконання, яке ґрунтується на повному та всебічному дослідженні обставин справи, суд дійшов такого висновку.

Судом встановлено, що 10.07.2024 ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та відповідачка ОСОБА_1 уклали кредитний договір № 885858505 у формі електронного документа з використанням електронного підпису. Відповідно до умов кредитного договору первісний кредитор надав відповідачці грошові кошти в сумі 4000,00 грн. строком до 1826 днів з базовою процентною ставкою 547,50 % річних.

Договір підписано відповідачкою за допомогою одноразового ідентифікатора. Згідно умов кредитного договору первісний кредитор виконав свій обов`язок та 10.07.2024 перерахував відповідачці, шляхом ініціювання через банк провайдер, грошові кошти у розмірі 4000,00 грн. на банківську карту відповідача, яку вона вказала у заявці при укладенні кредитного договору. В подальшому відповідачка збільшила суму кредиту, у зв`язку з чим загальна сума становить 20223,00 грн. Отже, первісний кредитор свої зобов`язання надати грошові кошти виконав у повному обсязі, що підтверджується платіжними дорученнями.

29.07.2025 ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» уклали договір факторингу № МВ-ТП/46. Первісний кредитор та ТОВ «Таліон Плюс» на виконання умов зазначеного договору підписали реєстр прав вимоги № б/н від 29.07.2025, за яким від первісного кредитора до ТОВ «Таліон Плюс» відступлено право грошової вимоги до відповідачки за кредитним договором №885858505 від 10.07.2024 на загальну суму 42904,79 грн.

27.02.2026 між ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «Юніт Капітал» укладено договір факторингу № 27/0226-01, на виконання умов якого підписано реєстр прав вимоги № 1 від 27.02.2026, за яким від ТОВ «Таліон Плюс» на користь ТОВ «Юніт Капітал» відступлено право грошової вимоги до відповідачки за кредитним договором № 885858505 від 10.07.2024 на загальну суму 70912,77 грн.

Позивач зазначив, що ТОВ «Юніт Капітал» не здійснював жодних нарахувань за кредитним договором.

Відповідачка не виконує умови взятого на себе зобов`язання, не погашає кредит та не сплачує проценти за користування кредитом. Загальна сума заборгованості відповідачки перед позивачем на момент подачі позовної заяви за кредитним договором становить 70912,77 грн., яка складається із 19985,35 грн. заборгованості по тілу кредиту, 40934,74 грн. заборгованості по процентах, 9992,68 грн. заборгованість за штрафними санкціями (пеня, штрафи).

Проте вимоги щодо стягнення штрафних санкцій у межах даного позову не заявляються, у зв`язку з чим загальний розмір грошових вимог до стягнення становить 60920,09 грн.

На виконання ухвали суду з АТ КБ «Приват Банк» надійшла інформація, з якої вбачається, що в Банку на ім`я ОСОБА_1 була емітована картка № НОМЕР_1 , на яку було зараховано платежі у сумі 20223,00 грн. у період з 10.07.2024 по 17.05.2025.

Надаючи правову оцінку встановленим фактам і правовідносинам, суд зазначає наступне.

Частиною 1 статті 4 ЦПК України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

За змістом ч. 1 ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.

Відповідно до частини першої статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з частиною першої статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до положень статті 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Порядок укладення договорів в електронній формі регламентується Законом України «Про споживче кредитування» та Законом України «Про електронну комерцію».

Статтею 11 Закону України «Про електронну комерцію» передбачено, що електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-комунікаційних системах. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього. У разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-комунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Відповідно до ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію», якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом.

Отже, відповідачка ОСОБА_1 та ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» вчинили дії, визначені статтями 11 та 12 Закону України «Про електронну комерцію», оскільки відповідачка підписала кредитний договір шляхом використання електронного підпису одноразовим ідентифікатором.

Підписавши договір, відповідачка надала згоду на його укладення, погодилась з усіма визначеннями, умовами та змістом, повністю розуміючи і зобов`язуючись неухильно дотримуватися умов кредитного договору.

Відповідно до статей 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом; зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 536 ЦК України встановлено, що за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Відповідно дост. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно з ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Статтею 512 ЦК України передбачено, що кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок: 1) передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Відповідно до ст. 513 ЦК України, правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.

Відповідно до ст. 1077 ЦК України, за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Частинами 1 та 2 ст. 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Щодо тверджень сторони відповідачки, про те що Позивачем не надано належних первинних документів, а саме платіжних інструкції, квитанцій які б підтверджували оплату за договором факторингу, суд зазначає наступне.

Твердження сторони відповідача про неналежне оформлення реєстрів до договорів факторингу спростовуються сукупністю доказів та приписами чинного законодавства, оскільки надані позивачем витяги та додатки містять усі обов`язкові реквізити і дозволяють чітко ідентифікувати спірну заборгованість.

Щодо стягнення з відповідача на користь позивача процентів за користування кредитними коштами в розмірі 40934,74 грн., суд зазанчає наступне.

Відповідно до статті 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Відповідно до пункту 5 частини третьої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п`ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов`язань за договором.

Під час стягнення заявленої позивачем заборгованості необхідно керуватись чітко обумовленими між контрагентами кредитного договору умовами, а не іншими умовами, які дають змогу кредитодавцю вийти за межі узгодженого строку та нарахувати непропорційно велику суму компенсації, оскільки така непропорційно велика сума компенсації не відповідає засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права.

Отже, вимога про нарахування та сплату відсотків, які є явно завищеними, не відповідає передбаченим у частині третій статті 509, частинах першій, другій статті 627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права.

Наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми відсотків спотворює їх дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов`язання проценти перетворюється на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.

Позивач як фінансова установа, скориставшись необізнаністю позичальника, діючи із порушенням звичаїв ділового обороту та порушуючи при цьому норми і вимоги чинного законодавства, спонукав у такий спосіб позичальника на укладення договору позики на вкрай невигідних для нього умовах, які відповідач не міг оцінити належно.

Необхідно зазначити, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабкої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту щодо сплати споживачем непропорційно великих відсотків за прострочення повернення кредиту.

Вказане узгоджується із положеннями Резолюції Генеральної Асамблеї ООН від 09 квітня 1985 року № 39/248 «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», в якій зазначено, що, визнаючи, що споживачі нерідко перебувають у нерівному становищі з точки зору економічних умов, рівня освіти та купівельної спроможності, принципи захисту інтересів споживачів мають, зокрема, за мету сприяти країнам у боротьбі зі шкідливою діловою практикою усіх підприємств на національному та міжнародному рівнях, яка негативно позначається на споживачах.

Пунктами 1, 2 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів» від 09 квітня 1985 року № 39/248, Хартією захисту споживачів, схваленою Резолюцією Консультативної ради Європи від 17 травня 1973 року № 543, Директивою 2005/29/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 11 травня 2005 року (пункти 9, 13, 14 преамбули), Директивою 2008/48/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 23 квітня 2008 року про кредитні угоди для споживачів передбачається, що надання товарів чи послуг, зокрема у фінансовій галузі, не має здійснюватися за допомогою прямого чи опосередкованого обману споживача, а відповідні права споживачів регламентуються як на доконтрактній стадії, так і на стадії виконання кредитної угоди.

Директива 2005/29/ЄС Європейського Парламенту та Ради Європи від 11 травня 2005 року розділяє комерційну діяльність, що вводить в оману на дію і бездіяльність та застосовується до правовідносин до і після укладення угоди, фінансові послуги через їх складність та властиві їм серйозні ризики потребують встановлення детальних вимог, включаючи позитивні зобов`язання торговця. Оманливі види торговельної практики утримують споживача від поміркованого і таким чином, ефективного вибору.

Межі дії принципу свободи договору визначаються законодавством з урахуванням критеріїв справедливості, добросовісності, пропорційності і розумності. При цьому держава має підтримувати на засадах пропорційності розумний баланс між публічним інтересом ефективного перерозподілу грошових накопичень, комерційними інтересами банків щодо отримання справедливого прибутку від кредитування і правами та охоронюваними законом інтересами споживачів їх кредитних послуг (пункт 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року № 15-рп/2011 у справі про захист прав споживачів кредитних послуг).

У Рішенні від 11 липня 2013 року № 7-рп/2013 Конституційний Суд України дійшов висновку, що умови договору споживчого кредиту, його укладання та виконання повинні підпорядковуватися таким засадам, згідно з якими особа споживача вважається слабкою стороною у договорі та підлягає особливому правовому захисту з урахуванням принципів справедливості, добросовісності і розумності. Виконання державою конституційно-правового обов`язку щодо захисту прав споживачів вимагає від неї спеціального законодавчого врегулювання питань, пов`язаних із забезпеченням дії зазначених принципів у відносинах споживчого кредитування, зокрема, щодо встановлення справедливого розміру неустойки за прострочення виконання грошових зобов`язань позичальниками - фізичними особами.

Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду від 07 жовтня 2020 року у справі № 132/1006/19.

Відповідно до постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18, якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення.

Також у цій постанові зазначено, що з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що, керуючись принципами розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити загальний розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних, як відповідальності за прострочення грошового зобов`язання.

Вказані правові висновки викладені у постанові Верховного Суду від 12 лютого 2025 року у справі № 679/1103/23.

Таким чином, вимога про нарахування та сплату вищезазначених відсотків 40934,00 грн., з огляду на розмір тіла кредиту ( 20223,00 грн.), є явно завищеною та не відповідає передбаченим у частині третій статті 509, частинах першій, другій статті 627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права.

За таких обставин, з огляду на суттєву неспівмірність заявленого позивачем розміру заборгованості зі сплати відсотків за користування кредитом та тілом кредиту, що не є справедливим та, з урахуванням положень п. 5 ч. 3 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», суд приходить до висновку, що стягненню з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Юніт Капітал» підлягає заборгованість в розмірі в розмірі 39970,70 грн., яка складається з: 19985,35 грн. - заборгованість за тілом кредиту та 19985,35 грн. - заборгованість за процентами за користування кредитом, що відповідатиме балансу інтересів кредитора та боржника.

Отже, з огляду на вищенаведені норми права, розглянувши справу в межах заявлених вимог, оцінивши надані докази, встановивши, що ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» виконало свої зобов`язання за кредитним договором, а відповідачка ОСОБА_1 взятих на себе зобов`язань по поверненню кредиту та сплаті відсотків не виконала, внаслідок чого виникла заборгованість перед позивачем, до якого перейшло право вимоги, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для частковго задоволення позову, зокрема, стягнути з відповідачки ОСОБА_1 на користь ТОВ «Юніт Капітал» заборгованість за кредитним договором № 885858505 від 10.07.2024 у розмірі 39970,70 грн., яка складається з 19985,35 грн. - заборгованість за тілом кредиту; 19985,35 грн. - заборгованість за процентами за користування кредитом, у задоволенні іншої частини позовних вимог щодо стягнення з відповідачки відсотків у розмірі 20949,39 грн. необхідно відмовити.

Крім того, відповідно до ст. 264 ЦПК України суд під час ухвалення рішення вирішує питання щодо розподілу між сторонами судових витрат.

Відповідно до ч. 5 ст. 265 ЦПК України у резолютивній частині рішення зазначається розподіл судових витрат.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Як встановлено судом, позивач ТОВ «Юніт Капітал» поніс судові витрати у вигляді судового збору за подання позовної заяви в сумі 2662,40 грн.

Оскільки, у ході судового розгляду суд дійшов висновку про часткове задоволення позову в сумі 39970,70 грн., що становить 65,61 % від заявленої позивачем суми 60920,09 грн., відтак, стягненню з відповідача на користь позивача підлягає сума судового збору в сумі 1746,80 грн.

Щодо стягнення з відповідачки ОСОБА_1 на користь позивача 7000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу, суд зазначає наступне.

Так, на підтвердження витрат на професійну правничу допомогу до матеріалів справи долучено: копію договору про надання правничої допомоги № 20/01/26-02 від 20.01.2026 укладеного між ТОВ «Юніт Капітал» та адвокатським бюро «Тимошенко та партнери»; копія додаткової угоди № 25771542142 до Договору про надання правничої допомоги № 20/01/26-02 від 20.01.2026 від 20.04.2026; акт прийому-передачі наданих послуг (даний акт є невід`ємною частиною до Договору про надання правничої допомоги № 20/01/26-02 від 20.01.2026); свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю; довіреність.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

У постанові від 12 травня 2020 року по справі № 904/4507/18, обґрунтовуючи правові підстави стягнення витрат на професійну правову допомогу, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц).

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04, § 268)).

У рішенні (щодо справедливої сатисфакції) від 19 жовтня 2000 року у справі «Іатрідіс проти Греції» (Iatridis v. Greece, заява № 31107/96) ЄСПЛ вирішував питання обов`язковості для цього суду угоди, укладеної заявником зі своїм адвокатом стосовно плати за надані послуги, що співставна з «гонораром успіху». ЄСПЛ указав, що йдеться про договір, відповідно до якого клієнт погоджується сплатити адвокату як гонорар відповідний відсоток суми, якщо така буде присуджена клієнту судом. Такі угоди, якщо вони є юридично дійсними, можуть підтверджувати, що у заявника дійсно виник обов`язок заплатити відповідну суму гонорару своєму адвокатові. Однак, угоди такого роду, зважаючи на зобов`язання, що виникли лише між адвокатом і клієнтом, не можуть зобов`язувати суд, який має оцінювати судові та інші витрати не лише через те, що вони дійсно понесені, але й ураховуючи також те, чи були вони розумними (§ 55).

Велика Палата Верховного Суду зауважує, що за наявності угод, які передбачають «гонорар успіху», ЄСПЛ керується саме наведеними вище критеріями при присудженні судових та інших витрат, зокрема, у рішенні від 22 лютого 2005 року у справі «Пакдемірлі проти Туреччини» (Pakdemirli v.Turkey, заява № 35839/97) суд також, незважаючи на укладену між сторонами угоду, яка передбачала «гонорар успіху» у сумі 6 672,9 євро, однак, на думку суду, визначала зобов`язання лише між заявником та його адвокатом, присудив 3000 євро як компенсацію не лише судових, але й інших витрат (§70-72).

З урахуванням наведеного вище не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема у випадку укладення ними договору, що передбачає сплату адвокату «гонорару успіху», у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.

У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Суд бере до уваги, що у постановах Верховного Суду від 07.11.2019 у справі №905/1795/18 та від 08.04.2020 у справі № 922/2685/19 висловлено правову позицію, за якою суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Отже, беручи до уваги положення ЄСПЛ та практику Верховного Суду, виходячи із критерію реальності адвокатських витрат, а також критерію розумності їхнього розміру, враховуючи, що справа про стягнення кредитної заборгованості є справою, у якій вже склалася стала судова практика та яка не потребує додаткового вивчення норм законодавства та правових позицій, суд дійшов висновку, що справедливим буде зменшення розміру витрат, понесених на надання професійної правничої допомоги до 3000,00 грн, які підлягають стягненню з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Юніт Капітал».

Враховуючи те, що судом задоволено позовні вимоги на суму 39970,70 грн. Тобто 65,61 % задоволених позовних вимог та 38,35% відмовлених позовних вимог.

Відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 141 ЦПК України, судові витрати покладаються, у разі часткового задоволення позову, на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Таким чином, з урахуванням наведених обставин та положень закону, розмір витрат на професійну правничу допомогу, які повинен сплатити відповідач позивачу становить 1968,30 грн (3000х65,61%), що пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Щодо стягнення з позивача на користь відповідачки 6000,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу, суд зазначає наступне.

Так, на підтвердження витрат на професійну правничу допомогу до матеріалів справи долучено договір про надання правничої допомоги від 01.07.2026, акт здачі-прийняття наданих послуг, ордер, свідцтво та квитанцію.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

У постанові від 12 травня 2020 року по справі № 904/4507/18, обґрунтовуючи правові підстави стягнення витрат на професійну правову допомогу, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц).

У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Суд бере до уваги, що у постановах Верховного Суду від 07.11.2019 у справі №905/1795/18 та від 08.04.2020 у справі № 922/2685/19 висловлено правову позицію, за якою суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Отже, беручи до уваги положення ЄСПЛ та практику Верховного Суду, виходячи із критерію реальності адвокатських витрат, а також критерію розумності їхнього розміру, враховуючи, що справа про стягнення кредитної заборгованості є справою, у якій вже склалася стала судова практика та яка не потребує додаткового вивчення норм законодавства та правових позицій, а ткож заперечення сторони позивача, суд дійшов висновку, що справедливим буде зменшення розміру витрат, понесених на надання професійної правничої допомоги до 3000 грн, які підлягають стягненню ТОВ «Юніт Капітал» на користь ОСОБА_1 .

Враховуючи те, що судом задоволено позовні вимоги на суму 39970,70 грн. Тобто 65,61 % задоволених позовних вимог та 38,35% відмовлених позовних вимог.

Відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 141 ЦПК України, судові витрати покладаються, у разі часткового задоволення позову, на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Таким чином, з урахуванням наведених обставин та положень закону, розмір витрат на професійну правничу допомогу, які повинен сплатити позивач відповідачу становить 1150,50 грн (3000х38,35%), що пропорційно розміру відмовлених позовних вимог.

Європейський суд з прав людини зазначав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі «Проніна проти України», від 18 липня 2006 року № 63566/00, § 23).

У контексті вищенаведеного, суд вважає наведене обґрунтування цього рішення достатнім.

На підставі вищевикладеного та керуючись статтями 10, 12, 76, 81, 82, 141, 178, 247, 264-268, 279, 354 ЦПК України, статтями 205, 207, 509, 513, 514, 525, 526, 530, 611, 638, 639, 1049, 1054 ЦК України, Законом України «Про електронну комерцію», суд

ухвалив:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання за адресою: АДРЕСА_1 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітал», код ЄДРПОУ 43541163, юридична адреса: бульвар. Лесі Українки, буд. 34, офіс 333, м. Київ, 01133, заборгованість за кредитним договором № 885858505 від 10.07.2024 у розмірі 39970 (тридцять дев`ять тисяч дев`ятсот сімдесят) гриень 70 копійок, понесені судові витрати у виді сплаченого судового збору в сумі 1746 (одна тисяча сімсот сорок шість) гривень 80 копійок та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 1968 (одна тисяча дев`ятсот шістдесят вісім) гривень 30 копійок.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітал», код ЄДРПОУ 43541163, юридична адреса: бульвар. Лесі Українки, буд. 34, офіс 333, м. Київ, 01133, на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання за адресою: АДРЕСА_1 , витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 1150 (одна тисяча сто п`ятдесят) гривень 50 копійок.

У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Рішення суду може бути оскаржено до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Суддя Р.В. Самсоненко