№ 139934335, 15.09.2026, Переяславський міськрайонний суд Київської області (до 25.04.2025 - Переяслав-Хмельницький міськрайонний суд Київської області)

Справа № 373/3152/26

Провадження № 3/373/1217/26

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 вересня 2026 року м. Переяслав

Суддя Переяславського міськрайонного суду Київської області Свояк Д.В. розглянув матеріали, які надійшли від ВП №1 Бориспільського РУП ГУНП в Київській області, про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , народженого ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, мешкає за адресою: АДРЕСА_1 , працює в ТОВ «Добросклад» збиральником, РНОКПП НОМЕР_1 ,

за ч.5 ст.126 Кодексу України про адміністративні правопорушення,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 14.08.2026 о 22:59 по вул.Перемоги, 2 в с.Соснова Бориспільського району Київської області керував транспортним засобом марки «Mercedes-Benz Viano», реєстраційний номерний знак НОМЕР_2 , без посвідчення водія відповідної категорії, оскільки ніколи його не отримував. Правопорушення вчинено повторно протягом року.

Своїми діями ОСОБА_1 порушив п.2.1 (а) ПДР України.

У судовому засіданні ОСОБА_1 вину визнав, повідомив, що сів за кермо автомобіля, оскільки батько, який працює водієм, втомився з відрядження та треба було довести його та автомобіль додому. Автомобіль перебуває в оренді ТОВ «Флеш тех».

В суді обставини справи підтвердились, матеріалами адміністративної справи у тому числі в копіях: рапортом поліцейського взводу №2 роти №1 БПП в м.Бориспіль УПП у Київській області ДПП Зоріна В. від 14.08.2026; постановою Переяславського міськрайонного суду Київської області від 28.10.2025; довідкою про наявність повторності вчинення адміністративного правопорушення; довідкою про належність транспортного засобу; документами щодо перебування автомобіля в оренді ТОВ «Флеш тех».

Дослідивши письмові матеріали справи, суд дійшов висновку, що дії ОСОБА_1 вірно кваліфіковані за ч. 5 ст. 126 КУпАП, як повторне протягом року керування транспортним засобом особою, яка не має права керування транспортними засобами.

Підстав для звільнення від відповідальності ОСОБА_1 чи закриття справи суд не вбачає.

Статтею 8 Конституції України закріплено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Згідно зі ст. 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 2 ст. 61 Конституції України, юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

Статтею 62 Конституції України визначено, що особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Частиною 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод закріплено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Згідно з ч. 1 ст. 7 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод нікого не може бути визнано винним у вчиненні будь-якого кримінального правопорушення на підставі будь-якої дії чи бездіяльності, яка на час її вчинення не становила кримінального правопорушення згідно з національним законом або міжнародним правом. Також не може бути призначене суворіше покарання ніж те, що підлягало застосуванню на час вчинення кримінального правопорушення.

Пунктом 5 ч. 1 ст. 24 КУпАП передбачено, що за вчинення адміністративних правопорушень можуть застосовуватись такі адміністративні стягнення позбавлення спеціального права, наданого даному громадянинові (права керування транспортними засобами, права полювання).

Частиною 2 ст. 30 КУпАП визначено, що позбавлення наданого даному громадянинові права керування транспортними засобами застосовується на строк до трьох років за грубе або повторне порушення порядку користування цим правом або на строк до десяти років за систематичне порушення порядку користування цим правом.

Буквальне тлумачення зазначених норм вказує на можливість застосування цього виду стягнення позбавлення права керування транспортними засобами лише до осіб (громадян), яким це право надано.

Частиною 5 ст. 126 КУпАП передбачено, що повторне протягом року вчинення порушень, передбачених частинами другою четвертою цієї статті,

тягне за собою накладення штрафу в розмірі двох тисяч чотирьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з позбавленням права керування транспортним засобом на строк від п`яти до семи років та з оплатним вилученням транспортного засобу чи без такого.

У ч. 2 цієї статті зазначено, що керування транспортним засобом особою, яка не має права керування таким транспортним засобом, або передача керування транспортним засобом особі, яка не має права керування таким транспортним засобом, тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

При цьому, ч. 1, 3, 4 цієї статті передбачають адміністративну відповідальність за керування транспортним засобом особою, яка не має при собі або не пред`явила у спосіб, який дає можливість поліцейському прочитати та зафіксувати дані, що містяться в посвідченні водія відповідної категорії, керування транспортним засобом особою, стосовно якої встановлено тимчасове обмеження у праві керування транспортними засобами, та керування транспортним засобом особою, позбавленою права керування транспортними засобами.

Зважаючи на сталий підхід Європейського суду з прав людини до визначення того, чи правопорушення відповідає гарантіям, що застосовуються до кримінального правопорушення у розумінні Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (рішення у справах «Енгель та інші проти Нідерландів», «Гурепка проти України» тощо), правопорушення за ч. 5 ст. 126 КУпАП є таким, що вимагає застосування гарантій справедливості судового розгляду, викладених у ст.6 цієї Конвенції, та принципів, сформованих для ст. 7 цієї Конвенції.

Це узгоджується з підходами, що застосовані Конституційним Судом України у Рішенні від 08.04.2015 № 3-рп/2015.

Крім того, Конституційний Суд України у Рішенні від 12 жовтня 2022 року № 8-р(I)/2022 зазначив, що унормовуючи порядок притягнення особи до юридичної відповідальності, законодавець має виходити також із рекомендацій, які містяться в Мінімальних стандартних правилах стосовно заходів, не пов`язаних із тюремним ув`язненням (Токійські правила) (Резолюція Генеральної Асамблеї Організації Об`єднаних Націй 45/110 від 14 грудня 1990 року): поряд з іншими обставинами мають бути враховані, зокрема, характер і ступінь тяжкості правопорушення, відомості про особу правопорушника, а також інтереси захисту суспільства тощо (пункт 2.3). За міжнародними рекомендаціями щодо застосування такого виду покарання (стягнення), як штраф, потрібно враховувати насамперед його адекватність матеріальному стану особи, яку притягають до юридичної відповідальності; законодавець має визначити співмірну міру адміністративної відповідальності для досягнення легітимної мети, а суди забезпечувати індивідуалізацію такої відповідальності залежно від обставин справи.

У Рішенні від 06.09.2023 № 6-р(I)/2023 Конституційний Суд України зазначив, що принцип юридичної визначеності означає, що «обмеження основних прав людини та громадянина і втілення цих обмежень на практиці допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлюваних такими обмеженнями. Тобто обмеження будь-якого права повинне базуватися на критеріях, які дадуть змогу особі відокремлювати правомірну поведінку від протиправної, передбачати юридичні наслідки своєї поведінки» (абз. 3 п/п 3.1 п. 3 Рішення Конституційного Суду України від 29.06.2010 № 17-рп/2010).

У п/п 2.1 п. 2 Рішення Конституційного Суду України від 20.12.2017 № 2-р/2017 зазначено, що «Конституцією України проголошено, що Україна є правовою державою, у якій визнається і діє принцип верховенства права (ст. 1, ч. 1 ст. 8).

Конституційний Суд України в абз. 2 п/п 4.1 п. 4 мотивувальної частини Рішення від 02.11.2004 № 15-рп/2004 зазначив, що верховенство права це панування права в суспільстві; верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, зокрема у закони, які за своїм змістом мають бути проникнуті передусім ідеями соціальної справедливості, свободи, рівності тощо.

Із конституційних принципів рівності і справедливості випливає вимога визначеності, ясності і недвозначності правової норми, оскільки інше не може забезпечити її однакове застосування, не виключає необмеженості трактування у правозастосовній практиці і неминуче призводить до сваволі (абз. 2 пі/п 5.4 п. 5 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 22 вересня 2005 року № 5-рп/2005).

Одним із елементів верховенства права є принцип правової визначеності, у якому стверджується, що обмеження основних прав людини та громадянина і втілення цих обмежень на практиці допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлюваних такими обмеженнями; обмеження будь-якого права повинне базуватися на критеріях, які дадуть змогу особі відокремлювати правомірну поведінку від протиправної, передбачати юридичні наслідки своєї поведінки (абз. 3 п/п 3.1 п. 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 29.06.2010 № 17-рп/2010).

Як зазначено в п. 44 Доповіді «Верховенство права», схваленої Європейською Комісією «За демократію через право» (Венеціанською Комісією) на 86-му пленарному засіданні (Венеція, 25-26 березня 2011 року), принцип правової визначеності є ключовим у питанні довіри до судової системи і верховенства права; для досягнення цієї довіри держава повинна складати тексти законів так, щоб вони були доступними; держава також зобов`язана дотримуватися та застосовувати у прогнозований і послідовний спосіб ті закони, які вона ввела в дію; прогнозованість означає, що закон повинен, коли це можливо, бути оприлюдненим до його виконання і бути передбачуваним у тому, що стосується його наслідків: він має бути сформульований достатньо точно для того, щоб людина могла регулювати свою поведінку.

Конституційний Суд України вважає, що принцип правової визначеності вимагає чіткості, зрозумілості й однозначності правових норм, зокрема їх передбачуваності (прогнозованості) та стабільності.»

У Рішенні від 09.09.2026 № 10-р(I)/2026 Конституційний Суд України зазначив, що принцип верховенства Конституції України (ч. 2 ст. 8 Основного Закону України) зобов`язує кожен суд застосовувати норми права у спосіб, що відповідає Конституції України.

Згідно з ч. 1 ст. 33 КУпАП стягнення за адміністративне правопорушення накладається у межах, установлених цим Кодексом та іншими законами України.

Загальними положеннями КУпАП (ч. 2 ст. 30) визначено загальні засади призначення стягнення у виді позбавлення наданого даному громадянинові права керування транспортними засобами: до трьох років за грубе або повторне порушення порядку користування цим правом, до десяти років за систематичне порушення порядку користування цим правом.

Адміністративна відповідальність за ч. 5 ст. 126 КУпАП передбачена за повторне протягом року вчинення порушень, передбачених частинами другою четвертою цієї статті. При цьому санкція цієї норми передбачає стягнення у виді позбавлення права керування транспортним засобом на строк від п`яти до семи років.

Отже, як максимальний, так і мінімальний строки стягнення у виді позбавлення права керування транспортним засобом за це правопорушення ч. 5 ст. 126 КУпАП виходять за межі максимального строку стягнення за повторне порушення, що визначений у загальних засадах призначення стягнення у виді позбавлення наданого даному громадянинові права керування транспортними засобами.

Принцип тлумачення закону на користь особи є однією з основних засад судочинства, яка вказує, що суди повинні намагатися тлумачити закон та його норми в такий спосіб, щоб максимально захистити права та інтереси особи; цей принцип також часто відомий як «in dubio pro persona» або «in dubio pro homine» означає «у вагомих сумнівах на користь людини»; принцип тлумачення закону на користь особи не передбачає ігнорування закону, але вказує на те, що в спірних ситуаціях суди повинні намагатися вибрати інтерпретацію закону, яка максимально захищає права та інтереси саме особи.

Зважаючи на вищенаведене застосування до осіб, які вчинили дії, передбачені ч. 5 ст. 126 КУпАП, і яким не надавалося у визначеному законодавством порядку право на керування транспортними засобами відповідної категорії, стягнення у виді позбавлення такого права, не відповідатиме як приписам національного законодавства, так і ч. 1 ст. 7 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Крім того, застосування цього стягнення у межах, зазначених у санкції цієї норми, протирічить загальним засадам призначення цього виду стягнення, закріпленим у ст. 30 КУпАП.

З довідки про неотримання посвідчення водія на право керування транспортними засобами, доданої до протоколу про адміністративне правопорушення, а також з суті правопорушення, вбачається, що ОСОБА_1 посвідчення водія не отримував, тобто не мав права керування транспортними засобами відповідно категорії, тобто це право йому не було надано.

За вищенаведених обставин застосування до ОСОБА_1 адміністративного стягнення у виді позбавлення права керування транспортними засобами у цій справі не відповідатиме вищенаведеним приписам законодавства, принципам верховенства права та правової визначеності.

Як вбачається з договору оренди транспортного засобу від 11.06.2026 транспортний засіб, яким керував ОСОБА_1 , перебуває в оренді ТОВ «Флеш тех». Зважаючи на це наявні підстави не застосовувати адміністративне стягнення у виді оплатного вилучення цього транспортного засобу.

З метою запобігання вчинення ОСОБА_1 правопорушень у майбутньому, задля досягнення інших завдань КУпАП, зважаючи на особу порушника, наявні підстави для застосування адміністративного стягнення у виді штрафу.

Відповідно до ч.5 ст.126 КУпАП, згідно зі ст.33, 252, 283 КУпАП,

ПОСТАНОВИВ:

Визнати ОСОБА_1 винуватим у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.5 ст.126 КУпАП.

Накласти на ОСОБА_1 адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі дві тисячі чотириста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 40800 (сорок тисяч вісімсот) гривень 00 копійок.

Стягнути з ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 665 (шістсот шістдесят п`ять) гривень 60 копійок.

Постанова може бути оскаржена протягом десяти днів з дня її винесення шляхом подачі до Київського апеляційного суду апеляційної скарги через Переяславський міськрайонний суд Київської області.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку оскарження.

Строк пред`явлення постанови до виконання три місяці з моменту набрання нею законної сили.

Реквізити для сплати штрафу: отримувач ГУК у Київській обл.м.Київ 21081300; рахунок отримувача № UA488999980313030149000010001; ЄДРПОУ 37955989; банк отримувача Казначейство України (ЕАП).

Реквізити для сплати судового збору: отримувач ГУК у м.Києві/м.Київ/22030106; рахунок отримувача № UA908999980313111256000026001; МФО 899998; код ЄДРПОУ 37993783; банк отримувача Казначейство України (ЕАП).

Суддя Д. В. Свояк