Решение № 139927893, 21.09.2026, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

21.09.2026Справа № 910/6665/26

За позовом Акціонерного товариства "УКРТРАНСГАЗ"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ПЕРША УКРАЇНСЬКА ГАЗОНАФТОВА КОМПАНІЯ"

про стягнення 5 649 433,29 грн

Суддя О.В. Гумега

секретар судового засідання

Ю.В. Завадська

Представники:

від позивача - Жирний О.С.

від відповідача - Мосійчук Ю.С.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Акціонерне товариство "УКРТРАНСГАЗ" (далі - позивач, АТ "УКРТРАНСГАЗ") звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ПЕРША УКРАЇНСЬКА ГАЗОНАФТОВА КОМПАНІЯ" (далі - відповідач, ТОВ "ПЕРША УКРАЇНСЬКА ГАЗОНАФТОВА КОМПАНІЯ") про стягнення 5 649 433,29 грн, з яких: 907 587,80 грн 3% річних та 4 741 845,49 грн інфляційних втрат.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.06.2026 позовну заяву АТ "УКРТРАНСГАЗ" залишено без руху, встановлено позивачу спосіб та строк усунення недоліків позовної заяви.

12.06.2026 через відділ діловодства суду від позивача надійшла заява про усунення недоліків.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.06.2026 прийнято позовну заяву АТ "УКРТРАНСГАЗ" до розгляду та відкрито провадження у справі № 910/6665/26, постановлено справу розглядати за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання у справі на 20.07.2026 о 11:20 год.

30.06.2026 до суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву.

30.06.2026 до суду від відповідача надійшла заява про застосування строків позовної давності.

02.07.2026 до суду від позивача надійшла відповідь на відзив.

13.07.2026 до суду від відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив.

У підготовче засідання, призначене на 20.07.2026, з`явилися представники позивача та відповідача.

У підготовчому засіданні, призначеному на 20.07.2026, суд долучив до матеріалів справи подані сторонами заяви по суті справи (відзив на позовну заяву, відповідь на відзив, заперечення на відповідь на відзив) та заяву відповідача про застосування строків позовної давності.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.07.2026 постановлено закрити підготовче провадження та призначити справу до судового розгляду по суті на 18.08.2026 о 10:40 год.

18.08.2026 до суду від відповідача надійшло клопотання про перенесення судового засідання.

У судове засідання, призначене на 18.08.2026, з`явився представник позивача. Представник відповідача не з`явився.

У судовому засіданні, призначеному на 18.08.2026, суд розглянув та задовольнив клопотання відповідача про перенесення судового засідання.

У судовому засіданні 18.08.2026 судом оголошено перерву до 21.09.2026 о 10:40 год.

У судове засідання, призначене на 21.09.2026, з`явились представники позивача та відповідача.

У судовому засіданні 21.09.2026 здійснювався розгляд справи по суті.

Відповідно до ст. 194 ГПК України завданням розгляду справи по суті є розгляд і вирішення спору на підставі зібраних у підготовчому провадженні матеріалів, а також розподіл судових витрат.

У судовому засіданні 21.09.2026 суд заслухав вступне слово позивача та відповідача.

Представник позивача підтримав позовні вимоги у повному обсязі.

Представник відповідача заперечив проти позову у повному обсязі, просив суд застосувати позовну давність.

У судовому засіданні 21.09.2026 здійснювалось з`ясування обставин справи та дослідження доказів, після чого суд перейшов до судових дебатів, у яких представники позивача та відповідача виступили з промовою (заключним словом).

Після судових дебатів суд оголосив про перехід до стадії ухвалення судового рішення та оголосив перерву для проголошення рішення.

У судовому засіданні 21.09.2026 було проголошено вступну та резолютивну частини рішення та повідомлено, що повне рішення суду буде складено у термін, передбачений ч. 6 ст. 233 Господарського процесуального кодексу України.

Заслухавши пояснення представників сторін, з`ясувавши обставини справи, на які сторони посилались як на підставу своїх вимог і заперечень, та дослідивши в судовому засіданні докази, якими учасники справи обґрунтовували обставини справи, суд

УСТАНОВИВ:

Відповідно до частин 1-3 статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Згідно зі статтями 73, 74 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Приписами статей 76, 77 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Згідно статей 78, 79 ГПК України, достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Статтею 55 Конституції України встановлено, що кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення (стаття 124 Конституції України).

Відповідно до ч. 2 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Частиною 1 ст. 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Частиною 2 наведеної статті визначені способи захисту цивільних прав та інтересів, серед яких примусове виконання обов`язку в натурі.

Відповідно до ст. 20 ЦК України, право на захист особа здійснює на свій розсуд.

З огляду на неналежне виконанням ТОВ "ПЕРША УКРАЇНСЬКА ГАЗОНАФТОВА КОМПАНІЯ" умов Договору транспортування природного газу №1512000885 від 17.12.2015 (далі - Договір) щодо сплати вартості послуг з розподілу потужності за квітень 2017 року, АТ "УКРТРАНСГАЗ" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до ТОВ "ПЕРША УКРАЇНСЬКА ГАЗОНАФТОВА КОМПАНІЯ" про стягнення 3 307 073, 46 грн за Договором.

Даний позов був предметом розгляду у справі № 910/11079/25.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 10.12.2025 у справі № 910/11079/25 у задоволенні позову АТ "УКРТРАНСГАЗ" відмовлено повністю.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 11.05.2026 рішення Господарського суду міста Києва від 10.12.2025 у справі № 910/11079/25 скасовано, ухвалено нове рішення, яким позов задоволено, стягнуто з ТОВ "ПЕРША УКРАЇНСЬКА ГАЗОНАФТОВА КОМПАНІЯ" на користь АТ "УКРТРАНСГАЗ" 3 307 073 гривні 46 копійок заборгованості та 39 684 гривні 88 копійок судового збору за подання позовної заяви.

Судом у справі № 910/11079/25 встановлено наявність тривалого порушення грошового зобов`язання ТОВ "ПЕРША УКРАЇНСЬКА ГАЗОНАФТОВА КОМПАНІЯ", яке підлягало виконанню у квітні 2017, натомість не виконувалось зобов`язаною стороною.

АТ "УКРТРАНСГАЗ" (позивач) звернувся з даним позовом до суду про стягнення з ТОВ "ПЕРША УКРАЇНСЬКА ГАЗОНАФТОВА КОМПАНІЯ" (відповідача) 907 587,80 грн 3% річних, нарахованих на суму заборгованості 3 307 073,46 грн за період з 03.04.2017 по 26.05.2026, та 4 741 845,49 грн інфляційних втрат, нарахованих на суму заборгованості 3 307 073,46 грн за період квітень 2017 - квітень 2026.

Відповідач у відзиві на позовну заяву заперечив проти заявлених позовних вимог, зазначивши, що Договір було укладено між сторонами 01.12.2015 та припинено за згодою сторін 31.10.2019. Згідно проведеної сторонами звірки взаєморозрахунків за Договором було встановлено факт відсутності у відповідача будь-якої заборгованості перед позивачем, в тому числі за надану послугу замовленої потужності в точках входу та виходу до/з газотранспортної системи, що підтверджується Актом звірки розрахунків станом на 31.10.2019.

З огляду на наведене відповідач стверджує, що йому не було відомо про наявність боргових претензій АТ "УКРТРАНСГАЗ" за Договором, що, в свою чергу, повністю спростовує твердження позивача про невизнання основного боргу.

Заперечуючи проти заявлених вимог, відповідач просить суд застосувати наслідки спливу позовної давності.

В обгрунтування поданої заяви про застосування строків позовної давності відповідач зазначає, що відповідно до статті 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Відповідно до "Прикінцевих та перехідних положень" ЦК України, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупинявся з 02.04.2020 через дію карантинних обмежень та на строк дії воєнного стану. Після 04.09.2025 було відновлено дію строків позовної давності на підставі Закону № 4434-ІХ "Про внесення зміни до розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України щодо поновлення перебігу позовної давності". Відповідач вважає, що перебіг позовної давності за вимогою позивача про стягнення 3% річних та інфляційних втрат розпочався 04.04.2017 та закінчився через три роки, з урахуванням вказаних зупинень, 07.09.2025. Натомість позивач звернувся з даним позовом до суду про стягнення 3% річних та інфляційних втрат лише 03.06.2026, тобто після спливу передбаченого законом трирічного строку позовної давності, що, на думку відповідача, є підставою для відмови у задоволенні позову в повному обсязі. При цьому відповідач зауважує, що строк позовної давності стосовно додаткових позовних вимог (стягнення неустойки та інші), які є похідними від основної вимоги, спливає одночасно із спливом строку позовної давності щодо основної вимоги.

Позивач у відповіді на відзив зазначає, що відзив містить доводи і аргументи відповідача проти наявності основного зобов`язання, проте наявність простроченої заборгованості вже встановлено постановою Північного апеляційного господарського суду від 11.05.2026 у справі № 910/11079/25, якою стягнуто з відповідача 3 307 073,46 грн заборгованості, тоді як предметом позову у цій справі № 910/6665/26 є акцесорні вимоги про стягнення з відповідача інфляційних втрат та трьох відсотків річних. Позивач вважає, що доводи відповідача про необізнаність у наявності простроченого зобов`язання жодним чином не впливають на заявлені позивачем у цій справі акцесорні вимоги.

Позивач не погоджується з обчисленням строку позовної давності відповідача та заперечує проти її застосування з огляду на таке:

- тариф на послуги розподілу потужності для точок входу набув чинності 01.04.2017 відповідно до постанови НКРЕКП від 28.03.2017 №348;

- дата набрання чинності тарифу 01.04.2017 є датою виникнення зобов`язання здійснити оплату;

- грошове зобов`язання здійснити оплату підлягало виконанню 03.04.2017, оскільки 01.04.2017 припадає на вихідний день, а перший за ним робочий день - 03.04.2017;

- грошове зобов`язання відповідача стало порушеним у зв`язку з простроченням, відповідно перебіг строку позовної давності розпочався з 04.04.2017;

- разом з тим, ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 27.04.2017 у справі №826/5621/17 в забезпечення позову зупинено дію постанови НКРЕКП від 28.03.2017 №348, а постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 09.06.2020 було скасовано заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 27.04.2017 року у справі № 826/5621/17;

- отже, під час зупинення дії постанови НКРЕКП від 28.03.2017 №348 строк позовної давності був зупинений з 27.04.2017 на підставі п. 3 ч. 1 ст. 263 ЦК України;

- крім того, під час дії карантину позовна давність була продовжена з 02.04.2020 до 30.06.2023, також, в умовах дії воєнного стану позовна давність (строк звернення до суду) була продовжена від початку воєнного стану до 29.01.2024, а після 30.01.2024 перебіг такого строку зупинився;

- з 04.09.2025 набув чинності Закон України "Про внесення змін до пункту 19 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України щодо поновлення перебігу позовної давності", яким скасовано зупинення строків позовної давності на період дії воєнного стану;

- таким чином, перебіг строку позовної давності продовжився з 04.09.2025 з урахуванням часу, що минув до його зупинення (з 04.04.2017 до 27.04.2017 (23 дні));

- отже, з урахуванням дати подачі позову 03.06.2026 минуло лише дещо більше 9 місяців строку позовної давності, тому, на думку позивача, трирічний строк позовної давності не закінчився в силу обставин його зупинення та продовження.

Відповідач у запереченнях на відповідь на відзив вважає хибним висновок позивача про те, що строк позовної давності був зупинений з 27.04.2017 на підставі п. 3 ч. 1 ст. 263 ЦК України. Відповідач зазначає, що право на позов про стягнення коштів на підставі статті 625 ЦК України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову. Відповідач наголошує, що вимога кредитора про стягнення 3% річних та інфляційних втрат за борг, який виник 04.04.2017, за умови подачі позову 03.06.2026, підлягає повній відмові у зв`язку зі спливом строку позовної давності.

Згідно з ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до статей 525, 526 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до частини 1 статті 598 ЦК України, зобов`язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ч. 1 ст. 599 ЦК України).

Статтею 625 ЦК України встановлено відповідальність за порушення грошового зобов`язання. Так, частиною першою цієї статті визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. У частині другій зазначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до статті 625 ЦК України є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки є способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання.

Такі висновки викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц, від 13.11.2019 у справі № 922/3095/18, від 18.03.2020 у справі № 902/417/18, від 09.02.2021 у справі №520/17342/18, від 07.02.2024 у справі № 910/3831/22.

Відповідно до висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.06.2019 у справі № 916/190/18, чинне законодавство не пов`язує припинення зобов`язання з наявністю судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження щодо його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов`язань боржника та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 ЦК України сум. Вирішення судом спору про стягнення грошових коштів за договором не змінює природи зобов`язання та підстав виникнення відповідного боргу.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду у постановах від 16.05.2018 року у справі № 686/21962/15-ц, від 15.08.2019 у справі 905/1758/18, зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України). При цьому, чинне законодавство не пов`язує припинення грошового зобов`язання з наявністю судового рішення про стягнення боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох процентів річних від простроченої суми чи відкриттям виконавчого провадження з примусового виконання такого рішення. Отже, якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань, пені та процентів річних до повного виконання грошового зобов`язання.

Згідно зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Відповідно до рішення Європейського суду у справі "Агрокомплекс проти України" (заява № 23465/03) від 06.10.2011 існування заборгованості, яка підтверджена остаточним і обов`язковим для виконання судовим рішенням, дає особі, на користь якої таке рішення винесено, підґрунтя для "законного сподівання" на виплату такої заборгованості і становить "майно" цієї особи у значенні статті 1 Першого протоколу (рішення у справі "Бурдов проти Росії", заява № 59498/00).

Обставини наявності заборгованості ТОВ "ПЕРША УКРАЇНСЬКА ГАЗОНАФТОВА КОМПАНІЯ" з оплати вартості послуг з розподілу потужності за квітень 2017 року за Договором транспортування природного газу №1512000885 від 17.12.2015 у сумі 3 307 073,46 грн встановлені судом у справі № 910/11079/25.

Відповідно до частини 4 статті 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Враховуючи приписи статті 75 ГПК України, суд дійшов висновку, що обставини порушення відповідачем зобов`язань з оплати вартості послуг з розподілу потужності за квітень 2017 року за Договором транспортування природного газу №1512000885 від 17.12.2015 у сумі 3 307 073,46 грн, встановлені постановою Північного апеляційного господарського суду від 11.05.2026 у справі № 910/11079/25, що набрала законної сили 11.05.2026, не доказуються при розгляді даної справи № 910/6665/26, у якій беруть участь ті самі особи, щодо яких встановлено ці обставини.

Предметом спору у даній справі № 910/6665/26 є матеріально-правова вимога позивача про стягнення з відповідача 3% річних у сумі 907 587,80 грн за період з 03.04.2017 по 26.05.2026 та інфляційних втрат у сумі 4 741 845,49 грн за період квітень 2017 - квітень 2026 за порушення грошового зобов`язання з оплати вартості послуг з розподілу потужності за квітень 2017 року за Договором транспортування природного газу №1512000885 від 17.12.2015 у сумі 3 307 073,46 грн.

Статтею 610 ЦК України встановлено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Частина 1 ст. 612 ЦК України передбачає, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 509 ЦК України зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно зі статтею 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини, завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі, інші юридичні факти.

Таким чином, грошове зобов`язання може виникати між сторонами не тільки із договірних відносин, а й з інших підстав, передбачених цивільним законодавством, зокрема і факту наявності боргу, встановленого рішенням суду (постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.02.2018 у справі № 926/263/17, від 03.09.2018 у справі № 910/5811/16).

З урахуванням приписів частини другої статті 625 ЦК України правовими наслідками порушення грошового зобов`язання, тобто зобов`язання сплатити гроші, є обов`язок сплатити не лише суму основного боргу, а й інфляційні нарахування та проценти річних від простроченої суми основного боргу.

Стаття 625 ЦК України розміщена в розділі І "Загальні положення про зобов`язання" книги 5 ЦК України, отже вона поширює свою дію на всі зобов`язання, якщо інше не передбачено в спеціальних нормах, які регулюють суспільні відносини щодо виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов`язань. Статтею 625 ЦК України визначено загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт) (аналогічний висновок міститься у постановах Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі № 686/21962/15-ц, від 19.06.2019 у справі №646/14523/15-ц, від 09.11.2021 у справі №320/5115/17).

Отже, дії відповідача, а саме затримка останнім сплати заборгованості за Договором у розмірі 3 307 073,46 грн за період як до, так і після ухвалення постанови Північного апеляційного господарського суду від 11.05.2026 у справі № 910/11079/25, є підставою для здійснення захисту майнових прав та інтересів позивача у даній справі № 910/6665/26 відповідно до ст. 625 ЦК України.

У даній справі позивачем нараховано інфляційні втрати та 3% річних на суму заборгованості, яка встановлена судовим рішенням у справі № 910/11079/25.

Щодо початку прострочення відповідачем грошового зобов`язання з оплати вартості послуг з розподілу потужності за квітень 2017 року за Договором у сумі 3 307 073,46 грн та, відповідно, початку періоду нарахування 3% річних та інфляційних втрат, суд зазначає наступне.

Період нарахування 3% річних починаючи з 03.04.2017 та інфляційних втрат - з квітня 2017 позивач обгрунтовує преюдиційними обставинами, встановленими постановою Північного апеляційного господарського суду від 11.05.2026 у справі № 910/11079/25, а саме:

"…01.04.2017 набув чинності тариф на послуги розподілу потужності для точок входу відповідно до постанови НКРЕКП №348 від 28.03.2017 "Про встановлення тарифів на послуги транспортування природного газу для споживачів України для точок входу і точок виходу для ПАТ "Укртрансгаз", який становив 296,80 грн за 1 000,00 куб. м на добу без ПДВ.

Відповідно до п. 7.1 договору вартість послуг розподілу потужності розраховується за тарифами, які встановлюються НКРЕКП.

Тарифи, передбачені п. 7.1 цього розділу, є обов`язковими для сторін з дати набрання чинності постановою регулятора щодо їх встановлення. Визначена на їх основі вартість послуг застосовується сторонами при розрахунках за послуги згідно з умовами цього договору (п. 7.3 договору).

Таким чином, з набуттям чинності тарифу розподіл потужності для точок входу став платною послугою, у зв`язку з чим подання обсягів природного газу відповідачем 9285,359 тис. куб. м підлягає оплаті.

Факт подання відповідачем на точку входу природного газу у загальному обсязі 9285,359 тис. куб. м у квітні 2017 року є свідченням розподілу потужності точки входу до газотранспортної системи та отримання відповідної платної послуги, а отже і виникнення грошових зобов`язань у відповідача здійснити оплату за послугу розподілу потужності.

…зважаючи що розподіл гарантованої потужності відповідачем не замовлявся, натомість розподіл потужності без гарантії права користування потужністю реально відбувся, то позовні вимоги заявлені з урахуванням положень ст. 538 ЦК України.

За умовами розділу XII Договору, а також глави 2 "Фінансове забезпечення" розділу VIII Кодексу газотранспортної системи, всі грошові зобов`язання відповідача мають бути забезпечені, в тому числі шляхом здійснення попередньої оплати послуг в сумі місячних фінансових зобов`язань.

Згідно з ч. ч. 2 та 4 ст. 538 ЦК України при зустрічному виконанні зобов`язання сторони повинні виконувати свої обов`язки одночасно, якщо інше не встановлено договором, актами цивільного законодавства, не випливає із суті зобов`язання або звичаїв ділового обороту. Якщо зустрічне виконання обов`язку здійснено однією із сторін, незважаючи на невиконання другою стороною свого обов`язку, друга сторона повинна виконати свій обов`язок.

Виходячи з того, що позивач прийняв на точці входу від відповідача обсяг видобутого природного газу без попередньої оплати, то в силу вказаних положень ст. 538 ЦК України зобов`язання здійснити оплату таких послуг у відповідача виникають одночасно з наданням йому таких послуг (за фактом виконання зустрічного зобов`язання)".

З урахуванням преюдиційних обставин, встановлених постановою Північного апеляційного господарського суду від 11.05.2026 у справі № 910/11079/25, суд доходить висновку, що прострочення (порушення) виконання відповідачем грошового зобов`язання з оплати вартості послуг з розподілу потужності за квітень 2017 року за Договором у сумі 3 307 073,46 грн визначається саме з моменту початку надання цих послуг (01.04.2017), водночас враховуючи приписи ч. 5 ст. 254 ЦК України та те, що 01.04.2017 було вихідним днем, днем закінчення строку оплати 3 307 073,46 грн є перший за вихідним робочий день - 03.04.2017. Відповідно, початком простроченням такого грошового зобов`язання є 04.04.2017, а не 03.04.2017 як помилково визначив позивач у заяві про усунення недоліків, здійснивши нарахування 3% річних та інфляційних втрат за період з 03.04.2017.

Отже, позовні вимоги про стягнення 3% річних та інфляційних втрат за 03.04.2017 є необгрунтованими.

Станом на час розгляду даної справи по суті матеріали справи не містять, а сторонами не надано суду доказів сплати (погашення) відповідачем суми заборгованості, встановленої судом у справі № 910/11079/25.

Щодо позовної давності.

Відповідачем подано заяву про застосування позовної давності до вимог позивача про стягнення 3% річних та інфляційних втрат.

Відповідно до частини 3 статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України).

Згідно із ч. 5 ст. 261 ЦК України, за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання. Статтею 257 ЦК України передбачено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно з ч. 4 ст. 267 Цивільного кодексу України, сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

За змістом частини першої статті 261 ЦК України, позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

Згідно усталеної правової позиції Верховного Суду, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд має з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушено право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові, у зв`язку зі спливом позовної давності за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропуску.

Судом встановлено, що право позивача щодо отримання оплати вартості послуг з розподілу потужності за квітень 2017 року за Договором у сумі 3 307 073,46 грн порушено відповідачем, у зв`язку з чим відповідач зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми на підставі ст. 625 ЦК України.

За загальним правилом позовна давність триває від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права, і до спливу строку звернення до суду.

До правових наслідків порушення грошового зобов`язання, передбачених у статті 625 ЦК України, застосовується загальна позовна давність тривалістю у три роки (стаття 257 цього Кодексу).

Строк, що визначений роками, спливає у відповідні місяць та число останнього року строку (частина 1 статті 254 ЦК України).

Законодавство може визначати певні обставини, які впливають на перебіг позовної давності і змінюють порядок її обчислення. До таких обставин відноситься зупинення перебігу позовної давності та її переривання, що передбачено статтями 263 та 264 ЦК України.

Водночас під час дії карантину та воєнного стану законодавець застосував нову конструкцію, якою тимчасово доповнив перелік обставин, які впливають на перебіг позовної давності, а саме продовження позовної давності.

Так, постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" з 12 березня 2020 року на всій території України було встановлено карантин.

Законом України від 30 березня 2020 року № 540-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19) " (далі - Закон № 540-IX) розділ "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України доповнено пунктом 12, відповідно до якого під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину. Цей Закон набрав чинності 02 квітня 2020 року.

Відтак початок продовження строку для звернення до суду потрібно пов`язувати саме з моментом набрання чинності 02 квітня 2020 року Законом № 540-IX.

Подібний правовий висновок висловила Велика Палата Верховного Суду в постанові від 06 вересня 2023 року у справі № 910/18489/20 (провадження № 12-46гс22).

Строк дії карантину неодноразово продовжувався, а відмінений він був з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 року відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року № 651 "Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2".

Отже, під час дії карантину позовна давність була продовжена з 02 квітня 2020 року до 30 червня 2023 року.

Поряд із цим Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні" було введено воєнний стан в Україні із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України. Надалі строк дії воєнного стану в Україні неодноразово продовжувався Указами Президента України, цей стан триває до теперішнього часу.

Законом України від 15 березня 2022 року № 2120-ІХ "Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану" (далі - Закон № 2120-ІХ) розділ "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України доповнено пунктом 19, згідно з яким у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії. Закон № 2102-IX набрав чинності 17 березня 2022 року.

Надалі Законом України від 08 листопада 2023 року № 3450-ІХ "Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо вдосконалення порядку відкриття та оформлення спадщини" (далі - Закон № 3450-ІХ) пункт 19 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України викладено в новій редакції, відповідно до якої у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні", перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану. Закон № 3450-ІХ набрав чинності 30 січня 2024 року.

Таким чином, в умовах дії воєнного стану строк звернення до суду було продовжено від початку воєнного стану до 29 січня 2024 року, а після 30 січня 2024 року перебіг такого строку зупинився.

Враховуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 02.07.2025 у справі № 903/602/24 виснувала, що в разі якщо позовна давність не спливла станом на 02 квітня 2020 року, то цей строк звернення до суду спочатку було продовжено (до 30 червня 2023 року - на строк дії карантину, а надалі до 29 січня 2024 року - на строк дії воєнного стану), а з 30 січня 2024 року перебіг строку звернення до суду зупинився на строк дії воєнного стану.

Законом України від 14 травня 2025 року № 4434-IX "Про внесення зміни до розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України щодо поновлення перебігу позовної давності" (далі - Закон № 4434-IX) пункт 19 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України виключено. Закон № 4434-IX набрав чинності 04 вересня 2025 року.

Отже, з 04 вересня 2025 року було поновлено перебіг позовної давності.

Частиною 3 статті 263 ЦК України встановлено, що від дня припинення обставин, що були підставою для зупинення перебігу позовної давності, перебіг позовної давності продовжується з урахуванням часу, що минув до його зупинення.

Судом встановлено, що право на позов про стягнення коштів на підставі статті 625 ЦК України виникло у позивача з моменту порушення грошового зобов`язання (04.07.2017).

Оскільки у спірному випадку позовна давність на звернення до суду з позовом про стягнення коштів на підставі статті 625 ЦК України станом на 02.04.2020 не спливла, то цей строк звернення до суду спочатку було продовжено (до 30 червня 2023 року - на строк дії карантину, а надалі до 29 січня 2024 року - на строк дії воєнного стану), потім перебіг строку звернення до суду було зупинено (з 30 січня 2024 року по 03 вересня 2025 року), а з 04 вересня 2025 року перебіг позовної давності було поновлено.

Суд відхиляє як безпідставні доводи позивача про те, строк позовної давності був зупинений з 27.04.2017 на підставі п. 3 ч. 1 ст. 263 ЦК України, оскільки тариф на послуги розподілу потужності для точок входу набув чинності 01.04.2017 відповідно до постанови НКРЕКП від 28.03.2017 №348, тоді як ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 27.04.2017 у справі №826/5621/17 в забезпечення позову зупинено дію вказаної постанови НКРЕКП, постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 09.06.2020 було скасовано заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 27.04.2017 року в справі № 826/5621/17.

Суд зазначає, що ухвала адміністративного суду про забезпечення позову (навіть якщо вона зупиняє дію якогось підзаконного акта) є суто процесуальним і тимчасовим заходом у межах окремого судового процесу. Вона спрямована на фіксацію стану речей до вирішення спору по суті, а не на нормативне скасування чи зупинення джерела права для цивільних правовідносин та спрямована лише на запобігання ускладненню виконання майбутнього рішення, вона прямо не передбачає зупинення чи переривання перебігу строків позовної давності, які регулюються нормами Цивільного кодексу України та жодним чином не заважає кредитору звернутися до суду з позовом про захист своїх прав, а боржника не звільняє від обов`язку платити.

Пункт 3 частини 1 статті 263 ЦК України передбачає зупинення перебігу позовної давності лише у випадку, якщо дію нормативно-правового акта, який регулює відповідні відносини, зупинено на загальнодержавному нормативному рівні (наприклад, уповноваженим органом влади чи у порядку конституційного контролю), що робить неможливим регулювання відносин для усіх суб`єктів.

Тимчасовий судовий захід (забезпечення позову) під наведені приписи статті 263 ЦК України не підпадає, оскільки наявність ухвали адміністративного суду не створює об`єктивної та непереборної перешкоди для подачі позову.

Позивач звернувся з даним позовом до суду 03.06.2026 з вимогами про стягнення 3% річних за період з 03.04.2017 по 26.05.2026 та інфляційних втрат за період з квітня 2017 по квітень 2026.

Судом враховано висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 08.11.2019 у справі № 127/15672/16-ц, яка погодилася з висновками Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеними у постановах від 10 та 27 квітня 2018 року у справах № 910/16945/14 та № 908/1394/17, від 16 листопада 2018 року у справі № 918/117/18, від 30 січня 2019 року у справах № 905/2324/17 та № 922/175/18, від 13 лютого 2019 року у справі № 924/312/18, про те, що невиконання боржником грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення коштів на підставі статті 625 ЦК України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову.

З урахуванням викладених висновків Великої Палати Верховного Суду суд установив, що позивачем дотримано строки позовної давності за вимогами про стягнення з відповідача 3% річних за період з 31.12.2017 по 26.05.2026 та інфляційних втрат за період з 31.12.2018 по 30.04.2026. Судом враховано, що позов подано до суду 03.06.2026, відтак три роки, які передували даті подачі такого позову встановлено судом таким чином: з 31.12.2017 по 01.04.2020 = 823 дні, з 04.09.2025 по 03.06.2026 = 273 дні; 823 + 273 = 1096 днів (три календарних роки, враховуючи, що 2020 рік у цьому періоді є високосним роком). Крім того, до періоду, за який у спірному випадку підлягали нарахуванню 3% річних та інфляційні втрати було включено період з 02.04.2020 до 29.01.2024, у який строк на звернення до суду був продовжений на строк дії карантину та на строк дії воєнного стану, та період з 30.01.2024 по 03.09.2025, у який строк на звернення до суду був зупинений.

Разом з цим, строк позовної давності за вимогами про стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних втрат за період за період з 04.07.2017 по 30.12.2017 є таким, що сплив.

За розрахунком суду, здійсненим за допомогою інформаційно-пошукової системи "Ліга", сума 3% річних за період з 31.12.2017 по 26.05.2026 становить 833 654,33 грн, сума інфляційних втрат за період з 31.12.2017 по 30.04.2026 становить 4 053 587,27 грн. В цій частині позовні вимоги про стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних втрат суд визнає обгрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Суд відмовляє в іншій частині позовних вимог про стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних втрат за період 03.04.2017 у зв`язку з їх необгрунтованістю, а за період з 04.04.2017 по 30.12.2017 у зв`язку зі спливом позовної давності за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропуску.

Доводи відповідача з посиланням на ст. 266 ЦК України та постанови Верховного Суду від 03.04.2019 у справі №756/9094/15, від 20.02.2019 у справі №910/19565/17 про те, що строк позовної давності стосовно додаткових позовних вимог (стягнення неустойки та інші), які є похідними від основної вимоги, спливає одночасно із спливом строку позовної давності щодо основної вимоги, суд оцінює критично.

Судом враховано, що у постанові Верховного Суду (у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду) від 26.10.2018 у справі № 922/4099/17 з огляду на правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду України від 26.04.2017 у справі № 918/329/16, наведено висновок про те, що вимоги про стягнення грошових коштів, передбачених статтею 625 ЦК України, не є додатковими вимогами в розумінні статті 266 ЦК України, а тому закінчення перебігу позовної давності за основною вимогою не впливає на обчислення позовної давності за вимогою про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат. Стягнення 3% річних та інфляційних витрат можливе до моменту фактичного виконання зобов`язання та обмежується останніми 3 роками, які передували подачі позову. (див. також постанову Верховного Суду від 15.05.2019 у справі № 910/4568/18).

Враховуючи викладене, оцінивши подані докази в порядку ст. 86 ГПК України, суд дійшов висновку, що позовні вимоги АТ "УКРТРАНСГАЗ" до ТОВ "ПЕРША УКРАЇНСЬКА ГАЗОНАФТОВА КОМПАНІЯ" у даній справі підлягають задоволенню частково.

Надаючи оцінку доводам учасників судового процесу, судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч. 5 ст. 236 ГПК України).

Відповідно до п. 3 ч. 4 ст. 238 ГПК України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

Разом з цим судом враховано, що у справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

З урахуванням наведеного, суд зазначає, що решта долучених до матеріалів справи доказів та доводів учасників справи була ретельно досліджена судом і не спростовує наведених вище висновків стосовно наявності підстав для задоволення позову частково.

Стосовно розподілу судових витрат.

Відповідно до частин 1, 2, 3 ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу.

Частиною 1 статті 124 ГПК України визначено, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи.

Позивачем у позовній заяві наведено попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які він поніс і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи, який складається з суми судового збору у розмірі 67 793,20 грн, сплаченого позивачем за подання позовної заяви із застосуванням коефіцієнту 0,8 для пониження ставки судового збору у зв`язку з поданням позовної заяви в електронній формі.

Відповідач попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які він поніс і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи, до суду не подав.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи приписи статті 129 ГПК України та задоволення позовних вимог частково, судовий збір у сумі 58 646,90 грн покладається на відповідача, в сумі 9 146,30 грн - на позивача.

Керуючись ст. 4, 13, 73-80, 86, 123, 124, 129, 236-241, 327 ГПК України, Господарський суд міста Києва

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ПЕРША УКРАЇНСЬКА ГАЗОНАФТОВА КОМПАНІЯ" (Україна, 03113, місто Київ, ПРОСПЕКТ ПЕРЕМОГИ, будинок 74; ідентифікаційний код 36050166) на користь Акціонерного товариства "УКРТРАНСГАЗ" (Україна, 01021, місто Київ, КЛОВСЬКИЙ УЗВІЗ, будинок 9/1; ідентифікаційний код 30019801) 833 654,33 грн (вісімсот тридцять три тисячі шістсот п`ятдесят чотири гривні 33 коп.) 3% річних, 4 053 587,27 грн (чотири мільйони п`ятдесят три тисячі п`ятсот вісімдесят сім гривень 27 коп.) інфляційних втрат, 58 646,90 грн (п`ятдесят вісім тисяч шістсот сорок шість гривень 90 копійок) судового збору.

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч. 1, 2 ст. 241 ГПК України).

Рішення господарського суду може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені ст. 253, 254, 256-259 ГПК України з урахуванням підпункту 17.5 пункту 17 Розділу XI «Перехідні положення» ГПК України.

Повне рішення складено 22.09.2026

Суддя Оксана ГУМЕГА