Постановление суда № 139922969, 21.09.2026, Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ,01032,тел.(044)235-95-51,е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

УХВАЛА

"21" вересня 2026 р. м. Київ Справа № 911/2712/26

Суддя Господарського суду Київської області Подоляк Ю.В. розглянувши матеріали

за заявоюТовариства з обмеженою відповідальністю «БЕЗПЕКА БІЗНЕС 2.0»доТовариства з обмеженою відповідальністю «РЕЗИДЕНС СЕРВІС»провидачу судового наказу встановив:

До Господарського суду Київської області надійшла заява Товариства з обмеженою відповідальністю «БЕЗПЕКА БІЗНЕС 2.0» (далі - стягувач) до Товариства з обмеженою відповідальністю «РЕЗИДЕНС СЕРВІС» (далі - боржник) про видачу судового наказу про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «РЕЗИДЕНС СЕРВІС» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «БЕЗПЕКА БІЗНЕС 2.0» 72066,39 грн., з яких 65000 грн. основний борг, 129,81 грн. інфляційні втрати, 625,07 грн. 3% річних, 6311,51 грн. пеня.

В обґрунтування заявлених вимог заявник посилається на неналежне виконання боржником своїх зобов`язань за договором про надання послуг з адміністративного обслуговування об`єкта від 01.01.2026 № 15/26-К щодо здійснення своєчасної та повної оплати наданих послуг у встановлений договором строк, внаслідок чого утворилася заборгованість у сумі 65000 грн., на яку стягувач за час прострочення виконання грошового зобов`язання нарахував інфляційні втрати, 3% річних та пеню.

Дослідивши подану заяву про видачу судового наказу суд зазначає таке.

Згідно з ч. 2 ст. 12 Господарського процесуального кодексу України наказне провадження призначене для розгляду справ за заявами про стягнення грошових сум незначного розміру, щодо яких відсутній спір або про його наявність заявнику невідомо.

Наказне провадження є безспірним, тобто, в його порядку задовольняються тільки ті вимоги заявника, що мають безспірний характер.

Положення ч. 1, 2 ст. 147 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що судовий наказ є особливою формою судового рішення, що видається судом за результатами розгляду вимог, передбачених статтею 148 цього Кодексу. Із заявою про видачу судового наказу може звернутися особа, якій належить право вимоги.

Статтею 148 Господарського процесуального кодексу України регламентовано, що судовий наказ може бути видано тільки за вимогами про стягнення грошової заборгованості за договором, укладеним у письмовій (в тому числі електронній) формі, якщо сума вимоги не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Особа має право звернутися до суду з вимогами, визначеними у частині першій цієї статті, в наказному або спрощеному позовному провадженні на свій вибір.

У заяві про видачу судового наказу повинно бути, зокрема, зазначено: вимоги заявника і обставини, на яких вони ґрунтуються; перелік доказів, якими заявник обґрунтовує обставини, на яких ґрунтуються його вимоги (п. 4, 5 ч. 2 ст. 150 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно з п. 3, 4 ч. 3 ст. 150 Господарського процесуального кодексу України до заяви про видачу судового наказу додаються: копія договору, укладеного в письмовій (в тому числі електронній) формі, за яким пред`явлено вимоги про стягнення грошової заборгованості; інші документи або їх копії, що підтверджують обставини, якими заявник обґрунтовує свої вимоги.

Зі змісту поданої заяви про видачу судового наказу вбачається, що стягувач крім вимог про стягнення основної заборгованості та нарахованих за час прострочення грошових зобов`язань інфляційних втрат та 3% річних, заявив до боржника вимогу про стягнення пені за порушення строків оплати за договором у розмірі 6311,51 грн.

На підтвердження своїх вимог стягувач до заяви про видачу судового наказу додав, зокрема, договір про надання послуг з адміністративного обслуговування об`єкта від 01.01.2026 № 15/26-К, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «БЕЗПЕКА БІЗНЕС 2.0» та Товариством з обмеженою відповідальністю «РЕЗИДЕНС СЕРВІС», а також акти надання послуг.

Згідно зі ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки, а згідно частини першої ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 546 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком, правом довірчої власності.

Згідно ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно вимог ст. 547 Цивільного кодексу України правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Статтею 3 цього Закону визначено, що розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Якщо сторони не передбачили умовами договору можливість сплати пені за порушення строків виконання зобов`язань та не визначали її розміру, то немає підстав для стягнення пені у розмірі, не погодженому в договірному порядку та прямо не встановленому законом. Відповідна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 05.09.2019 у справі № 908/1501/18.

Положеннями договору про надання послуг з адміністративного обслуговування об`єкта від 01.01.2026 № 15/26-К, укладеного між сторонами, такий вид забезпечення виконання грошового зобов`язання, як сплата неустойки у вигляді пені за час прострочення зобов`язань зі сплати наданих послуг, не передбачено. Пунктом 6.1 договору визначено лише, що за невиконання або неналежне виконання своїх зобов`язань за цим договором сторони несуть відповідальність в межах, передбачених чинним законодавством України.

Конкретного обов`язку зі сплати пені та її розміру сторонами договору не встановлено.

Оскільки сторонами договору не встановлений такий вид забезпечення виконання грошового зобов`язання як пеня, то вимоги про стягнення з боржника за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань 6311,51 грн. пені є безпідставними.

За відсутністю належних та допустимих доказів, які підтверджують обставини, якими заявник обґрунтовує свої вимоги в частині заявленої до стягнення суми пені, заявлені заявником зазначені вимоги не є безспірними та за вказаних обставин із поданої заяви не вбачається, що заявнику належить право вимоги щодо стягнення пені, в частині якої подано заявником заяву про видачу судового наказу.

Згідно із п. 3 ч. 1 ст. 152 ГПК України суддя відмовляє у видачі судового наказу, якщо заявлено вимогу, яка не відповідає вимогам статті 148 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 3 ст. 152 ГПК України, у разі якщо в заяві про видачу судового наказу містяться вимоги, частина з яких не підлягає розгляду в порядку наказного провадження, суд постановляє ухвалу про відмову у видачі судового наказу лише в частині цих вимог.

З огляду на викладене, суд відмовляє Товариству з обмеженою відповідальністю «БЕЗПЕКА БІЗНЕС 2.0» у видачі судового наказу за вимогою про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «РЕЗИДЕНС СЕРВІС» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «БЕЗПЕКА БІЗНЕС 2.0» 6311,51 грн. пені, позаяк вказана вимога не відповідає вимогам статті 148 ГПК України та не підлягає розгляду в порядку наказного провадження.

Відповідно до ч. 2 ст. 153 ГПК України відмова у видачі судового наказу з підстав, передбачених пунктами 3-6 частини першої статті 152 цього Кодексу, унеможливлює повторне звернення з такою самою заявою. Заявник у цьому випадку має право звернутися з тими самими вимогами у позовному порядку.

Керуючись ст. 148, 152, 232-234 Господарського процесуального кодексу України, суд

постановив:

Відмовити Товариству з обмеженою відповідальністю «БЕЗПЕКА БІЗНЕС 2.0» у видачі судового наказу за вимогою про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «РЕЗИДЕНС СЕРВІС» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «БЕЗПЕКА БІЗНЕС 2.0» 6311,51 грн. пені.

Дана ухвала набирає законної сили у строк та в порядку передбачених ч. 2 ст. 235 ГПК України та може бути оскаржена у строк визначений ст. 256 ГПК України в порядку передбаченому ст. 257 ГПК України з врахуванням пп. 17.5 п. 17 ч. 1 розділу ХІ «Перехідні положення» ГПК України.

Суддя Ю.В. Подоляк