Постановление суда № 139907899, 21.09.2026, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

про повернення позовної заяви

21 вересня 2026 рокусправа № 380/14696/26

Суддя Львівського окружного адміністративного суду Кравців О.Р. одержав позовну заяву ОСОБА_1 до Західного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції, про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії,

в с т а н о в и в :

До Львівського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі позивач) з позовом до Західного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції (далі відповідач), в якому просить:

- визнати протиправними дії Західного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції щодо відмови підготувати і надати до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області довідку про розмір грошового забезпечення ОСОБА_1 станом на 01.01.2026 відповідно до вимог статей 43 і 63 Закону України від 09.04.1992 №2262-XII «Про пенсійне забезпечення Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» із зазначенням відомостей про розміри посадового окладу, окладу за військове звання, а також процентної надбавки за вислугу років, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премії, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2026, на відповідний тарифний коефіцієнт, для проведення перерахунку з 01.02.2026 розміру пенсії;

- зобов`язати Західне міжрегіональне управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції підготувати і надати до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області довідку про розмір грошового забезпечення ОСОБА_1 станом на 01.01.2026 відповідно до вимог статей 43 і 63 Закону України від 09.04.1992 №2262-ХII «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб» з врахуванням положень постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» із зазначенням відомостей про розміри посадового окладу, окладу за військове звання, а також процентної надбавки за вислугу років, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премії, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2026, на відповідний тарифний коефіцієнт, для проведення перерахунку з 01.02.2026 розміру пенсії.

Ухвалою суду від 20.07.2026 позовну заяву залишено без руху. Суддя вказав, що позивачу необхідно надати до суду докази сплати судового збору.

На виконання вимог ухвали від 20.07.2026 позивача подав до суду заяву про усунення недоліків та зарахування раніше сплаченого судового збору, в якій зазначив, що ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 22.06.2026 у справі №380/10165/26 позивачу повернуто позовну заяву. Отже, судовий збір, сплачений у справі №380/10165/26, зарахований до державного бюджету, а позивач не повертав такий. З огляду на викладене, вважає, що сплачений судовий збір за квитанцією №6171-6911-2395-4787 від 15.05.2026 повинен зараховуватися у новій справі №380/14696/26.

Ухвалою суду від 31.08.2026 позивачу продовжено процесуальний строк, встановлений ухвалою судді Львівського окружного адміністративного суду від 20.07.2026 про залишення позовної заяви без руху, для усунення недоліків позовної заяви. Вказано, що повторне зарахування судового збору у справі №380/14696/26 згідно з квитанцією №6171-6911-2395-4787 від 15.05.2026 є неможливим, оскільки статистична картка справи №380/10165/26 містить відомості про зарахування судового збору згідно з вказаною квитанцією до Державного бюджету України.

Позивач подав до суду клопотання про звільнення від сплати судового збору, в якому просить звільнити від сплати судового збору або відстрочити сплату такого до ухвалення рішення суду у справі. В обґрунтування клопотання вказав, що предметом спору є захист соціальних прав, майновий стан позивача не дозволяє йому повторно сплатити судовий збір, сплачений ним судовий збір залишається в Державному бюджеті, а необхідність повторного звернення виникла з незалежним від позивача причин. Вважає вимогу про сплату судового збору в його ситуації непропорційним обмеженням прав на доступ до правосуддя.

Розглядаючи клопотання суддя застосовує такі норми права.

Питання звільнення від сплати судового збору як складової судових витрат, зменшення його розміру, відстрочення чи розстрочення його сплати регулюються частиною 1 статті 133 КАС України передбачено, що суд, враховуючи майновий стан сторони, може своєю ухвалою зменшити розмір належних до оплати судових витрат чи звільнити від їх оплати повністю або частково, чи відстрочити або розстрочити сплату судових витрат на визначений строк.

Відповідно до статті 8 Закону України «Про судовий збір» №3674-VI від 08.07.2011 (далі Закон №3674-VI) враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою за її клопотанням відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі за таких умов:

1) розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу позивача фізичної особи за попередній календарний рік; або

2) позивачами є:

а) військовослужбовці;

б) батьки, які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю, якщо інший з батьків ухиляється від сплати аліментів;

в) одинокі матері (батьки), які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю;

г) члени малозабезпеченої чи багатодітної сім`ї;

ґ) особа, яка діє в інтересах малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена; або

3) предметом позову є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров`ю.

Суд може зменшити розмір судового збору або звільнити від його сплати на підставі, зазначеній у частині 1 цієї статті (частина 2).

Таким чином, Законом №3674-VI визначений перелік осіб, які можуть бути звільнені від сплати судового збору у всіх інстанціях у силу закону, який наділяє їх певним статусом, або виходячи із чітко визначеного предмета спору. Цей перелік визначений у статті 5 зазначеного Закону та є вичерпним.

Умови, визначені статтею 8 Закону №3674-VI, диференційовані за суб`єктним та предметним застосуванням.

Так, умови, визначені у пунктах 1 та 2 частини 1 статті 8 Закону №3674-VI, можуть застосовуватися лише до фізичних осіб, котрі перебувають у такому фінансовому стані, що розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру їх річного доходу, та до фізичних осіб, що мають певний соціальний статус, підтверджений державою, - є військовослужбовцями, батьками, які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю, якщо інший з батьків ухиляється від сплати аліментів; одинокими матерями (батьками), які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю; особами, які діють в інтересах малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена.

Щодо третьої умови, визначеної у пункті 3 частини 1 статті 8 Закону №3674-VI, то законодавець, застосувавши слово «або», не визначив можливість її застосування за суб`єктом застосування, у той же час визначив коло предметів спору, коли така умова може застосовуватись, - лише у разі, коли предметом позову є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров`ю, тобто особистих майнових та особистих немайнових прав фізичних осіб.

З огляду на викладене, звільнення від сплати судового збору є дискреційним правом, а не обов`язком суду, можливість реалізації якого пов`язується з майновим станом особи.

При цьому, суддя звертає увагу, що Законом №3674-VI чітко визначено, як одну з умов для звільнення від сплати судового збору, обов`язок доведення заявником обставин, що розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу позивача фізичної особи за попередній календарний рік. Для звільнення від сплати судового збору заявник має довести існування фінансових труднощів та такого майнового стану, що надає підстави вважати за можливе звільнити таку особу від сплати судового збору.

Водночас Закон №3674-VI не містить вичерпного й чіткого визначеного переліку документів, які можливо вважати такими, що підтверджують майновий стан особи. У кожному конкретному випадку суд встановлює можливість особи сплатити судовий збір на підставі поданих нею доказів щодо її майнового стану за своїм внутрішнім переконанням.

Оцінюючи фінансове становище особи, яка звертається до суду з вимогою про звільнення її від сплати судового збору, зменшення його розміру, надання відстрочки чи розстрочки в його сплаті, національні суди повинні встановлювати наявність у такої особи реального доходу (розмір заробітної плати, стипендії, пенсії, прибутку тощо), рухомого чи нерухомого майна, цінних паперів, можливості розпорядження ними без значного погіршення фінансового становища (пункт 44 рішення Європейського суду з прав людини від 25.07.2005 у справі Княт проти Польщі (Kniat v. Poland), заява №71731/01; пункти 63-64 рішення Європейського суду з прав людини від 26.07.2005 у справі Єдамскі та Єдамска проти Польщі (Jedamski and Jedamska v. Poland), заява №73547/01).

Суддя також виходить з того, що саме на заявника покладається обов`язок щодо доведення фактів відповідно до його прохання про звільнення (відстрочення) від сплати судового збору; обов`язок сплатити судові збори, встановлений відповідно до закону, має законну мету, а тому, за загальним правилом, не визнається судом непропорційним чи накладеним свавільно; застосовані згідно із законом процесуальні обмеження у формі обов`язку сплатити судовий збір, за загальним правилом, не зменшують для заявника можливості доступу до суду та не ускладнюють йому цей доступ таким чином і такою мірою, щоб завдати шкоди самій суті цього права.

Подібні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 27.06.2023 у справі №120/3505/22, від 20.09.2023 у справі №120/722/23 та від 02.11.2023 у справі №120/6039/22.

З огляду на викладене, слід виснувати, що звільнення від сплати збору, його зменшення, відстрочення, розстрочення за клопотанням сторони є правом, а не обов`язком суду. Рішення суд ухвалює в кожному конкретному випадку на підставі поданих стороною доказів та наведених підстав.

Так, у клопотання позивач вказує про те, що предметом спору є захист соціальних прав, майновий стан позивача не дозволяє йому повторно сплатити судовий збір.

Однак слід звернути увагу, що до клопотання про звільнення від сплати судового збору позивач не долучив жодних доказів на підтвердження свого майнового стану.

Водночас обґрунтування обставин, які свідчать про неможливість або утруднення в здійсненні оплати судового збору, а також, подання доказів на підтвердження того, що майновий стан перешкоджав (перешкоджає) сплаті судового збору у встановленому законодавством порядку, розмірі і в строки покладається на особу, яка подає заяву або скаргу.

Викладену узгоджується із позицією Верховного Суду, викладеною в ухвалі від 18.03.2021 у справі №824/1571/19-а, у постанові від 08.11.2023 у справі №120/969/23.

Отже, з огляду на викладене суддя висновує, що позивач не надав до суду жодних доказів, щодо наявності у нього пільг із сплати судового збору, встановлених статтею 5 Закону України «Про судовий збір».

Суддя вважає за необхідне звернути увагу на практику Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ), за якою вимога сплатити судовий збір не порушує право заявників на доступ до правосуддя, оскільки судовий збір є певним законним обмежувальним заходом, який є формою регулювання доступу до суду, а також попередження подання необґрунтованих та безпідставних позовів та перенавантаження судів. Таке обмеження не може розглядатись як таке, що саме по собі суперечить пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка ратифікована згідно із Законом України від 17.07.1997 №475/97-ВР та набрала чинності для України 11.09.1997, який гарантує кожному право на розгляд його справи судом.

У справі «Шишков проти Росії» (Shishkov v. Russia, заява №26746/05, п. 108-112) ЄСПЛ нагадує, право на доступ до суду не є абсолютним та може бути обмеженим; це допускається, оскільки право доступу за своєю природою вимагає державного регулювання, що може змінюватися в часі та на місці відповідно до потреб та ресурсів громади та окремих осіб (Ashingdane v. the United Kingdom, 8225/78, п. 57).

Разом із тим ЄСПЛ вважає, що встановлюючи таке регулювання, Договірні держави користуються певною свободою розсуду; застосовані обмеження не повинні обмежувати доступ, що залишається індивідууму таким чином або в такій мірі, що сутність права порушується; обмеження не буде сумісним з пунктом 1 статті 6, якщо воно не переслідує законної мети і якщо не існує розумного співвідношення пропорційності між використаними засобами та метою, яку потрібно досягти; національні суди надають звільнення від судових зборів тим заявникам, які можуть довести свою погану фінансову ситуацію (Marina v. Latvia, №46040/07, п. 50, 52); такі особливості, як здатність заявника сплатити судові збори, та стадія розгляду справи, враховуються при оцінці того, чи був порушений доступ до суду (Paykar Yev Haghtanak Ltd v. Armenia, №21638/03, п. 48); обмеження суто фінансового характеру, які абсолютно не пов`язані з перспективами успішності позову, повинні бути предметом особливо суворого розгляду з точки зору інтересів правосуддя (Podbielski and PPU Polpure v. Poland, №39199/98, п. 65).

Щодо покликань позивача про те, що сплачений ним судовий збір залишається в Державному бюджеті, то суддя звертає увагу, що відповідно до статті 7 Закону №3674-VI сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі повернення заяви або скарги (пункту 2).

Отже, сума сплаченого судового збору згідно з квитанцією №6171-6911-2395-4787 від 15.05.2026 може бути повернута позивача за його клопотанням, у зв`язку із надходженням якого суд прийме відповідну ухвалу.

Також позивач вказав, що його повторне звернення зумовлене обставинами, які від нього незалежали, оскільки він дізнавався про ухвали суду із Єдиного державного реєстру судових рішень і належно усував недоліки.

Проте суддя звертає увагу, що у справі №380/10165/26 суд здійснював повідомлення позивача за адресою листування, яку він вказав в позовній заяві (вул. Кирилівська, 152, а/с 82, м. Київ, 04073). Проте згідно з трекінгом поштового відправлення R067183386635 ухвала суду від 25.05.2026 у справі №380/10165/26 повернута відправнику «за закінченням терміну зберігання». При цьому, станом на день прийняття ухвали суду від 22.06.2026 про повернення позовної заяви до суду позивачем не подавалося жодних клопотань про виконання вимог ухвали суду або про неможливість виконати такі у встановлений в ухвалі строк.

Також ухвалою суду від 15.06.2026 суддя повернув аналогічну позовну заяву позивача у справі №380/11948/26, оскільки на день вирішення питання про відкриття провадження у справі позивач уже подав до цього самого суду інший позов до цього самого відповідача, з тим самим предметом та з однакових підстав і щодо такого позову у справі №380/10165/26 не постановлена ухвала про відкриття або відмову у відкритті провадження у справі, повернення позовної заяви або залишення позову без розгляду. Вказана ухвала надіслана за адресою проживання позивача ( АДРЕСА_1 ) та згідно з трекінгом поштового відправлення R067201902131 вручена одрежувачу.

Водночас подання позивачем кількох позовних заяв та їх повернення судом не може бути підставою для звільнення, зменшення, відстрочення, розстрочення сплати судового збору, оскільки жодним чином не підтверджує майновий стан позивача.

Враховуючи викладене суддя дійшов висновку, що позивач у встановлений в ухвалах суду від 20.07.2026 та 31.08.2026 строк не усунув в повному обсязі недоліки позовної заяви та не надав до суду жодних доказів щодо наявності у нього пільг зі сплати судового збору, встановлених статтею 5 Закону України «Про судовий збір» або доказів сплати такого.

Згідно з частиною 1 статті 169 КАС України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 цього Кодексу, постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.

Відповідно до частини 5 статті 169 КАС України суддя повертає позовну заяву і додані до неї документи без розгляду не пізніше п`яти днів з дня її надходження або з дня закінчення строку на усунення недоліків.

Оскільки позивач не усунув недоліки позовної заяви, відповідно до ухвал суду про залишення позовної заяви без руху та про продовження строку залишення позовної заяви без руху, таку слід повернути позивачу.

Керуючись статтями 133, 160, 161, 169, 241-243, 248, 256, 294 КАС України, суддя

у х в а л и в :

1. Позовну заяву ОСОБА_1 до Західного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції, про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії повернути позивачу.

2. Копію ухвали надіслати особі, яка подала позовну заяву, разом із позовною заявою та доданими до неї документами.

3. Роз`яснити позивачу, що згідно з частиною 8 статті 169 КАС України повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.

Ухвала про повернення позовної заяви набирає законної сили з моменту її підписання.

Ухвала про повернення позовної заяви може бути оскаржена шляхом подання апеляційної скарги у п`ятнадцятиденний строк з дати підписання ухвали до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Суддя Кравців Олег Романович