Решение № 139906111, 18.09.2026, Житомирський окружний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 вересня 2026 року м. Житомир справа № 240/25720/26

категорія 105000000

Житомирський окружний адміністративний суд у складі судді Нагірняк М.Ф., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Житомирській області Хмельницького міжрегіонального управління Міністерства юстиції України про визнання протиправною та скасування постанови,

встановив:

Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області звернулось до суду з позовом, у якому просить:

- визнати протиправною постанову державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання у Житомирській області Хмельницького міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) від 14.07.2026 ВП № 69832944 про накладення штрафу у розмірі 5100,00 грн;

- скасувати постанову державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання у Житомирській області Хмельницького міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) від 14.07.2026 ВП № 69832944 про накладення штрафу у розмірі 5100,00 грн.

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що згідно з постановою від 14.07.2026 ВП № 69832944 в.о. начальника відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Житомирській області Центрального міжрегіонального Управління Міністерства юстиції (м.Київ) накладено на Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (боржника) штраф у розмірі 5100 грн за невиконання рішення суду, а саме: щодо правильності нарахування пенсії. Вказує, що Головним управлінням в межах наданої компетенції проведено комплекс заходів для повного та неухильного виконання рішення суду №240/11410/22.

Ухвалою суду від 24.07.2026 року вказану позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

У відзиві на позовну заяву, поданому до суду, Відповідач зазначив, що постанова державного виконавця від 14.07.2026 ВП № 69832944 про накладення штрафу у розмірі 5100,00 грн винесена на підставі інформації та документів, наданих Боржником у межах виконавчого провадження.

Рішенням суду, яке набрало законної сили, підтверджено право Стягувача на доплату до пенсії відповідно до статті 39 Закону України № 796-XII у розмірі двох мінімальних заробітних плат. Вказане рішення не скасовано та підлягає обов`язковому виконанню.

Зміна положень бюджетного законодавства не звільняє Боржника від обов`язку виконати рішення суду у визначений ним спосіб. Боржник зобов`язаний виконати рішення саме у порядку та спосіб, встановлені судом.

Відповідно до статей 63, 75 Закону України «Про виконавче провадження» у разі невиконання рішення без поважних причин державний виконавець має право накласти штраф.

Оскільки рішення суду належним чином не виконано, державним виконавцем 14.07.2026 правомірно винесено постанову про накладення штрафу у розмірі 5100,00 грн.

У зв`язку з викладеним Відповідач просить суд відмовити у задоволенні позову повністю.

Судом встановлено, що відповідно до рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 18.07.2022 у справі № 240/2962/22 позов ОСОБА_1 задоволено та зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області здійснити з 12.01.2022 нарахування та виплату підвищення до пенсії ОСОБА_1 як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону № 796-XII, що дорівнює двом мінімальним заробітним платам згідно із законом про Державний бюджет України на відповідний рік.

Вказане рішення набрало законної сили 18.08.2022, у зв`язку з чим Житомирським окружним адміністративним судом на виконання рішення суду від 18.07.2022 у справі №240/2962/22 видано виконавчі листи.

12.09.2022 державним виконавцем винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП № 69832944 з виконання виконавчого листа № 240/2962/22.

З метою перевірки виконання рішення суду державним виконавцем винесено вимогу від 30.07.2024, якою зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області надати підтвердження розрахунку суми заборгованості та виконати рішення суду в повному обсязі.

На виконання зазначеної вимоги Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області повідомило про проведення перерахунку підвищення до пенсії відповідно до статті 39 Закону № 796-XII.

Зокрема, боржник зазначив, що з 12.01.2022 розрахунок здійснено виходячи з двох мінімальних заробітних плат, а з 01.01.2024 при перерахунку пенсії застосовано розмір мінімальної заробітної плати як розрахункову величину для обчислення виплат за України в Житомирській області зазначило, що з 01.01.2025 виплата підвищення до пенсії здійснюється відповідно до статті 45 Закону України «Про Державний бюджет України на рішеннями суду - 1600 грн, у зв`язку з чим розмір підвищення становить 3200 грн.

Також Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області зазначило, що з 01.01.2025 виплата підвищення до пенсії здійснюється відповідно до статті 45 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» та постанови Кабінету Міністрів України від 27.11.2024 № 1524.

06.07.2026 державним виконавцем повторно винесено вимогу, якою зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області надати підтвердження розрахунку суми заборгованості та виконати рішення суду в повному обсязі.

На вимогу державного виконавця від 06.07.2026 боржником надано відповідь про проведення перерахунку підвищення до пенсії відповідно до статті 39 Закону № 796-XII, виходячи з двох мінімальних заробітних плат згідно із законом про Державний бюджет України на відповідний рік, а саме: з 12.01.2022 - 6500 грн, з 01.01.2024 - 1600 грн.

У зв`язку з набранням чинності положеннями Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» від 19.11.2024 № 4059-IX та постанови Кабінету Міністрів України від 27.12.2024 № 1524 з 01.01.2025 врегульовано питання виплати підвищення особам з числа непрацюючих пенсіонерів, які проживають на територіях радіоактивного забруднення.

14.07.2026 державним виконавцем винесено постанову про накладення на боржника штрафу в розмірі 5100,00 грн за невиконання рішення суду.

Позивач, вважаючи постанову про накладення штрафу за невиконання рішення суду протиправною та такою, що порушує його права, звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним відносинам, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 129-1 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Згідно з частиною 2 статті 14 КАС України, судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.

Відповідно до статті 370 КАС України, судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України.

Відповідно до частини першої статті 1 Закону України від 02.06.2016 №1404-VIII "Про виконавче провадження" (далі - Закон №1404-VIII) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно - правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 3 Закону №1404-VIII примусовому виконанню підлягають рішення на підставі таких виконавчих документів, як виконавчі листи та накази, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень.

Частиною 1 статті 18 Закону №1404-VIII передбачено, що виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Судове рішення, яке набрало законної сили, підлягає обов`язковому та безумовному виконанню особою, на яку покладено такий обов`язок.

Відтак особа, якій належить виконати судове рішення, повинна здійснити достатні дії для організації процесу його виконання, незалежно від будь-яких умов, оскільки інше суперечило б запровадженому ст. 8 Конституції України принципу верховенства права.

Відповідно до пункту 1 частини 3 статті 18 Закону №1404-VIII виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право проводити перевірку виконання боржниками рішень, що підлягають виконанню відповідно до цього Закону.

Статтею 63 Закону №1404-VIII врегульовано порядок виконання рішень, за якими боржник зобов`язаний вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення.

Відповідно до частин першої та другої статті 63 Закону №1404-VIII за рішеннями, за якими боржник зобов`язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником.

У разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - протягом трьох робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність.

Згідно з частиною 1 статті 75 Закону №1404-VIII у разі невиконання без поважних причин у встановлений виконавцем строк рішення, що зобов`язує боржника виконати певні дії, та рішення про поновлення на роботі виконавець виносить постанову про накладення штрафу на боржника - фізичну особу у розмірі 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на посадових осіб - 200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на боржника - юридичну особу - 300 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та встановлює новий строк виконання.

При цьому, частина 3 статті 63 Закону №1404-VIII передбачає, що виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, передбаченого частиною другою цієї статті, повторно перевіряє виконання рішення боржником.

Відповідно до частини 2 статті 75 Закону №1404-VIII у разі повторного невиконання рішення боржником без поважних причин виконавець у тому самому порядку накладає на нього штраф у подвійному розмірі та звертається до органів досудового розслідування з повідомленням про вчинення кримінального правопорушення.

Аналізуючи наведені положення законодавства суд зазначає, що накладення штрафу за невиконання рішення, що зобов`язує боржника до вчинення певних дій, є видом юридичної відповідальності боржника за невиконання покладеного на нього зобов`язання.

Застосування такого заходу до боржника є обов`язком державного виконавця і направлено на забезпечення реалізації мети виконавчого провадження як завершальної стадії судового провадження.

Водночас умовою для накладення на боржника у виконавчому проваджені штрафу є невиконання (повторне невиконання) ним рішення суду без поважних причин.

У залежності від характеру правовідносин і змісту зобов`язання, примусове виконання якого відбувається у межах виконавчого провадження, поважними причинами можуть визнаватися такі обставини, які створили об`єктивні перешкоди для невиконання зобов`язання, і подолання яких для боржника було неможливим або ускладненим.

При цьому суд зазначає, що постанова про накладення штрафу за невиконання судового рішення (за повторне невиконання судового рішення) можуть бути винесені лише за умови, що судове рішення не виконано (повторно не виконано) боржником без поважних причин, і боржник мав реальну можливість виконати таке судове рішення, проте не зробив цього.

Визначальною ознакою для накладення на боржника штрафу є саме не виконання рішення суду без поважних причин. Поважними можуть вважатися об`єктивні причини, які унеможливили або значно ускладнили виконання рішення божником, та які не залежали від його волевиявлення.

Таким чином, вирішуючи питання про накладення штрафу, державний виконавець повинен встановити дві обставини: 1) факт виконання чи невиконання рішення; 2) у випадку невиконання рішення встановити причини невиконання. Відповідно, лише дійшовши висновку про відсутність поважних причин, державний виконавець вправі накласти на боржника штраф.

Установлення таких обставин здійснюється шляхом виконання державним виконавцем своїх обов`язків та реалізації прав, передбачених статтею 18 Закону №1404-VIII.

Відповідно до змісту положень частини 3 зазначеної правової норми, виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право, серед іншого, проводити перевірку виконання боржниками рішень, що підлягають виконанню відповідно до цього Закону, а частина 4 наголошує на тому, що вимоги виконавця щодо виконання рішень є обов`язковими на всій території України. Невиконання законних вимог виконавця тягне за собою відповідальність, передбачену законом.

Вирішуючи питання щодо правомірності оскаржуваної постанови Відповідача від 14.07.2026 ВП № 69832944 та накладення штрафу за невиконання рішення суду у справі № 240/2962/22, суд зазначає наступне.

Згідно зі спірної постанови, штраф на Позивача накладений за невиконання без поважних причин рішення суду у встановлений виконавцем строк, оскільки державний виконавець встановив, що рішення суду не виконано в повному обсязі.

Матеріали справи свідчать, що з 12.01.2022 ОСОБА_1 нараховано підвищення до пенсії, як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, 6500,00, з 01.01.2024 - 1600,00 грн.

Разом з цим, суд враховує, що за умови зміни розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб у кожному році, боржник має обов`язок перераховувати та виплачувати доплату до пенсії у порядку статті 39 Закону №796-ХІІ з урахуванням таких змін. При цьому, такий обов`язок виникає також у випадку, коли протягом відповідного календарного року згідно із законодавством змінюється розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Щодо доводів державного виконавця про виплату доплати до пенсії у поточному році в розрахунку, що не відповідає розмірам, встановленим рішенням суду, суд зазначає наступне.

З 01.01.2025 взагалі не нараховувалась та не виплачувалась на підставі ст. 45 Закону України "Про Державний бюджет України на 2025 рік".

Суд зазначає, що статтею 45 Закону України Про Державний бюджет України на 2025 рік від 19 листопада 2024 року №4059-IX (далі Закон України №4059-IX) визначено:

Установити, що у 2025 році на період дії воєнного стану в Україні доплата непрацюючим пенсіонерам, які постійно проживають у зоні безумовного (обов`язкового) відселення та в зоні гарантованого добровільного відселення, встановлюється за умови, що такі особи проживали або працювали у зоні безумовного (обов`язкового) відселення або в зоні гарантованого добровільного відселення, станом на 26 квітня 1986 року чи у період з 26 квітня 1986 року до 1 січня 1993 року, у зв`язку з чим особі надано статус особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи. Доплата за проживання на зазначених територіях встановлюється у розмірі 2361 гривня.

Особам, які після аварії на Чорнобильській АЕС (26 квітня 1986 року) самостійно або у встановленому законодавством порядку за направленнями обласних державних адміністрацій змінили місце проживання за межі зон безумовного (обов`язкового) відселення або гарантованого добровільного відселення та в подальшому повернулися на постійне місце проживання до цих зон, а також особам, які зареєстрували своє місце проживання чи переїхали на постійне місце проживання до зазначених зон після аварії на Чорнобильській АЕС, доплата за проживання в таких зонах не встановлюється.

Виплата доплати за проживання у зоні безумовного (обов`язкового) відселення та в зоні гарантованого добровільного відселення непрацюючим пенсіонерам припиняється після залишення особою свого місця постійного проживання на зазначених територіях та декларування/реєстрації місця проживання за межами зон безумовного (обов`язкового) відселення та зон гарантованого добровільного відселення, що підтверджується відомостями Єдиного державного демографічного реєстру та інших державних реєстрів.

Для встановлення виплат, передбачених цією статтею, Пенсійному фонду України забезпечити звірення відомостей про постійне місце проживання одержувачів доплати за проживання у зоні безумовного (обов`язкового) відселення та в зоні гарантованого добровільного відселення із відомостями Єдиного державного демографічного реєстру та інших державних реєстрів для продовження чи припинення відповідних виплат, а також приведення розмірів доплати за проживання у зоні безумовного (обов`язкового) відселення або в зоні гарантованого добровільного відселення та пенсійних виплат у відповідність із цією статтею.

Статтею 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2026 рік" від 03.12.2025 №4695-IX (далі Закон №4695) установлено, що у 2026 році доплата непрацюючим пенсіонерам, які постійно проживають у зоні безумовного (обов`язкового) відселення та в зоні гарантованого добровільного відселення, встановлюється за умови, що такі особи проживали або працювали у зоні безумовного (обов`язкового) відселення або в зоні гарантованого добровільного відселення станом на 26 квітня 1986 року чи у період з 26 квітня 1986 року до 1 січня 1993 року, у зв`язку з чим особі надано статус особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи, у розмірі 2595 гривень.

Пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 14.01.2026 №48 «Деякі питання здійснення у 2026 році на період воєнного стану в Україні доплати непрацюючим пенсіонерам, які постійно проживають у зоні безумовного (обов`язкового) відселення та в зоні гарантованого добровільного відселення» установлено, що у 2026 році факт проживання у зоні безумовного (обов`язкового) відселення та в зоні гарантованого добровільного відселення станом на 26 квітня 1986 р. чи у період з 26 квітня 1986 р. до 1 січня 1993 р. для встановлення, продовження чи припинення виплати доплати, передбаченої статтею 29 Закону України Про Державний бюджет України на 2026 рік, у разі відсутності відповідних відомостей у Єдиному державному демографічному реєстрі, відомчій інформаційній системі Державної міграційної служби та в інших державних реєстрах встановлюється органами Пенсійного фонду України за сукупності таких обставин:

особі надано статус особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи;

у Єдиному державному демографічному реєстрі, відомчій інформаційній системі Державної міграційної служби відсутні відомості про декларування/реєстрацію місця проживання такою особою у період після 1 січня 1993 р. за межами зони безумовного (обов`язкового) відселення або зони гарантованого добровільного відселення. Зміна зареєстрованого місця проживання особи в межах населених пунктів, розташованих на території зони безумовного (обов`язкового) відселення або зони гарантованого добровільного відселення (незалежно від тривалості між періодами реєстрації місця проживання), не вважається зміною місця проживання для цілей застосування статті 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2026 рік" щодо права на отримання доплати до пенсії.

Суд наголошує, що Позивач був зобов`язаний на виконання судового рішення нараховувати та виплачувати Стягувачу підвищення до пенсії у порядку статті 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", що дорівнює двом прожитковим мінімумам для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня календарного року.

Конституційний Суд України у рішенні від 15.05.2019 року №2-р(ІІ)2019 констатував, що обов`язкове виконання судового рішення є необхідною умовою реалізації конституційного права кожного на судовий захист, тому держава не може ухилятися від виконання свого позитивного обов`язку щодо забезпечення виконання судового рішення задля реального захисту та відновлення захищених судом прав і свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави.

Конституційний Суд України зробив висновок, що принцип розподілу влади очевидно зазнає порушення, якщо законодавчий орган своїм актом тимчасово зупиняє виконання остаточних судових рішень.

Таким чином, право на нарахування та виплату підвищення до пенсії ОСОБА_1 як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, визнано рішенням суду в адміністративній справі 240/2962/22, яке є остаточним та повинно бути виконане відповідно до його резолютивної частини.

Застосування Позивачем статті 45 Закону України "Про Державний бюджет України на 2025 рік", статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2026 рік» свідчить про фактичне невиконання Позивачем рішення суду в адміністративній справі №240/2962/22, яким визнано право ОСОБА_1 на нарахування та виплату підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення.

Рішенням суду в адміністративній справі №240/2962/22 встановлено проведення нарахування в розмірі двох прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня календарного року.

Застосування Позивачем положень статті 45 Закону України "Про Державний бюджет України на 2025 рік", статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2026 рік», якою передбачено зменшення суми доплати, є протиправним, оскільки Конституційний Суд України неодноразово у своїх рішеннях (зокрема, щодо відповідності Конституції положень законів про Державний бюджет) наголошував, що держава не може скасовувати чи зменшувати гарантовані законом соціальні виплати шляхом внесення змін до закону про бюджет на відповідний рік. Конституційні права і свободи не можуть бути обмежені. Зміни до законів, які встановлюють розміри пільг та компенсацій, зокрема Закон «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», можуть вноситися виключно окремими законами, а не в межах бюджетного процесу.

Вказаний правовий висновок сформульовано у постанові Верховного Суду від 20.05.2026 в справі №600/1438/25.

Суд враховує, що Житомирський окружний адміністративний суд рішенням від 18.07.2022 у справі №240/2962/22 зобов`язав Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області здійснити із 12.01.2022 нарахування та виплату підвищення до пенсії ОСОБА_1 як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону № 796-XII, що дорівнює двом мінімальним заробітним платам (згідно із законом про Державний бюджет України на відповідний рік).

Виконання судового рішення як завершальна стадія судового провадження, є невід`ємним елементом права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції, складовою права на справедливий суд.

З огляду на вказане суд приходить до висновку, що постанова в.о. державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання у Житомирській області Хмельницького міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) від 14.07.2026 ВП № 69832944 про накладення на Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області штрафу за невиконання судового рішення у справі №240/2962/22 винесена за наявності законодавчо визначених підстав для її прийняття, а відтак є обґрунтованою.

За наведених обставин справи суд вважає правомірним застосування до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області штрафної санкції за невиконання рішення суду у справі №240/2962/22, у зв`язку з чим приходить до висновку про правомірність оскаржуваної постанови від 14.07.2026 про накладення штрафу у ВП №69832944 .

Відтак, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України понесені Позивачем судові витрати зі сплати судового збору не підлягають стягненню.

Керуючись статтями 2, 77, 90, 139, 242-246, 272, 287 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

вирішив:

У задоволенні адміністративного позову Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (вул. Ольжича, 7, м. Житомир, Житомирський район, Житомирська область, 10003, ЄДРПОУ 13559341) до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Житомирській області Хмельницького міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (майдан Соборний, 1, м. Житомир, Житомирський район, Житомирська область, 10014, ЄДРПОУ 45798761) про визнання протиправною та скасування постанови - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 272 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів за правилами, встановленими статтями 287, 296-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя М.Ф. Нагірняк

18.09.26