Решение № 139905593, 21.09.2026, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 вересня 2026 рокуСправа №160/13479/26

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Сліпець Н.Є.

розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

19.05.2026 ОСОБА_1 (далі позивач) звернулася до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області), в якому просила:

- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про відмову у призначенні пенсії від 22.01.2026 №046150003648 вих. №2000-0301-9/12156 ОСОБА_1 (пенсії за віком);

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області: зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 , період роботи в Республіці Узбекистан з 02.08.1979 по 28.05.1982, з 18.03.1987 по 17.01.1989, та період догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, ІНФОРМАЦІЯ_1 , період роботи з 18.01.1989 по 02.01.1990, період роботи з 03.01.1990 по 02.01.1991;

- призначити ОСОБА_1 пенсію за віком, на підставі статті 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», з дня звернення із заявою про призначення пенсії, а саме з 14.01.2026.

В обґрунтування представник позивача посилалася на те, що 14.01.2026 позивач звернулася до територіального органу пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Заява була розглянута за принципом екстериторіальності ГУ ПФУ в Харківській області, яке своїм рішенням від 22.01.2026 № 046150003648 відмовило в призначенні пенсії за віком через відсутність необхідного страхового стажу та документального підтвердження про здійснення/нездійснення іншою державою пенсійних виплат за періоди роботи в Узбекистані. Окрім того, в трудовій книжці позивача наявні неточності та виправлення, а тому не зараховані до страхового стажу періоди її роботи з 18.01.1989 по 02.01.1990 та з 03.01.1990 по 02.01.1991. Посилаючись на протиправність рішення про відмову в призначенні пенсії, представник позивача звернулася до суду із позовом для захисту порушеного права позивача.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 25.05.2026 відкрито провадження та призначено розгляд в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами з 08.06.2026, відповідно до ч. 5 ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України.

Цією ж ухвалою відповідачу було надано строк для подання письмового відзиву на позовну заяву - протягом 15 днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі та витребувано матеріали, що були на розгляді при прийнятті спірного рішення.

08.06.2026 до суду надійшов відзив ГУ ПФУ в Харківській області, в якому представник відповідача просив відмовити в задоволенні позову. В обґрунтування, посилався на те, що 14.01.2026 позивач звернувся до територіального органу Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до ст. 26 Закону України № 1058 «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». За принципом екстериторіальності заява розглядалась ГУ ПФУ в Харківській області, яке своїм рішенням № 046150003648 від 22.01.2026 відмовило ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком відповідно до ст. 26 Закону № 1058, у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу -від 15 до 22 років. Страховий стаж позивача за наданими документами становив 11 років 03 місяця 26 днів, а страховий стаж для права 12 років 09 місяців 06 днів, що недостатньо для призначення пенсії за віком. До страхового стажу позивача не зараховано період роботи в Республіці Узбекистан з 02.08.1979 по 28.05.1982, згідно з довідкою від 30.10.2006 № 01/16-550, з 18.03.1987 по 17.01.1989 згідно з довідкою від 23.07.2003 №24/208 та період догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, ІНФОРМАЦІЯ_1 , оскільки відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 16.05.2025 №562, до заяви про призначення пенсії не долучено документи, видані органами, що здійснюють пенсійне забезпечення в Республіці Узбекистан, які підтверджують факт неотримання пенсійних виплат. Період роботи з 18.01.1989 по 02.01.1990 відповідно до трудової книжки від 24.08.1979 НОМЕР_1 не зарахований до страхового стажу, оскільки дата наказу прийняття на роботу не придатна до сприйняття змісту, для зарахування необхідно надати уточнюючу довідку, а період роботи з 03.01.1990 по 02.01.1991 не зарахований, оскільки наявне виправлення дати наказу про звільнення з роботи, яке не оформлено належним чином, для зарахування необхідно надати уточнюючу довідку. Таким чином, відповідач правомірно відмовив у призначенні позивачу пенсії, оскільки у неї відсутній необхідний страховий стаж.

12.06.2026 в системі «Електронний суд» надійшла відповідь на відзив, в якому представник позивача посилалася на те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка, а за відсутності останньої або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. Враховуючи положення Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав в сфері пенсійного забезпечення від 13.03.1992 стаж роботи, набутий позивачем в Республіці Узбекистан підлягає зарахуванню до її страхового стажу. У контексті спірних правовідносин представник позивача зазначила, що право органів, які призначають пенсію, вимагати від фізичних осіб дооформлення прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі, не повинно нівелювати обов`язок пенсійного органу щодо установлення права особи на одержання пенсії на підставі всебічного, повного і об`єктивного розгляду всіх поданих документів. У даному випадку орган пенсійного забезпечення не здійснив жодних дій, спрямованих на отримання відомостей або додаткових документів, на підставі яких можна було б переконатися у достовірності інформації зазначеної у трудовій книжці позивача. Зважаючи на викладене, дії відповідача щодо відмови позивачу у зарахуванні до страхового стажу періодів роботи в Республіці Узбекистан з 02.08.1979 по 28.05.1982, з 18.03.1987 по 17.01.1989 та період догляду за дитиною до трьох років, ІНФОРМАЦІЯ_1 із зазначених у рішенні підстав є протиправними. Щодо незарахування інших періодів роботи, представник позивача зазначила, що наявність сумнівів у відповідача щодо записів в трудовій книжці позивача, може бути підставою для перевірки, в ході якої має бути встановлено обставини, які перешкоджають зарахуванню періоду роботи до стажу, однак не можуть нівелювати відомості трудової книжки та позбавляти особу права на належне пенсійне забезпечення з урахуванням набутого нею трудового стажу. Просила задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Згідно ст. 229 Кодексу адміністративного судочинства України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи, або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази у сукупності з нормами чинного законодавства України, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 14.01.2026 звернулася до пенсійного органу із заявою про призначення пенсії за віком.

За принципом екстериторіальності заява була розглянута ГУ ПФУ в Харківській області, яке рішенням від 22.01.2026 № 046150003648 відмовило у призначенні пенсії через відсутність необхідного страхового стажу, передбаченого ч. 1 ст. 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» та відсутністю документального підтвердження про здійснення/нездійснення іншою державною пенсійних виплат.

ГУ ПФУ в Харківській області зазначило, що позивач на момент звернення досягла 65 років 04 місяці 1 день, її страхований стаж позивача становить 11 років 03 місяця 26 днів, а страховий стаж заявника для права становить 12 років 09 місяців 06 днів.

Страховий страж, за наявності якого позивач матиме право на пенсію це від 15 до 22 років.

За доданими до заяви про призначення пенсії документами до страхового стажу не зараховано:

- періоди роботи в Республіці Узбекистан з 02.08.1979 по 28.05.1982, з 18.03.1987 по 17.01.1989 та період догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, ІНФОРМАЦІЯ_1 , оскільки відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 16.05.2025 №562 до заяви про призначення пенсії не долучено документи, видані органами, що здійснюють пенсійне забезпечення в Республіці Узбекистан, які підтверджують факт неотримання пенсійних виплат;

- період роботи з 18.01.1989 по 02.01.1990 - оскільки дата наказу прийняття на роботу не придатна до сприйняття змісту, для зарахування необхідно надати уточнюючу довідку;

- період роботи з 03.01.1990 по 02.01.1991 - оскільки наявне виправлення дати наказу про звільнення з роботи, яке не оформлено належним чином, і для зарахування необхідно надати уточнюючу довідку.

Отже, спір між сторонами виник з підстав протиправності рішення щодо відмови в призначенні пенсії у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Згідно з позицією Конституційного Суду України, яка висловлена у рішенні від 04.06.2019 року №2-р/2019 (пункти 3.1 та 3.2 мотивувальної частини) до основних обов`язків держави належить забезпечення реалізації громадянами соціальних, культурних та економічних прав; гарантування державою конституційного права на соціальний захист є однією з необхідних умов існування особи і суспільства; рівень соціального забезпечення в державі має відповідати потребам громадян, що сприятиме соціальній стабільності, забезпечуватиме соціальну справедливість та довіру до держави; гарантування державою цих прав, у тому числі права на пенсійне забезпечення як складової конституційного права на соціальний захист, має здійснюватися на основі Конституції України та у спосіб, що відповідає їй. Основними завданнями соціальної держави є створення умов для реалізації соціальних, культурних та економічних прав людини, сприяння самостійності і відповідальності кожної особи за свої дії, надання соціальної допомоги тим громадянам, які з незалежних від них обставин не можуть забезпечити достатній рівень життя для себе і своєї сім`ї (пункт 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 25 січня 2012 року №3-рп/2012). За будь-яких обставин сутність права на пенсійне забезпечення як складової конституційного права на соціальний захист не може бути порушена, а законодавче регулювання у цій сфері має відповідати принципам соціальної держави. Конституційний Суд України наголошував на необхідності дотримання вказаних принципів, зокрема, у Рішенні від 26 грудня 2011 року №20-рп/2011. Держава Україна, як учасниця Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права 1966 року, визнає право кожної людини на соціальне забезпечення, включаючи соціальне страхування, і може встановлювати тільки такі обмеження цього права, які визначаються законом, і лише остільки, оскільки це сумісно з природою зазначеного права, і виключно з метою сприяти загальному добробуту в демократичному суспільстві.

Згідно ст. 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Згідно з ч. 5 ст. 45 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», документи про призначення (перерахунок) пенсії розглядає територіальний орган Пенсійного фонду та не пізніше 10 днів з дня їх надходження приймає рішення про призначення (перерахунок) або про відмову в призначенні (перерахунку) пенсії.

Органи, що призначають пенсії, мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі, передбачено ст. 101 Закону України «Про пенсійне забезпечення».

Відповідно до ст. 24 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» страховий стаж-період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.

Відповідно до ст. 24-1 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» періоди трудової діяльності за межами України зараховуються до страхового стажу, у тому числі на пільгових умовах, особам, які проживають в Україні, якщо це передбачено цим Законом або міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Періоди трудової діяльності до 1 січня 1992 року за межами України у республіках колишнього Союзу РСР зараховуються до страхового стажу, у тому числі на пільгових умовах, особам, які проживають в Україні, за умови нездійснення іншою державою пенсійних виплат таким особам за зазначені періоди. Порядок підтвердження нездійснення іншою державою пенсійних виплат визначається Кабінетом Міністрів України. У разі відсутності обміну інформацією між органами пенсійного забезпечення України та органами пенсійного забезпечення іншої держави і неможливості документального підтвердження нездійснення іншою державою пенсійних виплат за зазначені періоди особа повідомляє про це органи Пенсійного фонду в заяві про призначення, поновлення та продовження виплати пенсії.

Відповідно до положень ст. 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України № 637 від 12.08.1993 затверджений Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів в ній.

Даним Порядком (пункт 3) передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові розрахунки і відомості про видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Відповідно до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 №301 «Про трудові книжки працівників» відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації.

У постанові Верховного Суду від 21.02.2018 у справі № 687/975/17 зазначено, що на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці. Відсутність неточних записів у первинних документах по обліку трудового стажу та нарахуванню заробітної плати на конкретну посаду у той чи інший період роботи у підприємстві за наявності належним чином оформленої трудової книжки, не може бути підставою для виключення вказаних періодів роботи з трудового стажу позивача, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист.

Крім того, у постанові Верховного Суду від 30.09.2019 року по справі № 638/18467/15-а зазначено, що формальні неточності у документах, за загальним правилом, не можуть бути підставою для органів пенсійного фонду для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист.

У постанові від 24.05.2018 року у справі № 490/12392/16-а Верховний Суд висловив позицію про те, що певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.

У постанові Верховного Суду від 17.09.2024 року у справі № 440/4164/23 суд зазначив, що на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у її трудовій книжці. Неналежне оформлення трудової книжки не може бути підставою для виключення періодів роботи з трудового стажу позивачки, які дають їй право на призначення пенсії, оскільки відповідальність за порядок ведення трудової книжки покладено безпосередньо на посадових осіб установи-роботодавця.

Разом з тим, Верховний Суд у постанові від 28.01.2025 у справі № 300/8132/23 зазначив, що запис у трудовій книжці не є безумовним доказом про період роботи особи у разі наявності обґрунтованих сумнівів щодо достовірності відповідної інформації; неправильне оформлення печатки підприємства може вказувати на неточності в трудовій книжці та ставити під сумнів достовірність відомостей про зазначені в ній періоди роботи; у разі виявлення неточностей у трудовій книжці для підтвердження трудового стажу можна використовувати дані з реєстрів, довідки, виписки, трудові договори та інші відповідні документи, які містять відомості про періоди роботи.

Щодо спірних періодів роботи з 02.08.1979 по 28.05.1982, з 18.03.1987 по 17.01.1989, з 18.01.1989 по 02.01.1990, з 03.01.1990 по 02.01.1991 слід зазначити наступне.

З трудової книжки позивача серія НОМЕР_2 вбачаються наступні записи за спірні періоди:

- 02.08.1979 позивач прийнята на посаду «счетовода бухгалтерії» до Ташкентського політехнічного інституту (запис № 1);

- 01.12.1979 позивач переведена на посаду бухгалтера у Ташкентському політехнічному інституті (запис № 2);

- 28.05.1982 позивач звільнена із зайнятої посади за ст. 38 КЗпП УзРСР (власне бажання) з Ташкентського політехнічного інституту (запис № 3);

-18.03.1987 позивач прийнята на посаду бухгалтера у Виробничий комбінат автомобільного транспорту «ГЛАВСРЕДАЗНЕФТЕГАЗСТРОЙ» (запис № 4);

- 17.01.1989 позивач звільнена з Виробничого комбінату автомобільного транспорту «ГЛАВСРЕДАЗНЕФТЕГАЗСТРОЙ» у зв`язку з переходом в кооператив «Каскад» (запис № 5);

- 18.01.1989 позивач прийнята у Виробничий кооператив «Каскад» на посаду бухгалтера (номер запису відсутній);

- 02.01.1990 позивач звільнена з Виробничого кооперативу «Каскад» у зв`язку з переводом у кооператив «Каскад» при Криворізькій фірмі побутових послуг ( номер запису відсутній);

- 03.01.1990 позивач прийнята за переведенням у Виробничий кооператив «Каскад» при Криворізькій фірмі побутових послуг, бухгалтером ( номер запису відсутній);

- 02.01.1991 позивач звільнена за власним бажанням з Виробничого кооперативу «Каскад» при Криворізькій фірмі побутових послуг ( номер запису відсутній).

Щодо періоду роботи в Узбекистані слід зазначити наступне.

Угодою про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року, яка діяла на момент здобуття позивачем спірного періоду навчання передбачено наступне.

Відповідно до ст. 1 Угоди пенсійне забезпечення громадян держав - учасниць цієї Угоди та членів їхніх сімей здійснюється за законодавством держави, на території якої вони проживають.

Відповідно до положень ст. 3 Угоди передбачено, що всі витрати, пов`язані зі здійсненням пенсійного забезпечення за цією Угодою, несе держава, що надає забезпечення. Взаємні розрахунки не проводяться, якщо інше не передбачено двосторонніми угодами.

Відповідно до ст. 6 Угоди призначення пенсій громадянам держав - учасниць Угоди проводиться за місцем проживання.

Для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав - учасниць Угоди враховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР за час до набуття чинності цією Угодою.

Обчислення пенсій проводиться з заробітку (доходу) за періоди роботи, які зараховуються до трудового стажу.

Відповідно до ст. 11 Угоди необхідні для пенсійного забезпечення документи, видані у належному порядку на території держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав і держав, що входили до складу СРСР або до 1 грудня 1991 року, приймаються на території держав учасниць Співдружності без легалізації.

Відповідно до ст. 13 Угоди пенсійні права громадян держав-учасниць Співдружності, що виникли відповідно до положень цієї Угоди, не втрачають своєї сили і в разі виходу із Угоди держави-учасниці, на території якої вони проживають.

Отже, цією Угодою визначено стаж, який підлягає безумовному врахуванню при визначенні розміру пенсії.

Постановою Кабінету Міністрів України №1328 від 29.11.2022 «Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення» постановлено вийти з Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13.03.1992 у м. Москві. Зазначена постанова набрала чинності 02.12.2022. При цьому, відповідно до інформації, наведеної в листі Міністерства закордонних справ України від 29.12.2022 №72/14-612-108210, Угода припинила свою дію для України 19.06.2023.

Відповідно до пунктів 3, 4 Порядку підтвердження нездійснення іншою державою пенсійних виплат особам, які проживають в Україні, за періоди трудової діяльності до 1 січня 1992 за межами України в республіках колишнього Союзу РСР для зарахування їх до страхового стажу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2025 №562 (далі - Порядок № 562), у разі коли в документах, що подаються особою до територіального органу Пенсійного фонду України для призначення пенсії, зазначено періоди трудової діяльності до 1 січня 1992 за межами України в республіках колишнього Союзу РСР, у заяві про призначення пенсії така особа зазначає інформацію про те, що вона отримує або не отримує пенсійні виплати в інших державах.

У разі коли у заяві про призначення пенсії особа зазначила інформацію про те, що вона не отримує пенсійні виплати в іншій державі, особа додає до заяви про призначення пенсії документи, видані органами, що здійснюють пенсійне забезпечення в іншій державі, які підтверджують факт неотримання таких виплат.

У разі відсутності документів про неотримання в іншій державі пенсійних виплат особа зазначає причини неможливості їх отримання та може звернутись до територіального органу Пенсійного фонду України за допомогою в поданні до іншої держави запиту щодо відповідних документів.

До надходження відповідних документів до територіального органу Пенсійного фонду України пенсія особі обчислюється без урахування періодів трудової діяльності до 1 січня 1992 за межами України в республіках колишнього Союзу РСР, крім випадків відсутності можливості здійснення обміну інформацією між органами пенсійного забезпечення України та органами пенсійного забезпечення іншої держави та документального підтвердження нездійснення іншою державою пенсійних виплат за зазначені періоди.

У разі укладення міжнародного договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, територіальний орган Пенсійного фонду України протягом п`яти робочих днів з дати подання особою заяви про призначення пенсії надсилає до органу, що здійснює пенсійне забезпечення в іншій державі, запит щодо підтвердження нездійснення пенсійних виплат особі, яка проживає в Україні, за періоди трудової діяльності до 1 січня 1992 за межами України в республіках колишнього Союзу РСР, а в разі неукладення міжнародного договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, - до МЗС запит щодо передачі органу, що здійснює пенсійне забезпечення в іншій державі, запиту щодо підтвердження нездійснення в іншій державі пенсійних виплат особі, яка проживає в Україні, за періоди трудової діяльності до 1 січня 1992 за межами України в республіках колишнього Союзу РСР для обчислення розміру пенсії.

МЗС протягом п`яти робочих днів з дня отримання зазначеного запиту передає дипломатичними каналами іншій державі та органу, що здійснює пенсійне забезпечення в іншій державі, запит з інформацією про те, що всі особисті дані, які будуть зазначені в наданих документах, є конфіденційними. Після отримання документів до даних, які зазначені в них, будуть застосовані вимоги Законів України "Про інформацію" та "Про захист персональних даних", і такі дані будуть використовуватись виключно для потреб, пов`язаних з питаннями загальнообов`язкового державного соціального страхування, визначених законом.

Якщо відсутня можливість здійснення обміну інформацією між територіальним органом Пенсійного фонду України та органами, що здійснюють пенсійне забезпечення в іншій державі (міжнародне співробітництво між органами пенсійного забезпечення України та органами пенсійного забезпечення іншої держави не налагоджувалося чи не отримано відповіді на запит МЗС протягом 45 днів з дати його надсилання до іншої держави та органу, що здійснює пенсійне забезпечення в іншій державі), до появи можливості здійснення такого обміну/ отримання підтвердних документів про нездійснення іншою державою пенсійних виплат особі, яка проживає в Україні, за періоди трудової діяльності до 1 січня 1992 за межами України в республіках колишнього Союзу РСР, пенсія особі обчислюється з урахуванням періодів роботи в республіках колишнього Союзу РСР. У такому разі в заяві про призначення пенсії особа зазначає інформацію про те, що вона не отримує пенсійних виплат у відповідній державі та не може документально підтвердити нездійснення іншою державою пенсійних виплат за зазначені періоди.

23.12.2022 набрав чинності Закон України від 01.12.2022 №2783-IX «Про зупинення дії та вихід з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22.01.1993», відповідно до якого зупинено дію Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах, вчиненої від імені України у м. Мінську 22 січня 1993 року і ратифікованої Законом України від 10 листопада 1994 року №240/94-ВР та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року, вчиненого від імені України у м. Москві 28 березня 1997 року і ратифікованого Законом України від 03.03.1998 №140/98-ВР.

Також постановою Кабінету Міністрів України від 29.11.2022 №1328 було постановлено вийти з Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13 березня 1992 року у м. Москві.

Відтак, наразі відсутня можливість здійснення обміну інформацією/отримання підтвердних документів про нездійснення іншою державою пенсійних виплат особі, яка проживає в Україні, за періоди трудової діяльності до 1 січня 1992 р. за межами України в республіках колишнього Союзу РСР між територіальним органом Пенсійного фонду України та органами, що здійснюють пенсійне забезпечення в Республіці Узбекистан, а тому відповідно до вимог пункту 4 Порядку № 562, період роботи в Республіці Узбекистан підлягає врахуванню з метою визначення страхового стажу та обчислення позивачу пенсії. В заяві про призначення пенсії (зразок якої розроблено Пенсійним фондом України та затверджено Порядком № 22-1) зазначено «Пенсія іншого виду, за іншими законами України або в іншій державі, в тому числі в іншій державі з урахуванням періодів трудової діяльності до 01 січня 1992 року в республіках колишнього Союзу РСР призначалась/не призначалась».

І в цьому розділі позивачем вказано, що пенсія не призначалась в іншій державі та не отримує пенсію іншого виду, в тому числі пенсію від рф, отже вона підтвердила факт не отримання пенсії на території іншої держави.

Суд вважає, що відповідачем протиправно відмовлено в зарахуванні позивачу періодів роботи з 02.08.1979 по 28.05.1982, з 18.03.1987 по 17.01.1989, оскільки набуття нею трудового стажу в означений період відбулося в період чинності Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року для України, і вихід з Угоди не може мати негативні наслідки на законне право позивача щодо призначення пенсії.

Крім того, в рішенні Конституційного Суду України від 07.10.2009 №25-рп/2009 чітко зазначено, що конституційне право на соціальний захист не може бути поставлене в залежність від факту укладення Україною з відповідною державою міжнародного договору з питань пенсійного забезпечення.

З наявних у справі доказів вбачається, що позивач має відповідні записи в трудовій книжці НОМЕР_2 про періоди роботи з 02.08.1979 по 28.05.1982 та з 18.03.1987 по 17.01.1989 в Республіці Узбекистан і зауважень щодо оформлення трудової книжки у відповідача не має, що вбачається зі змісту оскаржуваного рішення, а тому трудова книжка є належним, допустимим та достатнім доказом на підтвердження її страхового стажу.

Отже, стаж, набутий позивачем на території Республіки Узбекистан має бути врахований при встановленні права на пенсію і її обчисленні. При цьому, обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність, а пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць проводиться по законодавству держави, на території якого вони проживають.

Що стосується неточностей трудової книжки, а саме дата наказу про прийняття на роботу не придатна до сприйняття змісту та наявне виправлення дати наказу про звільнення з роботи, то ці неточності не можуть бути підставою для незарахування страхового стажу, оскільки позивач в силу положень закону не несе відповідальності за правильність заповнення трудової книжки.

Отже, враховуючи, що судом зараховано позивачу страховий стаж близько 5 років та наявний у неї страховий стаж, визначений ГУ ПФУ в Харківській області у рішенні від 22.01.2026 3 046150003648, вона набула право на призначення пенсії за віком на підставі статті 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування»

Підводячи підсумок викладеному, суд вважає необхідним визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про відмову у призначенні пенсії від 22.01.2026 №046150003648 вих. №2000-0301-9/12156 ОСОБА_1 (пенсії за віком); зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 , період роботи в Республіці Узбекистан з 02.08.1979 по 28.05.1982, з 18.03.1987 по 17.01.1989, та період догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, ІНФОРМАЦІЯ_1 , період роботи з 18.01.1989 по 02.01.1990, період роботи з 03.01.1990 по 02.01.1991; призначити ОСОБА_1 пенсію за віком, на підставі статті 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», з дня звернення із заявою про призначення пенсії, а саме з 14.01.2026.

Застосовуючи такий спосіб захисту прав позивача судом враховано, що у випадку, визначеному п. 4 ч. 2 ст. 245 КАС України, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 6 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

В силу вимог ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Згідно ч. 2 ст. 73 Кодексу адміністративного судочинства України, предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Частиною 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Оцінуючи усі докази, які були досліджені судом у їх сукупності, а також обставини, встановлені у ході судового розгляду справи, суд дійшов висновку, що викладені в позовній заяві доводи позивача є обґрунтованими, а вимоги такими, що підлягають задоволенню.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат відповідно до ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, суд виходить із того, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем при зверненні до суду понесені судові витрати, пов`язані зі сплатою судового збору за подання позову до суду в розмірі 1331,20грн., що документально підтверджується квитанцією №BRZY-Y2TM-AFQE від 19.05.2026.

Отже, сплачений судовий збір за подачу позову до суду в сумі 1331,20грн. з урахуванням задоволення позовних вимог підлягає стягненню на користь позивача з відповідача.

Відповідно до ч. 4 ст. 243 Кодексу адміністративного судочинства України, судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.

Згідно із ч. 5 ст. 250 Кодексу адміністративного судочинства України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Керуючись ст. ст. 2-10, 11, 12, 47, 72-77, 94, 122, 132, 139, 193, 241-246, 250, 251, 257-263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_3 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (61022, м. Харків, Майдан свободи, Держпром, 3 під`їзд, 2 поверх, ЄДРПОУ 14099344) про визнання протиправним та скасування рішення та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про відмову у призначенні пенсії від 22.01.2026 №046150003648 вих. №2000-0301-9/12156 ОСОБА_1 (пенсії за віком).

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 , період роботи в Республіці Узбекистан з 02.08.1979 по 28.05.1982, з 18.03.1987 по 17.01.1989, та період догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, ІНФОРМАЦІЯ_1 , період роботи з 18.01.1989 по 02.01.1990, період роботи з 03.01.1990 по 02.01.1991.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком, на підставі статті 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», з дня звернення із заявою про призначення пенсії, а саме з 14.01.2026.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань з Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (61022, м. Харків, Майдан свободи, Держпром, 3 під`їзд, 2 поверх, ЄДРПОУ 14099344) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 1331,20 грн (одна тисяча триста тридцять одна гривня 20 копійок).

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Н.Є. Сліпець