Решение № 139898030, 21.09.2026, Новомосковський міськрайонний суд Дніпропетровської області

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 183/1104/25

№ 2/183/1732/26

21 вересня 2026 року м.Самар

Самарівський міськрайонний суд Дніпропетровської області у складі:

головуючого судді - Оладенко О.С.

за участю секретаря судового засідання Павлюк А.Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Самарівської міської ради, за участю третіх осіб: приватного нотаріуса Самарського районного нотаріального округу Дейнего Світлани Іванівни, Центру надання адміністративних послуг Перещепинської міської ради в особі державного реєстратора Федоришиної Оксани Володимирівни, Виконавчого комітету Самарівської міської ради, приватного нотаріуса Самарського районного нотаріального округу Кібець Людмили Григорівни, про визнання недійсними правовстановлюючих документів, скасування рішень про державну реєстрацію прав та обтяжень, витребування майна із чужого незаконного володіння,-

В С Т А Н О В И В:

Позиція позивача та заперечення відповідачів

У лютому 2025 року позивач звернувся до суду з вищезазначеним позовом, який неодноразово уточнював. З урахуванням подання позовної заяви у новій редакції просить:

- визнати недійсним свідоцтво про право власності, серія та номер: б/н, виданий 07.09.1997 року, на підставі рішення № 501 від 07.11.1997 року, видавник: Виконавчий комітет Новомосковської міської ради народних депутатів, на ім`я ОСОБА_3 , яке засвідчує право власності на житловий будинок АДРЕСА_1 , а також визнати протиправним та скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень на даний будинок, індексний номер: 70124664 від 08.11.2023 року, прийняте державним реєстратором Федоришиною О.В., Перещепинська міська рада, Дніпропетровська область;

- визнати протиправним та скасувати пункт 60 та 60.1 Рішення XXXV сесії VIII скликання Новомосковської міської ради від 16.01.2024 року № 1466 "Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та надання земельних ділянок в приватну власність" щодо надання ОСОБА_3 , земельну ділянку в приватну власність загальною площею 0,0803 га, зареєстровану в Державному земельному кадастрі за номером 1211900000:04:016:0268, а також визнати протиправним та скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень державного реєстратора Виконавчого комітету Самарівської міської ради Дніпропетровської області Нероди Д.Д., індексний номер: 71455079 від 06.02.2024 щодо реєстрації права власності на земельну ділянку з кадастровим номером 1211900000:04:016:0268 за ОСОБА_3 ;

- визнати недійсним договір купівлі-продажу, серія та номер: 263, виданий 29.02.2024, видавник: приватний нотаріус Новомосковського районного нотаріального округу Дніпропетровської області Дейнего С.І.; відомості з ДЗК, серія та номер: 70945269, виданий 29.02.2024, видавник: Державний земельний кадастр, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 щодо передачі у власність житлового будинку АДРЕСА_1 та земельної ділянки з кадастровим номером 1211900000:04:016:0268 ОСОБА_2 , а також визнати протиправними та скасувати рішення, що посвідчують право власності ОСОБА_2 на даний будинок та земельну ділянку, а саме рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 71835867 від 29.02.2024, та рішення про реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 71835530 від 29.02.2024, які були прийняті приватним нотаріусом Дейнего С.І., Самарівський районний нотаріальний округ, Дніпропетровська обл.;

- визнати протиправним та скасувати рішення, індексний номер № 77368564, державного реєстратора Виконавчого комітету Самарівської міської ради Дніпропетровської області Нероди Д.Д. про закриття розділу об`єкта нерухомого майна, а саме житлового будинку, що розташований за адресою: АДРЕСА_2 , з реєстраційним номером об`єкта нерухомого майна 2826866312100, від 17.02.2025 року;

- визнати протиправним та скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень державного реєстратора Виконавчого комітету Самарівської міської ради Дніпропетровської області Нероди Д.Д., індексний номер: 77851323 від 17.03.2025, щодо реєстрації права власності на земельну ділянку з кадастровим номером 1211900000:04:016:0290 за ОСОБА_2 в результаті поділу земельної ділянки з кадастровим номером 1211900000:04:016:0268;

- визнати протиправним та скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень державного реєстратора Виконавчого комітету Самарівської міської ради Дніпропетровської області Нероди Д.Д., індексний номер: 77851128 від 17.03.2025 щодо реєстрації права власності на земельну ділянку з кадастровим номером 1211900000:04:016:0289 за ОСОБА_2 в результаті поділу земельної ділянки з кадастровим номером 1211900000:04:016:0268;

- витребувати на користь ОСОБА_1 як спадкоємця за законом з незаконного володіння ОСОБА_2 житловий будинок АДРЕСА_1 .

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що він є єдиним законним власником та спадкоємцем спірного житлового будинку АДРЕСА_1 . Спірне домоволодіння з моменту введення в експлуатацію у 1958 році належало родині ОСОБА_4 , а саме первісному власнику - дідусю позивача ОСОБА_5 , який помер у 1997 році, після якого спадщину фактично прийняли його сини ОСОБА_6 (батько позивача) та ОСОБА_7 . Після їхньої смерті позивач ОСОБА_1 , як єдиний спадкоємець свого батька, автоматично прийняв спадщину відповідно до ч. 3 ст. 1268 ЦК України, оскільки постійно проживав та був зареєстрований разом із спадкодавцем. Однак при зверненні до нотаріуса для оформлення спадщини позивач дізнався про неможливість вчинення нотаріальної дії через наявність у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відомостей про реєстрацію права власності на цей же будинок за сторонніми особами. Позивач наголошує, що спірне нерухоме майно вибуло з володіння законних господарів протиправно, на підставі підроблених документів. Зокрема, відповідачу ОСОБА_3 виконавчим комітетом нібито було видано свідоцтво про право власності від 07.09.1997, проте за офіційними архівними довідками компетентних органів рішення про видачу такого документа в матеріалах виконкому взагалі відсутнє. Крім того, оспорюване свідоцтво містить очевидні ознаки фальсифікації, оскільки датується вереснем 1997 року, а в його тексті міститься посилання на рішення виконкому, яке було прийняте лише через два місяці - у листопаді 1997 року. Також у документі невірно вказано прізвище посадової особи, яка його підписала. Надалі, на підставі цього підробленого свідоцтва, у листопаді 2023 року ОСОБА_3 незаконно зареєстрував за собою право власності на будинок. Використовуючи факт неправомірної реєстрації, у січні 2024 року він домігся прийняття рішення Новомосковською міською радою про безоплатну приватизацію земельної ділянки (кадастровий номер 1211900000:04:016:0268) під цим будинком, чим порушив переважне право позивача на приватизацію землі як законного володільця нерухомості. До того ж, така приватизація була проведена всупереч імперативній забороні на безоплатну передачу земель комунальної власності під час дії воєнного стану, встановленій Перехідними положеннями Земельного кодексу України. 29 лютого 2024 року ОСОБА_3 відчужив земельну ділянку разом із будинком на користь ОСОБА_2 за договором купівлі-продажу. Останній, з метою приховання слідів протиправного заволодіння майном, у лютому 2025 року подав завідомо неправдиву заяву державному реєстратору про нібито знищення житлового будинку, внаслідок чого реєстраційний розділ об`єкта було незаконно закрито. Насправді спірний будинок фізично існує і не є знищеним. У березні 2025 року ОСОБА_2 також здійснив штучний поділ незаконно набутої земельної ділянки на два окремі об`єкти з новими кадастровими номерами. Оскільки первинне правовстановлююче свідоцтво 1997 року є повністю нікчемним та підробленим, позивач вказує, що всі наступні правочини, рішення органів місцевого самоврядування та реєстраційні дії щодо закриття об`єкта нерухомості та поділу земельних ділянок є незаконними і підлягають визнанню недійсними та скасуванню. З метою відновлення становища, яке існувало до порушення прав, та захисту свого законного інтересу в порядку ст. 387 ЦК України, позивач просить суд задовольнити позов у повному обсязі, скасувати всі оскаржувані рішення та витребувати житловий будинок із чужого незаконного володіння ОСОБА_2 на свою користь.

11.04.2025 року від відповідача ОСОБА_2 надійшла заява, у якій він просить відмовити в задоволенні позову та закрити провадження у справі на підставі п. 2 ч. 1 ст. 255 ЦПК України через відсутність предмета спору. На обґрунтування зазначає, що спірний житловий будинок АДРЕСА_1 став непридатним для проживання внаслідок пожежі від 30.10.2024 (акт про пожежу від 31.10.2024), у зв`язку з чим до Державного реєстру речових прав внесено запис про погашення права власності на будинок. З огляду на це відповідач вважає, що відсутність об`єкта нерухомості на момент звернення до суду унеможливлює вирішення спору по суті. Також просив розглядати справу за його відсутності.

01 травня 2025 року від Виконавчого комітету Самарівської міської ради (відповідач-3) надійшов відзив на позовну заяву, у якому просить відмовити в задоволенні позовних вимог у частині скасування рішень державного реєстратора Відділу державної реєстрації Нероди Д.Д. та розглянути справу без участі представника, обґрунтовуючи це тим, що у лютому 2025 року ОСОБА_2 звернувся із заявою про припинення права власності на житловий будинок у зв`язку з його знищенням, додавши посвідчену нотаріусом Кібець Л.Г. заяву власника та Витяг з ЄДЕССБ, на підставі чого реєстратором прийнято рішення № 77368564 від 17.02.2025 про закриття розділу, а у березні 2025 року на підставі відповідних заяв ОСОБА_2 та документів про поділ земельної ділянки прийнято рішення № 77851323 та № 77851128 від 17.03.2025 про реєстрацію за ним права власності на новоутворені земельні ділянки, при цьому державний реєстратор діяв у межах повноважень та відповідно до вимог чинного законодавства, а відповідальність за достовірність поданих документів згідно з ч. 2 ст. 22 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" покладається на заявника.

Також, 21.11.2025 від Виконавчого комітету Самарівської міської ради (відповідач-3) надійшов відзив на позовну заяву в новій редакції. Відповідач проти задоволення позовних вимог у частині визнання недійсним та скасування рішення міської ради заперечує, зазначаючи, що при його прийнятті орган місцевого самоврядування діяв виключно в межах повноважень та у спосіб, визначений Конституцією та законами України. Вказує, що підставою для прийняття оскаржуваного рішення від 16.01.2024 № 1466 про затвердження технічної документації та передачу ОСОБА_3 у приватну власність земельної ділянки площею 0,0803 га (кадастровий номер 1211900000:04:016:0268) слугувала заява останнього з доданими документами, зокрема витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію за ним права власності на житловий будинок по АДРЕСА_2 . Стверджує, що передача земельної ділянки відбулася відповідно до норм ст. ст. 118, 122 Земельного кодексу України для обслуговування належного заявникові майна, а тому підстави для скасування рішення ради відсутні.

Рух справи та процесуальні дії

Ухвалою судді від 28.02.2025 відкрито загальне позовне провадження у справі, призначено підготовче засідання.

Ухвалою Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 18 лютого 2025 року задоволено заяву представника позивача - адвоката Савка В.В. про забезпечення позову. Заборонено власнику та особам, які діють від його імені, у будь-який спосіб відчужувати житловий будинок, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 , право власності на який зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно: реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2826866312100, власник - ОСОБА_2 .

Ухвалою Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 18 квітня 2025 року задоволено заяву представника позивача - адвоката Савка В.В. про забезпечення позову. Заборонено відчуження та вчинення будь-яких реєстраційних дій щодо земельних ділянок з кадастровими номерами 1211900000:04:016:0289 та 1211900000:04:016:0290, на яких розташований житловий будинок АДРЕСА_1 , а також вчинення інших дій, пов`язаних з платною чи безоплатною передачею цих земельних ділянок у власність будь-якій особі.

У судовому засіданні представник позивача - адвокат Савко Віталій Вікторович підтримав позовні вимоги та просив їх задовольнити, посилаючись на обставини, викладені у позовній заяві.

Інші учасники справи у судове засідання не з`явилися, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.

Суд, вислухавши пояснення представника позивача, дослідивши подані сторонами докази, встановив такі обставини та правовідносини, що виникли між сторонами.

Фактичні обставини, встановлені судом

1. Щодо обставин спадкування позивачем спірного будинку

Відповідно до Акта про закінчення будівництва та введення в експлуатацію від 19 лютого 1986 року, приймальною комісією прийнято в експлуатацію домоволодіння за адресою: АДРЕСА_2 , у тому числі збудований ОСОБА_8 у 1958 році житловий будинок загальною площею 60,8 кв. м, житловою 26,9 кв. м (т. 1 а.с. 18).

Згідно зі Свідоцтвом про право особистої власності на житловий будинок (домоволодіння) від 3 жовтня 1986 року, виданим Новомосковською міською Радою народних депутатів на підставі рішення виконкому № 501/2 від 12 вересня 1986 року, право особистої власності на жилий будинок за адресою: АДРЕСА_2 , зареєстровано за ОСОБА_8 (т. 1 а.с. 19).

Як убачається з реєстраційного напису Новомосковського бюро технічної інвентаризації від 3 жовтня 1986 року, домоволодіння АДРЕСА_3 було зареєстровано на праві особистої власності за ОСОБА_8 у реєстровій книзі за № 11972-75.

Відповідно до листа КП "НМБТІ" ДОР від 27.12.2024 року № 2620/24, адресованого приватному нотаріусу Новомосковського районного нотаріального округу Шевченко Г.В. на запит № 174/02-14 від 15.11.2024, за даними реєстрової книги № 75 станом на 29 грудня 2012 року власником житлового будинку по АДРЕСА_1 є ОСОБА_6 (мова оригіналу) на підставі свідоцтва про право власності від 03.10.1986 року, виданого згідно з рішенням виконкому Новомосковської міської ради № 501/2 від 12.09.1986 року, зареєстрованого в БТІ 03.10.1986 року за р. № 11972-75. Згідно з цим же документом інвентаризаційна справа та інформація щодо технічного опису об`єкта відсутні (т. 3 а.с. 58).

ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_5 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 від 09.01.1997, після смерті якого спадкова справа не заводилася, що підтверджується Інформаційною довідкою зі Спадкового реєстру (т. 3 а.с. 53, 56).

Відповідно до Витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про народження № 339 від 20 липня 1949 року, ОСОБА_9 народився ІНФОРМАЦІЯ_2 , а його батьками вказані ОСОБА_5 та ОСОБА_10 . Згідно з Витягом з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про народження № 470 від 28 липня 1965 року, ОСОБА_1 народився ІНФОРМАЦІЯ_3 в місті Новомосковськ, а його батьками є ОСОБА_6 та ОСОБА_11 (т. 1 а.с. 20, 21).

Згідно з відповіддю Виконкому від 15.11.2024 № 2504/0/2-24, на день смерті власника будинку ОСОБА_5 за адресою: АДРЕСА_1 , були зареєстровані його сини: ОСОБА_6 , 1947 року народження, та ОСОБА_7 , 1949 року народження, який помер ІНФОРМАЦІЯ_4 , а також онук - ОСОБА_1 , 1965 року народження, та ОСОБА_11 , 1943 року народження (т. 3 а.с. 50).

За даними Інформаційної довідки зі Спадкового реєстру № 79678952 від 10.01.2025, спадкова справа після смерті ОСОБА_5 не заводилася (т. 3 а.с. 53).

Оскільки на день смерті ОСОБА_5 за адресою спірного будинку були зареєстровані та постійно проживали його сини: ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , які не подавали заяви про відмову від спадщини, вони на підставі ч. 1 ст. 549 ЦК УРСР (в редакції 1963 року) фактично прийняли спадщину в рівних частках (по 1/2 частці кожен).

ОСОБА_7 помер ІНФОРМАЦІЯ_5 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_2 від 22 грудня 2003 року (актовий запис № 1118). За даними Спадкового реєстру спадкова справа після його смерті не заводилася. Наявний у Спадковому реєстрі запис про спадкову справу № 85/2014, заведену в 2014 році нотаріусом Маріупольського районного нотаріального округу щодо особи, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_6 , стосується іншої особи (стороннього тезки) та не стосується спадкодавця ОСОБА_7 , який помер у 2003 році.

ІНФОРМАЦІЯ_7 помер ОСОБА_6 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_3 від 19.10.2011 року (т. 1 а.с. 27 зв.).

Відповідно до Витягу з реєстру територіальної громади № 2026/009479957, сформованого 09 червня 2026 року Виконавчим комітетом Самарської міської ради, ОСОБА_1 з 17 травня 1997 року зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідно до відповіді Виконавчого комітету Новомосковської міської ради від 15.11.2024 № 2503/0/2-24, на день смерті ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_8 разом із ним за цією ж адресою був зареєстрований його син - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_9 .

15 листопада 2024 року до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини звернувся син померлого - ОСОБА_1 (т. 3 а.с. 40). На підставі вказаної заяви приватним нотаріусом Самарського районного нотаріального округу Шевченко Г.В. заведено спадкову справу № 110/2024, номер у реєстрі 73293964, заведену 15.11.2024 після смерті ОСОБА_6 .

10 січня 2025 року приватним нотаріусом Самарського районного нотаріального округу Шевченко Г.В. винесено постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії. Вказаною постановою ОСОБА_1 відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на житловий будинок АДРЕСА_1 після смерті батька - ОСОБА_6 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_7 . Підставою для відмови нотаріус зазначив наявність у державних реєстрах відомостей про реєстрацію права власності на цей же будинок за іншою сторонньою особою - ОСОБА_2 , на підставі договору купівлі-продажу від 29.02.2024, посвідченого приватним нотаріусом Дейнекою С.І., якому передувала первинна реєстрація права власності за ОСОБА_3 у 1997 році, а також наявність правовстановлюючих документів на один і той самий будинок за двома різними власниками. Нотаріусом роз`яснено спадкоємцю право звернення до суду (т. 3 а.с. 40).

Згідно з розділом III домової книги для прописки громадян, які проживають у будинку АДРЕСА_1 , розпочатої 04 жовтня 1988 року, у спірному житловому будинку були постійно прописані та мешкали: син власника - ОСОБА_7 (з 06 жовтня 1988 року); син власника - ОСОБА_6 (з 08 грудня 1988 року).

Станом на день відкриття спадщини після смерті ОСОБА_5 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) обидва його сини - ОСОБА_7 та ОСОБА_6 - продовжували бути прописаними та постійно проживали у спірному будинку, відмітки про їх виписку в домовій книзі відсутні. Відповідно до ч. 1 ст. 549 ЦК УРСР (1963 року) вони обидва фактично прийняли спадщину в рівних частках - по 1/2 частці кожен.

Станом на день смерті ОСОБА_7 - ІНФОРМАЦІЯ_5 у тому ж будинку безперервно залишався прописаним та мешкав його рідний брат - ОСОБА_6 . Оскільки спадкова справа після смерті ОСОБА_7 не заводилася, його рідний брат ОСОБА_6 , як спадкоємець другої черги за законом, відповідно до ч. 1 ст. 549 ЦК УРСР фактично прийняв спадщину щодо належної померлому 1/2 частки будинку шляхом фактичного вступу в управління та володіння спадковим майном і спільного проживання. У зв`язку з цим відбулося об`єднання часток у праві власності на спірне майно, внаслідок чого ОСОБА_6 набув права власності на житловий будинок у цілому.

Надалі, після смерті ОСОБА_6 ( ІНФОРМАЦІЯ_7 ), єдиним спадкоємцем за законом, який у встановлений ч. 1 ст. 1270 ЦК України строк звернувся до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини (спадкова справа № 110/2024), є його син - позивач ОСОБА_1 .

Норми права, які застосовує суд, та мотиви їх застосування

Право на доступ до суду, передбачено пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка передбачає таке: «Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи незалежним і безстороннім судом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру».

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі (ст. 2 ЦПК України).

Частиною 1 ст.4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, можуть бути: договори та інші правочини; інші юридичні факти.

Порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту (ст. ст. 11, 15 ЦК України).

Відповідно до статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.

Спірні спадкові правовідносини регулюються нормами Цивільного кодексу Української РСР 1963 року (далі - ЦК УРСР) та Цивільного кодексу України 2003 року (далі - ЦК України), з урахуванням Прикінцевих та перехідних положень останнього. За загальним правилом цивільного законодавства, визначеним у пункті 4 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, відносини спадкування регулюються законодавством, яке діяло на момент відкриття спадщини, тобто на день смерті спадкодавця.

Відповідно до статей 524, 525, 529 ЦК УРСР (в редакції 1963 року) спадкоємцями першої черги за законом є діти, дружина і батьки померлого, а спадщина відкривається в день смерті особи. Згідно зі статтею 548 ЦК УРСР для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв, а прийнята спадщина визнається належною спадкоємцеві з моменту відкриття спадщини. Відповідно до частини першої статті 549 ЦК УРСР визнається, що спадкоємець прийняв спадщину, якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном, або якщо він подав нотаріальному органу за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини протягом шести місяців з дня відкриття спадщини.

Згідно зі статтею 530 ЦК УРСР при відсутності спадкоємців першої черги або при неприйнятті ними спадщини до спадкування за законом другої черги залучаються рідні брати і сестри померлого.

Спадкові правовідносини, що виникли після 01 січня 2004 року, регулюються нормами ЦК України 2003 року. Відповідно до статей 1216, 1217, 1218 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла, до інших осіб, а до складу спадщини входять усі права та обов`язкі, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті. Згідно зі статтею 1261 ЦК України у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця.

За приписами частини третьої статті 1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї. Відповідно до частини п`ятої статті 1268 ЦК України незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини. За приписами частини першої статті 1269 та частини першої статті 1270 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно зі спадкодавцем, подає нотаріусу заяву про прийняття спадщини протягом шести місяців, який починається з часу відкриття спадщини.

Ураховуючи викладене, суд доходить висновку, що позивач на підставі належних та допустимих доказів довів факт набуття у порядку спадкування за законом права власності на житловий будинок АДРЕСА_1 .

2. Щодо неправомірності вибуття майна та питання знищення об`єкта нерухомості

Відповідно до Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 02 листопада 2023 року, державним реєстратором Перещепинської міської ради Федоришиною Оксаною Володимирівною внесено запис про первинну реєстрацію права приватної власності на житловий будинок за ОСОБА_3 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2826866312100) на підставі свідоцтва про право власності від 07.09.1997 та технічного паспорта від 06.09.2023 .

На виконання ухвали суду про витребування доказів Перещепинською міською радою надано копію Свідоцтва про право власності на житловий будинок від 07 вересня 1997 року, виданого Виконавчим комітетом Новомосковської міської ради, житловий будинок за адресою: АДРЕСА_2 , у якому зазначено, що вказаний будинок належить на праві приватної власності за ОСОБА_3 .

Втім, підставою видачі вказаного свідоцтва від 07 вересня 1997 року зазначено рішення виконкому Новомосковської міської ради № 501 від 07 листопада 1997 року, тобто ухвалене лише через два місяці після видачі самого документа.

Крім того, відповідно до листа Виконавчого комітету Новомосковської міської ради від 09.12.2024 № 2867/0/2-24, у протоколах засідань та рішеннях виконкому за 1997 рік відомості про видачу ОСОБА_3 свідоцтва про право власності відсутні, а архівна копія свідоцтва та витяг з книги видачі свідоцтв на зберігання до міськради взагалі не надходили.

Також, згідно з листом Виконавчого комітету Самарської міської ради від 16.06.2025 № 1500/0/2-25, адресованим адвокату Савку В., надати архівну копію рішення виконавчого комітету Новомосковської міської ради від 07.11.1997 № 501 немає можливості у зв`язку з відсутністю в архівному фонді «Новомосковська міська рада та її виконавчий комітет» документа з такими реквізитами. Крім того, у вказаному листі зазначено, що посаду керуючого справами виконавчого комітету Новомосковської міської ради в період з 01.09.1997 по 10.11.1997 обіймала ОСОБА_12 (т. 1 а.с. 228 зв).

Разом із тим, суд зазначає, що на момент вчинення спірної реєстраційної дії у 2023 році право власності первісного власника майна - ОСОБА_8 (зареєстроване 03 жовтня 1986 року в реєстровій книзі БТІ за № 11972-75 на підставі свідоцтва про право власності від 03.10.1986 року № 501/2) у встановленому законом порядку припинено не було.

Зазначене свідчить про те, що державна реєстрація права власності на житловий будинок АДРЕСА_3 за ОСОБА_3 , проведена 02 листопада 2023 року державним реєстратором Перещепинської міської ради Федоришиною О.В., є безпідставною та відбулася з істотними порушеннями вимог чинного законодавства.

Згідно з Договором купівлі-продажу від 29 лютого 2024 року, посвідченим приватним нотаріусом Самарського районного нотаріального округу Дейнегою С. І., ОСОБА_3 продав, а ОСОБА_2 придбав житловий будинок АДРЕСА_3 . На підставі вказаного договору 29 лютого 2024 року проведено державну реєстрацію права власності на житловий будинок за ОСОБА_2 (т.3 а.с.22-24).

Оцінка аргументів сторін у справі та Мотиви суду

Оцінюючи доводи відповідача ОСОБА_2 про відсутність предмета спору внаслідок знищення будинку, суд виходить з наступного.

Відповідно до статті 349 Цивільного кодексу України право власності на майно припиняється у разі його знищення.

У постанові Верховного Суду від 18 листопада 2020 року у справі №04/5026/803/2012 висновано, що згадані положення статті 349 ЦК України щодо умови припинення права власності на знищене нерухоме майно є чіткими, зрозумілими та однозначними, тобто таке нормативне регулювання виключає можливість довільного їх трактування.

У постанові від 03 червня 2021 року у справі №639/7781/16-ц Верховний Суд дійшов висновку про те, що одним із видів визначення фактичної та юридичної долі речі є знищення майна, тобто обставина, яка припиняє існування у подальшому конкретного об`єкта права власності.

В своїй постанові від 23 грудня 2021 року у справі №5015/45/11(914/1919/20) Верховний Суд вирішив, що умовою припинення права власності згідно статті 349 ЦК України є наявність встановленого факту знищення майна під яким слід розуміти такий вплив на нього, в результаті якого об`єкт права власності припиняє своє існування.

У вказаних постановах суд касаційної інстанції пояснив також, що документами, які підтверджують знищення майна, можуть бути матеріали технічної інвентаризації, що засвідчують факт знищення майна, довідки органів внутрішніх справ України, акт про пожежу, офіційні висновки інших установ або організацій, які відповідно до законодавства уповноважені засвідчувати факт знищення майна. При цьому перелік документів, на підставі яких можна встановити факт знищення майна, не є вичерпним.

Згідно з Інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 05 листопада 2025 року № 450784782 (т.2 а.с. 153-154), 17 лютого 2025 року державним реєстратором Виконавчого комітету Самарівської міської ради Неродою Д.Д. внесено запис про припинення права власності та закриття розділу щодо об`єкта нерухомого майна (реєстраційний номер 2826866312100). Підставою для вчинення цієї реєстраційної дії в довідці зазначено заяву про знищення об`єкта від 11 лютого 2025 року та Витяг з ЄДЕССБ від 14 лютого 2025 року (номер DT01:7833-4043-1553-4910).

Разом з тим, безпосередньо сам Витяг з ЄДЕССБ від 14 лютого 2025 року матеріали справи не містять та суду наданий не був.

Заперечуючи проти позову, відповідач ОСОБА_2 надав Акт про пожежу від 31 жовтня 2024 року, складений службовими особами Новомосковського РУ ГУ ДСНС України у Дніпропетровській області. Згідно з текстом вказаного акта, 30 жовтня 2024 року о 13 год. 30 хв. виникла пожежа в житловому будинку АДРЕСА_1 . В акті зазначено, що пожежею знищено дах, перекриття та майно в будинку, пошкоджено конструкції будинку на площі близько 100 кв. м, графу «власник (орендар)» заповнено як «не встановлено», а також вказано, що під час гасіння пожежі травмовано ОСОБА_13 , 1966 року народження (т.1 а.с.148).

Оцінюючи наданий відповідачем Акт про пожежу від 31 жовтня 2024 року відповідно до вимог статей 77, 78 ЦПК України з точки зору належності, допустимості та достовірності, суд зазначає наступне.

Зазначений акт засвідчує виключно оперативний факт виникнення осередку горіння та процесуальні дії підрозділів ДСНС з його ліквідації.

Крім того, аналізуючи зміст вказаного акта, суд виходить з того, що ним зафіксовано пошкодження конструкцій будинку, даху та перекриття, проте надані відповідачем докази не містять підтвердження того, що внаслідок пожежі мав місце факт саме повного знищення спірного житлового будинку як об`єкта нерухомого майна у розумінні статті 349 ЦК України. Пошкодження окремих елементів будівлі (покриття, даху, оздоблення) не тотожне припиненню існування спірного будинку як юридичної та фізичної категорії (зокрема, збереження фундаментальної основи, стін, а також правового статусу земельної ділянки під ним), а тому факт пожежі сам по собі не є підставою для позбавлення спадкоємця права на спадкування зазначеного майна.

Як убачається з Технічного паспорта від 06 вересня 2023 року, виготовленого ТОВ «ТОСКОР» (інженер ОСОБА_14 ) на замовлення ОСОБА_3 , та Витягу з Реєстру будівельної діяльності, житловий будинок АДРЕСА_3 площею 60,8 кв. м, облікований як наявний закінчений будівництвом об`єкт, придатний для проживання (т.1 а.с. 218-220).

Згідно з експлікацією та планом будинку, проведена повторна інвентаризація зафіксувала існування існуючого об`єкта нерухомого майна загальною площею 60,8 кв.м із відповідними господарськими будівлями та спорудами.

Отже, факт наявності в ДРРП запису від 17 лютого 2025 року про припинення права власності та посилання на документ про знищення в ЄДЕССБ від 14 лютого 2025 року спростовуються дослідженими судом доказами фактичного стану майна. Внесення запису про закриття розділу за відсутності фактичного ліквідування будівлі не підтверджує знищення нерухомого майна на спірній земельній ділянці.

За приписами статей 76, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідач ОСОБА_2 , стверджуючи про повне припинення існування майна, обмежився посиланням на реєстраційний запис у ДРРП, проте безпосередньо сам Витяг з ЄДЕССБ від 14 лютого 2025 року (номер DT01:7833-4043-1553-4910), як і первинні акти обстеження, на підставі яких такий витяг сформовано, суду не надав. Це позбавляє суд можливості встановити, які саме фактичні дані та суб`єкти оцінки слугували підставою для формування відповідного висновку в електронній системі.

Суд наголошує, що державна реєстрація припинення права власності є лише офіційним визнанням і підтвердженням державою факту припинення речового права, проте сам факт припинення за ст. 349 ЦК України є первинним і пов`язаний виключно з реальним, фізичним знищенням майна як об`єкта матеріального світу.

Як убачається з наданих позивачем матеріалів технічної інвентаризації, зокрема з технічного паспорта ТОВ «БТІ ГРУП» від 02 квітня 2025 року та відповідного витягу з ЄДЕССБ (т. 2 а.с. 13-20), виготовлених вже після здійснення реєстраційного запису від 17.02.2025, спірний житловий будинок площею 60,8 кв.м продовжує фізично існувати на земельній ділянці за адресою: АДРЕСА_2 , збереглися його основні конструктивні елементи, хоча будинок і перебуває в пошкодженому стані («в стадії руйнування (після пожежі)»).

Також, дослідженими у судовому засіданні матеріалами фотофіксації спірного об`єкта нерухомого майна підтверджується наявність будівлі за адресою: АДРЕСА_2 . На наданих фотознімках зафіксовано конструктивні елементи житлового будинку (фасадні стіни, споруду), а також адресну табличку з назвою вулиці та номером будинку «15», що дозволяє ідентифікувати цей об`єкт на місцевості (т.1 а.с. 86-89).

Таким чином, за наявності встановленого судом факту фізичного збереження будівлі (хоч і в пошкодженому внаслідок пожежі стані), закриття розділу в ДРРП, ініційоване ОСОБА_2 , не призвело до фактичного припинення існування майна як об`єкта цивільних прав, а отже, предмет спору у цій справі не може вважатися відсутнім.

Більш того, така реєстрація припинення права власності безпосередньо порушила права та законні інтереси позивача як спадкоємця.

Відповідно до статті 41 Конституції України та статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Права власності є непорушним.

Згідно з частиною п`ятою статті 1268 ЦК України спадщина належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини незалежно від часу її державної реєстрації.

Вчинення реєстраційних дій щодо закриття розділу в ДРРП та припинення права власності на спірний об`єкт нерухомого майна за відсутності реального знищення майна створює перешкоди для реалізації позивачем своїх спадкових прав, позбавляє його можливості оформити спадкові права у встановленому законом порядку та гарантованого державою права на отримання спадкового майна.

Щодо земельних правовідносин та приватизації

При вирішенні позовних вимог, що стосуються спірних земельних ділянок, суд виходить з наступного.

Судом встановлено, що 12 грудня 2023 року ОСОБА_3 звернувся до Новомосковського міського голови із заявою про надання у приватну власність земельної ділянки площею 0,0803 га за адресою: АДРЕСА_2 (кадастровий номер 1211900000:04:016:0268) для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка).

Рішенням XXXV сесії VIII скликання Новомосковської міської ради від 16 січня 2024 року № 1466 «Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та надання земельних ділянок в приватну власність» (п. 60 рішення) затверджено технічну документацію із землеустрою та надано у приватну власність ОСОБА_3 зазначену земельну ділянку площею 0,0803 га кадастровий номер 1211900000:04:016:0268 (т.2 а.с. 156-168).

На підставі вказаного рішення було здійснено первинну державну реєстрацію права приватної власності ОСОБА_3 на зазначену земельну ділянку, що підтверджується Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 06.02.2024 № 364707060 (т.2 а.с. 36-42).

29 лютого 2024 року між ОСОБА_3 , від імені якого на підставі довіреності діяв ОСОБА_15 , як продавцем з однієї сторони, та ОСОБА_2 , як покупцем з другої сторони, укладено Договір купівлі-продажу земельної ділянки з розташованим на ній житловим будинком, посвідчений приватним нотаріусом Новомосковського районного нотаріального округу Дніпропетровської області Дейнего С.І. та зареєстрований у реєстрі за № 263 (т.2 а.с.22-29).

За умовами вказаного договору ОСОБА_2 набув у власність земельну ділянку площею 0,0803 га з кадастровим номером 1211900000:04:016:0268 та розташований на ній житловий будинок з господарськими будівлями і спорудами за адресою: АДРЕСА_2 .

11 лютого 2025 року ОСОБА_2 звернувся із заявою про поділ земельної ділянки, підпис на якій засвідчено приватним нотаріусом Самарівського районного нотаріального округу Дніпропетровської області Кібець Л.Г. та зареєстровано в реєстрі за № 39. Відповідно до змісту вказаної заяви, ОСОБА_2 , висловив прохання поділити належну йому земельну ділянку загальною площею 0,0803 га з кадастровим номером 1211900000:04:016:0268 на дві нові земельні ділянки, залишивши їх цільове призначення без змін.

На підставі заяви про поділ об`єкта нерухомого майна від 11.02.2025 № 39 та відомостей з Державного земельного кадастру, 12 березня 2025 року державним реєстратором Виконавчого комітету Самарівської міської ради Дніпропетровської області Неродою Д.Д. закрито розділ Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2874676612119) та припинено об`єкт нерухомого майна - земельну ділянку з кадастровим номером 1211900000:04:016:0268 площею 0,0803 га у зв`язку з її поділом.

17 березня 2025 року державним реєстратором Виконавчого комітету Самарівської міської ради Дніпропетровської області Неродою Д.Д. прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (індексні номери 77851128 та 77851323) і проведено державну реєстрацію права приватної власності за ОСОБА_2 на новоутворені земельні ділянки з кадастровими номерами 1211900000:04:016:0289 (номер запису про право власності 59038403) та 1211900000:04:016:0290 (номер запису про право власності 59038545).

Аналізуючи правові підстави прийняття Новомосковською міською радою рішення від 16.01.2024 № 1466 (в частині п.п. 60, 60.1) про передачу у власність ОСОБА_3 земельної ділянки кадастровий номер 1211900000:04:016:0268, суд виходить з наступного.

Відповідно до ч.1 ст.118 ЗК України громадянин, заінтересований у приватизації земельної ділянки у межах норм безоплатної приватизації, що перебуває у його користуванні, у тому числі земельної ділянки, на якій розташовані жилий будинок, господарські будівлі, споруди, що перебувають у його власності, подає заяву до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, що передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. До заяви додається розроблена відповідно до Закону України "Про землеустрій" технічна документація із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), що замовляється громадянином без надання дозволу на її розроблення.

Оскільки під час судового розгляду встановлено підробленість первинного свідоцтва про право власності та відсутність у ОСОБА_3 законних підстав для виникнення права власності на житловий будинок АДРЕСА_3 , останній не володів правовим статусом власника нерухомості та користувача відповідної земельної ділянки. Відтак, у нього були відсутні законні підстави для її приватизації в порядку статті 118 ЗК України, а пріоритетне право на оформлення земельної ділянки належить законному спадкоємцю будинку - позивачу.

Крім того, органом місцевого самоврядування не враховано імперативні обмеження, встановлені підпунктом 5 пункту 27 Розділу X «Перехідні положення» Земельного кодексу України. Зазначеною нормою на період дії воєнного стану в Україні чітко встановлено заборону на безоплатну передачу земель державної та комунальної власності у приватну власність, а також на надання дозволів і розроблення відповідної землевпорядної документації, крім випадків, безпосередньо визначених законом.

Оскільки ОСОБА_3 у встановленому законом порядку не набув права власності на об`єкт нерухомості, він не підпадав під жодну з виняткових категорій, передбачених законом для приватизації землі під час воєнного стану, рішення міської ради від 16.01.2024 № 1466 у частині пунктів 60 та 60.1 прийнято з порушенням вимог земельного законодавства.

З огляду на протиправність рішення органу місцевого самоврядування, виконане на його виконання рішення державного реєстратора Нероди Д.Д. (індексний номер 71455079 від 06.02.2024) про реєстрацію права власності на земельну ділянку за ОСОБА_3 , а також подальший Договір купівлі-продажу цієї ділянки та рішення про реєстрацію прав за ОСОБА_3 і ОСОБА_2 підлягають визнанню недійсними та скасуванню як такі, що ґрунтуються на незаконних первинних актах і документах.

Щодо належних та ефективних способів захисту порушеного права

Оцінюючи належність та ефективність обраного позивачем способу захисту порушеного права, суд у відповідності до положень ст.263 ЦПК України, враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У підпунктах 11.8211.85 постанови від 09 лютого 2022 року в справі № 910/6939/20 та підпунктах 8.438.46 постанови від 16 листопада 2022 року в справі № 911/3135/20 Велика Палата Верховного Суду вказувала, що правом на звернення до суду за захистом наділена особа у разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів. При цьому суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких здійснюється поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника.

Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок щодо нього, суди мають ураховувати його ефективність. Це означає, що вимога про захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення та забезпечувати поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, змісту права чи інтересу, по захист якого звернулась особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (схожі висновки викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року в справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року в справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року в справі № 569/17272/15, від 11 вересня 2019 року в справі № 487/10132/14, від 16 червня 2020 року в справі № 145/2047/16 та від 16 листопада 2022 року в справі № 911/3135/20.

Крім того, за висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постановах від 26 січня 2021 року в справі № 522/1528/15, від 08 лютого 2022 року в справі № 209/3085/20, від 16 листопада 2022 року в справі № 911/3135/20, спосіб захисту права або інтересу має бути таким, щоб у позивача не виникала необхідність повторного звернення до суду.

Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові. Такий висновок сформульований, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 25 січня 2022 року в справі № 143/591/20 (підпункт 8.46), від 19 січня 2021 року в справі № 916/1415/19 (підпункт 6.21), від 02 лютого 2021 року в справі № 925/642/19 (пункт 54), від 22 червня 2021 року в справі № 200/606/18 (пункт 76), від 23 листопада 2021 року в справі № 359/3373/16 (пункт 155).

Серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна з чужого незаконного володіння у порядку статей 387, 388 ЦК України (віндикаційний позов) й усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном згідно зі статтею 391 ЦК України (негаторний позов).

Позовом про витребування майна (віндикаційним позовом) є вимога власника, який не є володільцем належного йому на праві власності індивідуально визначеного майна, до особи, яка ним заволоділа, про витребування (повернення) цього майна з чужого незаконного володіння.

Власник має право витребувати майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України), незалежно від того, чи заволоділа ця особа незаконно спірним майном сама, чи придбала його в особи, яка не мала права відчужувати це майно.

Стаття 388 ЦК України містить сукупність підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача. Так, відповідно до частини першої вказаної норми якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Тобто можливість витребування майна з володіння іншої особи законодавець ставить у залежність насамперед від змісту правового зв`язку між позивачем та спірним майном, його волевиявлення щодо вибуття майна, а також від того, чи є володілець майна добросовісним чи недобросовісним набувачем та від характеру набуття майна (оплатно чи безоплатно).

Такі висновки Велика Палата Верховного Суду зробила в постанові від 02 листопада 2021 року у справі № 925/1351/19 (провадження № 12-35гс21).

Суд звертає увагу на те, що у пункті 104 постанови Великої Палати Верховного Суду від 21 грудня 2022 року в справі № 914/2350/18 (914/608/20) наголошено на тому, що Велика Палата Верховного Суду послідовно виснувала щодо ефективних способів захисту при неодноразовому відчуженні майна. Відповідно до її висновків захист порушених прав особи, яка вважає себе власником майна, що було неодноразово відчужене, можливий шляхом пред`явлення віндикаційного позову до останнього набувача цього майна з підстав, передбачених статтями 387 та 388 ЦК України. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна, не є ефективним способом захисту права власника (пункти 73, 75 постанови Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року в справі № 488/5027/14; пункти 84, 86 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року в справі № 183/1617/16).

Метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно.

Відповідний правовий висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року в справі № 183/1617/16.

Вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на це майно за незаконним володільцем не є необхідним для відновлення його права (пункт 100 постанови Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14).

Тобто якщо позивач вважає, що його право порушене тим, що право власності зареєстроване за відповідачем, то належним способом захисту може бути позов про витребування нерухомого майна, оскільки його задоволення, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння, є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Як встановлено судом, спірне майно вибуло з володіння власника - позивача ОСОБА_1 - поза його волею, внаслідок проведення у листопаді 2023 року державної реєстрації права власності за ОСОБА_3 на підставі свідоцтва про право власності, яке компетентним органом взагалі не видавалося та рішення про видачу якого не приймалося.

Висновки суду

Оскільки ОСОБА_3 не набув права власності на спірне майно, він не мав і повноважень щодо його відчуження. За таких обставин, на підставі статей 387, 388 ЦК України, житловий будинок АДРЕСА_3 підлягає витребуванню з незаконного володіння останнього набувача ОСОБА_2 на користь позивача ОСОБА_1 , що є належним та ефективним способом захисту порушеного права власності.

Щодо позовної вимоги про визнання недійсним Договору купівлі-продажу від 29 лютого 2024 року (зареєстрованого в реєстрі за № 263), укладеного між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , у частині відчуження житлового будинку, суд зазначає наступне.

Зазначений правочин на момент розгляду справи є повністю виконаним сторонами, а спірний житловий будинок переданий у володіння ОСОБА_2 .

Відповідно до правових висновків Великої Палати Верховного Суду (зокрема, у постановах від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16, від 21.12.2022 у справі № 914/2350/18), задоволення вимоги про визнання недійсним укладеного між іншими особами договору щодо майна, яке було неодноразово відчужене і вже передане останньому набувачеві, не приводить до відновлення порушених прав позивача та не повертає майно у його володіння, а відтак такий спосіб захисту щодо житлового будинку є неефективним.

Поновлення порушених прав позивача щодо житлового будинку забезпечується шляхом його витребування від останнього набувача ОСОБА_2 на користь позивача на підставі статей 387, 388 ЦК України, оскільки рішення суду про витребування нерухомого майна є безпосередньою підставою для внесення запису про право власності позивача до ДРРП.

З огляду на викладене, у задоволенні позовної вимоги про визнання недійсним Договору купівлі-продажу в частині відчуження житлового будинку, а також похідних вимог про визнання недійсним свідоцтва про право власності від 07.09.1997 та скасування рішень про державну реєстрацію прав щодо житлового будинку за ОСОБА_3 від 08.11.2023 та за ОСОБА_2 від 29.02.2024 слід відмовити через обрання неналежного та неефективного способу захисту.

Водночас, оцінюючи позовну вимогу про скасування рішення державного реєстратора Виконавчого комітету Самарівської міської ради Нероди Д.Д. індексний номер 77368564 від 17.02.2025 про закриття розділу об`єкта нерухомого майна (реєстраційний номер 2826866312100), суд вважає її такою, що підлягає задоволенню.

У судовому засіданні спростовано факт повного знищення житлового будинку в розумінні статті 349 ЦК України. Наявність в ДРРП протиправного запису про закриття розділу об`єкта нерухомості унеможливлює виконання судового рішення про витребування майна та внесення запису про право власності за позивачем. Отже, скасування вказаного рішення державного реєстратора є необхідною передумовою для відновлення розділу об`єкта нерухомості в реєстрі та є належним і ефективним способом захисту.

Оцінюючи позовні вимоги щодо земельної ділянки, суд дійшов наступних висновків.

На відміну від житлового будинку, ні позивач, ні його спадкодавці у встановленому законом порядку не набули права приватної власності на земельну ділянку, відтак у позивача відсутні підстави для її витребування в порядку статей 387, 388 ЦК України, і така вимога ним не заявлялася.

Разом з тим, прийнявши спадщину та набувши право власності на житловий будинок, позивач відповідно до статті 118 ЗК України набув пріоритетного права на безоплатну приватизацію земельної ділянки під будинком. Незаконна передача цієї ділянки у приватну власність ОСОБА_3 та її подальше відчуження на користь ОСОБА_2 і поділ на дві нові ділянки повністю позбавляють позивача можливості реалізувати своє законне право на приватизацію землі.

Згідно зі статтею 118 ЗК України громадянин має право на безоплатну приватизацію ділянки під належним йому будинком. ОСОБА_3 не володів статусом власника нерухомості, а відтак не мав підстав для отримання землі. Крім того, рішенням міської ради порушено вимоги підпункту 5 пункту 27 Розділу X «Перехідні положення» ЗК України, яким під час дії воєнного стану імперативно заборонено безоплатну передачу земель комунальної власності у приватну власність.

За таких обставин, визнання протиправним та скасування пунктів 60, 60.1 рішення Новомосковської міської ради № 1466 від 16.01.2024 та визнання недійсним Договору купівлі-продажу від 29.02.2024 (зареєстрованого в реєстрі за № 263) у частині відчуження земельної ділянки площею 0,0803 га з кадастровим номером 1211900000:04:016:0268 є належним та необхідним способом захисту, оскільки усуває правову підставу для первинного вибуття землі з комунальної власності та її подальшого відчуження.

Водночас, оскільки земельна ділянка з кадастровим номером 1211900000:04:016:0268 в результаті поділу припинила своє існування як окремий об`єкт цивільних прав, скасування рішення про державну реєстрацію права приватної власності на неї за ОСОБА_3 від 20.11.2023 (індексний номер 71455079) не призведе до відновлення порушених прав позивача, а тому в цій частині позовних вимог слід відмовити у зв`язку з обранням неналежного та неефективного способу захисту.

Для відновлення прав позивача належним та ефективним способом захисту є скасування рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 29.02.2024 (індексні номери 77851128 та 77851323) за останнім набувачем ОСОБА_2 на новоутворені в результаті поділу земельні ділянки з кадастровими номерами 1211900000:04:016:0289 та 1211900000:04:016:0290.

Судові витрати

При вирішенні питання про розподіл судових витрат, суд керується положеннями статті 141 ЦПК України, відповідно до частини першої якої судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Як убачається з матеріалів справи, за подання позовної заяви та заяв про збільшення позовних вимог позивачем ОСОБА_1 було сплачено судовий збір за 6 позовних вимог, з урахуванням коефіцієнта 0,8 за подання документів в електронній формі, на загальну суму 11 786,34 грн, що підтверджується відповідними квитанціями.

Суд дійшов висновку про задоволення 6 позовних вимог, серед яких одна вимога майнового характеру про витребування житлового будинку, за яку позивачем сплачено судовий збір у розмірі 5 488,10 грн, а також п`ять вимог немайнового характеру. До них належать вимога про скасування рішення про закриття розділу об`єкта нерухомості, за яку позивачем сплачено 1 211,20 грн, вимога про скасування пунктів 60 та 60.1 рішення міськради № 1466 щодо земельної ділянки, за яку позивачем сплачено 968,96 грн, вимога про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 29 лютого 2024 року в частині земельної ділянки, за яку позивачем сплачено 968,96 грн, а також дві вимоги про скасування рішень про державну реєстрацію прав на новоутворені земельні ділянки, за які позивачем сплачено судовий збір по 968,96 грн за кожну, що в сумі становить 1 937,92 грн.

Таким чином, загальна сума судового збору за вимогами, які задоволені судом, складає 10 575,14 грн, тоді як судовий збір за вимогами, у задоволенні яких відмовлено у зв`язку з обранням неналежного та неефективного способу захисту, відноситься за рахунок позивача.

Враховуючи процесуальний статус відповідачів та характер задоволених вимог щодо кожного з них, з Самарівської міської ради Дніпропетровської області на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у розмірі 968,96 грн за вимогою про скасування пунктів 60 та 60.1 рішення міськради № 1466. З відповідача ОСОБА_3 підлягає стягненню судовий збір у розмірі 484,48 грн за вимогою про визнання недійсним договору купівлі-продажу в частині землі, пропорційно як зі сторони цього правочину. З відповідача ОСОБА_2 підлягає стягненню судовий збір у загальному розмірі 9 121,70 грн, що включає витрати за задоволення вимог про витребування будинку в сумі 5 488,10 грн, скасування рішення про закриття розділу в сумі 1 211,20 грн, визнання недійсним договору в частині земельної ділянки в сумі 484,48 грн та скасування реєстраційних записів щодо двох новоутворених земельних ділянок у сумі 1 937,92 грн.

На підставі викладеного і керуючись ст.ст.12,81,141,263-265 ЦПК України, суд,

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 - задовольнити частково.

Скасувати рішення державного реєстратора Виконавчого комітету Самарівської міської ради Дніпропетровської області Нероди Дмитра Дмитровича від 17 лютого 2025 року, індексний номер 77368564, про закриття розділу об`єкта нерухомого майна в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно - житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2826866312100).

Витребувати з чужого незаконного володіння ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 житловий будинок АДРЕСА_4 15 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2826866312100).

Визнати протиправним та скасувати рішення Новомосковської міської ради Дніпропетровської області № 1466 від 16 січня 2024 року «Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та надання земельних ділянок в приватну власність» у частині пунктів 60 та 60.1 про затвердження технічної документації із землеустрою та передачу у приватну власність ОСОБА_3 земельної ділянки площею 0,0803 га з кадастровим номером 1211900000:04:016:0268 за адресою: АДРЕСА_1 .

Визнати недійсним Договір купівлі-продажу від 29 лютого 2024 року, посвідчений приватним нотаріусом Новомосковського районного нотаріального округу Дніпропетровської області Дейнего С.І., зареєстрований в реєстрі за № 263, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , у частині відчуження земельної ділянки площею 0,0803 га з кадастровим номером 1211900000:04:016:0268 за адресою: АДРЕСА_1 .

Скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 17 березня 2025 року, індексний номер 77851128, про державну реєстрацію права приватної власності за ОСОБА_2 на земельну ділянку площею 0,0403 га з кадастровим номером 1211900000:04:016:0289 за адресою: АДРЕСА_1 , що була утворена в результаті поділу земельної ділянки з кадастровим номером 1211900000:04:016:0268.

Скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 17 березня 2025 року, індексний номер 77851323, про державну реєстрацію права приватної власності за ОСОБА_2 на земельну ділянку площею 0,0400 га з кадастровим номером 1211900000:04:016:0290 за адресою: АДРЕСА_1 , що була утворена в результаті поділу земельної ділянки з кадастровим номером 1211900000:04:016:0268.

У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 з Самарівської міської ради Дніпропетровської області в рахунок відшкодування сплаченого судового збору 968 (дев`ятсот шістдесят вісім) гривень 96 копійок.

Стягнути на користь ОСОБА_1 з ОСОБА_3 в рахунок відшкодування сплаченого судового збору 484 (чотириста вісімдесят чотири) гривні 48 копійок.

Стягнути на користь ОСОБА_1 з ОСОБА_2 в рахунок відшкодування сплаченого судового збору 9 121 (дев`ять тисяч сто двадцять одну) гривню 70 копійок.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення або з дня складення повного судового рішення у разі оголошення скороченого (вступної та резолютивної частини) рішення або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи.

Учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_5 ;

представник позивача - адвокат Савко Віталій Вікторович, РНОКПП НОМЕР_5 , адреса: 49000, м. Дніпро, пр. Дмитра Яворницького, 72-б, офіс 303;

відповідач - ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_6 , адреса: АДРЕСА_5 ;

відповідач - ОСОБА_3 , РНОКПП НОМЕР_7 , адреса: АДРЕСА_6 ;

відповідач - Самарівська міська рада, код ЄДРПОУ 34359199, місцезнаходження: 51206, Дніпропетровська обл., м. Самар, вул. Гетьманська, буд. 14;

третя особа - приватний нотаріус Самарівського районного нотаріального округу Дейнего Світлана Іванівна, РНОКПП не відомо;

третя особа - Центр надання адміністративних послуг Перещепинської міської ради в особі державного реєстратора Федоришиної Оксани Володимирівни, код ЄДРПОУ 04338463, місцезнаходження: 51220, Самарівський р-н, Дніпропетровська обл., м. Перещепине, вул. Шевченка, буд. 43;

третя особа - Виконавчий комітет Самарівської міської ради, код ЄДРПОУ 04052206, місцезнаходження: 51200, Дніпропетровська обл., м. Самар, вул. Гетьманська, буд. 14;

третя особа - приватний нотаріус Самарівського районного нотаріального округу Кібець Людмила Григорівна, РНОКПП не відомо, адреса: АДРЕСА_7 .

Повне судове рішення складено і підписано 21 вересня 2026 року .

Суддя Оладенко О.С.