Решение № 139879101, 18.09.2026, Івано-Франківський окружний адміністративний суд

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"18" вересня 2026 р. справа № 300/4871/26

м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Матуляка Я.П., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом Долинської міської ради в інтересах якої діє Сорока Тетяна Сергіївна до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - товариство з обмеженою відповідальністю "Магура Голд" про знесення самочинно збудованого об`єкта,

ВСТАНОВИВ:

Сорока Тетяна Сергіївна звернулась до суду в інтересах Долинської міської ради з позовом до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - товариство з обмеженою відповідальністю "Магура Голд" про знесення самочинно збудованого об`єкта.

Позовні вимоги обґрунтовує тим, що підставою звернення до суду з даним позовом слугувало невиконання відповідачем вимог припису про усунення порушення законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил від 12.11.2021, яким зобов`язано ОСОБА_1 отримати право на виконання будівельних робіт відповідно до статті 34 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" або приведення до попереднього стану об`єкта будівництва - "Нове будівництво складських приміщень по АДРЕСА_1 ". Зазначає, що під час перевірки вимог припису від 12.11.2021 встановлено, що станом на 28.04.2026 на об`єкті "Нове будівництво складських приміщень по АДРЕСА_1 " ОСОБА_1 не виконала вимоги припису. З цих підстав вважає, що самочинно збудований об`єкт будівництва "Нове будівництво складських приміщень по АДРЕСА_1 " ОСОБА_1 , підлягає знесенню.

Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 13.07.2026 дану позовну заяву залишено без руху у зв`язку з її невідповідністю вимогам статті 161 Кодексу адміністративного судочинства України та надано десятиденний строк з дня вручення (отримання) копії цієї ухвали для усунення недоліку.

16.07.2026 представником позивача зазначений в ухвалі про залишення позовної заяви без руху недолік усунутий.

Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 21.07.2026 відкрито провадження за вказаним позовом, справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження.

06.08.2026 відповідачем подано до суду відзив на позовну заяву, в якому проти позову заперечує та просить відмовити в його задоволенні з тих підстав, що нею вживались заходи спрямовані на виконання вимог припису позивача, а саме: розроблено детальний план території, який двічі подавався на затвердження до Долинської міській ради. Однак, Долинською міською радою на дату перевірки виконання вимог припису жодного рішення не прийнято. Відповідач вказує, що фактично невиконання вимог припису відбувається з незалежних від неї причин. Більше того, відповідач вказує на те, що позивачем не доведено неможливості усунення виявлених порушень без знесення об`єкту будівництва, як виняткового способу захисту.

21.08.2026 позивач подав до суду відповідь на відзив, в якій позовні вимоги підтримує та просить задовольнити.

Відповідач своїм правом на подання заперечення не скористалась.

Третя особа своїм правом на подання пояснень щодо позову не скористалась.

Суд, розглянувши у відповідності до вимог статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, дослідивши докази і письмові пояснення, викладених у позовній заяві, встановив таке.

12.11.2021 за наслідками проведеної перевірки, відділом державного архітектурно-будівельного контролю Долинської міської ради Івано-Франківської області, складено припис про усунення порушення законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил, яким зобов`язано ОСОБА_1 отримати право на виконання будівельних робіт відповідно до статті 34 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" або приведення до попереднього стану об`єкта будівництва - "Нове будівництво складських приміщень по АДРЕСА_1 " (а.с.11-20, 50).

З метою встановлення виконання вимог припису від 12.11.2021, 28.04.2026 відділом державного архітектурно-будівельного контролю Долинської міської ради Івано-Франківської області проведено перевірку за наслідками, якої складено акт та якою встановлено, що станом на 28.04.2026 на об`єкті "Нове будівництво складських приміщень по АДРЕСА_1 " Бойчук Мар`яна Олегівна не виконала вимоги припису (а.с.21-29).

Враховуючи встановлення позивачем невиконання відповідачем вимог припису від 12.11.2021, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає таке.

Відповідно до статті 9 Закону України "Про архітектурну діяльність" будівництво (нове будівництво, реконструкція, реставрація, капітальний ремонт) об`єкта архітектури здійснюється відповідно до затвердженої проектної документації, державних стандартів, норм і правил у порядку, визначеному Законом України "Про регулювання містобудівної діяльності".

Як встановлено частиною першою статті 26 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" забудова територій здійснюється шляхом розміщення об`єктів будівництва.

Відповідно до частини першої статті 34 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" щодо об`єктів будівництва, які за класом наслідків (відповідальності) належать до об`єктів з незначними наслідками (СС1), та щодо об`єктів, будівництво яких здійснюється на підставі будівельного паспорта та які не потребують отримання дозволу на виконання будівельних робіт згідно з переліком об`єктів будівництва, затвердженим Кабінетом Міністрів України замовник має право виконувати будівельні роботи після подання повідомлення про початок виконання будівельних робіт відповідному органу державного архітектурно-будівельного контролю. Форма повідомлення про початок виконання будівельних робіт та порядок його подання визначаються Кабінетом Міністрів України.

Частиною першою - п`ятою статті 376 Цивільного кодексу України встановлено, що житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

Право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно.

Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок.

На вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб.

Відповідно до частини сьомої статті 376 Цивільного кодексу України у разі істотного відхилення від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотного порушення будівельних норм і правил суд за позовом відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування може постановити рішення, яким зобов`язати особу, яка здійснила (здійснює) будівництво, провести відповідну перебудову.

Якщо проведення такої перебудови є неможливим або особа, яка здійснила (здійснює) будівництво, відмовляється від її проведення, таке нерухоме майно за рішенням суду підлягає знесенню за рахунок особи, яка здійснила (здійснює) будівництво. Особа, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, зобов`язана відшкодувати витрати, пов`язані з приведенням земельної ділянки до попереднього стану.

Наведеним положенням кореспондують приписи статті 38 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", відповідно до частини першої якої у разі виявлення факту самочинного будівництва об`єкта, перебудова якого з метою усунення істотного відхилення від проекту або усунення порушень законних прав та інтересів інших осіб, істотного порушення будівельних норм є неможливою, посадова особа органу державного архітектурно-будівельного контролю видає особі, яка здійснила (здійснює) таке будівництво, припис про усунення порушень вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил з визначенням строку для добровільного виконання припису.

У разі якщо особа в установлений строк добровільно не виконала вимоги, встановлені у приписі, орган державного архітектурно-будівельного контролю подає позов до суду про знесення самочинно збудованого об`єкта та компенсацію витрат, пов`язаних з таким знесенням.

Відповідно до частини другої статті 38 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" за рішенням суду самочинно збудований об`єкт підлягає знесенню з компенсацією витрат, пов`язаних із знесенням об`єкта, за рахунок особи, яка здійснила (здійснює) таке самочинне будівництво.

У разі неможливості виконання рішення суду особою, яка здійснила таке самочинне будівництво (смерть цієї особи, оголошення її померлою, визнання безвісно відсутньою, ліквідація чи визнання її банкрутом тощо), знесення самочинно збудованого об`єкта здійснюється за рішенням суду за рахунок коштів правонаступника або за рішенням органу місцевого самоврядування за рахунок коштів місцевого бюджету та в інших випадках, передбачених законодавством. Виконання рішення суду, що набрало законної сили, щодо знесення самочинно збудованого об`єкта здійснюється відповідно до Закону України "Про виконавче провадження".

Як зазначалось судом вище, за результатами перевірки проведеної посадовими особами позивача 28.04.2026, встановлено, що вимоги припису відповідачкою не виконано.

Суд зазначає, що відповідно до вимог частини першої статті 376 Цивільного кодексу України статті нерухоме майно вважається самочинним будівництвом за наявності хоча б однієї з трьох умов, а саме:

1) збудоване або будується на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети;

2) збудоване або будується без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту;

3) збудоване або будується з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

При цьому, збудований об`єкт нерухомості може бути знесений особою, яка здійснила самочинне будівництво, або за її рахунок лише на підставі судового рішення у випадках, передбачених частинами четвертою та сьомою статті 376 Цивільного кодексу України, а саме:

1) якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, що здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці;

2) якщо така забудова порушує права інших осіб;

3) якщо проведення перебудови об`єкта є неможливим;

4) особа, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, відмовляється від проведення перебудови відповідно до прийнятого судом рішення.

Тобто, можливість знесення самочинного будівництва закон пов`язує саме з цими обставинами, а не з невиконанням припису.

Як вбачається з позову, вимогою у даній справі є зобов`язання відповідача знести об`єкти самочинного будівництва.

Судом встановлено, що відповідачем дійсно здійснювалися будівельні роботи без належного повідомлення про початок виконання будівельних робіт, що свідчить про наявність ознак самочинного будівництва у розумінні частини першої статті 376 Цивільного кодексу України.

Водночас, як вже зазначалось судом вище, сам по собі факт самочинного будівництва не є безумовною підставою для знесення такого об`єкта.

Відповідно до частин четвертої та сьомої статті 376 ЦК України, знесення самочинного будівництва є виключним заходом, який може бути застосований лише за наявності передбачених законом умов, зокрема:

- якщо така забудова порушує права інших осіб;

- якщо проведення перебудови є неможливим;

- якщо особа відмовляється від проведення перебудови.

Аналогічні умови закріплені і в положеннях статті 38 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", які передбачають звернення до суду із позовом про знесення лише за умови неможливості усунення порушень іншим способом.

Разом з тим, звертаючись до суду з позовними вимогами щодо зобов`язання відповідача знести за власний рахунок самочинно збудований об`єкт позивачем у даній справі не доведено: наявності порушення прав інших осіб у зв`язку із здійсненим будівництвом; істотних порушень будівельних норм, що унеможливлюють експлуатацію об`єкта; неможливості приведення об`єкта у відповідність до вимог законодавства шляхом перебудови; факту відмови відповідачки від здійснення такої перебудови.

Натомість матеріали справи свідчать, що відповідач, вживала заходів щодо виконання припису, про що, в даному випадку, свідчить її звернення із заявами до Долинської міської ради про затвердження детального плану території для нового будівництва виробничо-складських та офісного приміщень по АДРЕСА_1 , виготовлення детального плану території (а.с.85-105).

Більше того, вперше із заявою про затвердження детального плану території для нового будівництва виробничо-складських та офісного приміщень по АДРЕСА_1 , позивач звернулася до Долинської міської ради, хоча й поза строком встановленим приписом, однак задовго до проведення перевірки виконання вимог припису 26.03.2025 (а.с.86).

В свою чергу, про те, що заходи, які вживались відповідачем, на даний час не принесли жодного результату, достеменно відомо позивачу.

Таким чином, матеріалами справи підтверджується вчинення відповідачем активних дій спрямованих на виконання вимог припису від 12.11.2021. Проте, саме з незалежних від відповідача причин, вимоги даного припису наразі залишаються не виконаними.

Крім того, суд враховує, що в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази того, що здійснене відповідачем будівництво, порушує права інших осіб чи суперечить суспільним інтересам.

Суд також зазначає, що невиконання припису органу державного архітектурно-будівельного контролю саме по собі не є достатньою та самостійною підставою для знесення об`єктива перебудова об`єкта нерухомості чи особа відмовляється від здійснення такої перебудови.

При цьому, знесення самочинного будівництва є крайньою мірою і можливе лише за умови вжиття всіх передбачених законодавством України заходів щодо реагування та притягнення винної особи до відповідальності.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постановах від 06 березня 2019 року у справі №814/2645/15 та від 31 липня 2018 року у справі №813/6426/14.

Відповідно до роз`яснень Постанови Пленуму Вищого Спеціалізованого Суду України №6 від 30 березня 2012 року "Про практику застосування судами статті 376 Цивільного кодексу України (про правовий режим самочинного будівництва) " у справах, пов`язаних із самочинним будівництвом нерухомого майна, суди мають враховувати, що за загальним правилом особа, яка здійснила або здійснює таке будівництво, не набуває права власності на нього (частина друга статті 376 Цивільного кодексу України). Разом із цим власник земельної ділянки набуває право власності на зведені ним будівлі, споруди та інше нерухоме майно (частина друга статті 376 Цивільного кодексу України), тому на вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудовано на ній, якщо це не порушує права інших осіб (частина п`ята статті 376 Цивільного кодексу України).

У пункті 24 вказаної Постанов №6 від 30 березня 2012 року "Про практику застосування судами статті 376 Цивільного кодексу України (про правовий режим самочинного будівництва) " визначено, що знесення нерухомості, збудованої з істотним відхиленням від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотним порушенням будівельних норм і правил (у тому числі за відсутності проекту), можливе лише за умови, що неможлива перебудова нерухомості відповідно до проекту або відповідно до норм і правил, визначених державними правилами та санітарними нормами, або якщо особа, яка здійснила (здійснює) будівництво, відмовляється від такої перебудови. В інших випадках суд за позовом відповідного державного органу чи органу місцевого самоврядування може на підставі частини сьомої статті 376 Цивільного кодексу України зобов`язати забудовника здійснити перебудову житлового будинку, будівлі, споруди або іншого об`єкта нерухомості, який побудовано чи будується з істотними відхиленнями від проекту або з істотним порушенням основних будівельних норм і правил, у тому разі, коли таке будівництво суперечить суспільним інтересам, порушує права інших осіб, коли порушення будівельних норм і правил є істотним, а також є технічна можливість виконати перебудову. Якщо технічна можливість перебудови об`єкта нерухомості відсутня або забудовник відмовляється від такої перебудови, суд, незалежно від поважності причин відмови, за позовом зазначених органів або особи, права чи інтереси якої порушено таким будівництвом, ухвалює рішення про знесення житлового будинку або іншого нерухомого майна. Відмовою забудовника від перебудови слід вважати як його заяву про це, так і його дії чи бездіяльність щодо цього, вчинені до або після ухвалення рішення суду про зобов`язання здійснити перебудову.

Відповідно до статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Частиною другою статті 74 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Проте, позивачем під час судового розгляду справи не надано належних і допустимих доказів, що безумовно свідчили б про виконання відповідачкою будівельних робіт всупереч інтересам держави чи суспільства, з істотним порушенням будівельних норм та інтересів інших осіб. Також, матеріали справи не містять доказів неможливості перебудови об`єкта або відмови особи, яка здійснила самочинне будівництво, від такої перебудови.

Крім того, згідно з рішенням Європейського суду з прав людини у справі "Спорронґ і Льоннрот проти Швеції" від 23 вересня 1982 року будь-яке втручання у права особи передбачає необхідність сукупності таких умов: втручання повинне здійснюватися "згідно із законом", воно повинне мати "легітимну мету" та бути "необхідним у демократичному суспільстві". Якраз "необхідність у демократичному суспільстві" і містить у собі конкуруючий приватний інтерес; зумовлюється причинами, що виправдовують втручання, які, у свою чергу мають бути «відповідними і достатніми»; для такого втручання має бути "нагальна суспільна потреба", а втручання - пропорційним законній меті.

У своїй діяльності Європейський суд з прав людини керується принципом пропорційності, як дотримання "справедливого балансу" між потребами загальної суспільної ваги та потребами збереження фундаментальних прав особи, враховуючи те, що заінтересована особа не повинна нести непропорційний та надмірний тягар. Конкретному приватному інтересу повинен протиставлятися інший інтерес, який може бути не лише публічним (суспільним, державним), але й іншим приватним інтересом, тобто повинен існувати спір між двома юридично рівними суб`єктами, кожен з яких має свій приватний інтерес, перебуваючи в цивільно-правовому полі.

Згідно зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Таким чином, принцип пропорційності має на меті досягнення балансу між публічним інтересом та індивідуальним інтересом особи, а також між цілями та засобами їх досягнення.

Публічно-правовий характер діяльності позивача спрямований на забезпечення принципу законності у сфері містобудування. Однак, досягатися він повинен не за рахунок порушення чи створення загрози порушення інших охоронюваних законом інтересів.

За таких обставин суд приходить до висновку, що позивач всупереч законодавчо передбаченого принципу пропорційності намагається застосувати до відповідача такий захід впливу, що очевидно не відповідає балансу між несприятливими наслідками та цілями, на досягнення яких спрямована вимога про знесення самочинного будівництва, що вказує на безпідставність позовних вимог.

Решта доводів учасників справи на спірні правовідносини не впливають та висновків суду по суті спору не змінюють.

Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права та застосовує цей принцип з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини, рішення якого є джерелом права та обов`язковими для виконання Україною відповідно до статті 46 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (надалі по тексту також - Конвенція).

Так, Європейський Суд з прав людини (надалі по тексту також - Суд) у своєму рішенні по справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (від 9 грудня 1994 року №18390/91), вказав, що статтю 6 Конвенції не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень, детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Міра цього обов`язку може варіюватися залежно від характеру рішення. Необхідно також враховувати численність різноманітних тверджень, з якими сторона у справі може звернутися до судів, та відмінності, наявні в Договірних державах, стосовно передбачених законом положень, звичаєвих норм, правових висновків, викладення та підготовки рішень. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи

В рішенні "Салов проти України" (заява №65518/01; від 6 вересня 2005 року) Суд також звернув увагу на те, що статтю 6 параграф 1 Конвенції не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін.

У своїх рішеннях Європейський Суд з прав людини неодноразово зазначав, що рішення національних судів мають бути обґрунтованими, зрозумілими для учасників справ та чітко структурованими; у судових рішеннях має бути проведена правова оцінка доводів сторін, однак, це не означає, що суди мають давати оцінку кожному аргументу та детальну відповідь на нього. Тобто мотивованість рішення залежить від особливостей кожної справи, судової інстанції, яка постановляє рішення, та інших обставин, що характеризують індивідуальні особливості справи.

Разом з цим, згідно з пунктом 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частиною 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Як наслідок, суд доходить висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 241-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову Долинської міської ради (код ЄДРПОУ 04054317, просп. Незалежності, 5, м. Долина, Калуський район, Івано-Франківська область, 77500) до ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , АДРЕСА_2 ), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - товариство з обмеженою відповідальністю "Магура Голд" (код ЄДРПОУ 45011007, вул. Обліски, 66-Б м. Долина, Калуський район, Івано-Франківська область, 77500) про знесення самочинно збудованого об`єкта - відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку. Відповідно до статей 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення рішення в повному обсязі.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною другою статті 299 цього Кодексу.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Суддя Матуляк Я.П.