Постановление суда № 139872829, 15.09.2026, Стрийський міськрайонний суд Львівської області

Справа № 456/1859/25

Провадження № 1-кп/456/155/2026

УХВАЛА

15 вересня 2026 року місто Стрий

Стрийський міськрайонний суд Львівської області в складі:

головуючого судді ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3

при секретарі ОСОБА_4

з участю прокурора ОСОБА_5

обвинуваченої ОСОБА_6

захисника ОСОБА_7

законного представника обвинуваченої ОСОБА_8

розглянувши у закритому судовому засіданні в залі суду в м. Стрию клопотання обвинуваченої ОСОБА_6 про визнання очевидно недопустимим доказу у кримінальному провадженні про обвинувачення ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст.111 КК України,

встановив:

В судовому засіданні обвинувачена ОСОБА_6 подала клопотання про визнання очевидно недопустимим доказу у кримінальному провадженні про обвинувачення її у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст.111 КК України, а саме висновку експерта №2052/25-83 від 11.05.2026 за результатами проведення судової військової експертизи Київським науково-дослідним інститутом судових експертиз Міністерства юстиції України. В обгрунтування клопотання покликається на те, що вказаний висновок експерта вважає штучно створеним доказом, що стало підставою притягнення її до кримінальної відповідальності. Метою цього завідомо неправдивого висновку експерта є створення штучного доказу, в якому закріплені всі так звані обставини справи. Експерт ОСОБА_9 під час складання вказаного висновку порушив порядок проведення експертизи та виготовлення експертного висновку. Експерт ОСОБА_9 сам собі сформулював питання, на які надав письмовий висновок експерта №2052/25-83 від 11.05.2026, що відповідно до ч. 1 ст. 86 КПК України свідчить про недопустимість цього доказу. Експерт ОСОБА_9 сформулював питання, які за своїм змістом вимагали з`ясування питань права, чим порушено вимоги ч. 1 ст. 242 КПК України не допускається проведення експертизи для з`ясування питань права. Подання стороною обвинувачення як доказу завідомо неправдивого висновку експерта №2052/25-83 від 11.05.2026 порушує її право на захист, а тому є очевидно недопустимим доказом.

Обвинувачена ОСОБА_6 в судовому засіданні підтримала заявлене клопотання та просила його задоволити.

Захисник та законний представник обвинуваченої в судовому засіданні підтримали клопотання обвинуваченої.

Прокурор в судовому засіданні заперечив проти клопотання обвинуваченої про визнання висновку експерта №2052/25-83 від 11.05.2026 очевидно недопустимим доказом, вважає доводи, викладені обвинуваченою, необгрунтованими.

Суд, заслухавши пояснення учасників кримінального провадження, дослідивши зміст клопотання, вважає, що клопотання обвинуваченої про визнання доказу очевидно недопустим не підлягає до задоволення, зважаючи на наступне.

За змістом ст.84 КПК України доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню. Процесуальними джерелами доказів є показання, речові докази, документи, висновки експертів.

У відповідності до ч. 1ст. 87 КПК України не допустимими є докази, отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обовязковість яких надана Верховною Радою України, а також будь-які інші докази, здобуті завдяки інформації, отриманій внаслідок істотного порушення прав та свобод людини.

Згідно з ч. 2 ст. 89 КПК України у разі встановлення очевидної недопустимості доказу під час судового розгляду суд визнає цей доказ недопустимим, що тягне за собою неможливість дослідження такого доказу або припинення його дослідження в судовому засіданні, якщо таке дослідження було розпочате.

Ознака очевидності чи неочевидності допустимості певного доказу є оціночним поняттям і вирішення даного питання відноситься виключно до дискреційних повноважень суду.

При цьому системний аналіз ст.89 КПК України дозволяє дійти висновку, що законодавець ознаки недопустимості доказів поділяє на очевидні та неочевидні. Залежно від цього визначається момент прийняття рішення щодо недопустимості доказів, який окреслений межами судового розгляду. Очевидно недопустимими є ті докази, про недопустимість яких прямо вказується в КПК України. Це означає, що очевидно недопустимим є доказ, будь-яке порушення процедури отримання якого згідно положень КПК України є безумовною підставою визнання його недопустимим.

Існують також умовно недопустимі докази, допустимість чи недопустимість яких визначається судом у кожному конкретному випадку в залежності від встановлених обставин кримінального провадження. Саме тому, процесуальну конструкцію «очевидна недопустимість доказу», слід розглядати крізь призму положень інституту доказового права у його нерозривному зв`язку з кримінально процесуальними правовідносинами.

Аналогічна позиція викладена Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ у інформаційному листі №223-1446/0/4-12 від 05 жовтня 2012 року «Про деякі питання порядку здійснення судового розгляду в судовому провадженні у першій інстанції відповідно до Кримінального процесуального кодексу України», де зазначено, що відомості, матеріали та інші фактичні дані, отримані органом досудового розслідування в непередбаченому процесуальним законом порядку чи з його порушенням, є очевидно недопустимими, а це відповідно до ч.2ст.89 КПК тягне за собою неможливість дослідження такого доказу або припинення його дослідження в судовому засіданні, якщо таке дослідження було розпочате. Зазначене правило застосовується і щодо доказів, отриманих внаслідок істотного порушення прав та свобод людини (ст.87 КПК України) за умови підтвердження сторонами кримінального провадження їх очевидної недопустимості. В іншому випадку суд вирішує питання допустимості доказів під час їх оцінки в нарадчій кімнаті під час ухвалення судового рішення (п.8).

Правила оцінки доказів, особливо вимога дотримуватися передбаченого законом порядку при отриманні доказів, мають за мету запобігання неправомірному втручанню держави та заохочення доброчесної поведінки правоохоронних органів (постанова ККС ВС від 29.09.2020 у справі № 601/1143/16).

У контексті такого елементу допустимості доказів як належний процесуальний порядок отримання доказів, суд додатково звертає увагу, що метою встановлення та дотримання такого порядку є насамперед унеможливлення істотного порушення прав і свобод людини в ході збирання (отримання) доказів та забезпечення достовірності отриманих фактичних даних.

У зв`язку із цим, при наявності процесуальних порушень порядку отримання доказів визнавати їх недопустимими слід лише тоді, коли такі порушення: прямо та істотно порушують права і свободи людини; чи зумовлюють сумніви у достовірності отриманих фактичних даних, які неможливо усунути.

Із врахуванням зазначеного саме різні критерії визнання доказів недопустимими, які наведені вище, обумовлюють диференційований порядок вирішення питання щодо їх недопустимості: під час будь-якого судового розгляду у разі встановлення очевидної недопустимості доказу (частина 4 статті 87, частина 2 статті 89 КПК) - у випадках, коли: 1) такі докази, отримані внаслідок істотного та очевидного порушення прав та свобод людини і 2) їх недопустимість обумовлена такими обставинами, які у будь-якому випадку не можуть бути усунуті в ході подальшого судового розгляду; у нарадчій кімнаті під час ухвалення судового рішення по суті (частина 1статті 89 КПК) - якщо при отриманні доказів допущено процесуальні порушення, які: 1) тягнуть інші порушення прав людини та потребують оцінки на підставі всієї сукупності доказів; 2) зумовлюють сумніви у достовірності здобутих відомостей та суд має вирішити питання щодо можливості усунення вказаного сумніву на підставі сукупності інших зібраних допустимих доказів. У разі, якщо б була можливість визнати доказ недопустимим лише на підставі формального порушення порядку його отримання без співставлення його з іншими доказами, не було б необхідності передбачати в КПК вирішення цього питання саме у нарадчій кімнаті під час ухвалення судового рішення по суті.

При вирішенні питання щодо допустимості похідних доказів, суд має встановити не лише те, що первісний доказ отриманий з істотним порушенням фундаментальних прав і свобод людини і використовувався в процедурах, які призвели до отримання похідного доказу, а також те, що похідний доказ здобутий саме завдяки тій інформації, яка міститься в первісному доказі, що визнаний недопустимим на підставі частин 1-3 статті 87 КПК. Визнання недопустимими первісних доказів за іншими правилами допустимості, передбаченими КПК, саме по собі не дає підстав для визнання недопустимими похідних доказів на підставі частини 1статті 87КПК (правова позиція, викладена ККС ВС у постановах від 08.10.2019 у справі № 639/8329/14-к та від 12.11.2019 у справі № 236/863/17).

При визнанні того чи іншого доказу недопустимим, суд має зазначати конкретну норму процессуального закону, порушення якої, з урахуванням наслідків такого порушення та можливістю (неможливістю) їх усунення, дає підстави дійти висновку щодо недопустимості того чи іншого доказу (постанова ККС ВС від 25.09.2018у справі № 210/4412/15-к). Щодо існування інших (умовних) підстав для визнання доказів недопустимими, судам необхідно у кожному конкретному кримінальному провадженні з`ясувати, до яких наслідків порушення вимог кримінального процесуального закону призвели і чи є ці наслідки незворотними (тобто такими, що не можуть бути усунені під час судового розгляду). Якщо мова йде про визнання доказів, отриманих під час слідчих (розшукових) дій, недопустимими, це здебільшого стосується наявності сумнівів у достовірності відомостей, отриманих в результаті їх проведення (постанова ККС ВС від 05.08.2020 у справі № 334/5670/18).

Суд вважає за необхідне зазначити, що доводи, викладенні обвинуваченою, безумовно підлягають оцінці при наданні судом аналізу доказів під час ухвалення остаточного рішення суду за наслідками розгляду кримінального провадження, так як можуть впливати на визнання належності та допустимості зазначених в ньому доказів.

Відповідно до ст.94 КПК України, слідчий, прокурор, слідчий суддя, суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюють кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення. Жоден доказ не має наперед встановленої сили.

На час розгляду даного клопотання судовий розгляд кримінального провадження триває. Конкретних ознак очевидної недопустимості доказу - висновку експерта №2052/25-83 від 11.05.2026, суду не наведено, а тому суд вважає передчасним вирішувати питання про їх недопустимість, тому вважає необхідним в задоволенні клопотання відмовити.

Керуючись ст. ст. 87,89, ч.2 ст.349, 376 КПК України, суд,

ухвалив:

Відмовити у задоволенні клопотання обвинуваченої ОСОБА_6 про визнання очевидно недопустимим доказу в порядку ч. 2 ст. 89 КПК України висновку експерта №2052/25-83 від 11.05.2026 у кримінальному провадженні про обвинувачення ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст.111 КК України.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає. Заперечення на ухвалу можуть бути включені до апеляційної скарги на судове рішення, прийняте за результатами розгляду справи.

Повний текст ухвали виготовлено 18.09.2026 року.

Головуючий суддя ОСОБА_1

Судді ОСОБА_2

ОСОБА_3