Постановление суда № 139869350, 14.09.2026, Кіровський районний суд м. Дніпропетровська

Справа № 203/9648/26

1-кс/0203/6584/2026

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 вересня 2026 року Центральний районний суд міста Дніпра в складі:

слідчого судді - ОСОБА_1

при секретарі - ОСОБА_2

за участю прокурора - ОСОБА_3

адвоката - ОСОБА_4

підозрюваного - ОСОБА_5

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Дніпрі клопотання слідчого Третього слідчого відділу (з дислокацією у м.Дніпрі) ТУ ДБР, розташованого у м.Полтаві, погоджене прокурором, про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно:

ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м.Марганця Дніпропетровської області,

громадянина України, з вищою освітою, не одруженого, утриманців не маючого, раніше не судимого,

проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 ,

підозрюваного у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.286-1 КК України, заявлене у рамках кримінального провадження №62026170030026897,-

ВСТАНОВИВ:

Третім слідчим відділом (з дислокацією у м.Дніпрі) ТУ ДБР, розташованого у м.Полтаві, проводиться досудове розслідування у кримінальному провадженні №62026170030026897, відомості за яким внесено до ЄРДР 13.09.2026 року за ч.3 ст.286-1 КК України.

В рамках вказаного кримінального провадження 13.09.2026 року було затримано ОСОБА_5 та в цей же день останньому повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.286-1 КК України, у порушенні правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом в стані алкогольного сп`яніння, що знижує увагу та швидкість реакції, що спричинило смерть потерпілого.

В наданому клопотанні слідчим поставлено питання про застосування до підозрюваного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.

В судовому засіданні прокурор підтримав клопотання та посилаючись на викладені в ньому підстави, просив задовольнити останнє.

Підозрюваний та його захисник просили обмежитись застосуванням до підозрюваного запобіжного заходу не пов`язаного із позбавленням волі.

Заслухавши думку учасників, дослідивши матеріали кримінального провадження, слідчий суддя приходить до наступного висновку.

Згідно ч.1 ст.131 КПК України заходи забезпечення кримінального провадження застосовуються з метою досягнення дієвості цього провадження.

Відповідно до п.9 ч.2 ст.131 КПК України, одним із видів заходів забезпечення кримінального провадження є запобіжні заходи.

Частинами 1,3 ст.132 КПК України встановлено, що заходи забезпечення кримінального провадження застосовуються на підставі ухвали слідчого судді або суду, за винятком випадків, передбачених цим Кодексом.

Застосування заходів забезпечення кримінального провадження не допускається, якщо слідчий, дізнавач, прокурор не доведе, що: 1) існує обґрунтована підозра щодо вчинення кримінального правопорушення такого ступеня тяжкості, що може бути підставою для застосування заходів забезпечення кримінального провадження; 2) потреби досудового розслідування виправдовують такий ступінь втручання у права і свободи особи, про який ідеться в клопотанні слідчого, дізнавача, прокурора; 3) може бути виконане завдання, для виконання якого слідчий, дізнавач, прокурор звертається із клопотанням.

Згідно вимог ч.1 ст.194 КПК України під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу слідчий суддя, суд зобов`язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор; недостатність застосування більш м`яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.

При цьому, за приписами ст.178 КПК України, слідчий суддя, суд зобов`язаний оцінити в сукупності всі обставини, у тому числі: тяжкість можливого покарання, вік та стан здоров`я підозрюваного/обвинуваченого; міцність соціальних зв`язків підозрюваного/обвинуваченого в місці його постійного проживання, у тому числі наявність в нього родини й утриманців; репутацію підозрюваного/обвинуваченого; його майновий стан та наявність у нього судимостей тощо.

Згідно ч.1 ст.183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу.

Відповідно до п.1 ст.5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 01.11.1950 року, ратифікованою Україною 17.07.1997 року, нікого не може бути позбавлено свободи, крім таких випадків і відповідно до процедури, встановленої законом, як: b) законний арешт або затримання особи за невиконання законного припису суду або для забезпечення виконання будь-якого обов`язку, встановленого законом; c) законний арешт або затримання особи, здійснене з метою до провадження її до компетентного судового органу за наявності обґрунтованої підозри у вчиненні нею правопорушення або якщо обґрунтовано вважається необхідним запобігти вчиненню нею правопорушення чи її втечі після його вчинення.

Відповідно до ст.17 Закону України №3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди при розгляді справ застосовують Конвенцію та практику Суду, як джерело права, а статтею 18 цього Закону встановлено порядок посилання на Конвенцію та практику Суду.

Поняття «обґрунтована підозра» не визначене у національному законодавстві та зважаючи на положення, закріплені у ст.17 Закону України №3477-IV, слідчим суддям слід враховувати позицію ЄСПЛ, відображену зокрема у п.175 рішення від 21.04.2011 року у справі «Нечипорук і Йонкало проти України», відповідно до якої, стандарт доказування «обґрунтована підозра» передбачає існування фактів чи інформації, які б переконали об`єктивного спостерігача, що відповідна особа могла вчинити кримінальне правопорушення (рішення у справі «Фокс, Кемпбелл і Гартлі проти Сполученого Королівства» від 30.08.1990 року, п.32, Series А, №182).

Згідно усталеної практики ЄСПЛ «обґрунтована підозра» існує тоді, коли факти, якими вона обґрунтовується, можна «розумно» вважати такими, що підпадають під опис одного з правопорушень, визначених у законі про кримінальну відповідальність. Тобто явно не може йтися про наявність «обґрунтованої підозри», якщо дії, у вчиненні яких підозрюється особа, не становлять кримінального правопорушення на момент учинення (рішення у справі «Wloch v. Poland», п.109).

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини вимога розумної підозри передбачає наявність доказів, які об`єктивно зв`язують підозрюваного з певним злочином і вони не повинні бути достатніми, щоб забезпечити засудження, але мають бути достатніми, щоб виправдати подальше розслідування або висунення звинувачення.

Таким чином, слідчий суддя враховує, що наявність обгрунтованої підозри передбачає наявність фактів або відомостей, на підставі яких об`єктивний спостерігач може зробити висновок, що дана особа могла б скоїти злочин. На даному етапі провадження слідчий суддя не вирішує ті питання, які повинен вирішувати суд під час розгляду кримінального провадження по суті, зокрема, не оцінює докази з точки зору їх достатності і допустимості для визнання особи винуватою чи невинуватою у вчиненні кримінальних правопорушень, питання остаточної кваліфікації дій, розміру завданої шкоди, а на підставі сукупності отриманих доказів повинен визначити лише чи є причетність особи до вчинення відповідного злочину вірогідною та достатньою для застосування щодо особи запобіжного заходу.

Такий висновок узгоджується із правовими позиціями, наведеними у рішеннях ЄСПЛ, зокрема у справі «Мюррей проти Сполученого Королівства» №14310/88 від 23.10.1994 року, по якій суд зазначив, що «факти, які є причиною виникнення підозри не повинні бути такими ж переконливими, як і ті, що є необхідними для обґрунтування вироку чи й просто висунення обвинувачення, черга якого надходить на наступній стадії процесу кримінального розслідування».

Крім того, згідно правової позиції Європейського Суду з прав людини, викладену у рішенні за скаргою «Ферарі-Браво проти Італії», затримання та тримання особи під вартою, безумовно, можливе не лише у випадку доведеності факту вчинення злочину та його характеру, оскільки така доведеність сама по собі і є метою досудового розслідування, досягненню цілей якого і є тримання під вартою.

Перевіряючи доводи клопотання та заперечення сторони захисту, слідчий суддя враховує, що долучені до клопотання матеріали кримінального провадження, в достатній мірі свідчать про факт вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.286-1 КК України та дають вагомі підстави вважати про наявність обгрунтованої підозри у його вчиненні ОСОБА_5 .

Також слідчий суддя враховує, що ризики, які дають достатні підстави вважати, що підозрюваний може здійснити спроби протидії кримінальному провадженню у формах, що передбачені ч.1 ст.177 КПК України, слід вважати наявними за умови встановлення обгрунтованої ймовірності здійснення підозрюваним зазначених дій. При цьому, КПК України не вимагає доказів того, що підозрюваний обов`язково (поза всяким сумнівом) здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає доказів того, що він має реальну можливість їх здійснити у конкретному кримінальному провадженні в майбутньому.

Так, слідчий суддя приймає до уваги, що ОСОБА_5 підозрюється у вчиненні тяжкого кримінального правопорушення, за яке передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк від 5-ти до 10-ти років.

Таким чином, тяжкість покарання, що загрожує підозрюваному в разі визнання його винним у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення та усвідомлення останнім можливості засудження до тривалого терміну позбавлення волі; відсутність у нього міцних соціальних зав`язків, обізнаність про обставини кримінального правопорушення та особу свідків, дають достатні підстави вважати про наявність ризиків можливого переховування підозрюваного від органів досудового розслідування та суду, впливу на свідків з метою зміни ними обсягу та змісту свідчень на користь підозрюваного, продовження вчинення ним аналогічних кримінальних правопорушень.

Ризики переховування від органів досудового розслідування та суду суттєво збільшується з урахуванням ведення в Україні військового стану через агресію російської федерації проти України, яка значно обмежує можливості виконання органами влади своїх повноважень на певних територіях, погіршує криміногенну обстановку, зокрема ускладнює належний виклик таких осіб, а також контроль за виконанням запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту, застави, особистого зобов`язання та поруки.

При встановленні наявності ризику впливу на вже допитаних свідків, слідчий суддя також враховує, що суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях осіб, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або отриманих у порядку, передбаченому ст.225 КПК України. Тому, ризики впливу на свідків існують не лише на початковому етапі кримінального провадження при збиранні доказів, а й на стадії судового розгляду до моменту безпосереднього отримання судом показань від останніх та дослідження їх судом.

З урахуванням наведеного, слідчий суддя вважає наявними та доведеними ризики, передбачені п.п.1,3,5 ч.1 ст.177 КПК України.

В зв`язку з чим, слідчий суддя приходить до висновку, що на даному етапі досудового розслідування необхідним запобіжним заходом, який має бути застосований до підозрюваного, є тримання під вартою, що забезпечить запобіганню наявним ризикам та належну процесуальну поведінку останнього.

В судовому засіданні прокурор просив не визначати підозрюваному заставу на підставі п.2 ч.4 ст.183 КПК України.

Слідчий суддя враховує, що не визначати заставу за обставин, передбачених ч.4 ст.184 КПК України, є правом слідчого судді.

Відповідно до ч.3 ст.183 КПК України встановлено, що слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою зобов`язаний визначити розмір застави, достатньої для забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим обов`язків, передбачених цим Кодексом, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті.

Пунктом 2 ч.4 ст.183 КПК України встановлено, що слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні щодо злочину, який спричинив загибель людини.

Частиною 4 ст.182 КПК України встановлено, що розмір застави визначається слідчим суддею, судом з урахуванням обставин кримінального правопорушення, майнового та сімейного стану підозрюваного, обвинуваченого, інших даних про його особу та ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу. Розмір застави повинен достатньою мірою гарантувати виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього обов`язків та не може бути завідомо непомірним для нього.

За змістом ч.5 ст.182 КПК України розмір застави щодо особи, підозрюваної чи обвинуваченої у вчиненні тяжкого злочину, визначається в межах від двадцяти до вісімдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

У виключних випадках, якщо слідчий суддя, суд встановить, що застава у зазначених межах не здатна забезпечити виконання особою, що підозрюється, обвинувачується у вчиненні тяжкого або особливо тяжкого злочину, покладених на неї обов`язків, застава може бути призначена у розмірі, який перевищує вісімдесят чи триста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб відповідно.

Європейський суд з прав людини неодноразово вказував, що принцип верховенства права є однією з основ демократичного суспільства, притаманною всім статтям Конвенції.

Невід`ємним елементом зазначеного принципу, який також є однією із загальних засад кримінального провадження, є пропорційність. Зокрема, це підтверджується абзацом 3 підпунктом 2.2. пункту 2 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України у справі №3-рп/2012 від 25.01.2012 року.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Мангурас проти Іспанії» від 28.09.2010 року, суд зазначив, що суму застави необхідно оцінювати за ступенем впевненості, що можлива перспектива втрати застави буде діяти як достатній стримуючий фактор, щоб розвіяти будь-яке бажання втекти.

Враховуючи наведені вище дані про особу підозрюваного, його сімейний та майновий стан, наявні ризики, передбачені п.п.1,3 ч.1 ст.177 КПК України, а також, що склад інкримінованого підозрюваному кримінального правопорушення в частині його наслідків у вигляді смерті особи характеризується необережною формою вини, слідчий суддя вважає за необхідне визначити підозрюваному заставу в розмірі 80 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що з урахуванням розміру такого прожиткового мінімуму, встановленого законодавством становить 266240 грн.

На переконання слідчого судді такий розмір застави враховує матеріальний стан підозрюваного та буде достатнім стримуючим фактором для запобігання спробам вчинення дій, визначених ч.1 ст.177 КПК України.

В разі внесення застави, слід покласти на підозрюваного обов`язки, визначені ч.5 ст.194 КПК України.

Строк застосованого до підозрюваного запобіжного заходу визначити терміном у 60 діб з моменту затримання, тобто до 11.112026 року включно.

Керуючись ст.ст.176-178,182,183,184,193,194,196,197 КПК України, слідчий суддя,-

УХВАЛИВ:

Клопотання слідчого задовольнити.

Застосувати до підозрюваного ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, строком до 11 листопада 2026 року включно.

Визначити підозрюваному заставу в розмірі 80 прожиткових мінімумів для працездатний осіб, тобто в сумі 266240 грн.

У разі внесення застави покласти на підозрюваного на строк до 11 листопада 2026 року включно наступні обов`язки:

-прибувати за викликами слідчого, процесуального керівника прокуратури або суду;

-повідомляти слідчого, прокурора або суд про зміну свого місця проживання, перебування, місця несення служби;

-не відлучатись за межі м.Марганця Дніпропетровської області без дозволу слідчого, прокурора або суду;

-утриматись від спілкування у будь-який позапроцесуальний спосіб зі свідками у даному кримінальному провадженні щодо обставин цього провадження.

Ухвала підлягає негайному виконанню та може бути оскаржена до Дніпровського апеляційного суду протягом п`яти днів з дня оголошення.

Слідчий суддя ОСОБА_1