Решение № 139841165, 17.09.2026, Житомирський районний суд Житомирської області

Справа № 278/2256/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 вересня 2026 року м. Житомир

Житомирський районний суд Житомирської області у складі головуючого судді Буткевича М.І., за участі секретаря судового засідання - Беляєвої А.М., позивачки ОСОБА_1 , Представника позивачки - ОСОБА_2 , відповідача - ОСОБА_3 , розглянувши за правилами загального позовного провадження цивільну справу за позовною заявою, поданою представником позивачки ОСОБА_4 - ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , третя особа - Тетерівська сільська рада Житомирського району Житомирської області про визначення місця проживання дітей,

в с т а н о в и в:

Представник позивачки звернулася до суду із позовом, в якому просить визначити місце проживання малолітніх дітей: ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з матір`ю ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , за адресою: АДРЕСА_1 .

В обґрунтування своїх вимог представник позивачки зазначає наступне.

З 02 вересня 2011 року по 18 березня 2026 року позивачка ОСОБА_4 та відповідач ОСОБА_3 перебували у шлюбі.

У шлюбі у пари народилось двоє синів: ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Діти постійно проживають разом з позивачкою за фактичною адресою реєстрації: АДРЕСА_1 .

У 2022 році відповідач був мобілізований та наразі є військовослужбовцем Збройних Сил України, проходить службу у військовій частині НОМЕР_1 на території прифронтової області - Запорізької.

Дана обставина стала значним психологічним навантаженням для синів позивачки, оскільки вони постійно переживали за життя та здоров`я батька, що негативно впливало на їх емоційний стан.

Восени 2025 році відповідач ОСОБА_7 «закохався в іншу жінку і пішов з нещасливого шлюбу», повідомивши позивачку та своїх малолітніх дітей про саме таку причину розпаду сім`ї. Одразу після фактичного розпаду сім`ї сторони не звертались до суду щодо розірвання шлюбу.

Залишивши родину, відповідач почав проживати з іншою жінкою (пані ОСОБА_8 ) в м. Запоріжжя та активно запрошувати своїх синів до себе в нову сім`ю, розповідаючи як їм буде там комфортно, як він полюбив «іншу тьотю» тощо.

У період Різдвяних свят відповідач під час відпустки проводив час зі своєю новою співмешканкою у сусідньому з с. Дениші населеному пункті. До цього він неодноразово з`являвся разом із нею за місцем проживання дітей, демонстративно представляючи її сусідам та оточенню, що з огляду на вік дітей, їх емоційний стан та сімейну ситуацію стало для них суттєвим психотравмуючим фактором, викликало почуття приниження, емоційної нестабільності та внутрішнього конфлікту.

Діти, які переживають психологічну травму від втрати батька як члена їх власної стабільної сім`ї, не сприймали іншу жінку в його житті. З цього моменту відносини батька і малолітніх синів почали стрімко псуватись. Саме це стало основним фактором, через який позивачка у лютому 2026 року звернулась до суду щодо розірвання шлюбу. Шлюб розірвано рішенням Житомирського районного суду Житомирської області по справі №278/585/26 від 18.03.2026 року за заявою позивачки.

Крім того, у зв`язку з припиненням відповідачем в січні 2025 року надання матеріальної допомоги на утримання синів та задоволення їх життєвих потреб позивачка ОСОБА_7 звернулась до суду із заявою про призначення аліментів. Аліменти стягуються з доходу ОСОБА_9 примусово через органи Державної виконавчої служби згідно судового наказу Житомирського районного суду Житомирської області по справі №278/357/26 від 26.01.2026 року.

На даний час поведінка відповідача щодо дітей як батька викликає серйозне занепокоєння позивачки та страх щодо можливих подій.

Відповідач постійно чинить психологічний тиск на дітей, зокрема на старшого сина ОСОБА_10 . ОСОБА_11 розказує малолітній дитині про свою нову жінку пані ОСОБА_12 , про щасливе життя з нею, вимагає їх зближення і прийняття ОСОБА_10 її в своєму житті. Незважаючи на небажання 12-річної дитини спілкуватися з нею, батько наполягає на родинному ставленні сина до своєї співмешканки, звинувачуючи його в поганій спадковості, прийнятті сторони матері, маніпулює його почуттями синової любові, прямим текстом вимагаючи проводити з нею час.

Відповідач фактично ставить можливість спілкування та проведення часу дитини з батьком у залежність від обов`язкової присутності його співмешканки, а також вимагає від сина демонструвати до неї шанобливе ставлення та повагу, чим створює для дитини психологічний тиск і маніпулятивні умови для реалізації права на спілкування з батьком.

Також відповідач ОСОБА_13 вимагає у сина проводити час з ним та його жінкою саме у прифронтовому місті Запоріжжя на «його території».

Позивачка жодним чином не чинить перешкод у спілкуванні відповідача з синами та не заперечує проти підтримання сталих батьківсько-дитячих відносин. Водночас, як мати та законний представник дітей, позивачка зобов`язана вживати всіх необхідних заходів для забезпечення їх фізичної безпеки, психоемоційної стабільності та належних умов розвитку, що в умовах перебування дітей у прифронтовому місті Запоріжжя об`єктивно не може бути гарантовано.

З огляду на викладене, позивачка неодноразово роз`яснювала відповідачу, що пріоритетним критерієм у вирішенні будь-яких питань щодо участі батька у вихованні дітей є найкращі інтереси синів, їх безпека та психологічне благополуччя. При цьому позивачка не заперечує проти проведення відповідачем часу з дітьми за місцем їх проживання, спільного відпочинку чи поїздок, за умови перебування дітей у безпечному середовищі, яке не створюватиме додаткових ризиків для їх життя, здоров`я та психоемоційного стану і не спричинятиме нових психологічних травм.

23.04.2026 року між сторонами була досягнута домовленість щодо проведення відповідачем часу з дітьми виключно на території Тетерівської територіальної громади на період його короткострокового перебування у відпустці. Водночас зі слів, повідомлених відповідачем старшому сину, останній також озвучував іншу версію свого перебування поза місцем служби, а саме - самовільне залишення військової частини.

Незважаючи на досягнуті домовленості та без отримання згоди матері дітей, відповідач самовільно почав вивозити малолітніх синів у напрямку м. Запоріжжя. При цьому діти висловлювали категоричне небажання їхати, просили залишити їх з матір`ю, перебували у стані сильного емоційного потрясіння, плакали та відчували страх. Відповідач проігнорував волевиявлення дітей, їх психоемоційний стан, а також необхідність забезпечення безперервності навчально-виховного процесу у закладі дошкільної освіти та ліцеї, які відвідують сини.

Такі дії відповідача створили реальну загрозу життю, здоров`ю та психологічному благополуччю дітей, зокрема з урахуванням наміру переміщення їх до прифронтового регіону без погодження із законним представником та без забезпечення належних умов безпеки. Повернення дітей стало можливим лише після звернення позивачки до органів Національної поліції України.

У поведінці відповідача позивачка вбачає ознаки психологічного (морального) насильства щодо малолітнього ОСОБА_5 , що проявляється у створенні для дитини психологічно травматичних ситуацій, емоційному тиску, ігноруванні її волевиявлення та нехтуванні її почуттями й потребами. Крім того, дії відповідача порушують права малолітніх дітей, гарантовані законодавством України та міжнародними актами у сфері захисту прав дитини, а також негативно впливають на їх фізичний, психічний та емоційний стан. Така поведінка створює ризик формування у дітей позивачки стійких психологічних травм, почуття небезпеки та емоційної нестабільності, що може мати довготривалі негативні наслідки для їх подальшого розвитку, соціалізації та психічного благополуччя.

Додатково до неналежної поведінки відповідача, психологічний вплив на старшого сина здійснює також його співмешканка пані ОСОБА_14 , яка є сторонньою особою для малолітніх дітей позивачки, не має щодо них жодних батьківських прав, обов`язків чи інших законних підстав для втручання у процес їх виховання та формування емоційного стану.

Зокрема, ОСОБА_14 надсилає малолітньому ОСОБА_10 текстові повідомлення особистого характеру, у яких висвітлює подробиці власних стосунків із батьком дітей, повідомляє про їх «кохання», надає негативну оцінку сімейному життю батьків дитини, а також поширює іншу інформацію інтимного та конфліктного характеру, яка за своїм змістом є неприйнятною для сприйняття малолітньою дитиною та не відповідає її віку, рівню психологічного розвитку й емоційної зрілості.

Особливо негативним є те, що такі дії вчиняються в період, коли дитина гостро переживає розпад сім`ї батьків та перебуває у стані підвищеної психологічної вразливості. Зміст зазначених повідомлень спричиняє у сина позивачки емоційне напруження, тривожність, страх та психологічний дискомфорт. Унаслідок цього дитина перебуває у пригніченому емоційному стані, плаче, замикається в собі, уникає спілкування та демонструє ознаки психологічного виснаження, що негативно впливає на її повсякденне життя, поведінку, навчальний процес та адаптацію у ліцеї.

Крім того, згідно з наявною у позивачки інформацією, відповідач проживає у м. Запоріжжі разом зі своєю співмешканкою ОСОБА_15 та її матір`ю похилого віку, яка, зі слів відповідача та з інших відомих позивачці обставин, страждає на психічне захворювання (шизофренію) та потребує постійного стороннього нагляду і не може залишатися в приміщенні без присутності іншої особи.

При цьому всі повідомлення та комунікація, які здійснювалися ОСОБА_15 щодо малолітнього сина сторін, відбувалися за відома та з дозволу відповідача, що останній прямо підтвердив у приватному листуванні з позивачкою.

Також відповідач неодноразово повідомляв позивачці про нібито відсутність у нього достатніх фінансових можливостей для організації дітям повноцінного відпочинку, спільного дозвілля та належного проведення часу із синами, а також зазначав, що збирає документи щодо власних витрат з метою зменшення розміру аліментних зобов`язань. Водночас, попри такі твердження, відповідач наполегливо намагається вивезти дітей до м. Запоріжжя - населеного пункту, який перебуває під обстрілами з боку російської федерації та об`єктивно є небезпечним для перебування малолітніх дітей.

Позивачка вважає, що за таких обставин перебування дітей у м. Запоріжжі не відповідатиме їх найкращим інтересам, оскільки не забезпечить належного рівня безпеки, стабільності та психологічного комфорту. Крім того, відповідач проходить військову службу на прифронтовій території, що об`єктивно обмежує його можливість приділяти дітям достатню увагу, забезпечувати постійний догляд, належні побутові умови та особисто здійснювати повноцінне піклування про синів під час їх перебування разом із ним.

Ухвалою суду від 25.05.2026 року у справі відкрито загальне позовне провадження.

27.08.2026 року підготовчий розгляд справи завершений і справа призначена до судового розгляду по суті.

У судовому засіданні представник позивачки позовні вимоги підтримала у повному обсязі, просила задовольнити позов і визначити місце проживання дітей з мамою.

Позивачка підтримала думку представника.

Відповідач у відзиві на позовну заяву зазначив, що він не заперечує проти фактичного місця проживання синів разом з матір`ю. Однак, він бажає особисто бачитись, спілкуватись з дітьми, бути повноцінно присутнім у їхньому житті, незалежно від суперечок з колишньою дружиною.

Заслухавши думки учасників, дослідивши письмові матеріали справи та проаналізувавши їх в сукупності, суд дійшов наступного висновку.

ІНФОРМАЦІЯ_4 народився ОСОБА_5 , батьками якого є ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , про що свідчить копія свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 (а.с. 15).

ІНФОРМАЦІЯ_5 народився ОСОБА_6 , батьками якого є ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , про що свідчить копія свідоцтва про народження серії НОМЕР_3 (а.с. 16).

18.03.2026 року Рішенням Житомирського районного суду Житомирської області по справі № 278/585/26 шлюб, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 02.09.2011 року, розірвано (а.с. 14).

Відповідно до копій витягів з реєстру територіальної громади та відомостей про зареєстрованих у житловому приміщенні осіб ОСОБА_5 та ОСОБА_5 проживають разом з матір`ю за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 20).

Як вбачається з копії довідки № 134, виданої Тетерівською сільською радою Житомирського району Житомирської області 28.04.2026 року, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , зареєстрована за адресою АДРЕСА_1 і має склад сім`ї: ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 - син, ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 - син (а.с. 21).

Згідно акту обстеження умов проживання від 16.04.2026 року, проведеним за зареєстрованим місцем проживання позивачки, встановлено, що малолітні діти фактично проживають з матір`ю за адресою: АДРЕСА_1 . Житлово-побутові умови відповідають належним санітарно-гігієнічним нормам та є достатніми для забезпечення потреб дітей (а.с. 18).

ОСОБА_4 відповідно до характеристики, наданої т.в.о. директора Денишівської спеціальної школи Житомирської обласної ради ОСОБА_16 , характеризується позитивно (а.с. 19).

Відповідно до копії талону-повідомлення єдиного обліку № 7413 про прийняття і реєстрацію заяви (повідомлення) про кримінальне правопорушення та іншу подію, зафіксованого 24.04.2026 року інспектором чергового старшого лейтенанта поліції Відділу поліції № 1 Житомирського РУП № 1 ГУНП в Житомирській області Корольковою О.В., 23.04.2026 року о 10:42 надійшло повідомлення зі служби 102 про те, що за адресою: АДРЕСА_1 колишній чоловік без дозволу забрав спільних дітей ОСОБА_5 та ОСОБА_6 та поїхав з ними у м. Запоріжжя. Діти налякані та плачуть (а.с. 24).

Рішенням Виконавчого комітету Тетерівської сільської ради Житомирського району Житомирської області затверджено висновок щодо визначення місця проживання дітей ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_2 з матір`ю - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (а.с. 50, 51).

Суд надає правову оцінку встановленим обставинам та застосовує такі норми права.

Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Статтею 51 Конституції України визначено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Відповідно до статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року (далі - Конвенція про права дитини), визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Держави-учасниці зобов`язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів.

При визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним.

Між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров`ю чи розвитку дитини.

Відповідно до ч. 1 ст. 18, ч. 1 ст. 27 Конвенції про права дитини, держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.

Стаття 9 Конвенції про права дитини зобов`язує держави-учасниці забезпечувати, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Отже, при розгляді справ щодо місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв`язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов`язком батьків діяти в її інтересах.

Базові положення принципу забезпечення найкращих інтересів дитини покладені в основу багатьох рішень Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), які стосуються застосування статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Так, за висновками Європейського суду з прав людини, між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків (справа «Хант проти України», № 31111/04, пункт 54, рішення від 07 грудня 2006 року).

Відповідно до ст. 11 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на проживання в сім`ї разом з батьками або в сім`ї одного з них та на піклування батьків. Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.

Нормами ч. ч. 4-6 ст. 19 СК України встановлено, що при розгляді спорів щодо визначення місця проживання дитини обов`язковою є участь органу опіки та піклування. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних в результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи. Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.

Згідно зі ст. 141 СК України мати і батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою, чи розірвано шлюб і чи проживають вони разом чи окремо.

Відповідно до ч. 3 ст. 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я тощо, в якому вона проживає, якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між дитиною та батьками (усиновлювачами, опікуном) або організацією, яка виконує щодо неї функції опікуна.

Відповідно до ст. 160 СК України місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини.

Відповідно до ч.ч. 1-2 ст. 161 СК України якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення.

У постанові Верховного Суду від 14 лютого 2019 року в справі № 377/128/18 зазначено, що тлумачення ч. 1 ст. 161 СК України дає підстави для висновку, що під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини враховується ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема, особисті якості батьків; відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов`язки по відношенню до дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним з батьків і дитиною); можливість створення дитині умов для виховання і розвитку.

Проаналізувавши фактичні обставини справи у сукупності із нормами законодавства, якими врегульовані зазначені правовідносини, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення цього позову з огляду на таке.

Як встановлено судом сторони перебували у зареєстрованому шлюбі від якого мають синів ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , разом із тим, після розірвання шлюбу хлопчики залишилися й надалі проживати з матір`ю.

Водночас відповідач є військовослужбовцем, перебуває на військовій службі у військовій частині НОМЕР_4 , та знаходиться в зоні бойових дій, що створюватиме для дітей реальну загрозу здоров`ю та життю, а також впливатиме на їх психологічний та моральний стан.

Окрім того, відповідач не заперечує проти визначення місця проживання дітей з матір`ю, натомість бажає особисто бачитися, спілкуватися із синами, бути повноцінно присутнім у їхньому житті.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог. Твердження відповідача про необхідність визначення порядку його участі у вихованні та спілкуванні з дітьми не стосуються позовних вимог про визначення місця проживання дітей. Суд роз`яснює відповідачу, що він не позбавлений права заявити самостійні вимоги (шляхом подання зустрічного позову або окремого позову) про встановлення способу участі у вихованні дітей, тоді як у межах цієї справи зазначені доводи не мають юридичного значення для вирішення спору по суті.

Відтак, зважаючи на викладене вище, визначення місця проживання спільних синів сторін разом із матір`ю відповідатиме якнайкращим їхнім інтересам.

У порядку ст. 141 ЦПК України із відповідача на користь позивачки підлягають до стягнення понесені останньою та документально підтверджені судові витрати за розгляд цієї справи, що складаються із витрат по сплаті судового збору.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст. ст. 263-265 ЦПК, суд,

у х в а л и в

Позовну заяву, подану представником позивачки ОСОБА_4 - ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , третя особа - Тетерівська сільська рада Житомирського району Житомирської області про визначення місця проживання дітей - задовольнити.

Визначити місце проживання малолітніх ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з матір`ю ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , за адресою: АДРЕСА_1 .

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 судовий збір у розмірі 1 064,96 грн.

Рішення може бути оскаржене до Житомирського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , адреса: АДРЕСА_2 , РНОКПП: НОМЕР_5

Відповідач: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , адреса: АДРЕСА_2 ; РНОКПП: НОМЕР_6 .

Суддя М.І.Буткевич