Решение № 139834647, 17.09.2026, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61700, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Харків

17 вересня 2026 р. справа № 520/7861/26

Суддя Харківського окружного адміністративного суду Біленський О.О., розглянувши адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 (код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання протиправним та скасування наказу, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_2 , в якому просить суд:

- визнати протиправним та скасувати Наказ командира військової частини НОМЕР_2 (з основної діяльності) №710 від 26.02.2026 в частині зобов`язання ОСОБА_1 повернути в дохід держави, в особі військової частини НОМЕР_2 , отримане ним майно (грошові кошти), набуте без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно) в розмірі 295400 гривень 00 копійок (з яких: нарахування - 211000,00 грн., ПДФО - 37980,00 грн., ЄСВ - 46420,00 грн.) та стягнення з ОСОБА_1 безпідставно отриманої додаткової винагороди в сумі 295400,00 гривень.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду відкрито спрощене провадження в адміністративній справі згідно з положеннями п. 1, п. 10 ч. 6 ст. 12, ч. 1 ст. 257 КАС України, якими унормовано що за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності.

Згідно з ч. 4 ст. 229 КАС України, у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Відповідно до ст. 258 КАС України, суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Згідно з положеннями ч. 2, 3, 4, 5 ст. 262 КАС України, розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання. Якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів, а у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу, - через п`ятнадцять днів з дня відкриття провадження у справі. Підготовче засідання при розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження не проводиться. Якщо для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження відповідно до цього Кодексу судове засідання не проводиться, процесуальні дії, строк вчинення яких відповідно до цього Кодексу обмежений першим судовим засіданням у справі, можуть вчинятися протягом тридцяти днів, а у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу, - протягом п`ятнадцяти днів з дня відкриття провадження у справі. Перше судове засідання у справі проводиться не пізніше тридцяти днів із дня відкриття провадження у справі. За клопотанням сторони суд може відкласти розгляд справи з метою надання додаткового часу для подання відповіді на відзив та (або) заперечення, якщо вони не подані до першого судового засідання з поважних причин. Суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Наказ командира військової частини НОМЕР_2 (з основної діяльності) №710 від 26.02.2026 позивача зобов`язано повернути в дохід держави, в особі військової частини НОМЕР_2 , грошові кошти, в розмірі 295 400,00 грн. (з яких: нарахування - 211 000,00 грн., ПДФО - 37 980,00 грн., ЄСВ - 46 420,00 грн.). Позивач вважає оскаржуваний наказ протиправним, оскільки він прийнятий з порушенням норм «Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам», затвердженого наказом Міністра оборони України від 07.06.2018 №260, вимог «Порядку проведення службового розслідування у Збройних силах України», затвердженого наказом Міністра оборони України від 21.11.2017 №608, норм ст. ст. 1212, 1215 ЦК України. Зазначене стало підставою звернення з даним позовом до суду.

Військова частина НОМЕР_2 надала до суду відзив на адміністративний позов, в якому представник відповідача просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог, посилаючись на те, що оскаржуваний наказ командира військової частини №710 від 26.02.2026 є законним та обґрунтованим. Так, згідно висновків Аудиторського звіту від 05.02.2025 №535/29/1 серед іншого виявлено факт безпідставної виплати позивачу додаткової винагороди під час дії воєнного стану із розрахунку 30000,00 та 100000 грн. на місяць, а всього на загальну суму 295 400 гривень 00 копійок (з яких: нарахування 211000,00 грн., ПДФО 37980,00 грн., ЄСВ 46420,00 грн.). Оскільки в Аудиторському звіті від 05.02.2025 №535/29/1 визначенні конкретні особи, яким здійснено переплату, то для виконання обов`язкових та імперативних пропозицій цього звіту командиром військової частини НОМЕР_2 проведено перевірку, прийнято рішення та видано наказ (з основної діяльності) від 26.02.2026 №710, яким зобов`язано утримати зі щомісячних основних та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення визначених військовослужбовців військової частини НОМЕР_2 , у тому числі з позивача ОСОБА_1 , розмір додаткової винагороди в сумі 295 400 гривень 00 копійок (з яких: нарахування 211000,00 грн., ПДФО 37980,00 грн., ЄСВ 46420,00 грн.) , як безпідставно отриманої.

У відповіді позивач підтримав заявлені позовні вимоги, посилаючись на обставини і факти, викладені у позовній заяві.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок наявних у справі доказів у їх сукупності, суд зазначає наступне.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 , згідно довідки військової частини НОМЕР_2 від 21.03.2026 №1656/7796, перебуває на військовій службі за мобілізацією.

Відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 21.07.2025 №212, оголошене посадове становище ОСОБА_1 - штаб-сержант 3 категорії оперативного відділення штабу.

Згідно з наказу командира військової частини НОМЕР_2 (з основної діяльності) від 26.02.2026 №710 "Про результати додаткової службової перевірки за фактом виявлених під час внутрішнього аудиту порушень фінансово-економічної діяльності військової частини НОМЕР_2 та підпорядкованих військових частин НОМЕР_4 , НОМЕР_5 , НОМЕР_6 щодо нарахування та виплати додаткової винагороди під час воєнного стану" наказано вважати факт виплати за період з 29 вересня 2023 року по 31 жовтня 2024 року додаткової грошової винагороди військовослужбовцям військових частин НОМЕР_2 , НОМЕР_5 , НОМЕР_4 , НОМЕР_6 : сержанту ОСОБА_1 на загальну суму 295 400 (двісті дев`яносто п`ять тисяч чотириста) гривень 00 копійок таким, що на підставі Аудиторського звіту №535/29/1 від 05.02.2025 відбулись без достатньої правової підстави, а тому, у відповідності до вимог частини 1 статті 1212 Цивільного кодексу України, безпідставно отримані грошові кошти підлягають поверненню в дохід держави в особі військової частини НОМЕР_2 в повному обсязі.

Начальнику фінансово-економічної служби - головному бухгалтеру військової частини НОМЕР_2 : на підставі статей 127, 128 Кодексу Законів про працю України, пункту 4.3 Розділу 4 «Правил організації фінансового забезпечення військових частин, установ, організацій Збройних Сил України та Державної спеціальної служби транспорту», затверджених наказом Міністерства оборони України від 22 травня 2017 року №280 (в редакції Наказу Міністерства оборони України від 14.02.2020 №44), стягнути розмір безпідставно отриманої додаткової винагороди із відрахуванням 20 відсотків від щомісячних основних та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення щодо наступних військовослужбовці в військової частини НОМЕР_7 : сержанта ОСОБА_1 на загальну суму 295 400 (двісті дев`яносто п`ять тисяч чотириста) гривень 00 копійок.

З наказу командира військової частини НОМЕР_2 (з основної діяльності) від 26.02.2026 №710 вбачається, що відповідно до розділу VII Порядку проведення службового розслідування у Збройних Силах України, затвердженого наказом Міністра оборони України від 21.11.2017 №608, наказу командира військової частини НОМЕР_2 від 18.01.2026 №142 та від 01.02.2026 №242 проведено додаткову службову перевірку за фактами виявлених під час внутрішнього аудиту порушень фінансово-економічної діяльності військової частини НОМЕР_2 та підпорядкованих військових частин НОМЕР_4 , НОМЕР_5 , НОМЕР_6 щодо нарахування та виплати додаткової грошової винагороди.

В ході внутрішнього аудиту фінансово-господарської діяльності військових частин НОМЕР_2 , НОМЕР_5 , НОМЕР_6 , НОМЕР_4 , згідно Аудиторського звіту НОМЕР_8 територіального управління внутрішнього аудиту Міністерства оборони України від 05.02.2025 №535/29/1, виявлені факти безпідставних виплат додаткового грошового забезпечення під час дії воєнного стану з розрахунку 30 000 та 100 000 гривень військовослужбовцям окремих служб (підрозділів), а саме: юридичної служби, служби військового капеланства, відділення (груп) персоналу та стройової частини, групи по роботі з учасниками бойових дій, фінансово-економічної служби, групи контролю бойового стресу, групи по роботі з добровольчими формуваннями, відділенню (групам) цивільно-військового співробітництва у період з 29 вересня 2023 року по 31 жовтня 2024 року внаслідок не відображення (не повного відображення) в бойових наказах (бойових розпорядженнях) командирів зазначених військових частин бойових (спеціальних) завдань, які відповідають Переліку бойових завдань, затвердженого відповідними рішеннями Міністра оборони України, а також відсутністю повного пакету документів, передбаченого положеннями розділу XXXIV «Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам», затвердженого наказом Міністра, оборони України від 07.06.2018 №260, на загальну суму 24 099 147,39 гривень (з урахуванням сум ПДФО та ЄСВ).

Згідно спільної директиви Міністра оборони України та Головнокомандуючого ЗСУ від 07.06.2025 №Д-321/78/ДСК, директиви командира військової частини НОМЕР_9 від 10.06.2025 №Д-41/ДСК та відповідного наказу командира військової частини НОМЕР_2 від 20.07.2025 №209 військова частина НОМЕР_2 є правонаступником військових частин НОМЕР_5 , НОМЕР_6 , НОМЕР_4 .

За результатами службової перевірки встановлено, що: штаб-сержант 3 категорії оперативного відділення штабу (у ревізуємий період обіймав посаду відповідального виконавця стройової частини відділення персоналу штабу військової частини НОМЕР_2 ) сержант ОСОБА_1 , в порушення вимог пункту 4 розділу XXXIV Порядку 260, в період часу з 29 вересня 2023 року по 31 жовтня 2024 року, згідно Акту аудиторського звіту від 05.02.2025 №535/29/1, безпідставно отримав додаткову винагороду, яка не підтверджена рапортами, бойовими наказами (розпорядженнями) старших командирів (начальників), тобто отримав без належних правових підстав грошові кошти у вигляді додаткової винагороди, на загальну суму 295 400 гривень 00 копійок (з яких: нарахування - 211 000,00 грн., ПДФО - 37 980,00 грн., ЄСВ - 46 420,00 грн.).

Відповідно до вимог частини 1 статті 1212 Цивільного кодексу України, сержант ОСОБА_1 зобов`язаний отримане ним майно (грошові кошти), набуте без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), повернути в дохід державі в особі військової частини НОМЕР_2 в повному обсязі.

Довідкою-розрахунком вартості оцінки заподіяної державі шкоди внаслідок безпідставної виплати додаткової винагороди сержанту ОСОБА_1 за період з 01.10.2023 по 30.04.2024 підтверджено, що аудиторським звітом від 05.02.2025 №535/29/1 встановлений факт безпідставної виплати сержанту ОСОБА_1 за період з 01.10.2023 по 30.04.2024 додаткової винагороди під час дії воєнного стану, яка передбачена постановою Кабміну від 28.02.2022 №168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану", внаслідок чого державі спричинена пряма дійсна шкода у розмірі 295 400 гривень 00 копійок (з яких: нарахування - 211 000,00 грн., ПДФО - 37 980,00 грн., ЄСВ - 46 420,00 грн.).

Позивач вважає наказ командира військової частини НОМЕР_2 (з основної діяльності) №710 від 26.02.2026 в частині зобов`язання ОСОБА_1 повернути в дохід держави, в особі військової частини НОМЕР_2 , отримане ним майно (грошові кошти), набуте без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно) в розмірі 295400 гривень 00 копійок (з яких: нарахування - 211000,00 грн., ПДФО - 37980,00 грн., ЄСВ - 46420,00 грн.) та стягнення з ОСОБА_1 безпідставно отриманої додаткової винагороди в сумі 295400,00 грн., протиправним, у зв`язку з чим звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає наступне.

Правові засади проходження військової служби визначені Законом України "Про військовий обов`язок і військову службу" від 25.03.1992 №2232-ХІІ, відповідно до якого військова служба є державною службою особливого характеру, що передбачає підвищений рівень дисципліни та спеціальний порядок регулювання службових, майнових і соціальних прав військовослужбовців (далі - Закон №2232-ХІІ).

Порядок та умови грошового забезпечення військовослужбовців визначаються Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 №2011-XII (далі - Закон №2011-XII).

Відповідно до статті 9 цього Закону №2011-XII до складу грошового забезпечення входять посадовий оклад, оклад за військовим званням, щомісячні та одноразові додаткові види грошового забезпечення, зокрема винагороди та доплати, порядок виплати яких встановлюється уповноваженими органами державної влади.

Спеціальний порядок виплати додаткової винагороди в період дії воєнного стану визначено постановою Кабінету Міністрів України "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану" від 28.02.2022 №168 (далі - Постанова №168).

Зазначеною постановою передбачено диференційований підхід до визначення розміру додаткової винагороди залежно від характеру та умов виконання військовослужбовцем завдань, зокрема участі у бойових діях або виконанні бойових (спеціальних) завдань у складі визначених угруповань сил оборони.

Порядок реалізації положень Постанови №168 деталізується відомчими нормативно-правовими актами Міністерства оборони України, які встановлюють критерії підтвердження права на відповідний розмір винагороди та процедури її нарахування і виплати.

Водночас питання притягнення військовослужбовців до матеріальної відповідальності регулюються спеціальним Законом України "Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі" від 03.10.2019 №160-IX (далі - Закон №160-IX).

За визначенням у ст. 1 Закону №160-IX матеріальна відповідальність - вид юридичної відповідальності, що полягає в обов`язку військовослужбовців та деяких інших осіб покрити повністю або частково пряму дійсну шкоду, що було завдано з їх вини шляхом знищення, пошкодження, створення нестачі, розкрадання або незаконного використання військового та іншого майна під час виконання обов`язків військової служби або службових обов`язків, а також додаткове стягнення в дохід держави як санкція за протиправні дії у разі застосування підвищеної матеріальної відповідальності.

Відповідно до ч. 1 ст. 3 Закону №160-IX підставою для притягнення до матеріальної відповідальності є шкода, завдана неправомірним рішенням, невиконанням чи неналежним виконанням особою обов`язків військової служби або службових обов`язків, крім обставин, визначених статтею 9 цього Закону, які виключають матеріальну відповідальність.

Згідно з ч. 2 ст. 3 Закону №160-IX умовами притягнення до матеріальної відповідальності є:

1) наявність шкоди;

2) протиправна поведінка особи у зв`язку з невиконанням чи неналежним виконанням нею обов`язків військової служби або службових обов`язків;

3) причинний зв`язок між протиправною поведінкою особи і завданою шкодою;

4) вина особи в завданні шкоди.

Частинами 1, 2 ст. 10 Закону №160-IX передбачено, що відшкодування шкоди, завданої особою, здійснюється на підставі наказу командира (начальника) шляхом стягнення сум завданої шкоди з місячного грошового забезпечення винної особи, крім випадків, передбачених частинами третьою, четвертою та п`ятою цієї статті та частиною першою статті 12 цього Закону.

Особа, яка завдала шкоду, за згодою командира (начальника) може добровільно відшкодувати її розмір повністю або частково, передати для відшкодування завданої шкоди рівноцінне майно або відремонтувати чи відновити пошкоджене, про що видається відповідний наказ. Не допускається відшкодування завданої шкоди рівноцінним майном у разі втрати чи пошкодження зброї, боєприпасів, спеціальної техніки та іншого майна, що відповідно до закону вилучене з цивільного обороту або обмежене в обороті.

За вимогами ст. 1212 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Згідно ст. 1215 ЦК України не підлягає поверненню безпідставно набуті: 1) заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача; 2) інше майно, якщо це встановлено законом.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 16.01.2019 у справі №753/15556/15-ц зазначила, що у статті 1215 ЦК України передбачені загальні випадки, за яких набуте особою без достатньої правової підстави майно за рахунок іншої особи не підлягає поверненню. Її тлумачення свідчить, що законодавцем передбачені два винятки із цього правила: по-перше, якщо виплата відповідних грошових сум є результатом рахункової помилки особи, яка проводила таку виплату; по-друге, у разі недобросовісності набувача такої виплати. При цьому правильність здійснених розрахунків, за якими була проведена виплата, а також добросовісність набувача презюмуються, і відповідно тягар доказування наявності саме рахункової помилки та недобросовісності набувача покладається на платника відповідних грошових сум.

При цьому, суд зазначає, що саме по собі виявлення порушень у процесі фінансового контролю або внутрішнього аудиту не створює автоматичного обов`язку для фізичної особи щодо повернення коштів без встановлення передбачених законом юридичних підстав та без дотримання процедур індивідуальної відповідальності.

Досліджуючи матеріали справи суд ураховує, що спірний наказ від 26.02.2026 №710 прийнято відповідачем за результатами внутрішнього аудиту, який сам по собі не є процесуальною формою встановлення вини конкретної особи та не замінює собою передбачених законом процедур встановлення підстав матеріальної відповідальності військовослужбовця або стягнення з нього грошових коштів.

Відповідно до законодавства у сфері публічної служби та військової служби, зокрема положень Дисциплінарного статуту Збройних Сил України та Закону України "Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі", питання притягнення військовослужбовця до відповідальності, у тому числі матеріальної, потребує встановлення сукупності юридично значимих обставин: факту заподіяння шкоди, протиправності поведінки, причинного зв`язку між діями особи та настанням шкоди, а також вини такої особи у передбачених законом формах.

Аудиторський звіт, на який посилається відповідач, є результатом контрольного заходу фінансово-господарської діяльності установи та має на меті виявлення можливих порушень бюджетної дисципліни, оцінку ефективності використання бюджетних коштів та формування рекомендацій щодо усунення недоліків. Водночас такий документ не є ані рішенням суб`єкта владних повноважень у розумінні, що породжує безпосередні юридичні наслідки для конкретної фізичної особи, ані процесуальним актом, який встановлює юридичний факт безпідставного набуття майна конкретним отримувачем.

Суд наголошує, що висновки аудиторського звіту мають оціночний характер та ґрунтуються на внутрішньому аналізі документів фінансового обліку, однак самі по собі не замінюють належного доказування у судовому процесі. Вони можуть бути використані як джерело інформації для перевірки обставин справи, однак не мають наперед визначеної преюдиціальної сили та не звільняють відповідача від обов`язку доведення правомірності своїх дій у порядку, визначеному статтею 77 Кодексу адміністративного судочинства України.

Крім того, застосування конструкції безпідставного збагачення, передбаченої статтею 1212 Цивільного кодексу України, у спірних правовідносинах можливе лише за умови доведення відсутності правової підстави для набуття майна саме на момент його отримання, а не постфактум, за результатами подальших контрольних заходів чи зміни підходів до оцінки правомірності виплат.

У даному випадку матеріали справи не містять належних та допустимих доказів того, що на момент виплати додаткової винагороди позивачу були відсутні правові підстави для її нарахування. Навпаки, з наданих доказів вбачається, що виплата здійснювалася у межах чинного на той час нормативного регулювання, на підставі відповідних наказів та розпорядчих документів уповноважених посадових осіб, які визначали порядок та умови виплати грошового забезпечення військовослужбовцям (Наказ від 05.11.2023 №595, Бойове розпорядження №29т від 29.09.2023; Наказ від 05.12.2023 №663, Бойове розпорядження №29т від 29.09.2023; Наказ від 05.01.2024 №10, Бойове розпорядження №32т від 01.12.2023, №34т від 31.12.2023; Наказ від 05.02.2024 №49, Бойове розпорядження №34т від 31.12.2023, №35т від 31.01.2024; Наказ від 05.03.2024 №111, Бойове розпорядження №35т від 31.01.2024, №36т від 29.02.2024; Наказ від 05.04.2024 №171, Бойове розпорядження №36т від 29.02.2024; Наказ від 05.05.2024 №247, Бойове розпорядження №37т від 01.04.2024).

Суд також звертає увагу, що відповідач не довів, у чому саме полягала протиправність дій позивача при отриманні коштів, чи мав позивач вплив на порядок їх нарахування, а також чи були встановлені факти подання ним недостовірних відомостей, приховування обставин або вчинення інших дій, спрямованих на незаконне отримання грошового забезпечення. Відсутність таких доказів виключає можливість покладення на позивача негативних майнових наслідків лише на підставі внутрішнього контрольного висновку.

Посилання відповідача на обов`язковість виконання рекомендацій внутрішнього аудиту суд оцінює критично, оскільки такі рекомендації мають внутрішньо-організаційний характер та спрямовані на вдосконалення управлінських процесів у межах військової частини. Вони не є нормативно-правовими актами та не можуть самостійно створювати, змінювати або припиняти права та обов`язки фізичних осіб, у тому числі покладати обов`язок з повернення грошових коштів без відповідної законодавчо визначеної процедури.

Отже, спірний наказ у частині покладення на позивача обов`язку повернути грошові кошти фактично підміняє собою встановлену законом процедуру вирішення питання про наявність або відсутність підстав для стягнення коштів, що є неприпустимим з огляду на вимоги статті 19 Конституції України щодо дії органів державної влади виключно на підставі, в межах повноважень та у спосіб, визначений законом.

Таким чином, оскаржуваний наказ у цій частині не ґрунтується на належних правових підставах, ухвалений без повного та всебічного встановлення всіх юридично значимих обставин справи, а тому підлягає визнанню протиправним та скасуванню в оскаржуваній частині.

При вирішенні справи суд враховує позицію Європейського суду з прав людини, зокрема, у справах "Проніна проти України" (пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (справа «Проніна проти України», рішення ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод зобов`язує суди умотивовувати свої рішення. Але дану вимогу не слід розуміти як таку, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент.

Відповідно до пункту 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. Деякі аргументи не можуть бути підставою для надання детальної відповіді на такі доводи.

Усі інші аргументи сторін вивчені судом, однак є такими, що не потребують детального аналізу у судовому рішенні, оскільки вищенаведених висновків суду не спростовують.

За приписами ч. 1 та ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 КАС України. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Статтею 19 Конституції України передбачено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Зважаючи на встановлені у справі обставини, з огляду на приписи норм чинного законодавства, які регулюють спірні правовідносини, суд дійшов висновку про задоволення адміністративного позову.

Судові витрати підлягають розподілу відповідно до приписів ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України.

Керуючись ст.ст. 19, 139, 205, 229, 241-247, 250, 255, 293, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 (код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання протиправним та скасування наказу - задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати наказ командира військової частини НОМЕР_2 (з основної діяльності) від 26.02.2026 №710 в частині зобов`язання ОСОБА_1 повернути в дохід держави, в особі військової частини НОМЕР_2 , отримане ним майно (грошові кошти), набуте без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно) в розмірі 295400 гривень 00 копійок та стягнення з ОСОБА_1 безпідставно отриманої додаткової винагороди в сумі 295400 гривень 00 копійок.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Біленський О.О.