Постановление суда № 139834610, 17.09.2026, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61700, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

УХВАЛА

з питання встановлення судового контролю за виконанням рішення суду

17 вересня 2026 р. справа № 200/744/26

Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Сліденка А.В., розглянувши заяву від 26.08.2026р. про встановлення судового контролю по адміністративній справі №200/744/26 за позовом ОСОБА_1 (далі за текстом - позивач, заявник) до Військової частини НОМЕР_1 (далі за текстом - відповідач, суб`єкт владних повноважень, владний суб"єкт, орган публічної адміністрації, Частина) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

встановив:

До суду надійшла заява представника позивача від 26.08.2026р. (зареєстровано судом 09.09.2026р.) про встановлення судового контролю за виконанням рішення Донецького окружного адміністративного суду від 23 квітня 2026 року та постанови Першого апеляційного адміністративного суду від 16 липня 2026 року у справі №200/744/26 шляхом зобов`язання Військової частини НОМЕР_1 протягом 10 календарних днів з дня отримання ухвали суду подати до суду звіт про повне виконання судового рішення у справі №200/744/26.

Аргументуючи подану заяву представник зазначив, що рішення Донецького окружного адміністративного суду від 23.04.2026 у справі №200/744/26, з урахуванням постанови Першого апеляційного адміністративного суду від 16.07.2026, набрало законної сили та підлягає обов`язковому виконанню, однак Військова частина НОМЕР_1 , визнаючи обов`язок щодо його виконання та визначивши суму компенсації у розмірі 153.186,14 грн, фактично виплату не здійснила, пославшись на відсутність відповідного фінансування. Позивач вважає, що така обставина не звільняє відповідача від обов`язку виконати судове рішення, а тому наявні підстави для встановлення судового контролю відповідно до статті 382 КАС України шляхом зобов`язання Військової частини НОМЕР_1 подати звіт про виконання судового рішення у десятиденний строк.

Вища рада правосуддя рішенням від 21.05.2026р. №960/0/15-26 змінила із 1 червня 2026 року територіальну підсудність судових справ Донецького окружного адміністративного суду шляхом її передачі до Харківського окружного адміністративного суду.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 09.09.2026р. заява по справі №200/744/26 передана до провадження судді Сліденка А.В.

Ухвалою суду від 10.09.2026р. було прийнято до провадження заяву представника ОСОБА_1 від 26.08.2026р. про встановлення судового контролю за виконанням судового рішення у справі №200/744/26. Зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 протягом 5 днів від дати отримання цієї ухвали подати до Харківського окружного адміністративного суду докази про організаційно-правові заходи, спрямовані на виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від 23.04.2026р. та постанови Першого апеляційного адміністративного суду від 16.07.2026р. у справі №200/744/26, зокрема, документи з приводу нарахування компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та компенсації витрат на професійну правничу допомогу у формі заявок-розрахунків на фінансування для виплати грошового забезпечення та підйомної допомоги військовослужбовцям, виконання рішень судів та видатків за КЕКВ 2800 «Інші поточні видатки» за напрямом грошового забезпечення в частині, що стосується позивача із зазначенням нарахованої суми; документи з приводу виплати компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та компенсації витрат на професійну правничу допомогу (платіжні інструкції).

14.09.2026р. відповідачем до суду подано заперечення на заяву позивача про встановлення судового контролю, у яких зазначено, що рішення Донецького окружного адміністративного суду від 23.04.2026 у справі № 200/744/26, з урахуванням постанови Першого апеляційного адміністративного суду від 16.07.2026, виконано Військовою частиною НОМЕР_1 у повному обсязі, що підтверджується здійсненими виплатами на користь ОСОБА_1 , а саме компенсації втрати частини доходів у сумі 123.314,84 грн, середнього заробітку за час затримки розрахунку у сумі 8.050,00 грн та витрат на професійну правничу допомогу у сумі 6.000,00 грн. У зв`язку з цим відповідач вважає відсутніми підстави для встановлення судового контролю за виконанням судового рішення, оскільки на момент розгляду заяви його вимоги вже реалізовані, а позивач не навів обставин, які б свідчили про умисне чи неповне невиконання рішення. Відповідач також зазначає, що незгода позивача з проведеними розрахунками стосується нового предмета спору та не може бути вирішена в межах процедури судового контролю.

15.09.2026р. представником позивача подано додаткові пояснення, у яких зазначено, що рішення Донецького окружного адміністративного суду від 23.04.2026 та постанова Першого апеляційного адміністративного суду від 16.07.2026 у справі №200/744/26 виконані Військовою частиною НОМЕР_1 не в повному обсязі, оскільки за нарахованої компенсації втрати частини доходів у сумі 153.186,14 грн фактично виплачено лише 123.314,84 грн. При цьому різниця у сумі 29.871,30 грн обумовлена утриманням ПДФО та військового збору, однак утриманий ПДФО у сумі 27.573,51 грн, відповідно до Порядку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44, підлягав одночасній грошовій компенсації позивачу. Відтак, з урахуванням необхідності утримання військового збору, позивачу належало фактично виплатити 150.888,35 грн, а тому невиплата 27.573,51 грн свідчить про неповне виконання судового рішення. Позивач вважає, що питання утримання та компенсації ПДФО безпосередньо пов`язане з порядком виконання присудженої судом виплати та не утворює нового предмета спору, у зв`язку з чим подані відповідачем пояснення не підтверджують повного виконання судового рішення.

Вирішуючи юридичну долю поданого заявником процесуального документа, суд виходить з таких підстав та мотивів.

Установлені судом обставини справи полягають у наступному.

Позивач у порядку адміністративного судочинства заявив вимоги: 1) визнати протиправною бездіяльністю Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування і невиплати ОСОБА_2 компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення; 2) зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати і виплатити на користь ОСОБА_1 суму компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення за весь період прострочення з 01 грудня 2015 року по 30 січня 2026 року; 3) зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати і виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку з 10 квітня 2020 року по 19 січня 2023 року.

Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 23.04.2026р. позов було задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 , яка полягає у ненарахуванні та невиплаті ОСОБА_2 компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення за періоди з 01 грудня 2015 року по 28 лютого 2018 року та з 01 березня 2018 року по 10 квітня 2020 року. Зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_2 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення за періоди з 01 грудня 2015 року по 28 лютого 2018 року та з 01 березня 2018 року по 10 квітня 2020 року, виплаченої 30 січня 2026 року на виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від 13 жовтня 2025 року у справі № 200/6589/25, за весь період прострочення по 30 січня 2026 року відповідно до Закону України від 19 жовтня 2000 року № 2050-ІІІ «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» і Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року № 159. В іншій частині позовних вимог відмовлено. Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 відшкодування витрат на професійну правничу допомогу в сумі 10 000 (десять тисяч) гривень 00 копійок.

Постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 16.07.2026р. апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_3 було задоволено частково. Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 було залишено без задоволення. Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 23 квітня 2026 року у справі № 200/744/26 - скасовано частково: в частині відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку. Прийнято нове рішення.

Стягнуто з Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку по виплаті індексації грошового забезпечення у розмірі 10 000 (десять тисячі) гривень. Змінено розподіл судових витрат. Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 відшкодування витрат на професійну правничу допомогу в сумі 4 000 (чотири тисячі) гривень 00 копійок. В іншій частині рішення Донецького окружного адміністративного суду від 23 квітня 2026 року у справі № 200/744/26 - залишено без змін. Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 витрати на правову допомогу в апеляційній інстанції в розмірі 2 000 грн.

За твердженням сторони відповідача після надходження фінансування на банківський рахунок заявника на виконання рішень судів у справі №200/744/26 було перераховано: 123.314,84 грн. - компенсації втрати частини доходів; 8.050,00 грн. - середнього заробітку за час затримки розрахунку; 6.000,00 грн. - відшкодування витрат на професійну правничу допомогу адвоката (4.000,00грн. - за представництво інтересів заявника у суді першої інстанції та 2.000,00грн. - за представництво інтересів у суді апеляційної інстанції).

За твердженням сторони позивача із складеної суб`єктом владних повноважень довідки-розрахунку вбачається, що компенсацію втрати частини доходів було нараховано в сумі - 153.186,14 грн, тоді як перераховано лише - 123.314,84 грн.; різниця становить - 29.871,30 грн. і припадає на 27.573,51 грн утриманого податку на доходи фізичних осіб та 2.297,79 грн утриманого військового збору.

Заявник твердить про те, що відповідач, виконуючи функції податкового агента та утримавши із нарахованої компенсації податок на доходи фізичних осіб - 27.573,51 грн, був зобов`язаний одночасно виплатити рівноцінну грошову компенсацію утриманого податку відповідно до пунктів 2-5 Порядку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44. Наголошує, що нарахування компенсації втрати частини доходу у сумі - 153.186,14 грн зумовлювало проведення виплати - 150.888,35 грн. (після утримання військового збору у розмірі - 1,5%), а фактична виплата компенсації втрати частини доходу у сумі - 123.314,84 грн свідчить про недоплату у розмірі - 27.573,51 грн. та про невиконання рішення суду за платежем - компенсація втрати частини доходів.

Вирішуючи питання про наявність підстав для встановлення судового контролю за виконанням рішення суду у даній судовій справі, суд виходить з таких підстав та мотивів.

Виконання постановлених судових актів в адміністративних справах гарантовано ст.55, п.9 ч.1 ст.129, ст.129-1 Конституції України, ст.ст.6, 13 Конвенції про захист прав людини та основоположних 1950 року, ч.2 ст.13 Закону України від 02.06.2016р. №1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів", ч.2 ст.14, ч.1 ст.370, ч.2 ст.372 КАС України.

Згідно з ч.2 ст.3811 КАС України суд може здійснювати судовий контроль за виконанням судового рішення у порядку, встановленому статтями 287, 382-3823 і 383 цього Кодексу.

Відповідно до ч.1 ст.382 КАС України суд, який розглянув адміністративну справу як суд першої інстанції і ухвалив судове рішення, за письмовою заявою особи, на користь якої ухвалено судове рішення і яка не є суб`єктом владних повноважень, або за власною ініціативою може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Частиною 2 ст.3821 КАС України передбачено, що за наслідками розгляду заяви суд постановляє ухвалу про її задоволення або відмову у задоволенні та зобов`язання суб`єкта владних повноважень подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Частиною 3 ст.3821 КАС України визначено, що встановлений судом строк для подання звіту про виконання судового рішення має бути достатнім для його підготовки. Достатнім є строк, який становить не менше десяти календарних днів з дня отримання суб`єктом владних повноважень відповідної ухвали та не перевищує трьох місяців.

Зі змісту наведених вище норм процесуального права випливає, що підставою для постановлення ухвали про зобов`язання суб`єкта владних повноважень подати звіт про виконання судового рішення є підтверджений матеріалами справи факт невиконання судового акту.

При цьому, за загальним правилом причини невиконання судового акту не можуть слугувати вирішальними юридичними факторами для постановлення судом ухвали стосовно зобов`язання суб`єкта владних повноважень подати звіт про виконання судового рішення або для постановлення судом ухвали стосовно відмови у зобов`язанні суб`єкта владних повноважень подати звіт про виконання судового рішення (тобто відмови у встановленні судового контролю).

Водночас із цим, за змістом наведених вище норм процесуального права підтверджений матеріалами справи факт виконання судового акту унеможливлює встановлення судового контролю.

Суд вважає, що спір у справі №200/744/26 мав характер спору про право, а не спору про факт, позаяк вимога заявника не містила конкретної суми компенсації втрати частини доходу, будь-яка конкретна сума компенсації втрати частини доходу заявнику судом не присуджувалась.

Суд зазначає, що суспільні відносини з приводу компенсації громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати регламентовані приписами Закону України від 19.10.2000р. №2050-ІІІ "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" та деталізовані приписами Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати (затверджений постановою КМУ від 21.02.2001р. №159; далі за текстом - Порядок №159).

Згідно з ч.1 ст.2 Закону України від 19.10.2000р. №2050-ІІІ "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Відповідно до ч.2 ст.2 Закону України від 19.10.2000р. №2050-ІІІ "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, зокрема, заробітну плату (грошове забезпечення).

За визначенням ч.1 ст.1 Закону України від 24.03.1995р. №108/95-ВР "Про заробітну плату" заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Як то указано у ст.2 Закону України від 24.03.1995р. №108/95-ВР "Про заробітну плату" структуру заробітної плати складає: основна заробітна плата (це - винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців); додаткова заробітна плата (це - винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій); інші заохочувальні та компенсаційні виплати. До них належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

У силу спеціального застереження ст.34 Закону України від 24.03.1995р. №108/95-ВР "Про заробітну плату" компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку із порушенням строків її виплати провадиться відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифів на послуги у порядку, встановленому чинним законодавством.

Зі змісту наведених норм права слідує, що компенсація втрати частини доходу не віднесена законодавцем до структури заробітної плати.

У розумінні ч.2 ст.22 Цивільного кодексу України збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Суд вважає, що за правовою природою та механізмом обчислення компенсація втрати частини доходу у разі несвоєчасної виплати заробітної плати може бути кваліфікована як у якості аналогу заробітної плати (за правилом наслідування юридичного характеру основного платежу за ч.2 ст.2 Закону України від 19.10.2000р. №2050-ІІІ "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати"), так і у якості збитків (майнової шкоди), спричиненої знеціненням національної грошової одиниці.

У межах справи №200/744/26 суд не вирішував питання правової природи компенсації втрати частини доходу у вигляді індексації грошового забезпечення.

Відповідно до ч.1 ст.94 Кодексу законів про працю України заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Виходячи із правовою суті та природи заробітної плати, суд доходить до переконання про те, що згадане у ст.9 Закону України від 20.12.1991р. №2011-ХІІ "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" грошове забезпечення військовослужбовців та індексація грошового забезпечення військовослужбовців є заробітною платою та підпадають під правовий режим захисту згідно з ст.1 Протоколу Першого до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

Проте, обчислений у порядку ст.117 Кодексу законів про працю України середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні не охоплюється змістом правової категорії - "заробітна плата", адже не є винагородою за виконану ним роботу.

У розумінні п.36.1 ст.36 Податкового кодексу України податковим обов`язком визнається обов`язок платника податку обчислити, задекларувати та/або сплатити суму податку та збору в порядку і строки, визначені цим Кодексом, законами з питань митної справи.

Правила справляння податку на доходи фізичних осіб регламентовані приписами Розділу IV Податкового кодексу України.

Згідно з п.п.163.1.1 ст.163 Податкового кодексу України об`єктом оподаткування податком на доходи фізичних осіб резидента є загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід.

За правилами п.164.1 ст.164 Податкового кодексу України базою оподаткування податком на доходи фізичних осіб є загальний оподатковуваний дохід, з урахуванням особливостей, визначених цим розділом.

Загальний оподатковуваний дохід - будь-який дохід, який підлягає оподаткуванню, нарахований (виплачений, наданий) на користь платника податку протягом звітного податкового періоду.

Як то указано у п.п.164.1.3 ст.164 Податкового кодексу України, загальний річний оподатковуваний дохід дорівнює сумі загальних місячних оподатковуваних доходів, іноземних доходів, отриманих протягом такого звітного податкового року, доходів, отриманих фізичною особою - підприємцем від провадження господарської діяльності згідно із статтею 177 цього Кодексу, та доходів, отриманих фізичною особою, яка провадить незалежну професійну діяльність згідно із статтею 178 цього Кодексу.

Відповідно до п.п.164.2.1 ст.164 Податкового кодексу України до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються доходи у вигляді заробітної плати, нараховані (виплачені) платнику податку відповідно до умов трудового договору (контракту).

Підпунктом 168.1.1 ст.168 Податкового кодексу України передбачено, що податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов`язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в статті 167 цього Кодексу.

У розумінні п.п.14.1.180 ст.14 Податкового кодексу України податковий агент щодо податку на доходи фізичних осіб - юридична особа (її філія, відділення, інший відокремлений підрозділ), самозайнята особа, представництво нерезидента - юридичної особи, інвестор (оператор) за угодою про розподіл продукції, які незалежно від організаційно-правового статусу та способу оподаткування іншими податками та/або форми нарахування (виплати, надання) доходу (у грошовій або негрошовій формі) зобов`язані нараховувати, утримувати та сплачувати податок, передбачений розділом IV цього Кодексу, до бюджету від імені та за рахунок фізичної особи з доходів, що виплачуються такій особі, вести податковий облік, подавати податкову звітність контролюючим органам та нести відповідальність за порушення його норм в порядку, передбаченому статтею 18 та розділом IV цього Кодексу.

Застосовуючи наведені вище норми права до установлених обставин спірних правовідносин, суд доходить до переконання про те, що за загальним правилом заробітна плата публічного службовця є об"єктом справляння податку на доходи фізичних осіб, а відповідач - суб"єкт владних повноважень є податковим агентом у цілях справляння з доходу заявника у вигляді грошового забезпечення податку на доходи фізичних осіб і тому зобов`язаний утримувати з доходу заявника у вигляді грошового забезпечення такий податок та вносити утриманий податок до Державного бюджету України.

Відтак, з грошового платежу у вигляді компенсації втрати частини доходів суб"єкт владних повноважень правомірно утримав податок на доходи фізичних осіб.

Рішення суду про виплату компенсації втрати частини доходів за вирахуванням податку на доходи фізичних осіб слід кваліфікувати у якості виконаного.

Водночас із цим, відповідно до п. 168.5 ст.168 Податкового кодексу України суми податку на доходи фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими, особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, державної пожежної охорони, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції, а також визначених Законом України Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей членами сім`ї, батьками, утриманцями загиблого (померлого) військовослужбовця, у зв`язку з виконанням обов`язків під час проходження служби, спрямовуються виключно на виплату рівноцінної та повної компенсації втрат доходів цієї категорії громадян.

Порядок виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 року №44 (далі за текстом - Порядок №44).

Згідно із пунктом 1 Порядку №44, цей Порядок визначає умови та механізм щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу (в тому числі відрядженими до органів виконавчої влади та інших цивільних установ), співробітниками Служби судової охорони у зв`язку з виконанням ними своїх обов`язків під час проходження служби (далі - грошова компенсація податку).

Відповідно до пунктів 2-6 Порядку №44, грошова компенсація виплачується громадянам України, які відповідно до законодавства мають статус військовослужбовця, поліцейського або є особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, ДСНС, податкової міліції, Національного антикорупційного бюро, Державного бюро розслідувань, співробітникам Служби судової охорони, а також особам, звільненим із служби, для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв`язку з виконанням обов`язків під час проходження служби.

Зазначена в абзаці першому цього пункту грошова компенсація також виплачується іноземцям та особам без громадянства, які відповідно до законодавства мають статус військовослужбовця.

Виплата грошової компенсації здійснюється установами (організаціями, підприємствами), що утримують військовослужбовців, поліцейських та осіб рядового і начальницького складу, за рахунок відповідних коштів, які є джерелом доходів цих осіб, шляхом рівноцінного та повного відшкодування втрат частини грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних у зв`язку з виконанням ними своїх обов`язків під час проходження служби (далі - грошове забезпечення), що пов`язані з утриманням податку з доходів фізичних осіб у порядку та розмірах, визначених Законом України "Про податок з доходів фізичних осіб".

Виплата грошової компенсації військовослужбовцям, поліцейським та особам рядового і начальницького складу здійснюється одночасно з виплатою їм грошового забезпечення.

Грошова компенсація виплачується за місцем одержання грошового забезпечення у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.

Територіальні органи Державного казначейства та установи банків провадять за платіжними документами видачу податковим агентам готівки для здійснення одночасно виплати грошового забезпечення та грошової компенсації із сплатою (перерахуванням) в установленому порядку податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.

Зі змісту наведених норм права слідує, що компенсація втрати частини доходу, податок на доходи фізичних осіб, грошова компенсація утриманого податку на доходи фізичних осіб є грошовими платежами різної правової природи.

Вчинення суб"єктом владних повноважень діяння з приводу виплати грошової компенсації утриманого податку на доходи фізичних осіб є окремим управлінським волевиявленням, котре не охоплюється дією норм Закону України від 19.10.2000р. №2050-ІІІ "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" та Порядку №159.

Стосовно причини та характеру виникнення спору з приводу виплати компенсації втрати частини доходу - це управлінське волевиявлення суб`єкта владних повноважень утворює новий спір, який не може бути підданий судовому контролю у межах вже розглянутої судової справи, позаяк виходить поза межі предмету доказування згідно з ч.2 ст.73 КАС України та стосується управлінського волевиявлення, котре було вчинено уже поза часовими межами виникнення спірних правовідносин.

Судовим актом на суб"єкта владних повноважень не було покладено обов`язку провести виплату компенсації втрати частини доходу з одночасною компенсацією утриманого податку на доходи фізичних осіб відповідно до Порядку №44.

Відтак, і судовий контроль за виконанням суб"єктом владних повноважень обов"язків за Порядком №44 не може бути проведений у межах вже розв"язаного спору, позаяк цей спір не стосувався застосування приписів Порядку №44.

Продовжуючи розгляд справи суд зазначає, що згідно з пунктом 16-1 підрозділу 10 «Інші перехідні положення» розділу ХХ «Перехідні положення» Податкового кодексу України тимчасово, до набрання чинності рішенням Верховної Ради України про завершення реформи Збройних Сил України, встановлюється військовий збір.

Відповідно до підпункту 1 підпункту 1.1 пункту 16-1 підрозділу 10 розділу ХХ платниками збору є, зокрема особи, визначені пунктом 162.1 статті 162 цього Кодексу.

Згідно з підпунктом 1 підпункту 1.3 п.16-1 підрозділу 10 розділу ХХ Податкового кодексу України ставка військового збору на момент виплати суб"єктом владних повноважень компенсації втрати частини доходу у межах спірних правовідносин становить, зокрема для платників, зазначених у підпункті 1 підпункту 1.1 цього пункту, - 5 відсотків від об`єкта оподаткування, визначеного підпунктом 1 підпункту 1.2 цього пункту, крім доходів, які оподатковуються за ставкою, визначеною підпунктом 4 цього підпункту.

При цьому, відповідно до Закону України від 10.10.2024р. №4015-ІХ "Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у період дії воєнного стану" (набрав чинності - 01.12.2024) було збільшено ставку військового збору з 1,5 % до 5 % від оподатковуваного доходу фізичних осіб.

Законом України від 10.12.2015 №889-VІІІ "Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законів України щодо стимулювання розвитку цифрової економіки в Україні" був уточнений перелік доходів військовослужбовців, до яких застосовується ставка військового збору у розмірі 1,5 відсотка.

Відповідно до підпункту 4 підпункту 1.3 пункту 16-1 підрозділу 10 «Інші перехідні положення» розділу XX «Перехідні положення» Податкового кодексу України зазначена ставка військового збору застосовується до доходу, одержаного у вигляді грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, які здійснюються відповідно до законодавства України (за винятком доходів, які звільняються від оподаткування військовим збором відповідно до підпункту 1.7 пункту 16-1 підрозділу 10 розділу ХХ Перехідні положення Кодексу) військовослужбовцями та працівниками Збройних Сил України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Головного управління розвідки Міністерства оборони України, Національної гвардії України, Державної прикордонної служби України, Управління державної охорони України, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, Державної спеціальної служби транспорту України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань.

Згідно з п. 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 04.12.2024 №4113 зміни до пунктів 16-1 і 25 підрозділу 10 розділу XX "Перехідні положення" Податкового кодексу України застосовуються з дня набрання чинності Законом України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у період дії воєнного стану" від 10 жовтня 2024 року № 4015-IX.

З огляду на те, що Закон України №4015-IX від 10.10.2024 набрав чинності 01.12.2024, то зміни до пункту 16-1 підрозділу 10 розділу XX "Перехідні положення" Податкового кодексу України внесені Законом України №4113 від 04.12.2024 щодо збільшення ставки військового збору з 1,5 відсотка до 5,0 відсотків застосовуються з 01.12.2024.

Пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 10.10.2024 року №4015-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у період дії воєнного стану» встановлено, що доходи платників військового збору - осіб, визначених пунктом 162.1 статті 162 Податкового кодексу України, нараховані за наслідками податкових періодів до набрання чинності цим Законом, оподатковуються за ставкою військового збору, що діяла до набрання чинності цим Законом, незалежно від дати їх фактичної виплати (надання), крім випадків, прямо передбачених Податковим кодексом України.

Згідно з п.1.7 п.161 підрозділу 10 розділу XX "Перехідні положення" Податкового кодексу України у період дії правового режиму воєнного стану не підлягають оподаткуванню військовим збором доходи у вигляді грошового забезпечення працівників правоохоронних органів, військовослужбовців та працівників Збройних Сил України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Державної прикордонної служби України, осіб рядового, начальницького складу, військовослужбовців, працівників Міністерства внутрішніх справ України, Управління державної охорони України, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та інших осіб на період їх безпосередньої участі в здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації.

Суд відмічає, що на правовідносини із справляння з доходів особи у вигляді грошового забезпечення військового збору не поширюється дія Порядку №44.

Також суд відмічає, що судовими рішеннями у справі №200/744/26 на суб"єкта владних повноважень не було покладено обов`язку провести виплату компенсації втрати частини доходу без утримання військового збору або з утриманням військового збору у розмірі конкретної ставки.

Відтак, і судовий контроль за виконанням суб"єктом владних повноважень обов"язків за пунктом 16-1 підрозділу 10 «Інші перехідні положення» розділу ХХ «Перехідні положення» Податкового кодексу України не може бути проведений у межах вже розв"язаного спору, позаяк цей спір не стосувався застосування норм права з приводу справляння військового збору.

Підсумовуючи викладені вище міркування суд доходить до переконання про те, що судові рішення у справі №200/744/26 в частині нарахування і виплати компенсації втрати частини доходу були виконані суб"єктом владних повноважень у повному обсязі з огляду на суть, предмет та характер ініційованого заявником спору, а управлінські волевиявлення суб"єкта владних повноважень з приводу утримання з нарахованої компенсації втрати частини доходу податку на доходи фізичних осіб, утримання з нарахованої компенсації втрати частини доходу військового збору, проведення грошової компенсації утриманого податку на доходи фізичних осіб знаходяться поза межами судового контролю, позаяк ані обставини вчинення перелічених управлінських волевиявлень, ані характер правової природи компенсації втрати частини доходу як заробітної плати (грошового забезпечення) не входили до предмету доказування у даному спорі.

Вчинення суб"єктом владних повноважень цих управлінських волевиявлень відбулось не у межах спірних правовідносин, а поза ними і зумовило виникнення нового спору, котрий не може бути розв"язаний по суті у порядку судового контролю.

Оскільки за матеріалами справи заявник не має заперечень чи зауважень до розміру нарахованої суб"єктом владних повноважень компенсації втрати частини доходу, то діяння суб"єкта владних повноважень з приводу утримання з цієї суми податку на доходи фізичних осіб, військового збору та виплати (чи невиплати) грошової компенсації утриманого податку на доходи фізичних осіб відповідно до Порядку №44 не свідчать про невиконання постановлених у справі судових актів.

Навпаки, суд знаходить наявними підстави для кваліфікації постановлених судових актів у якості виконаних.

Наведене є підставою для відмови у встановленні судового контролю.

Керуючись ст.ст.8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст.4-12, 72-78, 90, 211, 241-243, 248, 255, 295, 370, 382, 3821-3823 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ухвалив:

Заяву представника ОСОБА_1 від 26.08.2026р. про встановлення судового контролю за виконанням судових рішень - залишити без задоволення.

Роз`яснити, що судове рішення підлягає оскарженню до Другого апеляційного адміністративного суду у строк згідно з ч. 1 ст. 295 КАС України (протягом 15 днів з дати підписання); набирає законної сили відповідно до ст. 256 КАС України (негайно після підписання).

Суддя А.В. Сліденко