Решение № 139831471, 17.09.2026, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 вересня 2026 року Київ справа № 640/10098/19

Київський окружний адміністративний суд у складі судді Скрипки І.М., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління соціальної та ветеранської політики Оболонської районної в місті Києві державної адміністрації про визнання протиправним та скасування рішення,

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 ) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Управління праці та соціального захисту населення Оболонської районної в місті Києві державної адміністрації (Управління), у якому просив визнати протиправним та скасувати рішення відповідача від 21.03.2019 № 36, яким позивачу відмовлено у наданні статусу учасника війни.

Відповідно до ухвали Окружного адміністративного суду міста Києва від 19.06.2019, відкрито спрощене позовне провадження у справі без повідомлення учасників справи.

На виконання положень пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України № 2825-ІХ, Окружним адміністративним судом міста Києва скеровано за належністю матеріали цієї справи до Київського окружного адміністративного суду.

За результатом автоматизованого розподілу справу передано на розгляд судді Київського окружного адміністративного суду Скрипці І.М.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 31.12.2025 адміністративну справу прийнято до свого провадження в змішаній (паперовій та електронній) формі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Замінено відповідача Управління праці та соціального захисту населення Оболонської районної в місті Києві державної адміністрації на Управління соціальної та ветеранської політики Оболонської районної в місті Києві державної адміністрації (код ЄДРПОУ: 37445416; місцезнаходження: 04209, м. Київ, вул. Озерна, буд. 18-А).

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що відповідач протиправно відмовив йому у наданні статусу учасника війни, оскільки у період з вересня 2014 по грудень 2018 року він брав безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України в районі проведення антитерористичної операції у складі Громадської організації «Центр військово-патріотичної підготовки «КАСКАД-15», що підтверджується рядом документів та показаннями свідків.

Відповідач у відзиві на позовну заяву зазначив, що надана позивачем довідка про безпосередню участь особи в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України № 1/103 від 27.03.2015, видана ТОВ «Центр військово-патріотичної підготовки «КАСКАД-15», на відміну від наказів «Про направлення у відрядження» та посвідчень про відрядження, які видані Громадською організацію «Центр військово-патріотичної підготовки «КАСКАД-15». Форма зазначеної довідки затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 20.08.2014 № 413 та є підставою для надання статусу учасника бойових дій, і не передбачає надання статусу учасника війни. Надана позивачем довідка вказує на розбіжності та викликає питання: на яких саме підставах та якою саме організацією позивач направлявся в зону проведення АТО. Вказали, що позивач підтвердив факт перебування у службовому відрядженні та проведення занять з особовим складом на територіях Донецької та Луганської областей, однак надані ним докази не підтверджують виконання заходів, пов`язаних із протидією терористичній діяльності. Отже позивач не був залучений та не брав безпосередню участь у забезпеченні проведення антитерористичної діяльності, що виключає можливість надання йому статусу учасника війни.

Розглянувши подані документи та матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено таке.

11.03.2019 позивач звернувся до Управління із заявою про встановлення йому статусу учасника війни.

Відповідач рішенням від 21.03.2019 № 36 відмовив ОСОБА_1 у наданні такого статусу у зв`язку з тим, що надані документи не відповідають вимогам пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України від 23.09.2015 № 739 «Питання надання статусу учасника війни деяким особам», зокрема, відсутні документи про безпосереднє залучення його до виконання завдань антитерористичної операції в районах її проведення.

Вважаючи протиправним таке рішення відповідача, позивач звернувся до суду із цим адміністративним позовом.

Надаючи правову оцінку відносинам, які виникли між сторонами спору, суд зазначає наступне.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правовий статус ветеранів війни, створення належних умов для їх життєзабезпечення визначає Закон України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22.10.1993 № 3551-XII (Закон № 3551-XII).

Пунктом 13 частини першої статті 9 Закону № 3551-XII передбачено, що учасниками війни вважаються працівники підприємств, установ, організацій, які залучалися та брали безпосередню участь у забезпеченні проведення антитерористичної операції, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення, у порядку, встановленому законодавством, які залучалися та брали безпосередню участь у забезпеченні здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів, у порядку, встановленому законодавством.

Отже, законодавець пов`язує набуття статусу учасника війни не лише з фактом перебуванням особи на території проведення АТО, а й з наявністю таких обставин, як те, що особа має бути працівником підприємства, установи або організації, залучена та брала безпосередню участь у забезпеченні проведення антитерористичної операції, яка відбувалася в районі проведення АТО та у період її проведення.

Порядок надання статусу учасника війни особам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, категорії таких осіб, терміни їх участі у забезпеченні проведення антитерористичної операції, у забезпеченні здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, а також райони антитерористичної операції визначаються Кабінетом Міністрів України. Райони здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації визначаються відповідно до Закону України «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях» (частина друга статті 9 Закону № 3551-XII).

На виконання цієї правової норми Кабінетом Міністрів України прийнято постанову від 23.09.2015 № 739 «Питання надання статусу учасника війни деяким особам» (Постанова № 739).

Згідно з пунктом 2 Постанови № 739 (у редакції на час виникнення спірних відноси) підставою для надання статусу учасника війни працівникам підприємств, установ та організацій, які залучалися та брали безпосередню участь у забезпеченні проведення антитерористичної операції, перебуваючи безпосередньо в районах її проведення, є документи про безпосереднє залучення до виконання завдань антитерористичної операції в районах її проведення (витяги з наказів керівника Антитерористичного центру при Службі безпеки або особи, яка його заміщує, першого заступника чи заступника керівника Антитерористичного центру при Службі безпеки про залучення до забезпечення проведення антитерористичної операції, витяги з наказів керівника оперативного штабу з управління антитерористичною операцією, його заступників або керівників секторів (командирів оперативно-тактичних угруповань) про підпорядкування керівнику оперативного штабу з управління антитерористичною операцією в районах її проведення), а також інші документи, видані державними органами, підприємствами, установами, організаціями, що містять відомості про безпосередню участь працівника в забезпеченні виконання завдань антитерористичної операції в районах її проведення (витяги з наказів і розпоряджень, посвідчень про відрядження, книг нарядів, матеріалів спеціальних (службових) розслідувань за фактами отримання поранень).

Верховний Суд у постанові від 12.10.2021 у справі № 607/12643/17, тлумачачи зазначену норму, дійшов висновку, що для надання статусу учасника війни працівникам підприємств, установ та організацій обов`язковим є підтвердження безпосереднього залучення до виконання завдань антитерористичної операції в районах її проведення. При цьому документи про відрядження та інші документи можуть підтверджувати відповідні обставини, однак сам факт перебування особи в районі АТО не є тотожним безпосередній участі у забезпеченні її проведення.

Судом встановлено, що на підтвердження перебування у службових відрядженнях на території Донецької та Луганської областей у період з вересня 2014 по грудень 2018 року, позивачем надано: накази про направлення у відрядження та посвідчення про відрядження з відповідними відмітками, листи та заяви командирів військових частин та начальника штабу, довідку про безпосередню участь особи в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України № 1/103 від 27.03.2015, видану ТОВ «Центр військово-патріотичної підготовки «КАСКАД-15» (а не Громадською організацію «Центр військово-патріотичної підготовки «КАСКАД-15», як на тому наголошує відповідач, і підписана така довідка особисто позивачем), у якій зазначено, що вона є підставою для надання ОСОБА_1 статусу учасника бойових дій.

Як вбачається із вказаних документів, позивач проводив тренінги, заняття зі снайпінгу, інструкторсько-методичні заняття з вогневої підготовки, тактико-спеціальну підготовку з особовим складом військових частин, заняття з вогневої підготовки зі снайперами військових частин тощо.

Суд зазначає, що саме по собі перебування особи у районі проведення АТО та виконання нею службових обов`язків у такому районі не свідчить безумовно про її безпосередню участь у забезпеченні проведення антитерористичної операції.

Зміст поняття «забезпечення проведення антитерористичної операції» у контексті пункту 13 частини першої статті 9 Закону № 3551-XII передбачає наявність причинно-наслідкового зв`язку між виконуваними особою службовими завданнями та безпосереднім забезпеченням завдань АТО.

Водночас надані позивачем документи не підтверджують, що позивач був залучений відповідним уповноваженим органом до виконання конкретних завдань антитерористичної операції, перебував у підпорядкуванні органів управління АТО або виконував завдання, безпосередньо пов`язані із забезпеченням її проведення.

Наявні в матеріалах справи докази підтверджують факт перебування ОСОБА_1 у відповідний період у районі проведення антитерористичної операції, проте не підтверджують безпосередньої участі у забезпеченні проведення АТО.

Суд констатує, що довідка за формою, затвердженою постановою Кабінету Міністрів України № 413, сама по собі не є документом, що встановлює статус учасника війни, оскільки постанова № 413 регулює порядок надання статусу учасника бойових дій, а не статусу учасника війни.

Таким чином, позивачем не доведено наявності сукупності обставин, необхідних для застосування пункту 13 частини першої статті 9 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», тому суд приходить до висновку, що відповідач обґрунтовано відмовив ОСОБА_1 у наданні статусу учасника війни.

За змістом частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

За правилами частини другої цієї ж статті 77 в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

За приписами частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Із урахуванням викладеного, суд приходить до висновку про відсутність підстав для скасування оскаржуваного рішення та необхідність відмови у задоволенні позову.

Оскільки у задоволенні позову відмовлено, судові витрати відшкодуванню не підлягають.

Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

у задоволенні адміністративного позову - відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення .

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Скрипка І.М.