Решение № 139619627, 09.09.2026, Покровський міський суд Дніпропетровської області (до 25.04.2025 - Орджонікідзевський міський суд Дніпропетровської області)

Справа № 184/899/26

Номер провадження 2/184/903/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 вересня 2026 рокум. Покров

Покровський міський суд Дніпропетровської області в складі:

головуючого судді Коваленко В.О.,

за участю секретаря судового засідання Руденко М.М.,

представника відповідача Авраменка А.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ВІН ФІНАНС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -

ВСТАНОВИВ:

ТОВ «ВІН ФІНАНС» звернулося до Покровського міського суду Дніпропетровської області з позовом до ОСОБА_1 та просить стягнути з нього збитки в якості відповідальності за несвоєчасне виконання рішення суду у справі № 2-191/11 у розмірі 223161,73 грн., а також судовий збір у розмірі 2677,94 грн та витрати на професійну правничу допомогу 7000 грн. Позовні вимоги ТОВ «Він Фінанс» обґрунтовані наступним.

21.06.2011 Орджонікідзевський міський суд Дніпропетровської області ухвалив рішення по справі № 2-191/11, за яким вирішено стягнути з ОСОБА_1 на користь ПАТ «УкрСиббанк» заборгованість за кредитним договором №11352924000 від 29.05.2008 у розмірі 2481841,26 грн.

З моменту набрання рішенням законної сили вчинялись дії щодо примусового виконання рішення, але воно так і не було виконане в розумінні чинного законодавства.

Таким чином, дане рішення не виконувалось відповідачем у період з 23.02.2019 до 23.02.2022.

Щодо належності права вимоги.

Кредитний договір № 11352924000 від 29.05.2008 було укладено між ПАТ«УкрСиббанк» та ОСОБА_1 . Надалі, право вимоги первісним кредитором було відступлено до ТОВ "ФК Довіра та гарантія" на підставі укладеного договору про відступлення права вимоги №18 від 20.04.2015 року. Даний факт також підтверджено в судовому порядку Орджонікідзевського міського суду Дніпропетровської області постановив судовий документ (ухвалу) по справі 2-191/11, яким, серед іншого, підтверджено перехід права вимоги за кредитним договором № 11352924000 від 29.05.2008 до ТОВ "ФК Довіра та гарантія". Тому, відповідно до укладених договорів станом на дату звернення до суду, право вимоги за кредитним договором № 11352924000 від 29.05.2008 р належить ТОВ "ФК Довіра та гарантія". 25.07.2024 на загальних зборах учасників ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» (ЄДРПОУ 38750239) протоколом № 1706 було вирішено змінити найменування ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» на ТОВ «ВІН ФІНАНС» (ЄДРПОУ 38750239). Наказом № 55-к від 25.07.2024 на виконання Протоколу № 1706 від 25.07.2024 внесено зміни про перейменування до облікових та інших документів Товариства.

Щодо розміру заборгованості. Згідно із частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України в разі порушення грошового зобов`язання боржник, який прострочив його виконання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, положення зазначеної норми права передбачають, що зобов`язання можуть виникати безпосередньо з договорів та інших правочинів, передбачених законом, а також угод, які не передбачені законом, але йому не суперечать, а в окремих випадках встановлені актами цивільного законодавства цивільні права та обов`язки можуть виникати з рішення суду.

Рішення суду не виконувалось відповідачем у період з 25.02.2019 до 23.02.2022, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням і право на стягнення інфляційних втрат і 3% річних виникає з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення.

Оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов`язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, то право на позов про стягнення інфляційних втрат і 3 % річних виникає за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення.

У зв`язку з чим, позивачем було розраховано, виходячи із загальної суми заборгованості, 3% річних у розмірі 223161,73 грн., що підлягають сплаті відповідачем за прострочення виконання рішення суду.

Крім того, враховуючи практику застосування норм права Верховним судом, в силу приписів, зокрема, ч. 6 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», строк на звернення до суду із позовною заявою, який настав під час дії обмежень карантинного характеру, має бути продовженим, а отже заява про застосування строків позовної давності має бути визнаною як передчасна та в її задоволені має бути відмовлено. Крім цього, до об`єктивних причин звернення до суду із захистом своїх прав та інтересів, Позивачем виокремлюється також введення воєнного стану на території країни. Попри зазначену норму статті 26 Закону України «Про правовий режим воєнного стану», де зазначається, що скорочення чи прискорення будь-яких форм судочинства в умовах воєнного стану забороняється, існує низка рішень рекомендаційного характеру, які були видані Радою Суддів України. Зокрема, 2 березня 2022 року РСУ опублікувала рекомендації щодо роботи судів в умовах воєнного стану, де зазначила, що процесуальні строки по можливості продовжуються щонайменше до закінчення воєнного стану. Тому введення в Україні режиму воєнного стану 24 лютого 2022 року на підставі Указу Президента України від 24 лютого 2022 р. № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» та подальше продовження режиму воєнного стану є об`єктивною та поважною причиною пропуску процесуальних строків, встановлених законом та судом.

Згідно відзиву на позовну заяву представником відповідача зазначено, що право вимоги Позивача до відповідача для стягнення збитків не є належно доведеним у даній справі. Позивач посилається на ухвалу Орджонікідзевського міського суду Дніпропетровської області у справі № 2-191/11, як на доказ переходу права вимоги, вказуючи на її преюдиційне значення відповідно до ч. 4 ст. 82 ЦПК України. Однак, відповідач звертає увагу суду на принципову відмінність між обставинами, встановленими ухвалою суду, та обставинами, які в ній лише згадуються. Ухвала про правонаступництво у виконавчому провадженні, на яку посилається позивач, є процесуальним документом, що вирішує лише питання допуску правонаступника до участі у виконавчому провадженні. Вона не встановлює і не може встановлювати матеріально-правові обставини дійсності договору відступлення права вимоги, відповідності такого договору вимогам законодавства, а також дійсного правового статусу кредитора щодо первісного боржника.

По-друге, у матеріалах позовної заяви відсутній сам договір відступлення права вимоги № 18 від 20.04.2015, укладений між ПАТ «УкрСиббанк» та ТОВ «ФК Довіра та гарантія». Відповідач не має можливості перевірити зміст цього правочину: чи входить заборгованість за кредитним договором № 11352924000 та стягнення будь-яких збитків до предмету відступлення, чи дотримані вимоги статей 512516 ЦК України щодо форми та змісту цесії.

По-третє, не підтверджено правонаступництво між ТОВ «ФК Довіра та гарантія» та ТОВ «ВІН ФІНАНС» щодо конкретного права вимоги. Перейменування юридичної особи (зміна найменування) відповідно до ст. 90 ЦК України не є підставою для виникнення нового суб`єкта чи переходу прав, тому саме по собі підтверджує тотожність юридичної особи, але не підтверджує первинного права вимоги, яке мало виникнути у цесіонарія. Таким чином, Позивачем не доведено наявності у нього право вимоги з відповідача про стягнення збитків за кредитним договором по цій справі, що є самостійною і достатньою підставою для відмови у задоволенні позову.

Відповідач звертає увагу суду на те, що наведений у позовній заяві розрахунок 3% річних ґрунтується на сумі боргу 285 095,34 грн, однак позивачем не надано належних та допустимих доказів, які б підтверджували існування заборгованості саме у такому розмірі на день подання позову, при цьому жодних пояснення щодо походження зазначеної суми, порядку її визначення, часткового виконання рішення або документів виконавчого провадження, які б підтверджували залишок боргу саме у такому розмірі, до позову не додано. За відсутності документального підтвердження суми основного боргу неможливо перевірити правильність здійсненого позивачем розрахунку 3 % річних, методику його проведення та достовірність отриманого результату.

Ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 07 липня 2016 року у справі № 2-191/11, роздруківку яку надає позивача, встановлено, що виконавчі документи були повернуті стягувачу ПАТ «УкрСиббанк», а після їх повернення повторно до органів державної виконавчої служби не пред`являлися. Таким чином, строк пред`явлення виконавчих документів до примусового виконання сплив, а матеріали справи не містять доказів того, що ПАТ «УкрСиббанк», його правонаступники чи позивач зверталися до суду із заявою про поновлення пропущеного строку для пред`явлення виконавчих документів до виконання або що такий строк був поновлений судом.

Отже, станом на момент звернення з даним позовом право на примусове виконання рішення суду у справі № 2-191/11 не було відновлено в установленому законом порядку.

Cплив строків пред`явлення виконавчого листа до виконання є законним правом боржника уникнути притягнення до цивільно-правової відповідальності після закінчення певного періоду після видачі судом виконавчого документа. Ці строки забезпечують юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав боржників.

Отже, зобов`язання зі сплати боргу, яке засвідчене судовим рішенням про його примусове стягнення, строк пред`явлення виконання за яким пропущено і в поновленні такого строку суд відмовив, а можливість його виконання втрачена, не може вважатися припиненим у матеріально-правовому сенсі (може бути виконаним добровільно боржником). Проте таке зобов`язання вважається тим зобов`язанням, вимоги за яким позбавлені примусового захисту, проте добровільне виконання яких визнається належним.

У такому випадку до відповідних грошових вимог (щодо яких вичерпана можливість стягнення в примусовому порядку за судовим рішенням) не можна застосовувати правила частини другої статті 625 ЦК України.

За протилежним (іншим) підходом буде складатися нерозумна ситуація, за якою після втрати права на примусове виконання судового рішення про стягнення основного боргу і припинення можливості його реалізації, зокрема у зв`язку з пропуском строку пред`явлення виконавчого документа для виконання і відмови в поновленні цього строку судом, за обставин неможливості виконання захисту основної вимоги (про стягнення основної суми боргу) кредитор зберігатиме можливість постійно подавати вимоги про стягнення трьох процентів річних та інфляційних втрат, нарахованих на невиконувану вимогу, що суперечитиме принципу правової визначеності.

Саме до таких висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11 лютого 2026 року у справі № 754/511/23 (провадження № 14- 63цс25).

У зазначеній постанові Велика Палата Верховного Суду відступила від висновків, наведених у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 вересня 2021 року у справі № 759/4755/19, за змістом яких, коли кредитор уже скористався судовим захистом - рішенням суду з боржника стягнуто суму основного боргу, то таке зобов`язання не може вважатися натуральним навіть за умов пропуску стягувачем строку для пред`явлення виконавчого листа до виконання і відмови в поновленні цього строку судом, оскільки такі обставини не мають правового значення, а кредитор має право на отримання сум, передбачених статтею 625 ЦК України, нарахованих на таке невиконане зобов`язання.

З огляду на викладене, будучи позивачем у справі та стягувачем за виконавчим документом, особа не може бути необізнаною з наявністю провадження у вказаній справі та із встановленим законом строком для пред`явлення виконавчого документа до виконання.

Щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 7000,00 грн.

На підтвердження витрат позивач додає Акт про підтвердження факту надання правничої (правової) допомоги адвокатом (виконання робіт, надання послуг) від 27.02.2026 року (надалі за текстом Акт) та детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних Адвокатським бюро «АНАСТАСІЇ МІНЬКОВСЬКОЇ», необхідний для надання правничої (правової) допомоги за позовом ТОВ «ВІН ФІНАНС» щодо стягнення кредитної заборгованості (надалі за текстом Опис) і просить суд стягнути з Відповідача витрати в розмірі 7000,00 грн. Разом з тим, надані документи не містять відомостей про фактичний час, витрачений представником Позивача на виконання кожної окремої дії, не містять розрахунку вартості таких дій та не дають можливості встановити обсяг правничої допомоги, фактично наданої у даній справі. Крім того, ні в Акті, ні в детальному описі робіт не міститься посилання на справу щодо стягнення збитків із ОСОБА_1 . Також слід врахувати, що дана справа не є складною, не потребувала значного обсягу юридичної роботи, не пов`язана з дослідженням великої кількості доказів чи складних правових питань. За таких обставин, в задоволенні позовних вимог ТОВ «ВІН ФІНАНС» до ОСОБА_1 просить відмовити повністю, а судові витрати покласти на позивача.

У судове засідання представник позивача не з`явився, про день, час та місце слухання справи повідомлявся належним чином, надав заяву про розгляд справи за відсутності представників позивача.

Представник відповідача у судовому засіданні позовні вимоги позивача не визнав, посилаючись на обставини, викладені у відзиві на позов.

Суд, заслухавши представника відповідача, дослідивши наявні у справі докази, надавши їм оцінку, вважає, що заявлені позовні вимоги не підлягають задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ч.1 ст.4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно зі ст.12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом.

У статті 15 Цивільного кодексу України зазначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного судочинства.

Отже, об`єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес, саме вони є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.

Згідно зі ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9)відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

За змістом положень ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: договори та інші правочини; створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; інші юридичні факти. Цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки можуть виникати з рішення суду.

Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з положеннями ст. 525, 526, 530 ЦК України зобов`язання повинні виконуватися належним чином і в строки відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, одностороння відмова від виконання зобов`язання не допускається.

За змістом ч. 1 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Згідно з ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 77 ЦПК України предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

У даній справі позивачем заявлено до стягнення з відповідача сум інфляційних збитків та 3% річних у зв`язку з невиконанням відповідачем грошового зобов`язання в якості відповідальності за несвоєчасне виконання рішення суду у справі №2-191/11.

Таким чином, предмет доказування в цій справі складають обставини, що підтверджують наявність невиконаного грошового зобов`язання відповідача перед позивачем, його розмір, а також період прострочення такого грошового зобов`язання.

Так, позивачем не доведено за допомогою належних, допустимих та достовірних доказів розміру невиконаного відповідачем грошового зобов`язання та періоду часу, коли саме таке грошове зобов`язання у такому розмірі існувало.

Зокрема, позивач у позовній заяві зазначає, що 21.06.2011 Орджонікідзевський міський суд Дніпропетровської області ухвалив рішення по справі № 2-191/11, за яким вирішено стягнути з ОСОБА_1 на користь ПАТ «УкрСиббанк» заборгованість за кредитним договором №11352924000 від 29.05.2008 у розмірі 2481841,26 грн.

Також вказує, що у період з 23.02.2019 по 23.02.2022 відповідачем рішення Орджонікідзевського міського суду Дніпропетровської області від 21.06.2011 не виконувалося.

Однак, на підтвердження зазначеного до матеріалів даної справи у якості доказу додано роздруківки ухвали Апеляційного суду Дніпропетровської області у справі №2-191/11 від 07.07.2016, якою замінено стягувача у виконавчих провадженнях з примусового виконання виконавчих листів № 2-191/11 виданих Орджонікідзевським міським судом Дніпропетровської області з Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» на його правонаступника ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та Гарант», де в тексті учасники справи, зокрема відповідач, вказані як Особа1, та які не завірені належним чином.

Крім того, в матеріалах справи відсутнє саме рішення Орджонікідзевського міського суду Дніпропетровської області по справі № 2-191/11, за яким вирішено стягнути з ОСОБА_1 на користь ПАТ «УкрСиббанк» заборгованість за кредитним договором №11352924000 від 29.05.2008 у розмірі 2481841,26 грн.

Ухвала про правонаступництво у виконавчому провадженні, на яку посилається позивач, є процесуальним документом, що вирішує лише питання допуску правонаступника до участі у виконавчому провадженні. Вона не встановлює і не може встановлювати матеріально-правові обставини дійсності договору відступлення права вимоги, відповідності такого договору вимогам законодавства, а також дійсного правового статусу кредитора щодо первісного боржника.

Також, у матеріалах позовної заяви відсутній сам договір відступлення права вимоги № 18 від 20.04.2015, укладений між ПАТ «УкрСиббанк» та ТОВ «ФК Довіра та гарантія».

Суд не має можливості перевірити зміст цього правочину: а саме, чи входить заборгованість за кредитним договором № 11352924000 та стягнення будь-яких збитків до предмету відступлення, чи дотримані вимоги статей 512516 ЦК України щодо форми та змісту цесії.

Також не підтверджено правонаступництво між ТОВ «ФК Довіра та гарантія» та ТОВ «ВІН ФІНАНС» щодо конкретного права вимоги.

Ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 07 липня 2016 року у справі № 2-191/11, роздруківку яку надає Позивача, встановлено, що виконавчі документи № 2-191/11 постановою державного виконавця ВДВС Орджонікідзевського міського управління юстиції від 21.10.2013 були повернуті стягувачу ПАТ «УкрСиббанк», а після їх повернення повторно до органів державної виконавчої служби не пред`являлися.

Таким чином, строк пред`явлення виконавчих документів до примусового виконання сплив, а матеріали справи не містять доказів того, що ПАТ «УкрСиббанк», його правонаступники чи Позивач зверталися до суду із заявою про поновлення пропущеного строку для пред`явлення виконавчих документів до виконання або що такий строк був поновлений судом.

Отже, станом на момент звернення з даним позовом право на примусове виконання рішення суду у справі № 2-191/11 не було відновлено в установленому законом порядку.

Cплив строків пред`явлення виконавчого листа до виконання є законним правом боржника уникнути притягнення до цивільно-правової відповідальності після закінчення певного періоду після видачі судом виконавчого документа.

Отже, зобов`язання зі сплати боргу, яке засвідчене судовим рішенням про його примусове стягнення, строк пред`явлення виконання за яким пропущено, а можливість його виконання втрачена, не може вважатися припиненим у матеріально-правовому сенсі (може бути виконаним добровільно боржником). Проте таке зобов`язання вважається тим зобов`язанням, вимоги за яким позбавлені примусового захисту, проте добровільне виконання яких визнається належним.

Згідно висновків, яких дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11 лютого 2026 року у справі № 754/511/23 (провадження № 14-63цс25), що судове рішення про відновлення прав на грошові суми не породжує нових обов`язків, а лише підтверджує чи трансформує існуюче зобов`язання. Проте можливість примусового стягнення заборгованості вичерпується зі спливом строку пред`явлення виконавчого документа до виконання, якщо суд не поновив цього строку.

Хоча в такому випадку позовна давність формально не застосовується, фактично ж зобов`язання втрачає юридичну примусовість, а вимога за цим зобов`язанням стає такою, що не може бути захищена в примусовому порядку, втім її добровільне виконання не є безпідставно набутим майном (натуральне зобов`язання).

Враховуючи, що передбачене ч. 2 ст. 625 ЦК України нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних входить до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, після вичерпання можливості примусового стягнення основного зобов`язання правила ч. 2 ст. 625 ЦК України до основної вимоги не застосовуються.

Велика Палата ВС зауважила, що надання стягувачу можливості постійно пред`являти вимоги про стягнення додаткових сум за основною вимогою, яка вже не підлягає примусовому захисту через недбалість самого кредитора, суперечило б принципу правової визначеності.

Крім того, враховуючи той обсяг доказів, що наданий позивачем, суд позбавлений можливості встановити дійсні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги.

Згідно зі ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

За змістом ч. 3, 4 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Аналізуючи зібрані у справі докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є необґрунтованими, оскільки позивачем не надано належних доказів на підтвердження заявлених позовних вимог та порушення прав позивача, а тому у задоволенні позовних вимог слід відмовити повністю.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст. 2, 10, 11, 12, 13, 141, 258, 259, 263, 264, 265, 273, 280-283 Цивільного процесуального кодексу України, суд,-

УХВАЛИВ:

Відмовити у задоволені позову ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ВІН ФІНАНС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

На рішення може бути подана апеляційна скарга до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його складення.

Повний текст рішення складено 09.09.2026.

Суддя Покровського міського суду В. О. Коваленко