Решение № 139599053, 09.09.2026, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 вересня 2026 рокусправа № 380/651/26

Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Костецького Н.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Львівської митниці (вул. Т. Костюшка, 1, м. Львів, код ЄДРПОУ 43971343) про визнання протиправним та скасування рішення,-

в с т а н о в и в:

на розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 до Львівської митниці, у якій позивач просить суд:

- визнати протиправним та скасувати Рішення Львівської митниці про визначення митної вартості товарів №UA209000/2025/100471/2 від 25.11.2025 року та Картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску транспортних засобів комерційного призначення від 25.11.2025 року №UA209230/2025/003307.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що під час здійснення митного оформлення товарів ним було надано всі необхідні та передбачені чинним законодавством документи, на основі яких можливо встановити митну вартість товарів, що переміщуються через митний кордон України. Водночас, відповідачем не наведено причин щодо неможливості перевірки наданих позивачем документів, а зі змісту оскаржуваного рішення не вбачається який саме показник ціни придбаного товару, на думку митного органу, був сумнівним чи помилковим. У зв`язку із чим позивач вважає, що оскаржувані рішення відповідача є протиправними та підлягають скасуванню.

Ухвалою суду від 19.01.2026 відкрито спрощене позовне провадження у справі без повідомлення (виклику) сторін.

Відповідач щодо задоволення позову заперечив з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву. Зазначає, що під час здійснення митного оформлення за митною декларацією від 25.11.2025 № 25UA209230112158U9 було опрацьовано інформацію, що міститься у поданих до митного оформлення документах та виявлено наступне: подані до митного оформлення документи згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій та третій статті 53 МКУ, не містять всіх відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена за товар; надані декларантом на запит митного органу документи не містять всіх відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена. Львівською митницею встановлено невідповідності у поданих документах та відсутність належних відомостей, які обґрунтовують заявлені числові значення митної вартості та проведеного розрахунку митної вартості, визначеної за основним методом. Документи, подані на вимогу митного органу, не усувають виявлені невідповідності, а інших документів на вимогу митного органу не надано.

Вказує, що витребування додаткових документів у позивача було обумовлене необхідністю оцінки наявних ризиків щодо можливого заниження митої вартості , необхідністю у зв`язку з цим перевірки даних щодо правильності формування ціни на задекларований товар, а також підтвердження того наскільки обґрунтованим є декларування митної вартості товару за ціною, нижчою аніж та що вже наявна в митного органу, а також законодавчо закріплене право митного органу упевнитись в достовірності або точності будь-якої заяви, документа чи розрахунку поданих для цілей визначення митної вартості, яке кореспондується з обов`язком декларанта надавати відомості для підтвердження митної вартості, які повинні базуватися на підтверджених документально об`єктивних даних, та піддаватися обчисленню . Однак, позивач не надав повний перелік витребуваних документів, не спростував сумнівів митниці щодо заявленої митної вартості та не довів, що ним правильно здійснено розрахунки митної вартості, в т.ч. обрано метод визначення митної вартості товарів, що не дало можливості митниці перевірити декларування всіх складових митної вартості у повному обсязі та стало підставою для визначення митної вартості не за першим методом, а інакше таку вартість визначити не було можливості.

Вважає, що документи, що підтверджують заявлений рівень митної вартості, подані позивачем не в повному обсязі, складові митної вартості не можна вважати такими, що є документально підтверджені та піддаються обчисленню, а посадові особи Львівської митниці при здійсненні контролю митної вартості імпортованого позивачем товару діяли в межах повноважень та відповідно до вимог чинного законодавства України. Просить відмовити в задоволенні позову.

Ухвалою суду від 23.02.2026 відмовлено у задоволення клопотання представника відповідача про розгляду справи з повідомленням (викликом) сторін.

Дослідивши наявні у справі докази та письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, суд встановив такі обставини.

16.01.2023 року між Компанією Ultracell (UK) Limited (Продавець, Велика Британія) та ФОП ОСОБА_1 (Покупець) укладено контракт № 16/01, відповідно до п. 1.1 якого Продавець зобов`язується продати, а Покупець купити акумуляторні батареї.

Згідно з п. 2.2 контракту ціни на товар встановлюються у специфікації, яка є невід`ємною частиною контракту. Згідно з п. 2.3 у вартість товару включається упаковка, маркування та навантаження товару.

Пунктом 3.3 контракту № 16/01 від 16.01.2023 передбачено, що поставка товару здійснюється на умовах EXW Ліверпуль, Велика Британія, якщо інші умови не передбачені в специфікації.

Відповідно до додаткової угоди № 1 від 21.10.2024 до контракту № 16/01 пункт 3.1 контракту викладено в новій редакції, відповідно до якої поставка товару здійснюється на умовах FCA Ліверпуль, Велика Британія, якщо інші умови не передбачені в специфікації.

Згідно з п. 4.2 контракту № 16/01 від 16.01.2023 Покупець здійснює 100% попередню оплату вартості товару відповідно до умов, вказаних у інвойсі до кожної поставки.

14.11.2025 року Сторонами було підписано специфікацію №18, в якій зазначались умови оплати, найменування товарів та його ціна.

19.11.2025 року Продавець відвантажив на адресу Покупця товар - акумуляторні батареї в кількості та асортименті на загальну суму 75182,92 дол. США відповідно до комерційного інвойсу № INV0049907 від 19.11.2025 року.

25.11.2025 року декларант позивача, з метою митного оформлення вказаного товару, подав до Львівської митниці електронну митну декларацію МД №25UA209230112158U9, відповідно до якої було заявлено до митного оформлення імпортний товар з найменуванням, описом та характеристикою, зазначеними у графі 31 митної декларації (акумуляторні батареї в асортименті).

До митної декларації декларантом подано документи на підтвердження заявленої митної вартості: контракт № 16/01 від 16.01.2023 з додатком №1 від 21.10.2024 та додатком №2 від 08.11.2024; комерційний інвойс №INV0049907 від 19.11.2025; пакувальний лист DEL0049907 від 19.11.2025; CMR № 104763 від 19.11.2025; довідку про транспортні витрати №2025-09879 від 25.11.2025; рахунок на оплату №55 від 25.11.2025.

Відповідно до ч. ч. 3, 4 ст. 53 Митного кодексу України, відповідач витребував у позивача додаткові документи для підтвердження митної вартості товарів.

На вимогу митного органу декларантом надано: витяг з інтернет джерела по ціні; договір транспортного експедирування №2936 від 20.02.2025; специфікацію №18 від 14.11.2025 до контракту № 16/01 від 16.01.2023; транзитну декларацію Т1 25GB000060PSFGTRJ6 від 20.11.2025; копію експортної декларації MRN 25 GBCU2BICKHN52AA7 від 20.11.2025; копії видаткових накладних ФОП ОСОБА_1 №10 від 30.04.2024, №47 від 14.11.2024, №49 від 21.11.2024; свіфт від 14.11.2025, від 17.10.2025; копію договору перевезення вантажів №19328 від 18.11.2023; проформу-інвойс PFAKB06.2025 від 13.11.2025; заявку №2025-009879 від 18.11.2025; листування з виробником щодо ціни товару (комерційна пропозиція).

За результатами розгляду поданих документів, Львівська митниця відмовила у митному оформленні товарів за заявленою митною вартістю у зв`язку з прийняттям рішення про коригування митної вартості товарів №UA209000/2025/100471/2 від 25.11.2025. Відмову у митному оформленні товарів відповідач оформив карткою відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №UA209230/2025/003307 від 25.11.2025.

Відповідно до графи 33 вказаного рішення, митним органом встановлено наступні розбіжності:

- у гр.5 наданої до митного оформлення CMR № 104763 від 19.11.2025, не зазначено жодного документа що стосується даної поставки партії товару, що унеможливлює співставити її з даною партією товару;

-декларантом заявлено Контракт з виробником, однак товаросупровідні документи не містять відомості щодо виробника товару та торгівельну марка. Слід зазначити, що для підтвердження виробника товарів можуть бути надані документи, в тому числі:-копія ліцензії на виробництво товару;-копія нормативно-технічної документації на виготовлення товару;-копія сертифікату на систему якості товару; - копія сертифікату продукції власного виробництва; - копія свідоцтва про присвоєння товару штрихового коду EAN. Зазначені документи відсутні згідно графи 44 ЕМД;

- відповідно п. 3.1. Контракту 16/01 від 16.01.23 р., зазначено, що товар постачається на умовах EXW, якщо інші умови не вказані у Специфікації. У наданій до митного оформлення Специфікації №18 від 14.11.2025 р. відсутні умови поставки, а в інвойсі від 19.11.2025 р. за № INV0049907 вказано умови EXW. Слід зазначити що у гр. 20 МД зазначено умови поставки FCA, Liverpool;

- у наданому до митного оформлення інвойсі від 19.11.2025 № INV0049907 міститься посилання на Deliveri Note DEL0049907, проте даний документ до митного оформлення не подано. Крім того, вищевказаний інвойс не містить відомостей щодо уповноваженої особи експортера, що суперечить вимогам ст. 9 ЗУ «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» №996-XIV від 16.07.1999р. в якому передбачається що первинний обліковий документ повинен обов`язково містити в тому числі «особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції». Вищевказане може свідчити про недостовірність заявлених документів та наявність іншого первинного облікового документа;

- п.10 5 Контракту, передбачено, що будь-які зміни та доповнення до Контракту здійснені за умови, якщо вони вчинені у письмовій формі та підписані уповноваженими на те представниками сторін. У реквізитах Контракту відсутня печатка покупця, у зв`язку з чим неможливо перевірити договірні відносини за даним Контрактом;

- слід зазначити, що розмір транспортних витрат не пропорційно розбитий відносно всього кілометражу (відстань по іноземній території 2225,60 км, а вартість 149360,00 грн., що становить 67,11 грн/км, відстань по території України 70 км, а вартість 10174,00 грн., що становить 145,34 грн/км). Методичними рекомендаціями з формування собівартості перевезень (робіт, послуг) на транспорті, затвердженими наказом Міністерства транспорту України від 05,02.2001 №65 (далі-Методичні рекомендації), визначено єдині засади формування собівартості перевезень (робіт, послуг) на транспорті. Пунктом 49 розділу VI Методичних рекомендацій "Облік і калькулювання собівартості перевезень" визначено: "Вартість пально-мастильних та інших експлуатаційних матеріалів, витрачених на здійснення певних видів перевезень включається до їх собівартості за прямою ознакою. Якщо деякі мастильні та інші експлуатаційні матеріали неможливо віднести до певних видів перевезень, їх вартість включається у собівартість окремих об`єктів калькулювання шляхом розподілу пропорційно до вартості витраченого пального". Пунктом 51 Методичних рекомендацій аналогічний підхід застосовано до розподілу амортизаційних відрахувань. Таким чином, очевидним є факт, що рахунок від 25.11.2025 за № 55 містить відомості щодо вартості перевезень до перетину кордону України та після його перетину, які сформовані з порушенням принципів пропорційного розподілу. Крім того, у Заявці на перевезення №2025-09879 від 18.11.2025 р. та на договорі транспортного експедирування № 2936 від 20.02.2025 відсутні печатки замовника. Все вищезазначене не дає можливості митному органу здійснити контроль правильності визначення митної вартості товарів шляхом перевірки відомостей щодо числового значення складових митної вартості в частині отриманих транспортно-експедиторських послуг;

- експортна декларація країни відправлення 25GBCU2B1CKHN52AA7 від 20.11.2025 р. не містить будь-яких відміток митних органів країни відправлення, які підтверджують факт здійснення експорту оцінюваного товару;

- гр.70 «Призначення платежу» наданих до митного оформлення банківських документів SWIFT від 17.10.2025 та SWIFT від 14.11.2025 містяться посилання на документи, які до митного оформлення декларантом не надавались. Таким чином, вищевказані банківські документи неможливо прив`язати до даної поставки. Крім того вищезазначені банківські документи не можуть бути взяті до уваги в якості банківських платіжних документів, що стосуєються оцінюваного товару та підтверджують факт оплати, оскільки: згідно з нормами Закону України від 21 червня 2018 року № 2473-VІІІ «Про валюту і валютні операції» та Положення про здійснення операцій із валютними цінностями, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 02.01.2019 № 2 (далі - Положення № 2), для здійснення платіжної операції з переказу іноземної валюти використовується платіжна інструкція в іноземній валюті, реквізити якої передбачені Положенням про порядок виконання надавачами платіжних послуг платіжних інструкцій в іноземній валюті та банківських металах, затвердженим постановою Правління Національного банку України від 28.07.2008 № 216 (далі - Постанова № 216) не містять відміток виконавця надавача платіжних послуг, що свідчать про виконання операцій за таким банківським документом. Отже, декларантом не надано належних документальних підтверджень ціни, що фактично сплачена за оцінюваний товар, а саме банківських платіжних інструкцій, передбачених Положенням № 2 та Постановою № 216. Вищевикладене, не дає можливості митному органу здійснити контроль правильності визначення митної вартості товарів шляхом перевірки відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена за товари.

Митницею було застосовано метод 2ґ (ст. 64 МКУ) для визначення митної вартості.

Джерелом інформації для коригування митної вартості товару слугувала МД 25UA20919O020479U2 від 11.08.2025 р., де вартість товару з подібними характеристиками (Акумулятори електричні, свинцеві, прямокутної форми: Акумуляторна батарея 12В) становить 4,93 дол. США за кг. Коригування на обсяг партії товару, комерційні рівні та умови поставки не здійснювалося оскільки заявлені показники оцінюваної партії товару відповідають таким у джерелі.

Не погоджуючись із згаданими рішенням про коригування митної вартості товару та карткою відмови, позивач звернувся із даним позовом до суду.

Вважаючи протиправними такі дії відповідача, позивач звернувся до суду із даним позовом.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам суд керувався таким.

Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відносини з приводу митного контролю та митного оформлення товарів, транспортних засобів комерційного призначення, що переміщуються через митний кордон України, справлянням митних платежів регулюються положеннями Митного кодексу України від 13.03.2012 року № 4495-VI, з наступними змінами та доповненнями (далі - МК України).

Статтею 49 МК України передбачено, що митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Згідно ч. 1 ст. 52 МК України заявлення митної вартості товарів здійснюється декларантом або уповноваженою ним особою під час декларування товарів у порядку, встановленому розділом VIII цього Кодексу та цією главою.

Декларант або уповноважена ним особа, які заявляють митну вартість товару, зобов`язані: 1) заявляти митну вартість, визначену ними самостійно, у тому числі за результатами консультацій з митним органом; 2) подавати митному органу достовірні відомості про визначення митної вартості, які повинні базуватися на об`єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню; 3) нести всі додаткові витрати, пов`язані з коригуванням митної вартості або наданням митному органу додаткової інформації (ч.2 ст.52 МК України).

Відповідно до ч.1 ст.53 МК України у випадках, передбачених цим Кодексом, декларант подає митному органу документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення.

Частиною другою цієї ж норми передбачено, що документами, які підтверджують митну вартість товарів, є: 1) декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах п`ятій і шостій статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості; 2) зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності; 3) рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об`єктом купівлі-продажу); 4) якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; 5) за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; 6) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів; 7) ліцензія на імпорт товару, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню; 8) якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.

Як передбачено частиною третьою ст.53 МК України у разі якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, які мають вплив на правильність визначення митної вартості, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу митного органу зобов`язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) такі додаткові документи: 1) договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов`язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається; 2) рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом); 3) рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов`язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту); 4) виписку з бухгалтерської документації; 5) ліцензійний чи авторський договір покупця, що стосується оцінюваних товарів та є умовою продажу оцінюваних товарів; 6) каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару; 7) копію митної декларації країни відправлення; 8) висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини.

Забороняється вимагати від декларанта або уповноваженої ним особи будь-які інші документи, відмінні від тих, що зазначені в цій статті (ч.5 ст.53 МК України).

Відповідно до ч.1 ст.54 МК України контроль правильності визначення митної вартості товарів здійснюється митним органом під час проведення митного контролю і митного оформлення шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості.

Згідно із ч.2 ст.54 МК України контроль правильності визначення митної вартості товарів за основним методом - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту (вартість операції), здійснюється митним органом шляхом перевірки розрахунку, здійсненого декларантом, за відсутності застережень щодо застосування цього методу, визначених у частині першій статті 58 цього Кодексу.

Частиною третьою ст.54 МК України встановлено, що за результатами здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів митний орган визнає заявлену декларантом або уповноваженою ним особою митну вартість чи приймає письмове рішення про її коригування відповідно до положень статті 55 цього Кодексу.

Митний орган може відмовити у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю виключно за наявності обґрунтованих підстав вважати, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, у разі: 1) невірно проведеного декларантом або уповноваженою ним особою розрахунку митної вартості; 2) неподання декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій - четвертій статті 53 цього Кодексу, або відсутності у цих документах всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари; 3) невідповідності обраного декларантом або уповноваженою ним особою методу визначення митної вартості товару умовам, наведеним у главі 9 цього Кодексу; 4) надходження до митного органу документально підтвердженої офіційної інформації митних органів інших країн щодо недостовірності заявленої митної вартості (ч.6 ст.54 МК України).

Згідно із ч.1 ст.55 МК України рішення про коригування заявленої митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України з поміщенням у митний режим імпорту, приймається митним органом у письмовій формі під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості цих товарів як до, так і після їх випуску, якщо митним органом у випадках, передбачених частиною шостою статті 54 цього Кодексу, виявлено, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів.

Відповідно до ч.1 ст.57 МК України визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами: 1) основний - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції); 2) другорядні: а) за ціною договору щодо ідентичних товарів; б) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; в) на основі віднімання вартості; г) на основі додавання вартості (обчислена вартість); ґ) резервний.

Згідно із ч.2 ст.57 МК України основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору (вартість операції).

Частиною третьою цієї ж норми передбачено, що кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу.

Відповідно до ч.1 ст.64 МК України у разі якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом послідовного використання методів, зазначених у статтях 58-63 цього Кодексу, митна вартість оцінюваних товарів визначається з використанням способів, які не суперечать законам України і є сумісними з відповідними принципами і положеннями Генеральної угоди з тарифів і торгівлі (GAТТ).

Митна вартість, визначена згідно з положеннями цієї статті, повинна ґрунтуватися на раніше визнаних (визначених) митними органами митних вартостях (ч.2 ст.64 МК України).

Суд встановив, що позивачем одночасно із митною декларацією було надано відповідачу документи для підтвердження митної вартості товару і обраний основний метод її визначення за ціною договору купівлі-продажу (контракту), а також додаткові документи.

Відповідач надіслав декларанту, відповідно до вимог частин другої-третьої статті 53 МК України, вимогу про надання додаткових документів для підтвердження митної вартості товару, а саме: рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об`єктом купівлі-продажу); якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів; якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування; договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов`язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається; рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом); рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов`язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту); виписку з бухгалтерської документації; каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару; копію митної декларації країни відправлення; висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини.

Щодо наявності у відповідача правових підстав для надіслання вимог про надання додаткових документів, суд зазначає, що витребуванню підлягають лише ті документи, які дають можливість пересвідчитись у правильності чи помилковості задекларованої митної вартості, а визначення митної вартості не за першим методом можливе тільки тоді, коли подані документи є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності не спростовують сумнів у достовірності наданої інформації.

Митні органи мають право здійснювати контроль правильності обчислення декларантом митної вартості, але ці повноваження здійснюються у спосіб, визначений законом, зокрема, витребування додаткових документів на підтвердження задекларованої митної вартості може мати місце тільки у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей. Такі сумніви можуть бути зумовлені неповнотою поданих документів для підтвердження заявленої митної вартості товарів, невідповідністю характеристик товарів, зазначених у поданих документах, митному огляду цих товарів, порівнянням рівня заявленої митної вартості товарів з рівнем митної вартості ідентичних або подібних товарів, митне оформлення яких уже здійснено, і таке інше.

Наявність у митного органу обґрунтованого сумніву в правильності визначення митної вартості є обов`язковою, оскільки з цією обставиною закон пов`язує можливість витребування додаткових документів у декларанта та надає митному органу право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів.

Відтак наведені приписи зобов`язують митний орган зазначити конкретні обставини, які викликали відповідні сумніви, причини неможливості їх перевірки на підставі наданих декларантом документів, а також обґрунтувати необхідність перевірки спірних відомостей та зазначити документи, надання яких може усунути сумніви у їх достовірності.

Встановивши відсутність достатніх відомостей, що підтверджують задекларовану митну вартість товарів, митний орган повинен вказати, які саме складові митної вартості товарів є непідтвердженими, чому з поданих документів неможливо встановити дані складові, та які документи необхідні для підтвердження того чи іншого показника.

Натомість відповідач, не вказавши які саме складові митної вартості товарів є непідтвердженими, чому з поданих документів неможливо встановити дані складові, та які документи можуть їх підтвердити, поставив позивача у невизначене становище.

Суд також зазначає, що відсутність в рішенні про коригування митної вартості товарів інформації з належним обґрунтуванням того, що документи, подані декларантом для митного оформлення товару, є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності викликають сумнів у достовірності наданої інформації, витребування митницею додаткових документів без зазначення обставин, які ці документи повинні підтвердити, свідчать про протиправність рішення щодо застосування іншого, ніж основний метод, визначення митної вартості товарів.

У відповідності до ч.5 ст.242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

При розгляді справи суд враховує висновки Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладені у постанові від 29.01.2019 у справі №815/6827/17.

Суд встановив, що відповідачем під час запитування додаткових документів не було повідомлено позивачу, які саме підстави послугували причиною для запитування додаткових документів, а направлено запит про надання повного переліку документів, що передбачений ч. 3 ст. 53 МК України.

З цього приводу суд звертає увагу, в першу чергу, на те, що Верховний Суд у постанові від 23.01.2020 по справі № 804/4365/16 сформував правовий висновок щодо протиправності вимог митних органів надавати всі документи, передбачені ч. 3 ст. 53 МК України.

З огляду на вищевикладене, суд висновує, що вимога надати всі документи за загальним переліком, безвідносно їхньої релевантності в кожному конкретному випадку, є безпідставною та такою, що направлена на позбавлення декларанта можливості надати документи, які б стосувалися дійсних зауважень митного органу. Вимога із загальним переліком документів та без зазначення конкретних сумнівів митного органу може мати тільки одну мету - створення формальних підстав для відмови у визнанні митної вартості.

Неподання декларантом запитуваних митним органом документів, за відсутності обґрунтування неможливості визначення митної вартості товарів за першим методом, не є достатнім для висновку про наявність підстав для застосування митним органом іншого методу визначення митної вартості.

Аналізуючи наведені в оскаржуваному рішенні №UA209000/2025/100471/2 від 25.11.2025 про коригування митної вартості товарів підстави його винесення, суд зазначає наступне.

Щодо зауважень відповідача до CMR № 104763 від 19.11.2025, суд зазначає, що міжнародна автотранспортна накладна (CMR) є документом, який використовується для автомобільних перевезень та містить інформацію про вантаж, відправника, одержувача, маршрут, кількість, вагу та інші деталі перевезення.

Відповідно до п. 6 ч. 2 ст. 53 МК України документами, які підтверджують митну вартість товарів, є транспортні документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів.

У постанові від 20.06.2023 у справі №380/1221/20 Верховний Суд, зокрема, вказав, що у процедурах контролю за митною вартістю товару предметом доказування є ціна товару та інші складові митної вартості товару. Відповідно до ст. 4 Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів, складанням вантажної накладної підтверджується договір перевезення. Таким чином, умови міжнародного перевезення товарів не стосуються й безпосередньо не впливають на ціну товару. У зв`язку з чим, самі по собі недоліки щодо оформлення вантажних накладних ЦМР, не є такими, що можуть бути підставою для сумніву щодо правильності визначення митної вартості товарів.

Щодо зауважень відповідача про неподання декларантом сертифікату походження товару та відомостей про виробника товару і торгівельну марку, суд зазначає, що такі не є тими документами, які містять відомості щодо складових ціни товару, а тому жодним чином не впливають на митну вартість товару.

Відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 53 МК України, саме рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа є документами, що підтверджують митну вартість товарів.

Суд зауважує, що такі документи як сертифікат походження товару чи технічна специфікація чи технічна інформація чи свідоцтво про присвоєння товару штрихового коду EAN не є тими документами, які в розумінні ст. 53 МК України підтверджують заявлену митну вартість товару.

Отже, вказані зауваження відповідача судом до уваги не беруться.

Щодо зауважень митного органу стосовно умов поставки EXW/FCA, суд зазначає, що додатковою угодою № 1 від 21.10.2024 до Контракту № 16/01 від 16.01.2023 сторонами змінено умови поставки: пункт 3.1 контракту викладено у новій редакції, відповідно до якої поставка товару здійснюється на умовах FCA Ліверпуль, Велика Британія, якщо інші умови не передбачені в специфікації.

Згідно додаткової угоди № 2 від 08.11.2024, Контракт № 16/01 викладено в новій редакції українською мовою, у якій пункт 3.1 також встановлює умови поставки FCA Ліверпуль, Велика Британія.

Отже, вказані зауваження відповідача судом до уваги не беруться.

Щодо зауважень відповідача про неподання документа Deliveri Note DEL0049907, суд зазначає, що на підтвердження митної вартості товару позивачем до митного оформлення було подано вказаний інвойс, який містить інформацію про вартість товару, а надання документу Deliveri Note DEL0049907 не передбачено МК України.

Щодо зауважень відповідача що інвойс не містить відомостей щодо уповноваженої особи експортера, суд зазначає, що інвойс було виписано нерезидентом України, тому жодного відношення до вказаного нерезидента вимоги Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» не мають, а вимоги митного органу в цій частині є неправомірними.

Крім цього, пунктами 9.4 та 9.8 Рекомендацій Європейської економічної комісії ООН від 29.03.2001 №18 «Заходи щодо спрощення процедур міжнародної торгівлі» (ECE/TRADE/271) передбачено рекомендації уникати внесення «від руки» підписів на паперових документах, якщо це можливо. Таким чином, у випадку інвойсу підпис не є обов`язковим реквізитом для рахунків у сфері ЗЕД.

Листом Державної митної служби України від 01.03.2011 №11/3-10.10/3339-ЕП «Щодо необхідності наявності підпису особи на рахунках» (з посиланням на Рекомендації Ради Митного Співробітництва від 16.05.79, рекомендації ЄЕК ООН 1982 №18 та 1983 «Формуляр-зразок уніфікованого рахунку для міжнародної торгівлі») чітко роз`яснено: відсутність підпису на поданому для митного контролю рахунку (Invoice), складеному нерезидентом, не є підставою для відмови в митному оформленні товарів.

Щодо зауваження митного органу про відсутність печатки покупця у реквізитах Контракту, суд зазначає наступне.

Згідно Постанови Верховної Ради України від 19.06.1992 № 2479-ХІІ Україна приєдналась до Конвенції про створення Ради Митного Співробітництва 1950 року.

Рекомендаціями Ради від 16.05.1979 членам Ради та членам Організації Об`єднаних Націй або її спеціалізованим агентствам, митним або економічним Об`єднанням рекомендовано приймати комерційні рахунки, складені у будь-який спосіб, наприклад, методом одноразового запису, у випадках, коли представлення комерційного рахунку потрібне у зв`язку з митним очищенням товарів, а також утриматись від вимоги підпису для митних цілей на комерційних рахунках, представлених на підтвердження декларації на товари.

На дотримання зазначених рекомендацій звертає увагу Європейська економічна комісія ООН (рекомендації СЕК ООН 1982 року № 18 «Заходи щодо спрощення процедур міжнародної торгівлі» та 1983 року №6 «Формуляр-зразок уніфікованого рахунку для міжнародної торгівлі»).

Рекомендацією СЕК ООН 2001 року № 18 «Заходи щодо спрощення процедур міжнародної торгівлі» (переглянутою) пропонується по можливості уникати внесення від руки підписів або еквівалентних їм відміток на паперових документах (наприклад, на рахунках-фактурах).

У постанові від 16.04.2019 у справі № 815/6698/17 Верховний Суд вказав, що відсутність на специфікаціях до контракту печатки фірми-відправника, відсутності печатки та підпису відповідальної особи на інвойсі не вказують на їх недійсність, та не впливають на числові значення складових митної вартості товарів.

Крім цього, Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо використання печаток юридичними особами та фізичними особами - підприємцями» від 23.03.2017 № 1982-VIII частину першу статті 58-1 Господарського кодексу України викладено у такій редакції: «Суб`єкт господарювання має право використовувати у своїй діяльності печатки. Використання суб`єктом господарювання печатки не є обов`язковим».

Отже, жодними нормами законодавства не передбачено обов`язкову вимогу щодо використання печаток суб`єктами господарювання під час здійснення господарської діяльності.

Отже, вказане зауваження відповідача є безпідставним.

Щодо зауваження відповідача що розмір транспортних витрат не пропорційно розбитий відносно всього кілометражу, суд зазначає таке.

Суд критично ставиться до твердження відповідача щодо того, що розмір транспортних витрат (автомобільного перевезення) не відповідає Методичними рекомендаціями з формування собівартості перевезень (робіт, послуг) на транспорті, затвердженим наказом Міністерства транспорту України від 05.02.2001 №65, оскільки такий нормативний акт містить лише рекомендаційний характер, що підтверджується п.2 цих же Методичних рекомендацій, де зазначено, що Рекомендації можуть застосовуватись для цілей планування, ведення обліку і калькулювання собівартості перевезень вантажів і пасажирів, робіт і послуг, пов`язаних з транспортним процесом, як на транспортних підприємствах, так і на інших підприємствах, що виконують зазначені роботи (послуги), незалежно від форм власності і підпорядкування, але з врахуванням технологічних і організаційних особливостей кожного підприємства.

В довідці про транспортні витрати від 25.11.2025 №2025-09879 від експедитора ФОП ОСОБА_2 прямо зазначено суму витрат від місця навантаження (м. Ліверпуль, Велика Британія) до митного кордону України, та від м/п Краківець до м. Львів.

Митний кодекс (ст. 53) вимагає надати транспортні документи та документи, що містять відомості про вартість перевезення. Довідка від експедитора з відокремленою сумою до кордону є саме таким належним документом.

Крім цього, транспортні витрати підтверджені рахунком від експедитора №55 від 25.11.2025 та Заявкою №2025-09879 від 18.11.2025 до договору №2936 від 20.02.2025.

Ані Митний кодекс України, ані жоден інший нормативний акт не містить вимоги про обов`язкове зазначення «загального кілометражу» в рахунках або довідках про транспортні витрати. Ціна перевезення є договірною. Якщо експедитор визначив вартість відрізка шляху до кордону у фіксованій сумі, декларант має включати саме цю фактичну суму, а не вираховувати її математично через кілометри.

Митниця стверджує, що не може перевірити правильність розрахунку. Проте декларант не зобов`язаний розкривати внутрішню бухгалтерію перевізника (як саме той рахує свою рентабельність). Дані в Декларації митної вартості (ДМВ) повністю збігаються з даними Довідок про транспортні витрати та рахунках-фактурах на перевезення.

Отже, відсутність у транспортних документах відомостей про загальний кілометраж не є свідченням недостовірності даних про митну вартість, оскільки вартість перевезення підтверджена довідкою експедитора, яка містить чітке виокремлення витрат до кордону України, що відповідає вимогам п. 6 ч. 10 ст. 58 МК України».

Враховуючи вищевказане, суд відхиляє зауваження відповідача щодо того, що розмір транспортних витрат (автомобільного перевезення) не пропорційно розбитий відносно всього кілометражу, оскільки обґрунтування цього судження не доведено митним органом.

Щодо зауваження митного органу про відсутність в експортній декларації країни відправлення будь-яких відміток митних органів країни відправлення, суд зазначає, що митна декларація країни відправлення за змістом ч. 2 ст. 53 МК України не є основним документом, який підтверджують митну вартість товарів.

Відповідно до п. 7 ч. 3 ст. 53 МК України копія митної декларації країни відправлення є додатковим документом, що подається (за наявності) декларантом для підтвердження заявленої митної вартості товарів.

Вказані висновки узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 09.04.2021 у справі №804/5143/16.

При цьому, позивач не впливає на заповнення експортної декларації, тож форма та зміст залежить тільки від продавця.

Суд наголошує, що вказані відповідачем обставини жодним чином не свідчать про наявність розбіжностей чи відсутність всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, або наявність ознак не автентичності поданих до митного оформлення документів.

Щодо зауваження відповідача до банківських документів SWIFT від 17.10.2025 та від 14.11.2025, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 40 Закону України «Про платіжні послуги» платіжна інструкція має містити інформацію, що дає змогу надавачу платіжних послуг ідентифікувати особу платника та отримувача за платіжною операцією, рахунки платника та отримувача, надавачів платіжних послуг платника та отримувача, суму платіжної операції та іншу інформацію (реквізити), необхідну для належного виконання платіжної операції.

Частина сьома статті 40 Закону України «Про платіжні послуги» визначає, що Національний банк України у своїх нормативно-правових актах визначає обов`язкові реквізити платіжних інструкцій, особливості їх оформлення, захисту, прийняття до виконання. Так, Положенням про порядок виконання надавачами платіжних послуг платіжних інструкцій в іноземній валюті та банківських металах, затвердженим постановою Правління Національного банку України 28.07.2008 № 216 (у редакції постанови Правління Національного банку України 25.08.2022 № 189 (далі за текстом - Постанова №216), а саме розділом 2 - Порядок оформлення платіжної інструкції в іноземній валюті або банківських металах, п. 14 передбачено обов`язкові реквізити, які має містити платіжна інструкція в іноземній валюті або банківських металах.

Суд зазначає, що банківські платіжні документи, подані до митного оформлення, містять усі необхідні реквізити, визначені законодавством для можливості ідентифікації даних платіжних інструкцій, що стосуються оцінюваних товарів.

У Постанові №216 не вказано, що платіжна інструкція повинна містити обов`язковий реквізит найменування платника, зокрема, п.п. 3 п. 14 Постанови №216 визначено, що платіжна інструкція в іноземній валюті повинна містити або унікальний ідентифікатор платника або найменування (повне або скорочене) платника.

Відповідно до статті 12 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» перевірка цілісності електронного документа проводиться шляхом підтвердження удосконаленого або кваліфікованого електронного підпису чи печатки, а в разі накладання на електронний документ електронного підпису чи печатки іншого виду - із застосуванням інших засобів і методів захисту інформації з дотриманням вимог законодавства у сфері захисту інформації.

Відповідно до пункту 7 Положення про використання електронного підпису та електронної печатки, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 20.12.2023 № 172, установа зобов`язана забезпечити можливість перевірки цілісності та справжності електронних документів, створених з використанням технології, визначеної установою. Обов`язок доведення цілісності та справжності електронних документів, створених з використанням технології, визначеної установою, покладається на установу (незалежно від технологічних можливостей і компетенцій персоналу установи).

Згідно з пунктом 26 Положення №216 надавач платіжних послуг повинен перевірити відповідність заповнення реквізитів платіжної інструкції в іноземній валюті або банківських металах вимогам розділу II цього Положення та реквізитам, зазначеним у документах, які відповідно до нормативно-правових актів Національного банку з питань валютного регулювання є підставою для здійснення перерахування коштів в іноземній валюті або банківських металах з рахунку платника, а також поштові та платіжні реквізити контрагентів.

Позивач надав митному органу електронні платіжні інструкції, що були сформовані з використанням банківського платіжного застосунку, та містили електронний підпис відповідальної особи платника. Перевірка наявності такого підпису та цілісності електронних документів була здійснена банком перед проведенням платежу відповідно до затвердженого порядку. Наявність всіх обов`язкових реквізитів платіжних інструкцій, в тому числі підпису платника, є обов`язковою умовою для виконання банком таких платіжних інструкцій та перерахування коштів. Відтак, наявність на SWIFT від 17.10.2025 та від 14.11.2025 відмітки банку про проведення платежу, свідчить про відповідність цих платіжних інструкцій вимогам Положення №216 та наявність електронного підпису уповноваженої особи платника.

Таким чином, банківські платіжні документи містять усі обов`язкові реквізити, передбачені законодавством, а тому є підтверджуючими документами, що посвідчують здійснену позивачем на рахунок контрагентів оплату за товар, що поставляється.

Таким чином, на переконання суду, декларант надав відповідачу всі необхідні документи, які давали можливість встановити дійсну митну вартість товару, а підстав для невизнання позивачем заявленої митної вартості не було.

Таким чином, доводи митного органу про наявність розбіжностей у поданих до митного оформлення документах викликані безпідставними припущеннями. Суд погоджується із позивачем, що надані до митного оформлення товару документи дозволяли визначити складові митної вартості імпортованого товару та їх числові значення. А митним органом не обґрунтовано, яким чином вищевикладені обставини впливають на рівень митної вартості ввезеного товару.

Оцінюючи оскаржуване рішення про коригування митної вартості товару в частині, що стосується визначення митної вартості товару за резервним методом, суд враховує, що письмове рішення митниці про коригування заявленої митної вартості товарів відповідно до закону має містити: наявну в митного органу інформацію (у тому числі щодо числових значень складових митної вартості, митної вартості ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, інших умов, що могли вплинути на ціну товарів), яка призвела до виникнення сумнівів у правильності визначення митної вартості та до прийняття рішення про коригування митної вартості, заявленої декларантом; обґрунтування числового значення митної вартості товарів, скоригованої митним органом, та фактів, які вплинули на таке коригування. Таким чином, у рішенні про коригування заявленої митної вартості, крім номера та дати митних декларацій, які були взяті за основу для визначення митної вартості оцінюваних товарів, орган доходів і зборів повинен також навести пояснення щодо зроблених коригувань на обсяги партії ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, умов поставки, комерційних умов тощо та зазначити докладну інформацію і джерела, які використовувалися митним органом при визначенні митної вартості оцінюваних товарів із застосуванням резервного методу

В оскаржуваному рішенні про коригування митної вартості товарів відсутнє належне обґрунтування неможливості застосування методів 2а, 2б, 2в, 2г. Застосування резервного методу та визначення митної вартості імпортованого товару обґрунтовано митницею використанням інформації з баз даних ЄАІС Держмитслужби та зазначенням номеру та дати митної декларації для товару, та вартості такого товару.

В графі 33 оскаржуваного рішення про коригування митної вартості вказано номер та дату митної декларації № 25UA209190020479U2 від 11.08.2025, що слугувала джерелом інформації для прийняття рішення про коригування митної вартості. При цьому відповідач не пояснив аргументацію обрання саме цієї декларації в якості джерела інформації для визначення митної вартості, а не будь-яких інших.

У постанові від 08.02.2019 року у справі №825/648/17 Верховний Суд зазначив, що рішення про коригування митної вартості товару не може базуватися виключно на інформації ЄАІС ДФС України, оскільки порядок її формування, ведення, отримання інформації, а також порядок використання її даних суб`єктами господарських відносин при здійсненні ними зовнішньоекономічної діяльності МК України не передбачено. Також слід врахувати, що в ЄАІС ДФС України відсутня інформація про коригування заявленої митної вартості товарів, а також інформація щодо судових рішень з питань визначення митної вартості товарів та методів її визначення, у зв`язку з чим така інформаційна база не містить всіх об`єктивних даних щодо імпортованих в Україну товарів, які підтверджуються документально та підлягають обчисленню.

Верховний Суд також вказав, що рішенні про коригування заявленої митної вартості, крім номера та дати митних декларацій, які були взяті за основу для визначення митної вартості оцінюваних товарів, митний орган повинен також навести пояснення щодо зроблених коригувань на обсяги партії ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, умов поставки, комерційних умов тощо та зазначити докладну інформацію і джерела, які використовувалися митним органом при визначенні митної вартості оцінюваних товарів із застосуванням другорядних методів.

У даній справі в оскаржуваному рішенні митний орган не навів жодних пояснень чи розрахунків щодо здійснених коригувань, а також детальної інформації про товари, які було використано в якості джерела інформації, про числові значення митної вартості таких товарів, умови поставки, країну походження, фактурну вартість, діапазон декларованих цін за ідентичні чи подібні товари тощо. Тому зазначення лише номера та дати митної декларації, яка з неочевидних суду причин була взята за основу для визначення митної вартості оцінюваних товарів, без будь-якого обґрунтування її вибору, без пояснення критеріїв відбору, а також докладної інформації щодо номенклатури, характеристик товару, умов поставки тощо не підтверджує обґрунтованість визначеної відповідачем митної вартості товару та свідчить про свавільність оскаржуваного рішення.

Враховуючи наведені мотиви, суд робить висновок, що оскаржуване рішення про коригування митної вартості товарів є необґрунтованим, а відповідач не довів правомірності прийнятих ним рішення про коригування митної вартості товарів в частині визначення митної вартості імпортованого товару.

З огляду на викладене, суд робить висновок про те, що оскаржуване рішення відповідача про коригування митної вартості товарів № UA209000/2025/100471/2 від 25.11.2025 не відповідає вимогам чинного законодавства, а тому є протиправним та підлягає скасуванню.

Щодо визнання протиправною та скасування картки відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №UA209230/2025/003307 від 25.11.2025, суд зазначає, що у постанові від 23.07.2021 року у справі № 820/3979/17 Верховний Суд зазначив наступне: «Оскільки оскаржена в судовому порядку картка відмови носить похідний характер від прийнятих рішень про коригування митної вартості, вимогу про визнання її протиправною правомірно визнано судами обґрунтованою».

Відтак, беручи до уваги вказані висновки, адміністративний позов у цій частині також підлягає задоволенню.

При цьому, судом не беруться до уваги інші посилання відповідача, з огляду на встановлені обставини.

Згідно із вимогами статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки доказів, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд робить висновок про наявність підстав для задоволення позову повністю.

Щодо витрат позивача на професійну правничу допомогу, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про падання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає статі відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає статі в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

За правилами ч. 4 ст. 134 КАС України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відповідно до ч. 7 ст. 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Водночас обов`язок доведення неспівмірності таких витрат законом покладено на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, тобто, у даному випадку, на Львівську митницю.

У позовній заяві позивач вказав, що планує понести витрати на правову допомогу в розмірі 20000,00 грн.

Позивачем також подано до суду заяву про стягнення з відповідача понесені витрати на професійну правничу допомогу адвоката у розмірі 6656,00 грн.

На доказ понесених витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 6656,00 грн., до суду подано: договір про надання правової допомоги №23/23 від 01.11.2023, укладений між позивачем та Адвокатським об`єднанням «ЛЮРЦ»; додаткову угоду №12 від 10.12.2025 до договору; акт приймання-передачі наданих послуг від 05.05.2026 на суму 6656,00 грн.

Відповідно до п. 3.1. договору №23/23 від 01.11.2023, Клієнт оплачує послуги Адвокатського об`єднання, передбачені в розділі 1 цього Договору у розмірі, визначеному окремою угодою або в актах наданих послуг (виконаних робіт).

Згідно п. 3 додаткової угоди №12 від 10.12.2025, вартість послуг за ведення справи у судових органах становить 20000 грн. Остаточна вартість послуг визначається сторонами у акті приймання-передачі наданої правової допомоги (послуг) чи іншому аналогічному документі

Згідно Акту приймання-передачі наданих послуг від 05.05.2026, сума оплати за виконану роботу становить 6656,00 грн. (4,0 год. х 3320 х 0,5).

Відповідач у поданому до суду запереченні вказав, що заявлені представником позивача до відшкодування на загальну суму 6 656 грн витрат на правничу допомогу не відповідають реальності таких витрат, розумності їхнього розміру, а їх стягнення з відповідача становить надмірний тягар для такого, що суперечить принципу розподілу таких витрат. Заявлений розмір витрат являється не співмірним із складністю справи та виконаних адвокатами робіт (наданих послуг), із реальним часом витраченим адвокатами та із обсягом наданих адвокатами послуг (виконаних робіт). Просить відмовити у задоволенні вимоги про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу або зменшити розмір витрат.

Щодо обґрунтованості розміру заявлених витрат, суд зазначає таке.

З позиції суду розмір витрат на правову допомогу має бути співмірним зі складністю спору та виконаним адвокатом обсягом робіт, витраченим часом, ціною позову, значенням справи для сторони, в тому числі впливом на репутацію позивача, публічним інтересом до справи.

Суд звертає увагу, що при встановленні розміру гонорару за надання професійної правничої допомоги враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відповідно до ч. 9 ст. 139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з справ людини, як джерело права.

Частиною 2 ст. 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України», заява № 19336/04).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Водночас, для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок відповідача, має бути встановлено, що позов позивача задоволено, а також має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати позивача були необхідними, а розмір є розумний та виправданий, що передбачено у ст. 30 Законом України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність». Тобто, суд оцінює рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.

Аналіз наведених положень процесуального закону дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.

При цьому, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

Аналогічний правовий висновок зробив Верховний Суд у постанові від 26 червня 2019 року при розгляді справи №200/14113/18-а.

У постанові від 20.10.2021 у справі № 757/29103/20-ц Верховний Суд вказав, що відмова у відшкодуванні витрат на правничу допомогу через відсутність доказів фактичної оплати вказаних послуг до моменту розподілу їх між сторонами у справі не узгоджується з нормами чинного процесуального законодавства та наведеними висновками Верховного Суду. Аналогічний підхід застосовує і ЄСПЛ. Так, у Рішенні по справі «Бєлоусов проти України» (Заява № 4494/07) ЄСПЛ дійшов висновку, що витрати, які мають бути сплачені за договором адвокату, необхідно розглядати як фактично понесені: « 115. Суд зазначає, що хоча заявник ще не сплатив адвокатський гонорар, він має сплатити його згідно із договірними зобов`язаннями. Як видно з матеріалів справи, п. Бущенко представляв заявника протягом провадження у Суді, отже, має право висувати вимоги щодо сплати гонорару згідно з договором. Відповідно Суд вважає витрати за цим гонораром «фактично понесеними» (див. вищезазначене рішення у справі «Савін проти України» (Savin V. Ukraine), n. 97)».

Тож, на основі наведеного, суд не вбачає, що подані позивачем докази є недостатніми аби встановити обсяг і оплатність наданих адвокатом послуг позивачеві для підготовки та вирішення цієї справи у суді першої інстанції.

Аналіз наведених положень процесуального закону дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.

Також Касаційний цивільний суд Верховного Суду у постанові від 13.03.2025 у справі №275/150/22 вказав, що зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони із обґрунтуванням недотримання вимог щодо співмірності витрат із складністю справи, обсягом і часом виконання робіт. Саме сторона, яка зацікавлена у відшкодуванні витрат на професійну правничу допомогу, повинна вжити необхідних заходів для їх стягнення з іншої сторони. Водночас інша сторона має право висловлювати заперечення проти таких вимог, що виключає можливість ініціативи суду щодо відшкодування витрат без відповідних дій з боку зацікавленої сторони.

Аналогічну за своїм змістом правову позицію висловлено Верховним Судом у постанові від 22.01.2025 у справі №540/5794/21.

У постанові від 11.03.2025 у справі №260/4202/24 Верховний Суд зазначив, що суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг. У застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який, тим не менш, повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у частині п`ятій статті 134 КАС України. Однак, ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка вказує на неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності заявлених витрат цим критеріям.

Таким чином, обов`язковою підставою для застосування судом критеріїв співмірності витрат на правничу допомогу, передбачених ч. 5 ст. 134 КАС України, є подання іншою стороною обґрунтованого заперечення щодо заявленого до стягнення розміру витрат на правничу допомогу.

Враховуючи викладене, оцінивши наявні у матеріалах справи докази, перевіривши відповідність заявленої до стягнення суми наданому обсягу адвокатських послуг, суд вважає, що обґрунтованим, об`єктивним і таким, що підпадає під критерій розумності, є визначення вартості послуг адвоката у сумі 4000 грн, саме ця сума судових витрат на правничу допомогу адвоката підлягає присудженню на користь позивача.

Що стосується судового збору, то, у відповідності до вимог ст.139 КАС України, такий підлягає стягненню на користь позивача.

Керуючись статтями 242-246, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ухвалив:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Визнати протиправними та скасувати рішення Львівської митниці про коригування митної вартості товарів №UA209000/2025/100471/2 від 25.11.2025 та картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №UA209230/2025/003307 від 25.11.2025.

3. Стягнути на користь фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Львівської митниці (вул. Т. Костюшка, 1, м. Львів, код ЄДРПОУ 43971343) судовий збір у розмірі 8537 (вісім тисяч п`ятсот тридцять сім) грн. 84 коп. та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 4000 (чотири тисячі) грн. 00 коп.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Повний текст судового рішення складено 09.09.2026 року.

СуддяКостецький Назар Володимирович