Решение № 139582202, 07.09.2026, Лебединський районний суд Сумської області

Справа № 950/2393/26

Номер провадження 2/950/1266/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 вересня 2026 року Лебединський районний суд Сумської області

в складі: головуючого судді Чхайло О. В.,

при секретарі судового засідання Лєсній Н.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Лебединської міської ради про визнання права власності не нерухоме майно за набувальною давністю,

ВСТАНОВИВ:

Позивачка звернулася до суду з даним позовом, в якому просила визнати за нею право власності на двохкімнатну квартиру під АДРЕСА_1 частину підвалу цегляного під житловим будинком під літ. «п/д», 1/3 частину сараю шлакоблочного під літ. «Б», 1/3 частину огорожі під № 1-2, що знаходяться по АДРЕСА_2 , за набувальною давністю.

Вимоги ОСОБА_1 мотивовані тим, що з липня 2014 року по теперішній час вона проживає по АДРЕСА_3 . Вказані квартири розташовані у одноповерховому трьохквартирному житловому будинку та фактично є об`єднаними в одне житлове приміщення. Перед заселенням у зазначене житло вона мала домовленість про проживання у зазначених квартирах та отримала ключі від помешкання у ОСОБА_2 , яка надала їй житло в користування та розпорядження на невизначений строк. В подальшому з ОСОБА_2 вони домовилися про купівлю-продаж квартири, але перед оформленням угоди позивачка дізналася, що фактично за документами дане житло складається з двох квартир, а також те, що на праві власності ОСОБА_2 належить лише одна квартира АДРЕСА_4 . Тому право власності позивачка набула лише на квартиру АДРЕСА_4 , з відповідною частиною (у розмірі 1/3 частки) підвалу під житловим будинком та надвірних споруд.

На час зайняття позивачкою вказаного житлового приміщення власник квартири АДРЕСА_5 чи інші особи, які б претендували на проживання або набуття права власності на неї, були невідомі та відсутні. У період з липня 2014 року по теперішній час жодна особа претензій щодо користування та розпоряджання зазначеною квартирою не заявляла та осіб, які б мали наміри на набуття права власності на дане нерухоме майно не було. У 2026 році встановлено, що 25.04.2003 на підставі договору дарування право власності на квартиру зареєстровано за ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 . Єдиним родичем та спадкоємцем останньої був її онук ОСОБА_4 , який свідоцтво про право на спадщину не отримував та помер ІНФОРМАЦІЯ_2 . Спадкоємці останнього відсутні.

Зважаючи на те, що з липня 2014 року і по теперішній час позивачка одноособово, добросовісно, відкрито та безперервно користується вказаним майном, яке отримала з підстав, достатніх для того, щоб мати право власності на нього і яке більше 12 років не має свого власника, враховуючи, що вона використовує квартиру для постійного проживання та здійснює її обслуговування і в подальшому має намір нею володіти, користуватися та розпоряджатися, однак оформити право власності у позасудовому порядку можливості не має, ОСОБА_1 вважає, що за нею може бути визнано право власності на спірне майно за набувальною давністю.

Сторони в судове засідання не з`явилися.

Позивача в наданій заяві просили справу розглянути без її участі. Позовні вимоги підтримує повністю та просить їх задовольнити.

Представниця відповідача також надала заяву, в якій просила розгляд справи проводити за відсутності представника міської ради. При прийнятті рішення покладається на розсуд суду, просить його ухвалити відповідно до вимог чинного законодавства.

Беручи до уваги, що розгляд справи здійснюється судом за відсутності всіх учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється (ч. 2 ст. 247 ЦПК України).

Дослідивши матеріали справи, суд зазначає наступне.

Судовим розглядом установлено, що відповідно до рішенням Лебединського районного суду Сумської області від 07.08.2024 позивачка є власником квартири під АДРЕСА_4 з відповідною частиною надвірних будівель та споруд (у розмірі 1/3 частки), які розташовані по АДРЕСА_2 , що були придбані нею у ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу, укладеного 09.09.2021 (а.с. 10-11, 12).

За вказаною адресою ОСОБА_1 фактично проживає з липня 2014 року та користується й розпоряджається квартирами АДРЕСА_5 та АДРЕСА_4 , несе всі витрати, пов`язані з їх утриманням, що підтверджується довідкою депутата міської ради, виданою з пояснень свідків ОСОБА_5 та ОСОБА_6 (а.с. 21).

Позивачка зазначає, що вказані квартири АДРЕСА_5 та АДРЕСА_6 розташовані поруч та фактично є об`єднаними в одне житлове приміщення, якими вона почала користуватися у 2014 році за домовленістю з ОСОБА_2 , що визнається та не оспорюється стороною відповідача.

В той же час судовим розглядом установлено, що на підставі договору дарування від 24.04.2003 право власності на квартиру АДРЕСА_5 в зазначеному будинку зареєстровано за ОСОБА_3 (а.с. 13), яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 14).

Після смерті ОСОБА_3 заведена спадкова справа за заявою її онука ОСОБА_4 , спадкоємця за заповітом, який свідоцтво про право на спадщину на спірне майно не отримував (а.с. 31-40).

Відповідно до відомостей у вигляді витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про смерть (а.с. 41, 42-43), наданого Роздільнянським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Роздільнянському районі Одеської області, ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Відомості про наявність заведеної спадкової справи після смерті останньої та наявність спадкоємців суду надані не були та матеріали справи не містять.

Таким чином, встановлено, що ОСОБА_1 у період з липня 2014 року по теперішній час фактичного користується та розпоряджається спірною квартирою, власники якої відсутні. Жодні особи претензій щодо такого володіння не заявляють. Осіб, які б мали наміри на набуття права власності на дане нерухоме майно, не встановлено.

Відповідно до проведеної технічної інвентаризації та складеного на її підставі технічного паспорту (а.с. 15-19, 20) квартира (разом з приналежними їй надвірними будівлями та спорудами) має наступні характеристики: двохкімнатна квартира АДРЕСА_5 у житловому будинку під літ. «А», 1918 року побудови, загальною площею 32,0 кв. м, житловою 23,0 кв. м, підвал цегляний під жилим будинком під літ. «п/д» (1/3 частина), сарай шлакоблочний під літ. «Б» (1/3 частина), огорожа під № 1-2 (1/3 частина).

Вирішуючи спірні правовідносини, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Згідно з п. 1 ст. 6 Європейської Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, ратифікованої Україною, Законом України №475/97-ВР від 17.07.1997 року, яка відповідно до ст. 9 Конституції України є частиною національного законодавства України, кожна людина при визначенні її громадянських прав та обов`язків має право на справедливий розгляд справи незалежним та безстороннім судом.

Відповідно до вимог ст. 55 Конституції України кожному гарантується судовий захист його прав і свобод.

Згідно з частиною першою статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно з положеннями ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

За змістом ст. ст. 12, 13 ЦПК України суд розглядає справи на принципах змагальності і диспозитивності, не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Правовий інститут набувальної давності опосередковує один із первинних способів виникнення права власності, тобто це такий спосіб, відповідно до якого право власності на річ виникає вперше або незалежно від права попереднього власника на цю річ, воно ґрунтується не на попередній власності та відносинах правонаступництва, а на сукупності обставин, зазначених у частині першій статті 344 ЦК України, а саме: наявність суб`єкта, здатного набути у власність певний об`єкт; законність об`єкта володіння; добросовісність заволодіння чужим майном; відкритість володіння; безперервність володіння; сплив установлених строків володіння; відсутність норми закону про обмеження або заборону набуття права власності за набувальною давністю. Для окремих видів майна право власності за набувальною давністю виникає виключно на підставі рішення суду (юридична легітимація).

Можливість пред`явлення до суду позову про визнання права власності за набувальною давністю випливає з положень статей 15, 16 ЦК, а також частини четвертої статті 344 ЦК, згідно з якими захист цивільних прав здійснюється судом шляхом визнання права. У зв`язку з цим особа, яка заявляє про давність володіння і вважає, що у неї є всі законні підстави бути визнаною власником майна за набувальною давністю, має право звернутися до суду з позовом про визнання за нею права власності.

Відповідно до ч.1 ст. 344 ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п`яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом.

Згідно з ч. 4 ст. 344 ЦК України право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається за рішенням суду.

При вирішенні спорів про набувальну давність необхідно враховувати добросовісність саме на момент передачі позивачу майна (речі), тобто на початковий момент, який буде включатися у повний строк давності володіння, визначений законом. Позивач, як незаконний володілець, протягом всього часу володіння майном повинен бути впевнений, що на це майно не претендують інші особи, і він отримав це майно з підстав, достатніх для того, щоб мати право власності на нього. Позов про право власності за давністю володіння не може пред`явити законний володілець, тобто особа, яка володіє майном з волі власника і завжди знає хто є власником.

За набувальною давністю може бути набуто право власності на нерухоме майно, яке не має власника, або власник якого невідомий, або власник відмовився від права власності на належне йому нерухоме майно та майно, що придбане добросовісним набувачем і у витребуванні якого його власнику було відмовлено.

Така правова позиція викладена у п. 6 Постанови спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про практику застосування судами законодавства під час розгляду цивільних справ про захист права власності та інших речових прав» за №24-150/0/4-13 від 28.01.2013.

Відповідачем за позовом про визнання права власності за набувальною давністю є попередній власник майна або його правонаступник. У разі якщо попередній власник нерухомого майна не був і не міг бути відомим давнісному володільцю, то відповідачем є орган, уповноважений управляти майном відповідної територіальної громади (п. 13 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ №5 від 07.02.2014 «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав»).

Відповідно до роз`яснень, викладених у п. 9 вищезазначеної постанови Пленуму, при вирішенні спорів, пов`язаних із набуттям права власності за набувальною давністю, суди мають враховувати, що для набуття права власності за набувальною давністю відповідно до зазначеної статті повинні існувати наступні ознаки: володіння має бути добросовісним, тобто володілець не знав і не міг знати про те, що він володіє чужою річчю; володіння має бути відкритим, очевидним для всіх третіх осіб, які повинні мати можливість спостерігати за ним; володіння має бути безперервним протягом визначених законом строків.

Таким чином, ознаками володіння, необхідними для набуття права власності за набувальною давністю є добросовісне, відкрите та безперервне володіння, які повинні мати місце одночасно.

Добросовісність передбачає, що володілець майна не знав і не міг знати про те, що він володіє чужим майном, тобто ті обставини, які обумовили його володіння, не давали і не могли давати володільцю сумніву щодо правомірності його володіння майном.

Зокрема, володілець за давністю є незаконним володільцем, про що зазначено в ч. 1 ст. 344 ЦК України (особа заволоділа чужим майном). Право власності на стороні володільця за давністю виникає поза волею та незалежно від волі колишнього власника. При цьому добросовісне володіння означає, що особа не знала і не повинна була знати, що володіє річчю незаконно.

Верховний Суд України, узагальнюючи судову практику, прийшов до висновку, що виходячи зі змісту ст. 344 ЦК, обставинами, які мають значення для справи, і які повинен довести позивач, є такі: 1) майно може бути об`єктом набувальної давності; 2) добросовісність володіння; 3) відкритість володіння; 4) давність володіння та його безперервність; 5) відсутність інших осіб, які претендують на це майно; 6) відсутність титулу (підстави) у позивача для володіння майном та набуття права власності.

Безтитульність володіння передбачає, що право власності у володільця за давністю виникає поза волею і незалежно від волі колишнього власника. Крім того, оскільки право власності за набувальною давністю набувається за рішенням суду, то на момент прийняття рішення право володіння позивача не має бути припинено. Тобто, під безтитульністю володіння слід розуміти фактичне володіння, яке не спирається на які-небудь правові підстави володіння чужим майном. Наявність у володільця певного юридичного титулу виключає застосування набувальної давності, але не позбавляє особу можливості набути право власності на таке майно у визначеному позасудовому порядку. Наявність у володільця певного юридичного документа, наприклад, договору найму, оренди, зберігання тощо, виключає застосування положень частини першої статті 344 ЦК України.

Велика Палата Верховного Суду наголосила, що набуття права власності за набувальною давністю можливе лише за наявності усіх вказаних умов у сукупності. При вирішенні спорів має значення факт добросовісності заявника саме на момент отримання ним майна (заволодіння майном), тобто на той початковий момент, який включається в повний давнісний строк володіння майном, визначений законом. Володілець майна в момент заволодіння ним не знає (і не повинен знати) про неправомірність заволодіння майном. Водночас він повинен бути впевнений у тому, що на це майно не претендують інші особи, і він отримав це майно за таких обставин і з таких підстав, які є достатніми для отримання права власності на нього.

Отже, йдеться про добросовісне, але неправомірне, в тому числі безтитульне, заволодіння майном особою, яка надалі претендуватиме на набуття цього майна у власність за набувальною давністю.

Відкритість володіння майном означає, що володілець володіє річчю відкрито, без таємниць, не вчиняє дій, спрямованих на приховування від третіх осіб самого факту давнісного володіння. При цьому володілець не зобов`язаний спеціально повідомляти інших осіб про своє володіння. Володілець має поводитися з відповідним майном так само, як поводився б з ним власник.

Давнісне володіння є безперервним, якщо воно не втрачалося володільцем протягом усього строку, визначеного законом для набуття права власності на майно за набувальною давністю. При цьому втрата не зі своєї волі майна його володільцем не перериває набувальної давності в разі повернення майна протягом одного року або пред`явлення протягом цього строку позову про його витребування (абзац другий частини третьої статті 344 ЦК України); не переривається набувальна давність, якщо особа, яка заявляє про давність володіння, є правонаступником іншого володільця, адже в такому випадку ця особа може приєднати до часу свого володіння увесь час, протягом якого цим майном володіла особа, чиїм спадкоємцем (правонаступником) вона є (частина друга статті 344 ЦК України). Також не перериває набувальної давності здійснення володільцем фактичного розпорядження майном у вигляді передання його в тимчасове користування іншій особі.

Давнісне володіння має бути безперервним протягом певного строку, тобто бути тривалим. Тривалість володіння передбачає, що має спливти визначений у ЦК України строк, що різниться залежно від речі (нерухомої чи рухомої), яка перебуває у володінні певної особи.

Для нерухомого майна такий строк складає десять років.

Також для набуття права власності на майно за набувальною давністю закон не повинен обмежувати чи забороняти таке набуття. При цьому право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається виключно за рішенням суду.

Отже, набуття відповідною особою права власності за набувальною давністю можливе лише за наявності всіх указаних умов у сукупності.

За набувальною давністю може бути набуто право власності на нерухоме майно, яке не має власника, або власник якого невідомий, або власник відмовився від права власності на належне йому нерухоме майно та майно, що придбане добросовісним набувачем і у витребуванні якого його власнику було відмовлено.

Аналогічного правового висновку дійшов Верховний Суд у постановах від 26.05.2021 у справі № 214/3083/18, від 24.06.2021 у справі № 219/49/20, від 23.09.2021 у справі № 206/1759/20 , від 05.04.2022 у справі № 642/3930/20

Таким чином, суд вважає встановленим, що попередня власниця квартири померла та після її смерті ніхто зі спадкоємців документально не оформив право на це майно. З усного дозволу колишньої власниці суміжньої квартири під АДРЕСА_4 позивачка з 2014 року, тобто більше 10 років, продовжує безперервно, добросовісно та відкрито володіти квартирою АДРЕСА_5 , право власності на яку на даний час за жодною особою не оформлено. Міська рада не зверталась до суду із позовом про визнання права власності на цю квартиру та не заперечує викладені в даній позовній заяві обставини та вимоги ОСОБА_1 , які визнає повністю.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Оцінивши всі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному та об`єктивному розгляді, виходячи із встановлених фактичних обставин справи, вимог чинного законодавства, суд дійшов висновку, що за позивачкою може бути визнано право власності на квартиру під АДРЕСА_7 за набувальною давністю.

Керуючись ст. ст. 2-5, 76-80, 258-259, 263-265 ЦПК України;

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити.

Визнати за ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_8 , адреса фактичного місця проживання: АДРЕСА_3 ), право власності на двохкімнатну квартиру під АДРЕСА_1 частину підвалу цегляного під житловим будинком під літ. «п/д», 1/3 частину сараю шлакоблочного під літ. «Б», 1/3 частину огорожі під № 1-2, що знаходяться по АДРЕСА_2 , за набувальною давністю.

Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку до Сумського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Суддя Олександр ЧХАЙЛО