Решение № 139580391, 08.09.2026, Хортицький районний суд м. Запоріжжя

08.09.2026

ЄУН 336/5972/26

2/337/3219/2026

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

(заочне)

08 вересня 2026 року Хортицький районний суд м. Запоріжжя у складі:

головуючого судді Мурашової Н.А.

за участю секретаря Туяк О.К.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Запоріжжі цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Солвентіс», місце знаходження: Київська область, м. Бровари, вул. Симона Петлюри, буд.21/1, до ОСОБА_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 , про стягнення заборгованості за кредитним договором,

В С Т А Н О В И В:

12.06.2026 ТОВ «ФК «Солвентіс» (далі позивач) через систему «Електронний суд» звернувся Шевченківського районного суду м. Запоріжжя до суду з позовом до ОСОБА_2 (далі відповідач), який мотивує тим, що 04.03.2025 між ТОВ «Сіроко Фінанс» (далі первісний кредитор) та відповідачем було укладено кредитний договір №144816, відповідно до якого останній отримав в кредит грошові кошти в розмірі 3250,00грн., які зобов`язався повернути та сплатити проценти за користування кредитними коштами в порядку та строк, погоджені в кредитному договорі. Відповідач належним чином не виконав взятих на себе зобов`язань за кредитним договором, у зв`язку з чим утворилась заборгованість в загальному розмірі 10 237,50грн., яка складається із заборгованості за тілом кредиту 3250,00грн., заборгованості за процентами 130,00грн., заборгованості за комісією 357,50грн., заборгованості за штрафом 6500,00грн. Право вимоги до відповідача за вказаним кредитним договором наразі належить позивачу на підставі договору факторингу.

Просить стягнути з відповідача вказану суму заборгованості, судові витрати по сплаті судового збору в сумі 2662,40грн., а також витрати на правничу допомогу в розмірі 6000,00грн.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 17.06.2026 матеріали позовної заяви передано за підсудністю на розгляд до Хортицького районного суду м. Запоріжжя, куди надійшли 09.07.2026.

Ухвалою суду від 13.07.2026 відкрито спрощене позовне провадження у цивільній справі за даним позовом і призначено її розгляд по суті у відкритому судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Представник позивача в судове засідання не прибув, подав заяву про розгляд справи у його відсутності, просить позов задовольнити, проти ухвалення заочного рішення не заперечує.

Відповідач в судове засідання не прибув за невідомими причинами, про час та місце судового засідання повідомлявся належним чином, відзиву на позов або зустрічного позову не подав.

Суд вважає можливим розглянути справу у відсутність сторін, в т.ч. у відсутність відповідача на підставі ст.280 ЦПК України в заочному порядку.

Відповідно до ч.2 ст.247 ЦПК України фіксування судового процесу звукозаписувальними технічними засобами не здійснювалось.

Суд, дослідивши матеріали справи, приходить до такого.

Відповідно до ст.15,16 ЦК України, ст.4,5 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно до ст.12,13,81 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Ухвалюючи рішення, суд виходить з того, що в Україні діє принцип свободи договору, відповідно до якого сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст.3,6,626-629 ЦК України).

В силу положень ст.526,530,611 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу. Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Згідно з ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа зобов`язується надати грошові кошти позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору (ст.1056-1 ЦК України).

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (ст.1055 ЦК України).

Порядок вчинення електронних правочинів із застосуванням інформаційно-комунікаційних систем визначається Законом України «Про електронну комерцію» №675-VIII від 03.09.2015, згідно з яким електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі (ч.12 ст.11).

Відповідно до ст.12 Закону України «Про електронну комерцію» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: -електронного підпису відповідно до вимог законів України «Про електронні документи та електронний документообіг» та «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги», за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами електронного правочину; -електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; -аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

В цій справі суд вважає встановленим та доведеним, що ТОВ «Сіроко Фінанс» як первісний кредитор та відповідач як позичальник, діючи вільно, на власний розсуд, уклали 04.03.2025 кредитний договір №144816.

Цей договір укладений в електронній формі через ІТС Товариства, підписаний сторонами в передбачений чинним законодавством спосіб (позичальником/відповідачем електронним цифровим підписом з одноразовим ідентифікатором), що узгоджується з положеннями ст.207,1055 ЦК України, ст.11,12 Закону України «Про електронну комерцію».

Жодних обставин, які б вказували на нікчемність (недійсність) вказаного кредитного договору внаслідок недотримання обов`язкової письмової форми, судом не встановлено, тому він є чинним і обов`язковим для виконання.

В даному випадку первісний кредитор виконав свої зобов`язання за вказаним кредитним договором та 04.03.2025 за посередницьких послуг ТОВ «ФК «Фінекспрес» переказав грошові кошти в розмірі 3250,00грн на платіжну картку відповідача № НОМЕР_1 .

За умовами кредитного договору відповідач зобов`язаний був повернути кредит в строк до 18.03.2025 (через 15 днів), сплативши за цей період проценти за користування ним в розмірі 0,01% в день від суми кредиту, комісію за надання кредиту 483,02грн.

Разом з тим, відповідач порушив умови укладеного кредитного договору, належним чином не виконав свого зобов`язання щодо повернення кредиту, сплати процентів та інших платежів у погоджені сторонами строк та порядку, у зв`язку з чим утворилась заборгованість, стягнення якої кредитор має право вимагати в судовому порядку.

Право вимагати з відповідача стягнення заборгованості за вказаним кредитним договором наразі належить позивачуна підставі договору факторингу №23072025 від 23.07.2025, укладеного з первісним кредитором.

Згідно з розрахунком первісного кредитора ТОВ «Сіроко Фінанс» заборгованість відповідача за вказаним кредитним договором станом на 23.07.2025 (момент відступлення права вимоги позивачу) становить 10 237,50грн., яка складається із заборгованості за тілом кредиту 3250,00грн., заборгованості за процентами 130,00грн., заборгованості за комісією 357,50грн., заборгованості за штрафами 6500,00грн.

Вказані обставини об`єктивно та достовірно підтверджуються наданими позивачем та безпосередньо дослідженими судом письмовими доказами копією кредитного договору з додатками, інформацією про успішність переказу кредитних коштів, договором факторингу з додатками, розрахунком заборгованості, які суд вважає належними, допустимими та достатніми для ухвалення рішення у цій справі.

При цьому, на спростування обставин, якими позивач обґрунтував позовні вимоги, відповідач не подав жодних належних та допустимих доказів, що в силу принципу змагальності сторін є його процесуальним обов`язком.

В той же час, ухвалюючи рішення, суд виходить з того, що відповідно до п.18 «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбаченавідповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

За змістом ч.2 ст.4 ЦК України основним актом цивільного законодавства України є саме Цивільний кодекс України, а не окремі закони. Вказане узгоджується з висновками, викладеними в постанові Верховного Суду від 10.10.2018 у справі №362/2159/15-ц і підтвердженими усталеною судовою практикою.

Загальновідомою обставиною є те, що з 24.02.2022 по цей час в Україні діє воєнний стан.

Так, дійсно за умовами кредитного договору передбачено обов`язок позичальника/відповідача сплатити кредитору штраф за прострочення повернення кредиту та сплати інших платежів. За розрахунком первісного кредитора позичальнику/відповідачу було нараховано штраф в загальному розмірі 6500,00грн. за період з 23.03.2025 до 01.05.2025, тобто під час воєнного стану.

Отже, в силу п.18 Прикінцеві та перехідні положення ЦК України відповідач звільнений від сплати на користь позивача штрафу в розмірі 6500,00грн. за порушення строків повернення кредиту, у зв`язку з чим в цій частині позовних вимог слід відмовити.

В іншій частині визначений позивачем розмір заборгованості за кредитним договором ґрунтується на умовах кредитного договору та нормах чинного законодавства, підтверджений належним чином та відповідачем не спростований, тому стягненню з відповідача підлягає заборгованість за кредитним договором №144816 від 04.03.2025 в загальному розмірі 3737,50грн., з яких тіло кредиту 3250,00рн., заборгованість за процентами 130,00грн., заборгованості за комісією 357,50грн..

На підставі вищевикладеного, з`ясувавши повно, всебічно та об`єктивно обставини справи, оцінивши за своїм внутрішнім переконанням надані сторонами докази з точки зору їх належності, допустимості, достовірності, а також достатності і взаємозв`язку, суд приходить до висновку, щопозов ТОВ «ФК «Солвентіс» слід задовольнити частково.

Згідно з ст.141 ЦПК України суд вважає необхідним стягнути з відповідача на користь позивача пропорційно задоволеним вимогам на суму 3737,50грн. або 36,51% від первісно заявлених (3737,50грн. х 100% / 10 237,50грн) витрати по сплаті судового збору в сумі 972,04грн (2662,40грн х 36,51% / 100%).

Крім того, відповідно до ст. 137,141 ЦПК України суд вважає необхідним стягнути з відповідача на користь позивача понесені ним витрати на правничу допомогу, здійснення яких підтверджується договором про надання правової допомоги №43657029/02 від 02.01.2026, Актом №144816 від 31.03.2026 про надання юридичної допомоги, які суд вважає належними та допустимими доказами.

Разом з тим, вказані докази не є безумовною підставою для відшкодування витрат на професійну правничу допомогу у визначеному позивачем розмірі 6000,00грн., що відповідно до Акту №144816 від 31.03.2026 складається з вартості послуги з надання усної консультації (0,5 години) 250,00грн., письмової консультації (0,5 години) 500,00грн., правового аналізу обставин спірних правовідносин та надання правових рекомендацій (1 година) 1500,00грн., складання позовної заяви (2 години) 3000,00грн., формування додатків до позовної заяви (0,5 години) 750,00грн.

Так, в силу положень ст.137 ЦПК України розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Згідно з ч.3 ст.141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Згідно з ч.8 ст.141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

При цьому, гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (ст.30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

За висновком, викладеним у п.21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 року у справі №755/9215/15-ц, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Вирішуючи питання про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, суд має пересвідчитись, що заявлені витрати є співмірними зі складністю справи, а наданий адвокатом обсяг послуг і витрачений час на надання таких послуг відповідають критерію реальності таких витрат. Також суд має врахувати розумність розміру витрат на професійну правничу допомогу та чи не буде їх стягнення становити надмірний тягар для іншої сторони.

Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року, заява №19336/04, § 268).

З урахуванням наведеного вище, не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема у випадку укладення ними договору, що передбачає сплату гонорару адвокату, у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, враховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.

В даному випадку, оцінивши обставини справи, беручи до уваги рівень складності юридичної кваліфікації спірних правовідносин - стягнення кредитної заборгованості, усталеність законодавства та судової справи в цій категорії справ, обсяг фактично наданих адвокатом послуг (усна консультація з вивченням документів та складання позовної заяви, яка здебільшого містить цитування норм чинного матеріального та процесуального законодавства, є типовою та шаблонною), витраченим на це часом загалом 4,5 годин з урахуванням того, що правова допомога надається за відповідним договором щодо невизначеного кола боржників, виходячи з критеріїв реальності адвокатських послуг, розумності їх розміру, принципів верховенства права, справедливості та пропорційності, суд вважає заявлений позивачем розмір витрат на правничу допомогу 6000,00грн. завищеним,неспівмірним зі складністю справи та обсягом виконаних наданих послуг, а також ціною позову.В даному випадку позивач не довів, що визначений ним розмір правової допомоги повною мірою відповідає принципам розумності та співмірності.

Суд вважає, що відсутність в даній справі будь-яких заперечень щодо витрат на правничу допомогу та клопотання про зменшення їх розміру від відповідача, не впливає на вищевказані висновки.

З урахуванням вищевикладеного, суд вважає необхідним зменшити розмір витрат позивача на правничу допомогу та стягнути з відповідача на користь позивача відповідні витрати в сумі 3000,00грн., що забезпечить баланс рівноваги між інтересами сторін у справі, відповідатиме принципу розумності та співмірності, визначеного одним з основних критеріїв стягнення таких витрат.

Відповідно до ст.137,141 ЦПК України суд вважає необхідним стягнути з відповідача на користь позивача пропорційно задоволеним вимогам на суму 3737,50грн. або 36,51% від первісно заявлених (3737,50грн. х 100% / 10 237,50грн) витрати на правничу допомогу в сумі 1095,30грн. (3000,00грн х 36,51% / 100%).

Керуючись ст.3,6,11,15,16,525-530,610,611,626-629,638,640,1054,1055,1056-1 ЦК України, ст.2,4,5,12,13,76-82,89,137,141,259, 263-265,280,282 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Солвентіс» задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Солвентіс», ЄДРПОУ 43657029, місце знаходження: Київська область, м. Бровари, вул. Симона Петлюри, буд.21/1, заборгованість за кредитним договором №144816 від 04.03.2025 в загальному розмірі 3737,50грн., судові витрати по сплаті судового збору в сумі 972,04грн., та витрати на правничу допомогу в розмірі 1095,30грн., усього 5804,84грн. (п`ять тисяч вісімсот чотири гривні 84 копійки).

Рішення суду може бути оскаржене до Запорізького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Суддя Н.А. Мурашова