Решение № 139577137, 28.05.2026, Деснянський районний суд міста Києва

Номер провадження 2/754/4423/26

Справа №754/909/26

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

Іменем України

28 травня 2026 року Деснянський районний суд міста Києва в складі:

головуючого судді Буша Н.Д.,

секретаря судового засідання Поліщук Д.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: Деснянська районна у місті Києві державна адміністрація, ОСОБА_3 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач в особі представника - адвоката Асауляк О.Г. звернувся до Деснянського районного суду міста Києва із позовом до відповідача ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням.

Подану позовну заяву обґрунтовано тим, що квартира АДРЕСА_1 відповідно до ордера, виданого ОСОБА_1 та членам сім`ї, а саме: ОСОБА_4 - дружина, ОСОБА_2 - син та ОСОБА_5 - дочка. 18.05.2001 року шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 було розірвано. Після розірвання шлюбу ОСОБА_4 була знята з реєстрації місця проживання за адресою: АДРЕСА_2 . 25.04.2007 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_4 було укладено шлюб. Згідно витягу з РТГ 23.05.2007 року ОСОБА_7 зареєструвала місце проживання за адресою: АДРЕСА_3 . ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6 помер. Після смерті ОСОБА_6 , ОСОБА_7 переїхала до ОСОБА_1 та вони почали мешкати як чоловік і дружина за адресою: АДРЕСА_2 по теперішній час. 10.08.1996 року ОСОБА_5 уклала шлюб з ОСОБА_8 та змінила прізвище на ОСОБА_9 . 06.01.2000 року шлюб між ОСОБА_8 та ОСОБА_9 було розірвано, залишено прізвище ОСОБА_9 . 07.06.2002 року ОСОБА_9 уклала шлюб з ОСОБА_10 та змінила прізвище на ОСОБА_3 . 14.06.2007 року шлюб між ОСОБА_10 та ОСОБА_3 було розірвано, залишено прізвище ОСОБА_3 . Згідно інформаційної довідки від 13.11.2025 року та картки прописки ОСОБА_3 ( ОСОБА_11 , ОСОБА_12 ), ІНФОРМАЦІЯ_2 була зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 з 24.10.1978 року по теперішній час. ОСОБА_2 , який є сином ОСОБА_1 та братом ОСОБА_3 має зареєстроване місце проживання за адресою: АДРЕСА_2 з жовтня 1978 року. Відповідач ОСОБА_2 з жовтня 1978 року по жовтень 2008 року після одруження переїхав до своєї дружини. Згідно інформаційної довідки від 03.11.2025 року, наданої Деснянською районною в місті Київі державної адміністрацією, відповідно до даних Реєстру територіальних громад м. Києва станом на 31.10.2025 року за адресою: АДРЕСА_2 зареєстровано три особи: ОСОБА_1 , ОСОБА_3 та ОСОБА_2 . Відповідач не проживає у вказаній квартирі з жовтня 2008 року, добровільно залишив квартиру, яка є не приватизованою, забрав всі свої речі, витрат по утриманню квартири не несе, доступ до квартири має. Всі комунальні платежі сплачують позивачі, на підтвердження цього позивачі долучають до позовної заяви квитанції про сплату комунальних послуг. 24.12.2025 року позивач - ОСОБА_1 уклав шлюб з колишньою своєю дружинною - ОСОБА_7 , яка є матір`ю відповідача. Зареєструвати місце проживання ОСОБА_7 за адресою: АДРЕСА_2 не можливо, тому що потрібна згода всіх зареєстрованих осіб. Відповідач майже не спілкується з позивачем, раз на рік, а то і раз на півтора роки, може зателефонувати та спитати як справи, але на протязі 2025 року відповідач жодного разу не телефонував. Тому позивач звертається до суду з вказаним позовом.

Ухвалою Деснянського районного суду міста Києва від 02.02.2026 відкрито спрощене позовне провадження та призначено судове засідання. Вказаною ухвалою залучено до участі у справі як третю особу ОСОБА_3 .

Позивач в судове засідання не з`явився, про розгляд справи судом повідомлявся. Письмові матеріали справи містять заяву про розгляд справи у відсутність сторони позивача, позовні вимоги підтримує, проти ухвалення заочного рішення не заперечує.

Відповідач в судове засідання не з`явився, про розгляд справи судом повідомлений.в порядку вимог ч. 11 ст. 128 ЦПК України шляхом розміщення оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України.

Відповідач не скористався процесуальним правом подачі відзиву на позовну заяву.

Від третьої особи надійшла заява про розгляд справи за її відсутності.

Відповідно до вимог ст. 280 ЦПК України, у разі неявки у судове засідання відповідача, який належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання, і від якого не надійшло заяви про розгляд справи за його відсутності з повідомленням причин неявки, ненадання відповідачем відзиву на позовну заяву, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, якщо позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

Враховуючи вищевикладене, суд ухвалив розглядати справу за відсутності відповідача на підставі наявних у ній доказів та ухвалити заочне рішення.

Через неявку в судове засідання учасників справи, судом у відповідності до ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Дослідивши обставини справи в їх сукупності, оцінивши зібрані по справі докази, суд дійшов наступного висновку.

Відповідно до копії ордера на житлове приміщення №2728 серії Б від 29 травня 1978 року, виданого виконавчим комітетом Печерськоі районної ради народних депутатів міста Києва громадянину ОСОБА_1 з сім`єю із чотирьох чоловік, а саме: ОСОБА_1 , ОСОБА_4 (дружина), ОСОБА_2 (син), ОСОБА_5 (дочка), надано право на зайняття трьох кімнат загальною житловою площею 43,72 кв.м. в квартирі АДРЕСА_1 .

Станом на дату звернення до суду за вищевказаною адресою зареєстровано три особи: ОСОБА_1 , ОСОБА_3 та ОСОБА_2 .

Згідно актів про фактичне не проживання від 18.12.2024 року, 18.06.2025 року, 17.12.2025 року, виданих Комунальним підриємством "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Деснянського району м. Києва" відповідно до яких відповідач зареєстрований у спірній квартирі, але не проживає з 2008 року по теперішній час.

За змістом статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше, як на підставі закону за рішенням суду.

Згідно зі статтею 379 ЦК України житлом фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, призначені та придатні для постійного проживання в них.

Відповідно до статті 64 ЖК України члени сім`ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов`язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. Повнолітні члени сім`ї несуть солідарну з наймачем майнову відповідальність за зобов`язаннями, що випливають із зазначеного договору. До членів сім`ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім`ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство. Якщо особи, зазначені в частині другій цієї статті, перестали бути членами сім`ї наймача, але продовжують проживати в займаному жилому приміщенні, вони мають такі ж права і обов`язки, як наймач та члени його сім`ї.

Згідно з ч. 4 ст. 9 ЖК України ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 ЖК України при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім`ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців.

У частині третій статті 71 ЖК України наведено випадки, у яких жиле приміщення зберігається за тимчасово відсутнім наймачем або членами його сім`ї понад шість місяців.

Вичерпного переліку поважності причин не проживання в житловому приміщенні законодавство не встановлює, у зв`язку з чим зазначене питання суд вирішує в кожному конкретному випадку, з урахуванням конкретних обставин справи.

Згідно зі статтею 72 ЖК України визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку.

Верховний Суд виходить з того, що у справах про визнання наймача або члена його сім`ї таким, що втратив право користування жилим приміщенням необхідно з`ясовувати причини відсутності відповідача понад встановлені строки. При вирішенні спору про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, необхідно встановити факт відсутності особи у жилому приміщення понад шість місяців та поважність причин такої відсутності.

Поважність причин відсутності особи за місцем проживання визначаються судом у кожному конкретному випадку з урахуванням обставин справи та правил ЦПК України щодо оцінки доказів.

При тимчасовій відсутності за особою продовжує зберігатись намір ставитися до жилого приміщення як до свого постійного місця проживання, тому при розгляді позову про визнання особи такою, що втратила право на жилу площу, суд повинен ретельно дослідити обставини, які мають значення для встановлення причин довготривалої відсутності.

Суд має всебічно перевірити доводи сторін щодо поважності причин відсутності у жилому приміщенні понад зазначені у статті 71 ЖК України строки.

При вирішенні питання про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, враховуються причини її відсутності. Підставою для визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, може слугувати лише свідома поведінка такої особи, яка свідчить про втрату нею інтересу до такого жилого приміщення.

Відповідний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 03.04.2019 року у справі № 454/2025/15-ц.

У справах про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, на позивача покладається обов`язок із доведення відсутності відповідача у спірному приміщенні понад строк, із яким законом пов`язана можливість збереження права користування житлом за відсутнім наймачем (користувачем), а на відповідача, відповідно, покладається обов`язок із доведення поважності причин відсутності у спірному приміщенні понад встановлений законом строк.

Відповідно до статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Стаття 8 Конвенції гарантує кожній особі право на повагу до її житла. Воно охоплює насамперед право займати житло, не бути виселеною чи позбавленою свого житла.

Такий загальний захист поширюється як на власника квартири (рішення у справі Gillow v. the U.K. від 24.11.1986), так і на наймача або членів його сім`ї (рішення у справі Larkos v. Cyprus від 18.02.1999).

Пункт 2 статті 8 Конвенції визначає підстави, за яких втручання держави у використання особою прав, зазначених у пункті 1 цієї статті, є виправданим. Таке втручання має бути передбачене законом і необхідне в демократичному суспільстві, а також здійснюватися в інтересах національної і громадської безпеки або економічного добробуту країни, для охорони порядку і запобігання злочинності, охорони здоров`я чи моралі, захисту прав і свобод інших осіб. Цей перелік підстав для втручання є вичерпним і не підлягає розширеному тлумаченню. Водночас державі надаються широкі межі розсуду, які не є однаковими і в кожному конкретному випадку залежать від цілей, зазначених у пункті 2 статті 8 Конвенції.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі «Кривіцька і Кривіцький проти України», рішення від 02.12.2010 року поняття «житло» не обмежується приміщенням, в якому особа проживає на законних підставах або яке було у законному порядку встановлено, а залежить від фактичних обставин, а саме існування достатніх і тривалих зв`язків з конкретним місцем. Втрата житла будь-якою особою є крайньою формою втручання у право на житло.

Згідно із ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підстави своїх вимог або заперечень, надавши докази відповідно до вимог ст.ст. 77-80 ЦПК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Таким чином, аналізуючи наявні в матеріалах справи докази, керуючись положеннями діючого цивільного законодавства України, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позовної вимоги позивача щодо визнання відповідача таким, що втратив право користування житловим приміщенням, а саме: квартирою АДРЕСА_1 , оскільки судом встановлено, що відповідач у приміщенні фактично не проживає вже тривалий час, доказів поважності причин не проживання в житловому приміщенні відповідачами суду надано не було, що дає підстави зробити висновок про втрату інтересу відповідача до вказаного житла.

В порядку ст. 141 ЦПК України, судовий збір слід стягнути із відповідача на користь позивача.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 82, 89, 133, 141, 142, 258, 259, 263-265, 279, 280-283, 352, 354 ЦПК України, суд -

УХВАЛИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: Деснянська районна у місті Києві державна адміністрація, ОСОБА_3 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням - задовольнити.

Визнати ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП: невідомо) таким, що встратив право користування житловим приміщенням, а саме квартирою за адресою: АДРЕСА_2 .

Рішення може бути оскаржено до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня проголошення.

Повний текст рішення суду складено 03.06.2026 року.

Суддя Н.Д. Буша