Постановление суда № 139564028, 08.09.2026, Хорошівський районний суд Житомирської області (до 25.04.2025 - Володарсько-Волинський районний суд Житомирської області)

Справа № 276/843/26

Провадження по справі 2-п/276/16/26

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 вересня 2026 року селище Хорошів

Хорошівський районний суд Житомирської області в складі:

головуючого судді Бобра Д.О.,

при секретарі судового засідання Свиридок А.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за заявою ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Рекша Олександр Ігорович, про перегляд заочного рішення Хорошівського районного суду Житомирської області від 23.07.2026 по цивільній справі №276/843/26 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,-

в с т а н о в и в:

Заочним рішенням Хорошівського районного суду Житомирської області від 23.07.2026 по цивільній справі №276/843/26 позовні вимоги ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» задоволено частково, стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» заборгованість за договором позики №73451998 від 21.09.2024 року в розмірі 9775 (дев`ять тисяч сімсот сімдесят п`ять) гривень 00 копійок, з яких: 7225 гривень 00 копійок - заборгованість за основною сумою боргу, 1275 гривень 00 копійок - заборгованість за процентами, 1275 гривень 00 копійок заборгованість по комісії за надання кредиту.

21.08.2026 представник відповідача Рекша О.І. звернувся до суду з заявою про перегляд вказаного заочного рішення суду, посилаючись на те, що справу було розглянуто за відсутності відповідача, його не було повідомлено про розгляд справи належним чином, відповідач фактично не проживав за місцем реєстрації, а тому був фізично позбавлений отримати судову кореспонденцію та не міг реалізувати своє право на подання відзиву та надання доказів, які б повністю спростували позицію позивача.

Також ОСОБА_2 на спростування вимог позивача зазначає, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами позовних вимог, зокрема, відповідач вказує, що позивачем на обґрунтування позовних вимог до матеріалів справи не надано виписки по рахунку, інших первинних документів, які б свідчили про перерахування відповідачу грошових коштів, у наданій позивачем квитанції еквайра (АТ «Таскомбанк») відсутні відомості про отримувача коштів та те що власником рахунку №НОМЕР_1 є ОСОБА_1 .

Також представник відповідача вказує, що суд стягнув з відповідача комісію за надання кредиту у розмірі 1275,00 грн. Однак, згідно з усталеною практикою Верховного Суду надання кредиту є прямим обов`язком кредитодавця. Встановлення окремої плати (комісії) за дії, які кредитодавець зобов`язаний вчинити для виконання договору (оформлення та перерахування коштів), є несправедливою умовою та порушує права споживача.

Ухвалою Хорошівського районного суду Житомирської області від 25.08.2026 прийнято заяву ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення до розгляду та призначено судове засідання.

В судове засідання позивач, відповідач та представник відповідача не з`явилися, будь-яких заяв та клопотань до суду не подавали.

Відповідно до ч.1 ст. 287 ЦПК України заява про перегляд заочного рішення розглядається в судовому засіданні. Неявка осіб, належним чином повідомлених про дату, час і місце засідання, не перешкоджає розгляду заяви.

Згідно із ст. 223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті.

У відповідності до ч. 3 ст. 287 ЦПК України, у результаті розгляду заяви про перегляд заочного рішення суд може своєю ухвалою: залишити заяву без задоволення; скасувати заочне рішення і призначити справу до розгляду за правилами загального чи спрощеного позовного провадження.

Частиною 1 статті 131 ЦПК України визначено, що у разі відсутності заяви про зміну місця проживання або місцезнаходження судова повістка надсилається учасникам справи, які не мають електронного кабінету, за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, що забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, на останню відому суду адресу і вважається доставленою, навіть якщо учасник судового процесу за цією адресою більше не проживає, не перебуває або не знаходиться.

Згідно із ч.8 ст. 128 ЦПК України днем вручення судової повістки є день отримання судом повідомлення про доставлення судової повістки до електронного кабінету особи, а також день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Відповідачу судова повістка із зазначенням дати та часу судового розгляду (на 23 липня 2026 року на 10:00 год) надіслана до електронного кабінету (отримана ОСОБА_1 18.06.2026, а.сп. 57) та за зареєстрованим місцем проживання, яка повернута до суду з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою», що згідно вимог ст.ст. 128, 131 свідчить про виконання судом обов`язку щодо належного повідомлення відповідача про день та час судового розгляду.

Згідно ч.1 ст. 288 ЦПК України, заочне рішення підлягає скасуванню, якщо судом буде встановлено, що відповідач не з`явився в судове засідання та (або) не повідомив про причини неявки, а також не подав відзив на позовну заяву з поважних причин, і докази, на які він посилається, мають істотне значення для правильного вирішення справи.

Використання законодавцем в конструкції ст. 288 ЦПК України сполучника «і» дозволяє зробити висновок, що для скасування заочного рішення необхідно не лише встановити поважність причин неявки відповідача в судове засідання, в якому було ухвалене заочне рішення, а й те, щоб його аргументи щодо обставин справи впливали на правильне її вирішення. Лише за сукупності цих двох умов можна говорити про наявність підстав для скасування заочного рішення і призначення справи для розгляду в загальному порядку.

Так, поважними причинами неявки можуть бути хвороба, тривале відрядження, інші обставини, що об`єктивно перешкоджають явці до судового засідання, які, безумовно, повинні бути підтверджені документально відповідними доказами, тобто, повинні додаватися до заяви про перегляд заочного рішення. Крім того, відповідач має подати документи, що свідчать про неможливість повідомити суд про причини неявки у судове засідання.

Як вбачається з матеріалів цивільної справи, відповідач про час та місце розгляду справи повідомлявся у встановленому законом порядку, проте у судове засідання не з`явився без поважних причин, доказів протилежного суду не надав.

Разом із тим, з`ясування причин неявки не може бути підставою для скасування заочного рішення. Для цього відповідач має вказати докази, які мають значення для справи, та можуть привести до ухвалення рішення, протилежного заочному повністю або частково, або до його зміни. Тобто, якщо б ці докази були відомі суду при розгляді справи, то у справі було б ухвалено інше рішення.

Дослідивши заяву про перегляд заочного рішення, матеріали справи, суд приходить до висновку, що в заяві відсутні посилання на докази, які мають істотне значення для справи, які не були досліджені судом при винесенні заочного рішення, оскільки обґрунтування заяви про перегляд заочного рішення є непогодження з винесеним рішенням по суті спору.

Відповідно до п. 10 ч. 1. Закону України від 30.06.2021 № 1591-IX «Про платіжні послуги» еквайринг платіжних інструментів (далі - еквайринг) - платіжна послуга, що полягає у прийнятті платіжних інструментів, результатом якої є переказ коштів отримувачу та/або видача коштів у готівковій формі.

Згідно з п. 4, 5 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про платіжні послуги» до фінансових платіжних послуг належать такі послуги:

4) послуги з виконання платіжних операцій з рахунку/на рахунок користувача (крім платіжних операцій з електронними грошима), за умови що кошти для виконання платіжної операції надаються користувачу надавачем платіжних послуг на умовах кредиту, у тому числі: а) виконання кредитового переказу; б) виконання дебетового переказу; в) виконання іншої платіжної операції, у тому числі з використанням платіжних інструментів;

5) послуги з емісії платіжних інструментів та/або здійснення еквайрингу платіжних інструментів;

Згідно з ч. 1 ст. 37 Закону України «Про платіжні послуги» еквайринг здійснюється еквайром на підставі договору, укладеного з отримувачем, з урахуванням вимог законодавства.

Згідно з ч. 3 Закону України «Про платіжні послуги» предметом еквайрингу можуть бути платіжні операції з переказу коштів та/або з видачі готівкових коштів з використанням платіжного пристрою.

Представник відповідача у своїй заяві лише заперечує проти вимог позивача, у тому числі зазначає, що позивач не надав виписки по рахунку, інших первинних документів, які б свідчили про виникнення у відповідача за кредитним договором заборгованості, що суперечить дослідженій у ході розгляду справи квитанції банка-еквайра АТ «ТАСКОМБАНК» від 21.09.2024, якою підтверджено перерахування грошових коштів в розмірі 8500,00 грн. на платіжну картку НОМЕР_1 , реквізити якої вказано в укладеному між ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та ОСОБА_1 договорі позики №73451998.

У той же час, самостійно відповідач не надав жодних доказів, які б могли спростовувати висновки заочного рішення, що відповідні кошти не були зараховані на його картковий рахунок, вказаний у Договорі, або доказів того, що вказаний картковий рахунок йому не належить, які б спростовували розрахунок позивача та його позовні вимоги, тобто доказів, які в розумінні ст. 76 ЦПК України мали б істотне значення для правильного вирішення справи.

У цьому контексті суд враховує роз`яснення Верховного Суду, викладені у постанові від 23.10.2019 у справі №917/1307/18, в якій наголошується, що принцип змагальності полягає в обов`язку кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається на підтвердження або заперечення власних вимог у спорі. Мається на увазі, що позивач стверджує про існування певної обставини та подає відповідні докази, а відповідач може спростувати цю обставину, подавши власні докази, які вважає більш переконливими. При цьому сторони не можуть будувати власну позицію на тому, що їх позиція є доведеною, доки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу втрачає сенс уся концепція принципу змагальності.

Щодо доводів представника відповідача про безпідставне стягнення з відповідачакомісії за надання кредиту у розмірі 1275,00 грн суд виходить з наступного.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону України «Про споживче кредитування» загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту.

Згідно з частиною другою статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.

Отже, Законом України «Про споживче кредитування» безпосередньо передбачено право банку чи іншої фінансової установи встановлювати у кредитному договорі комісію за надання кредиту і, відповідно, така умова не є нікчемною.

Зазначене узгоджується з висновками Верховного Суду, наведеними у постанові від 20.09.2024 у справі № 331/2974/23 (провадження № 61-7620св24).

Верховний Суд, розглядаючи вимогу позичальника про визнання недійсним умову кредитного договору про сплату комісії за надання кредиту, у своїй постанові від 20.09.2024 у справі № 331/2974/23 зазначив: «що з огляду на вказані положення законодавства України, чинного на час укладення договору кредиту між сторонами, вважає законним право кредитора (відповідача) встановлювати, зокрема, комісію за розрахунково-касове обслуговування (здійснення операції по видачі кредиту, як передбачено пунктом 1.5.2 договору), що включаються до загальних витрат за споживчим кредитом.

Суди попередніх інстанцій, вважаючи, що пункт 1.5.2 укладеного між сторонами договору є нікчемним, належним чином не мотивували свій висновок, не зазначили, якою нормою закону передбачена недійсність умови договору щодо встановлення комісії за здійснення операції по видачі кредиту, не звернули уваги на те, що наведена у паспорті споживчого кредитування комісія за здійснення операції по видачі кредиту відповідає умовам укладеного між сторонами кредитного договору, зокрема пункту 1.5.2 договору кредиту та згідно із Законом України «Про споживче кредитування» відноситься до платежів, передбачених договором про споживчий кредит.

Таким чином висновок судів про нікчемність пункту 1.5.2 кредитного договору є помилковим.

При цьому суди помилково врахували висновки Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного цивільного суду, викладені у постанові від 09 грудня 2019 року у справі № 524/5152/15, оскільки у цій справі кредитний договір було укладено 27 травня 2008 року, тобто до набрання чинності 10 червня 2017 року Закону України «Про споживче кредитування», яким передбачено право банку встановлювати в кредитному договорі, зокрема комісію за розрахунково-касове обслуговування. Разом з тим у справі, що переглядається, договір укладено після набрання чинності вказаним Законом, отже його положення регулюють спірні правовідносини.

Перевіряючи правомірність зазначеної умови на предмет добросовісності, справедливості та наявності дисбалансу договірних прав та обов`язків на шкоду споживача колегія суддів виходить з такого.

Кредитодавець до укладення договору про споживчий кредит на вимогу споживача надає йому пояснення з метою забезпечення можливості оцінити, чи адаптовано договір до його потреб та фінансового стану, зокрема шляхом роз`яснення інформації, що надається відповідно до частин другої та третьої цієї статті, істотних характеристик запропонованих послуг та наслідків для споживача, зокрема у разі невиконання ним зобов`язань за таким договором. Надання таких пояснень, роз`яснень, інформації в належному та зрозумілому вигляді та ознайомлення з передбаченою цією частиною інформацією підтверджуються у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті (частина десята статті 9 Закону України «Про споживче кредитування»).

Споживач, який внаслідок ненадання йому визначеної у цій статті інформації або надання її в неповному обсязі чи надання недостовірної інформації уклав договір на менш сприятливих для себе умовах, ніж ті, що передбачені у цій інформації, має право вимагати приведення укладеного договору у відповідність із зазначеною інформацією шляхом направлення кредитодавцю відповідного письмового повідомлення. Кредитодавець зобов`язаний привести договір у відповідність з умовами, зазначеними у наданій інформації, протягом 14 днів з дати отримання такого повідомлення (частина дванадцята статті 9 Закону України «Про споживче кредитування»).

На момент укладення кредитного договору ОСОБА_1 не звертався до банку із заявою про надання роз`яснень незрозумілих йому умов договору, або за додатковою інформацією щодо умов кредитування, а також з пропозицією про внесення будь-яких змін до запропонованої редакції договору, тим самим фактично погодилась із всіма умовами такого договору, в тому числі з тими, що оспорює.

В оспорюваних пункті кредитного договору чітко зафіксовано сплату позивачем одноразової комісії за ставкою 2,50% від суми кредиту.

За статтями 6, 626, 627, 628 ЦК України сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства. Сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. У договорах за участю фізичної особи-споживача враховуються вимоги законодавства про захист прав споживачів. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Враховуючи положення чинного на 30 листопада 2018 року (день укладення договору) законодавства України про принцип свободи договору, позивач мав можливість не вступати у кредитні відносини із банком, якщо дійсно вважав встановлення комісії за розрахунково-касове обслуговування за ставкою 2,50% від суми кредиту несправедливою умовою, натомість позичальник погодив зі своєї сторони такі умови договору, підписавши його зміст без будь-яких застережень. Підписавши кредитний договір, ОСОБА_1 засвідчив, що погодився на отримання у кредит коштів саме на умовах, що визначені договором.

Верховний Суд, перевіривши оспорювану умову кредитного договору щодо комісії за здійснення операції по видачі кредиту, її розмір та розмір процентів за користування кредитом, які є складовими плати за користування кредитом, а також суму кредиту, не вбачає дисбалансу договірних прав та обов`язків на шкоду споживача та не вважає спірну умову несправедливою.

Верховний Суд враховує, що у спірних правовідносинах слід брати до уваги сукупну вартість плати за користування кредитом (яка складається, зокрема, з процентів та комісії), а не лише її складові, та враховувати суму кредиту. Таким чином, із змісту оспорюваної позичальником умови кредитного договору не вбачається її невідповідність вимогам законодавства, зокрема, несправедливість та дисбаланс договірних прав та обов`язків сторін. Отже, підстави для визнання недійсною оспорювану умов договору кредиту відсутні.»

З розрахунку заборгованості, виконаної кредитодавцем ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» вбачається, що комісія за надання позики в сумі 1275 грн нарахована саме у визначеному договором розмірі, вона включена до розрахунку денної процентної ставки, яка не перевищує встановлений ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування» максимальний розмір денної процентної ставки 1%, а тому не вбачається її невідповідність вимогам законодавства, зокрема, несправедливість та дисбаланс договірних прав, в зв`язку з чим суд дійшов висновку про наявність передбачених законом підстав для задоволення вимоги про стягнення заборгованості за комісією.

При цьому представником відповідача у заяві про перегляд заочного рішення не наведено доводів та не долучено доказів, які б свідчили про несправедливість чи не відповідність вимогам закону встановлення позикодавцем комісії за надання позики.

Таким чином, оскільки підставами скасування заочного рішення є поважність неявки в судове засідання відповідача та наявність істотних доказів у справі в обґрунтування заперечень проти вимог позивача, за відсутності зазначених обставин у сукупності, суд не має законних підстав для скасування заочного рішення, отже, у задоволенні заяви про перегляд заочного рішення відповідача слід відмовити.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.287-288 ЦПК України, суд,

п о с т а н о в и в:

Заяву ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Рекша Олександр Ігорович, про перегляд заочного рішення Хорошівського районного суду Житомирської області від 23.07.2026 по цивільній справі №276/843/26 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - залишити без задоволення.

Ухвала оскарженню не підлягає.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому ЦПК України. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Рішення може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів.

Суддя Д.О. Бобер