Решение № 139545258, 07.09.2026, Марганецький міський районний суд Дніпропетровської області

Справа № 180/922/26

2/180/772/26

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 вересня 2026 р. м.Марганець

Марганецький міський суд Дніпропетровської області у складі:

головуючого судді Хомченко С.І.,

з секретарем судового засідання Меньшиковою А.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Марганець в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін цивільну справу за позовом Марганецької міської ради, представник позивача Сідельникова Олена Леонідівна до ОСОБА_1 про визнання таким, що втратив право користування житловим приміщенням, -

ВСТАНОВИВ:

У травні 2026 року, через систему "Електронний суд" представник позивача ОСОБА_2 звернуался до суду зі вказаним позовом, та просить визнати ОСОБА_1 таким, що втрати право користування житловим приміщенням за адресою: АДРЕСА_1 .

В обґрунтування своїх вимог позивач посилався на те, що відповідач без поважних причин тривалий час за даною адресою не мешкає, комунальні послуги не сплачує та його місцезнаходження невідоме. Спірна квартира знаходиться в аварійному та антисанітарному стані, має вільний доступ, в квартирі відсутні електро, водо та газопостачання. Також відсутня сантехніка та водопровідні труби. Зі слів сусідів, відповідач не проживає у квартирі більше 9 років. Вхід в квартиру забитий дошками, оскільки двері відсутні. Таким чином, позивач змушений звертатися до суду з позовом про визнання відповідача таким, що втратив право користування жилим приміщенням.

Відповідач у встановлений судом строк відзив на позовну заяву не надав.

На підставі ч.2 ст.247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Відповідно до п. 1 ст. 6 Європейської Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, ратифікованої Україною, Законом України № 475/97-ВР від 17 липня 1997 року, яка відповідно до ст.9 Конституції України є частиною національного законодавства України, кожна людина при визначенні її громадянських прав та обов`язків має право на справедливий розгляд справи незалежним та безстороннім судом.

Відповідно до вимог ст. 55 Конституції України кожному гарантується судовий захист його прав і свобод

Згідно ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку , встановленому цим Кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів

Завданням суду при здійсненні правосуддя, в силу ст. 2 Закону України Про судоустрій і статус суддів є забезпечити кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною радою України.

За змістом положень вказаних норм, розпорядження своїм правом на захист є диспозитивною нормою цивільного законодавства, яке полягає у наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, держави та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором

При цьому, предметом позову є матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою - посилання на належне йому право, юридичні факти, що призвели до порушення цього права, та правове обґрунтування необхідності його захисту.

Отже, виходячи із наведеного, на момент звернення із тим чи іншим позовом, права та інтереси, на захист яких поданий позов вже мають бути порушені, невизнані або оспорювані особою, до якої пред`явлений позов, тобто, законодавець пов`язує факт звернення до суду із наявністю вже порушених прав та інтересів позивача. Метою ж позову є розгляд спору і захист вже порушених, невизнаних або оспорюваних суб`єктивних прав або законних інтересів позивача.

Дослідивши матеріали справи в межах заявлених позовних вимог та на підставі наявних у ній доказів, суд прийшов до наступного.

Судом встановлено, що на адресу виконавчого комітету Марганецької міської ради 05.03.2026 року від голови правління ОСББ «Паркова 22» надійшов лист щодо квартири АДРЕСА_2 , що знаходиться в комунальній власності, в якій з 2017 року ніхто не мешкає, існує значна заборгованість зі сплати комунальних платежів та внесків в ОСББ.

Зазначена квартира перебуває в комунальній власності м.Марганець, про що свідчать Інформація з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 26.03.2026 року №470099727, довідка Дніпропетровського обласного комунального підприємства «Марганецьке бюро технічної інвентаризації» від 23.04.2026 року №01-38 та лист регіонального відділення Фонду державного майна України по Дніпропетровській області від 22.12.2018 року №05-07-08480.

Відповідно до інформації №2/11-74 від 23.03.2026 року наданої Архівним сектором Марганецької міської ради Дніпропетровської області, рішенням виконавчого комітету Марганецької міської ради від 08.10.1986 р. №387/1 «О распределении жилой площади и заселении жилого дома №30 (строительный)»двокімнатну квартиру (загальна площа 49,3 кв.м., житлова 27,4 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 , було надано громадянці ОСОБА_3 , електрослюсарю по ремонту АТС дослідно-експериментального заводу, склад сім`ї 3 особи, вона сама, чоловік ОСОБА_4 , син ОСОБА_1 , 1985 року народження.

Згідно витягу з реєстру територіальної громади №2026/004639036 від 24.03.2026 року та відомостей про зареєстрованих у житловому приміщенні осіб від 24.03.2026 року №12/14-1085, за зазначеною адресою зареєстровано місце проживання 1 особи, громадянина ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 з 17.01.2002 року по теперішній час.

З метою встановлення факту проживання/не проживання ОСОБА_1 в квартирі за адресою: АДРЕСА_3 , в особі уповноваженої комісії Марганецької міської ради було здійснено вихід за вказаною адресою.

Відповідно до Акту о фактичній відсутності за місцем реєстрації від 23.03.2026 року, складеного на місці в присутності голови правління ОСББ «Паркова 22» Тарана У.О. та співвласників будинку АДРЕСА_4 , ОСОБА_5 кв. АДРЕСА_5 , ОСОБА_6 кв. АДРЕСА_6 , з`ясовано, що в квартирі за адресою: АДРЕСА_3 , громадянин ОСОБА_1 не проживає з 2017 року. Фактичне місце проживання громадянина ОСОБА_1 невідоме.

Відповідно до Акту №4 від 24.03.2026 року встановлено, що за наявною інформацією та за результатами виходу комісії за адресою: АДРЕСА_3 , громадянин ОСОБА_1 не проживає в зазначеній квартирі з 2017 року, Фактичне місце проживання останнього не відоме.

Таким чином, з матеріалів справи вбачається, що відповідач не проживає у спірному житловому приміщенні та не користується ним, як житловою площею. Фактично реєстрація відповідача за даною адресою має формальний характер.

Відповідно до ч. 2 ст. 327 ЦК України, Управління майном, що є у комунальній власності, здійснюють безпосередньо територіальна громада та утворені нею органи місцевого самоврядування.

Згідно ст. 7 ЗУ «Про приватизацію державного житлового фонду», визначає, що за громадянами, які не виявили бажання приватизувати займане ними житло, зберігається чинний порядок одержання і користування житлом на умовах найму.

Згідно ст. 4 Житлового кодексу України, жилі будинки, а також жилі приміщення в інших будівлях, що знаходяться на території України, утворюють житловий фонд. Житловий фонд включає: жилі будинки і жилі приміщення в інших будівлях, що належать державі (державний житловий фонд).

Згідно ст. 5 Житлового кодексу України Державний житловий фонд перебуває у віданні місцевих Рад народних депутатів (житловий фонд місцевих Рад) та у віданні міністерств, державних комітетів і відомств (відомчий житловий фонд).

Відповідно до ст. 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого права.

Сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі комітети є органами місцевого самоврядування базового рівня, статус та повноваження яких визначаються Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні».

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» право комунальної власності право територіальної громади володіти, доцільно, економно, ефективно користуватися і розпоряджатися на свій розсуд і в своїх інтересах майном, що належить їй, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування.

За приписами ст. 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» територіальним громадам міст належить право комунальної власності, зокрема, на рухоме і нерухоме майно, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, нежитлові приміщення, та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об`єкти, визначені відповідно до закону як об`єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження. Органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об`єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об`єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, здавати їх в оренду, продавати і купувати, використовувати як заставу, вирішувати питання їхнього відчуження, визначати в угодах чи договорах умови використання та фінансування об`єктів, що приватизуються та передаються у користування і оренду. Доцільність, порядок та умови відчуження об`єктів права комунальної власності визначаються відповідною радою.

Відповідно до ст. 10 ЖК України, громадяни зобов`язані дбайливо ставитися до будинку, в якому вони проживають, використовувати жиле приміщення відповідно до його призначення, додержувати правил користування жилими приміщеннями.

Згідно ст. 179 ЖК України, користування будинками (квартирами) державного і громадського житлового фонду, фонду житлово-будівельних кооперативів, а також приватного житлового фонду та їх утримання здійснюється з обов`язковим додержанням вимог Правил користування приміщеннями жилих будинків і прибудинковими територіями, які затверджуються Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до п. 7 Правил користування приміщеннями жилих будинків і гуртожитків, затверджених Постановою КМУ від 08.10.1992 р. № 572, власник та наймач квартири, житлового приміщення у гуртожитку зобов`язаний укласти договір на надання житлово-комунальних послуг, підготовлений виконавцем відповідно до типового договору; оплачувати надані комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом; використовувати приміщення житлового будинку і гуртожитку за призначенням, забезпечувати збереження житлових і підсобних приміщень та технічного обладнання, не допускати виконання робіт та інших дій, що викликають псування приміщень, приладів та обладнання будинку, гуртожитку, порушують умови проживання громадян.

Згідно ст.71 ЖК України, при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім`ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців. Якщо наймач або члени його сім`ї були відсутні з поважних причин понад шість місяців, цей строк за заявою відсутнього може бути продовжено наймодавцем, а в разі спору - судом. Понад шість місяців жиле приміщення зберігається за тимчасово відсутнім наймачем або членами його сім`ї у випадках, передбачених пунктами 1-7 ч.3 ст.71 ЖУ України.

Відповідно до ст.72 ЖК України, визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність, або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу свої вимог.

Матеріали справи не містять доказів щодо поважності відсутності відповідача за місцем своєї реєстрації.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що відповідач втратив право користування жилим приміщенням, добровільно залишивши жиле приміщення і без поважних причин в ньому не проживає більше шести місяців, що відповідно до вимог ст. 71 ЖК України дає суду підстави визнати його таким, що втратив право користування житловим приміщенням в квартирі за адресою: АДРЕСА_3 .

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд керується вимогами ч. 1 ст.141 ЦПК України, за змістом якої судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи задоволення позову, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню сплачений судовий збір пропорційно задоволеним вимогам у розмірі 2662,40 грн.

Керуючись ст. ст. 4, 12, 13, 131, 141, 247, 263-265, 273, 354-355 ЦПК України, суд,-

УХВАЛИВ:

Позов Марганецької міської ради, представник позивача Сідельникова Олена Леонідівна до ОСОБА_1 про визнання таким, що втратив право користування житловим приміщенням - задовольнити.

Визнати громадянина ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , таким, що втратив право користування житловим приміщенням за адресою: АДРЕСА_3 .

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Марганецької міської ради понесені судові витрати у вигляді судового збору в розмірі 2662,40 грн..

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Дніпровського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги через Марганецький міський суд Дніпропетровської області в 30-денний строк з дня проголошення рішення.

Суддя: С. І. Хомченко