Решение № 139543986, 08.09.2026, Менський районний суд Чернігівської області

Справа № 738/1258/26

№ провадження 2/738/643/2026

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08 вересня 2026 року місто Мена

Менський районний суд Чернігівської області у складі:

головуючого судді: Савченка О.А.,

з участю

секретаря: Лях Н.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до Менської міської ради Чернігівської області, третя особа Державна інспекція архітектури та містобудування України про визнання права власності на самочинну прибудову, -

ВСТАНОВИВ:

1. Стислий виклад позиції та заперечень сторін.

В червні 2026 року ОСОБА_1 , звернувся до суду із позовною заявою про визнання права власності на самочинну прибудову. Позовні вимоги мотивує наступним.

Ухвалою Менського районного суду від 20 жовтня 2025 року за ним визнано право власності на житловий будинок А-1 із шлакоблоку, який має в цілому 49,6 м2 житлової площі, загальною (корисною) площею 66,6 м2, із надвірних будівель є: хліви Б-1, Е-1, гаражі В-1, Г-1, погріб п/г, літня кухня Д-1 із шлакоблоку, веранда д-1, металеві ворота 1-2 , що розташований за адресою: АДРЕСА_1 та право власності на земельну ділянку площею 0,14 га, вид цільового призначення - для ведення особистого селянського господарства, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 7423010100:01:002:1214.

Після ухвалення вказаного рішення позивачем було змінено цільове призначення земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд.

Вирішити в судовому порядку питання про визнання права власності на прибудову А2-1 до житлового що розташований за адресою: АДРЕСА_1 за позивачем не виявилося можливим, у зв`язку з тим, що в матеріалах технічної інвентаризації будинковолодіння за 2004 рік не було самочинної прибудови А2-1. Самочинна прибудова була виявлена при проведенні технічної інвентаризації у кінці 2025 року.

Представник відповідача Менської міської ради Чернігівської області відзиву на позов до суду не подавав.

Представник третьої особи Державної інспекції архітектури та містобудування України подав до суду пояснення з приводу позовних вимог, які просив врахувати при постановленні судового рішення.

2. Позиції учасників справи під час розгляду справи по суті.

Позивач в судове засідання не з`явився, подав до суду заяву про розгляд справи за його відсутності. У поданій заяві позовні вимоги підтримав, посилаючись на викладені в позовній заяві обставини.

Представник відповідача Менської міської ради Чернігівської області в судове засідання не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, заяв чи клопотань про розгляд справи лише за його участі до суду не подавав.

Представник третьої особи Державної інспекції архітектури та містобудування України в судове засідання не з`явився, подав до суду пояснення в яких просив розгляд справи здійснювати без участі представника третьої особи.

У зв`язку з тим, що учасники справи не з`явилися, суд ухвалив здійснити розгляд справи без участі сторін за наявними у матеріалах справи доказами.

Відповідно до статті 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, чи в разі якщо відповідно до положень ЦПК України розгляд справи здійснюється судом за відсутності осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

3. Фактичні обставини справи, встановлені судом, зміст спірних правовідносин.

Суд встановив, що ухвалою Менського районного суду Чернігівської області від 20 жовтня 2025 року за ОСОБА_1 визнано право власності на житловий будинок А-1 із шлакоблоку, який має в цілому 49,6 м2 житлової площі, загальною (корисною) площею 66,6 м2, із надвірних будівель є: хліви Б-1, Е-1, гаражі В-1, Г-1, погріб п/г, літня кухня Д-1 із шлакоблоку, веранда д-1, металеві ворота 1-2 , що розташований за адресою: АДРЕСА_1 та право власності на земельну ділянку площею 0,14 га, вид цільового призначення - для ведення особистого селянського господарства, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 7423010100:01:002:1214 (а.с. 12-18).

Згідно з Витягами з Державного реєстру речових прав, право власності на житловий будинок, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 та земельну ділянку площею 0,14 га, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 7423010100:01:002:1214 зареєстровано за ОСОБА_1 (а.с. 41-42).

Як вбачається з Витягу з Державного земельного кадастру про земельну, ділянку земельна ділянка площею 0,14 га, розташована за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 7423010100:01:002:1214 має вид цільового призначення для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) (а.с. 43-48).

Відповідно до Технічно паспорту житлового будинку садибного типу, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 у 2010 році було здійснено прибудову А2-1 (1-4), площею 7,9 м2 (а.с. 20-24).

Згідно Витягу з Реєстру будівельної діяльності Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва, створеного 24.04.2026, реєстраційний номер ІУ161260422982, декларація повернута на доопрацювання у зв`язку з відсутністю документу, що посвідчує право власності на самочинно збудований чи реконструйований об`єкт (а.с. 26-40).

Як вбачається з повідомлення Менської міської ради від 18.05.2026 № 04-09/193-Ф на житловий будинок садибного типу з прибудовою А2-1 в АДРЕСА_1 проведено технічну інвентаризацію № 96 від 25.11.2025 зареєстровану в Єдиній державній електронній системі у сфері будівництва з відомістю про можливість надійної та безпечної експлуатації. Це є підставою вважати, що прибудова А2-1 до житлового будинку відповідає будівельним нормам щодо надійної та безпечної експлуатації (а.с. 50).

4. Норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування.

За частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Стаття 129 Конституції України визначає основні засади судочинства, однією з яких є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості (пункт 3 частини першої).

У частині третій статті 2 ЦПК України однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства визначено принцип змагальності сторін, сутність якого розкрита у статті 12 цього Кодексу.

Згідно з частинами першою та третьою статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю.

Згідно зі статями 321, 328 Цивільного кодексу України право власності є непорушним, вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Статтею 383 ЦК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, було встановлено, що власник житлового будинку, квартири має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім`ї, інших осіб і не має права використовувати його для промислового виробництва. Власник квартири може на свій розсуд здійснювати ремонт і зміни у квартирі, наданій йому для використання як єдиного цілого, - за умови, що ці зміни не призведуть до порушень прав власників інших квартир у багатоквартирному житловому будинку та не порушать санітарно-технічних вимог і правил експлуатації будинку.

Частиною першою статті 376 ЦК України передбачено, що житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Згідно частини третьої статті 376 Цивільного кодексу України право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у вставленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно.

Відповідно до частини п`ятої статті 376 ЦК України на вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб.

Згідно роз`яснень, що містяться в абзаці 4 пункту 9 та в пункті 12 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року № 3 «Про практику застосування судами статті 376 ЦК України (про правовий режим самочинного будівництва)», у справах, пов`язаних із самочинним будівництвом нерухомого майна, суди мають враховувати, що за загальним правилом особа, яка здійснила або здійснює таке будівництво, не набуває права власності на нього. Разом із цим, власник земельної ділянки набуває право власності на зведені ним будівлі, споруди та інше нерухоме майно, а тому на вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудовано на ній, якщо це не порушує права інших осіб. Вирішуючи справу за позовом власника (користувача) земельної ділянки про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно, суди зобов`язані встановлювати усі обставини справи, зокрема: чи є позивач власником (користувачем) земельної ділянки; чи звертався він до компетентного державного органу про прийняття забудови до експлуатації; чи є законною відмова у такому прийнятті; чи є порушені будівельні норми та правила істотними. Якщо позивач не звертався до компетентного державного органу із заявою про прийняття об`єкта до експлуатації, суд вирішує спір по суті з урахуванням наведених обставин та вимог закону.

Верховний Суд у постанові від 21 жовтня 2020 року у справі №910/2939/19 виклав правову позицію про те, що зміст приписів статті 376 ЦК України підтверджує неможливість застосування інших, ніж ті, що встановлені цією статтею, способів легітимізації (узаконення) самочинного будівництва та набуття права власності на такі об`єкти. Реєстрація права власності на самочинне будівництво за особою, яка його здійснила, не змінює правовий режим такого будівництва як самочинного».

При цьому, у постанові Верховного Суду від 19 вересня 2018 року у № 61-33701св18 зроблено висновок про те, що суд має повноваження визнавати право власності на об`єкт самочинного будівництва виключно у двох випадках: право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно; на вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудовано на ній, якщо це не порушує права інших осіб.

Оскільки судом встановлено, що позивачем було здійснено самочинне будівництво прибудови до будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , позначеної в технічній документації літерою А2-1, площею 7,9 м2, при цьому дане будівництво здійснено на належній позивачу земельній ділянці площею 0,14 га з кадастровим номером 7423010100:01:002:1214, однак без дозволу Менської міської ради Чернігівської області, враховуючи те, що під час будівництва було дотримано вимоги державних будівельних норм, суд приходить до висновку про наявність підстав для задоволення позову повністю та визнання за позивачем права власності на вказану прибудову.

Враховуючи те, що спір виник внаслідок недбалих дій позивача, який не оформив належним чином самочинно збудовану прибудову до будинку, відповідно до частини дев`ятої статті 141 ЦПК України, суд вважає за необхідне повністю покласти на нього всі здійснені ним витрати, не стягуючи їх з відповідача.

На підставі наведеного, керуючись статтями 4, 12, 76-81, 141, 259, 263 - 265, 268 ЦПК України, суд, -

У Х В А Л И В :

Позов ОСОБА_1 до Менської міської ради Чернігівської області, третя особа Державна інспекція архітектури та містобудування України про визнання права власності на самочинну прибудову задовольнити.

Визнати за ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , зареєстрований по АДРЕСА_1 ) право власності на самочинно збудовану прибудову А2-1, площею 7,9 м2 до житлового будинку А-1, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 .

Рішення може бути оскаржене до Чернігівського апеляційного суду через Менський районний суд шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Головуючий: О.А. Савченко