№ 139523008, 07.09.2026, Хустський районний суд Закарпатської області

Справа№ 302/137/18

Провадження № 1-кп/309/4/20

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 вересня 2026 року Хустський районний суд Закарпатської області

в складі колегії: головуючого судді ОСОБА_1 , суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3

участю: секретаря судового засідання: ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ,

прокурора: ОСОБА_6

представників потерпілих: ОСОБА_7 , ОСОБА_8

обвинуваченої: ОСОБА_9

захисника: ОСОБА_10

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Хуст кримінальне провадження № 12017070000000227 від 11.11.2017 року відносно обвинуваченої:

ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , українки, громадянки України, освіта середня, уродженки с. Нижнє Студене Міжгірського району Закарпатської області, мешканки АДРЕСА_1 , одруженої, раніше не судимої,

про скоєння кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 190, ч. 4 ст. 358 КК України,

В С Т А Н О В И В:

У провадженні Хустського районного суду Закарпатської області знаходиться кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_9 у вчинені кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 190, ч. 4 ст. 358 КК України.

У судовому засіданні 19.06.2026 року захисником обвинуваченої ОСОБА_9 - адвокатом ОСОБА_10 подано клопотання про звільнення від кримінальної відповідальності у зв`язку із закінченням строків давності притягнення ОСОБА_9 до кримінальної відповідальності та про закриття кримінального провадження.

Прокурор ОСОБА_6 в судовому засіданні висловила думку щодо відсутності підстав для заперечення проти задоволення клопотання сторони захисту про звільнення від кримінальної відповідальності обвинуваченої ОСОБА_9 у зв`язку із закінченням строків давності та закриття кримінального провадження.

Представник потерпілого ОСОБА_11 адвокат ОСОБА_7 в судовому засіданні заперечила проти задоволення клопотання захисника обвинуваченої, однак просила стягнути з обвинуваченої на користь потерпілого витрати на правову допомогу в сумі 10 000, 00 грн..

Представник потерпілої сторони Пилипецької сільської ради адвокат ОСОБА_8 в судовому засіданні в режимі відеконференції 19.06.2026 питання щодо вирішення клопотання адвоката обвинуваченої ОСОБА_9 залишив на розсуд суду.

Заслухавши думку учасників процесу, дослідивши матеріали кримінального провадження, суд приходить до наступних висновків.

Дії ОСОБА_9 органом досудового розслідування за обвинувальним актом у кримінальному провадженні, внесеному в Єдиний реєстр досудових розслідувань за № 12017070000000227 від 11.11.2017 р. кваліфіковані за ч. 4 ст. 190 КК України, як заволодіння чужим майном шляхом обману (шахрайство), вчинене за попередньою змовою групою осіб в особливо великих розмірах та ч. 4 ст. 358 КК України, як використання завідомо підробленого документу.

Відповідно до ч. 2 ст. 4 КК України кримінальна протиправність і караність, а також інші кримінально-правові наслідки діяння визначаються законом про кримінальну відповідальність, що діяв на час вчинення цього діяння.

Кримінальне правопорушення, передбачене ч. 4 ст. 190 КК України відповідно до ст. 12 КК України відноситься до тяжких злочинів, кримінальне правопорушення, передбачене ч. 4 ст. 358 КК України, відповідно до ст. 12 КК України відноситься до нетяжких злочинів.

На підставі п. 3, 4 ч. 1 ст. 49 КК України особа звільняється від кримінальної відповідальності у зв`язку із закінченням строків давності, якщо з дня вчинення нею кримінального правопорушення і до дня набрання вироком законної сили минули такі строки: п`ять років у разі вчинення нетяжкого злочину, десять років у разі вчинення тяжкого злочину.

Положеннями ч. 4 ст. 286 КПК України визначено, що в разі, якщо під час судового розгляду сторона у кримінальному провадженні звернеться до суду з клопотанням про звільнення обвинуваченого від кримінальної відповідальності, суд має невідкладно розглянути таке клопотання. Ця норма, як і положення ст. 49 КК України є імперативною нормою, яка передбачає не право суду, а його обов`язок розглянути відповідне питання.

Відповідно до вимог ч. 3 ст. 4 КК України часом вчинення кримінального правопорушення визнається час вчинення особою передбаченою законом про кримінальну відповідальність дії або бездіяльності.

Згідно із п. 1 ч. 2 ст. 284 КПК України у разі звільнення особи від кримінальної відповідальності суд закриває кримінальне провадження. За правилами ч. 8 вказаної статті, закриття кримінального провадження на підставі, передбаченій п. 1 ч. 2 цієї ж статті, не допускається лише у випадку, коли підозрюваний, обвинувачений проти цього заперечує. В цьому разі розгляд кримінального провадження продовжується в загальному порядку.

Правилами ч. 3 ст. 288 КПК України передбачено, що суд своєю ухвалою закриває кримінальне провадження та звільняє обвинуваченого від кримінальної відповідальності у випадку встановлення підстав, передбачених законом України про кримінальну відповідальність.

На підставі ч. 1 п. 3, 4 ст. 49 КК України особа звільняється від кримінальної відповідальності у зв`язку із закінченням строків давності, якщо з дня вчинення нею кримінального правопорушення і до дня набрання вироком законної сили минули такі строки: п`ять років у разі вчинення нетяжкого злочину та десять років у разі вчинення тяжкого злочину.

Встановлено, що з моменту вчинення ОСОБА_9 кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 190, ч. 4 ст. 358 КК України (27.05.2016 р.) і до дня розгляду клопотання минуло десять років, тобто на день розгляду справи минуло більше десяти років, тому обвинувачена ОСОБА_9 підпадає під дію зазначеної норми закону.

У постанові Верховного Суду від 12.11.2019 (справа №566/554/16-к), роз`яснено, що визнання винуватості не є умовою для звільнення особи від кримінально відповідальності на підставі статті 49 КК, у зв`язку з чим незалежно від визнання вини, особа звільняється від кримінальної відповідальності, а провадження відносно неї підлягає закриттю.

Суд врахував позицію обвинуваченої ОСОБА_9 , її добровільності та усвідомленні наслідків закриття кримінального провадження з нереабілітуючих підстав.

Вирішуючи питання про звільнення ОСОБА_9 від кримінальної відповідальності за вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 190, ч. 4 ст. 358 КК України та закриття кримінального провадження у зв`язку із закінченням строків давності, суд враховує, що обвинувачена раніше не судима, строки давності притягнення ОСОБА_9 до кримінальної відповідальності за ч. 4 ст. 190, ч. 4 ст. 358 КК України закінчились, обвинувачена не заперечує проти звільнення її від кримінальної відповідальності на підставі положень ст. 49 КК України та закриття кримінального провадження щодо неї, а обставини щодо вчинення обвинуваченою протягом цих строків нового злочину певного ступеня тяжкості чи ухилення обвинуваченої від слідства або суду не виявлено.

При цьому відмова суду у звільненні обвинуваченої від кримінальної відповідальності у зв`язку з закінченням строків давності буде порушенням прав обвинуваченої, що є недопустимим.

Крім цього, така відмова може призвести до порушення ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, щодо розгляду справи упродовж розумного строку, що є також неприйнятним.

Таким чином, суд вбачає у даному кримінальному провадженні наявність правових підстав для звільнення ОСОБА_9 від кримінальної відповідальності у зв`язку із закінченням строків давності, тому вважає за необхідне клопотання задовольнити, звільнити ОСОБА_9 від кримінальної відповідальності на підставі п. 3,4 ч. 1 ст. 49 КК України, а кримінальне провадження щодо неї закрити, відповідно до вимог п. 1 ч. 2 ст. 284 КПК України.

Відповідно до ч. 4 ст. 174 КПК України суд одночасно з ухваленням судового рішення, яким закінчується судовий розгляд, вирішує питання про скасування арешту майна.

За відсутності заборон, визначених зазначеною нормою, з огляду на те, що арешт майна було застосовано з метою збереження речових доказів, суд вважає за можливе скасувати раніше обрані заходи забезпечення кримінального провадження у вигляді арешту майна.

Щодо клопотання захисника потерпілого про стягнення витрат на правову допомогу, то суд виходить із такого.

Згідно з ч. 1 ст. 126 КПК України питання щодо процесуальних витрат суд вирішує у вироку суду або ухвалою.

Частиною 1 ст. 118 КПК України встановлено, що процесуальні витрати складаються, зокрема, із витрат на правову допомогу та витрат, пов`язаних із залученням потерпілих, свідків, спеціалістів, перекладачів та експертів.

Процесуальні витрати виникають та пов`язані зі здійсненням кримінального провадження, є матеріальними витратами органів досудового розслідування, прокуратури, суду та інших учасників кримінального провадження.

Крім того, питання про розподіл процесуальних витрат за результатами судового розгляду у кримінальному провадженні вирішується, у тій справі, в якій вони були понесені, за правилами КПК України. Якщо ж це питання суд не вирішив, сторона кримінального провадження має можливість оскаржити в цій частині ухвалене у справі судове рішення в апеляційному та касаційному порядку. А тому такі витрати не можуть бути стягнуті з обвинуваченого за позовом, поданим за правилами цивільного судочинства.

Крім цього, КПК України не обмежує процесуальну форму вирішення питання щодо розподілу процесуальних витрат, у тому числі витрат на правову допомогу, виключно обвинувальним вироком. Суд повинен вирішити питання про розподіл процесуальних витрат у будь-якому рішенні, яким завершується розгляд кримінального провадження по суті, у тому числі й в ухвалі про закриття кримінального провадження у зв`язку зі звільненням особи від кримінальної відповідальності. Невирішення питання про розподіл процесуальних витрат не може бути єдиною підставою для скасування прийнятих судами першої та апеляційної інстанцій судових рішень, оскільки не є істотним порушенням вимог КПК України та не впливає на вирішення питання кримінально-правової кваліфікації, доведеності винуватості і призначення покарання. Вирішення питання про розподіл процесуальних витрат полягає у висновку суду про стягнення або відмову у стягненні певної грошової суми, яка є процесуальними витратами у розумінні КПК України. Залишення клопотання учасника провадження про розподіл процесуальних витрат без розгляду не є вирішенням судом питання про розподіл процесуальних витрат. Цивільна відповідальність, у тому числі, обов`язок компенсації процесуальних витрат, не порушує презумпцію невинуватості особи у вчиненні злочину, оскільки не свідчить про визнання її винуватою у вчиненні злочину або поводження з нею як з особою, винуватою у вчиненні злочину (Правова позиція Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду згідно з Постановою від 18 грудня 2024 року у справі № 607/14298/20).

Об`єднана палата 12.09.2022 у справі № 203/241/17 вирішила, що у разі звільнення особи від кримінальної відповідальності на підставі ст. 49 КК України: «процесуальні витрати, понесені органом досудового розслідування та пов`язані зі здійсненням кримінального провадження, в тому числі й витрати на проведення експертизи, не стягуються з особи, кримінальне провадження щодо якої закрито на цій підставі, а відносяться на рахунок держави, окрім витрат, пов`язаних, зокрема, із залученням експерта стороною захисту».

Якщо особа звільняється від кримінальної відповідальності на підставі статті 49 КК України, процесуальні витрати потерпілого можуть бути стягнені з такої особи в порядку, передбаченому ч. 1 ст.124 КПК України (Правова позиція Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду згідно з Постановою від 18 грудня 2024 року у справі № 607/14298/20).

Враховуючи вказану правові позицію ВС та приписи ст.ст. 118, 126 КПК України, позицію обвинуваченої, яка просила закрити справу за закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності, суд вважає, що судові витрати необхідно стягнути із останньої.

Суд вважає, що враховуючи тривалість судового процесу (зокрема і через заявлені стороною захисту клопотання про перенесення судових засідань), в той же час належну процесуальну поведінку потерпілого, розмір судових витрат, пов`язаних на правову допомогу у сумі 10 000, 00 грн. є обґрунтованими, справедливими та доведеними належними доказами, а тому підлягають задоволенню в повному обсязі.

Процесуальні витрати за проведення судових почеркознавчих, земельно-технічних експертиз віднести на рахунок держави, речові докази залишити при матеріалах кримінального провадження.

Керуючись ст. ст. 12, 49 КК України, ст.ст. 174, 284, 285, 286, 288, 395 КПК України, суд -

П О С Т А Н О В И В:

Клопотання захисника обвинуваченої ОСОБА_9 - ОСОБА_10 - задовольнити.

Звільнити ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , мешканку АДРЕСА_1 від кримінальної відповідальності за вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 190, ч. 4 ст. 358 КК України, у зв`язку із закінченням строків давності.

Закрити кримінальне провадження № 12017070000000227 від 11.11.2017 року відносно ОСОБА_9 за вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч.4 ст. 190, ч. 4 ст. 358 КК України.

Скасувати арешт, накладений ухвалою слідчого судді Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 15.03.2017 на земельну ділянку з кадастровим номером 2122485200:09:002:0045, площею 0,221 га. Для ведення особистого селянського господарства, яка належить Пилипецькій сільській раді, ЄДРПОУ 04350843.

Процесуальні витрати на залучення експерта віднести за рахунок держави.

Речові докази залишити при матеріалах кримінального провадження.

Стягнути із ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , мешканки АДРЕСА_1 на користь потерпілого ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ІПН НОМЕР_1 , мешканця АДРЕСА_2 витрати на правову допомогу в сумі 10 000 /десять тисяч/ гривень 00 коп..

Ухвала суду може бути оскаржена протягом семи днів з дня її винесення до Закарпатського апеляційного суду через Хустський районний суд Закарпатської області.

Головуючий суддя: ОСОБА_1

Судді: ОСОБА_2

ОСОБА_3