Решение № 139503065, 20.08.2026, Господарський суд Івано-Франківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20.08.2026 м. Івано-ФранківськСправа № 909/677/26

Господарський суд Івано-Франківської області у складі судді Неверовської Л. М., при секретарі судового засідання Андріїв Л.Я., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом: Комунального некомерційного медичного підприємства "Рогатинська центральна районна лікарня", вул. Чорновола, буд. 9, м. Рогатин, Івано-Франківська область, 77001

до відповідача: Фізичної особи-підприємця Стасінчук Наталії Василівни, АДРЕСА_1

про стягнення 214517,31 грн, з яких 214288,34 грн безпідставно збережені кошти, 228,97 грн 3% річних,

за участі:

представник позивача: Жарський Тарас Володимирович (в режимі вкз)

представник відповідача: Шунтов Олександр Михайлович

встановив: Комунальне некомерційне медичне підприємство "Рогатинська центральна районна лікарня" звернулося до Господарського суду Івано-Франківської області з позовом до Фізичної особи-підприємця Стасінчук Наталії Василівни про стягнення заборгованості в сумі 214517,31 грн, з яких: 214288,34 грн - основного боргу, 228,97 грн - 3 % річних.

Хід процесуальних дій та вирішення процесуальних питань у даній справі відображено в протоколах судових засідань, які містяться в матеріалах справи.

Позиція позивача.

Позовні вимоги мотивовані тим, що за в ході ревізії Управлінням Західного офісу Держаудитслужби в Івано-Франківській області (акт № 130904-21/10 від 27.03.2026) під час перевірки правильності визначення вартості виконаних робіт за Договором було виявлено грубе порушення Відповідачем вимог кошторисних норм України «Настанова з визначення вартості будівництва» затверджених наказом Мінрегіону від 01.11.2021 № 281 (далі Настанова), що призвело до завищення вартості виконаних робіт та надмірної сплати коштів замовником. Зокрема, аудиторами встановлено, що відповідачем, який є платником єдиного податку, до актів приймання виконаних будівельних робіт (форми КБ-2в) та довідок (форми КБ-3) неправомірно включено кошти на покриття витрат зі сплати єдиного податку, що призвело до безпідставного завищення вартості виконаних робіт за рахунок замовника.

Загальна сума завищення вартості виконаних робіт, яка була фактично перерахована відповідачу та наразі є безпідставно збереженими ним коштами, становить 214288,34 грн.

Позивачем нараховано 3 % річних на суму боргу на підставі ст. 625 ЦК країни.

Позиція відповідача.

Позовні вимоги заперечує з підстав, наведених у відзиві. Зазначає, що для підтвердження факту завищення вартості наданих послуг контролюючий орган мав встановити, що вартість загальної суми виконаних робіт перевищує договірну ціну, визначену сторонами в укладеному між ними договорі.

Також зазначає, що контролюючий орган в акті ревізії (передостанній абзац розділу 4) вказав наступне:«Додатково зазначаємо, що включення до складу вартості робіт коштів на сплату податків не є порушенням бюджетного або податкового законодавства, оскільки ці витрати суб`єкта малого підприємства є частиною його загальновиробничих чи адміністративних витрат, які закладаються в ціну товару чи послуги. Оскільки ТОВ «Захід Плюс Буд», ФОП Стасінчук Н. В. та ФОП Стасінчук X.І., як платники єдиного податку не включають до актів ПДВ (20%), формування ними ціни з урахуванням податкових витрат (5% єдиного податку та 1% військового збору) у результаті є економічно вигіднішим для замовника та бюджету, ніж залучення платників податків на загальних підставах, що виключає факт завдання будь-яких збитків».

Просить суд стягнути з Комунального некомерційного медичного підприємства «Рогатинська центральна районна лікарня» на користь фізичної особипідприємця Стасінчук Наталії Василівни 30000 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Обставини справи, дослідження доказів.

Розглянувши матеріали справи, всебічно та повно з`ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши в сукупності всі докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, враховуючи вимоги чинного законодавства, суд встановив наступне.

02 квітня 2025 року між КНМП «Рогатинська ЦРЛ» (як замовником) та фізичною особою-підприємцем Стасінчук Наталією Василівною (як підрядником) укладено договір підряду № 176.

Відповідно до п. 1.1. договору, підрядник зобов`язався виконати роботи по об`єкту: «Капітальний ремонт ІІ поверху консультативно-діагностичної поліклініки КНМП «Рогатинська ЦРЛ» по вул. В. Чорновола, 9 в м. Рогатин», а замовник прийняти та оплатити їх.

Згідно з п. 2.1. договору, загальна вартість робіт, що підлягають виконанню за договором, визначена на підставі твердої договірної ціни (додаток 1), і становить 5 923 754,00 грн (п`ять мільйонів дев`ятсот двадцять три тисячі сімсот п`ятдесят три гривні 00 копійок), у тому числі ПДВ 0.00 грн

Вартість робіт по цьому договору в межах бюджетного фінансування на 2025 рік становить 5923754,00 грн., у тому числі ПДВ 0.00 грн.

На виконання умов договору відповідач виконав, а позивач прийняв підрядні роботи, що підтверджується підписаними обома сторонами актами приймання виконаних будівельних робіт (форми № КБ-2в) та довідками про вартість виконаних будівельних робіт та витрати (форми № КБ-3).

Позивач у повному обсязі виконав свої зобов`язання щодо оплати вартості виконаних робіт, перерахувавши на поточний рахунок відповідача грошові кошти у повному обсязі, що підтверджується відповідними платіжними інструкціями.

У період з 19.01.2026 по 20.03.2026 Управлінням Західного офісу Держаудитслужби в Івано-Франківській області (далі ДАСУ) проведено планову ревізію окремих питань фінансово-господарської діяльності КНМП «Рогатинська ЦРЛ» за період з 01.07.2024 по 31.12.2025.

За результатами ревізії 27 березня 2026 року складено акт № 130904-21/10.

В ході ревізії ДАСУ, під час перевірки правильності визначення вартості виконаних робіт за договором виявлено грубе порушення відповідачем вимог Кошторисних норм України «Настанова з визначення вартості будівництва» затверджених наказом Мінрегіону від 01.11.2021 № 281 (далі Настанова) що призвело до завищення вартості виконаних робіт та надмірної сплати коштів замовником.

Зокрема, аудиторами встановлено, що відповідачем, який є платником єдиного податку, до актів приймання виконаних будівельних робіт (форми КБ-2в) та довідок (форми КБ-3) неправомірно включено кошти на покриття витрат зі сплати єдиного податку, що призвело до безпідставного завищення вартості виконаних робіт за рахунок замовника.

Загальна сума завищення вартості виконаних робіт, яка була фактично перерахована відповідачу та наразі є безпідставно збереженими ним коштами, становить 214288,34 грн (двісті чотирнадцять тисяч двісті вісімсот вісім гривень, тридцять чотири коп.).

На підставі акта ревізії, ДАСУ пред`явило позивачу вимогу від 01.05.2026 про усунення виявлених порушень, якою зобов`язало замовника вжити заходів щодо стягнення (повернення) цих безпідставно сплачених коштів.

На виконання вимоги Західного офісу Держаудитслужби від 12.01.2026 №130905-14/69-2026, з метою досудового врегулювання спору 04.05.2026 позивач направив відповідачу письмову претензію з вимогою повернути надміру сплачені бюджетні кошти в сумі 214 288,34 грн.

Однак, станом на день подання цього позову відповідач вимоги претензії не задовольнив, кошти до бюджету не повернув, що і стало підставою для звернення до суду з цим позовом.

Норми права та мотиви, якими суд керувався при прийнятті рішення. Висновок суду.

Відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема є договори та інші правочини.

Відповідно до частини першої статті 509 Цивільного кодексу України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до частини першої статті 202 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

У частині третій статті 203 Цивільного кодексу України закріплено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору (статті 626 Цивільного кодексу України).

Статтею 627 Цивільного кодексу України визначено, що відповідно до статті 6 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно зі статтею 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Статтею 629 ЦК України встановлено обов`язковість договору для виконання сторонами.

Відповідно до вимог статті 638 Цивільного кодексу України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї зі сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

За змістом статті 632 Цивільного кодексу України, ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування. Зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом. Зміна ціни в договорі після його виконання не допускається.

За приписами статей 525-526 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом, зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або невизначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Як встановлено судом, згідно п. 2.1. договору, загальна вартість робіт, що підлягають виконанню за договором, визначена на підставі твердої договірної ціни (додаток 1), і становить 5923754,00 грн (п`ять мільйонів дев`ятсот двадцять три тисячі сімсот п`ятдесят три гривні 00 копійок), у тому числі ПДВ 0.00 грн

Між сторонами на виконання умов договору підписані акти приймання виконаних підрядних робіт (форми № КБ-2в) на суму 3873609,34грн.

Таким чином, сума вартості виконаних робіт за договором була погоджена між його сторонами, а матеріалами справи підтверджено та не заперечується сторонами, що роботи виконані відповідачем, прийняті замовником (позивачем) без заперечень та зауважень, а також оплачені.

Жодних доказів того, що загальна вартість виконаних робіт перевищує договірну ціну, погоджену сторонами в зазначеному договорі, суду надано не було.

Суд зауважує, що для констатації факту завищення вартості наданих послуг контролюючий орган мав встановити, що вартість загальної суми наданих виконавцем послуг перевищує договірну ціну, визначену сторонами в укладеному між ними договорі. Саме у випадку встановлення завищеної вартості послуг, яка відмінна від погодженої сторонами договору, можливо стверджувати про порушення зобов`язання у розумінні статті 610 Цивільного кодексу України та його неналежне виконання всупереч вимогам статей 525, 526 Цивільного кодексу України.

Щодо посилань позивача на акт ДАСУ № 130904-21/10 від 27.03.2026, суд зазначає наступне.

Правові та організаційні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні визначає Закон України від 26 січня 1993 року № 2939-XII Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні (далі - Закон № 2939-XII).

Згідно зі ст. 1 Закону № 2939-XII, здійснення державного фінансового контролю забезпечує центральний орган виконавчої влади, уповноважений Президентом України на реалізацію державної політики у сфері державного фінансового контролю (далі - орган державного фінансового контролю).

Відповідно до ч. 2 ст. 2 Закону № 2939-XII, державний фінансовий контроль забезпечується органом державного фінансового контролю через проведення державного фінансового аудиту, перевірки державних закупівель та інспектування.

Згідно з Положенням про Державну аудиторську службу України, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 03.02.2016 № 43 (далі - Положення), Держаудитслужба є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України та який забезпечує формування і реалізує державну політику у сфері державного фінансового контролю.

Держаудитслужба здійснює свої повноваження безпосередньо і через утворені в установленому порядку міжрегіональні територіальні органи (п. 7 Положення).

Пунктом 6 Положення передбачено, що Держаудитслужба має право в установленому порядку, зокрема: пред`являти керівникам та іншим особам підприємств, установ та організацій, що контролюються, обов`язкові до виконання вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства (пп. 16 п. 6 Положення); порушувати перед відповідними державними органами питання про визнання недійсними договорів, укладених з порушенням законодавства, у судовому порядку стягувати у дохід держави кошти, отримані підконтрольними установами за незаконними договорами, без установлених законом підстав та з порушенням законодавства (пп. 20 п. 6 Положення); у разі виявлення збитків, завданих державі чи підприємству, установі, організації, що контролюється, визначати їх розмір в установленому законодавством порядку (пп. 23 п. 6 Положення).

Держаудитслужба відповідно до покладених на неї завдань вживає в установленому порядку заходів щодо усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства та притягнення до відповідальності винних осіб, а саме: вимагає від керівників та інших осіб підприємств, установ та організацій, що контролюються, усунення виявлених порушень законодавства; здійснює контроль за виконанням таких вимог; звертається до суду в інтересах держави у разі незабезпечення виконання вимог щодо усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів (пп. 9 п. 4 Положення).

Згадані норми узгоджуються з положеннями ст. 10 Закону № 2939-ХІІ, якою визначено права органу державного фінансового контролю. Зокрема, в п. 7 цієї статті передбачено право цього органу пред`являти керівникам та іншим особам підприємств, установ та організацій, що контролюються, обов`язкові до виконання вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства, вилучати в судовому порядку до бюджету виявлені ревізіями приховані і занижені валютні та інші платежі, ставити перед відповідними органами питання про припинення бюджетного фінансування і кредитування, якщо отримані підприємствами, установами та організаціями кошти і позички використовуються з порушенням чинного законодавства.

Статтею 10 Закону № 2939-ХІІ встановлено право органу державного фінансового контролю звертатися до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог щодо усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів (п. 10), а також при виявленні збитків, завданих державі чи підприємству, установі, організації, що контролюється, визначати їх розмір у встановленому законодавством порядку (п. 13).

Згідно з ч. 3 ст. 15 Закону № 2939-XII, законні вимоги службових осіб органу державного фінансового контролю є обов`язковими для виконання службовими особами об`єктів, що контролюються.

Отже, контролюючий орган здійснює державний фінансовий контроль за використанням коштів державного та місцевих бюджетів і в разі виявлення порушень законодавства має право пред`являти обов`язкові до виконання вимоги щодо усунення таких правопорушень.

При виявленні збитків, завданих державі чи об`єкту контролю, орган державного фінансового контролю має право визначити їх розмір у встановленому законодавством порядку та звернутися до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог щодо усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів.

Аналіз наведених норм свідчить про те, що контролюючий орган проводить державний фінансовий контроль щодо підконтрольних установ. Його вимоги, передбачені ст. 10 Закону № 2939-XII, можуть бути адресовані виключно підконтрольним установам, а звернення до суду в інтересах держави можливе лише у випадку незабезпечення такими установами вимог щодо усунення порушень законодавства з питань збереження і використання активів, виявлених під час здійснення державного фінансового контролю.

Таким чином, Держаудитслужба, зобов`язана здійснювати державний контроль фінансово-господарської діяльності позивача та в разі виявлення порушень чинного законодавства та при виявленні збитків, має право визначити розмір цих збитків у встановленому законодавством порядку і пред`явити об`єкту контролю (позивачу) вимоги щодо усунення встановлених правопорушень. Такі вимоги, в силу вимог ч. 3 ст. 15 Закону № 2939-XII, є обов`язковими для виконання службовими особами об`єктів, що контролюються.

Разом з цим, акт перевірки (аудиту) - це документ про результати проведеної перевірки (аудиту), який є носієм дій з фінансового контролю та інформації про виявлені недоліки, виявлені контролюючим органом порушення вимог податкового, валютного та іншого законодавства суб`єктами господарювання, документом, на підставі якого приймається відповідне рішення контролюючого органу (Вимога щодо усунення встановлених правопорушень). Акти ревізії та документальних перевірок не мають обов`язкового характеру та не можуть оспорюватися в суді. Встановлені під час проведення контрольних заходів підрозділами аудиту факти підлягають доказуванню стороною та оцінці судом на загальних підставах за правилами, встановленими чинним ГПК України (подібні висновки, викладені у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 01.12.2022 у справі № 922/2810/21, від 07.12.2021 у справі № 922/3816/19, від від 21.05.2018 у справі № 922/2310/17, від 13.02.2018 у справі № 910/12793/17).

Судом також прийнято до уваги правові висновки вказані в постанові Верховного Суду від 20.06.2019 у справі №916/1906/18, в якій зазначено, що виявлені контролюючим органом порушення не впливають на умови укладеного між сторонами договору і не можуть їх змінювати, оскільки за своїми правовими наслідками акт ревізії у даному випадку фіксує порушення фінансової дисципліни учасника правовідносин, фінансово-господарська діяльність якого перевірялась.

За висновком, викладеним у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18.02.2020 у справі № 910/17984/16, акт ревізії Державної фінансової інспекції України не є беззаперечною підставою для задоволення позовних вимог про стягнення збитків, оскільки виявлені таким органом порушення не можуть впливати на умови укладених між сторонами договорів і не можуть їх змінювати. Акт ревізії не може змінювати, припиняти договірні правовідносини сторін, зобов`язання, визначені укладеними договорами та які підтверджені відповідним актами здачі-приймання наданих послуг. Акт ревізії Державної фінансової інспекції України є документом, складеним з приводу наявності або відсутності відповідних порушень, та містить лише думку органу, який його склав. Викладені в ній висновки не мають заздалегідь обумовленої сили, тобто акт ревізії не є підставою для стягнення з відповідача коштів, одержаних відповідно до умов договору. Акт ревізії не є рішенням суб`єкта владних повноважень, не зумовлює виникнення будь-яких прав і обов`язків для осіб, робота (діяльність) яких перевірялася.

У пунктах 59-62 постанови Великої Палати Верховного Суду від 02.11.2022 у справі №910/11273/20 вказано, що однакове застосування закону забезпечує його загальнообов`язковість, поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.

Таким чином, стала правова позиція у судовій практиці підтверджує, що акт ревізії не породжує обов`язкових юридичних наслідків для відповідача у цій справі, а обставини, викладені в акті підлягають доведенню на рівні з іншими обставинами, якими обґрунтовані вимоги та заперечення учасників справи.

Тобто, акт ревізії, за відсутності інших належних та допустимих доказів, які б підтверджували встановлені цим актом порушення, не може бути достовірним та обґрунтованим підтвердженням завищення виконавцем вартості наданих послуг за договором.

В матеріалах справи відсутні будь-які обґрунтовані зауваження та заперечення щодо якості та кількості наданих послуг при підписанні позивачем актів наданих послуг.

Водночас, факт виконання умов договору підряду № 176 від 02.04.2025 та здійснення відповідних розрахунків між замовником та виконавцем у розмірі, який узгоджено умовами договору, сторонами підтверджено та не оспорюється. При цьому, замовник зобов`язаний був перевірити відомості, що зазначені в актах приймання наданих послуг.

Суду не надано доказів неналежного надання послуг, завищення вартості наданих послуг.

Щодо посилань позивача на положення статті 1212 ЦК України, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 1212 ЦК України, на яку покликається позивач, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Однак, суд зазначає, що відповідач набув майно (грошові кошти) на правовій підставі - на підставі умов договору підряду № 176 від 02.04.2025, така підстава не відпала, договір не визнано недійсним, послуги надані без зауважень сторін одна до одної під час прийняття послуг за вказаним правочином, у зв`язку із цим кошти набуті відповідачем правомірним шляхом і підстави для їх повернення позивачу відсутні.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов до висновку існування між сторонами договірних правовідносин, посилання на висновки перевірки Держаудитслужби, як на підставу для задоволення позовних вимог, є недостатніми. Виявлені контролюючим органом порушення не впливають на умови укладеного між сторонами договору та не змінюють правомірність виконання такого договору за умови надання належних доказів, у даному випадку актів приймання послуг.

Статтею 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до статті 73 ГПК України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно частин 1, 3 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Відповідно до статті 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (стаття 77 ГПК України).

Згідно статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

За таких обставин, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.

Судові витрати.

Склад та порядок розподілу судових витрат визначено Главою 8 Розділу I ГПК України.

Згідно з ч. 1 ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору слід залишити за позивачем.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу (п. 1, 4 ч. 3 ст. 123 ГПК України).

Згідно з ч. 2 ст. 126 ГПК України за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 3 ст. 126 ГПК України).

На підтвердження розміру витрат на професійну правничу допомогу відповідач подав договір про надання правової допомоги про надання правової (правничої) допомоги від 24.06.2026, укладений між адвокатом Шунтовим Олександром Михайловичем та фізичною особо-підприємцем Стасінчук Наталії Василівни, в якому сторони погодили предмет договору, права та обов`язки сторін, гонорар, строк дії договору ті інші умови.

Згідно п. 3.2. договору, замовник оплачує послуги з наданням правової допомоги в залежності від складності справи, тривалості судового процесу та витрати, необхідні чи понесені адвокатом для виконання визначених повноважень, в т.ч. пов`язані з виїздом за межі м. Івано-Франківська, в розмірі за домовленістю сторін.

Обсяг наданих послуг підтверджується підписаним сторонами актом про надання правничої допомоги від 26.06.2026 на суму 30000 грн.

Отже, відповідно до вимог ч. 2, 3 ст. 126 ГПК України відповідач подав відповідні докази, які підтверджують обсяг наданих послуг і виконаних робіт та їх вартість.

Розглянувши подані документи, суд виходить з таких мотивів.

За змістом статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 зазначеного Закону).

Згідно зі статтею 15 Господарського процесуального кодексу України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Відповідно до статті 16 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини 3 статті 2 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно зі статтею 123 зазначеного Кодексу судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до частин 1, 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

У відповідності до частини 3 статті 126 Господарського процесуального кодексу України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Водночас, за змістом частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу суд:

1) має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, керуючись критеріями, які визначені у частині 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України (а саме: співмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката зі складністю справи, часом, обсягом наданих адвокатом послуг, ціною позову та (або) значенням справи для сторони), але лише за клопотанням іншої сторони;

2) з власної ініціативи або за наявності заперечення сторони може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України (а саме: пов`язаність витрат з розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність розміру витрат до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінка сторони під час розгляду справи щодо затягування розгляду справ; дії сторін щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом; істотне перевищення або чи заявлення неспівмірно нижчої суми судових витрат, порівняно з попереднім (орієнтовним) розрахунком; зловживання процесуальними правами).

Загальне правило розподілу судових витрат визначене в статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

Судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (п.2 ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України).

Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови в позові - на позивача (п. 2 ч. 4 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України).

За приписами частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України»). Відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

У рішенні Європейського суду з прав людини «Лавентс проти Латвії» від 28.11.2002 зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

На підтвердження загальної вартості понесених витрат на правову допомогу заявник додав акт наданих послуг.

У вказаному акті зазначено, що відповідно до умов договору про надання правничої допомоги від 24 червня 2026 року, виконано наступні роботи: консультації, вивчення матеріалів позовної заяви з додатками, законодавства (судової практики); подання відзиву на позовну заяву до Господарського суду Івано-Франківської області у справі №909/677/26 за позовом Комунального некомерційного медичного підприємства «Рогатинська центральна районна лікарня» до Фізичної особи - підприємця Стасінчук Наталії Василівни про стягнення заборгованості в сумі 214517,31 грн, кількість витрачених годин - 9 год., ставка за 1 год. - 3000 грн, сума - 27000 грн; здійснення представництва замовника в Господарському суді Івано-Франківської області у справі №909/677/26, кількість витрачених годин за 1 год. - 3000 грн; сума 3000 грн.

У постанові Об`єднаної палати Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19 викладена правова позиція про те, що з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, суд може обмежити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок відповідача відповідно до положень статті 126 ГПК України має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати були необхідними, а розмір цих витрат є розумним та виправданим.

Тобто, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням не тільки того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою і необхідною.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору або є неспівмірним зі складністю справи.

Дослідивши подані відповідачем докази на підтвердження вартості понесених витрат, застосовуючи критерії розумності та пропорційності, з урахуванням ціни позову, обсягу наданих послуг та виконаних робіт, значення справи для сторін і того, що заявлений до стягнення розмір витрат на професійну правничу допомогу є непропорційним до предмета спору, суд приходить до висновку про часткове задоволення заяви та стягнення з позивача на користь відповідача 10000 грн витрат на професійну правничу допомогу. Такий розмір витрат на професійну правничу допомогу відповідатиме складності справи, а також критеріям реальності адвокатських витрат та розумності їхнього розміру.

Керуючись ст. ст. 74, 76-80, 86, 129, 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

відмовити у задоволенні позову Комунального некомерційного медичного підприємства "Рогатинська центральна районна лікарня" до фізичної особи-підприємця Стасінчук Наталії Василівни про стягнення 214517,31 грн.

Стягнути з Комунального некомерційного медичного підприємства "Рогатинська центральна районна лікарня", вул. Чорновола, буд. 9, м. Рогатин, Івано-Франківська область, 77001 (ідентифікаційний код 01993581) на користь фізичної особи-підприємця Стасінчук Наталії Василівни, АДРЕСА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) 10000 (десять тисяч) грн витрат на професійну правничу допомогу.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Західного апеляційного господарського суду шляхом подання апеляційної скарги протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено 07.09.2026.

Суддя Неверовська Л. М.