Решение № 139492421, 18.08.2026, Олександрівський районний суд міста Запоріжжя (до 25.04.2025 - Жовтневий районний суд м. Запоріжжя)

Справа № 331/1672/26

Провадження № 2/331/2203/2026

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 серпня 2026 року місто Запоріжжя

Олександрівський районний суд міста Запоріжжя у складі:

головуючого судді Каретник Ю.М.,

за участю секретаря судового засідання Данилевської О.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором,

В С Т А Н О В И В:

ТОВ ТОВ «Фінансова компанія «Ейс» звернулося в суд з позовною заявою до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором.

На обґрунтування заявлених позовних вимог представник позивача зазначає, що 08.01.2021 між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 було укладено договір №677102113 у формі електронного документу з використанням електронного підпису одноразовим ідентифікатором MNV84KG2. Відповідно до кредитного договору відповідачу були надані грошові кошти в розмірі 14000,00 грн. шляхом безготівкового перерахування через банк-провайдер.

Станом на сьогоднішній день строк повернення грошових коштів за договором настав, але відповідач не виконує свої зобов`язання, грошові кошти не повертає, у зв`язку з чим у відповідача обліковується прострочена заборгованість.

28.11.2018 було укладено договір факторингу №28/1118-01, відповідно до якого ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» відступило на користь ТОВ «Таліон Плюс» права вимоги за кредитними договорами до позичальників. У подальшому відповідно до додаткових угод до даного договору та реєстру прав вимоги № 155 від 12.10.2021 було відступлено право вимоги в тому числі за договором №677102113.

05.08.2020 було укладено договір факторингу №05/0820-01 відповідно до якого ТОВ «Таліон Плюс» відступило на користь ТОВ «Фінансова компанія «Онлайн Фінанс» права вимоги за кредитними договорами до позичальників. У подальшому відповідно до додаткових угод до даного договору та реєстру прав вимоги № 11 від 31.08.2023 було відступлено право вимоги в тому числі за договором №677102113.

11.07.2025 було укладено договір факторингу №11/07/25-Е, відповідно до якого ТОВ «Фінансова компанія «Онлайн Фінанс»» відступило на користь ТОВ «Фінансова компанія «Ейс» права вимоги за кредитними договорами до позичальників, в тому числі за договором №677102113.

Таким чином, ТОВ «Фінансова компанія «Ейс» наділено правом вимоги до відповідача за договором №677102113.

Загальний розмір заборгованості за договором №677102113 від 08.01.2021, що підлягає стягненню з відповідача, станом на день формування позовної заяви відповідно до розрахунку заборгованості становить 19079,78 грн., з яких: заборгованість за тілом кредиту - 11655,30 грн., заборгованість за несплаченими відсотками за користування кредитом - 7424,48 грн.

На підставі викладеного, представник позивача просить суд стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Фінансова компанія «Ейс» заборгованість за договором №677102113 від 08.01.2021 у розмірі 19079,78 грн., понесені витрати на сплату судового збору у розмірі 2662,40 грн. та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 7000,00 грн.

Ухвалою судді Олександрівського районного суду міста Запоріжжя від 13.03.2026 відкрито спрощене позовне провадження у цивільній справі за даним позовом, призначено судове засідання для розгляду справи по суті з повідомленням сторін та за клопотанням представника позивача витребувано докази у АТ КБ «Приват Банк».

У відповідь на вказану ухвалу АТ КБ «Приват Банк» 14.04.2026 надіслало до суду лист про надання інформації, відповідно до якого на ім`я ОСОБА_1 дійсно було емітовано платіжну картку № НОМЕР_1 , а номер телефону НОМЕР_2 був/є фінансовим і знаходиться/знаходився в анкетних даних ОСОБА_1 . Крім того, до цього листа долучено виписку про рух грошових коштів по рахунку, відкритому до платіжної картки № НОМЕР_1 , за період з 08.01.2021-13.01.2021.

15.06.2026 від представника відповідача ОСОБА_1 адвоката Курдюкової О.С. надійшов відзив на позовну заяву, у якому вона просила відмовити позивачу у задоволенні позову у повному обсязі. На обґрунтування своєї позиції вона, зокрема, вказала, що позивач обґрунтовує своє право вимоги ланцюжком договорів факторингу та реєстрів до них. Проте, надані позивачем відомості містять суперечності, що виключають можливість набуття ним статусу законного кредитора. Так, зокрема, спочатку право вимоги перейшло від ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога»до ТОВ «Таліон Плюс» за договором факторингу від 28.11.2018 на підставі реєстру прав вимоги від 12.10.2021. Надалі ТОВ «Таліон Плюс» нібито передало це право ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» за договором факторингу від 05.08.2020. Проте, відповідно до ст. ст. 512, 514 ЦК України ці компанії не мали права передавати право вимоги, яким вони юридично ще не володіли на момент укладення договору факторингу. Отже, за твердженням представника відповідача, позивач не підтвердив того факту, що ТОВ «Фінансова компанія «ЕЙС» має законне право вимоги до відповідача.

Крім того, представник відповідача зазначила, що ТОВ «Фінансова компанія «ЕЙС» просить суд стягнути з відповідача заборгованість за договором від 08.01.2021, але доказів того, що цей договір підписаний ОСОБА_1 не надає. Наявність у графі «Підпис боржника» графічного зображення у вигляді QR-коду не може вважатися належним підписом відповідача. Сама по собі наявність графічного штрих-коду або QR-коду на паперовій копії документа є лише технічним елементом оформлення документа самим позивачем і не фіксує факту особистого волевиявлення відповідача. Тому відповідно до чинної судової практики Верховного Суду (зокрема, правових висновків щодо застосування Закону «Про електронну комерцію»), роздрукована копія тексту договору з наявними на ній графічними елементами (штампами, кодами) за відсутності доказів генерації та введення споживачем СМС-коду, є недопустимим доказом укладення правочину.

Щодо неукладеності додаткових угод про продовження строку дії договору представник відповідача зазначила, що до позовної заяви позивачем додано копії додаткових угод про продовження строку дії кредитного договору, однак, вона наголошує, що жодних додаткових угод (пролонгацій) відповідач не підписував та волевиявлення на зміну умов первинного договору не виявляв. Позивач не надав суду жодних належних та допустимих доказів (лог-файлів, фіксації відправлення та введення СМС-кодів відповідачем), які б підтверджували факт підписання ним цих додаткових угод. Роздруковані тексти угод без будь-яких електронних реквізитів або підписів з боку відповідача є одностороннім документом позивача. Оскільки додаткові угоди відповідачем не підписувалися, умови первинного договору щодо строку його дії (70 днів) залишилися незмінними. Відповідно, термін дії договору закінчився 19.03.2021, а всі подальші нарахування відсотків на підставі непідтверджених пролонгацій є незаконними.

Щодо неправомірності нарахування процентів поза межами строку кредитування, представник відповідача зауважила, що позивач заявляє до стягнення суму заборгованості, яка включає відсотки, нараховані поза межами погодженого сторонами строку кредитування. Відповідно до умов договору, строк кредиту становив 70 днів, який закінчився 19.03.2021. Жодних додаткових угод про пролонгацію договору після 19.03.2021 сторонами не укладалося. Отже, будь-які нарахування відсотків за договором після 19.03.2021 є безпідставними та незаконними.

Крім того, представник відповідача зазначила про порушення позивачем процесуального закону при подачі позову через «Електронний суд». Так, зокрема, позовну заяву ТОВ «ФК «ЕЙС» було подано до суду не шляхом заповнення відповідних електронних форм (шаблонів) у системі «Електронний суд», а шляхом завантаження заздалегідь створеного PDF-файлу з накладенням електронного підпису, але такий позов вважається поданим з порушенням процесуальної форми та підписаним у непередбачений законом спосіб, що є самостійною підставою для залишення позову без розгляду або відмови у задоволенні позовних вимог.

Щодо вимог про стягнення з ОСОБА_1 витрат на правову допомогу у розмірі 7000,00 грн., то, за твердженням представника відповідача, вказаний розмір є завищеним, не співмірним зі складністю справи та обсягом виконаних наданих послуг, а також ціною позову. Позивачем не доведено, що визначений ним розмір правової допомоги повною мірою відповідає принципам розумності та співмірності, тому вона просить суд в задоволенні даної вимоги позивача відмовити також.

17.06.2026 представник позивача надала відповідь на відзив, у якій вона зазначила, що при заповненні Заявки на кредит відповідач особисто обрав для себе суму кредиту, строк кредитування та мав змогу ознайомитися з умовами Договору перед його підписанням. Договір про надання кредиту підписаний відповідачем за допомогою одноразового паролю-ідентифікатора, тобто, належними та допустимими доказами підтверджено укладання між сторонами спірного правочину. Без отримання листа на адресу електронної пошти та/або смс-повідомлення, без здійснення входу на сайт товариства за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету кредитний договір між первісним кредитором та відповідачем не був би укладений. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію», вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного в письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа. Тому за відсутності належних доказів про те, що кредитний договір укладено не відповідачем, а іншою особою, відсутні правові підстави для визнання цього кредитного договору недійсним.

Щодо використання електронного підпису відповідачем представник позивача зазначила, що вчинення відповідачем вказаних вище дій і внесення даних в систему Товариства є проставленням електронного підпису в Електронному Договорі Одноразовим ідентифікатором відповідно до Закону України «Про електронну комерцію». Доказами накладеннями електронного підпису з одноразовим ідентифікатором є QR-код - матричний код (двовимірний штрих-код), який містить інформацію щодо підписанта електронного договору і призначений для сканування за допомогою мобільного пристрою, сканера штрих-коду з метою швидкої та безпомилкової ідентифікації Договору позичальника. Одноразовий персональний ідентифікатор - MNV84KG2 направлено відповідачу 08.01.2021 об 11:49:38 год. на номер мобільного телефону, вказаний ним в Заявці на отримання грошових коштів - НОМЕР_3 , одноразовий персональний ідентифікатор введено відповідачем у відповідне поле в інформаційно-телекомунікаційній системі товариства 08.01.2021 об 11:50:04 год. Відповідач підписав договір електронним підписом одноразовим ідентифікатором, отримав свій примірник електронного договору у формі, що унеможливлює зміну його змісту, та мав змогу у будь-який час самостійно ознайомитися з Договором на сайті товариства в особистому кабінеті. Тому, за твердженням представника позивача, позивач надав беззаперечні докази того, що відповідач підписав договір електронним підписом одноразовим ідентифікатором.

Щодо додаткових угод до кредитного договору, то представник позивача вказала, що додаткові угоди, укладені сторонами після підписання Кредитного договору, є складовою частиною такого договору та спрямовані на уточнення, зміну або конкретизацію його умов. Вони виникли в межах існуючих договірних правовідносин між сторонами та безпосередньо пов`язані з виконанням основного договору. У даному випадку такі додаткові угоди були укладені в межах виконання Кредитного договору та мають на меті конкретизацію і коригування його умов. Відповідно до п. 8.5. Правил надання грошових коштів у позику, будь-які зміни та доповнення до електронного договору оформлюються сторонами шляхом укладення додаткових угод до договору. Таким чином, зазначені угоди є складовою частиною Кредитного договору та не суперечать його основним положенням. Отже, сам по собі факт відсутності підписів на окремих додаткових угодах не може автоматично свідчити про їх недійсність, особливо з урахуванням того, що такі угоди укладені в межах виконання основного договору та фактично спрямовані на врегулювання вже існуючих договірних відносин.

Щодо нарахування відсотків за кредитним договором представник позивача посилається на те, що відповідач особисто обрав для себе суму кредиту, строк кредитування та мав змогу ознайомитися з умовами Договору перед його підписанням. Кредит надається строком на 70 днів. Нарахування процентів за користування кредитом здійснюється в розмірі 237,25 відсотків річних, що становить 0,65 відсотків в день від суми Кредиту за час користування ним. Оскільки відповідач частково погашав заборгованість за тілом кредиту та процентами за користування кредитом, нарахування відсотків проводилося з урахуванням сплачених сум відповідно до умов кредитного договору.

У той же час, представник позивача звертає увагу на те, що відповідачем не надано власного розрахунку заборгованості, а також доказів, які підтверджують повернення ним кредиту у повному розмірі та в строки, передбачені кредитним договором, зокрема, доказів, що спростовують правильність наданого позивачем розрахунку заборгованості.

Щодо переходу права вимоги за кредитним договором до позивача представник позивача зазначає про те, що між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога»та ТОВ «Таліон Плюс» укладено Договір факторингу № 28/1118-01, відповідно до пункту 8.2 якого строк його дії закінчується 28 листопада 2019 року. Відповідно до п.8.6 цього договору факторингу додатки та додаткові угоди до даного договору набувають чинності з моменту їх підписання обома сторонами та становлять його невід`ємну частину. У подальшому ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» уклали ряд додаткових угод: №19 від 28.11.2019, № 26 від 31.12.2020, №27 від 31.12.2021, №31 від 31.12.2022, №32 від 31.12.2023, якими продовжено строк дії договору факторингу до 31 грудня 2024 року. Таким чином, з урахуванням визначених строків дії цього договору та додаткових угод до нього його виконання здійснювалось не одномоментно, а протягом всього часу його дії, з 28.11.2018 по 31.12.2024. Предметом договору факторингу № 28/1118-01 від 28.11.2018 є відступлення прав вимоги до боржників, зазначених у відповідних Реєстрах прав вимоги. 12.10.2021 відповідно до Витягу з реєстру прав вимоги № 155 до Договору факторингу № 28/1118-01 від 28.11.2018 (з урахуванням додаткових угод до нього), ТОВ «Таліон Плюс» отримало право вимоги до відповідача на загальну суму 19079,78 грн. При цьому, за твердженням представника позивача, відповідач не врахував, що відповідно до умов договору факторингу, передача права вимоги здійснюється не за самим договором, а за реєстрами, які є додатками до нього. У даному випадку реєстр прав вимоги, до якого був включений кредитний договір № 677102113 від 08.01.2021, підписано сторонами договору факторингу 12.10.2021, тобто через дев`ять місяців після укладення кредитного договору. Таким чином, на момент включення цього кредитного договору до реєстру, право вимоги вже існувало та правомірно було відступлено ТОВ «Таліон Плюс» на підставі реєстру прав вимоги, що є предметом договору факторингу №28/1118-01.

Також представник позивача посилається на те, що відповідно до пункту 8.2 Договору факторингу №05/0820-01 від 05.08.2020 строк дії цього договору закінчується 04 серпня 2021 року. Відповідно до п.8.6 додатки та додаткові угоди до даного договору набувають чинності з моменту їх підписання обома сторонами та становлять його невід`ємну частину. У подальшому ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» уклали ряд додаткових угод: №2 від 03.08.2021 та №3 від 30.12.2022, якими було продовжено строк дії зазначеного Договору факторингу до 30.12.2024 включно, а всі інші його умови залишились без змін. Щодо предмету договору факторингу № 05/0820-01 від 05.08.2020, то відповідно до п. 2.1. Розділу 2 цього договору факторингу ТОВ «Таліон Плюс» зобов`язується відступити ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» права вимоги, зазначені у відповідних Реєстрах прав вимоги, а ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» зобов`язується їх прийняти та передати грошові кошти в розпорядження клієнта за плату на умовах, визначених цим договором. Тобто, предметом Договору факторингу № 05/0820-01 від 05.08.2020 є відступлення прав вимоги, які зазначені у відповідних Реєстрах прав вимоги. При цьому, Договір факторингу передбачає (не забороняє) можливість їх укладення необмежену кількість разів. Відповідно до Витягу з реєстру прав вимоги № 11 від 31.08.2023 до Договору факторингу № 05/0820-01 від 05.08.2020 від ТОВ «Таліон Плюс» до ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» у день підписання цього реєстру прав вимоги перейшло право вимоги до відповідача на загальну суму 19079,78 грн. в межах часових рамок чинності Договору факторингу.

Крім того, представник позивача зазначила, що 11.07.2025 ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» та Позивач уклали Договір факторингу №11/07/25-Е, за умовами якого перехід від клієнта (ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс») до фактора (позивача) прав вимоги заборгованості до боржників відбувається в момент підписання сторонами акта прийому-передачі реєстру боржників згідно з Додатком №2. Таким чином, згідно витягу з Реєстру боржників від ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» до позивача перейшло право грошової вимоги до відповідача на загальну суму 19079,78 грн. що підтверджує підписаний сторонами та скріплений їх печатками Акт прийому-передачі реєстру боржників. Враховуючи наведене, за твердженням представника позивача, укладання договору факторингу між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» до виникнення кредитних правовідносин з ОСОБА_1 відповідно до договору №677102113 від 08.01.2021 не свідчить про недійсність передачі прав вимоги за таким договором новому кредитору, оскільки станом на момент укладення кредитного договору договір факторингу був чинним. При цьому, право вимоги по договору № 677102113 від 08.01.2021 передане ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» на користь ТОВ «Таліон Плюс», та в подальшому ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» і позивачу на підставі реєстрів, які оформлені належним чином.

Щодо співмірності витрат на професійну правничу допомогу, представник позивача зазначила, що позивачем було долучено до позовної заяви акт прийому-передачі виконаних робіт, що свідчить про належне отримання ним наданих послуг, а отже робота адвоката виконана належним чином. Тому вона вважала розмір витрат на професійну правничу допомогу достатньою мірою обґрунтованим.

Представник позивача у судове засідання не з`явився, але у позовній заяві зазначив клопотання про розгляд справи без його участі, позовні вимоги підтримав у повному обсязі.

Відповідач та його представник у судове засідання також не з`явилися, але представник відповідача надіслала до суду заяву про розгляд справи за її відсутності та за відсутності відповідача, у якій також просила відмовити у задоволенні позовних вимог з підстав, зазначених у відзиві на позовну заяву.

Відповідно до ч.2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши матеріали цивільної справи, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню частково, у зв`язку з таким.

З матеріалів справи вбачається, що 08.01.2021 між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 було укладено договір №677102113 у формі електронного документу з використанням електронного підпису одноразовим ідентифікатором MNV84KG2.

Відповідно до п.1.1 договорукредитодавець зобов`язується надати позичальникові кредит на суму 14000 грн. 00 коп. на умовах строковості, зворотності, платності, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплачувати проценти кредитодавцю відповідно до умов, зазначених у цьому договорі, додатках до нього та правилах надання грошових коштів у позику, в тому числі на умовах фінансового кредиту продукту «Комфорт» Товариства з обмеженою відповідальністю «Манівео швидка фінансова допомога»(далі - «Правила»).

Кредит надається строком на 70 (сімдесят) днів. Строк дії договору обчислюється з моменту його укладення сторонами та до закінчення строку на який надано кредит, але в будь-якому разі договір діє до повного виконання сторонами взятих на себе зобов`язань (п.1.2, п.1.3 договору).

Нарахування процентів за користування кредитом здійснюється в розмірі 237,25 відсотків річних, що становить 0,65 відсотків в день від суми кредиту за час користування ним (далі - «Дисконтна процентна ставка») (п.1.4 договору).

На умовах, викладених в п. 1.6. договору, до відносин між сторонами застосовуються умови нарахування процентів за ставкою 474,50 відсотків річних, що становить 1,30 відсотків в день від суми кредиту за час користування ним (далі - «Базова процентна ставка») (п.1.5 договору).

Умови нарахування процентів за дисконтною процентною ставкою застосовуються за умови, що кожен з чергових платежів здійснений не пізніше строку вказаного в Графіку платежів за цим договором. Сторони погодили, що у разі прострочення повернення будь-якого з платежів за цим договором умови про нарахування процентів за дисконтною процентною ставкою скасовуються і до відносин між сторонами застосовуються правила нарахування процентів за базовою процентною ставкою, починаючи з наступного дня, що слідує датою платежу. У разі якщо позичальник погасить прострочену заборгованість за договором, умови у вигляді нарахування процентів за дисконтною процентною ставкою застосуються знову, починаючи з наступного дня за днем повного погашення простроченої заборгованості. За умови застосування до відносин між сторонами умов нарахування процентів за базовою процентною ставкою: загальні витрати за кредитом складають 7211 грн. 96 коп.; орієнтовна загальна вартість кредиту складає 21211 грн. 96 коп.; орієнтовна реальна річна процентна ставка складає 474,50 відсотків річних (п.1.6, п.1.6.1 договору).

Проценти за користування кредитом в розмірі, передбаченому договором, нараховуються за кожен день користування грошовими коштами починаючи з першого дня користування кредитом, відповідно до суми кредиту, яка фактично знаходиться в користуванні у позичальника (п.1.9 договору).

Позичальник зобов`язаний здійснювати повернення суми кредиту та сплату нарахованих процентів на банківський рахунок кредитодавця, що вказаний в реквізитах договору, у строки, передбачені договором (п.2.2.2.1 договору).

Невід`ємною частиною цього договору є правила та паспорт споживчого кредиту, що надано позичальнику до укладення договору. Уклавши цей договір, позичальник підтверджує, що він ознайомлений, повністю розуміє, погоджується і зобов`язується неухильно дотримуватись правил, текст яких розміщений на сайті кредитодавця: www.moneyveo.ua (п.4.1 договору)

Сторони дійшли згоди, що у всіх відносинах між позичальником та кредитодавцем в якості підпису позичальника буде використовуватись електронний підпис одноразовим ідентифікатором, відповідно до правил та Закону України «Про електронну комерцію», що має таку саму юридичну силу як і власноручний підпис (п.4.2 договору).

ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» свої зобов`язання за договором виконало, надавши відповідачу кредитні кошти у розмірі 14000, 00 грн.

28.11.2018 було укладено договір факторингу №28/1118-01, відповідно до якого ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» відступило на користь ТОВ «Таліон Плюс» права вимоги за кредитними договорами до позичальників. У подальшому відповідно до додаткових угод до даного договору та реєстру прав вимоги № 155 від 12.10.2021 було відступлено право вимоги в тому числі за договором №677102113 (порядковий номер 34).

05.08.2020 було укладено договір факторингу №05/0820-01 відповідно до якого ТОВ «Таліон Плюс» відступило на користь ТОВ «Фінансова компанія «Онлайн Фінанс» права вимоги за кредитними договорами до позичальників. У подальшому відповідно до додаткових угод до даного договору та реєстру прав вимоги № 11 від 31.08.2023 було відступлено право вимоги в тому числі за договором №677102113 (порядковий номер 3738).

11.07.2025 було укладено договір факторингу №11/07/25-Е, відповідно до якого ТОВ «Фінансова компанія «Онлайн Фінанс»» відступило на користь ТОВ «Фінансова компанія «Ейс» права вимоги за кредитними договорами до позичальників, в тому числі до ОСОБА_1 за договором №677102113, що підтверджується витягом з реєстру боржників до договору факторингу (порядковий номер 14857).

Відповідно до реєстру боржників до договору факторингу №11/07/25-Е ТОВ «Фінансова компанія «Ейс» набуло право грошової вимоги до ОСОБА_1 за договором №677102113 від 08.01.2021 у сумі 19079,78 грн., з яких: заборгованість за тілом кредиту 11655,30 грн., заборгованість за нарахованими процентами - 7424,48 грн.

Аналогічний розмір заборгованості вказано також і у розрахунку заборгованості первісного кредитора, у розрахунку заборгованості ТОВ «Таліон Плюс», у реєстрі прав вимоги № 155 від 12.10.2021, у реєстрі прав вимоги № 11 від 31.08.2023, які долучено до позовної заяви, а також у розрахунку заборгованості, наданому позивачем.

Суд враховує, що відповідно до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно з ч.1 ст. 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми.

Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно з ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред`явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред`явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до ч. 3 ст. 1049 ЦК України позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.

Згідно з ч. 1 ст. 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно із ч. 2 ст. 1054 ЦК України до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 1056-1 ЦК України процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором.

Згідно з ч. 2 ст. 1056-1 ЦК України розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Згідно з ч. 1 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-комунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Відповідно до ч. 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства.

Згідно із ч. 3 ст. 207 ЦК України використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів, або іншим чином врегульовується порядок його використання сторонами.

У ч. 1 і ч. 2 ст. 627 ЦК України встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. У договорах за участю фізичної особи - споживача враховуються вимоги законодавства про захист прав споживачів.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (ч. 1 ст. 638 ЦК України).

Договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін, вважається укладеним в письмовій формі (абз. 2 ч. 2 ст. 639 ЦК України).

Закон України «Про електронну комерцію» визначає організаційно-правові засади діяльності у сфері електронної комерції в Україні, встановлює порядок вчинення електронних правочинів із застосуванням інформаційно-телекомунікаційних систем та визначає права і обов`язки учасників відносин у сфері електронної комерції.

Відповідно до ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі. Електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

За приписами ч.ч. 3 - 5 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього.

Згідно з ч. 6 ст.11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

Відповідно до ч. 8 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

У ч. 12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного в письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Згідно зі ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію» моментом підписання електронної правової угоди є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання коштів електронного цифрового підпису всіма сторонами електронної правової угоди; електронний підпис одноразовим ідентифікатором, визначеними цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) при письмовій згоді сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Згідно зі ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі ст. 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 77 ЦПК України).

Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 2 ст. 78 ЦПК України).

Згідно зі ст. 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ст. 80 ЦПК України).

За приписами ст.ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками справи; доказування не може ґрунтуватися на припущеннях; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (засада змагальності цивільного судочинства).

Згідно зі ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Матеріалами справи підтверджується, що 08.01.2021 між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» і ОСОБА_1 дійсно було укладено договір №677102113, підписаний сторонами у порядку, визначеному ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію», шляхом використання позичальником електронного підпису у вигляді одноразового ідентифікатора - MNV84KG2.

Зазначений одноразовий ідентифікатор зазначений у договорі №677102113 від 08.01.2021 поряд із QR-кодом, що спростовує аргументи представника відповідача про непідписання відповідачем договору та підтверджує доводи позивача про добровільність волевиявлення позичальника на укладення вказаного договору в електронній формі.

При цьому, суд зауважує, що електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору (п. 6 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію»).

Заперечуючи ж проти укладення електронного договору позики, представник відповідача не наводить суду ніяких доводів та не надає жодних доказів того, яким чином персональні дані відповідача могли опинитися у розпорядженні ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та були використані товариством для укладення правочину. Доказів звернення відповідача з відповідними заявами до правоохоронних органів щодо вчинення стосовно нього шахрайських дій представник відповідача не надала.

Крім того, суд враховує, що АТ КБ «Приват Банк» підтвердило, що на ім`я ОСОБА_1 банком була емітована платіжна картка № НОМЕР_1 ; 08.01.2021 на платіжну картку № НОМЕР_1 було зарахування коштів у сумі 14000,00 грн., що відображено також і у виписці за цим картковим рахунком; номер телефону НОМЕР_2 знаходиться в анкетних даних ОСОБА_1 . При цьому, саме цей номер телефону вказано у договорі №677102113 від 08.01.2021. Крім того, РНОКПП ОСОБА_1 , який наведено банком у вказаному листі, також збігається з відповідними відомостями, зазначеними у договорі позики, що достатньою мірою підтверджує той факт, що у договорі позики наведено саме відомості про відповідача.

Тому суд приходить до висновку про те, що укладення між сторонами електронного договору позики узгоджується з приписами Закону України «Про електронну комерцію», Закону України «Про споживче кредитування», ст. 6, 205, 207, 627-628, 634, 639, 642 ЦК України.

У вказаному договорі позики сторонами погоджено всі його істотні умови, договір є дійсним, відповідає презумпції правомірності правочину (ст. 204 ЦК України), у зв`язку з чим він у силу положень ст. 629 ЦК України є обов`язковим для виконання сторонами.

ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» у безготівковій формі надало ОСОБА_1 на його банківську картку обумовлену договором суму кредиту, підтвердженням чому є платіжне доручення № 8afe9aca-c4f1-4ffc-a482-5d4cbe2b8356 від 08.01.2021, а також лист АТ КБ «Приват Банк» №20.1.0.0.0/7-260330/102316-БТ від 08.04.2026 і виписка по картковому рахунку відповідача, які відповідають критеріям належності й допустимості доказів.

Натомість представником відповідача не надано суду ніяких доказів на спростування обставин отримання відповідачем кредитних коштів, а саме: відсутності їх перерахування на його банківський картковий рахунок, а також на спростування наданого позивачем розрахунку заборгованості.

Крім того, піддаючи сумніву наданий позивачем розрахунок заборгованості, представник відповідача не надала ніяких доказів на його спростування, зокрема, шляхом надання своїх детальних контррозрахунків.

При цьому, суд бере до уваги, що позивачем було долучено до позовної заяви як власний розрахунок заборгованості, так і розрахунки заборгованості первісного кредитора і ТОВ «Таліон Плюс».

Велика Палата Верховного Суду в п. 90 постанови від 21 січня 2026 року у справі № 755/9838/23 (провадження № 61-3172св25) зазначила, що у цивільних справах є застосовним такий стандарт доказування як «стандарт більшої переконливості», згідно з яким, висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Європейський суд з прав людини також визнає допустимість у цивільних справах стандарту доказування «баланс ймовірностей» (balanceofprobabilities) (п. 43 рішення від 15 листопада 2007 року у справі «Бендерський проти України», заява № 22750/02; рішення від 23 серпня 2016 року у справі «J.K. and others v. Sweden», заява № 59166/12).

Отже, підписавши електронний кредитний договір, ОСОБА_1 посвідчив свою обізнаність та згоду з його умовами, волевиявлення учасників було вільним та відповідало їх внутрішній волі, правочин вчинено в формі, встановленій законом, та він був спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, а саме: отримання кредитних коштів позичальником, що і було здійснено сторонами правочину. Відповідач з власної ініціативи звернувся за отриманням кредиту до вільно обраної ним фінансової установи, отримавши від останньої всю передбачену законодавством інформацію перед укладанням договору.

З огляду на вищевикладене, суд приходить до висновку про те, що ОСОБА_1 взяті на себе зобов`язання за кредитним договором не виконав і отримані кошти в установлений строк у повному обсязі не повернув, а тому право позивача на отримання від відповідача коштів у рахунок погашення наявної заборгованості підлягає судовому захисту.

При цьому, суд вважає необґрунтованими твердження представника відповідача про те, що наданими позивачем доказами не підтверджується набуття позивачем права вимоги до відповідача за договором №677102113 від 08.01.2021, оскільки досліджені судом зазначені вище договори факторингу, додаткові угоди до них, реєстри прав вимог і реєстр боржників, які станом на час розгляду справи недійсними у встановленому чинним законодавством порядку не визнавалися, беззаперечно підтверджують перехід прав вимоги за цим договором від ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» до ТОВ «Таліон Плюс», а потім від ТОВ «Таліон Плюс» до ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс», а потім від ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» до ТОВ «Фінансова компанія «Ейс». Тому суд погоджується з твердженнями представника позивача, викладеними у відповіді на відзив, з даного питання.

У той же час, аналізуючи надані позивачем розрахунки заборгованості, суд погоджується з твердженням представника відповідача про неправомірність нарахування процентів за договором після закінчення строку його дії, зважаючи на таке.

Так, зокрема, ТОВ «Фінансова компанія «ЕЙС» пред`явило до стягнення з ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором у загальній сумі 19079,78 грн., з яких: 11655,30 грн. - борг за тілом кредиту, 7424,48 грн. - заборгованість по несплаченим відсоткам за користування кредитом.

Водночас Велика Палата Верховного Суду у п.78 постанови від 05.04.2023 у справі №910/4518/16 виснувала, що поняття «користування кредитом» є лише окремим випадком «користування чужими коштами», тоді як термін «користування чужими коштами» може використовуватися у двох значеннях. Перше значення - це одержання боржником (як правило, за плату) можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу. Друге значення - це прострочення грошового зобов`язання, коли боржник повинен сплатити гроші, але неправомірно не сплачує їх.

Відносини щодо сплати процентів за одержання боржником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу врегульовані законодавством, зокрема ч. 1 ст. 1048, ч. 2 ст. 1054 ЦК України (регулятивні відносини).

Наслідки прострочення грошового зобов`язання, коли боржник повинен сплатити грошові кошти, але неправомірно не сплачує їх, також врегульовані ч. 2 ст. 625 ЦК України (охоронні відносини).

Отже, «користування кредитом» - це можливість позичальника за плату правомірно не повертати кредитору борг (кредит) протягом певного періоду часу, погодженого сторонами кредитного договору (п.80 постанови ВП ВС).

Для вирішення спорів важливим є тлумачення умов договорів, на яких ґрунтуються вимоги кредиторів, для з`ясування того, чи мали на увазі сторони встановити нарахування процентів як міри відповідальності у певному розмірі за період після закінчення строку кредитування. Для цього можуть братися до уваги формулювання умов про сплату процентів, їх розміщення в структурі договору (в розділах, які регулюють правомірну чи неправомірну поведінку сторін), співвідношення з іншими положеннями про відповідальність позичальника тощо. У разі сумніву слід застосовувати принцип contra proferentem (лат. Verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem, тобто слова договору тлумачаться проти того, хто їх написав) (п.122 постанови ВП ВС).

За умовами п.1.2 кредитного договору сторони погодили строк надання кредиту (строк договору) у 70 днів, положень про порядок пролонгації (автопролонгації) даний договір не містить і згідно з додатком №1 до нього (Графік платежів з розрахунку застосування дисконтної процентної ставки протягом всього строку дії Договору) сума процентів за користування кредитом виходячи з його розміру в 14000,00 грн., становить 4043,20 грн.

Однак, наданий позивачем розрахунок заборгованості, складений ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога», свідчить про те, що проценти за кредитом нараховані за період з 09 січня 2021 року по 15 вересня 2021 року.

У своїй позовній заяві та відповіді на відзив ТОВ «Фінансова компанія «ЕЙС» посилається на п. 8.5 Правил надання грошових коштів у позику, в тому числі на умовах фінансового кредиту продукту «КОМФОРТ» ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога», відповідно до яких будь-які зміни та доповнення до електронного договору оформлюються сторонами додатковими угодами до електронного договору.

Однак, у п. 4.13 даних Правил зазначено, що клієнт має право звернутися до кредитодавця з заявою про продовження строку дії (пролонгацію) строку користування кредитом. Заява про пролонгацію подається через особистий кабінет до закінчення загального строку кредитування.

При цьому, жодних доказів на підтвердження звернення відповідача до ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» із заявою про продовження строку дії (пролонгацію) строку користування кредитом позивачем до суду надано не було, а положень щодо автоматичної пролонгації дії кредитного договору ні договір, ні вказані Правила не містять.

Крім того, зазначені Правила відповідач підписом, у тому числі й електронним (аналогом ЕЦП у формі одноразового ідентифікатора як у договорі), не підписував, а матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Правила розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи договір №677102113 від 08.01.2021.

За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані позичальнику Правила надання грошових коштів у позику, в тому числі на умовах фінансового кредиту продукту «КОМФОРТ» ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога», відсутність у кредитному договорі домовленості сторін про пролонгацію (автопролонгацію) строку дії такого договору, ці Правила не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору як його невід`ємна частина, у зв`язку з чим відсутні підстави вважати, що сторони обумовили в письмовому вигляді можливість продовження строку договору.

Інший висновок не відповідав би принципам справедливості, добросовісності, розумності (ст. 3 ЦК України) та уможливив би покладення на споживача невиправданий тягар з`ясування змісту кредитного договору.

Такий висновок також узгоджується з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною в постанові від 03 липня 2019 року у справі №342/180/17, та правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 18 травня 2022 року у справі №697/302/20, і судова практика у цій категорії справ є незмінною.

Відтак, оскільки зі спливом строку, на який було надано кредит, припинилося право нараховувати проценти, то після 19.03.2021 кредитодавець і позивач не мають законних підстав нараховувати відсотки, передбачені договором №677102113 від 08.01.2021.

Вищенаведене унеможливлює визнання ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога», ТОВ «Таліон Плюс», ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» та ТОВ «Фінансова компанія «Ейс» кредиторами ОСОБА_1 в частині заявлених процентів, нарахованих поза межами строку кредитування.

Водночас питання дійсності умов договорів факторингу щодо цієї частини грошової вимоги за кредитним договором, право якої відступалося від ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» до ТОВ «Таліон Плюс», а потім від ТОВ «Таліон Плюс» до ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс», а потім від ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» до ТОВ «Фінансова компанія «Ейс» є предметом відповідальності первісного кредитора перед новим кредитором.

З огляду на означені обставини, суд вважає прийнятними посилання представника відповідача у відзиві на недоведеність позивачем стягуваного розміру кредитної заборгованості та відхиляє доводи позивача щодо правомірності нарахованих сум.

Верховний Суд у постанові від 09 серпня 2023 року у справі №201/6750/16 наголосив, що при визначенні розміру заборгованості відповідача, суд зобов`язаний належним чином дослідити подані стороною докази (у даному випадку зроблений позивачем розрахунок заборгованості та його правильність), перевірити їх, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а в разі незгоди з ними повністю або частково зазначити правові аргументи на їх спростування та навести в рішенні свій розрахунок, що є процесуальним обов`язком суду.

Тобто, установивши факт існування між сторонами невиконаних позичальником кредитних зобов`язань, суд у будь якому разі має стягнути ту суму, яка була доведена і щодо якої у суду немає сумніву.

Тому, досліджуючи розрахунок заборгованості первісного кредитора ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога», на підставі якого заборгованість відповідача у визначеному у ньому розмірі у подальшому була відступлена новим кредиторам за договорами факторингу, суд вважає обґрунтованим і доведеним нарахування позичальнику процентів за користування кредитом за договором №677102113 від 08.01.2021 за період з 09.01.2021 по 19.03.2021 у загальній сумі 5519,74 грн.

При цьому, суд бере до уваги, що у рахунок погашення заборгованості ОСОБА_1 у період з 22.01.2021 по 23.07.2021 сплатив 17261,64 грн., частина з яких ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» була зарахована у рахунок погашення заборгованості зі сплати процентів, нарахованих поза межами троку кредитування.

Тому, визначаючи розмір заборгованості, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, суд виходить з таких розрахунків:

14000,00 грн. (сума кредиту) + 5519,74 грн. (сума процентів, нарахованих в межах строку кредитування) - 17261,64 грн. (сплачені відповідачем кошти на погашення заборгованості) = 2258,10 грн.

При цьому, враховуючи положення п. 3.11 договору №677102113 від 08.01.2021, дана заборгованість у сумі 2258,10 грн. є саме заборгованістю за тілом кредиту.

Також суд не бере до уваги доводи представника відповідача щодо недотримання позивачем вимог чинного законодавства під час подання позовної заяви до суду через систему «Елекстронний суд», оскільки нею не наведено конкретних норм Положення про ЄСІТС, які, на її думку, були порушені позивачем, а також не наведено посилань на конкретні судові рішення Верховного Суду з даного питання, що позбавляє суд можливості вирішити питання щодо можливості або неможливості їх врахування під час розгляду даної конкретної справи.

Усі інші доводи представників сторін, на переконання суду, не спростовують наведених вище висновків суду, а тому до уваги не беруться.

При цьому, суд також враховує, що у справі «Салов проти України» (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89) ЄСПЛ наголосив на тому, що згідно статті 6 Конвенції рішення судів достатнім чином містять мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя (рішення у справі «Hirvisaari v. Finland», заява № 49684/99; від 27 вересня 2001 р., пункт 30). Разом з тим, у рішенні звертається увага, що статтю 6 параграф 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення, може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи (рішення у справі «Ruiz Torija v. Spain», заява серія A № 303-A; від 9 грудня 1994 р.; пункт 29).

Щодо стягнення з відповідача витрат на правничу допомогу у розмірі 7000,00 грн. суд зазначає таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

За змістом ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до ч. 3 ст. 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Згідно з правовою позицією, викладеною Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16, необхідною умовою для вирішення питання про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу є наявність доказів, які підтверджують фактичне здійснення таких витрат учасником справи. При цьому, склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

У той же час, у постановах Верховного Суду від 07.11.2019 у справі № 905/1795/18 та від 08.04.2020 у справі № 922/2685/19 висловлено правову позицію, за якою суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалено рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Верховний Суд неодноразово вказував також на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц).

Ті самі критерії застосовує і Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції.

У своїй практиці Європейський суд з прав людини вказує, що заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим (справа «Гімайдуліна і інші проти України» від 10.12.2009, справа «Баришевський проти України» від 26.02.2015). Крім того, у справі «East/West Alliance Limited» проти України» 02.06.2014 ЄСПЛ дійшов висновку про те, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим, а у справі «Лавентс проти Латвії» 28.11.2002 ЄСПЛ вирішив, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

У даному випадку представництво інтересів позивача здійснювалось адвокатським бюро «СОЛОМКО ТА ПАРТНЕРИ» відповідно до договору про надання правничої допомоги № 20/08/25-01 від 20.08.2025, додаткової угоди №25770910174 до договору про надання правничої допомоги № 20/08/25-01 від 20.08.2025, акту прийому-передачі наданих послуг від 29.12.2025, згідно з якими сума оплати за надані адвокатські послуги становить 7000,00 грн. та була понесена позивачем.

Оцінюючи складність характеру спірних правовідносин, суд звертає увагу, що позовні вимоги ґрунтуються на правочині, вчиненому у письмовій формі. За своєю сутністю спірні правовідносини не є складними, а судова практика по такій категорії справ є усталеною і однотипною. Також суд бере до уваги, що спір стосується правовідносин споживчого кредитування і виник внаслідок отримання відповідачем кредиту у розмірі 14000,00 грн.

Оцінюючи обґрунтованість визначеного позивачем розміру понесених витрат на правничу допомогу в контексті положень ч. 4 ст. 137 ЦПК України, тобто щодо співмірності витрат на оплату послуг адвоката із складністю справи та обсягом виконаних адвокатом робіт, а також часом, об`єктивно необхідним на їх виконання, з огляду на визначені практикою ЄСПЛ критерії суд приходить висновку, що заявлена позивачем сума в розмірі 7000,00 грн. є необґрунтованою та неспівмірною з реальним обсягом правничої допомоги, часом, витраченим на надання таких послуг, а також не відповідає критерію реальності таких витрат (обсяг юридичної та технічної роботи щодо підготовки справи до розгляду в суді, яка обмежується виключно вивченням матеріалів справи, складанням позовної заяви, підготовкою адвокатського запиту та підготовкою клопотання).

За таких обставин, беручи до уваги зміст позовних вимог, складність справи, ціну позову, сутність спірних правовідносин, обсяг виконаних представником позивача робіт, докази на підтвердження понесених витрат, процесуальну поведінку учасників справи, результат розгляду справи судом, зміст і значення остаточного рішення суду для сторін, позицію представника відповідача, яка заперечувала проти стягнення з відповідача витрат на правову професійну допомогу у розмірі 7000 грн. через необґрунтоване завищення розміру вказаних витрат, суд приходить до висновку про обґрунтованість вимог щодо компенсації витрат позивача на правничу допомогу в сумі 3000,00 грн.

Тому в силу вимог ч.2 ст.141 ЦПК України з відповідача на користь позивача належить стягнути понесені останнім судові витрати, які складаються із витрат на правничу допомогу пропорційно до розміру задоволених позовних вимог в сумі 355,05 грн. (розрахунок: визначений судом розмір витрат на правничу допомогу 3000,00 грн. х суму задоволених позовних вимог 2258,10 грн. / суму заявлених позовних вимог 19079,78 грн.).

Крім того, в силу вимог ч. 1 ст.141 ЦПК України з відповідача на користь позивача належить стягнути понесені останнім судові витрати, які складаються із витрат по оплаті судового збору пропорційно до розміру задоволених позовних вимог в сумі 315,10 грн. (розрахунок: судовий збір, сплачений за подання позову до суду 2662,40 грн. х суму задоволених позовних вимог 2258,10 грн. / суму заявлених позовних вимог 19079,78 грн.).

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 207, 509, 525, 526, 546, 549, 610, 625, 629, 1048-1050, 1054, 1055 ЦК України, ст. ст.11, 12, 13, 81, 133, 141, 223 ч.4, 247 ч.2, 259, 263-265, 280-282, 354 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_4 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» (код ЄДРПОУ 42986956, місцезнаходження: м. Київ, вул. Юрія Поправки, буд. 6, каб.13) заборгованість за договором №677102113 від 08.01.2021 у розмірі 2258 (дві тисячі двісті п`ятдесят вісім) гривень 10 копійок.

Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_4 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» (код ЄДРПОУ 42986956, місцезнаходження: м. Київ, вул. Юрія Поправки, буд. 6, каб.13) судовий збір у розмірі 315 (триста п`ятнадцять) гривень 10 копійок та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 355 (триста п`ятдесят п`ять) гривень 05 копійок.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення може бути оскаржено до Запорізького апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги в 30-денний строк з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення або в разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення складено 18 серпня 2026 року.

Суддя Юлія КАРЕТНИК