Решение № 139482999, 04.09.2026, Ставищенський районний суд Київської області

Єдиний унікальний номер: 378/536/26

Провадження № 2/378/503/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 вересня 2026 року Ставищенський районний суд Київської області в складі:

головуючого - судді: Скороход Т. Н.,

за участю секретаря: Соколової О.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в селищі Ставище справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес Позика» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

ВСТАНОВИВ:

До суду з вказаним позовом звернулося ТОВ «Бізнес Позика», з посиланням на те, що 19.09.2025 ТОВ «Бізнес Позика» та ОСОБА_1 укладено договір № 544727-КС-002 про надання кредиту шляхом обміну електронними повідомленнями, який підписаний у порядку, визначеному ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію». ТОВ «Бізнес Позика» направлено ОСОБА_1 через телекомунікаційну систему одноразовий ідентифікатор UA-1175 на номер телефону НОМЕР_1 , зазначений позичальником у своїй анкеті заяві в особистому кабінеті, який відповідачем було введено/відправлено. Таким чином, 09.09.2025 між ТОВ «Бізнес Позика» та ОСОБА_1 було укладено вищевказаний договір, відповідно до якого ТОВ «Бізнес Позика» надало відповідачу грошові кошти у розмірі 26000 грн. на засадах строковості, поворотності, платності. Згідно з умовами договору кредиту, сторони визначили, що плата за користування кредитом є фіксованою та становить 1 процент за кожен день користування кредитом. ТОВ «Бізнес Позика» свої зобов`язання за вказаним кредитним договором виконало, надало позичальнику грошові кошти в розмірі 26000 грн., шляхом перерахування на банківську картку позичальника № НОМЕР_2 . Відповідач свої зобов`язання за кредитним договором не виконує, в результаті чого, у нього утворилася заборгованість в розмірі 88140 грн., що складається з суми прострочених платежів по тілу кредиту - 26000 грн., суми прострочених платежів по процентах - 43940 грн., суми заборгованості по відсотках відповідно до ст. 625 ЦК України - 13000 грн. та суми прострочених платежів за комісією - 5200 грн..

Позивач просить суд стягнути з відповідача на користь ТОВ «Бізнес Позика» суму заборгованості за кредитним договором в розмірі 88140 грн. та на відшкодування витрат по сплаті судового збору 2662,40 грн.

Ухвалою судді від 5 травня 2026 року відкрито провадження у справі, справу призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження (а. с. 90-91).

Представник позивача в судове засідання не прибув, ТОВ «Бізнес Позика» про розгляд справи повідомлене належним чином (а.с. 217-218), ТОВ «Бізнес Позика» в позовній заяві просять справу розглядати за відсутності представника позивача (а. с. 2-10). Представником позивача подано відповідь на відзив (а.с. 123-195), в якій просить позовні вимоги задовольнити з підстав, зазначених в позовній заяві.

Відповідач в судове засідання не прибула, про час і місце розгляду справи повідомлена належним чином шляхом (а.с. 219, 225), подала відзив на позовну заяву, в якому просить відмовити в задоволенні позову, а якщо суд дійде висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову, то відмовити у стягненні необґрунтованих нарахувань, зокрема: 5200 грн. комісії, 13000 грн. нарахувань за ст. 625 ЦК України та 43940 грн. процентів, у разі доведення позивачем правомірності та правильності їх нарахування. Зазначила, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами обґрунтованість заявленої суми у повному обсязі. А саме, надані позивачем документи на підтвердження перерахування коштів на банківську картку не є належними первинними банківськими документами банку-емітента картки та не підтверджують беззаперечно, що вказана банківська картка була відкрита саме на її ім`я. Просила відмовити у стягненні комісії у сумі 5200 грн., як такої, що не підтверджує фактичного надання їй окремої самостійної послуги та є значним додатковим фінансовим навантаженням для споживача. Вказала, що нараховані проценти є надмірними у співвідношенні до суми кредиту та перевищують суму основного боргу. Сам по собі розрахунок процентів, складений позивачем, не є безперечним доказом правильності заявленої суми. Відповідач також заперечила проти стягнення з неї відсотків за ст. 625 ЦК України у сумі 13000 грн.. Зазначені нарахування за своєю правовою природою не є звичайними процентами за користування кредитом, а є відповідальністю за прострочення виконання грошового зобов`язання у період дії воєнного стану, які не підлягають стягненню.

Суд, розглянувши матеріали справи, дослідивши подані письмові докази, приходить до наступного.

Судом встановлено, що ТОВ «Бізнес позика» є юридичною особою, одним видів економічної діяльності якої є «інші види кредитування» (а.с. 65,77).

9 вересня 2025 року ОСОБА_1 уклала з ТОВ «Бізнес Позика» договір № 544727-КС-002 про надання кредиту (Споживчий кредит. Електронна форма) з використанням інформаційно-телекомунікаційних систем, дистанційно, в електронній формі, в порядку передбаченому Законом України «Про електронну комерцію», через Особистий кабінет Позичальника на сайті Кредитодавця шляхом прийняття (акцепту) пропозиції (оферти) укласти вказаний договір, що підтверджується візуальною формою послідовності дій, щодо укладення електронного договору про надання кредиту № № 544727-КС-002 від 09.09.2025 (а. с. 18-27, 39зв.- 48, 49, 50).

Відповідно до п. 2.1, 2.3, 2.7, 2.8 договору, кредитодавець надає позичальникові кредит у розмірі 26000 грн., строком на 24 тижні - до 24.02.2026.

Пунктом 2.4 встановлено, що стандартна процентна ставка за кредитом: в день 1, %, фіксована. Фіксована процентна ставка є незмінною протягом усього строку (терміну) договору.

Комісія за надання кредиту: 5200 грн. (п. 2.5 договору).

Орієнтовна загальна вартість наданого кредиту: 64303,81 грн. (п. 2.9 договору).

Загальні витрати за кредитом: 38303,81 грн..

Орієнтовна реальна річна процентна ставка: 6918,32 процентів (п. 2.11 договору).

До позовної заяви позивачем також додано копію паспорта споживчого кредиту (а. с. 14-17), який був підписаний відповідачем електронним підписом одноразовим ідентифікатором UA-1793 та копію правил надання споживчих кредитів ТОВ «Бізнес позика» (а.с. 52-64).

Відповідно до ст. 5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов`язкові реквізити документа. Склад та порядок розміщення обов`язкових реквізитів електронних документів визначається законодавством. Електронний документ може бути створений, переданий, збережений і перетворений електронними засобами у візуальну форму. Візуальною формою подання електронного документа є відображення даних, які він містить, електронними засобами або на папері у формі, придатній для приймання його змісту людиною.

Згідно зі ст. 8 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» юридична сила електронного документа не може бути заперечена виключно через те, що він має електронну форму. Допустимість електронного документа як доказу не може заперечуватися виключно на підставі того, що він має електронну форму.

Механізм укладення електронного договору, який має використовуватися позивачем у взаємовідносинах із позичальниками, зокрема вимоги до його підписання сторонами, врегульовано Законом України «Про електронну комерцію» та Законом України «Про електронний цифровий підпис».

Статтею 1 Закону України «Про електронний цифровий підпис» передбачено, що електронний цифровий підпис - вид електронного підпису, отриманого за результатом криптографічного перетворення набору електронних даних, який додається до цього набору або логічно з ним поєднується і дає змогу підтвердити його цілісність та ідентифікувати підписувача. Електронний цифровий підпис накладається за допомогою особистого ключа та перевіряється за допомогою відкритого ключа.

Відповідно до ст. 3 Закону України «Про електронний цифровий підпис» електронний цифровий підпис за правовим статусом прирівнюється до власноручного підпису (печатки) у разі, якщо: електронний цифровий підпис підтверджено з використанням посиленого сертифіката ключа за допомогою надійних засобів цифрового підпису; під час перевірки використовувався посилений сертифікат ключа, чинний на момент накладення електронного цифрового підпису; особистий ключ підписувача відповідає відкритому ключу, зазначеному у сертифікаті. Електронний підпис не може бути визнаний недійсним лише через те, що він має електронну форму або не ґрунтується на посиленому сертифікаті ключа.

Згідно зі ст. 4 Закону України «Про електронний цифровий підпис» електронний цифровий підпис призначений для забезпечення діяльності фізичних та юридичних осіб, яка здійснюється з використанням електронних документів. Електронний цифровий підпис використовується фізичними та юридичними особами - суб`єктами електронного документообігу для ідентифікації підписувача та підтвердження цілісності даних в електронній формі. Використання електронного цифрового підпису не змінює порядку підписання договорів та інших документів, встановленого законом для вчинення правочинів у письмовій формі.

Статтею 6 Закону України «Про електронний цифровий підпис» передбачено, що сертифікат ключа містить такі обов`язкові дані: найменування та реквізити центру сертифікації ключів (центрального засвідчувального органу, засвідчувального центру); зазначення, що сертифікат виданий в Україні; унікальний реєстраційний номер сертифіката ключа; основні дані (реквізити) підписувача - власника особистого ключа; дату і час початку та закінчення строку чинності сертифіката; відкритий ключ; найменування криптографічного алгоритму, що використовується власником особистого ключа; інформацію про обмеження використання підпису. Посилений сертифікат ключа, крім обов`язкових даних, які містяться в сертифікаті ключа, повинен мати ознаку посиленого сертифіката ключа. Інші дані можуть вноситися у посилений сертифікат ключа на вимогу його власника.

Відповідно до ч. 2 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронна комерція - відносини, спрямовані на отримання прибутку, що виникають під час вчинення правочинів щодо набуття, зміни або припинення цивільних прав та обов`язків, здійснені дистанційно з використанням інформаційно-телекомунікаційних систем, внаслідок чого в учасників таких відносин виникають права та обов`язки майнового характеру; електронний договір - домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Згідно із ч. 3 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною.

Відповідно до ч. 6 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону;заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону;вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

Статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію» встановлено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Частиною 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору; одноразовий ідентифікатор - алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію.

На підтвердження укладення договору № 544727-КС-002 від 9 вересня 2025 року позивачем надано послідовність укладення цього договору, з якої вбачається, що 9 вересня 2025 року о 17:44:46 клієнт, використовуючи номер телефону ідентифікувався в ІТС та зайшов у особистий кабінет, ознайомився з умовами надання кредиту, паспортом споживчого кредиту, здійснив акцептування кредитного договору шляхом надсилання товариству акцепту та підписання договору одноразовим ідентифікатором UA-1193. Одноразові ідентифікатори UA-1793 та UA-1175 направлялися відповідачу шляхом надсилання повідомлення на його мобільний номер НОМЕР_1 , який вказувався нею при реєстрації на сайті. Кредитний договір був підписаний відповідачем 9 вересня 2025 року о 17:46:57 шляхом введення одноразового ідентифікатора UA-1175 в особистому кабінеті на веб-сайті в мережі Інтернет https://my.tpozyka.com, що підтверджується копіями візуальної форми послідовності дій Клієнта та анкети клієнта (витягу з ІТС від 07.04.2026) (а.с. 49, 50).

Тому встановлено, що між позивачем та відповідачем укладено договір позики у формі електронного документу з електронними підписами сторін та із запропонованими умовами відповідач ознайомилася та погодилася з ними.

Факт отримання та користування відповідачем грошовими коштами підтверджується копією підтвердження ТОВ «ПрофітГід» щодо здійснення переказу грошових коштів (а.с. 51) та витребуваною ухвалою судді від 5 травня 2026 року у АТ КБ «ПриватБанк» інформацією щодо належності відповідачу, зазначеної в договорі банківської картки номер 4149-4990-7367-8458, та переказ на неї 09.09.2025 грошових коштів в сумі 26000 грн. (а.с. 246).

Відповідно до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 629 ЦК України визначено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Як видно із матеріалів справи, 9 вересня 2025 року ТОВ «Бізнес позика» видало ОСОБА_1 кредит у розмірі 26000 грн., що підтверджується копією підтвердження ТОВ «ПрофітГід» (а.с. 51) та інформацією АТ КБ «ПриватБанк» про переказ коштів (а.с. 246).

ОСОБА_1 у рахунок погашення отриманого кредиту та сплати процентів за користування кредитом не сплатила жодного платежу та станом на день подачі позову до суду борг за кредитним договором не повернула.

Відповідно до наданого позивачем розрахунку та копії довідки про стан заборгованості, заборгованість відповідача перед кредитором ТОВ «Бізнес позика» станом на 07.04.2026 складає 88140 грн., а саме: заборгованість за кредитом -26000 грн.; заборгованість за процентами за користування кредитом - 43940 грн. та заборгованість по комісії - 5200 грн., проценти за ст. 625 ЦК України - 13000 грн. (а. с. 11-13).

Відповідач не спростувала наданий позивачем розрахунок заборгованості, доказів належного виконання взятих зобов`язань перед позивачем за умовами договору не надала.

На підставі вказаного аналізу норм матеріального права, матеріалів справи, розрахунків банку, з урахуванням вказаної правової позиції, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині стягнення тіла кредиту в розмірі 26000 грн. та комісії в розмірі 5200 грн. є обґрунтованими, і підлягають стягненню.

У відзиві на позовну заяву відповідач зазначає, що проценти у розмірі 43940 грн. є надмірними у співвідношенні до суми кредиту та перевищують суму основного боргу.

Суд погоджується з такими доводами відповідача з огляду на наступне.

Відповідно до пункту 5 частини третьої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п`ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов`язань за договором.

Під час стягнення заявленої позивачем заборгованості необхідно керуватись чітко обумовленими між контрагентами кредитного договору умовами, а не іншими умовами, які дають змогу кредитодавцю вийти за межі узгодженого строку та нарахувати непропорційно велику суму компенсації, оскільки така непропорційно велика сума компенсації не відповідає засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права.

Отже, вимога про нарахування та сплату відсотків, які є явно завищеними, не відповідає передбаченим у частині третій статті 509, частинах першій, другій статті 627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права.

Наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми відсотків спотворює їх дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов`язання проценти перетворюється на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.

Позивач як фінансова установа, скориставшись необізнаністю позичальника, діючи із порушенням звичаїв ділового обороту та порушуючи при цьому норми і вимоги чинного законодавства, спонукав у такий спосіб позичальника на укладення договору позики на вкрай невигідних для нього умовах, які відповідач не міг оцінити належно.

Необхідно зазначити, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабкої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту щодо сплати споживачем непропорційно великих відсотків за прострочення повернення кредиту.

Вказане узгоджується із положеннями Резолюції Генеральної Асамблеї ООН від 09 квітня 1985 року № 39/248 «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», в якій зазначено, що, визнаючи, що споживачі нерідко перебувають у нерівному становищі з точки зору економічних умов, рівня освіти та купівельної спроможності, принципи захисту інтересів споживачів мають, зокрема, за мету сприяти країнам у боротьбі зі шкідливою діловою практикою усіх підприємств на національному та міжнародному рівнях, яка негативно позначається на споживачах.

Пунктами 1, 2 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів» від 09 квітня 1985 року № 39/248, Хартією захисту споживачів, схваленою Резолюцією Консультативної ради Європи від 17 травня 1973 року № 543, Директивою 2005/29/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 11 травня 2005 року (пункти 9, 13, 14 преамбули), Директивою 2008/48/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 23 квітня 2008 року про кредитні угоди для споживачів передбачається, що надання товарів чи послуг, зокрема у фінансовій галузі, не має здійснюватися за допомогою прямого чи опосередкованого обману споживача, а відповідні права споживачів регламентуються як на доконтрактній стадії, так і на стадії виконання кредитної угоди.

Директива 2005/29/ЄС Європейського Парламенту та Ради Європи від 11 травня 2005 року розділяє комерційну діяльність, що вводить в оману на дію і бездіяльність та застосовується до правовідносин до і після укладення угоди, фінансові послуги через їх складність та властиві їм серйозні ризики потребують встановлення детальних вимог, включаючи позитивні зобов`язання торговця. Оманливі види торговельної практики утримують споживача від поміркованого і таким чином, ефективного вибору.

Межі дії принципу свободи договору визначаються законодавством з урахуванням критеріїв справедливості, добросовісності, пропорційності і розумності. При цьому держава має підтримувати на засадах пропорційності розумний баланс між публічним інтересом ефективного перерозподілу грошових накопичень, комерційними інтересами банків щодо отримання справедливого прибутку від кредитування і правами та охоронюваними законом інтересами споживачів їх кредитних послуг (пункт 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року № 15-рп/2011 у справі про захист прав споживачів кредитних послуг).

У Рішенні від 11 липня 2013 року № 7-рп/2013 Конституційний Суд України дійшов висновку, що умови договору споживчого кредиту, його укладання та виконання повинні підпорядковуватися таким засадам, згідно з якими особа споживача вважається слабкою стороною у договорі та підлягає особливому правовому захисту з урахуванням принципів справедливості, добросовісності і розумності. Виконання державою конституційно-правового обов`язку щодо захисту прав споживачів вимагає від неї спеціального законодавчого врегулювання питань, пов`язаних із забезпеченням дії зазначених принципів у відносинах споживчого кредитування, зокрема, щодо встановлення справедливого розміру неустойки за прострочення виконання грошових зобов`язань позичальниками - фізичними особами.

Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду від 07 жовтня 2020 року у справі № 132/1006/19.

Відповідно до постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18, якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що, керуючись принципами розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити загальний розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних, як відповідальності за прострочення грошового зобов`язання.

Вказані правові висновки викладені у постанові Верховного Суду від 12 лютого 2025 року у справі № 679/1103/23.

Так, як зазначено вище, зважаючи на заявлений позивачем період, а саме з 09.09.2025 по 24.02.2026, тобто за 24 тижні, сума відсотків, з урахуванням відсотків, передбачених договором (1% за кожен день користування кредитними коштами, а денна процентна ставка 0,87%). При цьому, умовами договору передбачено, що реальна річна процентна ставка на дату укладення договору складає за стандартною ставкою за весь строк кредитування 6918,30% річних (п. 2.11).

Вимога про нарахування та сплату вищезазначених відсотків, з огляду на розмір тіла кредиту (26000 грн.), є явно завищеною та не відповідає передбаченим у частині третій статті 509, частинах першій, другій статті 627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права.

За таких обставин, з огляду на суттєву неспівмірність заявленого позивачем розміру заборгованості зі сплати відсотків за користування кредитом та тілом кредиту, що не є справедливим та, з урахуванням положень п. 5 ч. 3 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», суд приходить до висновку, що стягненню з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Бізнес позика» підлягає заборгованість в сумі 57200 гривень, з яких 26000 гривень - тіло кредиту, 26000 гривень - відсотки за користування кредитом та 5200 грн. - комісія за надання кредиту, що відповідатиме балансу інтересів кредитора та боржника.

Схожі за змістом обставини встановлені Київським апеляційним судом в постанові від 04 лютого 2026 року у справі № 378/322/25.

При вирішенні питання щодо стягнення з відповідача на користь позивача процентів за ст. 625 ЦК України за вказаним кредитним договором в розмірі 13000 грн., суд виходить з наступного.

Особа може бути звільнена від цивільного обов`язку або його виконання у випадках, встановлених договором або актами цивільного законодавства (частина перша статті 14 ЦК України).

У зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України Верховною Радою України прийнято Закон України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» № 2120-IX від 15 березня 2022 року, яким, зокрема розділ IV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про споживче кредитування» доповнено пунктом 6-1 такого змісту: «У період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після дня його припинення або скасування у разі прострочення споживачем виконання зобов`язань за договором про споживчий кредит споживач звільняється від відповідальності перед кредитодавцем за таке прострочення. У разі допущення такого прострочення споживач звільняється, зокрема, від обов`язку сплати кредитодавцю неустойки (штрафу, пені) та інших платежів, сплата яких передбачена договором про споживчий кредит за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) споживачем зобов`язань за таким договором. Забороняється збільшення процентної ставки за користування кредитом з причин інших, ніж передбачені частиною четвертою статті 1056-1 Цивільного кодексу України, у разі невиконання зобов`язань за договором про споживчий кредит у період, зазначений у цьому пункті. Норми цього пункту поширюються, у тому числі, на кредити, визначені частиною другою статті 3 цього Закону. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена договором про споживчий кредит, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за таким договором, підлягають списанню кредитодавцем».

Пункт 6-1 розділу IV «Прикінцеві та перехідні положення» виключено на підставі Закону України № 3498-IX від 22 листопада 2023 року, який набрав чинності 24 грудня 2023 року.

Також згідно із Законом № 2120-IX від 15 березня 2022 року розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України доповнено пунктом 18 такого змісту: «У період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем)».

На час розгляду справи в суді положення пункту 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України є чинними.

Відповідно до частини першої статті 4 ЦК України основу цивільного законодавства України становить Конституція України.

Основним актом цивільного законодавства є Цивільний кодекс України (частина друга статті 4 ЦК України).

Отже, частина друга статті 4 ЦК України закріплює пріоритет норм цього Кодексу над нормами інших законів. До того ж такий спосіб вирішення колізії норм ЦК України з нормами інших законів - з констатацією пріоритету норм цього Кодексу над нормами інших законів підтримувався як Конституційним Судом України (Рішення від 13 березня 2012 року у справі № 5-рп/2012), так і Верховним Судом України (постанови від 30 жовтня 2013 року у справі № 6-59цс13 та від 16 грудня 2015 у справі № 6-2023цс15).

Вказане узгоджується і з правовою позицією, висловленою у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 червня 2021 року у справі № 334/3161/17 (пункт 17), від 18 січня 2022 року у справі №910/17048/17 (пункт 78), від 29 червня 2022 року у справі №477/874/19 (пункт 69)).

Також Верховний Суд вже робив висновки щодо застосування пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України до зобов`язань, які виникли на підставі окремих договорів. Зокрема, вказувалося, що на договір про надання поворотної фінансової допомоги (позики) розповсюджується дія пункту 18 Прикінцеві та перехідні положення ЦК України (див.: постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 06 вересня 2023 року у справі № 910/8349/22); на кредитний договір розповсюджується дія пункту 18 Прикінцеві та перехідні положення ЦК України (див.: постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 18 жовтня 2023 року у справі № 706/68/23 та від 12 лютого 2025 року у справі № 758/5318/23).

Тлумачення пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України свідчить, що законодавець передбачив особливості у регулюванні наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання) певних грошових зобов`язань. Така особливість проявляється:

(1) в періоді існування особливих правових наслідків. Таким є період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування;

(2) в договорах, на які поширюються специфічні правові наслідки. Такими є договір позики, кредитний договір, і в тому числі договір про споживчий кредит;

(3) у встановленні спеціальних правових наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання).

Такі наслідки полягають в тому, що позичальник звільняється від відповідальності, визначеної частиною другою статті 625 ЦК України, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. У разі якщо неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Отже, до спірних правовідносин, які виникли у зв`язку із невиконанням грошових зобов`язань, що випливають із кредитних договорів, підлягають застосуванню вимоги пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позовних вимог про стягненні заборгованості за процентами по ст. 625 ЦК України за прострочення виконання позичальником зобов`язань за вищевказаними кредитними договорами, розмір яких розраховано позивачем в період воєнного стану, оскільки відповідач ОСОБА_1 в силу вимог пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України звільняється від її сплати внаслідок наявності військового стану в Україні з дня отримання кредиту та по день ухвалення рішення.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України з відповідача слід стягнути на користь позивача судовий збір в розмірі 2422,40 грн..

Керуючись ст. ст. 525, 526, 551, 638, 1049, 1050 ч. 2, 1054, 1055 ЦК України, ст. ст. 4, 10, 12, 81, 141, 259, 263-265 ЦПК України, суд,

УХВАЛИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес Позика» задовольнити частково.

Стягнути із ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес Позика» заборгованість по договору № 544727-КС-002 про надання кредиту від 9 вересня 2025 року в сумі 57200 (п`ятдесят сім тисяч двісті) гривень та в рахунок відшкодування витрат по сплаті судового збору 1727 (одна тисяча сімсот двадцять сім) гривень 90 копійок.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його складення.

Учасник справи, якому рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому відповідного рішення суду.

Повне найменування учасників справи:

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Бізнес Позика» (місцезнаходження м. Київ бульвар Лесі Українки, 26, офіс 411, код ЄДРПОУ 41084239);

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_3 ).

Повне рішення складено 4 вересня 2026 року.

Суддя Т. Н. Скороход