Решение № 139482821, 28.08.2026, Вишгородський районний суд Київської області

28.08.2026 Справа № 363/57/25

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 червня 2026 року Вишгородський районний суд Київської області у складі:

головуючого судді Котлярової І.Ю.,

за участі секретаря Дрозд В.С.,

позивач ОСОБА_1 ,

представника позивача Поліщук С.Ю. ,

відповідача ОСОБА_3 ,

представника відповідача ОСОБА_4 ,

третя особа ОСОБА_5 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду в м. Вишгород цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про поділ майна колишнього подружжя та зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , третя особа: ОСОБА_5 про визнання права особистої приватної власності на майно, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулася до Вишгородського районного суду Київської області із позовом до ОСОБА_3 про поділ майна колишнього подружжя. В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 19.09.2023 року між сторонами укладено шлюб, який зареєстрований Відділом державної реєстрації актів цивільного стану Печерського районного управління юстиції у місті Києві, актовий запис 1950. Від шлюбу сторони мають доньку - ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 15.04.2024 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 13.11.2024 року місце проживання спільної доньки сторін визначено з матір`ю. За час перебування у шлюбі ними було придбано наступне майно, а саме: 27.05.2015 року транспортний засіб Hyundai Santa Fe, 2014 року випуску, об`єм двигуна 2199, куб.см., номер кузова НОМЕР_1 ; 02.02.2017 року - двокімнатну квартиру АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта 1437388380000, право власності на яку було зареєстровано 08.12.2017 року; 16.03.2018 року - житловий будинок загальною площею 128 кв.м., житловою площею 45, 1 кв.м. за адресою: АДРЕСА_2 (РНОНМ 1459918032218) та земельну ділянку кадастровий номер 3221886000:03:165:6133, площею 0, 0272 га, цільове призначення - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), яка розташована в Київській області, Вишгородському районі, с. Нові Петрівці (РНОНМ 1176614732218). 25.11.2019 року рішенням Оболонського районного суду міста Києва шлюб між сторонами був розірваний. Після розірвання шлюбу, питання щодо поділу спільного сумісного майна між сторонами не було вирішено. 07.05.2021 року позивачу стало відомо, що спільний колісний транспортний засіб, відповідач відчужив без згоди позивача на підставі договору купівлі-продажу № 8043/2021/2569917 укладеним в ТСЦ 8043, з продажу якого позивач компенсації не отримувала. Зазначила, що оскільки транспортний засіб був відчужений відповідачем без її згоди та не в інтересах сім`ї та не відшкодував позивачу 50 % частки у спільній сумісній власності, вартість транспортного засобу має визначатись станом на час розгляду справи, яка відповідно до звіту про оцінку транспортного засобу складеного за її замовленням становить 718 100, 00 грн. Відповідно, саме ця вартість має враховуватися судом при визначенні розміру грошової частини, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача. 25.12.2024 року позивачем була направлена відповідачу пропозиція з добровільного поділу колишнього майна подружжя, з урахування вартості відчуженого транспортного засобу без згоди позивача, на його електронну пошту та його особистий номер телефону в додатку Телеграм, з якою він ознайомився 25.12.2024 року. Проте, станом на дату подання позовної заяви, пропозиція була відповідачем проігнорована, що стало підставою для звернення позивача до суду. Позивач зазначила, що загальна вартість придбаного під час зареєстрованого шлюбу спільного сумісного майна, відповідно до звітів про оцінку майна складає 8 012 700, 00 грн. На момент звернення до суду між сторонами вже склався порядок користування деякими об`єктами спільного сумісного майна. Відповідач використовує житловий будинок та земельну ділянку для власного проживання та проживання його нової сім`ї, а квартира відповідачем не використовується і за наявною у позивача інформацією, здається в оренду тертім особам, з якої лише відповідач отримує кошти. Позивач не заперечує проти присудження на її користь грошової компенсації за різницю у частці спільного сумісного майна, яка підлягає стягненню з відповідача. Враховуючи, що сторони в добровільному порядку згоди щодо поділу майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності не дійшли, позивач вимушена звернутись до суду та просить в порядку поділу спільної сумісної власності виділити їй на праві особистої приватної власності двокімнатну квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 76, 6 кв.м., житловою площею - 35, 5 кв.м., реєстраційний номер об`єкта 1437388380000, вартістю 3 065 000, 00 грн.; в порядку поділу спільної сумісної власності, виділити ОСОБА_3 на праві особистої приватної власності житловий будинок загальною площею 128 кв.м., розташований за адресою: АДРЕСА_2 та земельну ділянку кадастровий номер 3221886000:03:165:6133, площею 0,0272 га, цільове призначення для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), яка розташована за адресою: АДРЕСА_4, загальною вартістю 4 229 600, 00 грн.; стягнути з ОСОБА_3 на її користь 1/2 частку (50%) грошової компенсації за відчужений 07.05.2021 року без її згоди транспортний засіб Hyundai Santa Fe, 2014 року випуску, об`єм двигуна 2199, куб.см., номер кузова НОМЕР_1 , у розмірі 359 050, 00 грн.; стягнути з ОСОБА_3 на її користь компенсацію вартості її частки у спільному майні у розмірі 1 164 600, 00 грн.; стягнути з ОСОБА_3 на її користь понесені судові витрати.

Ухвалою Вишгородського районного суду Київської області від 13.01.2025 року відкрито провадження по справі і призначено до підготовчого судового засідання.

11.02.2025 року до суду за підписом представника відповідача адвоката Попової І.С. надійшла зустрічна позовна заява ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , третя особа: ОСОБА_5 про визнання права особистої приватної власності на майно. В обґрунтування зустрічної позовної заяви зазначила, що сторони у період з 19.09.2013 року по 25.11.2019 року перебували у зареєстрованому шлюбі. На дату реєстрації між сторонами шлюбу ОСОБА_3 на праві особистої приватної власності належав транспортний засіб Skoda Octavia, 2010 року випуску. 13.07.2015 року між ТОВ «ПАРИТЕТ» та ОСОБА_3 був укладений договір купівлі-продажу автомобіля Hyundai Santa Fe, 2014 року випуску, вартістю 428 250, 00 грн., ціна товару з ПДВ 513 900, 00 грн. 14.07.2015 року між ОСОБА_3 та ТОВ «БОГДАН ТРЕЙД-ІН» був укладений договір купівлі-продажу № 14/07/15, відповідно до умов якого останній придбав транспортний засіб Skoda Octavia, 2010 року випуску, за 269 100, 00 грн. В подальшому, у той самий день між ОСОБА_3 та ТОВ «ПАРИТЕТ» був укладений договір про відступлення права вимоги № 14/07/15В, відповідно до положень якого ОСОБА_3 передав ТОВ «ПАРИТЕТ» право вимоги за договором купівлі-продажу № 13/07/15 від 13.07.2015 року щодо оплати вартості транспортного засобу у розмірі 269 100, 00 грн. Решта коштів була доплачена ОСОБА_3 за грошові кошти його матері ОСОБА_5 . Іншої фінансової спроможності самостійно придбати транспортний засіб у сторін не було, оскільки доходи сторін на момент його придбання були значно менші ніж вартість транспортного засобу. Представник ОСОБА_3 звернула увагу, що в період перебування сторін у шлюбі, родина ОСОБА_7 була на забезпечені матері ОСОБА_3 , оскільки сторони не мали таких статків аби самостійно придбати рухоме чи нерухоме майно. 11.11.2015 року між ТОВ «ДБК-ПАРТНЕР» та ОСОБА_5 (матір`ю ОСОБА_3 ) був укладений договір купівлі-продажу майнових прав № 22/3-17, відповідно до умов якого, ОСОБА_5 придбала майнові права на квартиру АДРЕСА_1 . Згідно п. 3.1. договору купівлі-продажу майнових прав №22/3-17 від 11.11.2025 року, вартість майнових прав на квартиру складала 909 176,40 грн. в т.ч. ПДВ. На виконання умов укладеного договору, ОСОБА_5 на розрахунковий рахунок ТОВ «ДБК-ПАРТНЕР» 11.11.2015 року було сплачено вартість майнових прав у розмірі 520 000 грн. 00 коп., та 16.11.2015 року було сплачено вартість майнових прав у розмірі 389 176 грн. 40 коп., а відтак ОСОБА_5 повністю виконано зобов`язання з оплати майнових прав на квартиру АДРЕСА_1 загальною вартістю 909 176 грн. 40 коп., що станом на дату правочину складало 38 000 доларів США. В подальшому, а саме 02.02.2017 року між ОСОБА_5 , ОСОБА_3 та ТОВ «ДБК ПАРТНЕР» був укладений договір про відступлення права вимоги № 22/3-17/у, згідно п.1.1. якого, за цим договором Первісний кредитор, за згодою Компанії передає, а Новий кредитор набуває право вимоги на об`єкт майнові права на квартиру АДРЕСА_1 та АДРЕСА_5 ), згідно з договором купівлі-продажу майнових прав №22/3-17 від 11.11.2015 року. Реєстрація права власності на зазначений об`єкт нерухомості за ОСОБА_3 відбулась 08.12.2017 року, про що в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі права власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта міститься запис про право власності за № 23927225. Після придбання зазначеної квартири, ОСОБА_5 дізналась про те, що в Київській області у Вишгородському районі, с. Нові Петрівці будується Таун хауз. Зацікавившись цією пропозицією та маючи літню матір, ОСОБА_5 та ОСОБА_8 (бабуся ОСОБА_3 ) вирішили придбати об`єкт нерухомості за зазначеною адресою. 05.12.2017 року між ОСОБА_9 та ОСОБА_8 був укладений попередній договір купівлі-продажу нерухомого майна, а саме земельної ділянки площею 0,0272 га, цільове призначення для будівництва та обслуговування житлового будинку, кадастровий номер 3221886000:03:165:6133, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_5 третя, та житлового будинку орієнтовною площею 125 квадратних метрів, із прибудованим гаражем орієнтовною площею 22 квадратних метри, що будується на цій ділянці. Сторони зобов`язалися укласти та нотаріально посвідчити основний договір купівлі-продажу (відчуження) житлового будинку та земельної ділянки не пізніше 31.03.2018 року. На виконання умов укладеного попереднього договору ОСОБА_8 на користь ОСОБА_9 були сплачені грошові кошти у розмірі 20 000 доларів США, що підтверджується власноруч складеною ОСОБА_9 розпискою від 05.12.2017 року. Разом з тим, розуміючи вік ОСОБА_8 , та з метою уникнення, в майбутньому, процедури укладання договору дарування, було прийнято рішення, що покупцем за основним договором купівлі-продажу нерухомого майна буде ОСОБА_3 , а грошові кошти на придбання цього майна надасть ОСОБА_5 , що і було зроблено останньою. Таким чином, 16.03.2018 року між ОСОБА_9 та ОСОБА_3 були укладені договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 0,0272 га у межах згідно з кадастровим планом, кадастровий номер 3221886000:03:165:6133, що знаходиться за адресою: Київська область Вишгородський район, село Нові Петрівці та договір купівлі-продажу житлового будинку АДРЕСА_2 з надвірними будівлями та спорудами. Який розташований за адресою: АДРЕСА_5 третя. Зазначене мало наслідком здійснення державної реєстрації права власності на зазначені об`єкти нерухомого майна за ОСОБА_3 , про що в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі права власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта містяться відповідні записи про право власності. Таким чином, в період перебування у шлюбних відносинах ОСОБА_3 за кошти його матері було придбано вказане майно. Не зважаючи на те, що вказане майно було придбано у період шлюбу, ОСОБА_3 , вважає, що зазначене майно є його особистою приватною власністю, оскільки придбане за особисті кошти його матері. На підставі викладеного представник ОСОБА_3 просила суд визнати транспортний засіб Hyundai Santa Fe, 2014 року випуску; квартиру АДРЕСА_1 ; житловий будинок загальною площею 128 кв.м., розташований за адресою: АДРЕСА_2 та земельну ділянку кадастровий номер 3221886000:03:165:6133, площею 0,0272 га, цільове призначення для будівництва та обслуговування житлового будинку, особистою приватною власністю ОСОБА_3 .

Того ж дня, представником відповідача адвокатом Поповою І.С. до суду подано відзив на первісну позовну заяву, в якому зазначено аналогічні доводи викладеним у зустрічній позовній заяві в частині порядку придбання спірного майна. Окрім того, зазначила, що заявлене позивачем майно є особистою приватною власністю відповідача, оскільки хоч і було придбане в період шлюбу, проте за особисті кошти матері відповідача, а відтак не підлягає поділу між колишнім подружжям. У задоволенні первісного позову просила відмовити у повному обсязі.

Також, разом із відзивом на позовну заяву представником відповідача адвокатом Поповою І.С. до суду подано заяву про застосування строків позовної давності, в якій просила застосувати строки позовної давності та у задоволенні первісних позовних вимог у зв`язку із пропуском строку позовної давності. Вказану заяву мотивувала тим, що перебіг позовної давності почався 26.12.2019 року, а саме від дня набрання законної сили рішення суд про розірвання шлюбу, та відповідно закінчився 27.12.2022 року.

20.02.2025 року до суду від представника позивача адвоката Поліщук С.Ю. надійшли заперечення на заяву відповідача про застосування строку позовної давності, в яких просила заяву залишити без задоволення. Заперечуючи щодо спливу строку позовної давності, зазначила, що строк позовної давності за вимогами ОСОБА_1 про поділ майна колишнього подружжя у даній справі почав свій відлік з серпня 2023 року коли позивач дізналась про порушення свого права, а саме про відчуження відповідачем спільного транспортного засобу, і на момент звернення до суду 06.01.2025 року такий строк не сплинув. Також, зазначила, що навіть при здійсненні відліку строку позовної давності з 26.12.2019 року, як наголошено представником відповідача, такий строк не закінчився і наданий час, оскільки з 19.12.2020 року (початок карантину) і до 09.05.2025 року (військовий стан), а відтак загальна позовна давність є продовженою.

Того ж дня, представником позивача адвокатом Поліщук С.Ю. до суду було подано відповідь на відзив, в якому вказала, що відповідачем не спростовано, презумпцію спільної сумісної власності на спірне майно, натомість останній в незаконний спосіб намагається позбавити позивача частки у спільній сумісній власності колишнього подружжя використовуючи своїх родичів та різні документи. Та обставина, що все майно, набуте сторонами справи під час шлюбу, зареєстроване за відповідачем, не припиняє та не виключає спільної сумісної власності подружжя на нього, а відповідно і право одного з подружжя, в даному випадку дружини, на розподіл такого майна. Відповідач є лише титульним власником майна. Дії відповідача, які направлені на заперечення права позивача на 1/2 частку майна у спільній сумісній власності колишнього подружжя, з бажання вивести таке майно зі спільної сумісної власності колишнього подружжя шляхом використання своїх родичів, є незаконним та свідчать про недобросовісні дії відповідача та не узгоджується із законом. Позовні вимоги ОСОБА_1 просила задовольнити у повному обсязі.

20.02.2025 року до суду від представника відповідача адвоката Попової І.С. надійшли заперечення на відповідь на відзив, в яких доводи зводяться до того, що заявлене позивачем майно є особистою приватною власністю відповідача, а відтак не підлягає поділу між колишнім подружжям.

Також представниками сторін до суду були подані заперечення на заперечення позивача на заяву про застосування строку позовної давності та пояснення до поданих відповідачем заперечень на заперечення позивача на заяву про застосування строку позовної давності, в яких наведено аналогічні за змістом доводи викладеним у заяві про застосування строку позовної давності та запереченнях на заяву про застосування строку позовної давності.

Ухвалою Вишгородського районного суду Київської області від 02.04.2025 року прийнято до спільного розгляду з позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про поділ майна колишнього подружжя зустрічний позов ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , третя особа: ОСОБА_5 про визнання права особистої приватної власності на майно. У задоволенні клопотання представника відповідача адвоката Попової І.С. про залучення третьої особи - відмовлено.

17.04.2025 року від представника позивача за первісним позовом та відповідача за зустрічним позовом адвоката Поліщук С.Ю. до суду надійшов відзив на зустрічну позовну заяву, в якому окрім вже наведених у відповіді на відзив на первісну позовну заяву доводів зазначила, що ОСОБА_1 як до шлюбу з ОСОБА_3 , так і під час зареєстрованого між ними шлюбу була офіційно працевлаштована. Зокрема, ОСОБА_1 в період часу з 2012 року по 2015 рік працювала у Національній комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг. З 2015 року по 2019 рік працювала у ТОВ «ТЕКС-ІКА», а з 30.05.2016 року по 27.02.2019 року ОСОБА_1 за місцем роботи (ТОВ «ТЕКС-ІКА») перебувала у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку. ОСОБА_3 з 2008 року працював на посаді комерційного директора в ТОВ «ТЕКС-ІКА». Розмір доходу, який зазначений у довідці ОСОБА_3 та ОСОБА_1 про доходи за період часу з 2015 року по 2018 рік у ТОВ «ТЕКС-ІКА», не відповідав реальному доходу, який отримувався, оскільки політика зазначеної компанії, в якій і на даний час працює позивач за зустрічним позовом, зводиться до того, що всі працівники отримують мінімальну заробітну плату або трохи вищу офіційно, а іншу частину на руки. Дана обставина додатково підтверджується поясненнями колишнього працівника ТОВ «ТЕКС-ІКА», спільного знайомого ОСОБА_1 та ОСОБА_3 . ОСОБА_11 , що викладені ним у поясненнях від 07.04.2025 року. ОСОБА_1 та ОСОБА_3 були фінансово забезпеченою сім`єю, саме тому і забезпечували себе рухомим та нерухомим майном. Матір ОСОБА_3 не приймала участі в фінансовій частині життя сім`ї. Відповідно будь-які доводи ОСОБА_3 , що викладені у його зустрічному позові відносно перебування його сім`ї на утриманні його матері, не узгоджуються з дійсними обставинами справи. У задоволенні зустрічних позовних вимог просила відмовити, а первісні позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

06.05.2025 року від представника відповідача за первісним позовом та позивача за зустрічним позовом адвоката Попової І.С. до суду надійшла відповідь на відзив, в якій окрім вже наведених у на відзиві на первісну позовну заяву доводів зазначила, що в матеріалах справи не міститься калькуляція витрат та / або накопичень зазначених у відзиві на зустрічну позовну заяву коштів. Витрати родини складаються не лише з придбання майна, яке є предметом поділу, але і з побутових витрат, тому посилання на розмір отриманої заробітної плати за рік, з якої здійснювались ще відрахування згідно вимог Податкового кодексу України та у будь-якому випадку відбувались побутові витрати вважає недоречним, Вказане, зазначила стосується і заробітної плати ОСОБА_3 . Твердження про так звані «конвертні» заробітні плати працівників ТОВ «ТЕКС-ІКА», спростовуються повідомленнями про включення до переліку платників податків з високим рівне добровільного дотримання податкового законодавства. Також вказала, що зароблені сторонами справи під час шлюбу кошти були саме заробітною платою. Щодо пояснень ОСОБА_11 від 07.04.2025 року зазначила, що такі пояснення не можуть бути прийняті як належні та допустимі докази, як за формою так і за змістом у зв`язку з недостовірністю та неправдивістю наданих свідчень, а також за відсутністю визначення в Законі України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» та в Цивільному процесуальному кодексі України процедури реалізації адвокатом права на опитування свідка. Просила зустрічні позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

На відповідь на відзив на зустрічну позовну заяву представником позивача за первісним позовом та відповідача за зустрічним позовом адвоката Поліщук С.Ю. було подано заперечення, в яких зазначила, що оскільки на момент подачі ОСОБА_1 позовної заяви у сторони позивача за первісним позовом не було відомостей щодо правової позицій ОСОБА_3 з приводу розподілу майна колишнього подружжя, відомостей про те, що ОСОБА_1 працювала та отримувала заробітну плату, не наводилось. Натомість, ОСОБА_3 подаючи зустрічний позов вказав, що начебто родина ОСОБА_7 була на забезпеченні його матері, у сторін не було фінансової спроможності самостійно купити майно, дохід ОСОБА_1 в період роботи в ТОВ «ТЕКС-ІКА» за 2015 рік склав 15 756,52 грн., дохід ОСОБА_3 за 2015 рік склав 24 900,00 грн. В подальшому, ОСОБА_3 подав до суду клопотання про витребування відомостей щодо отримуваної ОСОБА_1 заробітної плати за період з 01.01.2013 року по 01.01.2020 року, які слугували для нарахування пенсії, страхового стажу, сплати страхових внесків, яке обґрунтовував тим, що за повідомленням відповідача в період з 2013 по 2014 рік ОСОБА_1 працювала у Нацкомфінпослуг та отримувала дуже маленьку заробітну плату близько 2 000,00 грн., що виключає її участь у придбанні майна відносно якого заявлені позовні вимоги. Оскільки повідомлене ОСОБА_3 не відповідало дійсності, ОСОБА_1 в якості заперечення на такі припущення у відзиві на зустрічний позов і було повідомлено дані щодо її працевлаштування та розміру отримуваної заробітної плати. Також ОСОБА_1 було зазначено, і дана позиція не змінюється, що ОСОБА_1 та ОСОБА_3 були фінансово забезпеченою сім`єю, саме тому і забезпечували себе рухомим та нерухомим майном. Матір ОСОБА_3 не приймала участі в фінансовій частині життя сім`ї. Той розмір заробітної плати, який вказаний у довідці ОСОБА_3 та ОСОБА_1 про доходи за період часу з 2015 року по 2018 рік у ТОВ «ТЕКС-ІКА», не відповідає реальному доходу, який отримувався працівниками. Також зазначила, що подане до суду пояснення ОСОБА_11 відповідає вимогам закону. Зі сторони адвоката Поліщук Світлани, яка під час проведення опитування діяла від імені та в інтересах ОСОБА_1 , будь-яких порушень щодо проведення опитування фізичної особи щодо обставин справи, які входять до предмету доказуванню, не допущено. Адвокат діяла та діє в суворій відповідності з вимогами профільного закону, Правил адвокатської етики. Проведене опитування ОСОБА_11 , яке викладене в письмовій формі, вважає належним та допустимим доказом по справі.

Ухвалою Вишгородського районного суду Київської області від 21.08.2025 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

Позивач за первісним позовом та відповідач за зустрічним позовом та її представник у судовому засіданні первісні позовні вимоги підтримали та просили їх задовольнити у повному обсязі, щодо задоволення зустрічних позовних вимог та заяви про застосування строків позовної заперечували та просили їх залишити без задоволення. Також представником повідомлено про те, що докази щодо розміру всіх понесених судових витрат ОСОБА_1 будуть подані протягом п`яти днів з дня ухвалення рішення суду відповідно до ч. 8 ст. 141 ЦПК України.

Відповідач за первісним позовом та позивач за зустрічним позовом та його представник зустрічні позовні вимоги підтримали та просили їх задовольнити, щодо задоволення первісних позовних вимог заперечували та просили відмовити у їх задоволенні у повному обсязі.

Третя особа у судовому засіданні позицію щодо задоволення чи заперечення первісних та зустрічних позовних вимог не висловила, підтвердила доводи відповідача за первісним позовом та позивача за зустрічним позовом, щодо того, що майно яке є предметом спору первісних та зустрічних позовних вимог було придбано за її кошти.

Допитана у судовому засіданні в якості свідка ОСОБА_5 суду пояснила, що основні кошти за які було придбане спірне майно вона заробила з 2004 по 2014 рік працюючи ФОП, а в подальшому нею було відкрито ТОВ, бо цього вже потребувала її діяльність, де вона і заробила ці кошти, які нею було використано для поліпшення майнового та житлового стану своєї сім`ї. Пояснила, що спірну квартиру було придбано нею за власні кошти, а в подальшому у зв`язку із захворюванням та не можливістю за станом здоров`я займатися питання оформлення квартири на підставі договору відступлення прав вимоги відступлено майнові права на квартиру на користь сина ОСОБА_3 . Також зазначила, що після погіршення стосунків між сторонами нею порадившись із сином було запропоновано подарувати вказану квартиру онуці - донці сторін, на що ОСОБА_1 не погодилась. Кошти на придбання автомобіля також були надані нею, за яку вона в касу вносила кошти. Щодо будинку пояснила, що її син хотів будинок, а тому вона його придбала. На його придбання були використані кошти у тому числі її матері. Всі домовленості щодо укладених договорів здійснювала вона, а також ремонтні роботи були проведені в будинку за її кошти, оскільки достатніх коштів її син на це мав.

Допитана у судовому засіданні в якості свідка ОСОБА_14 суду пояснила, що їй відома на той час сім`я ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , з якими вона познайомилася у 2014 році під час прогулянок із собаками, за адресою м. Київ, проспект Гонгадзе, так в них і почалося спілкування. Домовлялися по часу, щоб разом виходити на прогулянки із собаками, а також збиралися разом на відпочинок. З ОСОБА_1 до сих пір спілкується, однак спілкування з ОСОБА_3 припинила у 2019 році. Повідомила, що й відомо, що ОСОБА_1 та ОСОБА_3 проживали в АДРЕСА_7 в квартирі сестри ОСОБА_3 , а в подальшому придбали власну квартиру. Також їй відомо, про придбання будинку та автомобіля Hyundai Santa Fe, яким також керувала ОСОБА_1 . До моменту придбання автомобіля Hyundai Santa Fe, сім`я ОСОБА_7 їздила на Шкоді . Взимку 2018 року була в гостях у ОСОБА_1 та ОСОБА_3 в будинку, де вже був зроблений ремонт, який почали робити влітку-восени у 2018 році. ОСОБА_3 ділився покупкою спільного майна. Крім того, пояснила, що ОСОБА_3 розповідав про ОСОБА_11 , з яким разом вони працювали та вона з ним декілька разів бачилася, під час спільних відпочинків. Щодо доходу сім`ї ОСОБА_1 не була обізнана.

Допитана у судовому засіданні в якості свідка ОСОБА_21 суду пояснила, що бачила весь період відносин ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , оскільки є його подругою, а ОСОБА_3 хрещеним батьком її дитини. З ОСОБА_3 познайомилася у 2011 році та по теперішній час досі спілкуються, підтримують дружні відносини. На скільки відомо їй квартира в АДРЕСА_1 придбавалася ОСОБА_5 , та саме вона запропонувала через ОСОБА_3 її родині тимчасово пожити в цій квартирі, поки здасться їх квартира. До квартири заїхали у серпні 2017 року та проживали в ній до лютого 2019 року, сплачували виключно комунальні послуги. Їй відомо, що у ОСОБА_3 був з початку автомобіль Шкода, а згодом Хюндай , щодо деталей їх придбання їй не відомо. Не володіє інформацією також і щодо будинку та фінансового стану ОСОБА_3 , їй відомо, що матір ОСОБА_3 допомагає своїй родині (дітям та онукам) фінансово, забезпечує основну частину.

Допитана у судовому засіданні свідок ОСОБА_24 суду пояснила, що була присутня під час укладення договору купівлі-продажу будинку, продавцем якого був її чоловік, а покупцем ОСОБА_3 . Договір був укладений між її чоловіком та ОСОБА_3 . Під час укладання договору, також були присутні ОСОБА_1 та ОСОБА_5 . Передача коштів була від ОСОБА_5 та при угоді фінансове забезпечення, передача коштів, проводилося між пані ОСОБА_5 та її чоловіком. Під час укладання угоди зрозуміла, що ОСОБА_1 та ОСОБА_3 були подружжям. На попередній угоді присутня не була, надавала письмову заяву про те, що її чоловік може вчиняти правочини, зокрема купівлю-продаж. Попередня оплата була в сумі 20 000 тис. доларів, інформацією про основну суму не володіє. Пояснила, що не обізнана щодо адреси будинку, оскільки чоловік самостійно займався їх купівлею, його комерційна діяльність. Відомо, що сім`ї ОСОБА_7 був проданий один будинок та рішення про його продаж було спільне з чоловіком. Суму отриманих коштів в розмірі 20 000 тис. чоловік вкладав у подальший свій розвиток.

Допитаний у судовому засіданні свідок ОСОБА_26 суду пояснив, що станом на 2017-2018 роки та по теперішній час займає посаду заступника голови правління. Разом з ОСОБА_9 будували декілька будинків в містечку Балатон та один із них був проданий сім`ї ОСОБА_7 . Згідно попереднього договору отримали кошти у розмірі 20 000 тис. доларів, які привезла ОСОБА_5 зі своєю матір`ю. Будинок обирала ОСОБА_5 . Переоформлення будинку та земельної ділянки відбулося у м. Вишгород нотаріусом Мазур, ОСОБА_5 вносила кошти за нього. Спілкування щодо будівництва відбувалось з ОСОБА_5 , саме їй надавав консультації, оскільки розуміється у цій сфері. На угоді був присутній особисто, оскільки був партнером ОСОБА_9 , також були присутні дружина ОСОБА_9 та ОСОБА_5 , ОСОБА_3 і ОСОБА_1 . При укладенні угоди ОСОБА_5 передала кошти ОСОБА_9 . На разі в будинку проживає ОСОБА_3 зі своєю дружиною ОСОБА_29 та дітьми. Після укладення угоди на території будинку був один раз.

Окрім того, судом був здійснений повторний допит свідка ОСОБА_14 , яка суду пояснила, що її сина звати ОСОБА_30 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . У 2018 році святкували його день народження разом із родиною ОСОБА_7 на дачі (с. Українка, за межами міста) бабусі та дідуся її колишнього чоловіка. Родина ОСОБА_7 прибула на новому автомобілі Хюндай, за кермом якого була ОСОБА_1 . На дачі з сім`єю ОСОБА_7 були тільки один раз, на святкуванні дня народження її сина. Також разом з родиною ОСОБА_7 проводили час в м. Києві.

Суд, заслухавши пояснення сторін та їх представників, свідків, дослідивши письмові матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, дійшов наступного.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше, як за зверненням особи, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках. У ст.12 ЦПК України, говориться, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Як вбачається з матеріалів справи, 19.09.2013 року між сторонами було укладено шлюб, зареєстрований Відділом державної реєстрації актів цивільного стану Печерського районного управління юстиції у м. Києві, актовий запис № 1950.

Від шлюбу сторони мають доньку ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 25.11.2019 року, яке набрало законної сили, шлюб між сторонами було розірвано.

22.04.2022 року між ОСОБА_32 та ОСОБА_1 було укладено шлюб, зареєстрований Городенківським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Коломийському районі Івано-Франківської області Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ), актовий запис № 46, у зв`язку із чим, останньою було змінено прізвище з ОСОБА_7 на ОСОБА_1 .

Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 15.04.2024 року, яке набрало законної сили, визначено місце проживання дитини ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з матір`ю ОСОБА_1 за місцем її проживання.

25.12.2024 року адвокатом Поліщук С.Ю., яка діє в інтересах ОСОБА_1 було направлено на електронну пошту ОСОБА_3 - ІНФОРМАЦІЯ_3 пропозицію з добровільного поділу майна колишнього подружжя. Вказану пропозицію також було направлено останньому в мобільний застосунок «Telegram».

Згідно листа Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС в м. Києві (філія ГСЦ МВС) (РСЦ ГСЦ МВС в м. Києві) № 31/26/09/2313-аз/03-2024-291-2024 від 30.12.2024 року, наданого у відповідь на адвокатський запит адвоката Поліщук С.Ю., яка діє в інтересах ОСОБА_1 від 25.12.2024 року, вбачається, що Регіональним сервісним центром ГСЦ МВС в м. Києві (філія ГСЦ МВС), повідомлено, що згідно даних Єдиного державного реєстру транспортних засобів 22.07.2015 року в Києво-Святошинському РЕВ ДАІ здійснено первинну реєстрацію транспортного засобу Hyundai Santa Fe, 2014 року випуску, об`єм двигуна 2199, куб.см., номер кузова НОМЕР_1 на ім`я ОСОБА_3 із видачею свідоцтва про реєстрацію: серія НОМЕР_2 ; підстава реєстрації - довідка-рахунок серія НОМЕР_3 від 20.07.2015, ВМД № 4494 від 19.06.2014. 07.05.2021 року в ТСЦ 8043 вказаний транспортний засіб з ОСОБА_3 перереєстровано на нового власника, підстава договір купівлі-продажу № 8043/2021/2569917 від 07.05.2021, укладений в ТСЦ 8043. Щодо надання копії свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу, повідомлено, що згідно пункту 16 Порядку державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 07.09.1998 № 1388, на зареєстровані в уповноважених органах МВС транспортні засоби видаються свідоцтва про реєстрацію. При цьому, після проведення реєстраційної операції власнику видається оригінал свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу. Зберігання копій чи дублікатів свідоцтв про реєстрацію транспортних засобів цим Порядком не передбачено.

З витягу з Єдиного державного реєстру Міністерства внутрішніх справ стосовно зареєстрованих транспортних засобів сформованого за запитом Поліщук С.Ю. засобами ІС «Електронний кабінет водія» 25.12.2024, 10:09 вбачається, що дата першої реєстрації транспортного засобу Hyundai Santa Fe, 2014 року випуску, об`єм двигуна 2199, куб.см., номер кузова НОМЕР_1 - 22.07.2015 року, дата останньої реєстрації - 07.11.2023 року, місце -ТСЦ 0541, кількість власників - 5, остання операція з ТЗ - перереєстрація на нового власника за дог. купівлі-продажу (СГ).

Згідно договору купівлі-продажу транспортного засобу № 8043/2021/2569917 від 07.05.2021 року укладеним у ТСЦ 8043, ОСОБА_3 відчужено на користь ОСОБА_35 транспортний засіб Hyundai Santa Fe, номер кузова НОМЕР_1 , зареєстрований за ним 22.07.2015 року. За домовленістю сторін ціна транспортного засобу склала 500 000, 00 грн.

З інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта № 162418407 від 05.04.2019 року та № 407005652 від 06.12.2024 року встановлено, що ОСОБА_3 є власником двокімнатної квартири АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта 1437388380000, право власності на яку було зареєстровано 08.12.2017 року; житлового будинку загальною площею 128 кв.м., житловою площею 45, 1 кв.м. за адресою: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер об`єкта 1459918032218, право власності на який було зареєстровано 16.03.2018 року та земельної ділянки кадастровий номер 3221886000:03:165:6133, площею 0, 0272 га, цільове призначення - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), яка розташована в Київській області, Вишгородському районі, с. Нові Петрівці, реєстраційний номер об`єкта 1459918032218, право власності на яку було зареєстровано 16.03.2018 року.

Відповідно до Звіту про оцінку колісного транспортного засобу складеного оцінювачем ТОВ «ОЦІНОЧНА КОМПАНІЯ СТРЕЙТ СТРІТ» Назарець О.О. за замовленням ОСОБА_1 ринкова вартість колісного транспортного засобу Hyundai Santa Fe, VIN НОМЕР_1 , станом на 20.12.2024 року становить 718 100, 00 грн.

Відповідно до Звіту про оцінку майна складеного оцінювачем ТОВ «ОЦІНОЧНА КОМПАНІЯ СТРЕЙТ СТРІТ» ОСОБА_36 за замовленням ОСОБА_1 ринкова вартість двокімнатної квартири загальною площею 76,6 кв.м., житловою площею 35,5 кв.м, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , становить 73 100 дол. США, що за курсом Нацбанку України станом на дату оцінки 20.12.2024 року складає 3 065 000, 00 грн.

Відповідно до Звіту про оцінку майна складеного оцінювачем ТОВ «ОЦІНОЧНА КОМПАНІЯ СТРЕЙТ СТРІТ» ОСОБА_36 за замовленням ОСОБА_1 ринкова вартість житлового будинку загальною площею 128,0 кв.м, житловою площею 45,1 кв.м., з господарськими будівлями та спорудами, що розташований за адресою: АДРЕСА_2 , становить 94 755 дол. США, що за курсом Нацбанку України станом на дату оцінки 20.12.2024 року складає 3 973 000, 00 грн.

Відповідно до Звіту про експертну грошову оцінку земельної ділянки складеного оцінювачем ТОВ «ОЦІНОЧНА КОМПАНІЯ СТРЕЙТ СТРІТ» ОСОБА_37 за замовленням ОСОБА_1 ринкова вартість земельної ділянки, загальною площею 0,0272 (кадастровий номер 3221886000:03:165:6133), яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_4, станом на дату оцінки 20.12.2024 року становить 256 600, 00 грн.

За вимогами позивача за первісним позовом вказане майно є спільною сумісною власністю подружжя, а тому підлягає розподілу між ними.

Відповідно до частини другої статті 3 СК України сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.

Майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом (частина третя статті 368 ЦК України).

Згідно п.п. 1, 3 ч. 1 ст. 57 СК України, особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним до шлюбу та майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.

Як передбачено ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Згідно ч.ч. 1- 3 ст. 61 СК України об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.

Об`єктом права спільної сумісної власності є заробітна плата, пенсія, стипендія, інші доходи, одержані одним із подружжя.

Якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Відповідно до вимог ст. 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Згідно ч. 1 та 2 ст. 65 СК України дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою.

На підставі ч. 1 та 2 ст. 69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Дружина і чоловік мають право розділити майно за взаємною згодою.

Відповідно до ст. 70 СК України, у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Згідно ст. 71 СК України майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі.

Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.

Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі №372/504/17 зроблено висновок, що згідно зі ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Таке ж положення містить і ст. 368 ЦК України. Частиною першою ст. 70 СК України встановлено, що в разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. Зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який ї спростовує.

Аналізуючи дослідженні по справі докази в їх сукупності, суд приходить до висновку про те, що спірний автомобіль транспортний засіб Hyundai Santa Fe, номер кузова НОМЕР_1 , який 07.05.2021 року ОСОБА_3 відчужено на користь ОСОБА_35 , придбано під час перебування сторін у шлюбі, а, отже, він був об`єктом спільної сумісної власності.

При цьому, розірвання шлюбу між сторонами 25.11.2019 року не припинило вказаного правового статусу зазначеного майна.

Презумпція виникнення права спільної сумісної власності подружжя в цій частині в суді не спростована.

Судом з матеріалів справи встановлено та не заперечується сторонами, що на дату реєстрації між сторонами шлюбу ОСОБА_3 на праві особистої приватної власності належав транспортний засіб Skoda Octavia, 2010 року випуску.

13.07.2015 року між ТОВ «ПАРИТЕТ» та ОСОБА_3 був укладений договір № 13/07 купівлі-продажу автомобіля Hyundai Santa Fe, 2014 року випуску, вартістю 428 250, 00 грн., ціна товару з ПДВ 513 900, 00 грн.

14.07.2015 року між ОСОБА_3 та ТОВ «БОГДАН ТРЕЙД-ІН» був укладений договір купівлі-продажу № 14/07/15, відповідно до умов якого ОСОБА_3 продав, а ТОВ «БОГДАН ТРЕЙД-ІН» придбав транспортний засіб Skoda Octavia, 2010 року випуску, за 269 100, 00 грн.

Того ж дня, між ОСОБА_3 та ТОВ «ПАРИТЕТ» був укладений договір про відступлення права вимоги № 14/07/15В, відповідно до умов якого ОСОБА_3 передав ТОВ «ПАРИТЕТ» право вимоги за договором купівлі-продажу № 13/07/15 від 13.07.2015 року щодо оплати вартості транспортного засобу у розмірі 269 100, 00 грн.

Обставини щодо належності на праві особистої приватної власності ОСОБА_3 транспортного засобу Skoda Octavia, а також коштів отриманих ним з його відчуження у розмірі 269 100, 00 грн. позивачем за первісним позовом не оспорюються та визнаються.

Доводи відповідача за первісним позовом та позивача за зустрічним позовом і його представника щодо того, що на придбання транспортного засобу у тому числі, надавались кошти його матір`ю не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи та спростовуються квитанціями долученими самим же ОСОБА_3 , відповідно до яких платником являвся ОСОБА_3 .

Посилання ОСОБА_3 на те, що транспортний засіб не міг бути придбаний за спільні кошти подружжя, на довідки про отриманні ним та ОСОБА_1 доходи, у період придбання транспортного засобу, який згідно його доводів був не значний, суд оцінює критично, оскільки не значний дохід подружжя в період придбання транспортного засобу, не свідчить про надання коштів його матір`ю на придбання транспортного засобу.

З індивідуальної відомості про застраховану особу (довідки ОК-5) ОСОБА_1 , вбачається, що у період часу з 2012 року по 2015 рік ОСОБА_1 , працювала Національній комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг. З 2015 року по 2019 рік працювала у ТОВ «ТЕКС-ІКА». За 2013 рік ОСОБА_1 отримала дохід в сумі 43 080,29 грн., за 2014 рік - 55 938,97 грн., за 2015 рік - 26 512,31 грн. З 30.05.2016 року по 27.02.2019 року ОСОБА_1 за місцем роботи (ТОВ «ТЕКС-ІКА») перебувала у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку. З довідки про доходи від 10.01.2025 року № 10/01/2025, що видана ТОВ «ТЕКС-ІКА», дохід ОСОБА_3 становив за 2013 рік у розмірі - 15 606,67 грн., за 2014 рік -17 999,95 грн., за 2015 рік- 24 900,00 грн., за 2016 рік - 40 981,62 грн., за 2017 рік - 60 839,95 грн., за 2018 рік - 80 009,36 грн. З вказаних довідок, судом досліджувався період, за який сторони перебували у шлюбі.

Жодних інших належних, допустимих і достатніх доказів, які б підтверджували використання ОСОБА_3 коштів його матері при придбанні спірного транспортного засобу, не надано, і такі доводи суд відкидає як неспроможні.

Одні лише довідки про доходи сторін, є недостатніми для підтвердження у наданні матір`ю ОСОБА_3 коштів на придбання спірного транспортного засобу.

У статті 65 СК України закріплено, що дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою.

У випадку коли при розгляді вимог про поділ спільного сумісного майна подружжя буде встановлено, що один із них здійснив його відчуження чи використав його на свій розсуд проти волі іншого з подружжя і не в інтересах сім`ї чи не на її потреби або приховав його, таке майно або його вартість враховується при поділі.

У пунктах 22, 30 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» № 11 від 21 грудня 2007 року судам роз`яснено, що вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи. У випадку, коли при розгляді вимоги про поділ спільного сумісного майна подружжя буде встановлено, що один із них здійснив його відчуження чи використав його на свій розсуд проти волі іншого з подружжя і не в інтересах сім`ї чи не на її потреби або приховав його, таке майно або його вартість враховується при поділі.

Отже, вартість майна, що підлягає поділу, слід визначати, виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи.

У випадку відчуження майна одним із подружжя проти волі іншого з подружжя та у зв`язку з цим - неможливості встановлення його дійсної (ринкової) вартості, визначенню підлягає ринкова вартість подібного за своїми якостями (технічними характеристиками) майна на час розгляду справи. Такий підхід є гарантією справедливої сатисфакції особі у зв`язку з припиненням її права на спільне майно.

Зазначене ґрунтується на правовому висновку викладеному в постанові Верховного Суду від 03 жовтня 2018 року у справі № 127/7029/15-ц та постанові Верховного Суду від 27 травня 2020 року у справі № 758/6805/17.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_3 07.05.2021 року відчужив транспортний засіб Hyundai Santa Fe, 2014 року випуску без згоди ОСОБА_1 на користь третьої особи ОСОБА_35 , коли ОСОБА_1 не було відомо про перереєстрацію права власності на транспортний засіб та вона своєї згоди на це, відповідно до ч. 3 ст. 65 СК України, не надавала.

Такі дії ОСОБА_3 свідчать про недобросовісність відносно позивача за первісним позовом, яка як одна із подружжя, має право на рівні з відповідачем володіти, користуватися та розпоряджатися транспортним засобом. Фактично ОСОБА_3 здійснив таку перереєстрацію нерухомого майна на свій розсуд, проти волі іншого з подружжя, а тому вартість майна має бути врахована при поділі. Внаслідок відчуження транспортного засобу у такий спосіб, його дійсну вартість встановити неможливо, а, відтак, визначаючи її, необхідно виходити з дійсної вартості автомобіля на час розгляду справи.

Вирішуючи питання про стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 компенсації вартості спірного автомобіля, суд бере до уваги Звіт про оцінку колісного транспортного засобу складеного оцінювачем ТОВ «ОЦІНОЧНА КОМПАНІЯ СТРЕЙТ СТРІТ» Назарець О.О. за замовленням ОСОБА_1 , згідно якого ринкова вартість колісного транспортного засобу Hyundai Santa Fe, VIN НОМЕР_1 , станом на 20.12.2024 року становить 718 100, 00 грн., за вирахуванням власних коштів ОСОБА_3 поділу підлягає 718 100, 00 грн. - 269 100, 00 грн. = 449 000, 00 грн. : 2 = 224 500, 00 грн.

Отже, виходячи з вимог ст. ст. 69, 70 СК України, на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню з ОСОБА_3 компенсація вартості відчуженого транспортного засобу Hyundai Santa Fe, 2014 року випуску, об`єм двигуна 2199, куб.см., номер кузова НОМЕР_1 , на час розгляду справи, а саме у розмірі 224 500, 00 грн.

Що стосується двокімнатної квартири АДРЕСА_1 , то суд зазначає наступне.

11.11.2015 року між ТОВ «ДБК-ПАРТНЕР» та ОСОБА_5 був укладений договір купівлі-продажу майнових прав № 22/3-17, відповідно до п.1.1. якого, ОСОБА_5 придбала майнові права на квартиру АДРЕСА_1 .

Відповідно до п. 1.3. договору, квартира, яка визначена в п. 1.1., має наступні характеристики: № квартири: АДРЕСА_1 .

Згідно п. п. 3.1., 3.2. договору вартість майнових прав на квартиру складає 909 176,40 грн. в т.ч. ПДВ. Покупець здійснює перший платіж на суму 909 176, 40 грн., який відповідає загальній площі 76,53 кв.м. та становить 100% вартості майнових прав на квартиру протягом 3 (трьох банківських днів) після підписання цього договору у кінцевий термін до 16.11.2015 року включно.

На виконання умов укладеного договору, ОСОБА_5 ТОВ «ДБК-ПАРТНЕР» 11.11.2015 року було сплачено вартість майнових прав у розмірі 520 000, 00 грн. та 16.11.2015 року було сплачено вартість майнових прав у розмірі 389 176, 40 грн., що підтверджується квитанціями від 11.11.2015 року та № 7381630003 від 16.11.2015 року.

02.02.2017 року між ОСОБА_5 (Первісний кредитор), ОСОБА_3 (Новий кредитор) та ТОВ «ДБК-ПАРТНЕР» був укладений договір про відступлення права вимоги № 22/3-17/у, за яким Первісний кредитор, за згодою Компанії передає, а Новий кредитор набуває право вимоги на об`єкт майнові права на квартиру АДРЕСА_1 Києва), згідно з договором купівлі-продажу майнових прав № 22/3-17 від 11.11.2015 року.

Відповідно п. 1.2. договору, на день підписання цього договору сума внесених коштів за договором купівлі-продажу майнових прав № 22/3-17 від 11.11.2015 року складає 909 176, 40 грн., в т.ч. ПДВ, що відповідає 100% оплаті вартості майнових прав на об`єкт.

В день підписання цього договору Первісний кредитор, за згодою Компанії передає, а Новий кредитор приймає належним чином оформлені та засвідчені Компанією договір купівлі-продажу майнових прав № т22/3-17 від 11.11.2015. Новий кредитор набуває всіх прав та обов`язків, визначених у договорі купівлі-продажу майнових прав № 22/3-17 від 11.11.2015. За передачу права вимоги Новий кредитор сплачує Первісному кредитору суму коштів 909 176,40 грн., в т.ч. ПДВ, до підписання цього договору. Первісний кредитор не несе відповідальності перед Новим кредитором за неможливість виконання зобов`язань за договором Компанією. Первісний кредитор свідчить, що на момент укладання договору купівлі-продажу майнових прав № 22/3-17 від 11.11.2015 у шлюбних відносинах не перебував. Кошти, сплачені за договором купівлі-продажу майнових прав № 22/3-17 від 11.11.2015 є особистою власністю Первісного кредитора (п.п. 2.1.-2-4., 2.6. договору).

02.02.2017 року між ТОВ «ДБК-ПАРТНЕР» та ОСОБА_3 було підписано Акт прийому передачі майнових прав на квартиру до договору купівлі-продажу майнових прав № 22/3-17 від 11.11.2015 року та договору про відступлення права вимоги № 22/3-17/у від 02.02.2017 року, відповідно до якого ТОВ «ДБК ПАРТНЕР» передало, а ОСОБА_3 прийняв в повному обсязі майнові права на квартиру АДРЕСА_1 .

Відповідно до п.2 Акту, сплачена ОСОБА_3 сума коштів 909 176,40 грн. відповідає 100% вартості майнових прав на квартиру АДРЕСА_1 .

02.02.2017 року ОСОБА_3 ТОВ «ІНВЕСТ ДБК» видано довідку від 02.02.2017 в тому, що згідно з договором купівлі-продажу майнових прав № 22/3-17 від 11.11.2015 року та договором про відступлення права вимоги № 22/3-17/у від 02.02.2017 року за майнові права на двокімнатну квартиру АДРЕСА_1 (поштова адреса: АДРЕСА_1 ) оплачено кошти в обсязі 909 176,40 грн., що становить 100% вартості майнових прав.

02.02.2017 року ТОВ «ІНВЕСТ ДБК» ОСОБА_3 видано довідку про право на набуття у власність майнових прав № 22/3-17 в тому, що він згідно договору купівлі-продажу майнових прав № 22/3-17 від 11.11.2015 року, договору про відступлення права вимоги № 22/3-17/у від 02.02.2017 року та Акту прийому передачі майнових прав на квартиру від 02.02.2017 року набуває у повному обсязі майнові права на квартиру АДРЕСА_1 (поштова адреса: АДРЕСА_1 ) оплачено кошти в обсязі 909 176,40 грн., що становить 100% вартості майнових прав.

12.06.2017 року між ТОВ «ДБК-ПАРТНЕР» та ОСОБА_3 підписано акт прийому-передачі квартири покупцю, відповідно до якого продавець побудував та передає, а покупець сплатив 100% вартості та приймає квартиру АДРЕСА_1 .

08.12.2017 року ОСОБА_3 звернувся до державного реєстратора із заявою про державну реєстрацію прав на вказану квартиру та того ж дня за ним зареєстровано право власності на квартиру, що вбачається з витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 107523007 від 14.12.2017 року.

Аналізуючи дослідженні по справі докази в їх сукупності, судом встановлено, що спірна квартира АДРЕСА_1 , хоча і придбана сторонами за час шлюбу 08.12.2017 року, однак за кошти ОСОБА_5 , яка після здійснення повної оплати за майнові права на квартиру відступила права на неї своєму синові ОСОБА_3 .

Суд зауважує, що факт придбання спірного нерухомого майна у період шлюбу за обставин цієї справи не є безумовною підставою для віднесення такого майна до об`єкту права спільної сумісної власності подружжя, оскільки за наслідком розгляду справи достеменно встановлено, що спірне майно придбано хоча у період шлюбу, проте за особисті кошти матері ОСОБА_3 - ОСОБА_5 .

Посилання ОСОБА_1 та її представника на зазначення у договорі про відступлення права вимоги № 22/3-17/у, довідках ТОВ «ІНВЕСТ ДБК», актах про сплату коштів у розмірі 909 176, 40 за майнові права ОСОБА_3 , що свідчить про залучення коштів на її придбання саме спільних коштів подружжя, суд відхиляє, оскільки жодних доказів на підтвердження їх сплати ОСОБА_3 у тому числі і на користь ОСОБА_5 суду не надано.

Відтак, суд приходить до висновку про те, що квартира, придбана саме за кошти ОСОБА_5 , коли наявні в матеріалах справи докази не містить інформації про придбання майна за спільні кошти подружжя.

При цьому, як встановлено судом та не спростовано ОСОБА_1 , згоду на вчинення вказаного правочину, остання не надавала.

Зазначене ґрунтується на правовому висновку КЦС ВС, викладеному у постанові від 28 липня 2025 року в справі № 369/8241/23.

За таких умов, матеріли справи не містять належних, допустимих і достатніх доказів того, що спірну квартиру придбано за спільні кошти сторін.

Наявність викладених обставин достеменно і переконливо вказує на спростування презумпції виникнення спільної сумісної власності у сторін на квартиру.

При цьому, посилання ОСОБА_1 на залучення спільних грошових коштів подружжя на придбання спірної квартири є голослівними і бездоказовими, та такими, що суперечать наданим довідкам про доходи ОСОБА_3 та ОСОБА_1 .

Крім того, під час судового засідання було встановлено, що ОСОБА_1 на час реєстрації шлюбу з ОСОБА_3 працювала на державній службі, та в подальшому протягом року після звільнення, подавала декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, в якій у тому числі зазначаються доходи та заощадження, однак суду таких декларацій ОСОБА_1 з яких можливо було б встановити про наявність в останньої чи її на той час чоловіка коштів чи заощадження у розмірі достатньому для придбання квартири, не надано.

На відміну від ОСОБА_5 , квитанцій або будь-яких інших належних платіжних документів щодо сплати коштів за спірну квартиру подружжям ОСОБА_3 та ОСОБА_1 суду не надано, що також підтверджує доводи третьої особи - ОСОБА_5 , що дана квартира придбана за кошти, які їй належали. Фактично, вбачається, що ОСОБА_5 подарувала ОСОБА_3 спірну квартиру, шляхом відступлення права вимоги щодо неї.

Оскільки презумпцію придбання спірної квартири у спільну сумісну власність сторін спростовано, то зустрічний позов слід в цій частині задовольнити та визнати особистою приватною власністю ОСОБА_3 квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 76,6 кв.м., реєстраційний номер об`єкта 1437388380000, а в задоволенні первісного позову в частині порушеного питання щодо квартири слід відмовити за недоведеністю та необґрунтованістю.

Що стосується житлового будинку загальною площею 128 кв.м., розташованого за адресою: АДРЕСА_2 та земельної ділянки, кадастровий номер 3221886000:03:165:6133, площею 0,0272 га, цільове призначення для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), яка розташована за адресою: АДРЕСА_4, то суд зазначає наступне.

16.03.2018 року між ОСОБА_9 та ОСОБА_3 був укладений договір купівлі-продажу житлового будинку, посвідчений приватним нотаріусом Вишгородського районного нотаріального округу Київської області Мазур Р.Л., та зареєстрований в реєстрі за № 183, за яким ОСОБА_9 продав та передав у власність ОСОБА_3 , а останній купив та прийняв у власність належний ОСОБА_9 на праві власності житловий будинок АДРЕСА_2 третя.

За домовленістю сторін продаж житлового будинку вчинено за 487 000, 00 грн. (п. 8 договору).

З пунктів 17- 18 договору встановлено, що цей договір був укладений зі згоди дружини продавця ОСОБА_24 , викладеної у вигляді заяви, справжність підпису на якій засвідчено приватним нотаріусом Вишгородського районного нотаріального округу Київської області Мазуром Р.Л. за реєстровим № 180 та зі згоди дружини покупця ОСОБА_1 , викладеної у вигляді заяви, справжність підпису на якій засвідчено приватним нотаріусом Вишгородського районного нотаріального округу Київської області Мазуром Р.Л. за реєстровим № 181.

Окрім того, 16.03.2018 року між ОСОБА_9 та ОСОБА_3 був укладений договір купівлі-продажу земельної ділянки, посвідчений приватним нотаріусом Вишгородського районного нотаріального округу Київської області Мазур Р.Л., та зареєстрований в реєстрі за №186, за яким ОСОБА_9 продав та передав у власність ОСОБА_3 , а останній купив та прийняв у власність належну ОСОБА_9 на праві власності земельну ділянку площею 0,0272 га у межах згідно з кадастровим планом, кадастровий номер 3221886000:03:165:6133, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_4.

Продаж земельної ділянки здійснюється за 15 300, 00 грн. (п. 2.1. договору).

З пунктів 4.5.- 4.6. договору встановлено, що цей договір був укладений зі згоди дружини продавця ОСОБА_24 , викладеної у вигляді заяви, справжність підпису на якій засвідчено приватним нотаріусом Вишгородського районного нотаріального округу Київської області Мазуром Р.Л. за реєстровим № 180 та зі згоди дружини покупця ОСОБА_1 , викладеної у вигляді заяви, справжність підпису на якій засвідчено приватним нотаріусом Вишгородського районного нотаріального округу Київської області Мазуром Р.Л. за реєстровим №181.

Згідно заяви ОСОБА_1 , справжність підпису на якій засвідчено приватним нотаріусом Вишгородського районного нотаріального округу Київської області Мазуром Р.Л. за реєстровим № 181, остання надає згоду на купівлю, в тому числі на укладання та підписання її чоловіком ОСОБА_3 договору купівлі-продажу житлового будинку АДРЕСА_2 третя та договору купівлі-продажу земельної ділянки загальною площею 0,0272 га кадастровий номер 3221886000:03:165:6133, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_4 за ціну та на умовах за своїм розсудом за спільні кошти їх подружжя, які набуті ними в шлюбі, зареєстрованому Відділом ДРАЦС Печерського районного управління юстиції у м. Києві, 19.09.2013 року, актовий запис № 1950.

Презумпція спільної сумісної власності на вказаний житловий будинок ОСОБА_3 заперечується, з посилання на придбання його хоча і у період перебування сторін у шлюбі, але за кошти його матері, посилаючись на наступне.

05.12.2017 року між ОСОБА_9 та ОСОБА_8 (бабусею ОСОБА_3 ) був укладений попередній договір купівлі-продажу нерухомого майна, а саме земельної ділянки площею 0,0272 га, цільове призначення для будівництва та обслуговування житлового будинку, кадастровий номер 3221886000:03:165:6133, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_5 третя, та житловий будинок орієнтовною площею 125 квадратних метрів, із прибудованим гаражем орієнтовною площею 22 квадратних метри, що будується на цій ділянці.

Відповідно до п. 1.3. попереднього договору, сторони зобов`язуються укласти та нотаріально посвідчити основний договір купівлі-продажу (відчуження) житлового будинку та земельної ділянки не пізніше 31 березня 2018 року.

Пунктом 3.1. попереднього договору визначено, що гарантією виконання зобов`язань за укладеним договором є виплата ОСОБА_9 , як продавцю, грошових коштів у розмірі 544 306, 40 грн., що на дату правочину складає 20 000 тисяч доларів США за курсом НБУ.

Остаточну суму у розмірі 1 496 842, 60 грн., що еквівалентна 55 000 доларів США ОСОБА_8 зобов`язалася виплати ОСОБА_9 до моменту підписання, або в момент підписання основного договору купівлі-продажу житлового будинку та земельної ділянки з розстрочкою платежів згідно з домовленості сторін.

Згідно власноруч складеною ОСОБА_9 розпискою від 05.12.2017 року, останній отримав від ОСОБА_8 20 000 доларів США, як оплату за будинок, що будується на земельній ділянці, кадастровий номер 3221886000:03:165:6133, згідно попереднього договору купівлі-продажу від 05.12.2017 року.

Відповідач за первісним позовом та позивач за зустрічним позовом наголосив, що розуміючи вік ОСОБА_8 , та з метою уникнення, в майбутньому, процедури укладання договору дарування, було прийнято рішення, що покупцем за основним договором купівлі-продажу нерухомого майна буде він, а грошові кошти на придбання цього майна надасть його матір ОСОБА_5 , що і було зроблено останньою та 16.03.2018 року між ОСОБА_9 та ним були укладені договори купівлі-продажу житлового будинку та земельної ділянки.

Однак, такі доводи суд оцінює критично та відхиляє, виходячи з наступного.

За змістом статті 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною першою статті 328 ЦК України встановлено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

У частині другій статті 331 ЦК України чітко вказано, що право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Згідно правового висновку викладеного в постанові ВП ВС від 23 червня 2020 року у справі №680/214/16-ц, державна реєстрація права власності на нерухоме майно є одним із юридичних фактів у юридичному складі, необхідному для підтвердження права власності, а самостійного значення для виникнення права власності не має. Така реєстрація визначає лише момент, з якого держава визнає та підтверджує право власності за наявності інших юридичних фактів, передбачених законом як необхідних для виникнення такого права.

Доводи ОСОБА_3 про придбання спірного житлового будинку та земельної ділянки, за кошти його матері чи бабусі та укладення договорів купівлі-продажу від 16.03.2018 року на виконання умов попереднього договору від 05.12.2017 року не підтверджуються жодними належними та допустимими доказами. В той час, як умовами договорів купівлі продажу від 16.03.2018 року підтверджується, що за будинок АДРЕСА_2 третя, завдатків продавець не від кого не отримував (п.5 договору від 16.03.2018 року), кошти сплачені покупцем ( ОСОБА_3 ) до підписання договору (п.8 договору), а не з розстрочкою платежів, як про це йдеться в умовах попереднього договору укладеного між ОСОБА_9 та ОСОБА_8 . Загальна вартість спірного житлового будинку та спірної земельної ділянки згідно договорів від 16.03.2018 року становила 502 300,00 грн., тоді як за умовами попереднього договору вартість мала би скласти 2 041 149,00 грн.. Окрім цього договори купівлі-продажу від 16.03.2018 року не місять посилання на те, що вони укладалися на виконання умов попереднього договору від 15.12.2017 року.

При цьому, відповідною стороною у даній справі ОСОБА_8 не залучалась та будь-яких самостійних вимог щодо спірного житлового будинку та земельної ділянки не заявляла.

Надані ОСОБА_3 . Звіти суб`єкта малого підприємництва фізичної особи за 2005 - 2011 роки, щодо ОСОБА_5 , як ФОП підтверджують лише сплату ОСОБА_5 єдиного податку за вказані звітні періоди. Жодного належного допустимого, достовірного та достатнього доказу придбання спірного майна за кошти останньої чи для неї матеріали справи не містять.

Як вбачається з ч. 3 ст. 61 СК України якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, з об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Згідно з ч. 2 ст. 65 СК України при укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя.

У той же час, в постанові ОП КЦС ВС від 03 червня 2024 року у справі № 712/3590/22 зазначено, що вчинення згоди іншим з подружжя на розпорядження спільним майном є одностороннім правочином, розрахованим на його сприйняття іншими особами, а саме подружжям, який є стороною договору, та третьою особою (інша сторона договору). Волевиявлення іншого з подружжя (співвласника) на розпорядження спільним майном, яке виражено у згоді, адресоване та сприймається як подружжям, який виступає стороною договору, так і контрагентом за таким договором.

Згода іншого з подружжя (співвласника) на розпорядження спільним майном має значення на стадії укладення договору та є необхідним юридичним фактом для укладення відповідного договору іншим з подружжя, який є стороною договору, з його контрагентом. Сторона договору (інший з подружжя) представляє у відносинах з своїм контрагентом права та інтереси того з подружжя, який надав згоду.

Сприйняття волевиявлення іншого з подружжя на розпорядження спільним майном відбувається шляхом відображення такої згоди у відповідному договорі. У такому випадку регулюючий ефект договору поширюється як на сторони договору, так і на іншого з подружжя (співвласника), який надав згоду на розпорядження спільним майном.

Згода одного з подружжя на вчинення другим з подружжя договору з розпорядження спільним майном як односторонній правочин є одним із правомірних обмежень свободи договору, оскільки визначена законодавцем необхідність одержання згоди обмежує як того з подружжя, хто укладає договір з розпорядження майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, так і контрагента за договором, оскільки він має переконатися, що особа, з якою укладається договір, перебуваючи в шлюбі, має згоду на укладення такого договору.

Згода іншого з подружжя (співвласника) на розпорядження майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя поширюється на як на випадки відчуження майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, так і на випадки набуття майна подружжям у право спільної сумісної власності.

Надання згоди іншим з подружжя на набуття майна подружжям (стороною договору) свідчить про набуття майна подружжям у право спільної сумісної власності, оскільки у такому випадку відбувається розпорядження коштами, які належать подружжю на праві спільної сумісної власності.

Не виключається вчинення усного договору між подружжям про набуття майна в спільну сумісну власність, зовнішнім вираженням якого є згода одного з подружжя на розпоряджаються майном (коштами) на набуття майна в спільну сумісну власність. Така згода може бути зафіксована безпосередньо у договорі про набуття майна, вчиненим іншим з подружжя.

Наявність письмової згоди одного з подружжя на укладення іншим із подружжя договору купівлі-продажу майна, зафіксованої у такому договорі, свідчить про придбання майна за спільні кошти у спільну сумісну власність, оскільки згода іншого подружжя на набуття майна підтверджує придбання такого майна за спільні кошти подружжя.

У разі, якщо інший з подружжя надав згоду на розпорядження майном (коштами) для набуття майна в спільну сумісну власність і така згода зафіксована безпосередньо у договорі купівлі-продажу майна, який вчинено іншим з подружжя, то суд не може своїм рішенням підміняти домовленість подружжя про набуття майна в спільну сумісну власність.

Зі справи встановлено, що при укладенні договору купівлі-продажу житлового будинку від 16.03.2018 року та договору купівлі-продажу земельної ділянки від 16.03.2018 року, ОСОБА_1 надавала свою згоду на їх придбання (п. 18, п. 4.6 договорів), що свідчить про набуття подружжям спірного житлового будинку та спірної земельної ділянки в спільну сумісну власність, за кошти, які належать подружжю на праві спільної сумісної власності для набуття майна в спільну сумісну власність.

Отже, підстав вважати, що, житловий будинок та земельна ділянка в розумінні ст. 57 СК України, є особистою приватною власністю ОСОБА_3 , в даному випадку у суду не має.

Відтак, спірний житловий будинок та земельна ділянка належить подружжю на праві спільної власності і презумпція виникнення права спільної сумісної власності подружжя в цій частині в суді не спростована, коли суд не вправі своїм рішенням підміняти домовленість подружжя про набуття майна в спільну сумісну власність.

Отже, слід дійти висновку, що спірний житловий будинок та земельну ділянку придбано під час перебування сторін у шлюбі за спільні кошти, а тому в силу викладених вимог Закону вони вважаються спільним сумісним майном подружжя.

Пояснення свідків, ОСОБА_5 , ОСОБА_43 , ОСОБА_26 , ОСОБА_24 , також не спростували презумпції спільної сумісної власності.

Спірне майно є неподільним і, враховуючи зміст позовних вимог, за кожною із сторін слід визнати право на рівну частку в ньому, залишивши таке майно в їх спільній власності.

При вирішенні спору суд, згідно роз`яснень даних в п. 25 Постанови пленуму ВСУ від 21 грудня 2007 року №11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», вважає необхідним визначити ідеальні частки подружжя в спільному майні, яке залишається в їх спільній частковій власності.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що незалежно від того, на кого з подружжя зареєстроване право власності на майно, придбаний ними житловий будинок та земельна ділянка, належать дружині та чоловіку на праві спільної сумісної власності, а тому слід визнати спільним сумісним майном подружжя ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , житловий будинок загальною площею 128 кв.м., розташований за адресою: АДРЕСА_2 та земельну ділянку кадастровий номер 3221886000:03:165:6133, площею 0,0272 га, цільове призначення для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), яка розташована за адресою: АДРЕСА_5 .

ОСОБА_1 в первісній позовній заяві повідомляла, що ОСОБА_3 використовує для власного проживання вказаний житловий будинок та земельну ділянку, що і не було спростовано сторонами під час розгляду справи в суді.

Згідно ст. 71 СК України майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі.

Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.

Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними.

Речі для професійних занять присуджуються тому з подружжя, хто використовував їх у своїй професійній діяльності. Вартість цих речей враховується при присудженні іншого майна другому з подружжя.

Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених Цивільним кодексом України. Присудження одному з подружжя грошової компенсації можливе за умови попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.

Приписами ч. 1 та 2 ст. 372 ЦК України передбачено, що майно, що є у спільній сумісній власності, може бути поділене між співвласниками за домовленістю між ними, крім випадків, установлених законом.

У разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом.

Відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» від 21 грудня 2007 року №11, сутність поділу полягає в тому, що кожному з подружжя присуджуються в особисту власність конкретні речі, а також здійснюється розподіл майнових прав та обов`язків.

При здійсненні поділу в судовому порядку суд має виходити з презумпції рівності часток.

Відповідно до ч. 3 ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (ч.1 ст. 13 ЦПК України).

При цьому суд враховує положення закону про те, що поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, здійснюється шляхом виділення його в натурі, а у разі неподільності присуджується одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (частини перша та друга статті 71 СК України), або реалізується через виплату грошової чи матеріальної компенсації вартості його частки (частина друга статті 364 ЦК України).

Згідно умов договорів купівлі-продажу житлового будинку та земельної ділянки від 16.03.2018 року, вартість житлового будинку та земельної ділянки склала 502 300, 00 грн.

Відповідно до Звіту про оцінку майна складеного оцінювачем ТОВ «ОЦІНОЧНА КОМПАНІЯ СТРЕЙТ СТРІТ» ОСОБА_36 за замовленням ОСОБА_1 ринкова вартість житлового будинку загальною площею 128,0 кв.м, житловою площею 45,1 кв.м., з господарськими будівлями та спорудами, що розташований за адресою: АДРЕСА_2 , становить 94 755 дол. США, що за курсом Нацбанку України станом на дату оцінки 20.12.2024 року складає 3 973 000, 00 грн.

Відповідно до Звіту про експертну грошову оцінку земельної ділянки складеного оцінювачем ТОВ «ОЦІНОЧНА КОМПАНІЯ СТРЕЙТ СТРІТ» ОСОБА_37 за замовленням ОСОБА_1 ринкова вартість земельної ділянки, загальною площею 0,0272 (кадастровий номер 3221886000:03:165:6133), яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_4, станом на дату оцінки 20.12.2024 року становить 256 600, 00 грн.

Таким чином, враховуючи, що на момент придбання житлового будинку та земельної ділянки їх вартість становила 502 300, 00 грн., про що і наголошувала позивач за первісним позовом, а на момент розгляду справи в суді їх вартість значно збільшилась та склала 4 229 600, 00 грн., що свідчить про істотне збільшення вартості майна після поліпшень внаслідок трудових чи грошових затрат саме ОСОБА_3 , оскільки як і зазначала ОСОБА_1 будинок та земельна ділянка використовується для проживання саме ОСОБА_3 , та як встановлено під час розгляду справи в суді сторони з листопада 2018 року припинили ведення спільного господарства, а з лютого 2019 року разом не проживають, суд приходить до висновку про виділення ОСОБА_3 в порядку поділу спільного сумісного майна подружжя на праві особистої приватної власності житлового будинку та земельної ділянки.

Крім того, суд вважає за можливе відступити від рівності часток подружжя, оскільки як вбачається із наданих суду документів на момент придбання будинку, останній не мав внутрішнього оздоблення, потребував ремонтних робіт, облаштувань меблями та комунікаціями. Зі звіту про оцінку майна, вбачається, що оцінювач брав до уваги аналогічні об`єкти, але з ремонтом та меблями. Під час судового засідання суду були надані та досліджені документи, які підтверджують придбання, зокрема, будівельних матеріалів, дверей та вікон, меблів, при цьому платником зазначена ОСОБА_5 , що узгоджується з показами останньої, що саме вона проводила та оплачувала ремонтні роботи та придбавала необхідні будівельні матеріали, меблі для спірного будинку. Що узгоджується з показами свідків ОСОБА_26 та ОСОБА_24 .

Таким чином, збільшення вартості будинку відбулося, саме за рахунок третьої особи, яка є матір`ю відповідача за первісним позовом та безпосередньо відповідачем який постійно проживає у спірному будинку з родиною, що не оспорюється ОСОБА_1 . У зв`язку із чим, суд вважає за необхідне визначити за ОСОБА_1 право власності на 1/3 частину будинку та земельної ділянки зі стягненням з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 компенсації вартості частини житлового будинку та земельної ділянки в розмірі 1/3 частини, що становить 1 409 866, 67 грн.

Щодо поданої представником відповідача за первісним позовом заяви про застосування строку позовної давності, судом зазначається наступне.

Доводи вказаної заяви зводяться до того, що позовну давність за первісно поданим позовом варто рахувати з дати набрання рішенням Оболонського районного суду міста Києва про розірвання шлюбу між сторонами справи, а саме з 26.12.2019 року та зазначено, що такий строк закінчився 27.12.2022 року.

За вимогами ч.ч.1-2 ст.20 СК України до вимог, що випливають із сімейних відносин, позовна давність не застосовується, крім випадків, передбачених частиною другою статті 72, частиною другою статті 129, частиною третьою статті 138, частиною третьою статті 139 цього Кодексу. У випадках, передбачених частиною першою цієї статті, позовна давність застосовується судом відповідно до Цивільного кодексу України, якщо інше не передбачено цим Кодексом.

У відповідності до ст.72 СК України позовна давність не застосовується до вимог про поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, якщо шлюб між ними не розірвано. До вимоги про поділ майна, заявленої після розірвання шлюбу, застосовуються позовна давність у три роки. Позовна давність обчислюється від дня, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права власності,

При цьому, статтями 256-257 та 261 ЦК України визначено, що позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Тобто, загальне правило початку відліку строку позовної давності з моменту коли особа довідалась або могла довідатись про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

У відповідності до правового висновку Верховного суду, викладеного у постанові від 27 березня 2024 року по справі № 509/2196/15-ц (провадження № 61-13288св23) неподання позову про поділ майна, у тому числі до спливу трьох років з дня розірвання шлюбу, за відсутності доказів, які б підтверджували заперечення права одного з подружжя на набуте у період шлюбу майно, зареєстроване за іншим подружжям, не може свідчити про порушення права і вказувати на початок перебігу позовної давності (аналогічний висновок міститься в постанові Верховного Суду України від 23.09.2015 року у справі 6-258цс15).

У відповідності висновків Верховного суду, що викладені в постанові від 28 грудня 2020 року по справі № 345/2962/14 (провадження № 61-2361св20) вирішуючи питання перебігу позовної давності за вимогами про поділ спільного майна подружжя, суди мають враховувати, що при визначенні початку перебігу позовної давності необхідно виходити не з часу, коли сторони розірвали шлюб, а з часу, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого майнового права, оскільки сам по собі факт припинення шлюбу не свідчить про порушення права власності одного із подружжя.

Звідси випливає, що позовна давність за вимогами про поділ майна подружжя, заявленого після розірвання шлюбу, починає свій відлік лише з часу коли особа дізналась про порушення свого права, а не з дати набрання законної сили рішенням суду про розірвання шлюбу.

Звертаючись до суду з позовом про поділ майна колишнього подружжя, ОСОБА_1 до позову було долучено відповідь її адвоката Олесі Ярошенко від 18.08.2023 року № 31/26-531аз Головного сервісного центру МВС РСЦ ГСЦ в м. Києві на адвокатський запит від 11.08.2023року № 21, з позивач дізналась, що 07.05.2021 року ОСОБА_3 без її згоди та її відома відчужив спільний транспортний засіб.

Таким чином, доводи представника відповідача за первісним позовом про початок відліку позовної давності за позовними вимогами ОСОБА_1 з 26 грудня 2019 року, тобто з моменту набрання законної сили рішенням суду про розірвання шлюбу, не узгоджуються з нормами матеріального права та судовою практикою, а тому у її задоволенні слід відмовити.

При цьому є слушними доводи представника позивача за первісним позовом, що строк позовної давності не сплив і навіть з часу набрання рішенням суду про розірвання шлюбу законної сили, оскільки продовжувався на строк дії карантину та військово стану.

Відповідно до ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Аналізуючи викладене, оцінюючи подані сторонами докази, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, з урахуванням зазначених обставин, суд дійшов висновку про обґрунтованість первісних та зустрічних позовних вимог та наявність підстав для їх часткового задоволення.

Вирішуючи питання про стягнення судових витрат, суд керується ч. 1 ст. 141 ЦПК України, згідно з якою судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Частиною 10 ст. 141 ЦПК України передбачено, що при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов`язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов`язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.

Судом встановлено, що позивачем за первісним позовом сплачено судовий збір у розмірі 15 140, 00 грн. .

Враховуючи, що у разі часткового задоволення позову судові витрати покладаються пропорційно розміру задоволених позовних вимог, тож з відповідача на користь позивача має бути стягнено документально підтверджені понесені позивачем судові витрати, а саме у розмірі 2 806, 03 грн.

Судом встановлено, що позивачем за зустрічним позовом сплачено судовий збір у розмірі 15 140, 00 грн. .

Враховуючи, що у разі часткового задоволення позову судові витрати покладаються пропорційно розміру задоволених позовних вимог, тож з позивача на користь відповідача має бути стягнено документально підтверджені понесені відповідачем судові витрати, а саме у розмірі 12 333, 97 грн.

Тож, відповідно до ч. 10 ст. 141 ЦПК України, оскільки первісні та зустрічні позовні вимоги задоволено частково, а розподіл судових витрат здійснено пропорційно розміру задоволених позовних вимог шляхом покладення витрат на обидві сторони, суд вважає за доцільне зобов`язати ОСОБА_1 , як сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити ОСОБА_3 різницю, тобто провести взаємне зарахування вимог про стягненню судових витрат (судового збору).

Отже, зважаючи на викладене, в поряду ч.10 ст. 141 ЦПК України, з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 підлягає стягненню судовий збір у розмірі 9 527, 84 грн.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 60,70,72 СК України, ст.ст. 1-13, 76-83, 88, 141, 258-259, 263-265, 268, 354 ЦПК України, суд,-

ВИРІШИВ:

Первісні позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про поділ майна колишнього подружжя та зустрічні позовні вимоги ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , третя особа: ОСОБА_5 про визнання права особистої приватної власності на майно - задовольнити частково.

В порядку поділу спільного сумісного майна подружжя стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 компенсацію вартості відчуженого транспортного засобу Hyundai Santa Fe, 2014 року випуску, об`єм двигуна 2199, куб.см., номер кузова НОМЕР_1 в розмірі 224 500 (двісті двадцять чотири тисячі п`ятсот) гривень 00 копійок.

Визнати спільним сумісним майном подружжя ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , житловий будинок загальною площею 128 кв.м., розташований за адресою: АДРЕСА_2 та земельну ділянку кадастровий номер 3221886000:03:165:6133, площею 0,0272 га, цільове призначення для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), яка розташована за адресою: АДРЕСА_4.

В порядку поділу спільного сумісного майна подружжя виділити ОСОБА_3 на праві особистої приватної власності житловий будинок загальною площею 128 кв.м., розташований за адресою: АДРЕСА_2 та земельну ділянку кадастровий номер 3221886000:03:165:6133, площею 0,0272 га, цільове призначення для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), яка розташована за адресою: АДРЕСА_4.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 компенсацію вартості частини житлового будинку загальною площею 128 кв.м., розташований за адресою: АДРЕСА_2 та земельної ділянки кадастровий номер 3221886000:03:165:6133, площею 0,0272 га, цільове призначення для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), яка розташована за адресою: АДРЕСА_4 в розмірі 1/3 частини, що становить 1 409 866 (один мільйон чотириста дев`ять тисяч вісімсот шістдесят шість) гривень 67 копійок.

Визнати особистою приватною власністю ОСОБА_3 квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 76,6 кв.м., реєстраційний номер об`єкта 1437388380000.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 судовий збір у розмірі 9 527 (дев`ять тисяч п`ятсот двадцять сім) гривень 94 копійки.

В задоволенні первісних та зустрічних позовних вимог в іншій частині - відмовити.

Повний текст рішення суду складений 04 вересня 2026 року.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення судового рішення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Позивач за первісним позовом (відповідач за зустрічним позовом): ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 , ідентифікаційний номер НОМЕР_4 , паспорт № НОМЕР_5 , орган, що видав: 3228, дата видачі: 18.05.2022 року, зареєстрована за адресою: АДРЕСА_13 ; проживає за адресою: АДРЕСА_14 ).

Відповідач за первісним позовом (позивач за зустрічним позовом): ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_5 , ідентифікаційний номер НОМЕР_6 , паспорт № НОМЕР_7 , орган, що видав: 8029, дата видачі: 26.07.2021 року, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_15 ).

Третя особа за зустрічним позовом: ОСОБА_5 ( ІНФОРМАЦІЯ_6 , ідентифікаційний номер НОМЕР_8 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_15 ).

Суддя І.Ю. Котлярова