Решение № 139474479, 01.09.2026, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

61022, м. Харків, пр. Науки, 5

_________________

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

01.09.2026 м. Харків Справа №905/377/26

Господарський суд Донецької області у складі судді Ніколаєвої Л.В.,

при секретарі судового засідання Сазонові В.С.,

розглянувши справу №905/377/26

за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 )

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Доненергоатом» (84333, Донецька обл., м. Краматорськ, вул. Ярослава Мудрого, буд. 23, кв. 4)

про визнання припиненими трудових відносин, скасування запису в ЄДР юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань,

за участю представників сторін:

від позивача: не з`явився,

від відповідача: не з`явився,

Суть спору: ОСОБА_1 звернувся до Господарського суду Донецької області з позовом до ТОВ «Доненергоатом», в якому просить: 1) визнати припиненими трудові відносини між ОСОБА_1 та ТОВ «Доненергоатом» з дати набрання рішенням законної сили у зв`язку зі звільненням на підставі ч. 1 ст. 38 КЗпП України; 2) скасувати запис в ЄДР юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань щодо відомостей про ОСОБА_1 , як керівника (директора) та підписанта ТОВ «Доненергоатом».

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що 08.05.2026 він звернувся до єдиного учасника ТОВ «Доненергоатом» з заявою про звільнення з 22.05.2026 за власним бажанням відповідно до ст. 38 КЗпП України. Однак, рішення єдиного учасника ТОВ «Доненергоатом» не прийнято, оформлення припинення трудових відносин не здійснено, зміни до ЄДР не внесені. Позивач зазначає, що внаслідок бездіяльності відповідача він позбавлений можливості реалізувати своє право на припинення трудових відносин.

15.06.2026 господарським судом постановлено ухвалу, якою прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження, встановлено сторонам строки для подання заяв по суті справи, підготовче засідання призначено на 30.06.2026.

30.06.2026 підготовче засідання не відбулось через оголошення повітряної тривоги у м. Харкові та в подальшому призначене на 07.08.2026, про що сторін повідомлено ухвалою від 30.06.2026.

07.08.2026 господарським судом постановлено ухвалу в протокольній формі, якою закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті на 01.09.2026.

Позивач в судове засідання 01.09.2026 не з`явився, в заявах за вх.№01-41/4526/26 від 24.06.2026, вх.№01-41/5619/26 від 06.08.2026 просив суд розглянути справу без його участі.

Відповідач в судове засідання 01.09.2026 не з`явився, причини неявки не повідомив, відзив на позовну заяву не надав. При цьому, про дату, час та місце судового засідання відповідач був повідомлений належним чином з урахуванням наступного.

З огляду на відсутність у відповідача зареєстрованого електронного кабінету ЄСІКС (відповідь №36277271 від 11.06.2026 на запит суду), ухвала від 07.08.2026 направлена йому (поштове відправлення R067250657371) на адресу: 84333, Донецька обл., м. Краматорськ, вул. Ярослава Мудрого, буд. 23, кв. 4, яка зазначена в ЄДР юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. Проте, ухвала від 07.08.2026 (поштове відправлення R067250657371) повернута до суду у зв`язку з відсутністю адресата за вказаною адресою.

Відповідно до п. 5 ч. 6 ст. 242 ГПК України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Згідно з правовою позицією Верховного Суду, яка викладена у постанові від 29.03.2021 у справі №910/1487/20 та врахована судом, направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, яким в даному випадку є суд (близька за змістом правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі №800/547/17 (П/9901/87/18) та постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2019 у справі № 913/879/17, від 21.05.2020 у справі № 10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі № 24/260-23/52-б).

У разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії або судове рішення направлено судом рекомендованим листом за належною поштовою адресою, яка була надана суду відповідною стороною (наявність такої адреси в ЄДРПОУ прирівнюється до повідомлення такої адреси стороною), і судовий акт повернуто підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то необхідно вважати, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії або про прийняття певного судового рішення у справі (постанови Верховного Суду від 17.11.2021 у справі № 908/1724/19, від 14.08.2020 у справі №904/2584/19, від 13.01.2020 у справі № 910/22873/17, від 22.10.2024 у справі №910/18480/20).

Отже, враховуючи, що ухвала від 07.08.2026 направлена за належною адресою відповідача і повернута поштою з причини відсутності адресата за вказаною адресою, з огляду на відсутність в матеріалах справи будь-якої іншої адреси відповідача, за висновком суду, відповідач є таким, що повідомлений про розгляд справи належним чином.

Додатково, відповідач був повідомлений про дату, час та місце судового засідання, призначеного на 01.09.2026, шляхом розміщення 10.08.2026 відповідного оголошення на офіційному веб-порталі судової влади України на сторінці суду за посиланням https://dn.arbitr.gov.ua/sud5006/pov/2078435/.

Слід зазначити, що ухвала від 07.08.2026 розміщена в ЄДРСР, який є відкритим для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч.1 ст. 4 ЗУ «Про доступ до судових рішень»), та відповідач мав додаткову можливість ознайомитись з нею у реєстрі.

Враховуючи, що господарським судом вжито всі залежні від нього заходи для повідомлення відповідача про дату, час та місце судового засідання, призначеного на 01.09.2026, та забезпечення реалізації ним своїх процесуальних прав, спір вирішено за наявними матеріалами відповідно до приписів ч. 9 ст. 165 ГПК України.

На підставі ч. 4 ст. 240 ГПК України 01.09.2026 господарським судом складено та підписано скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення.

Розглянувши матеріали справи, судом встановлено наступне.

23.03.2006 до ЄДР юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань внесено запис №12701020000001578 про проведення державної реєстрації юридичної особи ТОВ «Доненергоатом».

Відповідно до відомостей з ЄДР юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань засновником (учасником) ТОВ «Доненергоатом» є ОСОБА_2 , керівником - ОСОБА_1

08.05.2026 позивач направив засобами поштового зв`язку єдиному учаснику ТОВ «Доненергоатом» заяву та супровідний лист (накладна АТ «Укрпошта» №8430100247228), за змістом яких просив: звільнити його з посади директора ТОВ «Доненергоатом» за власним бажанням на підставі ч. 1 ст. 38 КЗпП України з 22.05.2026; оформити рішення єдиного учасника товариства про його звільнення з посади директора з 22.05.2026; прийняти рішення єдиного учасника про обрання та призначення нового директора ТОВ «Доненергоатом»; забезпечити подання відповідних документів державному реєстратору для внесення змін до Єдиного державного реєстру у строки, передбачені законодавством.

Згідно з відомостями трекінгу АТ «Укрпошта» відправлення №8430100247228 повернуто відправнику з відміткою поштового відділення: «закінчення встановленого терміну зберігання».

У зв`язку з тим, що єдиним учасником ТОВ «Доненергоатом» не прийнято рішення про звільнення позивача з посади директора ТОВ «Доненергоатом», не здійснено оформлення припинення трудових відносин, не внесені зміни до ЄДР юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, внаслідок чого позивач позбавлений можливості реалізувати своє право на припинення трудових відносин, останній звернувся до суду з цим позовом.

Проаналізувавши наявні у справі докази та надавши їм правову оцінку, господарський суд дійшов висновку про часткове задоволення позову з наступних мотивів.

Відповідно до ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Конституційний Суд України у рішеннях від 07.07.2004 № 14-рп/2004, від 16.10.2007 № 8-рп/2007 та від 29.01.2008 № 2-рп/2008 зазначав, що визначене ст. 43 Конституції України право на працю розглядає як природну потребу людини своїми фізичними і розумовими здібностями забезпечувати своє життя. Це право передбачає як можливість самостійно займатися трудовою діяльністю, так і можливість працювати за трудовим договором чи контрактом.

Свобода праці передбачає можливість особи займатися чи не займатися працею, а якщо займатися, то вільно її обирати, забезпечення кожному без дискримінації вступати у трудові відносини для реалізації своїх здібностей. За своєю природою право на працю є невідчужуваним і по суті означає забезпечення саме рівних можливостей для його реалізації.

Частиною 1 ст. 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Звертаючись до суду, позивач у позовній заяві просить, зокрема, визнати припиненими трудові відносини між ним та ТОВ «Доненергоатом» на підставі ч. 1 ст. 38 КЗпП України з дати набрання рішенням законної сили.

Згідно зі ст. 38 КЗпП України працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до навчального закладу; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною з інвалідністю; догляд за хворим членом сім`ї відповідно до медичного висновку або особою з інвалідністю I групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник. Якщо працівник після закінчення строку попередження про звільнення не залишив роботи і не вимагає розірвання трудового договору, власник або уповноважений ним орган не вправі звільнити його за поданою раніше заявою, крім випадків, коли на його місце запрошено іншого працівника, якому відповідно до законодавства не може бути відмовлено в укладенні трудового договору. Працівник має право у визначений ним строк розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо власник або уповноважений ним орган не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору.

Відповідно до вимог п. 3 ч. 1 ст. 237 ГПК України при ухваленні рішення саме суд, а не позивач вирішує яку правову норму належить застосувати до спірних правовідносин.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу судів, що відповідно до принципу jura novit curia («суд знає закони») неправильна юридична кваліфікація сторонами спірних правовідносин не звільняє суд від обов`язку застосувати для вирішення спору належні приписи юридичних норм. Такі висновки сформульовані у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04.09.2019 у справі № 265/6582/16-ц, від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц, від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц.

Принцип «jura novit curia», з одного боку, підлягає безумовному застосуванню: суд зобов`язаний застосувати правильні норми права, перекваліфікувавши позов, незалежно від посилань позивача. З другого боку, перекваліфіковуючи позов за цим принципом, суд може порушити право на справедливий суд як щодо відповідача, так і щодо позивача. У таких умовах слід зважати на принцип змагальності та рівності сторін. Сторін не можна позбавляти права на аргументування своєї позиції й надання доказів в умовах нової кваліфікації судом правовідносин (рішення Європейського суду з прав людини від 14 січня 2021 року у справі «Гусєв проти України» (скарга № 25531/12)).

При вирішенні спору суд в межах своїх процесуальних функціональних повноважень та в межах позовних вимог встановлює зміст (правову природу, права та обов`язки ін.) правовідносин сторін, які випливають із встановлених обставин, та визначає правову норму, яка підлягає застосуванню до цих правовідносин. Законодавець указує саме на «норму права», що є значно конкретизованим, аніж закон. Більше того, з огляду на положення ГПК України така функціональність суду носить імперативний характер. Підсумок такої процесуальної діяльності суду знаходять своє відображення в судовому рішенні, зокрема у його мотивувальній й резолютивній частинах.

Саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи з фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору, що є складовою класичного принципу «jura novit curia» (постанова Великої Палати Верховного Суду від 15.06.2021 у справі №904/5726/19).

Надаючи оцінку предмету та підставам заявленого позову, суд зазначає, що правильне вирішення спору у цій справі залежить від належної кваліфікації спірних правовідносин.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 97 ЦК України управління товариством здійснюють його органи або безпосередньо його єдиний учасник - фізична особа у разі прийняття таким учасником рішення про це та після внесення відповідних відомостей до єдиного державного реєстру. Органами управління товариством є загальні збори його учасників і виконавчий орган, якщо інше не встановлено законом або установчими документами товариства.

За положеннями ч. 1 ст. 37 ЗУ «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» у товаристві, що має одного учасника, рішення з питань, що належать до компетенції загальних зборів учасників, приймаються таким учасником товариства одноособово та оформлюються письмовим рішенням такого учасника.

Загальні збори учасників товариства мають право приймати рішення з усіх питань діяльності товариства, у тому числі і з тих, що належать до компетенції інших органів товариства, якщо інше не встановлено законом. Рішення загальних зборів приймаються простою більшістю від числа учасників юридичної особи, якщо інше не встановлено установчими документами або законом (ч. ч. 1, 2 ст. 98 ЦК України).

Відповідно до ч. ч. 1-4 ст. 99 ЦК України загальні збори товариства своїм рішенням створюють виконавчий орган та встановлюють його компетенцію і склад. Виконавчий орган товариства може складатися з однієї або кількох осіб. Виконавчий орган, що складається з кількох осіб, приймає рішення у порядку, встановленому абзацом першим частини другої статті 98 цього Кодексу. Повноваження члена виконавчого органу можуть бути в будь-який час припинені або він може бути тимчасово відсторонений від виконання своїх повноважень. Назвою виконавчого органу товариства відповідно до установчих документів або закону може бути «правління», «дирекція» тощо.

Статтею 28 ЗУ «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» визначено, що органами товариства є загальні збори учасників, наглядова рада (у разі утворення) та виконавчий орган.

Загальні збори учасників є вищим органом товариства (ч. 1 ст. 29 ЗУ «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю»), до компетенції якого належить, зокрема, обрання одноосібного виконавчого органу товариства або членів колегіального виконавчого органу (всіх чи окремо одного або декількох з них), встановлення розміру винагороди членам виконавчого органу товариства (п. 7 ч. 2 ст. 30 ЗУ «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю»).

За положеннями ч. 1 ст. 39 ЗУ «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» виконавчий орган товариства здійснює управління поточною діяльністю товариства.

Виконавчий орган товариства є одноосібним. Назвою одноосібного виконавчого органу є «директор», якщо статутом не передбачена інша назва. Статутом може бути встановлено, що виконавчий орган товариства є колегіальним, та визначено його кількісний склад. Назвою колегіального виконавчого органу є «дирекція», а його голови «генеральний директор», якщо статутом не передбачені інші назви (ч. ч. 4, 5 ст. 39 ЗУ «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю»).

Частиною 12 ст. 39 ЗУ «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» передбачено, що з одноосібним виконавчим органом та кожним членом колегіального виконавчого органу укладається цивільно-правовий або трудовий договір (контракт). Договір (контракт), що укладається з одноосібним виконавчим органом та членом колегіального виконавчого органу, від імені товариства підписує особа, уповноважена на таке підписання загальними зборами учасників.

Отже, за загальним правилом створення (обрання) виконавчого органу товариства відбувається за рішенням загальних зборів учасників товариства (ч. 1 ст. 99 ЦК України, п. 7 ч. 2 ст. 30 ЗУ «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю») або в окремих випадках - наглядової ради товариства (ч. 2 ст. 38 ЗУ «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю»). Це рішення породжує між особами, яких воно стосується, корпоративні відносини, у яких обрана особа наділяється повноваженнями з управління.

Ці корпоративні відносини також є підставою для виникнення відносин представництва товариства перед третіми особами, а також трудових відносин, що регулюються законодавством про працю, та виникають у зв`язку з укладенням в установленому порядку (ч. 12 ст. 39 ЗУ «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю») з одноосібним виконавчим органом (членом колегіального виконавчого органу) трудового договору (контракту).

Такий трудовий договір (контракт) може визначати окремі аспекти діяльності одноосібного виконавчого органу (члена колегіального виконавчого органу) як працівника товариства, зокрема, строк здійснення ним повноважень; права, обов`язки і відповідальність сторін (у тому числі матеріальну); умови матеріального забезпечення; умови звільнення з посади (у тому числі дострокового) (постанова Великої Палати Верховного Суду від 06.09.2023 у справі №127/27466/20).

Як вище встановлено судом, позивач є керівником ТОВ «Доненергоатом», що підтверджується відомостями з ЄДР юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Водночас, матеріали справи не містять доказів укладення трудового договору між позивачем та товариством.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 06.09.2023 у справі №127/27466/20 акцентує увагу на тому, що звільнення посадової особи товариства певним чином ускладнює процес розірвання трудових відносин, адже директор товариства є не лише найманим працівником юридичної особи, а й виконує функції щодо управління нею. Порядок призначення та звільнення директора суттєво відрізняється від порядку, установленого для інших працівників, оскільки керівник є одноосібним виконавчим органом або входить до складу виконавчого органу юридичної особи, якщо це передбачено статутом товариства.

Велика Палата Верховного виснувала, що оскільки товариство не укладало з позивачем трудового договору (контракту), між ним та товариством не виникав спір стосовно припинення такого правочину. Відтак неправильним є застосування у спірних правовідносинах норм КЗпП України, зокрема статті 38 цього Кодексу, яка визначає порядок розірвання трудового договору, укладеного на невизначений строк, з ініціативи працівника.

В обох випадках - коли особу обрано до складу виконавчого органу (між товариством та особою встановлені відносини управління товариством) та укладено трудовий договір (встановлені трудові відносини) і коли існують тільки відносини з управління товариством без укладення трудового договору - саме відносини з управління товариством, у яких директору надані відповідні повноваження, за здійснення яких він несе встановлену законом відповідальність, становлять основу відносин між товариством та цією особою.

При цьому, Велика Палата Верховного Суду зазначає, що позовні вимоги про визнання трудових правовідносин припиненими, або про звільнення, або про припинення трудових правовідносин та / або правовідносин представництва у такому спорі спрямовані насамперед на припинення правовідносин з управління, які існують між директором та товариством.

Цими висновками Велика Палата Верховного Суду в постанові від 06.09.2023 у справі №127/27466/20 відступила від висновків Верховного Суду про застосування в подібних правовідносинах положень законодавства про працю, зокрема, ст. 38 КЗпП України, викладених у постановах від 24.12.2019 у справі № 758/1861/18, від 17.03.2021 у справі № 761/40378/18 та від 19.01.2022 у справі № 911/719/21, зокрема, в частині тверджень про те, що відповідно до трудового законодавства України керівник товариства (директор), як і будь-який інший працівник, має право звільнитися за власним бажанням, попередивши власника або уповноважений ним орган про таке звільнення письмово за два тижні, а також про те, що визначальним при вирішенні справ цієї категорії є не перевірка дотримання керівником юридичної особи порядку скликання загальних зборів учасників товариства, а волевиявлення працівника на звільнення з роботи та дотримання ним процедури звільнення, передбаченої частиною першою ст. 38 КЗпП України.

Враховуючи наведене, а також те, що матеріали справи не містять укладеного трудового договору (контракту) між позивачем та відповідачем, спір не виник стосовно припинення такого правочину. Відтак, у спірних правовідносинах судом не застосовується ст. 38 КЗпП України, яка визначає порядок розірвання трудового договору, укладеного на невизначений строк, з ініціативи працівника. Водночас, у цій справі позовні вимоги спрямовані, насамперед, на припинення правовідносин з управління, які існують між ОСОБА_1 та ТОВ «Доненергоатом» та становлять основу їх юридичного та фактичного зв`язку.

Відповідно до ч. 2 ст. 87, ч. 1 ст. 88 ЦК України установчим документом товариства є затверджений учасниками статут або засновницький договір між учасниками, якщо інше не встановлено законом. У статуті товариства вказуються найменування юридичної особи, органи управління товариством, їх компетенція, порядок прийняття ними рішень, порядок вступу до товариства та виходу з нього, якщо додаткові вимоги щодо змісту статуту не встановлені цим Кодексом або іншим законом. Аналогічні положення містяться і в ст. 11 ЗУ «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю».

В матеріалах справи наявний Статут ТОВ «Доненергоатом», який затверджений загальними зборами учасників ТОВ «Доненергоатом», протокол №6 від 19.07.2016.

Відомостей щодо внесення змін до Статуту ТОВ «Доненергоатом» у зв`язку з набранням чинності 17.06.2018 ЗУ «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» матеріали справи не містять.

Водночас, у п. 3 Прикінцевих та перехідних положень ЗУ «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» встановлено, що протягом року з дня набрання чинності цим Законом положення статуту товариства з обмеженою відповідальністю, товариства з додатковою відповідальністю, що не відповідають цьому Закону, є чинними в частині, що відповідає законодавству станом на день набрання чинності цим Законом. Цей пункт не застосовується після внесення змін до статуту товариства з обмеженою відповідальністю, товариства з додатковою відповідальністю.

Наведену норму, за висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 10.11.2021 у справі № 910/11992/20, необхідно тлумачити так, що протягом року з дня набрання чинності ЗУ «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» товариства можуть здійснювати свою діяльність на підставі положень статуту в редакції, яка діє на момент набрання чинності цим Законом, за умови, що положення такого статуту відповідають чинному на той момент законодавству, зокрема, ЗУ «Про господарські товариства». Якщо протягом «перехідного періоду» (одного року з дня набрання чинності законом) товариство вносить зміни до статуту, така редакція статуту товариства після внесення змін повинна відповідати ЗУ «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю». Якщо товариство не внесе відповідні зміни до статуту через рік після набрання чинності ЗУ «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю», то у такому разі положення статуту, які не відповідають цьому Закону, не застосовуються, натомість учасники товариства повинні керуватися нормами ЗУ «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» (п. 7.1 постанови Верховного Суду від 11.09.2019 у справі №922/3010/18).

Після закінчення зазначеного річного строку такий пріоритет статуту над ЗУ «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» автоматично припиняється і положення статутів, які не відповідають вказаному Закону, не застосовуються. Натомість застосовуються норми ЗУ «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» (постанова Верховного Суду від 11.09.2019 у справі № 922/3010/18, постанова Верховного Суду від 10.06.2020 у справі № 922/2200/19, постанова Верховного Суду від 28.07.2021 у справі № 904/1112/20).

Отже, з урахуванням наведених висновків Верховного Суду, в контексті спірних відносин судом враховано норми ЗУ «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» щодо органів управління товариства, прав та обов`язків цих органів та відповідні положення Статуту ТОВ «Доненергоатом», затв. загальними зборами учасників ТОВ «Доненергоатом» (протокол №6 від 19.07.2016), в частині, що йому не суперечать.

Відповідно до п. 20.4. Статуту ТОВ «Доненергоатом» вищим органом управління товариством є загальні збори учасників (збори). Збори складаються з учасників товариства та призначених ними представників.

Директор вважається посадовою особою виконавчого органу управління товариством вважається (п. 20.1. Статуту ТОВ «Доненергоатом»).

Пунктом 21.1. Статуту ТОВ «Доненергоатом» визначено, що збори учасників товариства мають право розглядати всі питання, пов`язані з діяльністю товариства.

Підпунктом в) п. 21.2. Статуту ТОВ «Доненергоатом» встановлено, що обрання та відкликання директора відноситься до виключної компетенції загальних зборів учасників.

Частиною 13 ст. 39 ЗУ «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» визначено, що повноваження одноосібного виконавчого органу чи голови колегіального виконавчого органу можуть бути припинені або він може бути тимчасово відсторонений від виконання своїх повноважень лише шляхом обрання нового одноосібного виконавчого органу чи голови колегіального виконавчого органу або тимчасових виконувачів їхніх обов`язків. У разі припинення повноважень одноосібного виконавчого органу або члена колегіального виконавчого органу договір із цією особою вважається припиненим. Статутом товариства може бути передбачено вимогу про обрання нових членів чи тимчасових виконувачів обов`язків для всіх членів колегіального виконавчого органу.

Статтею 31 ЗУ «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» передбачено, що загальні збори учасників скликаються у випадках, передбачених цим Законом або статутом товариства, зокрема, з ініціативи виконавчого органу товариства.

Статті 32, 33, 34, 35, 36 ЗУ «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» містять положення про: порядок скликання загальних зборів учасників товариства; проведення загальних зборів учасників товариства; прийняття рішень загальними зборами учасників з питань порядку денного, заочне голосування; рішення загальних зборів учасників, прийняте шляхом опитування.

Разом з цим, відповідно до приписів ч. 2 ст. 37 ЗУ «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» до товариства з одним учасником не застосовуються положення статей 32-36 цього Закону, а інші положення цього Закону застосовуються з урахуванням положень частини першої цієї статті.

Тобто, аналіз наведених норм свідчить про те, що у товаристві, що має одного учасника, рішення з питань, що належать до компетенції загальних зборів учасників, приймаються таким учасником товариства одноособово та оформлюється письмовим рішенням такого учасника. При цьому, загальний порядок скликання та проведення загальних зборів учасників товариства, що передбачений ст. 32 ЗУ «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю», не застосовується до таких правовідносин.

Обставини справи свідчать, що ТОВ «Доненергоатом» має єдиного учасника ОСОБА_2 , що підтверджується відомостями з ЄДР юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

08.05.2026 засобами поштового зв`язку позивач звернувся до учасника ТОВ «Доненергоатом» з заявою про звільнення та листом про оформлення рішення єдиного учасника товариства про його звільнення з посади директора з 22.05.2026, прийняття рішення єдиного учасника про обрання та призначення нового директора ТОВ «Доненергоатом» та забезпечення подання відповідних документів державному реєстратору для внесення змін до Єдиного державного реєстру у строки, передбачені законодавством.

Заява направлена на юридичну адресу ТОВ «Доненергоатом» (яка співпадає з адресою його засновника (учасника) ОСОБА_2 ), але повернута позивачу за закінченням встановленого терміну зберігання. За висновком суду, направлення заяви на таку адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника.

Отже, матеріалами справи підтверджується, що позивачем дотриманий передбачений законодавством порядок та вчинені всі необхідні та залежні від нього дії для припинення своїх повноважень як одноосібного виконавчого органу - директора ТОВ «Доненергоатом».

Відомостей про прийняття єдиним учасником ТОВ «Донергоатом» відповідного рішення матеріали справи не містять.

Таким чином, бездіяльність єдиного учасника ТОВ «Донергоатом» призвела до порушення права позивача на припинення відносин з управління між ним та ТОВ «Доненергоатом».

Враховуючи наведене, а також з огляду на правову природу спірних правовідносин, суд дійшов висновку, що заявлена позивачем вимога про визнання припиненими трудових відносин, незважаючи на її формулювання, фактично спрямована на припинення правовідносин з управління, які існують між ОСОБА_1 та ТОВ «Доненергоатом».

В кожній справі за змістом обґрунтувань позовних вимог, наданих позивачем пояснень тощо суд має встановити, якого саме результату хоче досягнути позивач унаслідок вирішення спору. Суд розглядає справи в межах заявлених вимог, але, зберігаючи об`єктивність і неупередженість, сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом. Виконання такого обов`язку пов`язане, зокрема, з тим, що суд має надавати позовним вимогам належну інтерпретацію, а не тлумачити їх лише буквально (постанови Великої Палати Верховного Суду від 20.06.2023 у справі №633/408/18, від 04.07.2023 у справі №233/4365/18).

Невідповідність чи неповна відповідність позовних вимог належному способу захисту не може бути підставою для відмови в позові з формальних підстав, якщо прагнення позивача не викликає сумніву, а позовні вимоги можна витлумачити відповідно до належного способу захисту прав. Протилежний підхід не відповідав би завданням судочинства (близькі за змістом висновки викладені у постановах Верховного Суду від 20.09.2023 у справі №910/3453/22, від 01.11.2023 у справі №910/7987/22).

У свою чергу, якщо невідповідність способу захисту критеріям належності та ефективності призводить до відмови в задоволенні позовних вимог, то в разі посилання позивача на неправильні (невідповідні предмету позову) законодавчі положення суд має застосувати відповідну законодавчу норму самостійно. Така помилка позивача не може слугувати підставою для відмови в позові. У такому разі спосіб захисту опосередковується позовною вимогою, яка втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав (постанова Великої Палати Верхового Суду від 16.07.2025 у справі № 910/2389/23).

Враховуючи викладене, а також зважаючи на правові висновки Великої Палати Верхового Суду, викладені у постанові від 06.09.2023 у справі №127/27466/20, щодо спрямованості позову у подібних правовідносинах, суд взмозі самостійно витлумачити позовну вимогу ОСОБА_1 про визнання припиненими трудових відносин на підставі ч. 1 ст. 38 КЗпП України відповідно до належного способу захисту у спірних правовідносинах, а саме вимоги про припинення відносин з управління між ОСОБА_1 та ТОВ «Доненергоатом».

За таких обставин, перша позовна вимога підлягає задоволенню шляхом припинення відносин з управління між ОСОБА_1 та ТОВ «Доненергоатом» з дати набрання рішенням суду законної сили.

Щодо другої позовної вимоги про скасування запису в ЄДР юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань щодо відомостей про ОСОБА_1 , як керівника (директора) та підписанта ТОВ «Доненергоатом», суд зазначає наступне.

Відповідно до п. 13 ч. 2 ст. 9 ЗУ «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» в Єдиному державному реєстрі, містяться, зокрема, відомості про керівника юридичної особи та про інших осіб (за наявності), які можуть вчиняти дії від імені юридичної особи, у тому числі підписувати договори, подавати документи для державної реєстрації тощо: прізвище, ім`я, по батькові, дата народження, реєстраційний номер облікової картки платника податків або серія та номер паспорта (для фізичних осіб, які мають відмітку в паспорті про право здійснювати платежі за серією та номером паспорта, інформація для здійснення зв`язку з керівником юридичної особи (телефон та/або адреса електронної пошти)), дані про наявність обмежень щодо представництва юридичної особи.

Пунктом 2 ч. 1 ст. 25 ЗУ «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» визначено, що державна реєстрація та інші реєстраційні дії проводяться, зокрема, на підставі судових рішень, що набрали законної сили та тягнуть за собою зміну відомостей в Єдиному державному реєстрі, а також що надійшли в електронній формі від суду або державної виконавчої служби відповідно до ЗУ «Про виконавче провадження».

Суб`єкт державної реєстрації не пізніше наступного робочого дня з дати отримання судового рішення, передбаченого пунктом 2 частини першої цієї статті, проводить відповідну реєстраційну дію шляхом внесення запису до Єдиного державного реєстру (крім випадків, передбачених пунктами 1 та 2 цієї частини) п. 3 ч. 5 ст. 25 ЗУ «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань»).

Крім того, Міністерство юстиції України листом №44324/8.4.3/32-24 від 21.03.2024, реагуючи на особливості вирішення питання внесення змін до ЄДР щодо звільнення керівника в умовах відсутності органу, через якого юридична особа реалізує свою дієздатність (обрання нового директора), повідомило про створення технічної можливості виключення відомостей про керівника із Єдиного державного реєстру на підставі рішення без внесення змін про обрання нового директора. В листі зазначено що, підставою для вилучення відомостей про керівника юридичної особи, відокремленого підрозділу юридичної особи з Єдиного державного реєстру може бути виключно рішення суду, що тягне за собою зміну відомостей в Єдиному державному реєстрі.

Верховний Суд у постанові від 24.12.2019 у справі №758/1861/18 зазначив, що факт припинення повноважень директора як посадової особи законодавець пов`язує із моментом внесення відповідного запису до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.

Рішення суду про припинення трудових відносин з керівником товариства є підставою для внесення відповідних відомостей до ЄДР юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань (постанови Верховного Суду від 04.03.2025 у справі №922/2226/24, від 17.01.2024 у справі № 333/3177/22).

Отже, рішення суду про визнання припиненими трудових відносини між ТОВ «Доненергоатом» та ОСОБА_1 є підставою для внесення відповідних відомостей до ЄДР юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.

За таких обставин, позовна вимога про скасування запису в ЄДР юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань щодо відомостей про ОСОБА_1 , як керівника (директора) та підписанта ТОВ «Доненергоатом» не підлягає задоволенню.

На підставі ч. 9 ст. 129 ГПК України судовий збір покладається на відповідача, оскільки спір виник внаслідок його неправильних дій.

Керуючись ст. ст. 129, 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

1. Позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

2. Припинити відносини з управління між ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ; ідент. код НОМЕР_1 ; АДРЕСА_1 ) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Доненергоатом» (ідент. код 34311010; 84333, Донецька обл., м. Краматорськ, вул. Ярослава Мудрого, буд. 23, кв. 4) з дати набрання рішенням суду законної сили.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Доненергоатом» (ідент. код 34311010; 84333, Донецька обл., м. Краматорськ, вул. Ярослава Мудрого, буд. 23, кв. 4) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ; ідент. код НОМЕР_1 ; АДРЕСА_1 ) судовий збір у розмірі 2 662 (дві тисячі шістсот шістдесят дві) грн 40 коп.

4. В решті позову відмовити.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили в порядку ст. 241 Господарського процесуального кодексу України і може бути оскаржено в апеляційному порядку до Східного апеляційного господарського суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом 20 днів з дня складання повного рішення.

Повне рішення складено 04.09.2026.

Суддя Л.В. Ніколаєва