Решение № 139468906, 04.09.2026, Роздільнянський районний суд Одеської області

Роздільнянський районний суд Одеської області

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 511/881/26

Номер провадження: 2/511/989/26

04 вересня 2026 року Роздільнянський районний суд Одеської області в складі:

головуючого судді Гринчак С. І.,

за участю секретаря судового засідання Дьяків В.В.

представника позивача адвоката Ушакевич М. П. (у режимі відеоконференції),

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Роздільна Одеської області в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Профіт Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики,

встановив:

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2026 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Профіт Капітал» (далі ТОВ «ФК «Профіт Капітал», позивач) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 (далі відповідач) про стягнення заборгованості за договором позики № 3278759 від 14 листопада 2020 року.

Позивач просив стягнути 20 311,00 грн, з яких: 6 000,00 грн заборгованість за основною сумою позики; 14 311,00 грн заборгованість за процентами, а також 2 662,40 грн судового збору та 7 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Позов мотивовано тим, що 14 листопада 2020 року між ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та відповідачем в електронній формі укладено договір позики № 3278759. За умовами договору позичальнику надано 6 000,00 грн строком на 30 днів зі сплатою базових та акційних процентів у розмірі 1,99 % на день. Для понадстрокового користування позикою договором зазначено ставку 2,7 % на день.

Первісний кредитор перерахував кошти на картковий рахунок, реквізити якого надав відповідач. Зобов`язання з повернення позики та сплати процентів у визначений договором строк відповідач належним чином не виконав. У розрахунку заборгованості відображено платіж відповідача у сумі 17,00 грн від 20 січня 2021 року.

10 липня 2020 року між ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та ТОВ «ФК «Профіт Капітал» укладено договір факторингу № 10072020. На підставі Реєстру прав вимоги № 119 від 30 червня 2021 року до позивача перейшло право вимоги до відповідача за договором позики № 3278759.

Заяви, клопотання та інші процесуальні дії у справі

Ухвалою Роздільнянського районного суду Одеської області від 25 березня 2026 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження та встановлено сторонам строки для подання заяв по суті справи (а.с.52)

14 квітня 2026 року до суду надійшов відзив ОСОБА_1 , у якому відповідач просив відмовити у задоволенні позову повністю та застосувати наслідки спливу позовної давності (а.с.57-58)

Ухвалою суду від 25 травня 2026 року визнано обов`язковою явку представника позивача (а.с.75)

01 липня 2026 року через систему «Електронний суд» надійшла заява представника позивача про перенесення розгляду справи (а.с.82-83)

24 серпня 2026 року через підсистему «Електронний суд» представник позивача подав відповідь на відзив (а.с.89-97)

25 серпня 2026 року через підсистему «Електронний суд» відповідач подав клопотання про розгляд справи за його відсутності (а.с.101)

26 серпня 2026 року через підсистему «Електронний суд» відповідач подав клопотання про залишення відповіді на відзив без розгляду у зв`язку з її поданням після закінчення встановленого судом строку без клопотання про поновлення цього строку (а.с.102).

Позиція сторін в судовому засіданні.

У судовому засіданні 26 серпня 2026 року представник позивача адвокат Ушакевич М. П., беручи участь у режимі відеоконференції, позов підтримала та просила його задовольнити, з підстав зазначених у позові а також у відповіді на відзив.

Відповідач ОСОБА_1 у судове засідання не прибув, надавши заяву про розгляд справи за його відсутності.

Стислий виклад заперечень відповідача

Відповідач заперечив проти позову, посилаючись на невизначеність позовних вимог, недоведеність правомірності нарахування процентів після закінчення 30-денного строку позики, пропуск позовної давності, відсутність підстав для покладення на нього заявлених витрат на правничу допомогу та свій статус учасника бойових дій.

На думку відповідача, після спливу строку кредитування первісний кредитор втратив право нараховувати договірні проценти за користування коштами, а заявлені 14 311,00 грн процентів не відповідають висновкам Великої Палати Верховного Суду у справі № 444/9519/12. Також відповідач просив застосувати частину четверту статті 267 ЦК України.

Щодо клопотання відповідача про залишення відповіді на відзив без розгляду суд зазначає таке.

Відповідно до частин першої та другої статті 126 ЦПК України право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом; документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених ЦПК України.

Позивач подав відповідь на відзив після спливу встановленого судом строку та не заявив клопотання про його поновлення із зазначенням причин пропуску. Тому клопотання відповідача є обґрунтованим, а відповідь на відзив підлягає залишенню без розгляду. Водночас це не звільняє суд від обов`язку самостійно надати правову оцінку доказам, поданим у встановленому порядку, та нормам права, що регулюють спірні правовідносини.

Фактичні обставини, встановлені судом

14 листопада 2020 року ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та ОСОБА_1 уклали в електронній формі договір позики № 3278759 (а.с.9)

За пунктом 2 договору кредитодавець надав позичальнику 6 000,00 грн, а позичальник зобов`язався повернути таку саму суму у день закінчення строку позики та сплатити проценти. Строк позики становив 30 днів. Базова та акційна процентні ставки визначені у розмірі 1,99 % на день; ставка, названа у договорі процентами на прострочену позику, 2,7 % на день.

Договір підписаний електронним підписом одноразовим ідентифікатором. Довідка про ідентифікацію містить персональні дані відповідача, номер телефону та реквізити платіжної картки (а.с.20).

Перерахування 6 000,00 грн підтверджується документом оператора платіжних послуг (а.с.23).

Крім того, відображений у розрахунку платіж відповідача 17,00 грн від 20 січня 2021 року узгоджується з фактом існування зобов`язання. Розрахунок первісного кредитора станом на 30 червня 2021 року визначає загальну заборгованість у сумі 20 311,00 грн, у тому числі 6 000,00 грн основного боргу та 14 311,00 грн процентів (а.с.25-27)

Договором факторингу № 10072020 від 10 липня 2020 року та Реєстром прав вимоги № 119 від 30 червня 2021 року підтверджено перехід до ТОВ «ФК «Профіт Капітал» права вимоги до ОСОБА_1 за договором № 3278759 (а.с.28-31)

Мотиви суду та застосовані норми права

Відповідно до частин першої, другої статті 12 та частини першої статті 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, а кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, установлених законом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

За змістом статей 7680, 89 ЦПК України суд установлює обставини справи на підставі належних, допустимих, достовірних та достатніх доказів, оцінює кожний доказ окремо і їх сукупність за внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні. Жодний доказ не має для суду наперед установленої сили.

Згідно зі статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим, ухваленим відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. При виборі й застосуванні норми права суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм, викладені у постановах Верховного Суду.

Пунктом 1 частини другої статті 11 ЦК України передбачено, що підставою виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

За статтями 202, 626 ЦК України договором є погоджена дія двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Статті 6, 627, 628 ЦК України закріплюють свободу договору: сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні його умов, але така свобода здійснюється з урахуванням вимог закону, звичаїв ділового обороту, розумності та справедливості.

Відповідно до статті 629 ЦК України укладений договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Щодо укладення та виконання договору позики в електронній формі

За статтею 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій, у тому числі електронній, формі. Частина перша статті 207 ЦК України визначає, що письмової форми дотримано, якщо зміст правочину зафіксований в одному чи кількох документах, у тому числі електронних, якими обмінялися сторони.

Відповідно до статей 638, 639 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх його істотних умов. Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-комунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.

За пунктами 5, 6 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір є домовленістю сторін, оформленою в електронній формі, а електронний підпис одноразовим ідентифікатором алфавітно-цифровою послідовністю, яку особа, що прийняла оферту, додає до інших електронних даних і надсилає іншій стороні.

Частини третя, шоста, восьма статті 11 та стаття 12 Закону України «Про електронну комерцію» передбачають, що електронний договір укладається шляхом направлення оферти та її акцепту, зокрема надсиланням електронного повідомлення, заповненням електронної форми або вчиненням дій, зміст яких чітко роз`яснений в інформаційній системі. Договір, підписаний електронним підписом одноразовим ідентифікатором, за правовими наслідками прирівнюється до договору у письмовій формі.

У постанові від 12 січня 2021 року у справі № 524/5556/19 Верховний Суд виходив із того, що введення одноразового ідентифікатора після входу до особистого кабінету є передбаченим законом способом підписання електронного договору; без одержання відповідного повідомлення та введення ідентифікатора такий договір не міг би бути укладений.

Касаційний цивільний суд у постанові від 08 квітня 2026 року у справі № 705/1938/25 також зазначив, що договір, підписаний одноразовим паролем-ідентифікатором, прирівнюється до письмового за умови досягнення згоди щодо всіх істотних умов. Водночас у постанові від 04 лютого 2026 року у справі № 758/14925/23 Верховний Суд наголосив на необхідності оцінювати не лише роздруківку договору, а й сукупність даних, які підтверджують ідентифікацію позичальника, порядок акцепту, незмінність змісту документа та фактичне перерахування коштів.

У цій справі факт виникнення зобов`язання підтверджують не ізольована паперова копія договору, а взаємопов`язана сукупність доказів: договір № 3278759 з індивідуально визначеними умовами, довідка про ідентифікацію відповідача та застосування одноразового ідентифікатора, дані про зазначені ним номер телефону й платіжну картку, документ оператора платіжних послуг про переказ 6 000,00 грн, а також подальший платіж відповідача у сумі 17,00 грн. Ці відомості узгоджуються між собою, а доказів використання персональних даних чи платіжного засобу відповідача іншою особою суду не надано.

За статтею 1046 ЦК України договір позики є реальним і вважається укладеним з моменту передання грошей.

Статті 1048, 1049 ЦК України покладають на позичальника обов`язок повернути суму позики у строк і в порядку, установлені договором, та сплатити проценти у погодженому розмірі за період правомірного користування коштами.

Отже, первісний кредитор виконав свій обов`язок і надав відповідачу 6 000,00 грн, тоді як відповідач доказів повернення основної суми позики не подав. Відсутність у матеріалах справи доказів належного виконання відповідачем грошового зобов`язання свідчить про обґрунтованість вимоги щодо стягнення основного боргу.

Щодо переходу права вимоги до позивача та правового статусу фактора

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав за правочином. За статтею 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора в тому обсязі й на тих умовах, які існували на момент переходу, якщо інше не встановлено договором або законом.

Стаття 516 ЦК України передбачає, що заміна кредитора здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Неповідомлення боржника про таку заміну не припиняє і не робить недійсним відступлення права вимоги, а покладає на нового кредитора ризик того, що виконання боржником зобов`язання первісному кредиторові буде визнано належним.

Згідно зі статтею 517 ЦК України первісний кредитор повинен передати новому кредиторові документи, що посвідчують передані права, а боржник має право не виконувати обов`язок новому кредиторові до надання доказів переходу права вимоги. У межах цієї справи такими доказами є договір факторингу № 10072020 від 10 липня 2020 року та Реєстр прав вимоги № 119 від 30 червня 2021 року, в якому індивідуалізовано відповідача, номер договору і розмір переданої вимоги.

За частиною першою статті 1077 ЦК України за договором факторингу фактор передає або зобов`язується передати кошти клієнту за плату, а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові право грошової вимоги до третьої особи. Предметом договору відповідно до статті 1078 ЦК України може бути як наявна вимога, строк платежу за якою настав, так і майбутня вимога.

Стаття 1080 ЦК України установлює, що заборона або обмеження відступлення грошової вимоги, передбачені договором між клієнтом і боржником, не впливають на дійсність договору факторингу. Відповідно до статті 1082 ЦК України боржник виконує грошову вимогу факторові після одержання письмового повідомлення про відступлення; на його вимогу фактор повинен надати доказ такого переходу.

За умовами пунктів 1.1, 2.1 договору факторингу сторони погодили, що права за конкретними договорами передаються за відповідним реєстром і переходять до фактора з моменту його підписання. Реєстр № 119 підписаний 30 червня 2021 року та містить вимогу за договором позики № 3278759 від 14 листопада 2020 року. Отже, саме з цієї дати ТОВ «ФК «Профіт Капітал» набуло права вимагати виконання зобов`язання у тому обсязі, в якому воно належало первісному кредиторові.

Доказів сплати відповідачем боргу первісному кредиторові після відступлення вимоги або іншого припинення зобов`язання матеріали справи не містять. Договір факторингу та Реєстр прав вимоги не визнані недійсними. Тому суд доходить висновку, що позивач є належним кредитором у спірному зобов`язанні та має право вимагати повернення основної суми позики і належно нарахованих процентів.

Щодо належного виконання грошового зобов`язання

За статтями 509, 525, 526 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, у якому боржник зобов`язаний учинити на користь кредитора певну дію, а кредитор має право вимагати її виконання. Одностороння відмова від зобов`язання не допускається; воно має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог закону.

Якщо у зобов`язанні встановлений строк його виконання, воно підлягає виконанню в цей строк (стаття 530 ЦК України). Невиконання або виконання з порушенням умов зобов`язання є його порушенням у розумінні статті 610 ЦК України та тягне правові наслідки, встановлені договором або законом.

Оскільки відповідач одержав кошти, але у визначений договором 30-денний строк їх не повернув, вимога про стягнення 6 000,00 грн основного боргу є доведеною та підлягає задоволенню.

Щодо процентів

Частина перша статті 1048 ЦК України надає позикодавцеві право на одержання процентів від суми позики, а їх розмір і порядок одержання визначаються договором. Частина перша статті 1049 ЦК України зобов`язує позичальника повернути позику у строк та в порядку, установлені договором.

Разом із тим проценти за статтею 1048 ЦК України є платою за правомірне користування коштами протягом погодженого строку кредитування. Після спливу цього строку поведінка боржника стає неправомірною, а правове регулювання переходить до охоронних наслідків порушення грошового зобов`язання.

За частиною другою статті 625 ЦК України боржник, який прострочив грошове зобов`язання, на вимогу кредитора повинен сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції та три проценти річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Така відповідальність відрізняється за правовою природою від процентів як плати за правомірне користування позикою.

У постанові від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 Велика Палата Верховного Суду сформулювала висновок, за яким право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування або після пред`явлення вимоги на підставі частини другої статті 1050 ЦК України. Після цього права кредитора охороняються частиною другою статті 625 ЦК України.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05 квітня 2023 року у справі № 910/4518/16 підтвердила необхідність розмежовувати регулятивні проценти за статтею 1048 ЦК України та охоронні проценти за статтею 625 ЦК України. Для стягнення після спливу строку договору іншого, ніж три проценти річних, розміру має бути встановлена чітка домовленість сторін саме про міру відповідальності за неправомірне користування коштами, а не лише підвищена денна ставка за договором.

Строк позики за договором № 3278759 становив 30 днів. Доказів належного оформлення його пролонгації у передбаченому договором та Правилами порядку позивач не надав. Саме неповернення коштів після спливу строку не створює нового періоду правомірного користування ними.

Платіж 17,00 грн від 20 січня 2021 року підтверджує визнання та часткове виконання грошового зобов`язання, але за відсутності доказів акцепту конкретної пропозиції про пролонгацію та виконання її умов не свідчить про продовження строку кредитування.

Умова про 2,7 % на день як «проценти на прострочену позику» не містить однозначного визначення цієї ставки як іншого розміру процентів річних у розумінні частини другої статті 625 ЦК України. Крім того, позов заявлено про стягнення процентів за користування позикою, а не інфляційних втрат чи процентів річних як відповідальності за прострочення; окремого перевірюваного розрахунку вимог за статтею 625 ЦК України суду не подано.

Тому договірні проценти можуть бути стягнуті лише за погоджений 30-денний строк: 6 000,00 грн ? 1,99 % ? 30 днів = 3 582,00 грн. Відповідно до статті 534 ЦК України сплачений відповідачем платіж 17,00 грн зараховується насамперед у рахунок процентів, унаслідок чого їх непогашений розмір становить 3 565,00 грн.

У стягненні решти процентів у сумі 10 746,00 грн слід відмовити.

Таким чином, суд доходить висновку, що загальна сума заборгованості, що підлягає стягненню з відповідача, становить 9 565,00 грн: 6 000,00 грн основного боргу та 3 565,00 грн процентів.

Щодо позовної давності

За статтями 256, 257 ЦК України позовна давність є строком, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права; загальна позовна давність становить три роки.

Відповідно до частини першої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права та про особу, яка його порушила. Щодо зобов`язання з визначеним строком виконання частина п`ята цієї статті пов`язує початок перебігу давності зі спливом строку виконання.

Згідно з частинами третьою, четвертою статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони, зробленою до ухвалення рішення, а її сплив є підставою для відмови у позові.

Відповідач таку заяву подав, тому суд перевіряє її по суті.

Пунктом 12 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України строки, визначені статтями 257258 цього Кодексу, були продовжені на строк дії карантину, установленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню COVID-19. Карантин діяв до 30 червня 2023 року.

Пункт 19 того самого розділу в період воєнного стану спочатку передбачав продовження відповідних строків, а з 30 січня 2024 року зупинення перебігу позовної давності. Законом України від 14 травня 2025 року № 4434-IX пункт 19 виключено; Закон набрав чинності 04 вересня 2025 року, після чого перебіг позовної давності поновився.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 02 липня 2025 року у справі № 903/602/24 роз`яснила послідовність застосування цих перехідних положень: строк, який не сплив, підлягав відповідному продовженню, а з 30 січня 2024 року його перебіг був зупинений.

Строк виконання зобов`язання за договором № 3278759 настав у грудні 2020 року у період дії карантинного регулювання. Позов подано 19 березня 2026 року, тобто після поновлення перебігу давності, але до спливу її невикористаної частини з урахуванням наведених перехідних положень.

Тому заява відповідача про застосування наслідків спливу позовної давності задоволенню не підлягає.

Щодо посилання відповідача на статус учасника бойових дій

Пункт 15 статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» установлює спеціальну гарантію щодо ненарахування штрафних санкцій, пені та процентів за користування кредитом військовослужбовцям з початку і до закінчення особливого періоду, а резервістам і військовозобов`язаним з моменту призову під час мобілізації. Водночас ця гарантія пов`язана не з самим посвідченням учасника бойових дій, а з доведеним проходженням військової служби або призовом у відповідний період.

У постанові від 04 вересня 2024 року у справі № 426/4264/19 Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду зазначив, що сам статус учасника бойових дій не є тотожним підтвердженню факту проходження військової служби у період виникнення кредитного зобов`язання і не створює автоматичного звільнення від процентів.

Надане відповідачем посвідчення серії НОМЕР_1 , видане 31 січня 2017 року, підтверджує його статус ветерана війни, однак не підтверджує проходження ним військової служби або призов під час мобілізації у листопадігрудні 2020 року. Інших документів, які б установлювали необхідний юридичний факт і період застосування пільги, матеріали справи не містять.

Крім того, наведена гарантія не припиняє обов`язку повернути фактично отриману основну суму позики. У цьому рішенні суд відмовляє у стягненні процентів, нарахованих після спливу 30-денного строку, з інших самостійних підстав, пов`язаних із застосуванням статей 625, 1048 ЦК України та висновків Великої Палати Верховного Суду.

Розподіл судових витрат

Відповідно до частини першої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних із розглядом справи. За частиною першою статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Позовні вимоги задоволено на 47,0927 % : 9 565,00 грн. із заявлених 20 311,00 грн. Тому з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 1 253,80 грн. судового збору пропорційно задоволеній частині вимог.

Стосовно вимоги про стягнення 7 000,00 грн. на правову допомогу, суд вважає що така вимога підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до ст.264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, у тому числі, питання щодо розподілу між сторонами судових витрат.

Згідно з п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ст. 59 Конституції України кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Згідно ст. 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом. Безоплатна правнича допомога надається в порядку, встановленому законом, що регулює надання безоплатної правничої допомоги.

Пунктом 3.2 рішення Конституційного Суду від 30.09.2009 N 23-рп/2009 передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах, тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права.

Отже, з викладеного випливає, що до правової допомоги належать й консультації та роз`яснення з правових питань; складання заяв, скарг та інших документів правового характеру, представництво у судах тощо.

Статтею 137 ЦПК України встановлено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Доля цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язані зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою: 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Отже зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені.

При цьому, склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правничої допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та інше), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Частиною 8 ст. 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Вирішуючи питання обґрунтованості розміру заявлених представником позивача витрат на професійну правничу допомогу та пропорційності їх складності правовому супроводу справи в суді, суд зазначає, що до матеріалів справи було долучено: договір про надання правничої допомоги №02-24 від 01 липня 2024року, додаткову угоду №1/1 до Договору про надання правничої допомоги №02-24 від 01 липня 2024року, акт №97 прийому-передачі правничої допомоги від 24 грудня 2025 року та платіжний документ №1806 від 25 грудня 2025 року (а.с.36-43).

Згідно з п. 48 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 10 від 17.10.2014 «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах», витрати на правову допомогу стягуються не лише за участь у судовому засіданні при розгляді справи, а й у разі вчинення інших дій поза судовим засіданням, безпосередньо пов`язаних із наданням правової допомоги у конкретній справі (наприклад, складання позовної заяви, надання консультацій, переклад документів, копіювання документів). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені.

У постанові від 12 травня 2020 року по справі № 904/4507/18, Велика Палата Верховного Суду вказала, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц).

У своїй практиці ЄСПЛ керується трьома ключовими принципами під час вирішення питань про відшкодування судових витрат. Звернення про відшкодування таких витрат задовольняються тоді, коли судові витрати, що підтверджено доказами: фактично понесені; необхідні, щоб запобігти порушенню або отримати відшкодування за нього; визначені у розумному розмірі.

Слід зазначити, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.

При цьому суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

Такий висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною, зокрема, у постановах від 26.06.2019 у справі №200/14113/18-а, від 31.03.2020 у справі №726/549/19, від 21.05.2020 у справі №240/3888/19.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» від 28.11.2002 зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір (позиція викладена Верховним Судом у додаткових постановах від 20.05.2019 у справі №916/2102/17, від 25.06.2019 у справі №909/371/18, у постановах від 05.06.2019 у справі №922/928/18, від 30.07.2019 у справі №911/739/15 та від 01.08.2019 у справі №915/237/18).

У постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.11.2023 у справі № 914/2355/21 висловлено правову позицію, відповідно до якої суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Оцінюючи заявлений представником позивача розмір витрат на професійну правничу допомогу, понесених в суді, дотримуючись принципу диспозитивності, з огляду на умови договору про надання правової допомоги, обсяг наданої правової допомоги, зміст заперечень відповідача щодо розміру витрат на професійну правничу допомогу, а також з урахуванням складності справи, співмірності, доцільності та необхідності понесених позивачем витрат, суд дійшов висновку про стягнення з відповідача на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 3000,00 грн.,

Такий розмір відповідає характеру спору, обсягу підготовлених документів, участі представника позивача у судовому засіданні та принципу пропорційності.

Керуючись статтями 3, 11, 12 Закону України «Про електронну комерцію», статтями 6, 11, 202, 204, 205, 207, 256, 257, 261, 267, 509, 512517, 525, 526, 530, 534, 610, 625, 626629, 638, 639, 1046, 10481050, 10771082 ЦК України,статтями 4, 12, 13, 7681, 89, 95, 126, 133, 137, 141, 259, 263265, 268, 273, 274, 354 ЦПК України, суд

ухвалив:

Клопотання ОСОБА_1 про залишення відповіді на відзив без розгляду задовольнити.

Відповідь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Профіт Капітал» на відзив від 24 серпня 2026 року залишити без розгляду.

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Профіт Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики задовольнити частково.

Стягнути зі ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Профіт Капітал» (код ЄДРПОУ 39992082; місцезнаходження: 04071, м. Київ, вул. Набережно-Лугова, буд. 8; IBAN НОМЕР_3 в АТ «УНІВЕРСАЛ БАНК», код банку 322001) заборгованість за договором позики № 3278759 від 14 листопада 2020 року в сумі 9 565,00 грн., з яких: 6 000,00 грн. заборгованість за тілом кредиту; 3 565,00 грн заборгованість за процентами.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути зі ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Профіт Капітал» (код ЄДРПОУ 39992082; місцезнаходження: 04071, м. Київ, вул. Набережно-Лугова, буд. 8; IBAN НОМЕР_3 в АТ «УНІВЕРСАЛ БАНК», код банку 322001) судовий збір у розмірі - 1 253,80грн.

Стягнути зі ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Профіт Капітал» (код ЄДРПОУ 39992082; місцезнаходження: 04071, м. Київ, вул. Набережно-Лугова, буд. 8; IBAN НОМЕР_3 в АТ «УНІВЕРСАЛ БАНК», код банку 322001) витрати на професійну правничу допомогу у розмірі - 3 000,00 грн.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана безпосередньо до Одеського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або ухвалення постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення проголошено 04 вересня 2026 року.

Суддя: С. І. Гринчак