Решение № 139467150, 01.09.2026, Носівський районний суд Чернігівської області

Єдиний унікальний номер 741/796/26

Провадження № 2/741/967/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Носівка 01 вересня 2026 року

Носівський районний суд Чернігівської області у складі головуючого судді Киреєва О.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ВЕНЕРА ФІНАНС» (далі позивач) до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

встановив:

20 травня 2026 року позивач звернувся до суду з цим позовом, мотивуючи його тим, що 15 березня 2025 року між ТОВ «КЛАЙ ІНВЕСТ» та відповідачем в електронній формі був укладений кредитний договір № 278816 (далі кредитний договір), відповідно до умов якого відповідач отримав кредит у сумі 4000 грн. строком на 90 днів зі сплатою процентів та інших платежів, передбачених договором. 19 грудня 2025 року між ТОВ «КЛАЙ ІНВЕСТ» та ТОВ «ФК «ВЕНЕРА ФІНАНС» було укладено договір факторингу № 19122025/1, відповідно до умов якого ТОВ «ФК «ВЕНЕРА ФІНАНС» прийняло належне ТОВ «КЛАЙ ІНВЕСТ» право вимоги за кредитним договором № 278816 від 15 березня 2025 року на загальну суму 7620,80 грн.

Позивач просив суд стягнути з відповідача на свою користь заборгованість за кредитним договором № 278816 від 15 березня 2025 року в сумі 7620,80 грн., судові витрати по сплаті судового збору та витрати на правову допомогу в розмірі 15500 грн.

Ухвалою від 08 червня 2026 року у справі було відкрито провадження, постановлено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання.

Сторонам було надіслано копію ухвали про відкриття провадження у справі, інформація про розгляд справи також була розміщена на офіційній сторінці суду веб-порталу Судова влада України, клопотань про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін до суду не надходило, відповідач відзив на позов до суду не подав.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 18 березня 2021 року у справі 911/3142/19, направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважити повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, а у даному випадку, суду (близька за змістом правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 квітня 2018 року у справі № 800/547/17).

Відповідно до ч. 8 ст. 178 ЦПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Вивчивши і дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступного.

15 березня 2025 року між ТОВ «КЛАЙ ІНВЕСТ» та відповідачем в електронній формі було укладено договір про надання фінансового кредиту № 278816, відповідно до умов якого відповідач отримав кредит у розмірі 4000 грн. строком на 90 днів (до 12 червня 2025 року) зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 0,72% на добу та оплатою послуг з надання, обслуговування і повернення кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, надання інформації, довідок, що пов`язані з наданням та обслуговуванням кредиту, юридичне оформлення, у розмірі 25% від суми фінансового кредиту, що підтверджується матеріалами справи.

Оскільки зміст укладеного між сторонами кредитного договору зафіксований в кількох документах, вчинених в електронній формі за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором, з огляду на їх неоспорювання відповідачем, письмова форма даного правочину дотримана, що відповідає вимогам Закону України «Про електронну комерцію», Закону України «Про споживче кредитування» та не суперечить приписам ст.ст. 6, 205, 207, 627-628, 634, 639, 642 ЦК України.

При цьому, на виконання вимог ч. 1 ст. 638 ЦК України, сторони у вказаному договорі досягли згоди щодо всіх істотних умов цього правочину, в зв`язку з чим він в силу положень ст. 629 ЦК України є обов`язковим для виконання сторонами.

Наведений висновок суду узгоджується з правовою позицією, викладеною Верховним Судом у постанові від 16 грудня 2020 року у справі № 561/77/19.

Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послуги, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Статтями 525, 526 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог діючого законодавства.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання.

Відповідно ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання, настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору.

Відповідач належним чином не виконував свої зобов`язання за вищевказаним кредитним договором, унаслідок чого виникла заборгованість, яка відповідно до розрахунку, наданого позивачем, становить 7620,80 грн., з якої 4000 грн. прострочене тіло кредиту, 2620,80 грн. прострочені відсотки та 1000 грн. комісія.

Інші відомості щодо розміру заборгованості в матеріалах справи відсутні.

Відповідно до положень ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідачем не надано суду доказів на спростування вказаного розрахунку заборгованості, не доведено належного повернення кредиту у розмірі та на умовах, визначених договором, презумпція правомірності якого не спростована.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 512, ч. 1 ст. 513 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). Правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.

19 грудня 2025 року між ТОВ «КЛАЙ ІНВЕСТ» та ТОВ «ФК «ВЕНЕРА ФІНАНС» було укладено договір факторингу № 19122025/1, відповідно до умов якого ТОВ «ФК «ВЕНЕРА ФІНАНС» прийняло належне ТОВ «КЛАЙ ІНВЕСТ» право вимоги за кредитним договором № 278816 від 15 березня 2025 року на загальну суму 7620,80 грн.

На підставі вищезазначеного та враховуючи те, що відповідач порушив взяті на себе зобов`язання, умов договору не виконав та не бажає у повному обсязі погасити заборгованість за цим договором у добровільному порядку, суд приходить до висновку про необхідність задоволення позовних вимог в повному обсязі.

З відповідача підлягає стягненню сума боргу визначена позивачем при зверненні до суду.

Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 264 та п. 2 ч. 5 ст. 265 ЦПК України під час ухвалення судового рішення суд вирішує питання про розподіл судових витрат.

Частиною 1 ст. 133 ЦПК України встановлено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до частин 1 та 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягають стягненню судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 2662,40 грн., оскільки їх понесення позивачем підтверджується матеріалами справи.

З матеріалів справи вбачається, що правову допомогу при зверненні до суду з позовною заявою позивачу надавав адвокат Пархомчук Сергій Валерійович, позивачем заявлено до стягнення відшкодування витрат на надання правничої допомоги в розмірі 15500 грн.

На підтвердження понесених витрат на правничу допомогу позивачем надано: копію договору № 09/04/2026 від 09 квітня 2026 року, копію акту про отримання правової допомоги та рахунку від 23 червня 2026 року, копію платіжної інструкції від 23 червня 2026 року про сплату 15500 грн. за правничу допомогу.

Частиною 3 ст. 141 ЦПК України визначено критерії, які враховує суд при розподілі судових витрат, зокрема, суд має оцінити обґрунтованість таких витрат та пропорційність їх до предмету спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін.

Верховний Суд у постанові від 22 травня 2024 року в справі № 205/5969/15-ц вказав, що при визначенні суми відшкодування витрат суд повинен виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 1950 року. Так у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року в справі № 922/1964/21 зроблено правовий висновок, що під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд, за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу. У такому випадку суд, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення.

Справа, яка розглядається судом, відноситься до категорії малозначних. Позовна заява є типовою, її текст майже повністю дублюється у інших позовних заявах позивача, які перебувають на розгляді в суді, її підготовка, а також вивчення документів та надання консультацій у такій справі не передбачає значних витрат зусиль та часу.

Визначаючи розмір витрат на професійну правничу допомогу, який підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, суд враховує характер правовідносин, ціну позову, обсяг та реальність наданих адвокатом послуг, необхідність вчинення процесуальних дій, принципи обґрунтованості, співмірності судових витрат і розумності їхнього розміру, та приходить до висновку про необхідність їх стягнення у розмірі 3000 грн.

Керуючись ст.ст. 16, 512, 513, 525, 526, 530, 610, 611, 1054, 1077-1082 ЦК України, ст.ст. 12, 81, 259, 263, 264, 265, 354 ЦПК України, суд,

ухвалив:

Позов товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ВЕНЕРА ФІНАНС» - задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 , на користь товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ВЕНЕРА ФІНАНС», код ЄДРПОУ 43561872, місцезнаходження: м. Київ, вул. Львівська, буд. 23, офіс 703, заборгованість за кредитним договором № 278816 від 15 березня 2025 року в сумі 7620 (сім тисяч шістсот двадцять) грн. 80 коп., судові витрати по сплаті судового збору в сумі 2662 (дві тисячі шістсот шістдесят дві) грн. 40 коп. та витрати на правову допомогу в сумі 3000 (три тисячі) грн.

На рішення може бути подана апеляційна скарга протягом тридцяти днів з дня його ухвалення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя О.В.Киреєв