Решение № 139456534, 27.07.2026, Корольовський районний суд м. Житомира

Справа № 296/9059/24

2/296/62/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 липня 2026 року м.Житомир

Корольовський районний суд міста Житомира в складі головуючого судді Шкирі В.М., за участі секретаря судового засідання Сейеко Л.В., представника позивача Акціонерного товариства Комерційнийбанк "Приватбанк" - адвоката Істамової І.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом представника позивача Акціонерного товариства Комерційнийбанк "Приватбанк" - адвоката Істамової Ірини Володимирівни до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору ОСОБА_3 про визнання недійсним договору дарування, скасування запису про право власності,-

В С Т А Н О В И В :

У вересні 2024 року предстаник позивача АТ КБ "Приватбанк" - адвокат Істамова І.В. звернулася до Корольовського районного суду міста Житомира із позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору ОСОБА_3 в якому просить суд:

- визнати недійсним договір дарування від 30.06.2011 року серія та номер 8079 укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 щодо відчуження 1/3 частини квартири за адресою: АДРЕСА_1 , що посвідчиний приватним нотаріусом Сєтак В.Я.

- скасувати номер запису про право власності:49698633 від 22.03.2023.

Позовні вимоги обгрунтовано тим, що ОСОБА_1 (далі - Відповідач 1) 10.08.2007 та 17.12.2007 отримав від АТ КБ "Приватбанк" кредитні кошти в сумі 40000,00 доларів США та 185000,00 доларів США під 14% на рік, строком до 09.08.2010, та 14.12.2012 відповідно.

Вказані зобов`язання Відповідач 1 не виконав, з огляду на що, банк неодноразово звертався до суду та отримав ряд рішень про стягнення з нього заборгованості проте рішення судів не виконані ані добровільно ані в примусовому порядку.

Позивачу стало відомо, до 04.03.2011 Відповідач 1 мав у власності 1/3 частину квартири АДРЕСА_2 , проте 18.07.2011 він подарував її брату ОСОБА_2 (далі - Відповідач 2)

Таким чином, Відповідачем-1 було здійснено відчуження на підставі безоплатного договору належне йому нерухоме майно близькому родичу (братові), що унеможливило звернення стягнення на зазначене нерухоме майно, а волевиявлення щодо укладання спірного договору дарування здійснено Відповідачем-1 в період наявних борговим зобов`язань перед позивачем та наявних судових рішень про стягнення заборгованості. Так як Відповідач-1 тривалий час не здійснював погашення боргів за своїми кредитними зобов`язаннями в добровільному порядку, що в сукупності зі здійсненням відчуженням вартісного майна на користь родича свідчить про відсутність добросовісного наміру у боржника здійснити реальне повернення суми боргу кредитору.

Отже, договір дарування від 30.06.2011 укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 щодо відчуження 1/3 частини квартири за адресою: АДРЕСА_1 , що посвідчиний приватним нотаріусом Сєтак В.Я. має всі ознака фраудаторного правочину, а тому має бути визнаний судом недійсним, а запис про право власності на спірну квартиру : 49698633 від 22.03.2023 - скасованим.

10.10.2024 відкрито провадження у справі та постановлено розглядати її за правилами загального позовного провадження.

20.11.2024 представником Відповідача 1- адвокатом Кирильчук І.В. подано ряд заяв:

- про застосування строків давності (а.с.116-118);

- про закриття провадження у справі з підстав відсутності предмету спору (а.с.119-121)

Також надійшов відзив на позовну заяву (а.с.122-140) в якому вказно, що позовні вимоги необгрунтовані, безпідставні, та є такими, що не підлягають до задоволення. Представник вказує, що 1/3 частини спірної квартири була набута Відповідачем 1 у січні 2002 року в порядку приватизації. Ця квартира була батьківською , Відповідач 2 одружився у нього народилася дитина. Тоді були проведені "збори" в їх родині та вирішено, що квартира має бути брату - Відповідачеві 2. Оскільки Відповідач 1 не неперечував проти цього, він подарував свою частину квартири брату, як результат - Відповідач 2 вже 13 років є її одноосібним власником, проживає в ній, веде домогосподарство, з огляду на що відсутні підстави стверджувати, що дарування 1/3 частини, що належала Відповідачу 1 було спрямоване на ухилення від сплати боргів та не мало реальних правових наслідків .

Також вказано, що Відповідач 1 дійсно брав кредити в доларах США, через підвищення курсу не зміг їх всі сплатити та вживав заходів. Даруючи частину своєї квартири він діяв добросовісно, бо мав наміри виплатити борг, зустрічався з представниками банку. У 2008 році Відповідач 1 набув у власність нерухоме майно (будівлі ветаптеки та конюшні) де планував здійснювати свою діяльність, разом з тим він не відчужив їх і вони й наразі у його власності. Відповідач 1 був переконаний, що за рахунок них можна погасити буде борг, що ще раз підтверджує, що він діяв добросовісно даруючи частину 1/3 спірної квартири.

Окремо представник зазначив, що у представника позивача відсутнє право на звернення до суду, оскільки АТ КБ "Приватбанк" не є стороною договору дарування, який просять визнати недійсним. Вказує, що наразі усі виконавчі провадження відносно Відповідача 1 на користь АТ КБ "Приватбанк" - завершені. Строки пред`явлення виконавчих документів - прострочені. Нові судові рішення - відсутні. Отже, навіть у разі визнання договору дарування недійсним, банк не зможе звернути стягнення на 1/3 частки квартири, з огляду на що позивач не є заінтересованою особою.

Також представник вказав, що строки звернення до суду сплили,договір укладено понад 13 років тому, Банку було відомо про перехід права власності 1/3 частнини квартири, як наслідок - слід відмовити в позові.

Щодо відсутності предмета спору представник вказує, що договір дарування №8079 від 30.06.2011 укладено щодо квартири АДРЕСА_2 - площеню 42,7 кв.м.. Наразі такий об`єкт житла відсутній , квартира була реконструйована, внаслідок чого утворився об`єкт площею 73,2 кв.2. Якщо задовільнити позов то поверненню підлягатиме 24,4 кв.м тоді, як за договаром було подаровано 14.23 кв.м.

06.12.2024 від приватного нотаріуса Житомирського міського нотаріального округу Сєтака В.Я. надійшла заява про розгляд позову без його участі. В розгляді спору покладається на розсуд суду (а.с.141)

11.12.2026 від представника позивача надійшли письмові пояснення (а.с.155-167) на відзив на позовну заяву в якому вказується, що Відповідач 1 діяв недопропорядно, про що свідчать рішення судів, а Відповідач 1 намагався уникнути звернення на нерухоме майно та подарував її брату, його вчинок економічно необгрунтований. При цьому представник послався на Постанову Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 у справі № 369//11268/16-ц .

Також представник вказав, що про відчуження квартири позивачу стало відомо 03.05.2024, а отже строк давності не пропущено.

19.02.2025 представник Відповідача подав додаткові пояснення (а.с.221-225), які зводяться до тих що подані 20.11.2024 .

14.03.2025 представник Відповідач 1 надав суду заяву з якої вбвчається, що Відповідач 1 звернувся до голови правління АТ КБ "Приватбанк" з заявою про врегулювання заборгованості за кредитними договорами від 10.08.2007 та 12.12.2007 (а.с.247)

Під час розгляду справи суд встановив обставни та відповідно них визначив правовідносини, що склалися між сторонами.

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , документований паспортом громадянина України серії НОМЕР_1 , що виданий 27.09.1997, РНОКПП: НОМЕР_2 , реєстрація в кв. АДРЕСА_2 з 22.03.1984 (а.с.6)

ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 документований паспортом громадянина України серії НОМЕР_3 , що виданий 18.06.1996, РНОКПП: (а.с.7-8)

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 документований паспортом громадянина України серії НОМЕР_4 , що виданий 17.01.2002 (а.с.31 зворот)

10.08.2007 між ОСОБА_1 (далі - Відповідач -1) та представником ПРИВАТБАНК укладено договір № МІ-107-07 згідно якого 10.08.2007 Відповідач -1 отримав кредит у розмірі 40000,00 доларів США зі сплатою відсотків у розмірі 14.00% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення 09.08.2010 (а.с17-20).

17.12.2007 між ОСОБА_1 (далі - Відповідач -1) та представником ПРИВАТБАНК укладено договір № МІ-150-07 від 17.12.2007 згідно якого 17.12.2007 Відповідач -1 отримав кредит у розмірі 185000,00 доларів США зі сплатою відсотків у розмірі 14.00% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення 14.12.2012 (а.с.10-17)

У зв`язку з невиконанням взятих на себе зобов`язань за кредитними договорами, Банк починаючи з 2011 року звертався до судів в вимогами про стягнення заборгованості:

- 04.03.2011 рішенням Корольовського районного суду м. Житомира по справі 2-265/11 звернуто стягнення на предмет застави та передано в заклад шляхом вилучення у ОСОБА_1 , належних йому транспортних засобів - автомобіля RENAULT, 2001р.в., д.н. НОМЕР_5 та напівпричіп Fruehaut, 1984 р.в., д.н. НОМЕР_6 та звернення стягнення на вказаний транспорт в рахунок, погашення боргу по кредитному договору № МІ-107-07, шляхом безпосереднього продажу конкретному покупцю з правом укладання договору (а.с.21)

- 19.08.2014 Корольовським районним судом у справі №296/567/14-ц винесено рішення яким солідарно стягнуто заборгованості по кредитному договору № МІ-107-07 від 10.08.2007 із ОСОБА_1 в сумі 20876,27 USD (еквівалент - 245296.15 грн.), із поручителя ОСОБА_2 в сумі 55516.54 USD (еквівалент в гривні 652319.35грн.) та із поручителя ОСОБА_5 в сумі 55516.54 USD (еквівалент в гривні 652319.35грн.).- 28.02.2012р. Жовтневим районним судом м. Дніпропетровська, по справі № 2-412/1465/2012 винесено рішення про часткове задоволення вимог банку, та стягнуто солідарно з ОСОБА_1 , поручителів ОСОБА_2 та ОСОБА_5 на користь банку заборгованості .за кредитним договором № МІ-150-07 в розмірі 2 339 415,70грн (а.с.22-24).

-28.02.2012 Жовтневим районним судом м. Дніпропетровська у справі № 2-412/1465/2012р. винесено рішення, яким стягнуто солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_5 на користь ПАТ КБ "Приватбанк" суму заборгованості за кредитною угодою № МІ-150-07 від 17.12.2007 станом на 20.02.2012 в розмірі 2339415,70 грн(а.с.25-26)

23.04.2012 постановою старшого державного виконавця Корольовського ВДВС Житомирського МУЮ відкрито виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа № 2-412/1465/2012 виданого 21.03.2012 про стягнення з Відповідачів 1,2 та ОСОБА_5 на користь позивача 2339415,70 грн (а.с.27)

10.04.2014 постановою старшого державного виконавця Корольовського ВДВС Житомирського МУЮ відкрито виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа № 2/0417/6873/12 виданого 12.08.2013 про стягнення з Відповідача 1 на користь позивача 287576,23 грн за кредитним договором № МІ-107-07 від 10.08.2007(а.с.29)

05.02.2014 постановою старшого державного виконавця Корольовського ВДВС Житомирського МУЮ відкрито виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа № 296/567/14-ц виданого 07.10.2014 про стягнення з Відповідача 1 на користь позивача 245296,15 грн боргу (а.с.31)

29.01.2019 старшим державним виконавцем винесено постанову про повернення виконавчого документу № 2/0417/6873/12 виданого 12.08.2013 стягувачу на підставі п.3 ч.1 ст.37 Закону України "Про виконаче провадження", оскільки, під час проведення виконавчих дій згідно протоколів проведення електронних торгів електронні торги не відбулися. Після нереалізації майна боржника на третіх торгах, стягувач не заявив про своє бажання залишити за собою нереалізоване майно (а.с.28)

01.02.2019 старшим державним виконавцем винесено постанову про закінчення виконавчого провадження з виконання виконавчого листа № 296/567/14-ц виданого 07.10.2014 на підставі п.10 ч.1 ст.39 Закону України "Про виконавче провадження" . Підставою вказано лист Корольовського районного суду м.Жимомира від 30.01.2019 з вимогою вовернути без виконання виконавчий документ (а.с.32)

Станом на 03.05.2024 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно містяться відомості, що з 18.07.2011 одноособовим власником квартири АДРЕСА_2 , на підставі договору дарування № 8079 від 30.06.2011 посвідченого приватним нотаріусом Сєтаком В.Я., є ОСОБА_2 (розмір частки 1/1).

З цієї ж інформації вбачається, що до 18.07.2011 квартира житловою площею 25,8 кв.м, вартістю 14375 грн., перебувала в приватній частковій спільній власності трьох осіб: ОСОБА_1 , ОСОБА_6 та ОСОБА_2 (розмір частки кожного 1/3 частини) на підставі свідоцтва про право власності № НОМЕР_7 від 21.01.2002 виданого відділом приватизації державного житлового фонду.

Крім того, станом на 03.05.2024 загальна площа квартири, як закінченого будівництвом об`єкта становить 73,2 кв.м, а житлова - 25,8 кв.м. (а.29-30)

Представником Відповідача1 надано інформаційну довідку №403961939 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно з якої в бачається, що з 23.05.2005 та станом на 15.11.2024 за Відповідачем 1 зареєстровано:

- будівлю ветаптеки загальною площею 54,8 кв.м (стіни цегляні), що за адресою: АДРЕСА_3 ;

- будівлі конюшні загальною площею 492,6 кв.м , що за адресою: АДРЕСА_4 ;

Таким чином суд встановив, що між сторонами виникли правовідносини, що регулюються норма ЦК України та суд має встановити чи були дії відповідача ОСОБА_7 під час відчуження 1/3 частини квартири що йому належала добросовісними та чи не були вони спрямовані на ухилення від виконання зобов`язань та договір має ознаки фраудаторності внаслідок чого має бути визнаний недійсним.

Розглянувши спір по суті суд прийшов наступного.

У частині першій статті 15 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Пунктом 2 частини другої статті 16 ЦК України до способів захисту цивільних прав та інтересів віднесено визнання правочину недійсним.

Відповідно до статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.

У частині першій статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до частини першої статті 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність (стаття 717 ЦК України).

Згідно з частинами першою, п`ятою статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства,

а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно з частинами першою, третьою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першоютретьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Отже, за змістом статті 215 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненим правочином.

Вимоги заінтересованої особи, яка в судовому порядку домагається визнання правочину недійсним (частина третя статті 215 ЦК України), спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину. Власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи щоб сторона (сторони) правочину перебувала у певному правовому становищі, оскільки, від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав (пункт 53 постанови Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 19 лютого 2021 року у справі № 904/2979/20, постанови Верховного Суду України від 25 травня 2016 року у справі № 6-605цс16).

Згідно з висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 03 липня 2019 року у справі № 369/11268/16-ц (провадження № 14-260цс19), позивач вправі звернутися до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України), і послатися на спеціальну норму, що передбачає підставу визнання правочину недійсним, якою може бути як підстава, передбачена статтею 234 ЦК України, так і інша, наприклад, підстава, передбачена статтею 228 ЦК України.

У постанові від 04 лютого 2026 року у справі № 910/6654/24 (провадження №12-28гс25) Велика Палата Верховного Суду відступила від свого висновку, сформульованого в постанові від 03 липня 2019 року у справі № 369/11268/16, шляхом його такої конкретизації: позивач, який не був стороною оспорюваного правочину, вправі звернутися до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України).

Звертаючись до суду з позовом, представник АТ КБ "ПРИВАТБАНК" посилалося на те, що оспорюваний договір дарування є фраудаторним, а відповідач ОСОБА_1 уклав його, маючи на меті невиконання у майбутньому рішень судів про стягнення з нього заборгованості на користь АТ КБ "ПРИВАТБАНК".

Відповідно до пункту 6 частини першої статті 3 ЦК України однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність. Дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Тобто цивільний оборот ґрунтується на презумпції добросовісності та чесності учасників цивільних відносин, які вправі розраховувати саме на таку поведінку інших учасників, яка відповідатиме зазначеним критеріям і уявленням про честь та совість.

У частині третій статті 13 ЦК України визначено, що не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Формулювання «зловживання правом» необхідно розуміти як суперечність, оскільки якщо особа користується власним правом, то його дія дозволена, а якщо вона не дозволена, то саме тому відбувається вихід за межі свого права та дія без права. Сутність зловживання правом полягає у вчиненні уповноваженою особою дій, які складають зміст відповідного суб`єктивного цивільного права, недобросовісно, в тому числі всупереч меті такого права.

Правочини, які укладаються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову та фактичну мету, яка не має бути очевидно неправомірною та недобросовісною. Правочин не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення.

Відтак будь-який правочин, вчинений боржником у період настання у нього зобов`язання із погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності та набуває ознак фраудаторного правочину (правочину, що вчинений боржником на шкоду кредиторам).

Розглядаючи спори про визнання недійсними договорів як таких, що вчинені боржником на шкоду кредитору, слід надавати оцінку наявності ознак фраудаторності, про які стверджує позивач, як у кожному договорі, так і в договорах (якщо їх декілька) у сукупності як таких, що складають певну послідовність пов`язаних дій, спрямованих на виведення майна з власності боржника (див. пункт 181 постанови Великої Палата Верховного Суду від 04 лютого 2026 року у справі № 910/6654/24 (провадження №12-28гс25)).

При цьому Велика Палата Верховного Суду зазначила, що за наявності дійсного невиконаного зобов`язання, строк за яким настав, кредитор має право поставити під сумнів будь-який правочин, вчинений боржником, унаслідок якого останній відчужив власне майно, не виконавши свого зобов`язання перед кредитором (пункт 194).

Обираючи варіант добросовісної поведінки, боржник зобов`язаний піклуватися про те, щоб його юридично значимі вчинки були економічно обґрунтованими. Також поведінка боржника повинна відповідати критеріям розумності, що передбачає, що кожне зобов`язання, яке правомірно виникло, повинно бути виконано належним чином, а тому кожний кредитор вправі розраховувати, що усі існуючі перед ним зобов`язання за звичайних умов будуть належним чином та своєчасно виконані. Доброчесний боржник повинен мати на меті добросовісне виконання усіх своїх зобов`язань, а в разі неможливості такого виконання надати справедливе та своєчасне задоволення (сатисфакцію) прав та правомірних інтересів кредитора.

Наведені висновки викладені у постановах Верховного Суду від 24 липня 2019 року у справі № 405/1820/17, від 28 листопада 2019 року у справі № 910/8357/18 та від 20 травня 2020 року у справі № 922/1903/18.

Договором, що вчиняється на шкоду кредиторам (фраудаторним договором), може бути як оплатний, так і безоплатний договір.

До обставин, які дозволяють кваліфікувати безоплатний договір як такий, що вчинений на шкоду кредитору, зокрема, відносяться: безоплатність договору; момент укладення договору; контрагент, з яким боржник вчиняє оспорюваний договір (наприклад, родич боржника, дружина чи колишня дружина боржника, чоловік чи колишній чоловік боржника, пасинок боржника, пов`язана чи афілійована юридична особа).

Застосування конструкції фраудаторності при оплатному цивільно-правовому договорі має певну специфіку, яка проявляється в обставинах, що дозволяють кваліфікувати оплатний договір як такий, що вчинений на шкоду кредитору.

До таких обставин, зокрема, відносяться: момент укладення договору; контрагент з яким боржник вчиняє оспорюваний договір (наприклад, дружина чи колишня дружина боржника, чоловік чи колишній чоловік боржника, родич боржника, пасинок боржника, пов`язана чи афілійована юридична особа); ціна (ринкова/неринкова), наявність/відсутність оплати ціни контрагентом боржника) (постанова Верховного Суду від 07 жовтня 2020 року в справі № 755/17944/18, постанова Верховного Суду від 26 квітня 2023 року в справі № 644/5819/20).

Саме ці обставини і є вирішальними при доведенні фраудаторності, а отже й недійсності відповідного договору, адже наявність вказаних обставин свідчить про те, що боржник діяв недобросовісно, зловживаючи своїми цивільними правами на шкоду правам інших осіб, оскільки відчуження належного йому майна відбулося з метою уникнення звернення стягнення кредитором на його майно як боржника.

Аналогічні висновки наведені у постановах Верховного Суду від 24 липня 2019 року у справі № 405/1820/17 та від 14 липня 2020 року у справі № 754/2450/18.

Однак у силу гнучкості та різноманіття цивільних правовідносин вичерпний та закритий перелік обставин, за яких той чи інший правочин слід вважати фраудаторним, відсутній. Натомість Верховний Суд напрацював перелік обставин, які окремо або в сукупності можуть враховуватися при оцінці правочину як фраудаторного. Остаточну кваліфікацію певного правочину як фраудаторного повинен здійснювати суд в кожній конкретній справі виходячи із встановлених обставин.

Зокрема, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18 грудня 2024 року у справі № 916/379/23 (провадження № 12-22гс24) виснувала, що суди попередніх інстанцій з огляду на встановлену сукупність обставин (момент вчинення правочину з відчуження спірного нерухомого майна; відсутність у відчужувача (боржника) активів після відчуження спірного нерухомого майна; пов`язаність боржника і набувача; внесення спірного нерухомого майна до статутного капіталу за заниженою вартістю), обґрунтовано кваліфікували спірний правочин як фраудаторний.

У постанові від 04 лютого 2026 року у справі № 910/6654/24 (провадження №12-28гс25) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що важливим для кваліфікації правочину як фраудаторного є, зокрема, момент укладення договору.

Судом встановлено, що оспорюваний договір дарування квартири, за яким ОСОБА_1 передав, а ОСОБА_2 прийняв у дар 1/3 частини квартири, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 укладено між відповідачами 30.06.2011.

- 28.02.2012 Жовтневим районним судом м. Дніпропетровська у справі № 2-412/1465/2012 винесено рішення, яким стягнуто солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_5 на користь ПАТ КБ "Приватбанк" суму заборгованості за кредитною угодою № МІ-150-07 від 17.12.2007 станом на 20.02.2012 в сумі 2339415,70 грн (а.с.25-26)

- 28.02.2012 Жовтневим районним судом м. Дніпропетровська, по справі № 2-412/1465/2012 винесено рішення про часткове задоволення вимог банку, та стягнуто солідарно з ОСОБА_1 , поручителів ОСОБА_2 та ОСОБА_5 на користь банку заборгованості за кредитним договором № МІ-150-07 в розмірі 2 339 415,70 грн (а.с.22-24).

-19.08.2014 Корольовським районним судом у справі №296/567/14-ц винесено рішення яким солідарно стягнуто заборгованості по кредитному договору № МІ-107-07 від 10.08.2007 із ОСОБА_1 в сумі 20876,27 USD (еквівалент - 245296.15 грн.), із поручителя ОСОБА_2 в сумі 55516.54 USD (еквівалент в гривні 652319.35грн.) та із поручителя ОСОБА_5 в сумі 55516.54 USD (еквівалент в гривні 652319.35грн.).

Тобто на момет віжчуження 1/3 частки спірної квартири ( 30.11.2011) не існувало судового рішення про стягнення заборогованості.

Також представником Відповідача1 надано інформаційну довідку №403961939 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно з якої в бачається, що з 23.05.2005 та станом на 15.11.2024 за Відповідачем 1 зареєстровано:

- будівлю ветаптеки загальною площею 54,8 кв.м (стіни цегляні), що за адресою: АДРЕСА_3 ;

- будівлі конюшні загальною площею 492,6 кв.м , що за адресою: АДРЕСА_4 ;

Отже, відчуживши 30.11.2011 1/3 частину квартири ОСОБА_1 мав у власності щонайменше ще 2 об`єкти нерухомості, які і наразі перебувають у його власності.

Також суд встановив, що:

- 23.04.2012 постановою старшого державного виконавця Корольовського ВДВС Житомирського МУЮ відкрито виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа № 2-412/1465/2012 виданого 21.03.2012 про стягнення з Відповідачів 1,2 та ОСОБА_5 на користь позивача 2339415,70 грн (а.с.27)

-10.04.2014 постановою старшого державного виконавця Корольовського ВДВС Житомирського МУЮ відкрито виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа № 2/0417/6873/12 виданого 12.08.2013 про стягнення з Відповідача 1 на користь позивача 287576,23 грн за кредитним договором № МІ-107-07 від 10.08.2007(а.с.29)

-05.02.2014 постановою старшого державного виконавця Корольовського ВДВС Житомирського МУЮ відкрито виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа № 296/567/14-ц виданого 07.10.2014 про стягнення з Відповідача 1 на користь позивача 245296,15 грн боргу (а.с.31)

29.01.2019 старшим державним виконавцем винесено постанову про повернення виконавчого документу № 2/0417/6873/12 виданого 12.08.2013 стягувачу на підставі п.3 ч.1 ст.37 Закону України "Про виконаче провадження", оскільки, під час проведення виконавчих дій згідно протоколів проведення електронних торгів електронні торги не відбулися. Після нереалізації майна боржника на третіх торгах, стягувач не заявив про своє бажання залишити за собою нереалізоване майно (а.с.28)

01.02.2019 старшим державним виконавцем винесено постанову про закінчення виконавчого провадження з виконання виконавчого листа № 296/567/14-ц виданого 07.10.2014 на підставі п.10 ч.1 ст.39 Закону України "Про виконавче провадження" . Підставою вказано лист Корольовського районного суду м.Жимомира від 30.01.2019 з вимогою повернути без виконання виконавчий документ (а.с.32)

При таких обставинах відсутні підстави стверджувати, що оспорюваний правочин був вчинений ОСОБА_1 у період настання у нього зобов`язання із погашення заборгованості перед кредитором та що він мав при цьому очевидно неправомірну та недобросовісну мету

Пояснення представника ОСОБА_1 що спірна квартира була сімейна, набута у власність за рахунок приватизації та оскільки один з братів (Відповідач 2) одружився та мав родину було прийнято спільне рішення на родинній нараді, що квартира має належати родині ОСОБА_2 , що ОСОБА_8 погодився з цим та подарував свою частку квартири брату є цілком логічними.

В Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно містяться відомості, що з 18.07.2011 одноособовим власником квартири АДРЕСА_2 , на підставі договору дарування № 8079 від 30.06.2011 посвідченого приватним нотаріусом Сєтаком В.Я., є ОСОБА_2 (розмір частки 1/1).

При таких обставинах, оскільки позивачем не доведено, що внутрішня воля ОСОБА_1 не відповідала його намірам подарувати 1/3 частки квартири брату та встановивши, що після відчуження 1/3 частки квартири відповідач мав у власності ще 2 обzєкти нерухомого майна відсутні докази того, що відповідач ОСОБА_9 діяв недобросовісно, зловживаючи своїми цивільними правами на шкоду правам інших осіб, з метою уникнення звернення стягнення кредитором на його майно як боржника, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог про визнання договору дарування 1/3 частини квартири АДРЕСА_2 , недійсним та застосування наслідків недійсності правочину.

Інші вимоги заявлені в позові є похідними та задоволенню не підлягають

Щодо клопотання про застосування строків давності.

Зокрема, у постанові ВП ВС від 13.02.2019 по справі № 826/13768/16 (11-609апп18) визначено, що позовна давність це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до відповідальності у суді після закінчення певного періоду часу після вчинення правопорушення.

«Пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людині основоположних свобод від 4 листопада 1950 року передбачає, що кожен має право на справедливий розгляд його справи судом. ЄСПЛ зауважує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до відповідальності у суді після закінчення певного періоду часу після вчинення правопорушення. Періоди позовної давності, які є звичним явищем у національних правових системах Договірних держав, переслідують декілька цілей, що включають гарантування правової визначеності й остаточності та запобігання порушенню прав відповідачів, які могли б бути ущемлені у разі, якщо було б передбачено, що суди ухвалюють рішення на підставі доказів, які могли стати неповними внаслідок спливу часу» (див. mutatis mutandis рішення у справах «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії» від 20 вересня 2011 року («OAO Neftyanaya Kompaniya Yukos v. Russia», заява № 14902/04, пункт 570), «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства» від 22 жовтня 1996 року («Stubbings and Others v. the United Kingdom», заяви № 22083/93 і № 22095/93, пункт 51)», йдеться у постанові.

Також у постанові ВП ВС від 04.12.2018 по справі № 910/18560/16 (12-143гс18) сказано, що позовна давність може застосовуватися виключно, якщо позовні вимоги судом визнано обґрунтованими та доведеними:

«Однак застосування положень про позовну давність та відмова в позові з цієї підстави здійснюється в разі, коли суд попередньо встановив наявність порушеного права, на захист якого подано позов, та обґрунтованість і доведеність позовних вимог».

Оскільки суд відмовляє в позові то нема підстав для застосування положень про позовну давність.

Щодо судових витрат.

За приписами п.6 ч.1 ст.264 ЦПК Українр під час ухвалення рішення суд вирішує питання: як розподілити між сторонами судові витрати.

Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (ч.1 ст.241 ЦПК України)

Оскільки суд приймає рішення про відмову в задоволенні позовних вимог судові витрати розподілу не підлягають та залишаються за позивачем.

Керуючись ст.2,4,12,13,76,77,80,258,259,261,265,268,351,352,354 ЦПК України, суд,-

УХВАЛИВ:

В задоволенні позовних вимог представника позивача Акціонерного товариства Комерційнийбанк "Приватбанк" - адвоката Істамової Ірини Володимирівни до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору ОСОБА_3 про визнання недійсним договору дарування, скасування запису про право власності - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Житомирського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст судового рішення складено 03.09.2026

Суддя В. М. Шкиря