Решение № 139439007, 25.08.2026, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, місто Львів, вулиця Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25.08.2026 Справа № 914/663/26

Господарський суд Львівської області у складі судді Долінської О.З., за участю секретаря судового засідання Знетиняк Д.В.,

розглянувши матеріали справи за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю Солонсько-Ліс, с. Солонське Дрогобицького району Львівської області

до відповідача: Акціонерного товариства Українська залізниця, м. Київ

про: стягнення 237089,93 грн. безпідставно набутих коштів

Представники сторін:

від позивача: не з`явився

від відповідача: Гачак І.О. адвокат, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю № 661 від 25.11.2011

ВСТАНОВИВ:

На адресу Господарського суду Львівської області в систему Електронний суд надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю Солонсько-Ліс до відповідача 1: Регіональної філії Львівська залізниця АТ Українська залізниця, відповідача 2: Акціонерного товариства Українська залізниця про стягнення 237 089,93 грн. безпідставно набутих коштів.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 05.03.2026, справу № 914/663/26 розподілено для розгляду судді Долінській О.З.

Вирішуючи питання про прийняття позовної заяви до розгляду та відкриття провадження у справі, судом встановлено наявність підстав для залишення її без руху.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 10.03.2026, позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю Солонсько-Ліс до відповідача 1: Регіональної філії Львівська залізниця АТ Українська залізниця, відповідача 2: Акціонерного товариства Українська залізниця про стягнення 237 089,93 грн. безпідставно набутих коштів залишено без руху. Надано позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви, зазначених у мотивувальній частині цієї ухвали, а саме: 10 (десять) днів з дня вручення цієї ухвали про залишення позовної заяви без руху.

17.03.2026 представником позивача, на виконання вимог ухвали суду від 10.03.2026 про залишення позовної заяви без руху, подано на адресу суду в систему "Електронний суд" заяву з додатками за вх. № 7615/26.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 23.03.2026, прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Судом постановлено розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження. Підготовче судове засідання призначено на 06.05.2026.

27.03.2026 представником відповідача подано на адресу суду відзив на позовну заяву з додатками за вх. № 8750/26, відповідно до якого відповідач просить суд у задоволені позову відмовити повністю з підстав, викладених у відзиві.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 06.05.2026 постановлено продовжити строк підготовчого провадження у справі № 914/663/26 на тридцять днів з ініціативи суду. Підготовче судове засідання відкладено на 26.05.2026.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 26.05.2026, закрито підготовче провадження та призначено справу № 914/663/26 до судового розгляду по суті в судовому засіданні на 17.06.2026.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 17.06.2026, розгляд справи по суті призначено на 04.08.2026.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 04.08.2026, розгляд справи по суті призначено на 25.08.2026.

25.08.2026 представник позивача в судове засідання з розгляду справи по суті не з`явився, хоча належно був повідомлений про час, дату та місце судового засідання (докази містяться в матеріалах справи).

25.08.2026 представник відповідача в судове засідання з розгляду справи по суті з`явився, проти позову заперечив, з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву за вх. № 8750/26 від 27.03.2026 та поясненнях, наданих в судовому засіданні.

Частиною 1 ст. 202 ГПК України передбачено, що неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті.

Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 202 ГПК України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи, у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

Відповідно до частин третьої та сьомої ст.120 ГПК України, виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень. Учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Стаття 43 ГПК України зобов`язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Враховуючи вищенаведене, судом, згідно вимог ГПК України, надавалась в повному обсязі можливість учасникам справи щодо обґрунтування їх правової позиції по суті справи та подання доказів.

Враховуючи те, що норми ст. 81 ГПК України щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом учасників справи подавати докази, а п.4 ч.3 ст.129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства - свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, господарським судом створені належні умови для надання сторонами доказів в обґрунтування своєї правової позиції у справі.

Відповідно до ч.ч. 3, 4 ст. 74 ГПК України, докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів.

Отже, судом було забезпечено принцип змагальності сторін, рівність сторін, що полягає у наданні їм однакових можливостей для реалізації ними своїх процесуальних прав, з огляду на сплив строків для подання доказів, з метою дотримання прав позивача на своєчасне вирішення спору.

В силу приписів ст. 2 ГПК України, завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Одним із основних принципів (засад) господарського судочинства є, зокрема, розумність строків розгляду справи.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи, є порушенням частини першої статті 6 згаданої Конвенції (рішення Європейського суд з прав людини від 08.11.2005 у справі Смірнова проти України).

Водночас, необґрунтоване відкладення розгляду справи призводить до затягування строків її розгляду і перебування в стані невизначеності учасників процесу, що може призвести до порушення положень ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка покладає на національні суди обов`язок здійснити швидкий та ефективний розгляд справ упродовж розумного строку.

Враховуючи те, що подані сторонами у цій справі докази дозволяють суду встановити та оцінити конкретні обставини (факти), якими учасники справи обґрунтовують свої позовні вимоги та заперечення позовних вимог і які мають суттєве значення для вирішення цього спору, а отже, розглянути та вирішити спір й здійснити розподіл судових витрат у цій справі, що в свою чергу, вказує на можливість виконання завдань господарського судочинства та з урахуванням необхідності дотримання розумних строків розгляду справи, суд вважає, що в матеріалах справи доказів достатньо для з`ясування обставин справи і прийняття судового рішення у справі № 914/663/26.

Позиція позивача.

Позивач обґрунтовує позовні вимоги тим, що 22.01.2025 за результатами закупівлі № UA-2024-12-26-009973-a між Акціонерним товариством «Українська залізниця», в особі регіональної філії «Львівська залізниця» АТ «Українська залізниця» та Товариством з обмеженою відповідальністю «СОЛОНСЬКО-ЛІС» укладено договір про закупівлю матеріально-технічних ресурсів № Л/НХ-2524/НЮ на загальну суму 4 647 532,44 грн з ПДВ, виконання якого забезпечувалося банківською гарантією АТ «АЛЬТБАНК» у сумі 232 376,62 грн.

На виконання рознарядок відповідача № Н-40/143 від 04.03.2025 та № Н-40/245 від 19.03.2025, позивач поставив товар відповідачу на суму 904 781,04 грн з ПДВ. Частина товару вартістю 151 198,80 грн з ПДВ була забракована за актами від 26.03.2025 та від 11.04.2025. Позивач стверджує, що товар замінено у погоджений договором строк, а нарахований відповідачем за поставку товару неналежної якості штраф у сумі 30 239,76 грн сплачено повністю позивачем 12.11.2025, що підтверджується долученою до позовної заяви платіжною інструкцією № 179 від 12.11.2025.

Позивач наголошує, що інших претензій щодо виконання договору, відповідач йому не заявляв, договір виконано в повному обсязі, а 20.01.2026 відповідач оприлюднив в електронній системі закупівель звіт про виконання договору Л/НХ-2524/НЮ від 22.01.2025 року, у якому зазначено, що Договір виконано в повному обсязі і що оплата за Договором проведена в розмірі 100 % від вартості закупівлі.

Незважаючи на це, 30.01.2026 відповідач звернувся до гаранта - АТ «АЛЬТБАНК» з вимогою про сплату всієї суми гарантії. Після здійснення гарантом платежу, позивач на підставі регресної вимоги АТ «АЛЬТБАНК» від 06.02.2026 сплатив 09.02.2026 суму гарантії 232 376,62 грн та 4 713,31 грн комісії за SWIFT-повідомлення, всього 237 089,93 грн.

Посилаючись на статті 599, 1212 ЦК України, постанову Верховного Суду від 01.10.2024 у справі № 910/19574/23 та постанову об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 17.05.2024 у справі № 910/17772/20, позивач вважає, що після належного виконання основного зобов`язання, правова підстава для одержання відповідачем коштів за гарантією була відсутня, у зв`язку з чим, просить стягнути з відповідача на користь позивача 237 089,93 грн. безпідставно набутих коштів та понесені витрати зі сплати судового збору.

Позиція відповідача.

Відповідач проти позову заперечує та вказує, що факт первинної поставки товару неналежної якості підтверджений двосторонніми актами про фактичну якість і комплектність продукції, підписаними позивачем без зауважень. За твердженням відповідача, позивач двічі здійснював заміну забракованої продукції - 08.04.2025 та 30.04.2025, а сплатою штрафу визнав допущене порушення.

Відповідач посилається на пункти 2.4, 2.7, 9.3.2, 9.6 та 11.7 Договору і зазначає, що за будь-яке невиконання або неналежне виконання постачальником зобов`язань покупець має право стягнути забезпечення виконання договору та/або в односторонньому порядку розірвати договір. На думку відповідача, наступна заміна товару і сплата штрафу не усувають самого факту неналежного виконання.

Відповідач також наголошує на безумовному та безвідкличному характері гарантії. Відповідно до відзиву, першу вимогу № НХ-1/3446н було направлено гаранту 22.09.2025, однак листом від 26.09.2025 № 23-1/2452 банк відмовив у її задоволенні через відсутність відбитка печатки. Наступну вимогу № НХ-1/369 було направлено банку 21.01.2026, а 30.01.2026 Акціонерним товариством Українська залізниця направлено вимогу № Ц-3-1.5-18/127-26, на підставі якої АТ «АЛЬТБАНК», як гарант сплатив суму гарантії відповідачу.

Відповідач вважає, що звіт про виконання договору, заміна забракованої продукції та сплата штрафу, не припинили раніше набутого ним права вимагати гарантійний платіж.

На підставі наведеного, відповідач просить суд у задоволенні позову відмовити повністю.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши докази, подані суду, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, сукупно оцінивши докази, які мають значення для справи, здійснивши огляд документів, заслухавши пояснення представника відповідача, суд встановив наступне.

22.01.2025 за результатами відкритих торгів за ідентифікатором закупівлі UA-2024-12-26-009973-a між Акціонерним товариством «Українська залізниця» в особі регіональної філії «Львівська залізниця» як Покупцем (відповідач у справі) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Солонсько-Ліс» як Постачальником (позивач у справі) укладено Договір про закупівлю матеріально-технічних ресурсів № Л/НХ-2524/НЮ (надалі Договір).

За умовами Договору, позивач зобов`язався поставити пиломатеріали за кодом ДК 021:2015 - 03410000-7 «Деревина», найменування, асортимент, кількість та ціна яких визначені Специфікацією № 1, а відповідач - прийняти та оплатити товар. Загальна ціна договору становить 4 647 532,44 грн з ПДВ.

Пунктом 2.1 Договору встановлено вимоги до якості товару.

Згідно п. 2.4 Договору, у разі виявлення невідповідності товару вимогам договору складається акт про фактичну якість та комплектність продукції, а невідповідний товар до вирішення питання не приймається.

Відповідно до пунктів 2.7, 2.8 Договору, постачальник власним коштом усуває недоліки або замінює товар, а строк усунення недоліків чи заміни становить не більше 20 робочих днів від дати складання відповідного акта.

Пунктом 4.2 Договору передбачено, що поставка товару здійснюється протягом 15 календарних днів з дати надання покупцем письмової рознарядки. На підставі рознарядок № Н-40/143 від 04.03.2025 та № Н-40/245 від 19.03.2025, позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 904 781,04 грн з ПДВ.

Під час приймання частини поставленої продукції сторонами виявлено невідповідність вимогам щодо якості, про що складено акти про фактичну якість та комплектність продукції від 26.03.2025 та № 15 від 11.04.2025. Загальна вартість забракованої продукції становила 151 198,80 грн з ПДВ. Зміст цих актів та факт первинного пред`явлення товару неналежної якості сторонами не заперечуються.

Із наданих сторонами документів вбачається, що забракована продукція була замінена позивачем двома партіями 08.04.2025 та 30.04.2025. Отже, заміну кожної партії здійснено в межах передбаченого пунктом 2.8 Договору двадцятиденного робочого строку; доказів прострочення заміни матеріали справи не містять.

Пунктом 9.3.2 Договору передбачено, що за поставку товару неналежної якості постачальник сплачує штраф у розмірі 20 відсотків вартості такого товару та здійснює його заміну, а за порушення строку усунення недоліків або заміни сплачує пеню в розмірі 0,1 відсотка за кожний день прострочення.

Пунктом 9.6 Договору передбачено, що сплата штрафних санкцій не звільняє сторони від виконання зобов`язань за договором.

02.09.2025 відповідач направив позивачу претензію № НХ-1/3133н про сплату 30 239,76 грн штрафу за поставку товару неналежної якості. Позивач сплатив цей штраф згідно платіжної інструкції № 179 від 12.11.2025 на суму 30 239,76 грн., яка долучена до матеріалів справи. Вимог про сплату пені за прострочення заміни товару чи доказів наявності іншої непогашеної заборгованості, відповідач суду не надав.

Для забезпечення виконання Договору, Товариство з обмеженою відповідальністю «СОЛОНСЬКО-ЛІС» (Позивач, Принципал) надало Акціонерному товариству «Українська залізниця» в особі регіональної філії «Львівська залізниця» структурний підрозділ «Служба організації та проведення закупівель» (Відповідач, Бенефіціар) Гарантію забезпечення виконання зобов??язань №15921/V-0173 від 17.01.2025 (надалі - Гарантія), видану Акціонерним товариством «АЛЬТБАНК» (надалі Гарант).

Відповідно до умов Гарантії, Гарант взяв на себе зобов?язання безумовно та безвідклично сплатити повну суму, що складає 232 376,62 грн. протягом 5 (п?яти) робочих днів, з дня одержання першої письмової вимоги у зв?язку з невиконанням або неналежним виконанням Принципалом взятих на себе зобов`язань за Договором.

У гарантії визначено, що для здійснення платежу бенефіціару не потрібно доводити гаранту факт порушення, подавати інші документи, крім вимоги, або виконувати інші умови. Строк дії гарантії встановлено до 01.02.2026. Водночас текст гарантії передбачав припинення зобов`язань гаранта, зокрема, після виконання принципалом договору про закупівлю.

Пунктами 11.1, 11.3 Договору встановлено обов`язок постачальника надати забезпечення виконання договору в сумі 232 376,62 грн у формі безумовної та безвідкличної банківської гарантії.

Згідно п. 11.7 Договору, в разі будь-якого невиконання або неналежного виконання постачальником зобов`язань покупець має право стягнути забезпечення виконання договору та/або в односторонньому порядку розірвати договір.

У п. 17.1 Договору зазначено, що він діяв з дня його підписання до 31.12.2025.

Пунктом 17.2 передбачено, що закінчення строку дії договору не звільняє сторони від виконання зобов`язань щодо поставки, оплати, гарантійних зобов`язань та відповідальності за порушення, яке мало місце під час дії договору.

20.01.2026 о 12 год. 56 хв. Регіональна філія «Львівська залізниця» АТ «Українська залізниця» оприлюднила в електронній системі закупівель звіт про виконання договору № Л/НХ-2524/НЮ. У звіті зазначено строк дії договору з 22.01.2025 до 31.12.2025, ціну договору 4 647 532,44 грн та суму оплати за договором 4 647 532,44 грн; підстава для розірвання договору не зазначена. Із вказаного звіту вбачається, що Договір виконано в повному обсязі та, що оплата за Договором проведена в розмірі 100 % від вартості закупівлі.

30.01.2026, після оприлюднення звіту про виконання договору, відповідач направив гаранту вимогу № Ц-3-1.5-18/127-26 про сплату 232 376,62 грн. У вимозі відповідач послався на неналежне виконання договору, у зв`язку з поставкою забракованої продукції вартістю 151 198,80 грн. На виконання цієї вимоги, АТ «АЛЬТБАНК» як гарант перерахував відповідачу суму гарантії.

06 лютого 2026 року на адресу позивача засобами електронної пошти надійшла вимога від Акціонерного товариства «АЛЬТБАНК» №23-1/449 про стягнення заборгованості в порядку регресу за банківською гарантією №115921/V-0173 від 17 січня 2025 року на користь Бенефіціара (Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі регіональної філії «Львівська залізниця» АТ «Українська залізниця») в розмірі 232 376,62 грн, а також сплати комісії за SWIFT-повідомлення в розмірі 4 713,31 грн.

Зазначену вимогу АТ «АЛЬТБАНК», Товариство з обмеженою відповідальністю «СОЛОНСЬКО-ЛІС» виконало в повному обсязі 09 лютого 2026 року, що підтверджується платіжною інструкцією №18 від 09.02.2026 на суму 232 376,62 грн та платіжною інструкцією №19 від 09.02.2026 року на суму 4 713,31 грн. та банківською випискою, які долучені до матеріалів справи.

Спір виник в зв`язку з тим, що оскільки фактично поставка згідно Договору була виконана належним чином у межах договірних зобов`язань, відповідач отримав вказані кошти без достатньої правової підстави, тому позивач звернувся до суду з вимогою про стягнення з відповідача 237 089,93 грн на підставі ст. 1212 Цивільного кодексу України.

Оцінка суду.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору.

Згідно ст. 627 Цивільного кодексу України, встановлено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України, за договором купівлі - продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною 1 статті 628 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погодженні ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Судом встановлено, що 22.01.2025 за результатами відкритих торгів за ідентифікатором закупівлі UA-2024-12-26-009973-a між Акціонерним товариством «Українська залізниця» в особі регіональної філії «Львівська залізниця», як Покупцем та Товариством з обмеженою відповідальністю «Солонсько-Ліс», як Постачальником, укладено Договір про закупівлю матеріально-технічних ресурсів № Л/НХ-2524/НЮ.

Укладений сторонами Договір за своєю правовою природою є договором поставки.

За умовами Договору, позивач зобов`язався поставити пиломатеріали за кодом ДК 021:2015 - 03410000-7 «Деревина», найменування, асортимент, кількість та ціна яких визначені Специфікацією № 1, а відповідач - прийняти та оплатити товар. Загальна ціна договору становить 4 647 532,44 грн з ПДВ.

Пунктом 4.2 Договору передбачено, що поставка товару здійснюється протягом 15 календарних днів з дати надання покупцем письмової рознарядки.

На підставі рознарядок № Н-40/143 від 04.03.2025 та № Н-40/245 від 19.03.2025, позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 904 781,04 грн з ПДВ.

Під час приймання частини поставленої продукції, сторонами виявлено невідповідність вимогам щодо якості, про що складено акти про фактичну якість та комплектність продукції від 26.03.2025 та № 15 від 11.04.2025. Загальна вартість забракованої продукції становила 151 198,80 грн з ПДВ. Зміст цих актів та факт первинного пред`явлення товару неналежної якості, сторонами не заперечуються.

Із наданих сторонами документів вбачається, що забракована продукція була замінена позивачем двома партіями 08.04.2025 та 30.04.2025. Отже, заміну кожної партії здійснено в межах передбаченого пунктом 2.8 Договору двадцятиденного робочого строку; доказів прострочення заміни матеріали справи не містять.

Пунктом 9.3.2 Договору передбачено, що за поставку товару неналежної якості постачальник сплачує штраф у розмірі 20 відсотків вартості такого товару та здійснює його заміну, а за порушення строку усунення недоліків або заміни сплачує пеню в розмірі 0,1 відсотка за кожний день прострочення.

Пунктом 9.6 Договору передбачено, що сплата штрафних санкцій не звільняє сторони від виконання зобов`язань за договором.

02.09.2025 відповідач направив позивачу претензію № НХ-1/3133н про сплату 30 239,76 грн штрафу за поставку товару неналежної якості. Позивач сплатив цей штраф згідно з платіжною інструкцією № 179 від 12.11.2025 на суму 30 239,76 грн., яка долучена до матеріалів справи. Вимог про сплату пені за прострочення заміни товару чи доказів наявності іншої непогашеної заборгованості, відповідач суду не надав.

Згідно 712 ЦК України, до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до статей 673, 678 ЦК України, продавець повинен передати товар належної якості, а наслідками передання неякісного товару можуть бути, зокрема, усунення недоліків або заміна товару.

Статтею 610 ЦК України визначено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання. За статтею 611 ЦК України в разі порушення настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Водночас відповідно до статті 599 ЦК України, зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Системне тлумачення пунктів 2.4, 2.7, 2.8 та 9.3.2 Договору свідчить, що сторони погодили механізм реагування на виявлення товару неналежної якості: такий товар не приймається, складається акт, постачальник зобов`язаний замінити його протягом 20 робочих днів, а за сам факт поставки неякісного товару сплачує штраф у розмірі 20 відсотків його вартості. Окремою відповідальністю за пропуск строку заміни, є пеня.

Отже, сам факт складання актів від 26.03.2025 та 11.04.2025, підтверджує первинну невідповідність частини товару умовам договору, однак не доводить наявності невиконаного зобов`язання позивача після заміни цього товару товаром належної якості.

Договором надано постачальнику строк для виправлення невідповідності, і матеріалами справи підтверджено, що заміна завершена 30.04.2025, тобто без прострочення.

Судом встановлено, що 20.01.2026 о 12 год. 56 хв. Регіональна філія «Львівська залізниця» АТ «Українська залізниця» оприлюднила в електронній системі закупівель звіт про виконання договору № Л/НХ-2524/НЮ. У звіті зазначено строк дії договору з 22.01.2025 до 31.12.2025, ціну договору 4 647 532,44 грн та суму оплати за договором 4 647 532,44 грн; підстава для розірвання договору не зазначена.

Звіт про виконання договору від 20.01.2026 є належним письмовим доказом оцінки відповідачем стану його виконання. Зазначивши у звіті ціну договору, суму оплати та відсутність підстави для розірвання, відповідач підтвердив прийняття всього договірного виконання до моменту направлення остаточної вимоги гаранту.

Отже, матеріалами справи підтверджується, що встановлені умовами Договору строк поставки товару та строк заміни неякісного товару позивачем не порушено.

Незважаючи на це, 30.01.2026 Акціонерне товариство «Українська залізниця» звернулося до Акціонерного товариства «АЛЬТБАНК» з вимогою за вих. № Ц-3-1.5-18/127-26, вимагаючи перерахувати розмір банківської гарантії. Акціонерне товариство «АЛЬТБАНК» перерахувало кошти за банківською гарантією.

Суд, враховуючи встановлені обставини, вважає дану вимогу відповідача до гаранта безпідставною, оскільки внаслідок заміни позивачем товару у встановлений договором строк, зобов`язання вважається виконаним належним чином, а тому не може розцінюватися, як порушення договору щодо поставки товару неналежної якості.

Сплата позивачем 30 239,76 грн штрафу, не є визнанням існування непогашеного основного зобов`язання станом на 30.01.2026. Вона підтверджує лише виконання окремого грошового обов`язку, який виник, як наслідок первинної поставки товару неналежної якості.

Положення пункту 9.6 Договору, не спростовує цього висновку: сплачений позивачем штраф, не звільнив позивача від заміни товару, проте сама заміна була здійснена належно та своєчасно.

Посилання відповідача на пункт 11.7 Договору суд оцінює в сукупності з іншими його умовами. Цей пункт не може тлумачитися відокремлено як право покупця в будь-який час до календарного закінчення гарантії одержати всю суму забезпечення за будь-яке порушення, яке вже усунуто у передбаченому договором порядку, якщо всі майнові вимоги покупця задоволені та сам покупець офіційно підтвердив повне виконання договору.

Інше тлумачення нівелювало б погоджений сторонами строк для заміни товару, перетворювало б забезпечувальну функцію гарантії на додаткову штрафну санкцію, прямо не визначену договором, та дозволяло б покупцеві після одержання належного виконання і 20-відсоткового штрафу повторно отримати всю суму забезпечення без співвідносного непогашеного обов`язку постачальника. Такий результат не відповідає засадам добросовісності, розумності та справедливості, закріпленим у статтях 3, 13, 509 ЦК України.

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов`язковим до виконання сторонами.

Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Матеріалами справи підтверджується, що позивач свої зобов`язання за Договором виконав належним чином у повному обсязі, що в свою чергу свідчить, що відповідач без достатньої правової підстави отримав кошти за банківською гарантією у сумі 237 089,93 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 546 Цивільного кодексу України, виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Згідно зі ст. 560 Цивільного кодексу України, за гарантією банк, інша фінансова установа, страхова організація (гарант) гарантує перед кредитором (бенефіціаром) виконання боржником (принципалом) свого обов`язку. Гарант відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником.

Відповідно до ст. 561 Цивільного кодексу України, гарантія діє протягом строку, на який вона видана. Гарантія є чинною від дня її видачі, якщо в ній не встановлено інше. Гарантія не може бути відкликана гарантом, якщо в ній не встановлено інше.

Отже, гарантія - це односторонній правочин, змістом якого є обов`язок гаранта сплатити кредитору-беніфеціару грошову суму, відповідно до умов гарантії, у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого гарантією.

Відповідно до ст. 563 Цивільного кодексу України, у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого гарантією, гарант зобов`язаний сплатити кредиторові грошову суму відповідно до умов гарантії. Вимога кредитора до гаранта про сплату грошової суми відповідно до виданої ним гарантії пред`являється у письмовій формі. До вимоги додаються документи, вказані в гарантії. У вимозі до гаранта або у доданих до неї документах кредитор повинен вказати, у чому полягає порушення боржником основного зобов`язання, забезпеченого гарантією. Кредитор може пред`явити вимогу до гаранта у межах строку, встановленого у гарантії, на який її видано. Кредитор не може передавати іншій особі право вимоги до гаранта, якщо інше не встановлено гарантією.

Гарант має право відмовитися від задоволення вимоги кредитора, якщо вимога або додані до неї документи не відповідають умовам гарантії або якщо вони подані гарантові після закінчення строку дії гарантії (частина перша статті 565 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ч. 1 ст. 568 Цивільного кодексу України, зобов`язання гаранта перед кредитором припиняється у разі: 1) сплати кредиторові суми, на яку видано гарантію; 2) закінчення строку дії гарантії; 3) відмови кредитора від своїх прав за гарантією шляхом повернення її гарантові або шляхом подання гаранту письмової заяви про звільнення його від обов`язків за гарантією.

Відповідно до Положення про порядок здійснення банками операцій за гарантіями в національній та іноземних валютах, затвердженого постановою Правління Національного банку України № 639 від 15.12.2004, зареєстрованого Міністерством юстиції України 13.01.2005 за № 41/10321, гарантія - спосіб забезпечення виконання зобов`язань, відповідно до якого, банк-гарант бере на себе грошове зобов`язання перед бенефіціаром сплатити кошти в разі настання гарантійного випадку. Зобов`язання банку-гаранта перед бенефіціаром не залежить від базових відносин, які забезпечуються такою гарантією (їх припинення або недійсності), зокрема і тоді, коли посилання на такі базові відносини безпосередньо міститься в тексті гарантії; гарантійний випадок - одержання банком-гарантом/банком-контргарантом вимоги бенефіціара, що становить належне представлення, протягом строку дії або до дати закінчення дії гарантії/контргарантії, що свідчить про порушення принципалом базових відносин.

Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 18.06.2021 у справі № 910/16898/19 дійшла висновку, що відповідно до статей 560, 563, 565 Цивільного кодексу України, обов`язок гаранта сплатити кредиторові грошову суму відповідно до умов гарантії, настає за умови порушення боржником зобов`язання, забезпеченого гарантією та направлення кредитором гаранту письмової вимоги разом із зазначеними в гарантії документами. За відсутності однієї із вказаних умов, відповідальність гаранта не настає.

Верховний Суд у вказаній справі зазначив, що при вирішенні спору про існування обов`язку гаранта платити за гарантією, в предмет доказування входить, у першу чергу, дослідження наявності чи відсутності виникнення відповідного обов`язку - гарантійного випадку (порушення боржником зобов`язання, забезпеченого гарантією), а не формальне дослідження виключно наявності заяви про сплату за гарантією.

Матеріалами справи підтверджено належне виконання позивачем зобов`язань за Договором, що підтверджується і самим відповідачем в опублікованому 20 січня 2026 на майданчику Prozorro звіті про виконання Договору Л/НХ-2524/НЮ від 22.01.2025 року за процедурою закупівлі UA-2024-12-26-009973-a. Тому суд приходить до висновку, що відповідач безпідставно звернувся до гаранта з вимогою про виплату банківської гарантії за невиконання позивачем зобов`язання за Договором, яка була задоволена гарантом і в подальшому позивач, на вимогу Акціонерного товариства «АЛЬТБАНК», перерахував банку 09.02.2026 ці кошти в розмірі 232 376,62 грн та 4 713,31 грн., що підтверджується платіжною інструкцією №18 від 09.02.2026 на суму 232 376,62 грн та платіжною інструкцією №19 від 09.02.2026 року на суму 4 713,31 грн.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що виплата грошових коштів гарантом відповідачу відбулася за відсутності гарантійного випадку.

Загальні підстави для виникнення зобов`язань у зв`язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами Глави 83 Цивільного кодексу України.

Стаття 1212 Цивільного кодексу України регулює випадки набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав.

Предметом регулювання інституту безпідставного набуття чи збереження майна є відносини, які виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Зобов`язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна; б) набуття або збереження за рахунок іншої особи; в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочину або інших підстав, передбачених ст. 11 Цивільного кодексу України).

Об`єктивними умовами виникнення зобов`язань з набуття, збереження майна без достатньої правової підстави виступають: 1) набуття або збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); 2) шкода у вигляді зменшення або не збільшення майна в іншої особи (потерпілого); 3) обумовленість збільшення або збереження майна з боку набувача шляхом зменшення або відсутності збільшення на стороні потерпілого; 4) відсутність правової підстави для вказаної зміни майнового стану цих осіб.

За змістом статті 1212 Цивільного кодексу України безпідставно набутим є майно, набуте особою або збережене нею в себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави.

Загальна умова ч. 1 ст. 1212 Цивільного кодексу України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов`язальних (договірних) відносинах, бо отримане однією зі сторін у зобов`язанні підлягає поверненню іншій стороні на цій підставі тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання. Набуття однією зі сторін зобов`язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов`язання не вважається безпідставним.

Тобто в разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, положення ст. 1212 Цивільного кодексу України можна застосовувати тільки у разі, якщо така правова підстава в подальшому відпала, зокрема, визнана недійсною в установленому порядку, або була відсутня взагалі.

Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого без правової підстави, передбаченої законом, іншими правовими актами чи правочином.

Згідно із ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 11, частин 1, 2 ст. 509 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені цими актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

До підстав виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, належать договори та інші правочини. Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, установлених ст. 11 цього Кодексу (ст. 509 Цивільного кодексу України).

Зобов`язання повинне належно виконуватись відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що зазвичай ставляться (ч. 1 ст. 526 Цивільного кодексу України).

Згідно з ч. 1 ст. 177 Цивільного кодексу України об`єктами цивільних прав є речі, у тому числі гроші.

Частиною 1 статті 202 Цивільного кодексу України встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Системний аналіз положень частини 1, пункту 1 частини 2 статті 11, частини 1 статті 177, частини 1 статті 202, частини 1 статті 1212 Цивільного кодексу України дає можливість дійти висновку про те, що чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання грошей).

Майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в незаборонений цивільним законодавством спосіб, зокрема, внаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, які прямо передбачені ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України.

Наведені вище правові положення дають підстави для висновку, що стягнення безпідставно набутих коштів у порядку, передбаченому положеннями частин 1, 2 статті 1212 Цивільного кодексу України є можливим за умови обов`язкового доведення відсутності правової підстави для набуття таких коштів особою, до якої заявлено вимогу про повернення коштів.

Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в постанові від 17.05.2024 у справі № 910/17772/20 виснувала, що кредитор-бенефіціар має право вимоги як за основним зобов`язанням, так і за незалежною від цього зобов`язання гарантією. Якщо він не отримає виконання за основним зобов`язанням, то, пред`явивши вимогу гаранту, отримає виконання. Якщо ж бенефіціар за відсутності основного зобов`язання (наприклад, якщо воно припинене виконанням з інших підстав, є недійсним) звернеться до гаранта і отримає від нього грошову суму, то таке є набуттям майна (грошей) без достатньої правової підстави за рахунок потерпілого, оскільки за загальним правилом ч.1 ст. 569 Цивільного кодексу України гарант має право на зворотну вимогу (регрес) до боржника в межах суми, сплаченої ним за гарантією кредиторові, то постраждалим є боржник (принципал). У такому випадку боржник (принципал) вправі звернутись до бенефіціара з вимогою про повернення принципалу коштів, сплачених гарантом, за правилами глави 83 Цивільного кодексу України.

Враховуючи те, що, як було встановлено судом, у відповідача були відсутні підстави для звернення до гаранта (АТ «АЛЬТБАНК») для виплати суми за банківською гарантією №15921/V-0173 від 17.01.2025, грошові кошти в сумі 237 089,93 грн було набуто відповідачем без достатньої правової підстави.

Судом також враховано, що відповідно до обставин даної справи, перерахування гарантом грошових коштів в сумі 237 089,93 грн на користь бенефіціара (відповідача), відбулось у зв`язку з договором та гарантією, однак не на їх виконання, тобто перерахування відбулось без правових підстав, а отже вимоги позивача про стягнення цих коштів з відповідача на підставі ст. 1212 Цивільного кодексу України, є обґрунтованими.

Оцінивши докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що надані позивачем Договір, акти, документи про заміну продукції, платіжна інструкція про сплату штрафу, звіт про виконання договору, вимога гаранта та банківські платіжні документи, є взаємно узгодженими та більш вірогідно підтверджують відсутність непогашеного основного зобов`язання, ніж заперечення відповідача - наявність правової підстави для збереження спірних коштів.

Відповідно до вимог частини 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відповідності до статті 76 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Зі змісту статті 77 Господарського процесуального кодексу України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Згідно статті 78 Господарського процесуального кодексу України, достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

У відповідності до статті 79 Господарського процесуального кодексу України, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Стандарт доказування вірогідності доказів на відміну від достатності доказів, підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу. Вказане узгоджується з правовою позицією викладеною у постанові Верховного суду у справі № 904/2357/20 від 21.08.2020.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Враховуючи наведені норми законодавства та встановлені судом обставини, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача 237 089,93 грн. безпідставно набутих коштів, є обгрунтованими та підтверджені матеріалами справи, не спростовані відповідачем, а тому підлягають до задоволення в даному розмірі.

Судові витрати.

Згідно п. 2 ч.1 ст.129 ГПК України, судовий збір у справі покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Оскільки позовні вимоги підлягають задоволенню, тому витрати зі сплати судового збору в розмірі 2 845, 08 грн. покладаються на відповідача.

Керуючись ст. ст. 2, 13, 43, 46, 74, 76, 77, 78, 79, 86, 120, 122, 123, 129, ч. 1 ст. 202, п. 1 ч. 3 ст. 202, ст.ст. 236-241, 242, 327 ГПК України, суд

УХВАЛИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити повністю.

2. Стягнути з відповідача: Акціонерного товариства «Українська залізниця» (03150, м. Київ, вул. Єжи Гедройця, 5; код ЄДРПОУ 40075815) на користь позивача: Товариства з обмеженою відповідальністю Солонсько-Ліс (82166, Львівська область, Дрогобицький район, с. Солонське, вул. Меденицька, 43; код ЄДРПОУ 45062313) 237 089,93 грн. безпідставно набутих коштів та 2 845, 08 грн. понесених витрат на сплату судового збору.

3. Наказ видати після набрання рішенням законної сили відповідно до ст. 327 ГПК України.

4. Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 241 ГПК України та може бути оскаржене до Західного апеляційного господарського суду в порядку і строки, передбачені ст.ст. 256, 257 ГПК України.

Веб-адреса Єдиного державного реєстру судових рішень, розміщена на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет: http://reyestr.court.gov.ua/.

Повне рішення складено 03.09.2026.

Суддя Долінська О.З.