Постановление суда № 139435676, 02.09.2026, Берестинський районний суд Харківської області (до 25.04.2025 - Красноградський районний суд Харківської області)

Справа № 626/2920/26

Провадження № 2/626/1782/2026

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02.08.2026 року м. Берестин

Суддя Берестинського районного суду Харківської області Дудченко В.О., розглянувши заяву Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «МРІЯ» про забезпечення позову по цивільній справі № 626/2920/26 за позовом Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «МРІЯ» до ОСОБА_1 з третьою особою ОСОБА_2 про визнання права оренди земельної ділянки чинним та усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою,

В С Т А Н О В И В:

Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю «МРІЯ» через свого представника Бондаренка Ярослава Олександровича, з урахуванням змінених позовних вимог, звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 в якому просить визнати за Сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю «МРІЯ» (код ЄДРПОУ 30378024) право оренди земельної ділянки площею 4,8040 га, кадастровий номер 6323381000:07:000:0050, на підставі договору оренди землі №348 від 01.02.2016 у редакції додаткової угоди від 25.09.2018, до 31 грудня 2028 року. Заборонити ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) вчиняти дії, спрямовані на припинення права користування СТОВ «МРІЯ» зазначеною земельною ділянкою до 31.12.2028, крім випадків припинення договору на підставах, прямо передбачених законом та договором.

Разом з позовною заявою представник СТОВ «МРІЯ» подав до суду заяву, в якій просить в порядку забезпечення позовузаборонити ОСОБА_1 до набрання законної сили рішенням суду у цій справі чинити перешкоди Сільськогосподарському товариству з обмеженою відповідальністю «МРІЯ» у користуванні та обробітку земельної ділянки площею 4,8040 га, кадастровий номер 6323381000:07:000:0050, яка є предметом договору оренди землі №348 від 01.02.2016 у редакції додаткової угоди від 25.09.2018. Заборонити ОСОБА_1 до набрання законної сили рішенням суду у цій справі передавати земельну ділянку площею 4,8040 га, кадастровий номер 6323381000:07:000:0050, у користування третім особам, у тому числі шляхом укладення договорів оренди, суборенди, емфітевзису або інших правочинів, предметом яких є передача права користування цією земельною ділянкою.

Заява про забезпечення позову обгрунтовується обставиною, що 01 лютого 2016 року між ОСОБА_3 та СТОВ «МРІЯ» укладено договір оренди землі №348. Предметом договору є земельна ділянка площею 4,8040 га, кадастровий номер 6323381000:07:000:0050, призначена для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. Право оренди позивача було зареєстровано 25.10.2016 за номером запису 17158914. 25 вересня 2018 року сторонами укладено додаткову угоду до договору оренди землі №348. Внаслідок укладення додаткової угоди сторони змінили, зокрема, умови щодо строку дії договору. Пунктом 3.1 додаткової угоди строк дії договору встановлено до 31 грудня 2028 року. Додаткова угода прямо передбачає внесення змін, зокрема до строку дії договору. Таким чином, на час виникнення спору позивач виходить із того, що його право оренди є чинним до 31.12.2028. 15 квітня 2025 року ОСОБА_1 набув право власності на спірну земельну ділянку. 25.12.2025 року відповідач листом повідомив позивача про припинення дії договору оренди у зв`язку із закінченням строку його дії з 02.02.2026 року та направив для підписання акт приймання-передачі земельної ділянки.

Від відповідача до суду надійшло заперечення на заяву про забезпечення позову відповідно до якого він просить відмовити в задоволенні заяви про забезпечення позову. На обгрунтування своєї заяви зазначив, що позивач обґрунтовує свої вимоги рішенням державного реєстратора Зачепилівської селищної ради Лазарєва Ю.О. від 19.01.2026 № 82905423, яким до ДРРП було внесено зміни щодо продовження строку оренди до 31.12.2028 на підставі додаткової угоди від 2018 року. Проте, Наказом Міністерства юстиції України № 2052/5 від 06.08.2026 вказане рішення державного реєстратора від 19.01.2026 № 82905423 було скасовано та анульовано у зв`язку з грубим порушенням вимог Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень». На виконання чинного Наказу Мін`юсту станом на серпень 2026 року право оренди СТОВ «МРІЯ» офіційно знято (вилучено) з Державного реєстру речових прав. Відповідно до ст. 125, 126 Земельного кодексу України, речове право оренди виникає та існує виключно з моменту його державної реєстрації. Оскільки реєстраційний запис анульовано, первісний договір оренди №348 від 01.02.2016 остаточно припинив свою дію 01.02.2026 у зв`язку із закінченням 10-річного строку, на який його було укладено. Забезпечення позову щодо незареєстрованого (припиненого) речового права є неможливим. Тотожність заходів забезпечення позову із самими позовними вимогами. Позивач у заяві просить заборонити ОСОБА_1 вчиняти дії, спрямовані на припинення права користування, та заборону передачі ділянки третім особам. Вказані вимоги повністю, дослівно тотожні прохальній частині самого позову СТОВ «МРІЯ».

Позивач наголошує на тому, що він продовжував обробляти землю, а відповідач нібито створює реальну загрозу порушення його прав. Насправді ОСОБА_1 діяв як добросовісний власник він не вчиняв самоуправних дій, оскільки очікував на рішення легітимного органу (Комісії Мін`юсту), розгляд скарги в якому тривав до серпня 2026 року. Окрім того, ОСОБА_1 заздалегідь висловив своє категоричне заперечення проти пролонгації договору, направляючи СТОВ «МРІЯ» офіційні листи-повідомлення від 28.04.2025 (про зміну власника) та від 26.12.2025 (про небажання продовжувати договір та надання акта приймання-передачі ділянки). Позивач отримав ці документи (що підтверджується накладною Укрпошти № 3870110444848), а отже, знав про припинення договору у лютому 2026 року та свідомо продовжував безпідставне утримання землі. Враховуючи, що право оренди СТОВ «МРІЯ» анульоване, вжиття будь-яких обмежень щодо законного власника ОСОБА_1 порушуватиме ст. 41 Конституції України та ст. 391 ЦК України щодо непорушності права власності.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина перша статті 2 ЦПК України).

Забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).

Метою забезпечення позову є вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду (частина друга статті 149 ЦПК України).

У статті 150 ЦПК України встановлені види забезпечення позову, зокрема забороною вчиняти певні дії.

Види забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами (частина третя статті 150 ЦПК України).

Заява про забезпечення позову подається в письмовій формі, підписується заявником і повинна містити, зокрема предмет позову та обґрунтування необхідності забезпечення позову, захід забезпечення позову, який належить застосувати, з обґрунтуванням його необхідності. У заяві можуть бути зазначені кілька заходів забезпечення позову, що мають бути вжиті судом, із обґрунтуванням доцільності вжиття кожного з цих заходів (пункти 3, 4 частини першої, частина п`ята статті 151 ЦПК України).

При вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності заявлених вимог щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку з вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками цього судового процесу. Суд повинні враховувати інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів.

Отже, умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може утруднити або унеможливити виконання рішення по суті позовних вимог.

Співмірність передбачає врахування судом співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів до забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, та майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

У частині десятій статті 150 ЦПК України передбачено, що не допускається вжиття заходів забезпечення позову, які за змістом є тотожними задоволенню заявлених позовних вимог, якщо при цьому спір не вирішується по суті.

Отже, тотожність позовних вимог заходам забезпечення позову має наслідком відмову в задоволенні заяви про забезпечення позову.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 24 листопада 2021 року у справі № 727/3757/21 (провадження № 61-10529св21), від 22 вересня 2021 року у справі № 752/24015/20 (провадження № 61-6265св21).

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 (провадження № 14-729цс19) вказано, що "співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів. Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову".

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 травня 2021 року в справі № 914/1570/20 (провадження № 12-90гс20) вказано, що "під забезпеченням позову розуміють сукупність процесуальних дій, що гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог. Таким чином, особам, які беруть участь у справі, надано можливість уникнути реальних ризиків щодо утруднення чи неможливості виконання рішення суду, яким буде забезпечено судовий захист законних прав, свобод та інтересів таких осіб. При цьому важливим є момент об`єктивного існування таких ризиків, а також того факту, що застосування заходів забезпечення позову є дійсно необхідним, що без їх застосування права, свободи та законні інтереси особи (заявника клопотання) будуть порушені, на підтвердження чого є належні й допустимі докази. Також важливо, щоб особа, яка заявляє клопотання про забезпечення позову, мала на меті не зловживання своїми процесуальними правами, порушення законних прав відповідного учасника процесу, до якого зазначені заходи мають бути застосовані, а створення умов, за яких не існуватиме перешкод для виконання судового рішення. Отже, при використанні механізму забезпечення позову учасники спору повинні належним чином обґрунтовувати підстави застосування відповідного заходу забезпечення позову у конкретній справі; зазначати обставини, які свідчать про те, що неприйняття зазначеного заходу може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду; підтверджувати такі обставини належними й допустимими доказами".

Проаналізувавши зміст позовної заяви СТОВ «МРІЯ» про визнання права оренди земельної ділянки та усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою та змісту заяви про забезпечення позову, приходжу до висновку що такі заяви ідентичні за змістом та заявленими вимогами. Предметом позову в цій справи є якраз усунення перешкод у користуванні майном. У разі забезпечення позову суд фактично вирішить справу по суті спору, що відповідно до ч. 10 ст. 150 ЦПК України не допускається. Тотожність позовних вимог заходам забезпечення позову має наслідком відмову в задоволенні заяви про забезпечення позову (правова позиція Верховного Суду згідно з постановою від 22 вересня 2021 року у справі № 752/24015/20).

Керуючись ст.ст. 151-153 ЦПК України, суд,

У Х В А Л И В:

В задоволенні заяви Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «МРІЯ» про забезпечення позову по цивільній справі № 626/2920/26 за позовом Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «МРІЯ» до ОСОБА_1 з третьою особою ОСОБА_2 про визнання права оренди земельної ділянки чинним та усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою відмовити.

Апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції подається протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення в Харківський апеляційний суд.

Суддя Дудченко В.О.