Решение № 139428547, 03.09.2026, Жовтневий районний суд м. Кривого Рогу

Справа № 212/11909/26

2/212/7466/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 вересня 2026 року м. Кривий Ріг

Покровський районний суд міста Кривого Рогу у складі: головуючого судді Дехти Р.В., за участю секретаря судового засідання Попик С.Д., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Кривий Ріг, в порядку ч.2 ст. 247 ЦПК України, за відсутності осіб, які беруть участь у справі та без фіксації судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу, цивільну справу в порядку спрощеного позовного провадження за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінфорс», третя особа: Приватний виконавець виконавчого округу Дніпропетровської області Нордіо Вадим Вікторович про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню,-

ВСТАНОВИВ:

Представник позивача ОСОБА_1 , адвокат Вовк Михайло Вадимович, звернувся до суду із позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінфорс», третя особи: Приватний виконавець виконавчого округу Дніпропетровської області, Нордіо Вадим Вікторович про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню.

Позивач просить визнати таким, що не підлягає виконанню, виконавчий напис за реєстровим №97886, вчиненого 15.07.2021 приватним нотаріусом Бучанського районного нотаріального округу Київської області, Грисюк Оленою Василівною, про стягнення з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінфорс » заборгованості за кредитним договором № 1108470-А від 13.11.2020 за період з 13.01.2021 по 02.07.2021 у розмірі 7 110,00 грн.

Позовна заява мотивована тим, що приватним виконавцем виконавчого округу Дніпропетровської області Сидорук Л.В. було відкрито виконавче провадження № 66955265 по примусовому виконанню виконавчого напису № 97886 від 15.07.2021, вчиненого приватним нотаріусом Бучанського районного нотаріального округу Київської області Грисюк О.В. про стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Фінфорс» заборгованості в розмірі 7110,00 грн.

Надалі, приватним виконавцем виконавчого округу Дніпропетровської області Нордіо В.В. було прийнято від приватного виконавця виконавчого округу Дніпропетровської області Сидорук Л.В. матеріали виконавчого провадження № 66955265 по примусовому виконанню виконавчого напису.

Представник позивача вважає, що виконавчий напис нотаріуса було вчинено із грубими порушеннями порядку вчинення виконавчих написів нотаріусами, за відсутності документів, які підтверджують безспірність заборгованості.

Ухвалою від 04.06.2026 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження в порядку спрощеного позовного провадження.

Представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Вовк М.В. в судове засідання не з`явився, направив на адресу суду заяву про розгляд справи у його відсутність, позовні вимоги підтримав у повному обсязі, просив їх задовольнити, проти заочного рішення не заперечував.

Представник відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінфорс» про час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, шляхом доставки електрону документа до електронного кабінету сервісу «Електронний суд», однак до суду не з`явився, у запропонований судом строк відзиву на позовну заяву не надав. Заяв про відкладення розгляду справи та/або про розгляд справи за відсутності відповідача на адресу суду не надходило, про причини неявки суду не повідомив.

Однак, від представника відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінфорс» надійшло клопотання про зменшення витрат на правничу допомогу.

Третя особа Приватний виконавець виконавчого округу Дніпропетровської області Нордіо В.В. письмових пояснень щодо позову не надав.

Справа розглядається за відсутності учасників справи, тому у відповідності до ст.247 ч.2 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Статтею 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно ст.12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ст.13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суд, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, встановив такі фактичні обставини та відповідні їм правовідносини.

Судом встановлено, що 28.09.2021 року приватним виконавцем виконавчого округу Дніпропетровської області Сидорук Л.В. було відкрито виконавче провадження № 66955265 по примусовому виконанню виконавчого напису № 97886 від 15.07.2021, вчиненого 15.07.2021 приватним нотаріусом Бучанського районного нотаріального округу Київської області Грисюк О.В. про стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Фінфорс» заборгованості в розмірі 7110,00 грн.

25.03.2026 року приватним виконавцем виконавчого округу Дніпропетровської області Нордіо В.В. було прийнято від приватного виконавця виконавчого округу Дніпропетровської області Сидорук Л.В. матеріали виконавчого провадження № 66955265 по примусовому виконанню виконавчого напису.

Відповідно ст. 18 ЦК України, нотаріус здійснює захист цивільних прав шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі у випадках і порядку, встановлених законом.

Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами та посадовими особами органів місцевого самоврядування встановлюється Законом України «Про нотаріат» та іншими актами законодавства України (частина перша статті 39 Закону «Про нотаріат»).

Статтею 87 Закону України «Про нотаріат» передбачено, що для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до статті 88 Закону України «Про нотаріат» нотаріус вправі вчинити виконавчий напис лише за умови, що подані документи підтверджують безспірність заборгованості боржника перед стягувачем, а з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років.

Відповідно до ст.89 Закону України «Про нотаріат» у виконавчому написі повинні зазначатися: дата (рік, місяць, число) його вчинення, посада, прізвище, ім`я, по батькові нотаріуса, який вчинив виконавчий напис, найменування та адреса стягувача; найменування, адреса, дата і місце народження боржника, місце роботи (для громадян), номери рахунків в установах банків (для юридичних осіб); строк, за який провадиться стягнення; суми, що підлягають стягненню, або предмети, які підлягають, витребуванню, в тому числі пеня, проценти, якщо такі належать до стягнення, розмір плати, сума державного мита, сплачуваного стягувачем, або мита, яке підлягає стягненню з боржника; номер, за яким виконавчий напис зареєстровано; дата набрання юридичної сили; строк пред`явлення виконавчого напису до виконання. Виконавчий напис скріплюється підписом і печаткою нотаріуса.

Виконавчий напис може бути пред`явлено до примусового виконання протягом трьох років з моменту його вчинення. Поновлення пропущеного строку для пред`явлення виконавчого напису здійснюється відповідно до Закону України «Про виконавче провадження» (статті 91 Закону України «Про нотаріат»).

У постанові від 23 жовтня 2024 року у справі № 953/510/23 Касаційний цивільний суд у складі ВС зазначив, що вчинення нотаріусом виконавчого напису відбувається за фактом подання стягувачем документів, які згідно з відповідним Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року № 1172, є підтвердженням безспірної заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем. Однак сам по собі цей факт не свідчить про відсутність спору щодо розміру заборгованості.

Постанова Верховного Суду у справі № 463/1135/21 від 06.07.2022 року прямо зазначає, що у разі наявності спору між сторонами або відсутності підтверджених розрахунків боргу виконавчий напис не відповідає вимогам законодавства.

Відповідно до копії виконавчого напису у справі від 15.07.2021, то як на підставу вчинення виконавчого напису, приватний нотаріус Грисюк О.В. посилається на п.2 Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1172 від 29.06.1999 року.

Відповідні зміни до Постанови №1172 та віднесення кредитного договору до Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, були внесені Постановою Кабінету Міністрів України за № 662 від 26.11.2014 року «Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів».

Однак, постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 22.02.2017 року визнано незаконною та нечинною постанову КМУ від 26.11.2014 року за №662 , зокрема, в частині п.2 змін, що вносяться до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, в тому числі за кредитними договорами.

Отже, твердження представника позивача про те, що перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затверджений постановою Кабінет Міністрів України №1172 від 29.06.1999 року у редакції станом на час вчинення оспорюваного виконавчого напису № 97886 від 15.07.2021, стосувався лише нотаріально посвідчених договорів, з чим суд погоджується.

В постанові від 21 вересня 2021 року, по справі № 910/10374/17, що ухвалено Великою Палатою Верховного Суду, зазначено: «Таким чином, вчиняючи 22 травня 2017 року виконавчі написи № 779 та № 780, приватний нотаріус Авдієнко О. В. неправомірно керувалася пунктом 2 Переліку документів у редакції постанови № 662, яка на той час уже була нечинною згідно з постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2017 року у справі № 826/20084/14, резолютивна частина якої була опублікована в інформаційному бюлетені «Офіційний вісник України» від 21 березня 2017 року № 23.

Подібна позиція наведена у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 15 квітня 2020 року у справі № 158/2157/17, в якій, зокрема, суд зазначив: «Оскаржений виконавчий напис вчинений нотаріусом 27 березня 2017 року, тобто після набрання законної сили постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2017 року у справі № 826/20084/14. Укладений між банком та позивачем кредитний договір, який був наданий нотаріусу для вчинення виконавчого напису, не був посвідчений нотаріально, тому наявні підстави для визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, у зв`язку з недотриманням умов вчинення виконавчого напису щодо подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника».

Зазначене вище дає підстави для визнання спірних виконавчих написів № 779 та № 780 такими, що не підлягають виконанню, у зв`язку із недотриманням приватним нотаріусом під час їх вчинення вимог статей 87, 88 Закону України «Про нотаріат» та Переліку документів.

Порушення нотаріусом порядку вчинення виконавчого напису є самостійною і достатньою підставою для визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню.».

Вчинення нотаріусом виконавчого напису - це нотаріальна дія, яка полягає в посвідченні права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. При цьому нотаріус здійснює свою діяльність у сфері безспірної юрисдикції і не встановлює прав або обов`язків учасників правовідносин, не визнає і не змінює їх, не вирішує по суті питань права. Тому вчинений нотаріусом виконавчий напис не породжує права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна, а підтверджує, що таке право виникло в стягувача раніше. Мета вчинення виконавчого напису - надання стягувачу можливості в позасудовому порядку реалізувати його право на примусове виконання зобов`язання боржником.

Отже, відповідне право стягувача, за захистом якого він звернувся до нотаріуса, повинно існувати на момент звернення. Так само на момент звернення стягувача до нотаріуса із заявою про вчинення виконавчого напису повинна існувати й, крім того, також бути безспірною, заборгованість або інша відповідальність боржника перед стягувачем.

Захист цивільних прав шляхом вчинення нотаріусом виконавчого напису полягає в тому, що нотаріус підтверджує наявне у стягувача право на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. Це право існує, поки суд не встановить зворотного. Тобто боржник, який так само має право на захист свого цивільного права, в судовому порядку може оспорювати вчинений нотаріусом виконавчий напис: як з підстав порушення нотаріусом процедури вчинення виконавчого напису, так і з підстав неправомірності вимог стягувача (повністю чи в частині розміру заборгованості або спливу строків давності за вимогами в повному обсязі чи їх частині), з якими той звернувся до нотаріуса для вчинення виконавчого напису.

Боржник може оспорювати вчинений нотаріусом виконавчий напис як з підстав порушення нотаріусом процедури, так і з підстав неправомірності вимог стягувача (повністю чи в частині розміру заборгованості або спливу строків давності за вимогами в повному обсязі чи їх частині), з якими той звернувся до нотаріуса (постанова КЦС ВС від 25 січня 2023 року у справі № 523/1585/17).

У даній справі за позовом ОСОБА_1 саме така ситуація і має місце, так як позивач оспорює як дотримання нотаріальної процедури при вчиненні виконавчого напису № 97886 від 15.07.2021 року, так і самі матеріально-правові підстави вимог стягувача, зокрема належним чином підтвердженого кредитного зобов`язання, безспірність заборгованості, виникнення права вимоги та достовірність відомостей, покладених в основу виконавчого напису.

З урахуванням зазначеного, суд підкреслює, що у ході розгляду справи, відповідачем не надано документів, на підставі яких було вчинено виконавчий напис, що підтверджують безспірність заборгованості, належність права вимоги кредитору, а також інших документів, які згідно із законодавством повинні були перебувати у розпорядженні особи, на користь якої вчинено виконавчий напис.

Отже, матеріали справи не містять належних і допустимих доказів, які б спростовували доводи позивача щодо існування безспірної заборгованості, що була підставою для вчинення спірного виконавчого напису.

Згідно правового висновку, викладеного у постанові Верховного суду України від 05.06.2017 року у справі №6-887цс17, при вирішенні спору про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, суд не повинен обмежуватися лише перевіркою додержання нотаріусом формальних процедур і факту подання стягувачам документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника згідно з Переліком документів; для правильного застосування положень статей 87, 88 Закону України «Про нотаріат»у такому спорі суд повинен перевірити доводи боржника в повному обсязі й установити та зазначити в рішенні чи справді на момент вчинення нотаріусом виконавчого напису боржник мав безспірну заборгованість перед стягувачем, тобто чи існувала заборгованість взагалі, чи була заборгованість саме такого розміру, як зазначено у виконавчому написі, та чи не було невирішених по суті спорів щодо заборгованості або її розміру станом на час вчинення нотаріусом виконавчого напису.

Безспірність документу, відповідно до якого вчиняється виконавчий напис, перевіряється наступним чином: боржник повинен бути повідомлений не менш, ніж за 30 днів до вчинення виконавчого напису про порушення кредитних зобов`язань та ліквідувати допущені порушення чи оскаржити виставлену вимогу у судовому порядку або виставити заперечення кредитору. Якщо жодна із цих дій не виконана, заборгованість вважається безспірною.

Захист прав боржника у процесі вчинення нотаріусом виконавчого напису відбувається у спосіб, передбачений підпунктом 2.3 пункту 2 Глави 16 розділу ІІ Порядку, - шляхом надіслання іпотекодержателем повідомлень - письмової вимоги про усунення порушень боржнику. Натомість нотаріус вирішує питання про вчинення виконавчого напису на підставі документів, наданих лише однією стороною, стягувачем, і не зобов`язаний запитувати та одержувати пояснення боржника з приводу заборгованості для підтвердження чи спростування її безспірності.

У постанові КЦС ВС від 11 вересня 2024 року у справі № 372/2174/22 Верховний Суд зауважив, що безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника - це обов`язкова умова вчинення нотаріусом виконавчого напису, яка перевіряється нотаріусом за формальними ознаками - наданими стягувачем документами згідно з Переліком. Нотаріус не зобов`язаний запитувати та одержувати пояснення боржника.

Тобто нотаріус не викликає боржника та не з`ясовує його заперечення, але є за необхідним, щоб кредитор до звернення до нотаріуса належним чином повідомив боржника про порушення та надав йому можливість усунути його.

При цьому, неотримання боржником вимоги про усунення порушень за кредитним договором, об`єктивно позбавляє його можливості бути вчасно проінформованим про наявність заборгованості та можливості надати свої заперечення щодо неї або оспорити вимоги кредитора. Якщо боржник не має можливості подати нотаріусу заперечення щодо вчинення виконавчого напису або висловити свою незгоду з письмовою вимогою про сплату боргу чи повідомити про наявність спору між ним та відповідачем щодо суми заборгованості, це об`єктивно виключає можливість вчинення виконавчого напису.

Вчинення виконавчого напису, в разі порушення основного зобов`язання, здійснюється нотаріусом після спливу тридцяти днів з моменту надісланих кредитором повідомлень - письмової вимоги про усунення порушень боржнику. Повідомлення вважається надісланим, якщо є відмітка на письмовому повідомленні про його отримання.

Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 30 вересня 2019 року в справі №357/12818/17 (провадження №44380св18).

У нотаріальному процесі при стягненні боргу за нотаріально посвідченим договором позики (кредитним договором) на підставі виконавчого напису нотаріуса боржник участі не приймає, а тому врахування його інтересів має забезпечуватися шляхом надіслання повідомлення - письмової вимоги про усунення порушення (письмове повідомлення про вчинення виконавчого напису). Повідомлення надіслане стягувачем боржнику, є документом, що підтверджують безспірність заборгованості та обов`язково має подаватися при вчиненні виконавчого напису як за іпотечним договором, так і за нотаріально посвідченим договором позики (кредитним договором).

Суд зазначає, що процедура стягнення боргу за нотаріально посвідченим договором позики (кредитним договором) на підставі виконавчого напису нотаріуса складається із двох етапів:

- перший, підготовчий етап, який включає повідомлення боржника. Цей етап спрямований на забезпечення прав та інтересів боржника, якому має бути відомо, що кредитор розпочинає процедуру стягнення боргу за нотаріально посвідченим договором позики (кредитним договором) на підставі виконавчого напису нотаріуса;

- другий етап - учинення виконавчого напису, який полягає в подачі нотаріусу документів, що підтверджують безспірність вимог, в тому числі й повідомлення боржника (письмова вимоги про усунення порушення чи письмове повідомлення про вчинення виконавчого напису).

Недотримання одного із етапів процедури стягнення боргу за нотаріально посвідченим договором позики (кредитним договором) на підставі виконавчого напису нотаріуса є підставою для визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню.

Подібні правові висновки викладені в постановах Верховного Суду від 01 вересня 2020 року у справі №201/4198/17 (провадження №61-48504св18), від 27 серпня 2020 року у справі №554/6777/17 (провадження №61-19494св18).

Крім того, Велика Палата Верховного Суду кваліфікує обставини щодо неповідомлення боржника про усунення порушень у спорах про визнання виконавчого напису нотаріуса про звернення стягнення на предмет іпотеки/застави таким, що не підлягає виконанню, як порушення прав позичальника, що має наслідком задоволення таких позовів (постанови від 02 липня 2019 року у справі № 916/3006/17 (провадження № 12-278гс18), від 16 травня 2018 року у справі № 320/8269/15-ц (провадження № 14-83цс18).

Відповідач по справі не довів факт направлення/вручення такої вимоги ОСОБА_1 , що свідчить про те, що процедура вчинення виконавчого напису була порушена.

З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що позовна заява ОСОБА_1 , інтереси якого представляє адвокат Вовк М.В., обґрунтована належним чином та у повній мірі, а тому вимога про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, слід задовольнити.

Що стосується розподілу судових витрат.

Відповідно до ст. 137ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Представником відповідача подано клопотання про зменшення витрат на правничу допомогу, у якій вказав про завищений і необґрунтований розмір.

Мотивуючи свої заперечення представник наголосив на тому, що суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

У зв`язку з вищевикладеним, просить зменшити розмір стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінфорс» понесених витрат на правову допомогу до 2000,00 грн.

На підтвердження понесених витрат, представник позивача надав докази, а саме: договір про надання правничої допомоги №25/05/2026-У від 25.05.2026, акт від 25.05.2026, квитанцію АВ-ТБ № 0260030 від 28.05.2026 на суму 6000,00 грн.

Оцінюючи обґрунтованість клопотання відповідача та заявлений до стягнення розмір витрат, суд керується ст. 137 ЦПК України та зважає на правові позиції Великої Палати Верховного Суду.

Відповідно до Постановою Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц, Верховний Суд зазначив:

«Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим (п. 268).

У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Згідно з пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України від 05 липня 2012 року № 5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі Закон № 5076-VI) договір про надання правової допомоги домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Пунктом 9 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI встановлено, що представництво вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Інші види правової допомоги види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI).

Відповідно до статті 19 Закону № 5076-VI видами адвокатської діяльності, зокрема, є:

- надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави;

- складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру;

- представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва на надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону № 5076-VI).

Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини.

Разом із тим, чинне цивільно-процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.

За змістом статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

- розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

- розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Відповідно до частини восьмої статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Підсумовуючи, можна зробити висновок, що ЦПК України передбачено такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру, з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.

Із запровадженням з 15 грудня 2017 року змін до ЦПК України законодавцем принципово по новому визначено роль суду у позовному провадженні, а саме: як арбітра, що надає оцінку тим доказам та доводам, що наводяться сторонами у справі, та не може діяти на користь будь-якої із сторін, що не відповідатиме основним принципам цивільного судочинства.

Відповідно до пунктів 1, 2, 4, 5, 6, 12 частини третьої статті 2 ЦПК України основними засадами (принципами) цивільного судочинства є, зокрема, верховенство права; повага до честі і гідності, рівність усіх учасників судового процесу перед законом та судом; змагальність сторін; диспозитивність; пропорційність; відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

Зі змісту статей 10, 11, 12, 13 ЦПК України в узагальненому вигляді, при вирішенні цивільного спору, у тому числі і при вирішенні питання щодо розподілу судових витрат, суд керується Конституцією України, законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, застосовує інші правові акти, враховує завдання цивільного судочинства, забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами, особливості предмета спору та ціну позову, складність справи, її значення для сторін та час, необхідний для розгляду справи, покладення доведення обставин, які мають значення для справи, саме сторонами, права яких є рівними, як і покладення саме на кожну сторону ризик настання наслідків, повязаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій та з урахуванням меж заявлених вимог та заперечень та обсягу поданих доказів.

При розгляді справи судом учасники справи викладають свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення, міркування щодо процесуальних питань у заявах та клопотаннях, а також запереченнях проти заяв і клопотань (частина перша статті 182 ЦПК України).

Тобто саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.

Це підтверджується і такими нормами ЦПК України.

Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Принцип змагальності знайшов свої втілення, зокрема, у положеннях частин п`ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявність підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обовязок доведення їх неспівмірності.

Витрати на професійну правничу допомогу на вказану суму є співмірними зі складністю цієї справи, наданим адвокатом обсягом послуг у суді, починаючи з 2015 року, відповідають критерію реальності таких витрат, розумності їхнього розміру.

При цьому Велика Палата Верховного Суду врахувала заперечення представника позивачки щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу, загальні засади цивільного законодавства та критерії такого відшкодування.

Схожі висновки щодо підтвердження витрат, пов`язаних з оплатою професійної правничої допомоги, зроблені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 (провадження № 11-562ас18), постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 753/15687/15-ц, від 26 вересня 2018 року у справі № 753/15683/15, постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18 червня 2019 року у справі № 910/3929/18 та інших.».

Суд враховує, що: складність справи та обсяг виконаної адвокатом роботи є співмірними із заявленою сумою гонорару; час, витрачений адвокатом на підготовку позовної заяви та процесуальних документів, є обґрунтованим; відповідач не надав переконливих доказів на підтвердження того, що заявлений розмір витрат є неспівмірним чи завищеним за умов даної категорії справ.

З огляду на це, суд вважає клопотання відповідача про зменшення витрат необґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню.

За таких обстави, суд дійшов висновку, що витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 5000,00 грн (в межах суми заявлених вимог в прохальній частині позову) підлягають стягненню з відповідача у повному обсязі. При цьому позивач не позбавлений права заявити вимоги про стягнення витрат на професійну правничу допомогу після ухвалення судового рішення, у відповідності норм ЦПК України.

Крім того, згідно із ст. 141 ЦПК судові витрати, пов`язані з оплатою судового збору внаслідок подання до суду такого позову та заяви про його забезпечення, від сплати яких позивача звільнено за законом, у загальному розмірі 1597,44 грн. (з урахуванням коефіцієнту 0,8) підлягають таким чином стягненню з відповідача на користь держави.

Керуючись ст.ст. 4, 5, 13, 19, 76-81, 89, 137, 141, 258-259, 263-265,279, 354 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінфорс», третя особи: Приватний виконавець виконавчого округу Дніпропетровської області Нордіо Вадим Вікторович про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню - задовольнити.

Визнати таким, що не підлягає виконанню, виконавчий напис №97886 від 15.07.2021, вчинений приватним нотаріусом Бучанського районного нотаріального округу Київської області Грисюк О.В. про стягнення з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінфорс» заборгованості в розмірі 7110,00 гривень.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінфорс» на користь ОСОБА_1 судові витрати на професійну правничу допомогу в сумі 5000 гривень 00 копійок.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінфорс» на користь держави судовий збір у розмірі 1597 гривень 44 копійки.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач: ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінфорс », код ЄДРПОУ: 41717584, знаходиться за адресою: 01042, Україна, місто Київ, вулиця Іоанна Павла ІІ, будинок 4/6, В, 508-2.

Третя особа: Приватний виконавець виконавчого округу Дніпропетровської області, Нордіо Вадим Вікторович, РНОКПП НОМЕР_2 , знаходиться за адресою: 49098, Дніпропетровська обл., м. Дніпро, проспект Слобожанський, 10, офіс 4.

Суддя: Р. В. Дехта