Решение № 139370975, 01.09.2026, Деснянський районний суд м. Чернігова

Справа № 750/4979/26

Провадження № 2/750/2807/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01 вересня 2026 року м. Чернігів

Деснянський районний суд м. Чернігова у складі:

судді Косенка О.Д.,

секретар судових засідань Суконнова В.М.,

за участі представника відповідача Коленченка О.О.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Айкон Дебт Коллекшн» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

в с т а н о в и в:

У квітні 2026 року Товариство з обмеженою відповідальністю «ФК АЙКОН ДЕБТ КОЛЛЕКШН» звернулося до суду позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором №2041996 від 31.12.2021 у розмірі 12004,00 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що 31.12.2021 між ТОВ «ФК «ВЕРОНА» та Відповідачем був укладений Кредитний договір № 2041996 про надання коштів на умовах споживчого кредиту, за умовами якого відповідач отримав кредит у розмірі 4 000,00 грн., строком на 29 днів з 31.12.2021, зі сплатою процентів за користування кредитом - 1,9% на добу. Кредитний договір укладено в електронному вигляді та підписано відповідачем електронним підписом шляхом використання одноразового ідентифікатора та надісланий на номер мобільного телефону відповідача.

Позивач вказав, що ТОВ «ФК «ВЕРОНА» свої зобов`язання за Договором виконало в повному обсязі, надавши Позичальнику грошові кошти у розмірі 4 000,00 грн. шляхом перерахування на банківську картку Позичальника. Натомість, Відповідач взяті на себе зобов`язання не виконав.

У зв`язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов`язань за Договором утворилась заборгованість, розмір якої становить 12004,00 грн.

01 грудня 2023 року між ТОВ «ФК «ВЕРОНА» та ТОВ «ФК АЙКОН ДЕБТ КОЛЛЕКШН» було укладено Договір відступлення права вимоги № 1-01/12/2023, відповідно до умов якого ТОВ «ФК «ВЕРОНА» відступило на користь ТОВ «ФК АЙКОН ДЕБТ КОЛЛЕКШН» права грошової вимоги ОСОБА_1 .

На підставі викладеного позивач просить стягнути із відповідача суму заборгованості за кредитним договором у загальному розмірі 12004,00 грн. та вирішити питання судових витрат.

Ухвалою Деснянського районного суду міста Чернігова від 07 травня 2026 року позовну заяву прийнято до розгляду і відкрито провадження у справі у порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.

Представник Позивача в судове засідання не з`явився, в позовній заяві просив справу розглядати без його участі. У разі неявки в судове засідання Відповідача, Позивач, проти проведення заочного розгляду справи він не заперечує.

14 липня 2026 року до суду надійшло клопотання відповідача про витребування у позивача доказів у справі.

Ухвалою суду від 16 липня 2026 року клопотання відповідача задоволено, витребувано у позивача наступні документи: належні та допустимі докази підписання ОСОБА_1 кредитного договору від 01.12.2021; належні та допустимі докази отримання відповідачем ОСОБА_1 позики у розмірі 4000 грн.; належні та допустимі докази повідомлення ОСОБА_1 (поштові відправлення з доказами вручення відповідачу) про укладення між ТОВ «ФК АЙКОН ДЕБТ КОЛЕКШТ» та ТОВ «ФК «Верона» договору про відступлення права вимоги та документи, що підтверджують передання такого права; акт приймання-передачі оригіналів документів від ТОВ «ФК «Верона» до ТОВ «ФК АЙКОН ДЕБТ КОЛЕКШТ» на виконання умов договору про відступлення прав вимоги від 01.12.2023.

Судове засідання у справі відкладено на 04 серпня 2026 року.

27 липня 2026 року через підсистему «Електронний суд» від Позивача надійшла заява про виконання ухвали суду, а також клопотання про витребування доказів перерахування коштів Відповідачу з АТ «Універсал Банк».

04 серпня 2026 року Представник Відповідача через підсистему «Електронний суд» надіслав заяву, де просив застосувати строки позовної давності.

Ухвалою суду від 04 серпня 2026 року задоволено клопотання позивача про витребування доказів про перерахування коштів Відповідачу з АТ «Універсал Банк», розгляд справи відкладено на 31.08.2026.

В судовому засіданні представник Відповідача просив відмовити у задоволенні позовних вимог, зокрема звернув увагу що у виписці надана АТ «Універсал банк» на виконання ухвали суду дійсно наявний переказ коштів у розмірі 4000,00 грн, при цьому кошти надійшли від «Vrn», що позбавляє можливості стверджувати з переказ був здійснений на виконання умов договору. Також, зазначив що Позивачем не надано доказів відступлення прав вимоги та направлення такого повідомлення Відповідачу. Крім того, звернув увагу, що Позивач не надав доказів, щодо наявності у нього ліцензії на здійснення фінансових операцій, зокрема укладення договору факторингу. Також, з урахуванням положень ст. 257 ЦК просив застосувати строки позовної давності.

Суд, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, дійшов наступного висновку.

Судом встановлено, що 31.12.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ВЕРОНА» та Відповідачем за допомогою Інформаційно-телекомунікаційної системи у мережі Інтернет на веб-сайті Кредитодавця був укладений кредитний договір № 2041996, за умовами якого ТОВ «ФК «ВЕРОНА» зобов`язалось надати Відповідачу грошові кошти (Кредит) у розмірі 4 000,00 на умовах терміновості, повернення та платності, в національній валюті України - гривні у розмірі та на умовах, встановлених Договором, а Відповідач зобов`язався повернути Кредит та сплатити проценти за користування Кредитом, у розмірі та порядку, встановлених Договором (п.п. 1.1-1.2, 1.8 Договору).

За умовами кредитного договору, строк кредитування визначений у 29 календарних днів з моменту підписання Договору та перерахування (видачі) коштів Відповідачу - з 31.12.2021 по 28.01.2022 включно. Процента ставка визначена у розмірі 1,90 % від суми кредиту на день. Тип процентної ставки - фіксована. Проценти за користування кредитом нараховуються на суму Кредиту, а у разі часткового погашення - на непогашену частину (п.п. 1.4-1.5 Договору).

Строк дії Договору складає 29 днів, починає свій перебіг у момент, визначений у п.9.1 Договору та закінчується 28.01.2022 (п. 9.2 Договору).

У відповідності до п. 2.1 Договору, Кредитодавець надає Позичальнику Кредит у безготівковій формі шляхом перерахування відповідних грошових коштів на рахунок банківської платіжної картки Позичальника протягом 3 (трьох) банківських днів з дати підписання Договору.

Кредитний договір укладено в електронному вигляді та підписаний ОСОБА_1 електронним підписом шляхом використання одноразового ідентифікатора «G3548», відправленого на номер телефону НОМЕР_1 , що вбачається із довідки директора ТОВ «ФК «ВЕРОНА» про ідентифікацію (а.с. 20).

Факт зарахування коштів на банківський рахунок Відповідача підтверджується листом директора ТОВ «САНРАЙЗ ФІНАНС» за вих. №1903/2026-3 від 19.03.2026, за яким ТОВ «ФК «ВЕРОНА», за посередництвом ТОВ «САНРАЙЗ ФІНАНС», 03.11.2021 успішно здійснило операцію з перерахування коштів у розмірі 4 000,00 грн. на картку № НОМЕР_2 , що належить ОСОБА_1 інформацією і випискою щодо руху коштів по рахунку ОСОБА_1 АТ «Універсал Банк» (а.с. 100-102).

Відповідно до пункту першого частини другої статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно із статтею 1077 Цивільного кодексу України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов`язання клієнта перед фактором. Зобов`язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов`язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає.

Відповідно до статті 512 Цивільного кодексу України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок: 1) передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги); 2) правонаступництва; 3) виконання обов`язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем); 4) виконання обов`язку боржника третьою особою. Кредитор у зобов`язанні може бути замінений також в інших випадках, встановлених законом. Кредитор у зобов`язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом.

До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 514 Цивільного кодексу України).

Згідно із частиною першою статті 627 Цивільного кодексу України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За змістом статей 626, 628 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно з частиною першою статті 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до частин першої, другої статті 639 Цивільного кодексу України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася. Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.

Організаційно-правові засади діяльності у сфері електронної комерції в Україні визначені Законом України «Про електронну комерцію», який встановлює порядок вчинення електронних правочинів із застосуванням інформаційно-телекомунікаційних систем та визначає права і обов`язки учасників відносин у сфері електронної комерції.

Згідно з частиною першою статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір - домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі; електронний правочин - дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків, здійснена з використанням інформаційно-телекомунікаційних систем. Електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору. Суб`єкт електронної комерції - суб`єкт господарювання будь-якої організаційно-правової форми, що реалізує товари, виконує роботи, надає послуги з використанням інформаційно-телекомунікаційних систем, або особа, яка придбаває, замовляє, використовує зазначені товари, роботи, послуги шляхом вчинення електронного правочину.

Відповідно до статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею. Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

З урахуванням викладеного слід дійти висновку про те, що будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статті 205, 207 Цивільного кодексу України).

Аналогічні висновки викладені в постановах Верховного Суду від 02 листопада 2021 року в справі № 243/6552/20, від 09 вересня 2020 року в справі № 732/670/19, від 23 березня 2020 року в справі № 404/502/18, від 07 жовтня 2020 року в справі №127/33824/19 та інших.

Таким чином, вказаний вище договір вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного в письмовій формі.

Кредитний договір укладено в електронному вигляді, із застосуванням електронного підпису. При цьому Відповідач через особистий кабінет на веб-сайті Позивача подав заявку на отримання позики за умовами, які вважав зручними для себе, та підтвердив умови отримання кредиту, після чого отримав одноразовий ідентифікатор, який і використав для підтвердження підписання договору позики.

Отже, встановивши, що без здійснення вказаних дій відповідачем кредитний договір не був би укладений, цей правочин у розумінні положень Закону України «Про електронну комерцію» вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі, та укладення цього договору у запропонованій формі відповідало внутрішній волі відповідача.

Аналогічні висновки викладено у постановах Верховного Суду від 28.04.2021 року у справі № 234/7160/20, від 01.11.2021 року у справі №234/8084/20.

Сторони договору узгодили розмір кредиту, грошову одиницю, в якій надано кредит, строк та умови кредитування, що свідчить про наявність волі відповідача для укладення договору на таких умовах.

Факт перерахування відповідачу коштів підтверджується випискою АТ «Універсал Банк» наданою банком на виконання ухвали суду.

Твердження представника Відповідача, що з виписки не можливо ідентифікувати відправника та те що кошти взагалі були перераховані на виконання умов договору, суд не бере до уваги. Зокрема у виписці містяться набір англомовних літер «Vrn», що суд розцінює це як вказівку на найменування первісного кредитора ТОВ «ФК «Верона». До того ж, представником відповідача не надано до суду доказів та аргументів, що вказаний переказ був виконаний іншою особою чи установою з інших підстав та за інших умов.

Отже, вищевказані факти та обставини Позивач довів, що є підставою для стягнення з Відповідача користь Позивача заборгованості по тілу позики.

Згідно із частиною першою статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до статті 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно із статтею 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини першої статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідач отримав грошові кошти в сумі, вказаній у договорі, однак свої зобов`язання щодо їх повернення та сплати процентів в обумовлений строк за умовами договору належним чином не виконав, у зв`язку з чим за розрахунком, наданим позивачем, утворилася заборгованість.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно зі статтею 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Всі істотні умови договору, зокрема, сума кредиту, строк кредитування та процентна ставка узгоджені сторонами у кредитному договорі № 2041996 від 31.12.2021.

Позивач стверджує, що Відповідач свої зобов`язання належним чином не виконував, внаслідок чого у нього виникла заборгованість зі сплати тіла кредиту та відсотків за користування кредитними коштами.

У відповідності до долученого розрахунку заборгованості за кредитним договором № 2041996 від 31.12.2021, заборгованість ОСОБА_1 становить 12004 грн., з яких: 4000,00 грн. - прострочена заборгованість за тілом кредиту; 8004,00 грн. - заборгованість за нарахованими відсотками.

Аналізуючи обґрунтованість розміру заборгованості Відповідача за кредитним договором, суд звертає увагу, що належним чином дослідити поданий стороною доказ розрахунку заборгованості за кредитним договором, перевірити його та оцінити в сукупності і взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково - зазначити правові аргументи на його спростування і навести у рішенні свій розрахунок - це процесуальний обов`язок суду (постанова КЦС ВС від 25.05.2022 у справі № 219/7527/16-ц).

Кредитна заборгованість визначається умовами кредитного договору та вимогами закону, а суд у будь-якому разі має стягнути ту суму, яка була доведена і щодо якої у суду немає сумніву. Суд першої інстанції у межах наданих йому процесуальним законодавством повноважень не позбавлений можливості самостійно зробити розрахунок заборгованості, якщо не погоджується з розрахунком, наданим позивачем, оскільки незгода з наданим суду розрахунком не є підставою для відмови у задоволенні позову у повному обсязі (постанова КЦС ВС від 07.06.2023 у справі № 234/3840/15-ц).

Наданий суду розрахунок заборгованості дає підстави зробити висновок, що нарахування відсотків на заборгованість Відповідача здійснено поза межами строку кредитування. Водночас, детальний розрахунок заборгованості до матеріалів справи не долучено.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05.04.2023 по справі № 910/4518/16 зауважила, що надання кредитору можливості одночасного стягнення як процентів за «користування кредитом», так і процентів як міри відповідальності, може призводити до незацікавленості кредитора як у вчиненні активних дій щодо повернення боргу, так і у якнайшвидшому виконанні боржником зобов`язань за кредитним договором, оскільки після спливу строку кредитування грошове зобов`язання боржника перед кредитором зростає навіть швидше, ніж зростало протягом строку кредитування. Тобто фактично кредитор продовжує строк кредитування на власний розсуд на ще вигідніших для себе умовах, маючи при цьому можливість в будь-який момент вчинити дії, спрямовані на стягнення боргу з боржника (наприклад, звернути стягнення на заставне майно боржника або стягнути борг з поручителя). Установивши, що умова договору передбачає нарахування процентів як міри відповідальності після закінчення строку кредитування, тобто за період прострочення виконання грошового зобов`язання, слід застосовувати як статтю 625 ЦК України, так і інше законодавство, яке регулює наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Отже, можливість нарахування процентів поза межами строку кредитування чи після пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту та розмір таких процентів залежать від підстави їх нарахування згідно з частиною другою статті 625 ЦК України. У подібних спорах судам необхідно здійснити тлумачення умов відповідних договорів та дійти висновку, чи мали на увазі сторони встановити нарахування процентів як міри відповідальності у певному розмірі за період після закінчення строку кредитування або після пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту, чи у відповідному розділі договору передбачили тільки проценти за правомірну поведінку позичальника (за «користування кредитом»). У разі сумніву слід застосовувати принцип contra proferentem (лат. verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem, тобто слова договору тлумачаться проти того, хто їх написав).

З наданої позивачем виписки з особового рахунка за Кредитним договором установлено, що первісним кредитором відсотки нараховані за період поза межами строку кредитування. Згідно з даною випискою будь-якої неустойки за договором або інфляційних втрат та процентів річних відповідно до ст. 625 ЦК України відповідачу не нараховувалось.

При цьому суд враховує, що базова ставка процентів по кредиту пунктом 1.4 договору визначена 1,9 % від суми кредиту в день.

Зміст умов договору, визначених у п. 9.4 розділу 9 Договору, свідчить про те, що автопролонгація (продовження строку дії понад 29 днів) договору наступає виключно за умови невиконання Відповідачем своїх зобов`язань за кредитним Договором та передбачає нарахування у період пролонгації процентів за підвищеною ставкою 2,9% від суми кредиту в день.

Отже, ці умови договору фактично передбачають нарахування процентів як міри відповідальності після закінчення строку кредитування (29 днів), тобто за період прострочення виконання грошового зобов`язання, а тому до даних правовідносин слід застосовувати правила статті 625 ЦК України.

За умовами кредитного договору № 2041996 від 31.12.2021, строк кредитування визначений у 29 календарних днів з 31.12.2021 по 28.01.2022 включно. Процента ставка визначена у розмірі 1,90 % від суми кредиту на день.

Відтак, максимально нараховані відсотки за 29 календарних днів мали становить 2204,00 грн. (76,00 грн. * 29 днів).

Позивач у позовній заяві не заявляв до стягнення з Відповідача неустойки, штрафу в порядку, установленому ч. 2 ст. 625 ЦК України, як наслідок прострочення Відповідачем виконання грошового зобов`язання за кредитним договором, а нарахував їх як відсотки за користування кредитом у порядку, встановленому ст. 1048 ЦК України, проте за своєю правовою природою, з урахуванням викладеного вище аналізу умов договору, фактично таке стягнення нараховане за правилами ст. 625 ЦК України.

Пунктом 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України визначено, що у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної ст. 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установлено, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

За наведених обставин, нарахування відсотків за користування кредитними коштами поза межами строку кредитування, у даному випадку після 28.01.2022, є безпідставним.

Право кредитодавця ТОВ «ФК «ВЕРОНА» нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом припинилося 28.01.2022, у зв`язку із чим з цієї дати права та інтереси кредитодавця забезпечуються ч. 2 ст. 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Таким чином, судом встановлено, що заборгованість ОСОБА_1 за кредитним договором №2041996 від 31.12.2021 становить 6204,00 грн., з яких: 4000,00 грн. - заборгованість за тілом кредиту; 2204,00 грн. - заборгованість по відсоткам за користування кредитом.

Відповідно до ч. 1 ст. 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 1079 ЦК України сторонами у договорі факторингу є фактор і клієнт. Фактором, у свою чергу, може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції.

Таким чином, договірні відносини факторингу передбачають особливий суб`єктний склад, оскільки сторонами такого договору можуть бути лише чітко визначені актом цивільного законодавства особи: клієнтом за договором факторингу може бути будь-яка фізична та юридична особа, які є суб`єктами підприємницької діяльності (ч. 2 ст. 1079 ЦК України), а фактором - банк чи інша фінансова установа, яка має право здійснювати факторингові операції (ч. 3 ст. 1079 ЦК України).

У Постановах Верховного Суду від 18.10.2023 у справі № 905/306/17, від 29.06.2021 у справі №753/20537/18, від 21.07.2021 у справі №334/6972/17, від 27.09.2021 у справі №5026/886/2012 зазначено, що для підтвердження факту відступлення права вимоги, фінансова компанія повинна надати до суду докази переходу права вимоги від первісного до нового кредитора на кожному етапі такої передачі.

Належним доказом, який засвідчує факт набуття прав вимоги за кредитним договором, є належно оформлені та підписані договори про відступлення права вимоги, реєстр договорів, права вимоги за якими відступаються, за умови, що він містить дані за кредитним договором, а також докази на підтвердження оплати за договором.

Із досліджених під час судового засідання: Договору №1-01/12/2023 відступлення права вимоги від 01.12.2023, укладеного між ТОВ «ФК «ВЕРОНА» та ТОВ «ФК АЙКОН ДЕБТ КОЛЛЕКШН»; квитанції про виконання платіжної інструкції №1172 від 30.12.2023; витягу з реєстру боржників до Договору відступлення права вимоги №1-01/12/2023 від 01.12.2023, - судом встановлено, що від ТОВ «ФК «ВЕРОНА» до ТОВ «ФК АЙКОН ДЕБТ КОЛЛЕКШН» перейшло право грошової вимоги до ОСОБА_1 , за договором № 2041996 від 31.12.2021 у загальному розмірі 12004,00 грн., з яких: 4000,00 грн. - залишок по тілу кредиту, а 8004,00 грн. - залишок по відсотках, що спростовує твердження представника відповідача, щодо недоведеності переходу прав вимог.

Крім того, згідно Правової позиції, яка висловлена Верховним Судом України в постанові від 23 вересня 2015 року у справі №6-979цс15 "…боржник, який не отримав повідомлення про передачу права вимоги іншій особі, не позбавляється обов`язку погашення заборгованості, а лише має право на погашення заборгованості первісному кредитору … неповідомлення боржника про зміну кредитора не звільняє його від обов`язку погашення кредиту взагалі".

Зобов`язання Відповідач не виконав ані перед первісним кредитором, ані перед позивачем.

ТОВ «ФК АЙКОН ДЕБТ КОЛЛЕКШН»» надало належні та достатні докази на підтвердження права вимоги до ОСОБА_1 .

Також, суд відхиляє доводи представника Відповідача щодо застосування строків позовної давності. Постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби СОVID-19», спричиненої коронавірусом» від 11 березня 2020 року впроваджено дію карантину. Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби, строки визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 Цивільного Кодексу України були продовжені на строк дії такого карантину (п. 12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України).

24 лютого 2022 Законом України «Про правовий режим воєнного стану в Україні» введено режим воєнного стану. Відповідно до п. 19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану.

Кредитний договір № 2041996 був укладений 31.12.2021, тобто після впровадження дії карантину, а отже, враховуючи продовження строків позовної давності на строк дії карантину з 11.03.2020 та зупинення перебігу позовної давності на строк дії воєнного стану з 24.02.2022, Позивачем не пропущений строк позовної даності.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний із належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Також, відповідно до статті 141 ЦПК України необхідно здійснити розподіл судових витрат.

Право на правничу допомогу в Україні гарантовано статтею 59 Конституції України та статтею 15 ЦПК України.

Відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення є одним із основних засад (принципів) цивільного судочинства (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Статтею 133 ЦПК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

02 липня 2026 року представник позивача через систему «Електронний суд» надіслав до суду заяву про відшкодування судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи, в якій просив стягнути з відповідача витрати на професійну правову допомогу.

Згідно з Актом про отримання правової допомоги від 30.06.2026, підписаного сторонами, ТОВ «ФК Айкон Дебт Коллекшн» прийняло послуги, надані ОСОБА_2 . Загальна вартість послуг з надання правової допомоги, наданої адвокатом складає 13000 грн.

Відповідно до копії платіжної інструкції № 2879 від 30.06.2026 ТОВ «ФК Айкон Дебт Коллекшн» сплатило адвокату Пархомчуку С.В. 13000 грн. по договору про надання правової допомоги від 09.07.2025.

Відповідно до вимог ст. 137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат розмір витрат на правничу допомогу адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами

Частиною 3 ст. 141 ЦПК України визначено критерії, які враховує суд при розподілі судових витрат, зокрема, суд має оцінити обгрунтованість таких витрат та пропорційність їх до предмету спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін.

Верховний Суд у постанові від 22.05.2024 у справі № 205/5969/15-ц вказав, що при визначенні суми відшкодування витрат суд повинен виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 1950 року. Так у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21 зроблено правовий висновок, що під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд, за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу. У такому випадку суд, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення.

Отже, суд може обмежити заявлений до відшкодування розмір витрат на правничу допомогу з огляду на розумну їх необхідність для конкретної справи з власної ініціативи.

Подібних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 17.04.2024 у справі № 756/6927/20, від 04.04.2024 у справі № 701/804/21, від 10.04.2024 року у справі № 530/259/21, від 10.04.2024 у справі № 367/6289/21, у яких також вирішувалось питання щодо зменшення розміру витрат на правничу допомогу за відсутності заперечень іншої сторони.

Наявні в матеріалах справи докази не є безумовною підставою для відшкодування витрат на професійну правничу допомогу в зазначеному розмірі з іншої сторони, адже цей розмір має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критерію розумної необхідності таких витрат.

Схожі висновки викладено в постановах Верховного Суду від 02.07.2020 у справі № 362/3912/18, від 31.07.2020 у справі № 301/2534/16-ц, від 30.09.2020 у справі № 201/14495/16-ц, від 20.09.2023 у справі № 753/7936/22.

Відповідно до висновків Верховного Суду у постанові від 19.01.2023 у справі №345/136/18, від 22.03.2023 у справі № 758/6113/19 суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.

Склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу, наданої адвокатом на загальну суму 13000 грн не є співмірним зі складністю справи, сумою позову, а тому є необґрунтованим.

З урахуванням викладеного, керуючись принципами обґрунтованості, співмірності судових витрат та розумності їхнього розміру, суд вважає за необхідне стягнути відшкодування витрат позивача на професійну правничу допомогу у розмірі 3000 грн.

Частинами 1, 2 ст. 141 ЦПК України передбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При подачі позову позивачем було сплачено судовий збір в розмірі 2662,40 грн. Оскільки позовні вимоги задоволено частково, а саме на 51,68%, тому пропорційно розміру задоволених позовних вимог з Відповідача слід стягнути на користь Позивача судовий збір у розмірі 1375,93 грн.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 12, 13, 81, 141, 258, 259, 265, 279, 280-282, 289, 354 ЦПК України, суд

у х в а л и в :

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Айкон Дебт Коллекшн» (вул. Саперне Поле, 12, м. Київ, 01042, ЄДРПОУ 44002941) до ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) про стягнення заборгованості задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Айкон Дебт Коллекшн» заборгованість за кредитним договором № 2041996 в розмірі 6204 (шість тисяч двісті чотири) гривні.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Айкон Дебт Коллекшн» 1375 (одна тисяча триста сімдесят п`ять) гривень 93 копійки у відшкодування витрат по сплаті судового збору та 3000 (три тисячі) гривень у відшкодування витрати на професійну правничу допомогу.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене до Чернігівського апеляційного суду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя Олег КОСЕНКО