Постановление суда № 139367839, 01.09.2026, Олександрівський районний суд міста Запоріжжя (до 25.04.2025 - Жовтневий районний суд м. Запоріжжя)

01.09.2026

Справа № 331/7051/26

Провадження № 1-кп/331/1041/2026

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 вересня 2026 року м. Запоріжжя

Олександрівський районний суд міста Запоріжжя у складі:

головуючого судді ОСОБА_1

за участі секретаря судового засідання ОСОБА_2

за участі:

прокурора - ОСОБА_3

підозрюваного - ОСОБА_4

захисника - ОСОБА_5

розглянувши у відкритому підготовчому судовому засіданні у залі суду у м. Запоріжжі матеріали кримінального провадження відомості щодо якого внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12026082020000547 від 06.07.2026, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 186 КК України за обвинуваченням:

ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця м. Харкова, який проживає за адресою: АДРЕСА_1 , у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 186 КК України,-

В С Т А Н О В И В:

В провадженні Олександрівського районного суду міста Запоріжжя перебуває кримінальне провадження, відомості щодо якого внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12026082020000547 від 06.07.2026 відносно ОСОБА_4 , обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 186 КК України.

Прокурором подано клопотання про продовження обвинуваченому ОСОБА_4 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.

У клопотанні прокурор зазначив, що ОСОБА_4 , проходячи військову службу за як умовно достроково звільнена особа, на посаді гранатометника штурмового спеціалізованого відділення 2 штурмового спеціалізованого взводу 1 штурмової спеціалізованої роти штурмового спеціалізованого батальйону (ШКВАЛ) військової частини НОМЕР_1 , у військовому званні «солдат» рахується як особа, яка самовільно залишила військову частину.

Згідно ст. ст. 11, 16, 49 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, затвердженого Законом України «Про Статут внутрішньої служби Збройних Сил України» (далі - Статуту внутрішньої служби ЗС України) солдат ОСОБА_4 , як військовослужбовець, зобов`язаний свято і непорушно додержуватися Конституції України та законів України, Військової присяги, віддано служити Українському народові, сумлінно і чесно виконувати військовий обов`язок, додержуватися правил поведінки військовослужбовців, беззастережно виконувати накази командирів (начальників) і захищати їх у бою, знати й утримувати в готовності до застосування закріплене озброєння, берегти державне майно, завжди пам`ятати, що за його поведінкою судять про Збройні Сили України в цілому.

Відповідно до ст.ст. 1, 4, 6 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, затвердженого Законом України «Про Дисциплінарний статут Збройних Сил України» (далі - Дисциплінарний статут ЗС України), військова дисципліна зобов`язує кожного військовослужбовця бездоганно та неухильно додержуватися Конституції та законів України, Військової присяги, неухильно виконувати вимоги військових статутів, накази командирів, поводитися з гідністю й честю, не допускати самому і стримувати інших від негідних вчинків, застосовувати зброю лише в бойовій обстановці, а в мирний час - у виняткових випадках, відповідно до вимог Статуту внутрішньої служби ЗС України.

Згідно з Указами Президента України, починаючи з 24 лютого 2022 року, у зв`язку з військовою агресією рф проти України, на підставі пропозиції Ради Національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини пертої статті 106 Конституції України та Закону України «Про правовий режим воєнного стану» постановлено введення в Україні воєнного стану із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року, який продовжено до 04 травня 2026 року.

Проте, в порушення вищезазначених вимог законодавства, діючи умисно, тобто усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, ОСОБА_4 вчинив відкрите викрадення чужого майна (грабіж), в умовах воєнного стану, за наступних обставин:

Так, 06 липня 2026 року, приблизно о 15 год. 00 хв., ОСОБА_4 , знаходячись за адресою: АДРЕСА_2 , маючи умисел на відкрите викрадення чужого майна, діючи в умовах воєнного стану, введеного указом Президента України №64/2022 від 24.02.2022, з корисливих мотивів, з метою особистого збагачення, розуміючи, що його дії носять відкритий характер, перебуваючи у приміщенні квартири разом із потерпілою ОСОБА_6 , з комоду який знаходився у кімнаті вказаної квартири, відкрито викрав майно останньої, а саме:

- мобільний телефон «Apple iPhone ] 1 Pro Мах» об`ємом пам`яті 128 GB, з ітеі 1: НОМЕР_2 , в корпусі золотого кольору, з чохлом полімерним, в якому встановлена сім картка оператору стільникового зв`язку «Vodafone» з номером НОМЕР_3 , вартістю 10000 гривень.

- мобільний телефон «Apple iPhone 15 Pro Мах» об`ємом пам`яті 5 12 GB, з ітеі 1: НОМЕР_4 , ітеі 2: НОМЕР_5 , в корпусі синього кольору, з чохлом полімерним, без сім картки, вартістю 15000 гривень.

Потім, ОСОБА_4 не зупинившись на досягнутому, з вищевказаного комоду відкрито викрав грошові кошти в сумі 13 500 гривень, купюрами номіналом 1000, 500, 200 гривень.

Після чого, ОСОБА_4 під тиском примусивши потерпілу ОСОБА_6 , розблокувати її мобільний телефон «Apple iPhone 11 Pro Мах», через мобільний застосунок «ГІриват 24» увійшовши у обліковий запис потерпілої, який не захищений додатковим паролем, здійсним перерахунок грошових коштів з банківської картки потерпілої емітованої AT КБ «Приват Банк» з № НОМЕР_6 на підконтрольну йому банківську карту, реквізити якої встановлюється, на загальну суму 740 гривень.

Після цього, ОСОБА_4 з місця вчинення злочину втік, однак в подальшому був затриманий працівниками поліції.

Внаслідок злочинних дій ОСОБА_4 , які виразилися у відкритому заволодіння майна потерпілої ОСОБА_6 , останній було завдано матеріальний збиток на загальну суму 38 740 гривень.

Таким чином, ОСОБА_4 , за викладених вище обставин, обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 186 КК України, а саме який кваліфікується як відкрите викрадення чужого майна (грабіж), вчинений в умовах воєнного стану.

У вчиненні зазначеного кримінального правопорушення обґрунтовано обвинувачується:

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженець м. Харків, українець, громадяни України, який має середню освіту, одружений, який утриманців не має, військовослужбовець, який перебуває на гранатометника 1 штурмового спеціалізованого відділення 2 штурмового спеціалізованого взводу 1 штурмової спеціалізованої роти штурмового спеціалізованого батальйону (ШКВАЛ) військової частини НОМЕР_1 , у військовому званні «солдат», зареєстрованому та який фактично мешкає за адресою: АДРЕСА_1 , раніше судимий, - 12.12.2018 Балаклійським районним судом Харківської області за ст. 289 ч. 2, ст. 15 ч. 2, ст. 185 ч. З, ст. 187 ч. З, ст. 297 ч. 3, ст. 70 ч. 1 КК Україна у вигляді позбавлення волі строком на 8 років. Звільнений 08.08.2024 на підставі ст. 81-1 КК України для проходження військової служби.

Обґрунтованість обвинувачення ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 186 КК України підтверджується зібраними під час досудового розслідування належними та допустимими доказами у їх сукупності, зокрема:

повідомленням про вчинення кримінального правопорушення від 07.07.2026;

протоколами огляду місця події від 06.07.2026;

протоколом допиту потерпілої ОСОБА_6 ;

протоколом пред`явлення особи для впізнання за фотознімкам пред`явлене потерпілій ОСОБА_6 ;

протоколом затримання особи підозрюваної у вчиненні кримінального правопорушення в порядку ст. 208 КПК України, від 06.07.2026, а саме ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ;

протоколами допитів свідків;

іншими матеріалами кримінального провадження.

Таким чином, під час досудового розслідування встановлено, що ОСОБА_4 , обвинувачується у вчиненні тяжкого кримінального правопорушення (злочину), за який Кримінальним кодексом України передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк від сими до десяти років.

Згідно вимог п. 4 ч. 1 ст. 184 КПК України, стороною обвинувачення встановлено наявність ризиків, передбачених п.п. 1, 3, 4, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України.

Крім цього, встановлено що особистого житла на території Запорізької області у обвинуваченого не має, що дасть останньому можливість переховуватись від органу досудового розслідування.

Крім, цього суд при розгляді питання про застосування запобіжного заходу у виді домашній арешт, повинен з`ясувати технічні можливості реалізації вказаного виду запобіжного заходу та наявність електронних засобів контролю, які передбачені для виконання даного виду запобіжного заходу, з метою забезпечення своєчасного запобігання можливим спробам підозрюваного невиконання вимог обраного відносно нього запобіжного заходу.

Водночас, необхідно брати до уваги і саму особистість обвинуваченого, враховуючи його репутацію, соціальні зв`язки тощо. Так, ОСОБА_4 , є особою раніше не одноразово судимою, судимість за який в установленому законом порядку не знята та не погашена, вчинив новий злочин проти суспільства.

З огляду на це, орган досудового розслідування вважає, що такий вид запобіжного заходу як домашній арешт не є достатнім і не виправдовує, настання ризиків, передбачених п.п. 1, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України.

За таких обставин застосування більш м`яких запобіжних заходів не може запобігти цим ризикам, також суворість покарання за кримінальне правопорушення та особистість підозрюваного свідчить про те, що наслідки та ризик втечі для підозрюваного у цьому випадку можуть бути визнані ним менш небезпечними ніж кримінальне переслідування.

З огляду на те, що органом досудового розслідування доведено та підтверджено вищевказаними матеріалами існування ризиків, передбачених ст.177 КПК України; що обвинувачений ОСОБА_4 має можливість переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду, тому що суворість покарання за кримінальне правопорушення, наслідки та ризик втечі для підозрюваного у цьому випадку можуть бути признаними як менш небезпечними ніж покарання і процедура виконання покарання, а також беручи до уваги вагомість наявних доказів про вчинення підозрюваним кримінального правопорушення, тяжкість покарання, що загрожує йому у разі визнання підозрюваного винуватим у кримінальному правопорушенні, у вчиненні якого він підозрюється, його вік, репутацію, стан здоров`я, майновий стан та інші обставини, приймаючи до уваги особливу суспільну небезпеку протиправних дій ОСОБА_4 , для запобігання вказаним ризикам об`єктивно необхідним є застосування щодо нього запобіжного заходу - тримання під вартою як до особи, яка підозрюється у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від 7 до 10 років.

Розглядаючи можливість застосування до обвинуваченого будь-якого альтернативного запобіжного заходу, прокурор звертає увагу суду, що наразі достатніми та належними підставами застосування запобіжного заходу у виді тримання стосовно підозрюваного під вартою є не лише очікування завершення досудового розслідування та розгляду справи в суді, а і дотримання балансу між можливими наслідками його звільнення та безпекою суспільства, яке вимагає ізоляції осіб, які з встановленою вірогідністю здатні завдати істотної шкоди правам та свободам інших осіб, що в даному випадку повністю виправдовує утримання підозрюваного під вартою.

Отже, досягнення мети визначеної у ст. 177 КПК України наразі можливе виключно шляхом взяття під варту ОСОБА_4 .

Крім цього, відповідно до практики Європейського суду з прав людини, суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів. Забезпечення таких стандартів, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства.

Сторона обвинувачення акцентує увагу суду, що під час розгляду клопотання відомостей, які би безумовно свідчили про неможливість перебування ОСОБА_4 під вартою, немає, відсутні інші дані, які б переважили ризики передбачені ст. 1 77 КПК України.

Беручи до уваги те, що ОСОБА_4 обвинувачується у вчиненні тяжкого злочину, також враховуючи вкрай напружену ситуацію пов`язану з введенням воєнного стану в країні, є всі підстави вважати, що перебуваючи на волі ОСОБА_4 , може переховуватись від органу досудового розслідування та суду, незаконно впливати на свідків, вчинити інше кримінальне правопорушення, перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином, що підтверджується вчиненням ОСОБА_4 тяжкого злочину, що свідчить про неможливість запобіганням цим ризикам шляхом обрання застосування більш м`якого запобіжного заходу, непов`язаного з триманням під вартою та свідчить про відсутність підстав для визначення мінімального розміру застави.

З огляду на те, що органом досудового розслідування доведено та підтверджено існування ризиків, передбачених ст. 177 КПК України та враховані обставини, передбачені ст. 178 КГІК України.

Таким чином, враховуючи, що ОСОБА_4 обвинувачується у вчиненні тяжкого злочину, може переховується від органу досудового розслідування та суду, може впливати на свідків та потерпілу зокрема, перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином, вчинити інше кримінальне правопорушення та перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином, що свідчить про неможливість запобіганням цим ризикам шляхом застосування більш м`яких запобіжних заходів.

Крім того, сторона обвинувачення вважає, що сукупності матеріалів, якими сторона обвинувачення обґрунтовує доводи даного клопотання, достатньо для прийняття вмотивованого рішення за клопотанням та необхідність у допиті будь-яких осіб, під час судового розгляду клопотання, відсутня.

Ураховуючи наведене, прокурор просить суд продовжити строк дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою, застосованого до ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , строком на 60 днів.

Прокурор в судовому засіданні підтримав клопотання, з підстав викладених у ньому, просив продовжити строк дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою відносно ОСОБА_4 строком на 60 днів.

Адвокат ОСОБА_5 заперечувала проти задоволення клопотання прокурора. Просила суд на підставі ч. 3 ст. 315, ст. 201, 176-178, 183, 194 КПК України змінити ОСОБА_4 запобіжний захід з тримання під вартою на особисте зобов`язання та покласти на нього обов`язки: прибувати до суду за кожним викликом; повідомляти суд про зміну місця перебування та/або місця проходження військової служби; утримуватися від спілкування з потерпілою та свідками, визначеними судом; виконувати інші сумісні з проходженням військової служби обов`язки, які суд визнає необхідними. Зазначила, якщо суд дійде висновку про продовження тримання під вартою, відмовити у вимозі сторони обвинувачення про продовження тримання під вартою без визначення застави та визначити розмір застави з відповідними процесуальними обов`язками, оскільки клопотання від 24.08.2026 не містить окремого індивідуалізованого обґрунтування недостатності застави.

Обвинувачений ОСОБА_4 підтримав думку своєї захисниці, просив обрати йому запобіжний захід у вигляді особистого зобов`язання.

Заслухавши думку сторін кримінального провадження, суд доходить висновку про необхідність продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно обвинуваченого ОСОБА_4 , виходячи з такого.

За правилами ч. 2 ст. 29 Конституції України ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та в порядку, встановлених законом.

Зважаючи на наведені положення Основного закону слід визначити такі обов`язкові вимоги до правомірного тримання під вартою: по-перше, тримання під вартою має здійснюватися виключно на підставі належним чином вмотивованого рішення суду, по-друге, підстави та порядок застосування такого запобіжного заходу мають бути визначені в законі та повинні відповідати конституційним гарантіям справедливої судової процедури та принципу верховенства права.

Відповідно до ч. 1 ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 цього Кодексу.

Підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені ч. 1 ст. 177 КПК України.

При цьому, КПК України не вимагає доказів того, що обвинувачений обов`язково (поза всяким сумнівом) здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає доказів того, що він має реальну можливість їх здійснити у конкретному кримінальному провадженні в майбутньому, оскільки під поняттям «ризик» - слід розуміти обґрунтовану ймовірність протидії обвинуваченого кримінальному провадженню у формах, передбачених ч.1 ст.177 КПК України.

Запобіжний захід застосовується з метою попередження ризиків здійснення такої поведінки обвинуваченого та, як наслідок, унеможливлення здійснення негативного впливу на хід та результати кримінального провадження. Тобто в даному випадку, треба зробити висновки прогностичного характеру, коли доказування спрямоване не на подію, яка відбулася в минулому, а на встановлення фактичних даних, які дозволять стверджувати про подію, яка може статися з достатньою долею ймовірності у майбутньому.

За змістом ч.ч. 3, 5 ст. 199 КПК України, суд може продовжити строк тримання під вартою, якщо прокурор доведе, що заявлений ризик не зменшився або з`явилися нові ризики, які виправдовують тримання особи під вартою, а також, що є наявними обставин, які перешкоджають завершенню кримінального провадження до закінчення дії попередньої ухвали про тримання під вартою.

Під час розгляду клопотання прокурора про продовження строку тримання під вартою для прийняття законного та обґрунтованого рішення суд повинен з`ясувати всі обставини, які передбачають підстави для застосування цього запобіжного заходу та умови, за яких таке продовження можливе. Продовжуючи строк тримання під вартою, суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права обвинуваченого, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів. Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою та продовження строку перебування під вартою має оцінюватися у кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин.

Тримання під вартою та продовження строку такого тримання може бути виправдано тим, що його вимагають справжні інтереси суспільства, які, не зважаючи на презумпцію невинуватості, переважають над принципом поваги до особистої свободи.

Відповідно до ст. 5 Конвенції про захист прав та основоположних свобод людини, а також практики Європейського суду з прав людини, обмеження права особи на свободу і особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках та за встановленою процедурою.

У кожному випадку, як підкреслює Європейський суд з прав людини, суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів.

При вирішенні клопотання прокурора, судом, окрім норм КПК України, враховується практика Європейського суду з прав людини, яка сформульована зокрема у рішенні «Лабіта проти Італії» від 06 квітня 2000 року та свідчить про те, що тримання під вартою є виправданим у певному випадку, лише якщо конкретні ознаки розкривають наявність публічного інтересу, що переважає, попри презумпцію невинуватості, над повагою до особистої свободи.

У рішенні по справі «Летельє проти Франції» від 26.06.1991 Європейський суд з прав людини вказав, що наявність вагомих підстав підозрювати затриманого у вчиненні злочину є неодмінною умовою правомірності тримання під вартою.

У справі «Ілійков проти Болгарії» № 33977/96 від 25.07.2001 Європейський суд з прав людини зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризику повторного вчинення злочинів». Так, тяжкість покарання, яке загрожує обвинуваченим, у разі визнання їх винуватими, беручи до уваги вірогідність переховування від суду, незаконного впливу на потерпілих, свідків, вчинення іншого кримінального правопорушення, суд доходить висновку, що наявні обґрунтовані підстави для продовження застосування до обвинувачених запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та відсутність підстав для застосування більш м`якого запобіжного заходу.

У рішенні по справі «W проти Швейцарії» від 26.01.1993 Європейський суд з прав людини вказав, що врахування тяжкості злочину має свій раціональний зміст, оскільки вона свідчить про ступінь суспільної небезпечності цієї особи та дозволяє спрогнозувати з достатньо високим ступенем імовірності її поведінку, беручи до уваги, що майбутнє покарання за тяжкий злочин підвищує ризик того, що підозрюваний може ухилитись від слідства.

Так, слідчий суддя в обґрунтування продовження запобіжного заходу щодо обвинуваченого покладається необхідність запобігання спробам:

- переховуватися від органу досудового розслідування та суду, що підтверджується, тим що ОСОБА_4 підозрюється у вчиненні тяжкого злочину за який, передбачено донесення винною особою покарання у вигляді позбавлення волі строком від 7 до 10 років, у зв`язку із чим розуміючи тяжкість донесення покарання у разі визнання підозрюваного винним у вчиненні інкримінованого злочину, останній може переховуватись від органу досудового розслідування та суду з метою уникнення понесення покарання.

Таким чином, ОСОБА_4 під час дії на території України воєнного стану, з метою створення перешкод досудовому слідству, може виїхати за межі території України, у зв`язку з цим, у правоохоронних органів фактично не буде можливості затримати підозрюваного та як наслідок, притягнути останнього до кримінальної відповідальності, існують ризики переховування останнього у такий спосіб від органів досудового розслідування та суду.

Отже існує ризик того, що ОСОБА_4 у разі не застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою може переховуватись від органів досудового розслідування, та суду, чим може перешкоджати встановленню істини по справі.

- незаконно впливати на свідків у цьому ж кримінальному провадженні, що підтверджується тим, що обвинувачений ОСОБА_4 , перебуваючи на волі, самостійно або через інших осіб може перешкоджати встановленню істини у справі, узгоджувати свої показання з показанням інших осіб, які визнані свідками у справі, надавати цим особам поради з урахуванням відомих йому обставин справи, схиляти їх до дачі завідомо неправдивих показань в ході досудового розслідування, з метою створення собі «алібі» щодо його непричетності до вчинення інкримінованого йому правопорушення, тим самим перешкодити встановленню істини в кримінальному провадженні, що дає підстави стверджувати, що інший запобіжний захід, крім тримання під вартою, не зможе ефективно забезпечити виконання запланованих процесуальних рішень у кримінальному провадженні. У випадку не застосування до підозрюваного запобіжного заходу, існує вірогідність незаконного впливу на свідків. Вказані дії можуть протиправно перешкоджати кримінальному провадженню та встановленню всіх обставин події, зокрема перешкоджати їх прибуттю до слідчого, прокурора або суду, іншим чином вплинути на своїх знайомих по службі тощо.

Слід зазначити, що ризик незаконного впливу на свідків залишається актуальним з огляду на встановлену КПК України процедуру отримання показань від осіб, які є свідками, у кримінальному провадженні, а саме усно шляхом допиту особи в судовому засіданні відповідно до положень ст. 23 КПК України. Суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них, відповідно до ч.4 ст. 95 КПК України.

Тобто, ризик впливу на свідків існує не лише на початковому етапі кримінального провадження при зібранні доказів, айв подальшому на стадії судового розгляду до моменту безпосереднього отримання судом показань від свідків та дослідження їх судом.

- перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином що підтверджується тим, що обвинувачений розуміючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, наслідки та ризик втечі для нього, може будь-яким чином здійснювати вплив на свідків. Імовірність впливу на свідків за допомогою насилля складатиме суть ризику вчинити інше кримінальне правопорушення або перешкоджання кримінальному провадженню будь-яким чином. Крім цього, обвинувачений перебуваючи на волі, з метою ухилитись від кримінальної відповідальності за вчинений злочин, в якому обвинувачується , як військовослужбовець може умисно вчинити самокалічення або симулювати хворобу, підробивши для цього відповідні документи або іншим обманом, щоб не перебувати в умовах ізоляції до завершення досудового розслідування.

- вчиняти інші кримінальні правопорушення.

Вказані факти свідчать про наявність ризику повторного вчинення, або вчинення інших кримінальних правопорушень. Крім того, бажання обвинуваченого уникнути відповідальності та тяжкість покарання, що йому загрожує, безумовно свідчать про можливість втечі обвинуваченого.

Неможливість застосування запобіжних заходів у вигляді особистого зобов`язання, домашнього арешту та особистої поруки відносно обвинуваченого пов`язана з тим, що вказані запобіжні заході будуть не достатніми для запобігання вищевказаним ризиками та в умовах воєнного стану обраний запобіжний захід має відповідати характеру певного суспільного інтересу, що, незважаючи на презумпцію невинуватості, превалює над принципом поваги до свободи особистості. Крім того, «суворість передбаченого покарання» є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочину.

Неможливість застосування запобіжного заходу відносно обвинуваченого ОСОБА_8 , у вигляді особистого зобов`язання пов`язана з тим, що особисте зобов`язання є найбільш м`яким запобіжним заходом та відповідно до п. 2 ст. 179 КПК України - однією з ознак виконання особистого зобов`язання є те, що підозрюваний зобов`язується не відлучатися із населеного пункту, в якому він зареєстрований чи перебуває, без дозволу слідчого, прокурора або суду, та його застосування не достатнє для забезпечення виконання обвинуваченим його обов`язків у цьому кримінальному провадженні, оскільки у вказаному випадку ОСОБА_4 , повинен повернутися до місця мешкання, реєстрації, що створить умови для переховування останнього від органу досудового розслідування та вчинення нових злочинів. З огляду на вище викладене буде неможливо ефективно забезпечити необхідну міру контролю за поведінкою обвинуваченого, що дасть останньому можливість переховуватись від органу досудового розслідування та суду, продовжити свою протиправну діяльність.

Неможливість застосування запобіжного заходу відносно обвинуваченого ОСОБА_4 , у вигляді домашнього арешту пов`язана з тим, що органом досудового розслідування встановлено, що в свою чергу обрання відносно обвинуваченого іншого запобіжного заходу, не пов`язаного з триманням під вартою, створить передумови для переховування останнього від органів досудового розслідування та/або суду.

Запобіжний захід застосовується з метою попередження ризиків здійснення такої поведінки підозрюваного чи обвинуваченого та, як наслідок, унеможливлення здійснення негативного впливу на хід та результати кримінального провадження.

Тобто, в даному випадку суд має зробити висновки прогнозованості характеру, коли доказування спрямоване не на подію, яка відбулася в минулому, а на встановлення фактичних даних, які дозволять стверджувати про подію, яка може статися з достатньою долею ймовірності у майбутньому.

Суд вважає, що наведені прокурором підстави для продовження строків тримання під вартою є належним чином обґрунтовані та мотивовані, ризики, які слугували підставою для обрання запобіжного заходу на даний час продовжують існувати.

Вищезазначені обставини на переконання суду є виправданими та необхідними елементами (ризиками), що визначають та виправдовують потребу у триманні під вартою обвинуваченого ОСОБА_4 , оскільки цього вимагають істинні вимоги публічного інтересу, які, не зважаючи на існування презумпції невинуватості, переважують право поваги до особистої свободи.

Суд вважає, що застосований до обвинуваченого запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, хоча й обмежує права та свободи останнього, однак відповідає характеру суспільного інтересу, підставам та меті його застосування, що, незважаючи на презумпцію невинуватості, превалює над принципом поваги до свободи особистості. Запобіжний захід у вигляді тримання під вартою є співмірним існуючим ризикам, відповідає особі обвинуваченого та тяжкості пред`явленого йому обвинувачення, зможе забезпечити виконання обвинуваченим своїх процесуальних обов`язків та уникнути ризикам у провадженні, а тому його продовження є необхідним за даних обставин та відповідає характеру кримінального провадження.

Суд також приймає до уваги, що Указом Президента України від24лютого 2022року №64/2022 в Україні введений воєнний стан, строк дії якого в подальшому було продовжено, а тому в умовах, які існують в Україні, викликаних військовою агресією російської федерації проти України, у обвинуваченого збільшуються можливості для ухилення від суду, адже у держави наразі з об`єктивних причин відсутні можливості належним чином контролювати поведінку обвинуваченого.

Суд, не вирішуючи наперед питання доведеності винуватості обвинуваченого, враховує обґрунтованість обвинувачення у вчиненні інкримінованого йому злочину, який є відповідно до ст. 12 КК України є тяжким кримінальним правопорушенням (злочином), за формою вини є умисним.

Також, суд враховує не лише тяжкість правопорушення, але й наявну інформацію про особу обвинуваченого, враховуючи його репутацію, соціальні зв`язки тощо. Так, ОСОБА_4 , є особою раніше не одноразово судимою, судимість за який в установленому законом порядку не знята та не погашена, обвинувачується у вчинені нового злочину проти суспільства.

Разом із тим, стороною захисту не висловлено, а тому судом не здобуто інформації про міцні соціальні зв`язки обвинуваченого, які б переважили вищезазначені ризики та могли гарантувати бездоганну процесуальну поведінку обвинуваченого.

Також судом не здобуто інформації, яка б категорично виключала можливість перебування обвинувачених під вартою.

Дослідивши матеріали кримінального провадження та вислухавши думки учасників судового провадження, суд приходить до висновку, що обраний обвинуваченому ОСОБА_4 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою необхідно продовжити, оскільки будь-яких даних про зменшення чи відсутність ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, які існували на момент застосування відносно обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, відповідно до ухвали суду не перестали існувати та не зменшились, а тому підстав для застосування відносно обвинуваченого більш м`якого запобіжного заходу, ніж тримання під вартою, у судовому засіданні встановлено не було.

За викладених обставин суд дійшов висновку про задоволення клопотання прокурора про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно обвинуваченого ОСОБА_4 .

Водночас доводи захисниці в контексті доцільності встановлення альтернативного запобіжного заходу є слушними.

Відповідно до ч. 3 ст. 183 КПК України слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою зобов`язаний визначити розмір застави, достатньої для забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим обов`язків, передбачених цим Кодексом, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті.

В ухвалі слідчого судді, суду зазначаються, які обов`язки з передбачених статтею 194 цього Кодексу будуть покладені на підозрюваного, обвинуваченого у разі внесення застави, наслідки їх невиконання, обґрунтовується обраний розмір застави, а також можливість її застосування, якщо таке рішення прийнято у кримінальному провадженні, передбаченому частиною четвертою цієї статті.

Кримінальне правопорушення у вчиненні якого підозрюється ОСОБА_4 не віднесено до категорії таких, у яких відповідно до положень ч. 6 ст. 176 КПК України застосовується виключно запобіжний захід у вигляді тримання під вартою. Також вказане кримінальне правопорушення не підпадає під критерії регламентовані ч.4 ст.183 КПК України, і які визначають випадки в яких суд може застосовувати запобіжний захід у вигляді тримання під вартою без визначення розміру застави, оскільки ОСОБА_7 не інкримінується вчинення грабежу із застосуванням фізичного насильства щодо потерпілої.

Отже, у вказаному випадку підозрюваному слід визначити розмір застави і такі обов`язки, передбачені п.п. 1- 4, 8 ст. 194 КПК України.

Згідно з ч. 4 ст. 182 КПК України розмір застави визначається судом з урахуванням обставин кримінального правопорушення, майнового та сімейного стану підозрюваного, обвинуваченого, інших даних про його особу та ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу. Розмір застави повинен достатньою мірою гарантувати виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього обов`язків та не може бути завідомо непомірним для нього.

Відповідно до п. 2 ч. 5 ст. 182 КПК України розмір застави визначається у таких межах, зокрема, щодо особи, підозрюваної чи обвинуваченої у вчиненні тяжкого злочину, - від двадцяти до вісімдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Положеннями останнього абзацу ч. 5 ст. 182 КПК України визначено, що у виключних випадках, якщо слідчий суддя, суд встановить, що застава у зазначених межах не здатна забезпечити виконання особою, що підозрюється, обвинувачується у вчиненні тяжкого злочину, покладених на неї обов`язків, застава може бути призначена у розмірі, який перевищує вісімдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Відомості про особу підозрюваного, який неодноразово судим, зокрема за корисливі злочини, що він будучи умовно-достроково звільненим для проходження військової служби за контрактом не повернувся до місця несення служби з лікувального закладу, натомість обґрунтовано підозрюється у вчинені тяжкого злочину, на переконання слідчого судді свідчать про виключний випадок, застава у максимальному розмірі передбаченому п. 2 ч. 5 ст. 182 КПК України у даному випадку не здатна забезпечити виконання ОСОБА_4 покладених на нього обов`язків, тому останньому необхідно визначити заставу в 100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що складає 332800,00 гривень.

Керуючись ст. ст. 177, 178, 183, 197, 199, 369-372 КПК України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Клопотання прокурора про продовження строку тримання під вартою ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 186 КК України, задовольнити.

Строк тримання під вартою ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1 продовжити на шістдесят днів - з 01 вересня 2026 року до 30.10.2026 року включно.

Визначити підозрюваному ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 розмір застави - 100 (сто) розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що складає 332800,00 грн (триста тридцять дві тисячці вісімсот гривень 00 коп.), яка може бути внесена підозрюваним, або іншою фізичною чи юридичною особою (заставодавцем), протягом дії ухвали.

Реквізити для внесення застави: отримувач: ТУ ДСА в Запорізькій області; ідентифікаційний код за ЄДРПОУ 26316700; номер розрахунку (IBAN): UA928201720355289002015001205; Державна казначейська служба України, м. Київ, МФО 820172; призначення платежу - застава за ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (ЄУ № 331/5858/26, провадження 1-кс/331/1462/26), Олександрівський районний суд м. Запоріжжя.

В разі внесення застави на підозрюваного ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , на два місяці покладаються такі обов`язки, передбачені ст. 194 КПК України, а саме:

- прибувати до суду за першим викликом;

- не відлучатись із населеного пункту, де він проживає, без дозволу суду;

- повідомляти суд про зміну свого місця проживання та зміну місця роботи (несення служби);

- не спілкуватися з потерпілою і свідком ОСОБА_9 взагалі, а також зі свідком ОСОБА_7 (дружиною), щодо обставин вказаного кримінального провадження;

- здати на зберігання свої паспорти для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в`їзд в Україну.

Обов`язки у такому випадку покладаються на два місяці з моменту внесення застави.

У разі внесення застави, оригінал документу з відміткою банку, який підтверджує внесення на відповідний депозитний рахунок коштів має бути наданий уповноваженій службовій особі за місцем тримання під вартою підозрюваного.

Після отримання та перевірки протягом одного дня документа, що підтверджує внесення застави, уповноважена службова особа за місцем тримання під вартою підозрюваного негайно має здійснити розпорядження про звільнення ОСОБА_4 з-під варти та повідомити про це усно і письмово прокурора а також суд.

У разі внесення застави та з моменту звільнення підозрюваного з-під варти внаслідок внесення застави, визначеної у даній ухвалі, ОСОБА_4 вважається таким, до якого застосовано запобіжний захід у вигляді застави.

Визначити строк дії ухвали до 30.10.2026 року включно.

Ухвала суду може бути оскаржена протягом п`яти днів з дня її оголошення до Запорізького апеляційного суду.

Суддя ОСОБА_1