Решение № 139366388, 01.09.2026, Господарський суд Полтавської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

адреса юридична: вул. Капітана Володимира Кісельова, 1, м. Полтава, 36000, адреса для листування: вул. Капітана Володимира Кісельова, 1, м. Полтава, 36607, тел. (0532) 61 04 21,

E-mail inbox@pl.arbitr.gov.ua, https://pl.arbitr.gov.ua/sud5018/

Код ЄДРПОУ 03500004

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01.09.2026 р. Справа № 917/538/24(917/834/26)

Суддя господарського суду Полтавської області Білоусов С.М., після виходу з відпустки, розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження, матеріали

за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "СТАР ІНВЕСТМЕНТ ВАН", площа Спортивна, 1, корпус А, м. Київ, 01601, код ЄДРПОУ 42682150

до 1. Товариства з обмеженою відповідальністю "Міжрегіональна транспортна компанія", вул. Туполєва, 17, м. Київ, 04128

2. Товариства з обмеженою відповідальністю "Когенераційна компанія", вул. Будівельників, 16, м. Горішні Плавні, Полтавська область, 39802

про визнання недійсним договору та стягнення грошових коштів

в межах справи про банкрутство № 917/538/24

за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Феррострой", вул. Будівельників, 16, м. Горішні Плавні, Полтавська область, 39800, код ЄДРПОУ 35107305

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Когенераційна компанія", вул. Будівельників, 16, м. Горішні Плавні, Полтавська область, 39802, код ЄДРПОУ 35713241

про банкрутство

ВСТАНОВИВ:

У провадженні господарського суду Полтавської області знаходиться справа за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Феррострой" (ініціюючий кредитор) про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Когенераційна компанія".

28.04.2026 року на адресу господарського суду Полтавської області надійшла позовна заява від 27.04.2026 року (вхід. № 867/26) Товариства з обмеженою відповідальністю "СТАР ІНВЕСТМЕНТ ВАН" про визнання недійсним договору та стягнення грошових котів.

Протоколом передачі судової справи раніше визначеного складу суду від 28.04.2026 року справу № 917/538/24(917/834/26) розподілено судді Білоусову С.М.

Ухвалою суду від 30.04.2026 року позовну заяву залишено без руху та запропоновано позивачу усунути недоліки у 5-денний строк з дня вручення ухвали шляхом подання до суду:

- відомостей про наявність або відсутність електронний кабінетів у позивача та відповідачів;

- відомостей про вжиття заходів забезпечення доказів або позову до подання позовної заяви, якщо такі здійснювалися;

- розрахунок суми судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи.

01.05.2026 року від Товариства з обмеженою відповідальністю "СТАР ІНВЕСТМЕНТ ВАН" до суду надійшла заява від (вх. № 5935) про усунення недоліків позовної заяви.

Дослідивши подану заяву та позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "СТАР ІНВЕСТМЕНТ ВАН", суд зазначає наступне.

Згідно п. 2 ст. 7 Кодексу України з процедур банкрутства господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною в яких є боржник; спори з позовними вимогами до боржника та щодо його майна; спори про визнання недійсними результатів аукціону; спори про визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником; спори про повернення (витребування) майна боржника або відшкодування його вартості відповідно; спори про стягнення заробітної плати; спори про поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника; спори щодо інших вимог до боржника.

Склад учасників розгляду спору визначається відповідно до Господарського процесуального кодексу України.

Господарський суд розглядає спори, стороною в яких є боржник, за правилами, визначеними Господарським процесуальним кодексом України. За результатами розгляду спору суд ухвалює рішення.

Дослідивши матеріали позовної заяви та заяви про усунення недоліків, суд встановив, що вона подана з додержанням вимог ст. ст. 162, 164, 172 ГПК України; підстави для залишення позовної заяви без руху, її повернення чи відмови у відкритті провадження відсутні.

Суд ухвалою від 01.06.2026 року прийняв справу № 917/538/24(917/834/26) до свого провадження та розгляд її призначено здійснювати у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

Позивач обґрунтовує позовні вимоги тим, що відповідачами порушено загальні засади цивільного законодавства (засади справедливості, добросовісності та розумності), визначені імперативно, які мають наслідком вихід учасниками правочину за межі здійснення цивільних прав, наданих договором чи актами цивільного законодавства, з наміром завдати шкоди іншій особі, тобто вчинено фраудаторний правочин, а саме Договір відступлення права вимоги № 03/06-2019 від 10.06.2019, тому просить суд визнати його недійсним та стягнути 250 000,00 грн. які були сплачені в якості часткової плати за Договором відступлення права вимоги № 03/06-2019

Відповідачі у визначений судом строк, без поважних причин, відзиви на позов не надали, про відкриття провадження у даній справі були повідомлені належним чином, до матеріалів справи долучено довідки про доставку електронного листа (ухвали суду від 01.06.2026 року) одержувачам - Товариству з обмеженою відповідальністю "Міжрегіональна транспортна компанія" (а.с. 86) та Товариству з обмеженою відповідальністю "Когенераційна компанія" (а.с.87)

Під час розгляду справи по суті судом були досліджені всі письмові докази, що містяться в матеріалах справи.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши всі наявні у справі докази, суд встановив наступне.

Товариство з обмеженою відповідальністю "СТАР ІНВЕСТМЕНТ ВАН" звернулось до господарського суду з позовом про визнання недійсним Договору відступлення права вимоги № 03/06-2019 від 10.06.2019, й якому просить суд визнати його недійсним та стягнути 250 000,00 грн. які були сплачені в якості часткової плати за Договір відступлення права вимоги № 03/06-2019 року.

Обгрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначає, що 21.07.2008 року між АТ "Банк "Фінанси та Кредит", який є правонаступником ВАТ "Банк "Фінанси та Кредит", та ТОВ "Комсомольська Когенераційна Компанія" (код ЄДРПОУ 35713241) укладено Кредитний договір № 127257У-08 зі змінами та доповненнями.

11.11.2009 року між ТОВ "Міжрегіональна транспортна компанія" та Компанією "ФРОЛД ПРОДЖЕКТ ЛІМІТЕД" (резидент Англії та Уельсу, реєстраційний номер 05216369) укладено Договір купівлі-продажу № Б-09-651/14 невстановлених наразі цінних паперів (векселів з іменним індосаментом) на загальну суму 284 262 800,00 грн.

10.01.2017 року до господарського суду Полтавської області подано позов ПАТ "Банк "Фінанси та кредит" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб до ТОВ "Комсольська Когенераційна Компанія" про стягнення заборгованості за Кредитним договором № 127257У-08 від 21.07.2008 року зі змінами та доповненнями на загальну суму 357 881 140,89 грн..

Рішенням Господарського суду Полтавської області від 14.03.2017 року у справі № 917/50/17 позов задоволено, стягнуто з ТОВ "Комсомольська Когенераційна Компанія" на користь ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" суму простроченої заборгованості по кредиту (гривня) - 20775452,00 грн.; суму простроченої заборгованості по кредиту (Єна) - 199021324,59 грн.; суму простроченої заборгованості по кредиту (дол. США) - 43944956,53 грн.; суму простроченої заборгованості по кредиту (Євро) - 3135569,82 грн.; суму простроченої заборгованості по відсоткам (гривня) - 16750034,54 грн.; суму простроченої заборгованості по відсоткам (Єна) - 9164932,00 грн.,- суму простроченої заборгованості по відсоткам (дол. СІЛА) - 21558204,92 грн.; суму простроченої заборгованості по відсоткам (Євро) - 459639,49 грн., пеню за прострочення заборгованості по кредиту та відсоткам - 43071027,00 грн., та витрати по сплаті судового збору у розмірі 206700,00 грн.

29.08.2017 року постановою Харківського апеляційного господарського суду у цій справі рішення Господарського суду Полтавської області від 14.03.2017 року залишено без змін.

25.04.2018 року головним державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Нідченком Д.Є. відкрито виконавче провадження ВП № 56259631 з примусового виконання наказ № 917/50/17 виданого 18.09.2017 року Господарським судом Полтавської області про стягнення з ТОВ "Комсомольська Когенераційна Компанія" на користь ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" простроченої заборгованості по кредиту в загальній сум 393 896 624,98 грн.

14.06.2018 року постановою головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Нідченка Д.Є. у виконавчому провадженні ВП № 56259631 накладено арешт на грошові кошти, що містяться на рахунках № НОМЕР_1 відкриті в установі банку ПУБЛІЧНЕ АКЦІОНЕРНЕ ТОВАРИСТВО "КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК "АКОРДБАНК" (МФО: 380634, ЄДРПОУ: 35960913) та всіх інших відкритих рахунках, а також на кошти на рахунках, що будуть відкриті після винесення постанови про арешт коштів боржника, крім коштів, що містяться на рахунках накладення арешту та/або звернення стягнення на які заборонено законом, та належать боржнику ТОВ "Комсомольська когенераційна компанія" у межах суми звернення стягнення з урахуванням виконавчого збору 393896624,98 гривень.

26.04.2019 року ухвалою господарського суду Полтавської області у справі № 917/50/17 прийнято заяву ТОВ "ЕйПіЕс Україна" (після перейменування ТОВ "Стар Інвестмент Ван") про заміну сторони її правонаступником по справі № 917/50/17.

10.06.2019 року (через десять років після укладання договору) між кредитором ТОВ "Міжрегіональна транспортна компанія" та боржником ТОВ "Комсомольська когенераційна компанія" (перейменовано на Товариство з обмеженою відповідальністю "Когенераційна компанія") укладено Договір відступлення права вимоги № 03/06-2019, за яким кредитор відступив боржнику право вимоги за договором № Б-09-651/14 від 11.11.2009 року до Компанії "ФРОЛД ПРОДЖЕКТ ЛІМГГЕД" боргу в розмірі 284 262 800,00 грн.

Відповідно до п. 2.1. договору відступлення незалежно від виконання боржником його обов`язку перед новим кредитором, за передане право вимоги до боржника за основним договором, новий кредитор розраховується з первісним кредитором в розмірі основного боргу боржника 284 262 800,00 грн.

18.06.2019 ухвалою Господарського суду Полтавської області замінено стягувана ПАТ "Банк "Фінанси та кредит" на його правонаступника - Товариство з обмеженою відповідальністю "ЕйПіЕс Україна" (Код: 42682150, адреса: 04210, м. Київ, пр-т Героїв Сталінграду, буд.2Г, офіс 111) у наказі Господарського суду Полтавської області від 18.09.2017 року у справі № 917/50/17 про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Комсомольська Когенераційна Компанія" (39802, Полтавська обл., м. Горішні Плавні, вул. Будівельників, буд. 16. код ЄДРПОУ 35713241) на користь Публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та Кредит" (04050, м. Київ, вул. Артема, 60. код ЄДРПОУ 09807856) в частині стягнення суми простроченої заборгованості по кредиту (гривня) - 20 775 452,00 грн., - суми простроченої заборгованості по кредиту (Єна) - 199 021 324,59 грн., - суми простроченої заборгованості по кредиту (дол. США) - 43 944 956,53 грн.; суми простроченої заборгованості по кредиту (Євро) - 3 135 569,82 грн.; суми простроченої заборгованості по відсоткам (гривня) - 16 750 034,54 грн.; суми простроченої заборгованості по відсоткам (Єна) - 9 164 932,00 грн.; суми простроченої заборгованості по відсоткам (дол. СІЛА) - 21 558 204,92 грн.; суму простроченої заборгованості по відсоткам (Євро) - 459 639,49 грн., пені за прострочення заборгованості по кредиту та відсоткам - 43 071 027,00 грн.

У період 03.07.2019 року - 31.10.2019 року боржником ТОВ "Когенераційна компанія" сплачено на користь кредитора ТОВ "Міжрегіональна транспортна компанія" грошові кошти в загальній сумі 82 611 128,00 грн. в якості оплати заборгованості за Договором відступлення права вимоги № 03/06-2019 від 10.06.2019 року.

ТОВ "Стар Інвестмент Ван" стверджує, що кредитор ТОВ "Міжрегіональна транспортна компанія", боржник ТОВ "Когенераційна компанія" та Компанія "ФРОЛД ПРОДЖЕКТ ЛІМІТЕД" є пов`язаними особами, зважаючи на перебування під управлінським контролем у бенефіціарного власника фінансово-промислової групи "Фінанси та Кредит" ОСОБА_1 (являється кінцевим бенефіціарним власником ТОВ "МТК" та Компанії "ФРОЛД ПРОДЖЕКТ ЛІМІТЕД" та власником на 97.6693% АТ Банк "Фінанси та Кредит" - Додаток 6), через посадових осіб товариств, які контролюються такою особою та з огляду на укладення з юридичними особами, які контролюються ОСОБА_1 правочинів, які не відповідають критеріям розумності (економічної доцільності, наявності ділової мети) та добросовісності з огляду на наступне:

Так, подаючи вказаний позов, ТОВ "Стар Інвестмент Ван" стверджує про фраудаторність вказаного договору, у зв`язку з тим, що:

вказаний фраудаторний договір укладено боржником та кредитором в підозрілий період (після укладення боржником кредитного договору, за наявності заборгованості, встановленої на користь іншого кредитора на підставі рішення суду, яке вступило в законну силу та після відкриття виконавчого провадження ВП № 56259631 з примусового виконання наказу № 917/50/17, виданого 18.09.2017 року Господарським судом Полтавської області про стягнення з ТОВ "Комсомольська Когенераційна Компанія" на користь ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" простроченої заборгованості по кредиту в загальній сум 393 896 624,98 грн;

за вказаним фраудаторним договором боржнику відступлено право вимоги, яке не існувало та позовна давність за якою сплила (у відповідності до даних державного реєстру юридичних осіб Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії в балансі компанії ФРОЛД ПРОДЖЕКТ ЛІМІТЕД (реєстраційний номер 05216369) відсутня заборгованість на суму схожу на заборгованість, яку ТОВ "Міжрегіональна транспортна компанія" переуступило ТОВ "Комсомольська когенераційна компанія".

Загальна сума зобов`язань ФРОЛД ПРОДЖЕКГ ЛіМІТЕД (реєстраційний номер 05216369) складає 1000 англійських фунтів (додається до позову);

фраудаторний договір укладено між пов`язаними боржником та кредитором, які перебувають під контролем бенефіціарного власника ПАТ "Банк "Фінанси та кредит" ОСОБА_1 ;

за даним договором відступлено право вимоги до іноземної юридичної особи, яка перебуває під контролем бенефіціарного власника ПАТ "Банк "Фінанси та кредит" ОСОБА_1 , є акціонером неплатоспроможного банку ПАТ "Банк "Фінанси та кредит", право вимоги відступлено без дисконту, за Договором купівлі - продажу, не забезпеченим заставою та/або іпотекою;

даний договір є нетиповим для боржника, зважаючи що основним видом діяльності боржника є КВЕД 35.11 - виробництво електроенергії, метою створення та одержання кредиту компанії від неплатоспроможного банку ПАТ "Банк "Фінанси та кредит" є будівництво електростанції встановленою електричною потужністю 470 МВт, тепловою потужністю, - 95,6 Гкал/год, яка буде працювати на синтетичному газі, забезпечувати потреби в електричній енергії ВАТ "Полтавський ГЗК" (контролюється Жеваго К.В.) та використовувати в якості обладнання закуплений за кредитні кошти парогазовий блок номінальною електричною потужністю 450 МВт виробництва фірми «МІTSUBISHI», в одновальному виконанні, у складі газової турбіни, парової турбіни, електричного генератора, котла-утилізатора;

у штаті боржника на момент укладення договору не було працевлаштовано фахових юристів з досвідом ведення іноземних арбітражів та стягнень (в штаті боржника було працевлаштовано 2 особи - його генерального директора ОСОБА_2 та головного бухгалтера ОСОБА_3 ).

Виходячи з наведених обставин позивач вважає, що оспорюваний правочин може бути визнаний недійсним в судовому порядку на підставі засад цивільного законодавства і відповідно стягненню підлягають кошти перераховані на основі даного правочину.

При прийнятті рішення судом враховано наступне.

Згідно ч. 1 ст. 2 Кодексом України з процедур банкрутства провадження у справах про банкрутство регулюється цим Кодексом, Господарським процесуальним кодексом України (далі - ГПК України), іншими законами України.

Відповідно до частини 1 ст.42 Кодексу України з процедур банкрутства господарський суд у межах провадження у справі про банкрутство за заявою арбітражного керуючого або кредитора, поданою в порядку, визначеному статтею 7 цього Кодексу, може визнати недійсними правочини або спростувати майнові дії, вчинені боржником після відкриття провадження у справі про банкрутство або протягом трьох років, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство, якщо вони порушили права боржника або кредиторів, з таких підстав: боржник виконав майнові зобов`язання раніше встановленого строку; боржник до відкриття провадження у справі про банкрутство взяв на себе зобов`язання, внаслідок чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов`язань перед іншими кредиторами повністю або частково стало неможливим; боржник здійснив відчуження або придбав майно за цінами, відповідно нижчими або вищими від ринкових, за умови що в момент прийняття зобов`язання або внаслідок його виконання майна боржника було (стало) недостатньо для задоволення вимог кредиторів; боржник оплатив іншій особі або прийняв майно в рахунок виконання грошових вимог у день, коли сума вимог кредиторів до боржника перевищувала вартість майна.

Судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України "Про міжнародне приватне право", Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. (ч. 1 ст. 3 ГПК України).

Пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України визначено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Згідно частини 1 статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Правове регулювання відносин факторингу здійснюється, зокрема, за правилами глави 73 Цивільного кодексу України.

Відповідно до частини 1 статті 1077 Цивільного кодексу України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Згідно статті 1078 Цивільного кодексу України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога). Майбутня вимога вважається переданою фактору з дня виникнення права вимоги до боржника. Якщо передання права грошової вимоги обумовлене певною подією, воно вважається переданим з моменту настання цієї події. У цих випадках додаткове оформлення відступлення права грошової вимоги не вимагається.

Відповідно до статті 1079 Цивільного кодексу України сторонами у договорі факторингу є фактор і клієнт. Клієнтом у договорі факторингу може бути фізична або юридична особа, яка є суб`єктом підприємницької діяльності. Фактором може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції.

Частиною 1 статті 1081 Цивільного кодексу України визначено, що клієнт відповідає перед фактором за дійсність грошової вимоги, право якої відступається, якщо інше не встановлено договором факторингу.

Відповідно до частини 1 статті 1082 Цивільного кодексу України боржник зобов`язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж.

Визнання правочину недійсним є одним із передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів за статтею 16 ЦК і загальні вимоги щодо недійсності правочину встановлені статтею 215 ЦК.

Статтею 203 Цивільного кодексу України встановлено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, серед яких: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (ч. 3 ст. 215 ЦК України).

Відповідно до ст.ст.16, 203, 215 ЦК України, для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду.

Таке розуміння способу захисту як визнання правочину недійсним є усталеним у судовій практиці, що підтверджується висновками, які містяться у постановах Верховного Суду України від 25.12.2013 року у справі № 6-78цс13, від 11.05.2016 року у справі № 6-806цс16, постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28.11.2019 року у справі № 910/8357/18, від 17.06.2020 року у /12712/19, від 20.01.2021 року у справі № 910/8992/19 (910/20867/17), від 16.03.2021 року у справі № 910/3356/20, від 18.03.2021 року у справі № 916/325/20, від 19.02.2021 року у справі № 904/2979/20 тощо.

Тому, у кожному випадку цієї категорії справ суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов`язує визнання правочину недійсним і настання певних юридичних наслідків (відповідні правові висновки наведені у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 12.10.2021 року по справі №905/2382/18)

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.7 КУзПБ спори, стороною в яких є боржник, розглядаються господарським судом за правилами, передбаченими Господарським процесуальним кодексом України, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею. Господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною в яких є боржник; спори з позовними вимогами до боржника та щодо його майна; спори про визнання недійсними результатів аукціону; спори про визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником; спори про повернення (витребування) майна боржника або відшкодування його вартості відповідно; спори про стягнення заробітної плати; спори про поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника; спори щодо інших вимог до боржника. Склад учасників розгляду спору визначається відповідно до Господарського процесуального кодексу України. Господарський суд розглядає спори, стороною в яких є боржник, за правилами, визначеними Господарським процесуальним кодексом України. За результатами розгляду спору суд ухвалює рішення.

Тобто, визначені ч.2 ст.7 КУзПБ спори розглядаються та вирішуються судом хоч у межах основної справи про банкрутство боржника, але у відокремленому позовному провадженні за правилами Господарського процесуального кодексу України.

Інститут визнання недійсними правочинів боржника у межах справи про банкрутство є універсальним засобом захисту у відносинах неплатоспроможності та частиною єдиного механізму правового регулювання відносин неплатоспроможності, що спрямована на дотримання балансу інтересів не лише осіб, які беруть участь у справі про банкрутство, а й осіб, залучених у справу про банкрутство, наприклад, контрагентів боржника. Визнання недійсними правочинів боржника у межах справи про банкрутство спрямоване на досягнення однієї з основних цілей процедури неплатоспроможності - максимально можливе справедливе задоволення вимог кредиторів.

Така правова позиція викладена Верховним Судом у постановах від 20.02.2020 року у справі № 922/719/16, від 28.09.2021 року у справі № 21/89б/2011(913/45/20).

Стаття 13 ЦК України, у якій визначаються межі здійснення цивільних прав, встановлює, що цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства, зокрема при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині, а також не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Учасники цивільних відносин при здійсненні своїх прав зобов`язані діяти добросовісно, утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб; не допускаються дії, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. На цих засадах мають ґрунтуватися і договірні відносини.

У зв`язку з цим слід дійти висновку, що межею реалізації принципу свободи договору має бути неприпустимість зловживання правом.

Рішенням Конституційного Суду України від 28.04.2021 року № 2-р(II)/2021 у справі № 3-95/2020(193/20) визнано, що частина третя статті 13, частина третя статті 16 ЦК України не суперечать частині другій статті 58 Конституції України та вказано, що "оцінюючи домірність припису частини третьої статті 13 Кодексу, Конституційний Суд України констатує, що заборону недопущення дій, що їх може вчинити учасник цивільних відносин з наміром завдати шкоди іншій особі, сформульовано в ньому на розвиток припису частини першої статті 68 Основного Закону України, згідно з яким кожен зобов`язаний не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Водночас словосполука "а також зловживання правом в інших формах", що також міститься у частині третій статті 13 Кодексу, на думку Конституційного Суду України, за своєю суттю є засобом узагальненого позначення одразу кількох явищ з метою уникнення потреби наведення їх повного або виключного переліку. Здійснюючи право власності, у тому числі шляхом укладення договору або вчинення іншого правочину, особа має враховувати, що реалізація свободи договору як однієї із засад цивільного законодавства перебуває у посутньому взаємозв`язку з установленими Кодексом та іншими законами межами здійснення цивільних прав, у тому числі права власності. Установлення Кодексом або іншим законом меж здійснення права власності та реалізації свободи договору не суперечить вимогам Конституції України, за винятком ситуацій, коли для встановлення таких меж немає правомірної (легітимної) мети або коли використано юридичні засоби, що не є домірними. У зв`язку з тим, що частина третя статті 13 та частина третя статті 16 Кодексу мають на меті стимулювати учасників цивільних відносин до добросовісного та розумного здійснення своїх цивільних прав, Конституційний Суд України дійшов висновку, що ця мета є правомірною (легітимною)".

Фраудаторні правочини (правочини, що вчинені боржником на шкоду кредиторам) регулюються тільки в певних сферах, зокрема у банкрутстві (стаття 20 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (до введення в дію КУзПБ), стаття 42 КУзПБ), при неплатоспроможності банків (стаття 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб"); у виконавчому провадженні (частина четверта статті 9 Закону України "Про виконавче провадження").

Між тим, ЦК України імперативно не визнає оспорюваний правочин недійсним, а лише допускає можливість визнання його таким у судовому порядку. Визнання такого правочину недійсним відбувається судом, по-перше, за вимогою однієї із сторін або іншої заінтересованої особи, а по-друге, якщо в результаті судового розгляду такого звернення буде доведено наявність визначених законодавством підстав недійсності правочину.

Для вирішення питання про визнання недійсним правочину, оспорюваного заінтересованою особою, правове значення має встановлення впливу наслідків вчинення такого правочину на права та законні інтереси цієї особи. У такому випадку важливим є врахування того, що таке звернення заінтересованої особи до суду з позовом про визнання недійсним договору є направленим на усунення несприятливих наслідків для цієї особи (недопущення їх виникнення у майбутньому), пов`язаних з вчиненням такого правочину (висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 28.11.2019 року у справі № 910/8357/18, постанові Великої Палати Верховного Суду від 29.06.2021 року у справі № 910/23097/17).

Господарський суд звертає увагу, що недійсність правочину, договору, акту органу юридичної особи чи документу як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. За своєю суттю ініціювання спору про недійсність правочину, договору, акту органу юридичної особи чи документу не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим.

Наведене узгоджується з правовими висновками Верховного Суду, сформульованими у постановах об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 05.09.2019 року у справі № 638/2304/17, від 27.01.2020 року у справі № 761/26815/17, від 19.02.2021 року у справі № 904/2979/20.

Отже, правом оспорювати правочин ЦК України наділяє не лише сторону (сторони) правочину, але й інших, третіх осіб, що не є сторонами правочину, визначаючи статус таких осіб як "заінтересовані особи".

Правила визначення особи, що наділяється правом заперечувати/оспорювати у справі про банкрутство правочин, вчинений боржником, мають свої особливості.

У разі заперечення такого правочину хоча і у справі про банкрутство, однак з підстав, передбачених нормами ЦК України, ГК України чи інших законів (в порядку статті 7 КУзПБ), коло осіб, що наділяються відповідним правом визначається за загальним правилом, яке визначає передумови звернення до суду за захистом порушеного права (статті 15, 16 ЦК України, стаття 4, 41, 45 ГПК України).

Водночас, згідно зі статтею 1 КУзПБ матеріально-правовий статус кредитора у справі про банкрутство у розумінні цього Кодексу, що є і учасником, і стороною у справі про банкрутство, що обумовлений та визначається наявністю вимог щодо грошових зобов`язань до боржника, формалізується відповідною ухвалою суду про визнання цих вимог, з винесенням якої кредитор наділяється відповідними правами у справі про банкрутство, що презюмуються та випливають з цього матеріально-правового статусу та визначені, зокрема статтями 45, 48, 52, 64 КУзПБ (право брати участь у прийнятті рішень на зборах кредиторів, заперечувати вимоги іншого кредитора, отримувати задоволення вимог до боржника за рахунок коштів, одержаних від продажу майна банкрута тощо) (висновки Верховного Суду в постанові від 16.07.2020 року у справі № 910/4475/19, пункти 56.14-56.17).

Поряд з цим матеріально-правовий зв`язок кредитора з боржником, що обумовлюється як в межах, так і поза межами справи про банкрутство наявністю вимог кредитора щодо грошових зобов`язань до боржника, а тому не вимагає їх формалізації у справі про банкрутство, наділяє кредитора статусом заінтересованої особи у розумінні наведених положень статей 3, 13, 15, 16, 202, 203, 215 ЦК України (пункт 7.10) з правом на судовий захист шляхом звернення до суду з позовом про визнання недійсним правочину, вчиненого боржником, однак стороною якого цей кредитор не є, а також відповідними процесуальними правами (статті 4, 41, 42, 45, 46 ГПК України).

Крім цього, слід ураховувати також наслідки недійсності правочину, а саме: відповідно до положень частин першої, п`ятої статті 216 цього Кодексу. Зокрема недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю; у разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування; вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред`явлена будь-якою заінтересованою особою.

Звідти кредитор боржника може мати похідний інтерес у стягненні коштів, іншого майна з третіх осіб на користь боржника, зокрема і у процедурі банкрутства. Інтерес кредитора у поповненні (недопущенні зменшення) ліквідаційної маси боржника є похідним від такого інтересу боржника. Тому позови, спрямовані на поповнення (недопущення зменшення) ліквідаційної маси, є позовами на користь саме боржника, якому належить ліквідаційна маса, а не кредитора (останній має до цієї маси інтерес так званого другого порядку). Отже, позов, який заявив кредитор (Позивач), є, насправді, позовом боржника, тобто похідним позовом (один із його різновидів передбачений пунктом 12 частини першої статті 20 ГПК України).

У цих висновках господарський суд звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, сформульованої в постанові від 06.07.2022 року у справі № 914/2618/16 (провадження № 12-25гс21) з посиланням, зокрема, на висновки Великої Палати Верховного Суду від 28.09.2021 року у справі № 761/45721/16-ц (пункти 72, 78, 81).

При цьому, момент вчинення оспорюваних правочинів - до відкриття провадження у справі про банкрутство та виникнення вимог у кредитора (позивача) до боржника (відповідача-1), тобто до виникнення правового зв`язку між ними як кредитором і боржником у справі про банкрутство, не впливає на право особи (позивача) звернутись із відповідним позовом, спрямованим на поповнення (недопущення зменшення) ліквідаційної маси, оскільки визначальним для недійсності оспорюваного правочину є існування підстави для його недійсності в момент вчинення, однак безвідносно до того, хто заявить про цю обставину в подальшому, довівши при цьому правовий зв`язок з відчуженим майном боржника на момент звернення із відповідною вимогою.

Наведені висновки узгоджуються з правовою позицією щодо застосування статті 215 ЦК України, відповідно до якої підстава недійсності правочину (оспорюваності чи нікчемності) має існувати в момент вчинення правочину, що була сформульована, зокрема, у постанові Верховного Суду від 30.08.2022 року у справі № 910/12044/19, з посиланням на висновки у постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 24.04.2020 року у справі № 522/25151/14-ц (провадження № 61-101св19), та в постанові Верховного Суду від 15.02.2022 року у справі № 5023/10192/11 (922/1105/21), з посиланням на вказану постанову Касаційного цивільного суду, а також на постанови Верховного Суду від 07.10.2020 у справі N 626/1063/17, від 25.11.2020 у справі N 162/471/17, постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 15.05.2020 року у справі № 904/3938/18, від 09.07.2020 року у справі № 910/9641/19 тощо.

Предметом спору у справі є визнання недійсним Договору відступлення права вимоги № 03/06-2019 від 10.06.2019 року, що укладений між кредитором ТОВ "Міжрегіональна транспортна компанія" та боржником ТОВ "Комсомольська когенераційна компанія".

Як вказано у тексті позовної заяви, позивач стверджує про фраундаторність вищевказаної угоди, посилаючись на те, що фраудаторний договір укладено між пов`язаними боржником та кредитором, які перебувають під контролем бенефіціарного власника ПАТ "Банк "Фінанси та кредит" ОСОБА_1 .

В обгрунтування доводу ТОВ "СТАР ІНВЕСТМЕНТ ВАН" посилається на пов`язаність осіб які мають керівні положення в різних компаніях, а також на дублювання кінцевого беніфіціара в декількох компаніях одночасно. Позивач вказує на відкриті кримінальні провадження за підозрою за ч. 1 ст. 255, ч. 3 ст. 27. ч. 4 ст. 28, ч. 5 ст. 191, ч. 3 ст. 209 КК України. Однак суд зауважує, що на момент розгляду справи результати кримінального провадження відсутні.

Зі слів заявника, даним договором відступлено право вимоги до іноземної юридичної особи, яка перебуває під контролем бенефіціарного власника ПАТ "Банк "Фінанси та кредит" ОСОБА_1 , є акціонером неплатоспроможного банку ПАТ "Банк "Фінанси та кредит", право вимоги відступлено без дисконту, за Договором купівлі - продажу, не забезпеченим заставою та/або іпотекою.

Однак в обгрунтування наведеного доводу позивач не вказує в якій частині такі дії беніфіціарного власника є незаконними, та не надає докази на обгрунтування наведеного.

Як зазначає позивач, даний договір є нетиповим для боржника, зважаючи що основним видом його діяльності є КВЕД 35.11 - виробництво електроенергії, метою створення та одержання кредиту компанії від неплатоспроможного банку ПАТ "Банк "Фінанси та кредит" є будівництво електростанції встановленою електричною потужністю 470 МВт, тепловою потужністю, - 95,6 Гкал/год, яка буде працювати на синтетичному газі, забезпечувати потреби в електричній енергії ВАТ "Полтавський ГЗК" (контролюється Жеваго К.В.) та використовувати в якості обладнання закуплений за кредитні кошти парогазовий блок номінальною електричною потужністю 450 МВт виробництва фірми "МІTSUBISHI", в одновальному виконанні, у складі газової турбіни, парової турбіни, електричного генератора, котла-утилізатора;

Суд зазначає, що поняття нетиповості в господарських правовідносинах є припущенням позивача, а даний договір не порушує законодавчі норми і не може бути визнаний недійсним з даного приводу.

ТОВ "СТАР ІНВЕСТМЕНТ ВАН" стверджує, що у штаті боржника на момент укладення договору не було працевлаштовано фахових юристів з досвідом ведення іноземних арбітражів та стягнень (в штаті боржника було працевлаштовано 2 особи - його генеральний директор ОСОБА_2 та головний бухгалтер ОСОБА_3 ).

Проте, наявність чи відсутність працевлаштованих фахових юристів на підприємстві не впливає на законність укладених договорів, та не є обов`язковим в розумінні законодавства України.

З урахуванням того, що перед судом постає завдання за наслідком оцінки обставин справи встановити взаємопов`язаність дій учасників оспорюваного правочину, направлену на досягнення єдиної недобросовісної мети - вивести майно (грошові кошти) боржника поза межі єдиної процедури банкрутства цього боржника для унеможливлення задоволення вимог визнаного у процедурі банкрутства кредитора (кредиторів) за рахунок такого активу з дотриманням правил процедури банкрутства суд зазначає, що саме по собі припущення Товариства з обмеженою відповідальністю "СТАР ІНВЕСТМЕНТ ВАН" про те, що сторони договору діяли з наміром уникнути погашення заборгованості перед кредитором не може бути покладене в основу судового рішення, оскільки відповідно до принципів змагальності та диспозитивності господарського процесу кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог чи заперечень.

З наведеного слідує те, що доводи позивача про фраудаторний характер спірних правочинів ґрунтуються переважно на припущеннях та не підтверджені належними доказами, у зв`язку з чим відсутні правові підстави вважати, що укладення договору про відступлення права вимоги свідчить про порушення сторонами принципів добросовісності та розумності або про спрямованості такого правочину на заподіяння шкоди кредитору.

За викладених обставин, господарський суд дійшов висновку про відсутність підстав вважати оспорюваний правочин недійсними, а відтак відсутні підстави у задоволенні стягнення грошових коштів, так як дана вимога є похідною.

Згідно із п. 1 ст. 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Згідно ст. 13 ГПК України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.

Згідно із ч. 2-3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.

Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об`єктивного з`ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

Принцип змагальності передбачає покладення тягаря доказування на сторони, однак не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою ту обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню у спосіб, який дозволить дотриматись переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної стороною обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний. Такий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 02.10.2018 року у справі № 910/18036/17.

Велика палата Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц (п. 81 зазначеної постанови) вказала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона, якщо інша сторона не надала доказів протилежного. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 року у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 року у справі №917/1307/18 (п. 41). Тобто "концепція негативного доказу", закріплена у ч. 10 ст. 81 ГПК, не може тлумачитися так, що певна обставина вважається доведеною, допоки інша сторона її не спростувала, оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс. Про це зазначено у п.43 постанови Верховного Суду від 23.10.2019 року у справі №917/1307/18. За загальним правилом, тягар доведення обставин, які є підставою позову, покладається на позивача.

Господарський суд звертає увагу на те, що необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень в господарському процесі, є складовою обов`язку сприяти всебічному, повному та об`єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема, подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять у предмет доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує (аналогічна правова позиція наведена в постановах Верховного Суду від 05.02.2019 року у справі №914/1131/18, від 26.02.2019 року у справі №914/385/18).

Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За приписами ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

На підставі ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, про відмову в задоволенні позовних вимог, оскільки позивачем у справі не надано належних та допустимих доказів, які підтверджують недійсність оспорюваного правочину, а заявлені позивачем вимоги про стягнення грошових коштів є похідною вимогою.

Щодо судових витрат слід зазначити наступне.

Відповідно до п. 1 ст. 129 ГПК України, у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи те, що в задоволенні позовних вимог відмовлено повністю, суд приходить до висновку, що судовий збір покладається на позивача.

Керуючись статтями 232-233, 237-238, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. У позові відмовити повністю.

2. Копію рішення направити учасникам (сторонам) справи в порядку, встановленому статтею 242 ГПК України.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч. 1, 2 ст. 241 ГПК України). Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Згідно ст. 257 ГПК України, апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Рішення складено та підписано 01.09.2026 року.

Суддя Білоусов С. М.