Решение № 139363721, 28.08.2026, Покровський міський суд Дніпропетровської області (до 25.04.2025 - Орджонікідзевський міський суд Дніпропетровської області)

Справа № 184/1212/26

Номер провадження 2/184/1058/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 серпня 2026 рокум. Покров

Покровський міський суд Дніпропетровської області в складі:

головуючої судді Гукової Р.М.,

за участю секретаря судового засідання Бринзи Л.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Позика» до відповідача ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до Покровського міського суду Дніпропетровської області із вказаним вище позовом посилаючись на наступні обставини. 08.09.2021 року між ТОВАРИСТВОМ З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ІРБІС» та ОСОБА_1 укладено Кредитний договір № 44451817. Таким чином, Відповідач уклав Кредитний договір № 44451817 від 08.09.2021 року із ТОВ «ФК «ІРБІС» та Відповідачу перераховані кредитні кошти на картковий рахунок в сумі 3300 грн. 01.09.2025 року між ТОВ «ФК «ІРБІС» та ТОВАРИСТВОМ З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ПОЗИКА» відповідно до чинного законодавства України, укладений Договір факторингу №01092025/1. Згідно даного Договору факторингу 01.09.2025 року відбулося відступлення права вимоги за Кредитним договором № 44451817 від 08.09.2021 року. Відповідно до Договору факторингу сума боргу перед Новим кредитором (ТОВ «ФК «ПОЗИКА») є обґрунтованою та документально підтвердженою, що становить 11715 грн. Наведене стало підставою для звернення до суду із даним позовом.

Ухвалою Покровського міського суду Дніпропетровської області від 29.05.2026р. суддею прийнято до розгляду, відкрито провадження та призначено вищевказану справу до розгляду.

В судове засідання представник позивача не з`явився, надав заяву, згідно якої просить розглянути справу за його відсутності.

Відповідач в судове засідання не з`явився, про час та місце розгляду був повідомлений належним чином, надав відзив відповідно до якого просить застосувати наслідки спливу позовної давності до позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ПОЗИКА» за Договором про надання фінансового кредиту № 44451817 від 08.09.2021 року. Також посилається на безпідставне нарахування штрафних санкцій під час дії воєнного стану, з огляду на що у задоволенні позову ТОВ «ФК «ПОЗИКА» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості відмовити повністю, а також повністю відмовити Позивачу у відшкодуванні витрат на правничу допомогу за Договором № 39493634/03 від 02.01.2026 року через їх очевидну неспівмірність та необґрунтованість.

У свою чергу представник позивача скерував до суду відповідь на відзив, відповідно до умов якого строк позовної давності було продовжено Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» від 30.03.2020, який набрав чинності 02.04.2020 року, розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України було доповнено пунктом 12, згідно якого під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки позовної давності, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину. Крім того, відповідно Закону України № 2120-IX від 15.03.2022 року розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України було доповнено розділом 19, відповідно до якого у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259 , 362, 559, 681 , 728 , 786 , 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії. Таким чином, за загальним правилом строк позовної давності за кредитним договором № 44451817 від 08.09.2021 не сплинув, оскільки його перебіг був призупинений на період дії карантину та воєнного стану. Щодо доводів відповідача, що розрахунок заборгованості є необґрунтованим, вказує на те, що відповідач не спростував розрахунок заборгованості належними та допустимими доказами, не надав альтернативного розрахунку заборгованості, а його заперечення зводяться виключно до формального та необґрунтованого заперечення позовних вимог, без наведення конкретних обставин чи доказів на їх підтвердження. Щодо заперечення представника відповідача в частині витрат позивача на правову допомогу, вказує, що на підтвердження розміру понесених витрат на правничу допомогу ним було подано до суду наступні докази, а саме: копію договору № 39493634/03 про надання правової допомоги від 02 січня 2026 року; копія додаткової угоди № 44451817 від 08 травня 2026 року до договору № 39493634/03 про надання правової допомоги від 02 січня 2026 року; копію детального опису робіт (надання послуг) від 08 травня 2026 року; копію акту про підтвердження факту надання правничої (правової) допомоги адвоката (виконання робіт, надання послуг) від 08 травня 2026 року та копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю Горобей Руслана Геннадіївна. Таким чином, позивач надав разом із позовом усі необхідні докази отримання професійної правничої допомоги по справі, що підтверджують співмірність та справедливість витрат на професійну правничу допомогу із складністю справи, часом, обсягом та ціною позову, а отже стягнення із відповідача витрат на професійну (правову) допомогу адвоката у розмірі 5 500,00 підлягають до задоволення.

У зв`язку з неявкою в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, відповідно до ч.2 ст.247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Суд, дослідивши матеріали справи і оцінивши їх в сукупності, прийшов до наступного висновку.

Згідно ст.15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, у спосіб визначений ст.16 даного Кодексу.

У свою чергу, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

При цьому, відповідно до ч.1 ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

У відповідності до ст.11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки, зокрема таким підставами є договори та інші правочини.

Як встановлено судом, 08.09.2021 року між ТОВАРИСТВОМ З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ІРБІС» та ОСОБА_1 укладено Кредитний договір № 44451817.

Законодавством України передбачено, що оформлення Кредиту онлайн із використанням одноразового пароля прирівнюється до підписання Договору в паперовій формі власноручним підписом.

Кредитодавець передає Одноразовий ідентифікатор Клієнту засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його Інформаційно-телекомунікаційній системі (вказаний в Особистому кабінеті Клієнта), в тому числі, але не виключно, шляхом направлення йому СМС-повідомлення за номером телефону, вказаним Клієнтом під час заповнення Заявки.

Електронний підпис з одноразовим ідентифікатором (далі «ЕПОІ») по суті є видом вдосконаленого цифрового підпису, хоча в Законі України «Про електронну комерцію» так і не називається. Його суть полягає у використанні одноразових повідомлень (паролів, кодів, підтверджень) шляхом телекомунікаційних засобів. Найчастіше використовуються СМС, повідомлення в месенджерах в якості підтвердження волі підписанта. ЕПОІ широко використовується, наприклад, в сфері мікрокредитування. Дійсність укладення договорів таким чином вже неодноразово підтверджувалася в судовій практиці України: Постанова Першої судової палати Касаційного цивільного суду Верховного Суду у справі №524 /5556/19.

У відповідності до умов кредитного договору, його підписання здійснювалось електронним підписом Позичальника, відтвореним шляхом використання одноразового ідентифікатора, який був надісланий на номер мобільного телефону вказаний Позичальником при укладанні кредитного договору.

Електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору. Це комбінація цифр і букв, або тільки цифр, або тільки літер, яку отримує заявник за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі «логін-пароль», або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом. При оформленні замовлення, зробленого під логіном і паролем, формується електронний документ, в якому за допомогою інформаційної системи вказується особа, яка створила запит.

У справі № 561/77/19 від 16.12.2020 р. Верховний Суд у складі колегії суддів першої судової палати Касаційного цивільного суду зазначив: «Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (ч.2 ст.639 ЦК України.) абз.2 ч.2 ст.639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним у письмовій формі. Аналізуючи викладене, слід дійти висновку, що будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (ст. 205, 207 ЦК України). Особливості укладення кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію». Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст.12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі».

Верховний Суд у складі колегії суддів першої судової палати Касаційного цивільного суду у справі №524/5556/19 від 12.01.2021 р. дійшов висновку: «Електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору. Це комбінація цифр і літер, або тільки цифр, або тільки літер, яку заявник отримує за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі «логін-пароль», або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом. При оформленні замовлення, зробленого під логіном і паролем, формується електронний документ, в якому за допомогою інформаційної системи (веб-сайту інтернет-магазину) вказується особа, яка створила замовлення. Оспорюваний договір про надання фінансового кредиту підписаний позивачкою за допомогою одноразового пароля-ідентифікатора, тобто укладення між сторонами спірного правочину підтверджено належними та допустимими доказами».

Відповідно до ч.1-2 ст.9 ЗУ «Про споживче кредитування», Кредитодавець розміщує на своєму офіційному веб-сайті інформацію, необхідну для отримання споживчого кредиту споживачем. Така інформація повинна містити наявні та можливі схеми кредитування у кредитодавця. Споживач перед укладенням договору про споживчий кредит має самостійно ознайомитися з такою інформацією для прийняття усвідомленого рішення.

До укладення договору про споживчий кредит кредитодавець надає споживачу інформацію, необхідну для порівняння різних пропозицій кредитодавця з метою прийняття ним обґрунтованого рішення про укладення відповідного договору, в тому числі з урахуванням обрання певного типу кредиту. Зазначена інформація безоплатно надається кредитодавцем споживачу за спеціальною формою (паспорт споживчого кредиту), встановленою у Додатку 1 до цього Закону, у письмовій формі (у паперовому вигляді або у вигляді електронного документа, створеного згідно з вимогами, визначеними Законом України "Про електронні документи та електронний документообіг", а також з урахуванням особливостей, передбачених Законом України "Про електронну комерцію") із зазначенням дати надання такої інформації та терміну її актуальності. У такому разі кредитодавець визнається таким, що виконав вимоги щодо надання споживачу інформації до укладення договору про споживчий кредит згідно з частиною третьою цієї статті.

За даним кредитним договором Кредитодавець зобов`язується надати Позичальникові Кредит, в розмірі визначеному кредитним договором, на умовах строковості, зворотності, платності, а Позичальник зобов`язується повернути Кредит та сплатити проценти за користування Кредитом, відповідно до умов, зазначених у кредитному договорі, додатках до нього та в Правилах надання грошових коштів у позику, що розміщені на офіційному веб-сайті Кредитодавця.

Таким чином, Відповідач уклав Кредитний договір № 44451817 від 08.09.2021 року із ТОВ «ФК «ІРБІС» (ЄДРПОУ: 42427514) та Відповідачу перераховані кредитні кошти на картковий рахунок в сумі 3300 грн.

Наведене не заперечується відповідачем у поданому відзиві на позов.

Видача (надання) Товариством Кредиту Клієнту за цим Договором проводиться протягом трьох операційних банківських дні з моменту укладення цього Договору шляхом перерахування грошових коштів на банківський рахунок Клієнта, операції за яким можуть здійснюватися з використанням платіжної картки, реквізити якої зазначені Клієнтом у Особистому кабінеті, та, яка визначена Клієнтом у якості Основної платіжної картки (п.4.1. договору).

Відповідно до ч.2 ст.29 ЗУ «Про фінансові послуги та фінансові компанії», фінансова компанія має право надавати фінансову платіжну послугу з переказу коштів без відкриття рахунку та/або із здійснення еквайрингу платіжних інструментів на підставі ліцензії на діяльність фінансової компанії лише за умови, що така фінансова послуга поєднується з іншими видами фінансових послуг, передбаченими пунктами 1-5 частини першої цієї статті.

Стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню (Постанова ВП ВС від 14.11.2018 року у справі № 2-383/2010 (провадження № 14-308цс18)).

Відповідно до п.4.2 договору, клієнт зобов`язується повністю повернути кредит та сплатити відсотки, що були нараховані за кредитом до 07.12.2021 року, шляхом перерахування відповідної суми на поточний рахунок товариства.

Водночас, як свідчать матеріали справи, відповідачем не виконані належним чином кредитні зобов`язання, з огляду на що в останнього утворилась заборгованість за тілом кредиту в сумі 3300 грн.

Крім того судом встановлено, що 01.09.2025 року між ТОВ «ФК «ІРБІС» та ТОВАРИСТВОМ З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ПОЗИКА» відповідно до чинного законодавства України, укладений Договір факторингу №01092025/1.

Згідно даного Договору факторингу 01.09.2025 року відбулося відступлення права вимоги за Кредитним договором № 44451817 від 08.09.2021 року.

Відповідно до Договору факторингу сума боргу перед Новим кредитором (ТОВ «ФК «ПОЗИКА») є обґрунтованою та документально підтвердженою, що становить 11715 грн., із яких: заборгованість за тілом кредиту становить 3300 грн.; заборгованість за відсотками становить 8415 грн.; заборгованість за штрафними санкціями та комісіями становить 0 грн.

Згідно із ст.ст. 526, 530 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу. Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом (ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України).

На підставі викладеного, суд приходить до переконання про задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за тілом кредиту в сумі 3300,00 грн.

Щодо стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за процентами, слід вказати наступне.

Так, відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Частиною першою статті 1048 ЦК України передбачено, що позикодавець має право - на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Так, згідно п.5.1. договору сторонами погоджено, що клієнт зобов`язується сплачувати товариству проценти за користування кредитом, за процентною ставкою, зазначеною у п.3.1, 3.2 цього договору, але з урахуванням положень, передбачених п.3.2 цього договору.

Як слідує із матеріалів справи, відповідно до розрахунку заборгованості розмір процентів, нарахованих відповідачу складає 8415,00 грн., що в рази перевищує суму отриману відповідачем у позику 3300,00 грн.

Слід звернути увагу, що відповідач, як пересічний споживач кредитних послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не зміг ефективно здійснити свої права бути поінформованим про дійсні умови кредитування ТОВ «ФК Позика», які викладені в декількох значних за об`ємом документах, які не містять прозорості та зрозумілості, зокрема щодо дійсного періоду та розміру нарахувань за кредитом. А тому на думку суду, укладення ОСОБА_1 договору перетворюється на непомірний тягар для відповідача, як споживача та джерело отримання невиправданих прибутків кредитором.

Отже, суд враховує, що вимога про нарахування та сплату відсотків, які є явно завищені, не відповідає передбаченим у частині третій статті 509 та частинах першій, другій статті 627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права.

Наведеної правової позиції дотримується також Дніпровський апеляційний суд, яка неодноразово була ним викладена у відповідних постановах за наслідками апеляційного перегляду у аналогічних справах, зокрема, по справі №177/1261/23 від 20.01.2026р., де суд апеляційної інстанції зменшив розмір стягуваних процентів до суми кредиту.

Відповідно до пункту 5 частини третьої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів», несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п`ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов`язань за договором.

Наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми відсотків спотворює їх дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов`язання проценти перетворюється на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.

Позивач, як фінансова установа, скориставшись необізнаністю позичальника, діючи з порушенням звичаїв ділового обороту та порушуючи при цьому норми і вимоги діючого законодавства, спонукав у такий спосіб позичальника на укладення договору позики на вкрай невигідних для нього умовах, які відповідач не міг оцінити належно.

Крім того, з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України, участь у договорі споживача як слабкої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту щодо сплати споживачем непропорційно великих відсотків за прострочення повернення кредиту.

Це узгоджується з положеннями Резолюції Генеральної Асамблеї ООН від 09 квітня 1985року № 39/248 «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», в якій зазначено наступне: визнаючи, що споживачі нерідко перебувають у нерівному становищі з точки зору економічних умов, рівня освіти та купівельної спроможності, принципи захисту інтересів споживачів мають, зокрема, за мету сприяти країнам у боротьбі зі шкідливою діловою практикою усіх підприємств на національному та міжнародному рівнях, яка негативно позначається на споживачах. Споживачі мають бути захищені від таких зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав у контрактах та незаконні умови кредитування продавцями. Надання товарів чи послуг, у тому числі у фінансовій галузі, не має здійснюватися за допомогою прямого чи опосередкованого обману споживача, а відповідні права споживачів регламентуються як на доконтрактній стадії, так і на стадії виконання кредитної угоди.

Директива 2005/29/ЄС Європейського Парламенту та Ради Європи від 11 травня 2005року розділяє комерційну діяльність, що вводить в оману на дію і бездіяльність та застосовується до правовідносин до і після укладення угоди, фінансові послуги через їх складність та властиві їм серйозні ризики потребують встановлення детальних вимог, включаючи позитивні зобов`язання торговця. Оманливі види торговельної практики утримують споживача від поміркованого і таким чином ефективного вибору.

Межі дії принципу свободи договору визначаються законодавством з урахуванням критеріїв справедливості, добросовісності, пропорційності і розумності. При цьому держава має підтримувати на засадах пропорційності розумний баланс між публічним інтересом ефективного перерозподілу грошових накопичень, комерційними інтересами банків щодо отримання справедливого прибутку від кредитування і правами та охоронюваними законом інтересами споживачів їх кредитних послуг (абз.3 пп.3.2 п.3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року № 15-рп/2011 у справі про захист прав споживачів кредитних послуг).

Окрім цього, як зазначено в рішенні Конституційного суду України від 11 липня 2013року № 7-рп/2013, у випадку нарахування неустойки, яка є явно завищеною, не відповідає передбаченим у п.б ст. З, ч.3 ст. 509 та ч.1-2 ст. 627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності, як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права, суд має право її зменшити.

Застосовуючи дану норму, суд зобов`язаний встановити баланс між застосованим до порушника заходом відповідальності у вигляді неустойки й оцінкою дійсного, а не покладеного розміру збитків, заподіяних у результаті конкретного правопорушення.

У цьому рішенні Конституційний Суд України дійшов висновку, що умови договору споживчого кредиту, його укладання та виконання повинні підпорядковуватися таким засадам, згідно з якими особа споживача вважається слабкою стороною у договорі та підлягає особливому правовому захисту з урахуванням принципів справедливості, добросовісності і розумності. Виконання державою конституційно-правового обов`язку щодо захисту прав споживачів вимагає від неї спеціального законодавчого врегулювання питань, пов`язаних із забезпеченням дії зазначених принципів у відносинах споживчого кредитування, зокрема щодо встановлення справедливого розміру неустойки за прострочення виконання грошових зобов`язань позичальниками - фізичними особами.

Такого ж самого правового висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 07 жовтня 2020року у справі № 132/1006/19 (провадження № 61-1602св20).

Також, відповідно до постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020року у справі № 902/417/18, якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення.

Відповідно до пункту 8.38 зазначеної постанови з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві Велика палата Верховного Суду дійшла до висновку, що виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити загальний розмір як неустойки, штрафу так і процентів річних як відповідальності за прострочення грошового зобов`язання.

Наведених висновків притримується і Дніпровський апеляційний суд.

Застосовуючи аналогію та враховуючи те, що заявлена позивачем до стягнення заборгованість за нарахованими процентами в розмірі 8415,00 грн. не є співрозмірною сумі кредиту у 3300,00 грн. за договором, суперечать принципам розумності та добросовісності, є наслідком дисбалансу договірних прав та обов`язків на шкоду позичальника як споживача послуг кредитної установи, оскільки встановлює вимогу щодо сплати непропорційно великої - суми процентів у разі невиконання ним зобов`язань за кредитним договором, суд дійшов висновку про те, що необхідно зменшити розмір процентів за вказаним договором до розміру отриманих відповідачем кредитних коштів в сумі 3300,00 грн.

Щодо доводів відповідача про те, що сплив строк позовної давності, слід вказати наступне.

Так, згідно зі статтями 256, 257 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч.4 ст.267 ЦК України).

Відповідно до ст.253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч.1 ст.261 ЦК України).

Початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Відповідно до ч. 3 ст. 267 ЦК України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Крім того, частинами 1, 3 ст.264 ЦК України передбачено, що перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» від 30.03.2020, який набрав чинності 02.04.2020 року, розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України було доповнено пунктом 12, згідно якого під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки позовної давності, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Частиною 1 ст.29 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» передбачено, що карантин встановлюється та відміняється Кабінетом Міністрів України.

Дію карантину, встановленого зазначеною Постановою, було неодноразово продовжено на всій території України згідно з Постановами КМУ по 30.06.2023 року.

Постановою КМУ від 27.06.2023 року № 651 з 24 години 00 хвилин 30.06.2023р. на всій території України відмінено карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.

Таким чином, карантин на території України було встановлено безперервно з 12.03.2020 по 30.06.2023 року.

Разом з цим, відповідно Закону України № 2120-IX від 15.03.2022 року розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України було доповнено розділом 19, відповідно до якого у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії.

Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 року №64/2022, затвердженого Законом України від 24.02.2022 № 2102-ІХ в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 року, який неодноразово було продовжено та який діє до тепер.

У період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 559, 681, 728, 786 строк його дії.

Таким чином, починаючи з березня 2020 року строк позовної давності продовжився на строк дії карантину, який тривав до 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 року, а починаючи з 24 лютого 2022 року строк позовної давності продовжився на строк дії в Україні воєнного стану, який діє на даний час.

Законом України «Про внесення зміни до розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України щодо поновлення перебігу позовної давності» Закону № 4434-IX від 14.05.2025, який набув чинності 04.09.2025, пункт 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України виключено.

Як вбачається із кредитного договору, а саме п.4.2, клієнт зобов`язується повністю повернути кредит та сплатити відсотки, що були нараховані за кредитом до 07.12.2021 року, шляхом перерахування відповідної суми на поточний рахунок товариства.

Отже, із 08.12.2021 року розпочав перебіг строк позовної давності за даними вимогами.

Відповідно до матеріалів справи, товариство звернулось до суду із даним позовом 25.05.2026 року, що з огляду на зупинення строків позовної давності згідно чинного законодавства, не було пропущенням строків позовної давності для звернення до суду із даним позовом.

Щодо посилань відповідача на необґрунтованість нарахувань по штрафних санкціях, оскільки на даний час діє мораторій на їх нарахування, то слід зазначити, що вимог з приводу примусового стягнення із відповідача на користь позивача штрафних санкцій, останнім не заявлялось.

Крім того, позивач просить стягнути з відповідача на свою користь понесені витрати на правничу допомогу адвоката в сумі 5500,00 грн.

Відповідно до ст..137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Так, позивач просить стягнути на свою користь судові витрати в сумі 5500,00 грн., які були понесені ним при звернення до суду.

На підтвердження наданих послуг позивач долучив до матеріалів справи: копію договору № 39493634/03 про надання правової допомоги від 02 січня 2026 року; копія додаткової угоди № 44451817 від 08 травня 2026 року до договору № 39493634/03 про надання правової допомоги від 02 січня 2026 року; копію детального опису робіт (надання послуг) від 08 травня 2026 року; копію акту про підтвердження факту надання правничої (правової) допомоги адвоката (виконання робіт, надання послуг) від 08 травня 2026 року та копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю Горобей Руслана Геннадіївна.

Ознайомившись із вказаними доказами, суд приходить до переконання про наявність підстав для стягнення із відповідача на користь позивача витрат на правову допомогу, разом з тим, вважає за необхідне зменшити розмір останніх у зв`язку із їх не співмірністю.

Так, згідно ч.4 ст.137 ЦПК України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У постановах від 19 лютого 2022 року № 755/9215/15-ц та від 05 липня 2023 року у справі № 911/3312/21 Велика Палата Верховного Суду виснувала, що під час визначення суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (установлення їхньої дійсності та потрібності), а також критерію розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін.

У свою чергу Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.06.2024 року по справі № 686/5757/23 зазначила, що у разі недотримання вимог частини четвертої статті 137 ЦПК України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони. Натомість під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частиною третьою статті 141 ЦПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу, або ж присудити такі витрати частково. Критерії оцінки реальності адвокатських витрат (установлення їхньої дійсності та неодмінності), а також розумності їхнього розміру застосовують з огляду на конкретні обставини справи, тобто є оціночним поняттям. Вирішення питання оцінки суми витрат, заявлених до відшкодування, на предмет відповідності зазначеним критеріям є завданням того суду, який розглядав конкретну справу і мав визначати суму відшкодування з належним урахуванням особливостей кожної справи та всіх обставин, що мають значення.

За таких обставин, з огляду обсяг виконаних адвокатом робіт, який фактично зводився до складення позовної заяви та часом, витраченим на її виконання, суд приходить до переконання, що співмірними та такими що відповідають критерію розумності їхнього розміру є витрати у розмірі 5000,00 грн.

Крім того, відповідно до ч.1 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 141 ЦПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а тому з відповідача слід стягнути на користь позивача 2816,5 грн. (5000 грн. х 56,33%) витрат понесених на професійну правничу допомогу.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст.12, 77, 81, 141, 247, 259, 263-268, 280 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позовні Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Позика» до відповідача ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 на користь ТОВ «ФК «ПОЗИКА» (ЄДРПОУ: 39493634, адреса для листування: 07406, Київська обл., м.Бровари, вул. Симона Петлюри, буд. 21/1; IBAN: НОМЕР_2 в ПуАТ «КБ «АКОРД БАНК», МФО: 380634) заборгованість за Кредитним договором № 44451817 від 08.09.2021 року у розмірі 6 600,00 грн.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 на користь ТОВ «ФК «ПОЗИКА» (ЄДРПОУ: 39493634, адреса для листування: 07406, Київська обл., м.Бровари, вул. Симона Петлюри, буд. 21/1; IBAN: НОМЕР_2 в ПуАТ «КБ «АКОРД БАНК», МФО: 380634) понесені судові витрати в сумі 1500 грн., а також витрати на професійну правничу допомогу в сумі 2816,5 грн.

В решті позову відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

На рішення може бути подана апеляційна скарга до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його складення.

Повний текст рішення складено 28.08.2026р.

Суддя Покровського міського суду Р. М. Гукова