Решение № 139340989, 18.08.2026, Полтавський окружний адміністративний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 серпня 2026 року м. ПолтаваСправа № 440/5134/26

Полтавський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Бойка С.С.,

за участю:

секретаря судового засідання Проскурні Я.О.,

позивача ОСОБА_1

представника відповідача Марченка І.Ю.,

розглянув у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом Фізичної особи- підприємця ОСОБА_1 до Північно-Східного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці про визнання протиправною та скасування постанови.

ВСТАНОВИВ:

Позивач Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Північно-Східного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці, в якій просить визнати протиправною та скасувати постанову про накладення штрафу за порушення законодавства про працю та зайнятість населення від 07.04.2026 №34-ДПС Північно-Східного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці.

В обґрунтування позову позивач посилається на те, що оскаржувана постанова не містить обґрунтованих мотивів накладення штрафу на нього, з0азначає, що при винесенні постанови проігноровано фактичні обставини справи, а саме те, що він є фізичною особою підприємцем і здійснює діяльність у приміщенні за адресою: АДРЕСА_1 , у цьому ж приміщенні також працює його син ОСОБА_2 , який також здійснює підприємницьку діяльність як фізична особа підприємець. Позивач зазначає, що 18.02.2026 приблизно о 15-30 год на робочому місці у нього погіршився стан здоров`я, у павільйоні лишився працювати ОСОБА_1 як самостійна особа-підприємець. Позивач стверджує, що ОСОБА_2 ФОП, здійснює діяльність за тією адресою, що і він, має договір оренди за цією ж адресою, є співвласником павільйону, є власником товару, а тому має право здійснювати діяльність, яка неможлива без здійснення розрахунків з покупцями.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 04.05.2026 відкрито загальне позовне провадження в адміністративній справі №440/5134/26, призначено підготовче судове засідання на 02 червня 2026 року /а.с.27/.

У відзиві на позовну заяві представник відповідача просить відмовити у задоволенні позовних вимог, зазначає, що в пункті 2.2.20. Акта від 18.02.2026 зазначено, зокрема, що станом на 16 год. 03 хв. 18.02.2026 перевіркою встановлено факт допуску до роботи продавця (особи, що здійснила розрахунок) ОСОБА_2 без оформлення трудових відносин відповідно до діючого законодавства України та без повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики, адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу.

Відповідно до додатків, доданих ГУ ДПС у Полтавській області до Акта від 18.02.2026 та до листа № 3658/ПНС/1-26 від 23.02.2026, зокрема, згідно змісту письмового пояснення ОСОБА_2 , особи, що проводила розрахунки в павільйоні « ІНФОРМАЦІЯ_1 » у ФОП ОСОБА_1 , зазначено, що ним 18.02.2026 реалізовано пиво «Хайнекен» 0,5 л за ціною 64,00 грн, чек не видав. У трудових відносинах із ФОП ОСОБА_1 не перебуває.

В пункті 4.1 «Зауваження до акта перевірки» розділу 4 «Прикінцеві положення» Акта від 18.02.2026 стоїть лише підпис (без зазначення ПІБ), зауваження відсутні. Також в листі ГУ ДПС у Полтавській області № 4537/ПНС/1-26 від 06.03.2026 зазначено, що заперечення чи зауваження на Акт від 18.02.2026 на час проведення перевірки представником платника податків (продавцем, особою, що проводила розрахунки) ОСОБА_2 в Акті перевірки не зазначенні та після її закінчення від платника не надходили. Крім того, в цьому ж листі зазначено, що станом на 05.03.2026 повідомлення про прийняття працівника (домашнього працівника) на роботу ОСОБА_2 не подане. Отже, ОСОБА_2 допущений 18.02.2026 ФОП ОСОБА_1 до роботи без оформлення трудових відносин та без повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, що є порушенням вимог статей 21, 24 КЗпП України в частині допущення працівника до роботи без повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, про що зазначено в пункті 2.2.20 розділу 2 «Описова частина» та пункті 3.1 розділу 3 «Висновок перевірки» Акта від 18.02.2026/ а.с.30 42/.

У зв`язку з перебуванням судді Бойка С.С. на лікарняному, розгляд справи перенесено на 11:00 год. 17 червня 2026 року / а.с.116/.

17 червня 2026 року у підготовчому судовому засіданні оголошено перерву у зв`язку з витребуванням додаткових доказів до 10:45 09 липня 2026 року / а.с. 120 121/.

09 липня 2026 року суд протокольною ухвалою закрив підготовче провадження та призначив справу до розгляду по суті на 12:00 18 серпня 2026 року / а.с.157/.

18 серпня 2026 року у судовому засіданні позивач просив суд задовольнити свої вимоги, представник відповідача заперечував проти задоволенні позову.

Розглянувши матеріали справи, суд встановив наступне.

До Північно-Східного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці надійшов лист від Головного управління ДПС у Полтавській області (вхідний № 3658/ПНС/1-26 від 23.02.2026) з матеріалами фактичної перевірки ФОП ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) в ході якої встановлено порушення роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівником (найманими особами), відповідно до акту фактичної перевірки № 1714/16/31/РРО/ НОМЕР_1 від 18.02.2026.

А саме, при перевірці працівниками ДПС ФОП ОСОБА_1 18.02.2026 за місцем фактичного провадження діяльності, встановлено факт проведення готівкових розрахунків в павільйоні « ІНФОРМАЦІЯ_1 » ОСОБА_2 , який не перебував у трудових відносинах з ФОП ОСОБА_1 .

Таким чином ФОП ОСОБА_1 допущено особу що здійснює розрахунки, без оформлення трудових відносин відповідно до діючого законодавства країни та без повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

За результатами розгляду Акта фактичної перевірки ГУ ДПС у Полтавській області № 1714/16/31/РРО/ НОМЕР_1 від 18.02.2026 Північно-Східним управлінням Державної служби з питань праці винесена постанова № 34-ДПС від 07.04.2026 про накладення штрафу за порушення законодавства про працю та зайнятість населення у розмірі 86 470 грн. на ФОП ОСОБА_1 , а саме за порушення вимог частини 4 статті 24 КЗпП України щодо допущення працівника до роботи без повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому КМУ.

Не погоджуючись із постановою № 34-ДПС від 07.04.2026, позивач звернувся із вказаною позовною заявою до суду.

Всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, дослідивши надані позивачем та відповідачем докази, суд приходить до наступних висновків.

Згідно з приписами статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку він вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Відповідно до частини першої статті 259 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) державний нагляд та контроль за додержанням законодавства про працю юридичними особами незалежно від форми власності, виду діяльності, господарювання, фізичними особами - підприємцями, які використовують найману працю, здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, та його територіальні органи у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Згідно із частиною другою статті 259 КЗпП України центральні органи виконавчої влади здійснюють контроль за додержанням законодавства про працю на підприємствах, в установах і організаціях, що перебувають у їх функціональному підпорядкуванні, крім податкових органів, які мають право з метою перевірки дотримання податкового законодавства здійснювати такий контроль на всіх підприємствах, в установах і організаціях незалежно від форм власності та підпорядкування, а органи місцевого самоврядування - на підприємствах, в установах і організаціях, що перебувають у комунальній власності відповідних територіальних громад.

Отже, право здійснювати контроль за додержанням законодавства про працю на всіх підприємствах, в установах і організаціях незалежно від форм власності та підпорядкування, з метою перевірки дотримання податкового законодавства закріплено за податковими органами згідно з частиною другою статті 259 КЗпП України.

За змістом норм пункту 80.10 статті 80, пункту 86.1 статті 86 Податкового кодексу України (далі - ПК України), якими регламентовано порядок оформлення результатів фактичної перевірки, результати такої перевірки у разі встановлення під час її проведення порушень оформлюються у формі акта, який складається та підписується посадовими особами контролюючого органу та платниками податків або їх законними представниками (у разі наявності), є документом, що підтверджує факт проведення перевірки та відображає її результати.

Відповідальність за порушення законодавства про працю, у зокрема для фізичних осіб-підприємців, які використовують найману працю, у вигляді штрафу, зокрема в разі фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), передбачена нормами абзацу другого частини другої статті 265 КЗпП України.

Тому суд констатує, що повноваження на проведення перевірки щодо дотримання фізичними особами-підприємцями вимог законодавства про працю, виявлення, оформлення і фіксацію відповідних порушень (зокрема в разі фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту)) належать податковому органу відповідно до закону.

Одночасно з цим повноваження щодо притягнення до відповідальності за вищевказані правопорушення у спосіб накладення штрафу за законом (частина четверта статті 265 КЗпП України) надані центральному органу виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю.

Центральним органом виконавчої влади, який реалізує державну політику, зокрема з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, зайнятість населення, є Державна служба України з питань праці (Держпраці).

Постановою Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2015 року № 96 затверджено Положення про Державну службу України з питань праці (далі Положення № 96).

Згідно із пунктом 1 Положення № 96 Державна служба України з питань праці (Держпраці) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Першого віце-прем`єр-міністра України - Міністра економіки, і який реалізує державну політику у сферах промислової безпеки, охорони праці, гігієни праці, поводження з вибуховими матеріалами промислового призначення, здійснення державного гірничого нагляду, а також з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, зайнятість населення, загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності, на випадок безробіття в частині призначення, нарахування та виплати допомоги, компенсацій, надання соціальних послуг та інших видів матеріального забезпечення з метою дотримання прав і гарантій застрахованих осіб.

За змістом підпунктів 6, 9 пункту 4 Положення № 96 Держпраці відповідно до покладених на неї завдань, зокрема здійснює: державний контроль за додержанням законодавства про працю юридичними особами, у тому числі їх структурними та відокремленими підрозділами, які не є юридичними особами, та фізичними особами, які використовують найману працю; державний контроль за додержанням вимог законодавства про працю, зайнятість населення в частині дотримання прав громадян під час прийому на роботу та працівників під час звільнення з роботи.

Відповідно до пункту 7 Положення № 96 Держпраці здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи. На утворені територіальні органи Держпраці може покладати виконання завдань за міжрегіональним принципом.

Аналіз наведених норм свідчить про те, що Держпраця та утворені в установленому порядку її територіальні органи наділені контролюючими функціями за дотриманням роботодавцями законодавства про працю.

Пунктом 8 цього ж Положення передбачено, що Держпраці під час виконання покладених на неї завдань взаємодіє в установленому порядку з іншими державними органами, допоміжними органами і службами, утвореними Президентом України, тимчасовими консультативними, дорадчими та іншими допоміжними органами, утвореними Кабінетом Міністрів України, органами місцевого самоврядування, об`єднаннями громадян, громадськими спілками, профспілками та організаціями роботодавців, відповідними органами іноземних держав і міжнародних організацій, а також підприємствами, установами та організаціями.

Порядок накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2013 року № 509 (далі - Порядок № 509), визначає механізм накладення на суб`єктів господарювання та роботодавців штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, передбачених частиною другою статті 265 КЗпП України та частинами третьою - сьомою статті 53 Закону України «Про зайнятість населення» (пункт 1 Порядку № 509).

Відповідно до пункту 2 цього Порядку штрафи накладаються Головою Держпраці, його заступниками, керівниками територіальних органів Держпраці та їх заступниками (з підстав, визначених абзацами третім - сьомим цього пункту) (далі - уповноважені посадові особи). Штрафи накладаються на підставі, зокрема, акта перевірки ДПС, її територіального органу, у ході якої виявлені порушення законодавства про працю.

На цій підставі, суд зазначає, що у разі виявлення податковим органом фактів порушення вимог законодавства про працю та фіксації їх у складеному цим органом акті перевірки і надання його Держпраці у порядку взаємодії цих органів для виконання покладених на них завдань, Держпраці, відповідно до закону, наділена повноваженнями притягати до відповідальності суб`єктів таких правопорушень, зокрема накладати штрафи у розмірі та в порядку, визначеному законодавством.

Відтак, суд вважає, що відсутність або наявність у період спірних правовідносин підзаконного нормативно - правового акту, який би передбачав можливість накладення штрафу на підставі акту фактичної перевірки податкового органу, не може впливати на обсяг, зміст та порядок реалізації вищезгаданих повноважень податкових органів та органів з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, змінювати чи скасовувати їх, оскільки вони належать вказаним суб`єктам владних повноважень відповідно до закону.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 17 квітня 2024 року у справі № 560/3981/23 та у постанові від 02 жовтня 2024 року № 560/11269/23.

Відповідно до частини першої статті 3 КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Статтею 4 КЗпП України визначено, що законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

Відповідно до частини першої статті 21 КЗпП України, трудовим договором є угода між працівником і роботодавцем (роботодавцем - фізичною особою), за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, а роботодавець (роботодавець - фізична особа) зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін. Трудовим договором можуть встановлюватися умови щодо виконання робіт, які вимагають професійної та/або часткової професійної кваліфікації, а також умови щодо виконання робіт, які не потребують наявності у особи професійної або часткової професійної кваліфікації.

Згідно з частиною четвертою статті 24 КЗпП України працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням роботодавця, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Відповідальність за порушення законодавства про працю визначена статтею 265 КЗпП України.

Відповідно до пункту другого частини п`ятої статті 50 Закону України від 05 липня 2012 року № 5067-VI «Про зайнятість населення» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) роботодавцям забороняється застосовувати працю громадян без належного оформлення трудових відносин, вчиняти дії, спрямовані на приховування трудових відносин.

Характерними ознаками трудових відносин є: - систематична виплата заробітної плати за процес праці (а не її результат); - підпорядкування правилам внутрішнього трудового розпорядку; - виконання роботи за професією (посадою), визначеною Національним класифікатором України ДК 003:2010 «Класифікатор професій», затвердженим наказом Держспоживстандарту від 28.07.2010 №327; - обов`язок роботодавця надати робоче місце; - дотримання правил охорони праці на підприємстві, в установі, організації тощо.

З викладеного вбачається, що основними ознаками трудового договору, є: праця юридично несамостійна, протікає в рамках певного підприємства, установи, організації (юридичної особи) або в окремого громадянина (фізичної особи); шляхом виконання в роботі вказівок і розпоряджень власника або уповноваженого ним органу; праця має гарантовану оплату; виконання роботи певного виду (трудової функції); трудовий договір, як правило, укладається на невизначений час; здійснення трудової діяльності відбувається, як правило, в складі трудового колективу; виконання протягом встановленого робочого часу певних норм праці; встановлення спеціальних умов матеріальної відповідальності; застосування заходів дисциплінарної відповідальності; забезпечення роботодавцем соціальних гарантій.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним судом в постанові по справі №460/14056/21 від 02 липня 2024 року.

Аналіз наведених норм КЗпП України дає підстави дійти висновку про те, що трудовий договір це угода щодо здійснення і забезпечення трудової функції. За трудовим договором працівник зобов`язаний виконувати не якусь індивідуально-визначену роботу, а роботу з визначеної однієї або кількох професій, спеціальностей, посади відповідної кваліфікації, виконувати визначену трудову функцію в діяльності підприємства. Після закінчення виконання визначеного завдання трудова діяльність не припиняється.

Водночас працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

В акті фактичної перевірки посадовими особами ГУ ДПС у Полтавські області зазначено « станом на 16 год.03 хв. встановлено факт допуску до роботи продавця (особи, що здійснювала розрахунок ОСОБА_3 без оформлення трудових відносин відповідно до діючого законодавства України та без повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття на роботу».

Під час слухання справи ОСОБА_1 повідомляв Північно-Східному управлінню Державної служби з питань праці, що ОСОБА_2 є його сином, є фізичною особою-підприємцем і здійснює підприємницьку діяльність за тією ж адресою що і позивач, є орендарями павільйону, в якому здійснюють підприємницьку діяльність, та є власниками товару який реалізовують.

Верховний Суд у постанові від 05 жовтня 2020 року у справі №560/407/19 вказав, що відповідальність настає в разі, якщо особа виконує певні роботи чи здійснює окремі повноваження з відома, за дорученням та в інтересах, зокрема, фізичної особи-підприємця. При цьому, має бути встановлений факт використання фізичною особою-підприємцем найманої праці.

Факт допуску особи до роботи без оформлення трудового договору повинен бути підтверджений достатнім обсягом доказів, що характеризують відносини особи та суб`єкта господарювання, який його наймає, як трудові, від таких осіб повинно бути відібрано пояснення.

У акті, складеному за наслідками перевірки, повинні фіксуватись лише ті порушення, які достеменно підтверджені доказами (документами, поясненнями тощо) у обсязі, що дозволяє беззаперечно стверджувати про виявлені факти. При цьому, такі докази не мають носити суперечливий характер, допускати неоднозначне тлумачення.

Важливість відображення (фіксації) у акті, складеному за наслідками проведеної уповноваженим органом перевірки, достовірної і повної інформації обумовлено тим, що такий документ є підставою для застосування фінансових санкцій та становить основну частину доказової бази при розгляді справи про накладення штрафу.

Отже, контролюючий орган, під час здійснення фактичної перевірки в межах наданої компетенції, зобов`язаний був перевірити і з`ясувати усі обставини, які охоплювались предметом перевірки, зокрема, в частині факту допуску працівників до роботи без оформлення трудового договору (контракту), а також підтвердити такі належними та допустимими доказами.

Зі змісту акту перевірки судом встановлено, що податковий орган прийшов до висновку про допуск до роботи продавця (особи, що здійснювала ОСОБА_2 без оформлення трудових відносин, при цьому контролюючим органом не взято до уваги, що ОСОБА_2 є фізичною особою підприємцем, який реалізовував товар який по суті є його спільною власністю з фізичною особою підприємцем ОСОБА_1 (його батьком).

При цьому суд зазначає, що відповідно до підпункту 14.1.139 пункту 14.1 статті 14 ПК України для цілей оподаткування дві чи більше особи, які здійснюють спільну діяльність без утворення юридичної особи, вважаються окремою особою у межах такої діяльності. Облік результатів спільної діяльності ведеться платником податку, уповноваженими на це іншими сторонами згідно з умовами договору, окремо від обліку господарських результатів такого платника податку. Для цілей оподаткування господарські відносини між учасниками спільної діяльності прирівнюються до відносин на основі окремих цивільно-правових договорів. Порядок податкового обліку та звітності про результати спільної діяльності встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику.

Так, пунктом 64.6. статті 64 ПК України передбачено, що на обліку у контролюючих органах повинні перебувати угоди про розподіл продукції, договори управління майном (крім договорів щодо операцій, визначених у другому реченні абзацу другого підпункту 5 пункту 180.1 статті 180 цього Кодексу) та договори про спільну діяльність на території України без створення юридичних осіб, на які поширюються особливості податкового обліку та оподаткування діяльності за такими договорами (угодами), визначені цим Кодексом.

У контролюючих органах не обліковуються договори про спільну діяльність, на які не поширюються особливості податкового обліку та оподаткування спільної діяльності, визначені цим Кодексом. Кожен учасник таких договорів перебуває на обліку у контролюючих органах та виконує обов`язки платника податків самостійно.

Таким чином судом встановлено, що ФОП ОСОБА_1 та ФОП ОСОБА_2 по суті вчиняли спільну підприємницьку діяльність, а отже ОСОБА_2 не можна вважати найманим працівником ОСОБА_1 , про якого потрібно повідомляти центральні органи виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

З урахуванням наведених судом обґрунтувань та, враховуючи положення законодавства, суд приходить до висновку, що постанова Північно-Східного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці від 07.04.2026 №34-ДПС, є протиправною та підлягає скасуванню.

Поряд з цим, при вирішенні справи суд враховує позицію Європейського суду з прав людини, зокрема, у справах "Проніна проти України" (пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення…Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи ( справа "Проніна проти України", рішення ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року)

Очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод зобов`язує суди умотивовувати свої рішення. Але дану вимогу не слід розуміти як таку, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент.

Отже, суд вказує, що інші аргументи та підстави, зазначені сторонами, не спростовують висновків суду, викладених вище, оскільки судом надано правову оцінку основним аргументам, на яких ґрунтувалися доводи та заперечення учасників справи та оцінено їх в розрізі норм чинного законодавства та встановлених обставин справи.

Відповідно до ч.1 ст.9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з ч.1 ст.77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку, про наявність підстав для задоволення позовних вимог.

Підстави розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись статтями 241-245 Кодексу адміністративного судочинства України,

У Х В А Л И В:

Адміністративний позов Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , рнокпп НОМЕР_1 ) до Північно-Східного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці (вул. Ю. Матвійчука, 119, м. Полтава, Полтавська область, 36014, код ЄРДПОУ 44730367) про визнання протиправною та скасування постанови - задовольнити.

Визнати протиправною та скасувати постанову про накладення штрафу за порушення законодавства про працю та зайнятість населення від 07.04.2026 №34-ДПС Північно-Східного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду в порядку, визначеному частиною 8 статті 18, частинами 7-8 статті 44 та статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Апеляційна скарга на дане рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено 31.08.2026, у перший робочий день після перебування судді у відпустці.

Суддя С.С. Бойко