Постановление суда № 139334769, 31.08.2026, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

31 серпня 2026 рокуСправа № 160/25217/26 Суддя Дніпропетровського окружного адміністративного суду Секірська А.Г., перевіривши матеріали адміністративної справи за позовом ОСОБА_1 до Державної установи Криворізька виправна колонія (№ 80)» про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити певні дії,

УСТАНОВИВ:

18.08.2026 до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач) до Державної установи Криворізька виправна колонія (№ 80)» (далі відповідач) з такими позовними вимогами:

- визнати протиправною бездіяльність Державної установи «Криворізька виправна колонія (№80)» (код ЄДРПОУ 08562915) щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період проходження служби з 20 квітня 2016 року по 15 грудня 2016 року;

- зобов`язати Державну установу «Криворізька виправна колонія (№80)» здійснити ОСОБА_1 перерахунок, нарахування та виплату індексації грошового забезпечення за період з 20 квітня 2016 року по 15 грудня 2016 року відповідно до Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» та Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою КМУ №1078, з урахуванням раніше виплачених сум;

- зобов`язати відповідача надати позивачу детальний розрахунок нарахованої індексації за кожний місяць спірного періоду із зазначенням базового місяця, індексу споживчих цін, величини індексації та розміру грошового доходу, який підлягав індексації.

Ухвалою суду від 20.08.2026 відкрито провадження в справі за позовом ОСОБА_1 до Державної установи Криворізька виправна колонія (№ 80)» про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити певні дії, визначено справу розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), зобов`язано відповідача протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі надіслати (надати) суду через підсистему «Електронний суд» відзив на позовну заяву (відзив) і всі письмові та електронні докази (які можливо доставити до суду) разом з документами, що підтверджують надіслання (надання) позивачу копії відзиву та доданих до нього документів, а також: інформацію щодо періоду проходження ОСОБА_1 служби у Державній установі «Криворізька виправна колонія (№80)»; довідку про нараховане та виплачене ОСОБА_1 грошове забезпечення за період з 20.04.2016 по 15.12.2016 з зазначенням усіх складових, що мають постійний та разовий характер, та належним чином засвідчені копії первинних документів, на підставі яких сформовану таку довідку (архівні відомості, картки особового рахунку тощо); детальний розрахунок нарахованої індексації за кожний місяць спірного періоду із зазначенням базового місяця, індексу споживчих цін, величини індексації та розміру грошового доходу, який підлягав індексації.

Також в ухвалі від 20.08.2026 зроблено висновок, що строк звернення до суду позивачем не пропущено.

27.08.2026 відповідачем надано відзив на позовну заяву, в якому зокрема зазначено таке.

Строк спірних правовідносини між ним і відповідачем, згідно твердження позивача, почався 20 квітня 2016 року і закінчився 15 грудня 2016 року (включно), під час проходження позивачем публічної служби в Державній установі «Криворізька виправна колонія (№80)» Державної кримінально-виконавчій служби України.

У відповідності до вимог статті 110 Кодексу законів про працю України (Далі КЗпП України), позивач постійно, а також у спірний період з 20.04.2016 року по 15.12.2016 року, при кожній виплаті грошового забезпечення, отримував письмові повідомлення від відповідача про дані, що належать до періоду, за який провадилася оплата праці: а) загальна сума грошового забезпечення з розшифровкою за видами виплат; б) розміри і підстави відрахувань та утримань із грошового забезпечення; в) сума грошового забезпечення, що належить до виплати. Системний аналіз норм діючого законодавства дає підстави для висновку, що строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. При цьому перебіг такого строку починається з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Отже, для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час, коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів. Позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів; при зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом шести місяців від дати порушення його прав, свобод чи інтересів чи в інший визначений законом строк звернення до суду.

В той же час, триваюча пасивна поведінка позивача, не свідчить про дотримання строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, позовна давність визначається, як законне право правопорушника не бути притягнутим до відповідальності або судимості після закінчення певного періоду часу з моменту вчинення правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22.10.1996 за заявами №22083/93, №22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства», пункт 570 рішення від 20.09.2011 за заявою №14902/04 у справі «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»).

Рішенням Конституційного Суду України від 13.12.2011 №17-рп/2011 визначено, що держава може встановленням відповідних процесуальних строків обмежувати строк звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя.

Верховний Суд в своїх постановах, зокрема, від 30.01.2025 року у справі №300/546/23, від 22.01.2025 року у справі № 200/2711/24, від 30.05.2025 року у справі № 580/8300/24, від 15.07.2025 року по справі № 520/11316/23 та інших, неодноразово наголошував на тому, що «встановлення строків звернення до суду з відповідними позовними заявами законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними, передбачених КАС України, певних процесуальних дій». Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків».

Отже, право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.

При вирішенні питання дотримання строку звернення до адміністративного суду, необхідно чітко диференціювати поняття «дізнався» та «повинен був дізнатись». Так, під поняттям «дізнався» необхідно розуміти конкретний час, момент, факт настання обізнаності особи щодо порушених її прав, свобод та інтересів. Водночас, поняття «повинен був дізнатися» необхідно розуміти як неможливість незнання, високу вірогідність, можливість дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа має можливість дізнатися про порушення своїх прав, якщо їй відомо про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і у неї відсутні перешкоди для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені (постанови Верховного Суду від 01.09.2025 року у справі №580/10373/24, від 24.07.2025 року у справі № 320/5355/22, від 23.07.2025 року у справі №580/3428/22 та інші).

Місячний строк, встановлений приписами частини 5 статті 122 КАС України, є спеціальним (скороченим) порівняно із загальним строком, що діє в інших адміністративних спорах. Це зроблено виключно в інтересах громадян, для того, щоб правовідносини щодо публічної служби, не залишалися невизначеними занадто довго.

Оскільки питання нарахування, виплати всіх видів грошового забезпечення безпосередньо стосуються проходження, звільнення з публічної служби і регулюються нормами спеціального законодавства України (Законів України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України», «Про Національну поліцію») та спеціальними нормативно-правовими актами (постанови Кабінету Міністрів України, «Порядок виплати грошового забезпечення та компенсаційних виплат особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України», затв. наказом Міністерства юстиції України від 28.03.2018 №925/5), вважаємо, що звертаючись з позовною заявою до адміністративного суду у публічно-правовому спорі, позивач пропустив строк звернення до адміністративного суду, в межах строку встановленого Кодексом адміністративного судочинства України.

Позивачу своєчасно проводилися виплати всіх видів грошового забезпечення. Позивач, своєчасно і систематично отримував інформацію від відповідача, про розмір нарахованого грошового забезпечення усіх видів, був обізнаний про підстави, порядок нарахування грошового забезпечення та його порядок його індексації, усвідомлював отримувану інформацію, аналізував і надавав їй оцінку та тривалий час (близько десяти років) мав можливість звернутися до відповідача або до суду, з метою отримання вичерпної інформації і вирішення спірних правовідносин.

У відповідності до вимог ст.ст. 47, 116 КЗпП України, позивачу, при його звільненні 15.12.2016 року було видано письмове повідомлення про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні).

Тобто, позивач, будучи добре освідомленим (в письмовому вигляді), про всі складові грошового забезпечення, застосовані при нарахуванні показники та коефіцієнти, добре усвідомлював вказану інформацію, мав всі можливості оцінити правильність розрахунку грошового забезпечення та встановити, чи були нарахування здійснені законно, в строк з 20.04.2016 року по 15.12.2016 року (включно).

З вище викладених фактів очевидно, що відлік строку звернення позивача до суду почався саме 20 квітня 2016 року. Позивач, близько десяти років не звертався до суду з позовною заявою, демонструючи цим свою пасивну поведінку і лише 17.08.2026 року звернувся з адміністративним позовом до суду першої інстанції.

Позивач не звертався до Державної установи з метою досудового врегулювання спору, що підтверджується ним особисто в позовній заяві.

У вказаний позивачем спірний період, приписами розділу 4.2 Переліку типових документів, що створюються під час діяльності державних органів та органів місцевого самоврядування, інших юридичних осіб, із зазначенням строків зберігання документів (затвердженого Наказом Міністерства юстиції України від 12.04.2012 № 578/5, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 17 квітня 2012 р. за № 571/20884), статтею 44 глави 1 розділу ІІ Податкового кодексу України, був визначений строк зберігання первинних бухгалтерських документів в Державній установі становить від 3 (трьох) до 5 (п`ять років). На час звернення позивача до суду, строки зберігання первинних бухгалтерських документів давно минув.

Отже, неспростовним є той факт, що позивач, близько десяти років демонстрував свою пасивну поведінку і будучи добре обізнаним зі спірних питань, демонстративно не звертався для їх вирішення ні до відповідача, ні до суду, з метою створення відповідних обставин на свою користь, оскільки первинні бухгалтерські документи на час звернення позивача до суду, вже втратили свою достовірність і повноту із плином часу. В зв`язку з вище вказаним, у відповідача є всі підстави вважати, що позивач, умисно демонструючи свою пасивну поведінку, свідомо чекав, доки докази (первинна бухгалтерська документація), які могли бути надані до суду відповідачем для спростування необґрунтованих позовних вимог, не втратили достовірність і повноту із плином часу.

На підставі викладеного відповідач просив суд залишити позовну заяву без розгляду без розгляду.

Розглянувши клопотання відповідача, суд дійшов такого.

Згідно із частиною першою статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк (частина п`ята статті 122 КАС України).

У разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку (частина перша статті 123 КАС України).

Відповідно до пункту 8 частини першої статті 240 КАС України суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду з підстав, визначених частинами третьою та четвертою статті 123 цього Кодексу.

Згідно із частиною четвертою статті 123 КАС України якщо після відкриття провадження у справі суд дійде висновку, що викладений в ухвалі про відкриття провадження у справі висновок суду про визнання поважними причин пропуску строку звернення до адміністративного суду був передчасним, і суд не знайде інших підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, суд залишає позовну заяву без розгляду.

Перевіряючи дотримання позивачем строку звернення до суду з цим позовом, суд виходить з того, що спір щодо стягнення належного позивачу грошового забезпечення (належної працівникові заробітної плати) є спором, пов`язаним з недотриманням законодавства про оплату праці.

Позовні вимоги охоплюють період з 20.04.2016 по 15.12.2016.

Згідно із частиною другою статті 233 КЗпП України (у редакції, чинній до змін, внесених згідно із Законом України від 01.07.2022 № 2352-IX) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

У постанові від 19.01.2023 у справі № 460/17052/21 Верховний Суд зауважив на тому, що положення статті 122 КАС України не містять норми, які б врегульовували порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці (грошового забезпечення військовослужбовців). Зазначені правовідносини регулюються статтею 233 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України).

При цьому, як було вказано Верховним Судом у постанові від 25.04.2023 у справі № 380/15245/22, у справах, які пов`язані з недотриманням законодавства про оплату праці, положення статті 233 КЗпП України в частині, що стосується строків звернення до суду, мають перевагу в застосуванні перед положеннями частини 5 статті 122 КАС України.

Відповідно до положень частин 1 та 2 статті 233 КЗпП України (у редакції, яка діє з 19.07.2022) працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті. Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).

Таким чином, строк звернення до суду з позовом щодо виплати сум заробітної плати (грошового забезпечення) згідно зі статтею 233 КЗпП України по 18.07.2022 жодним чином не обмежувався, а з 19.07.2022 обмежений трьома місяцями.

В постанові від 21 березня 2025 року у справі № 460/21394/23 Судова палата з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду сформувала єдиний підхід до застосування статті 233 КЗпП України в частині строку звернення до суду з вимогами про стягнення заробітної плати.

Зокрема, Судова палата зазначила, що частиною першою статті 58 Конституції України передбачено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Судова палата урахувала позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, яку неодноразово висловлював Конституційний Суд України, зокрема, у Рішеннях від 13 травня 1997 року № 1-зп, від 09 лютого 1999 року № 1-рп/99, від 05 квітня 2001 року № 3-рп/2001, від 13 березня 2012 року № 6-рп/2012, відповідно до якої закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом.

З урахуванням викладеного Судова палата констатувала, зокрема, якщо мають місце тривалі правові відносини, які виникли під час дії статті 233 КЗпП України, у редакції, що була чинною до 19 липня 2022 року, та були припинені на момент чинності дії статті 233 КЗпП України, в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», то у такому випадку правове регулювання здійснюється таким чином: правовідносини, які мають місце у період до 19 липня 2022 року, підлягають правовому регулюванню згідно з положенням статті 233 КЗпП України (у попередній редакції); у період з 19 липня 2022 року підлягають застосуванню норми статті 233 КЗпП України (у редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин»).

Таким чином, оскільки спірні правовідносини мали місце у період з 20.04.2016 по 15.12.2016, строки звернення до суду не пропущено, тому у задоволенні клопотання відповідача про залишення позовної заяви без розгляду слід відмовити.

Керуючись статтями 122, 123, 240, 256 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя

УХВАЛИВ:

У задоволенні клопотання Державної установи Криворізька виправна колонія (№ 80)» про залишення без розгляду позову ОСОБА_1 до Державної установи Криворізька виправна колонія (№ 80)» про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити певні дії у зв`язку з пропуском строку звернення до суду відмовити.

Ухвала набирає законної сили з моменту підписання суддею та оскарженню в апеляційному порядку окремо від рішення суду не підлягає. Заперечення на ухвалу, що не підлягає оскарженню окремо від рішення суду, включаються до апеляційної скарги на рішення суду.

Суддя А.Г. Секірська