Решение № 139323490, 31.08.2026, Шевченківський районний суд м. Запоріжжя

ЄУН: 317/3096/21

Провадження №: 2/336/28/2026

РІШЕННЯ

Іменем України

31 серпня 2026 року м. Запоріжжя

Шевченківський районний суд м. Запоріжжя у складі головуючого судді Дацюк О.І., при секретарі Зайцевій С.Г., за участі представника позивача адвоката Богач А.О., представника відповідача адвоката Швайковського А.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання заповіту недійсним,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулась з позовом до ОСОБА_2 , вказавши, що мати позивача ОСОБА_3 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 . Після смерті матері позивач дізналась про те, що восени 2020 року ОСОБА_3 склала заповіт на користь ОСОБА_2 , якою заповіла земельну ділянку площею 8,3 га, розташовану на території Новотроїцької сільської ради Оріхівського району відповідачці.

Вказуючи, що ОСОБА_3 за життя була малограмотною, що викликає сумнів у її можливості усвідомлювати свої дії, позивач просила визнати недійсним заповіт, складений ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 .

Ухвалою Запорізького районного суду Запорізької області від 23.09.2021 року цивільну справу передано за підсудністю до Оріхівського районного суду Запорізької області.

Ухвалою Оріхівського районного суду Запорізької області від 29.10.2021 року відкрите провадження у справі та справу призначено до розгляду в порядку загального позовного провадження.

Ухвалою суду від 04.02.2022 року витребувані докази.

Згідно із розпорядженням голови Верховного Суду від 10.05.2022 року змінено територіальну підсудність справ Оріхівського районного суду Запорізької області.

Ухвалою суду від 19.04.2023 року цивільну справу прийнято до провадження Шевченківським районним судом м. Запоріжжя.

Ухвалою суду від 12.09.2023 року витребувані докази.

Ухвалою суду від 21.11.2023 року призначено почеркознавчу експертизу для встановлення виконання рукописного тексту та підпису у заповіті від 02.11.2020 року особисто ОСОБА_3 , зупинено провадження у справі.

18.03.2024 року ухвалу суду про проведення експертизи залишено без виконання у зв`язку з недостатністю наданих для дослідження вільних зразків підпису та почерку.

Ухвалою суду від 19.03.2024 року провадження у справі поновлено.

Ухвалою суду від 19.11.2024 року призначено судово-психіатричну експертизу (посмертно), провадження у справі зупинено.

Ухвалою суду від 30.01.2025 року витребувані докази.

Розпорядженням керівника апарату Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 15.04.2025 року призначено повторний автоматизований розподіл справи у зв`язку зі звільненням судді у відставку.

Ухвалою суду від 09.06.2025 року справу прийнято у своє провадження суддею Дацюк О.І.

Ухвалою суду від 02.11.2025 року підготовче провадження закрите, справу призначено до розгляду.

Ухвалою суду від 15.06.2026 року відмовлено у залученні третьої особи без самостійних вимог на предмет спору.

Відповідачем відзив на позовну заяву не подавався.

В судовому засіданні позивач на позові наполягала, вказуючи, що проживала разом із ОСОБА_3 багато років, у 2019 році мати обстежувалась у кількох лікарів для проходження МСЕК з метою визначення наявності підстав для встановлення інвалідності. З 2013 року ОСОБА_3 страждала на деменцію, іноді вона щось забувала або не завжди впізнавала когось із знайомих. 02.11.2020 року вони разом із матір`ю, а також з сестрою ОСОБА_4 поїхали до сільської ради, але для чого саме позивач не знала, підійшла голова сільської ради та мати підписала якісь документи. Поззивач вказувала, що ОСОБА_3 не вміла читати, а голова сільської ради їй нічого вголос не зачитувала, тож позивач вважає, що ОСОБА_3 не знала, що саме вона підписує. Лише вдома позивач дізналась, що то був заповіт.

В судовому засіданні представник позивача на позові наполягала, вказуючи, що висновком експертизи підтверджено те, що на момент складання заповіту спадкодавець не могла розуміти значення своїх дій, адже тривалий час страждала на деменцію, отже є підстави для визнання заповіту недійсним.

Представник відповідача проти позову заперечував, вказуючи, що пояснення позивача про те, що вона не знала, який саме документ складався та підписувався 02.11.2020 року, є неспроможними, адже позивач їхала до сільської ради разом із матір`ю. При цьому сам заповіт складався та підписувався за відсутності сторонніх осіб. Також представник вказував, що ОСОБА_3 хоч і страждала на певні захворювання, однак, цілком могла розуміти значення своїх дій, що підтвердили допитані свідки, а також про це свідчить послідовність її рішень, адже вона спочатку у 2012 році склала заповіт на земельну ділянку на користь своєї доньки ОСОБА_4 , а потім на користь своєї онуки ОСОБА_2 доньки ОСОБА_4 . Метою зміни заповіту було уникнення подвійного оформлення спадщини. Як вказував представник позивача, ОСОБА_3 задовго до смерті прийняла рішення щодо розподілу спадщини, тому частина її майна була оформлена на користь її доньки ОСОБА_1 , а земельну ділянку спадкодавець вирішила залишити у спадок іншій донці ОСОБА_4 .

Судом за клопотанням учасників були допитані свідки, досліджені письмові докази.

Свідок ОСОБА_4 в судовому засіданні пояснила, що є донькою ОСОБА_3 , сестрою ОСОБА_1 та матір`ю ОСОБА_2 . За життя мати прийняла рішення щодо розподілу майна між сестрами, тому на ОСОБА_1 був оформлений будинок, а 05.11.2012 року ОСОБА_3 склала заповіт на користь ОСОБА_4 на земельну ділянку. Позивач проживала разом із матір`ю та доглядала за нею, з сестрою у них виникали конфлікти. Згодом ОСОБА_4 запропонувала матері переписати заповіт на користь своєю доньки, онуки ОСОБА_3 - ОСОБА_2 , з метою уникнення витрат за повторне оформлення спадщини. 02.11.2020 року ОСОБА_3 разом із ОСОБА_1 та ОСОБА_4 поїхали до голови сільської ради для того, щоб скласти новий заповіт. Про намір ОСОБА_3 скласти заповіт на користь ОСОБА_2 . ОСОБА_1 була обізнана. Також свідок вказувала, що мати хоч і мала статус особи з інвалідністю, але цілком усвідомлювала значення своїх дій, добре бачила та чула.

Свідок ОСОБА_5 показала, що у 2020 році вона була старостою Новотроїцького старостинського округу № 4 Комишуваської селищної ради Запорізької області. У листопаді 2020 року до неї приїхали ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_1 . Їх привіз на машині ОСОБА_6 . З ОСОБА_3 свідок спілкувалась сам на сам, з`ясувала, чи не чиниться на неї тиск, чи добре вона почувається, питала скільки їй років, як її звуть та де вона мешкає, на всі питання ОСОБА_3 відповідала правильно. В ході спілкування ОСОБА_3 вказала, що хоче змінити заповіт та залишити земельну ділянку своїй онуці ОСОБА_2 , адже будинок вже був оформлений на ім`я ОСОБА_1 . Попередній заповіт на земельну ділянку був складений на користь ОСОБА_4 , тому ОСОБА_3 пояснила, що з метою уникнення зайвих витрат на повторне оформлення спадщини, вона хоче змінити заповіт на користь онуки. ОСОБА_3 повністю усвідомлювала свої дії, розуміла, про що йдеться мова, цілком зрозуміло висловила своє бажання змінити заповіт. Свідок зачитала їй текст заповіту вголос, після чого ОСОБА_3 його підписала. Також свідок додала, що у січні 2021 року вона їздила до ОСОБА_3 , щоб привітати з днем народження, ОСОБА_3 адекватно спілкувалась, про існування у спадкодавиці будь-яких захворювань свідок не знала.

При дослідженні письмових доказів судом встановлено наступне.

Батьками ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , є ОСОБА_3 та ОСОБА_8 , що підтверджено копією свідоцтва про народження.

Батьками ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , є ОСОБА_10 та ОСОБА_11 , що підтверджено копією свідоцтва про народження.

29.04.1967 року ОСОБА_7 уклала шлюб із ОСОБА_12 , змінивши прізвище на ОСОБА_13 .

17.08.1979 року ОСОБА_14 уклала шлюб із ОСОБА_15 , змінивши прізвище на ОСОБА_16 .

ОСОБА_9 08.10.1977 року уклала шлюб із ОСОБА_17 , змінивши прізвище на ОСОБА_18 .

Батьками ОСОБА_19 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , є ОСОБА_4 та ОСОБА_17 .

28.11.2009 року ОСОБА_19 уклала шлюб із ОСОБА_20 , змінивши прізвище на ОСОБА_21 .

За життя ОСОБА_3 тричі складала заповіт.

22.10.1990 року на користь ОСОБА_1 та ОСОБА_4 на все майно в рівних частках.

05.11.2012 року на користь доньки ОСОБА_4 на земельну ділянку площею 8,3 га, розташовану на території Новотроїцької сільської ради Оріхівського району Запорізької області.

02.11.2020 року на користь онуки ОСОБА_2 , заповівши їй земельну ділянку площею 8,3 га, розташовану на території Новотроїцької сільської ради Оріхівського району Запорізької області.

Останнім заповітом ОСОБА_3 одночасно скасувала заповіт, посвідчений у виконкомі Новотроїцької сільської ради Оріхівського району Запорізької області 05.11.2012 року за № 27.

Вказаний заповіт посвідчений в.о. старости сіл Новотроїцьке, Новорозівка, жовта Круча, Славне, Веселе, Блакитне виконавчого комітету Комишуваської селищної ради Оріхівського району Запорізької області Світлицькою О.

ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_3 (копія свідоцтва про смерть).

За життя ОСОБА_3 страждала на певні захворювання, про що свідчать довідка про причину смерті, медичні документи, а також висновок психіатра (без зазначення року) про те, що у ОСОБА_3 було виявлено ознаки деменції помірного ступеню.

Також ОСОБА_3 мала статус особи із інвалідністю 1 групи у зв`язку з ураженням опорно-рухового апарату.

Згідно із індивідуальною програмою реабілітації інваліда від 31.10.2019 року ОСОБА_3 мала обмеження щодо самообслуговування, пересування та трудової діяльності, натомість не мала обмежень в орієнтації, спілкуванні, контролі за своєю поведінкою, навчання, тощо.

16.07.2021 року до Запорізької районної державної нотаріальної контори звернулась ОСОБА_2 із заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_3

12.08.2021 року до нотаріуса звернулась ОСОБА_1 , яка вказала, що приймає спадщину після смерті ОСОБА_3 . Також у вказаній заяві ОСОБА_1 зазначила про наявність спадкоємця за заповітом ОСОБА_2 , а також спадкоємця за законом ОСОБА_4 .

Згідно із довідкою старости Новотроїцького старостинського округу № 4 від 12.07.2021 року на момент смерті ОСОБА_3 була зареєстрована проживаючою та постійно проживала у АДРЕСА_1 . Разом із нею були зареєстровані та проживали ОСОБА_2 та ОСОБА_22 .

13.09.2021 року ОСОБА_1 звернулась до нотаріуса із заявою про зупинення вчинення нотаріальної дії до вирішення справи судом.

З висновку судово-психіатричного експерта № 177 від 05.05.2025 року убачається, що ОСОБА_3 у момент складання заповіту 02.11.2020 року виявляла ознаки психічного розладу у вигляді деменції змішаного генезу (судинного, атрофічного), епісиндром в анамнезі. Тому ОСОБА_3 у момент складання заповіту 02.11.2020 року не могла усвідомлювати та розуміти значення своїх дій та керувати ними.

Оцінивши докази у їх сукупності в ракурсі підстав звернення з позовом та заперечень відповідача, при вирішенні спору суд виходить з наступного.

Як вказує ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Позивач, звертаючись із позовом, а також в ході пояснень під час судового розгляду, вказувала, що ОСОБА_3 була малограмотною, погано чула, а також тривалий час страждала на деменцію, внаслідок чого не могла усвідомлено вчиняти дії із правовими наслідками.

Водночас позивачем суду не надано доказів того, що ОСОБА_3 була малограмотною, не вміла читати або писати.

Так, в ході призначення експертиз під час судового розгляду судом витребувані документи, які містили вільні зразки почерку та підпису ОСОБА_3 .

Наявність цих документів свідчить про те, що ОСОБА_3 вміла як читати, так і писати. Рукописний напис, виконаний від імені ОСОБА_3 , також наявний у тексті заяви про перерахунок пенсії від 18.12.2019 року, у заповітах, складених ОСОБА_3 у 2012 та 2020 роках.

Характер написання тексту та виконання підпису, на думку суду, не свідчать про малограмотність особи, адже текст виконаний зрозуміло, слова написані переважно вірно та розбірливо.

Щодо тверджень позивача про те, що ОСОБА_3 внаслідок захворювання не могла почути та сприйняти прочитаний вголос текст заповіту.

Згідно з медичними документами ОСОБА_3 під час огляду отоларинголога у 2019 року вказувала на зниження слуху та шум у вухах, за результатами аудіограми їй встановлений діагноз «двостороння хронічна сенсоневральна туговухість 2 ст».

З відкритих джерел вбачається, що сенсоневральна туговухість 2 ступеня це помірне зниження слуху, при якому поріг сприйняття звуків становить від 41 до 55 дБ.

При цьому здатність почути та сприйняття людиною розмови визначається таким чином: Шепіт: чути на відстані лише до 1 метра. Розмовна мова: розрізняється з дистанції 13 метри. Сприйняття: важко розбирати слова в шумному середовищі або під час швидкого діалогу

При цьому гучність звичайної людської розмови складає приблизно 60-70 децибел, що перевищує граничний мінімальний поріг сприйняття звуків людиною, яка страждає на таке захворювання.

Вищевказане узгоджується з показами свідків, які стверджували, що ОСОБА_3 добре чула, та спростовує доводи позивача щодо неможливості сприйняття ОСОБА_3 на слух прочитаного вголос тексту заповіту.

Щодо доводів позивача про те, що ОСОБА_3 внаслідок захворювання не могла розуміти значення своїх дій та керувати ними під час складання оспорюваного заповіту.

Ст. 225 ч. 1 ЦК України визначено, що правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті - за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені.

Правила статті 225 ЦК України поширюються на ті випадки, коли фізичну особу не визнано недієздатною, однак у момент вчинення правочину особа перебувала в такому стані, коли вона не могла усвідомлювати значення своїх дій та (або) не могла керувати ними (тимчасовий психічний розлад, нервове потрясіння тощо).

Підставою для визнання правочину недійсним згідно частини першої статті 225 ЦК України може бути лише абсолютна неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та керувати ними.

В основу рішення суду про недійсність правочину не може покладатися висновок експертизи, який ґрунтується на припущеннях.

Висновок про тимчасову недієздатність учасника правочину слід робити, перш за все, на основі доказів, які свідчать про внутрішній, психічний стан особи в момент вчинення правочину. Хоча висновок експертизи в такій справі є лише одним із доказів і йому слід давати належну оцінку в сукупності з іншими доказами, будь-які зовнішні обставини (показання свідків про поведінку особи тощо) мають лише побічне значення для встановлення того, чи була здатною особа в конкретний момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними (постанова Верховного Суду України від 29 лютого 2012 року у справі № 6-9цс12).

Як вказувала позивач, ОСОБА_3 страждала на деменцію з 2013 року.

Водночас з наданих суду доказів вбачається, що діагноз «деменція помірного ступеню» ОСОБА_3 був встановлений лише у серпні 2019 року на підставі однократного огляду психіатром.

З відкритих даних, зокрема, зі статті «Деменція: перебіг, умовні стадії та симптоми», розміщеної на сайті Центру громадського здоров`я МОЗ України за посиланням https://phc.org.ua/news/demenciya-perebig-umovni-stadii-ta-simptomi, вбачається, що рання стадія деменції триває близько двох років і має такі симптоми: Проблеми з короткостроковою пам`яттю, труднощі з обмірковуванням та плануванням, мова та спілкування (стає складно дібрати правильні слова під час розмови або важко зрозуміти, про що йдеться), дезорієнтація, зміни настрою чи емоцій.

Водночас на ранній стадії людина може залишатися цілком самостійною. Вона може продовжувати керувати автомобілем, працювати та бути соціально активною.

Середня стадія деменції зазвичай триває 24 роки. Її найпоширенішими ознаками є погіршення пам`яті, проблеми з мовленням, проблеми з орієнтацією, симптоми апатії, депресії, тривоги, можуть з`являтись марення або галюцинації.

На середній стадії людина все ще може брати участь у повсякденній діяльності, але вже потребує допомоги. Опікуни можуть розглянути можливість перебування свого підопічного у пансіонаті, щоб він продовжував отримувати допомогу в безпечному середовищі.

Як вбачається з індивідуальної програми реабілітації інваліда станом на 31.10.2019 року комісією лікарів встановлено відсутність у ОСОБА_3 обмежень щодо орієнтації, спілкування та контролю поведінки. Відмічено лише наявність обмежень щодо вільного пересування та самообслуговування, а інвалідність встановлена через ураження опорно-рухового апарату.

Доказів того, що ОСОБА_3 оглядалась психіатром в період з серпня 2019 року та до моменту складання заповіту суду не надано.

На думку суду, відсутність відповідних звернень до медичних закладів, а також той факт, що ніким з родичів, зокрема і ОСОБА_1 , не ініціювалось визнання ОСОБА_3 недієздатною чи обмежено дієздатною, свідчить про те, що родичами стан її не оцінювався як критичний чи такий, що стрімко погіршувався.

При цьому допитані судом свідки стверджували, що ОСОБА_3 станом на листопад 2020 року (час складання заповіту), у січні 2021 року (день народження ОСОБА_3 ) та до моменту смерті зберігала інтелектуальні здібності тією мірою, яка надавала можливість усвідомлювати свої дії та адекватно спілкуватись із оточуючими.

Усвідомлення ОСОБА_3 своїх дій підтверджується і її особистою заявою до Пологівського об`єднаного управління ПФ України від 18.12.2019 року про перерахунок пенсії, яка була подана вже після встановлення відповідного діагнозу.

Враховуючи вищевикладене, покази свідків та досліджені медичні документи, суд критично оцінює висновки експертів щодо нездатності ОСОБА_3 усвідомлювати свої дії та керувати ними станом на листопад 2020 року, адже такі висновки спростовані іншими дослідженими судом доказами.

На переконання суду, дії ОСОБА_3 при складанні обох заповітів були послідовними та логічними, адже були спрямовані на те, щоб залишити земельну ділянку у спадок спочатку ОСОБА_4 , а потім її донці ОСОБА_2 , а бажання уникнути витрат, пов`язаних із повторним оформленням спадщини, є цілком зрозумілим.

При цьому суд враховує, що експерти не мали можливості провести оцінку стану ОСОБА_3 особисто, а ґрунтувались виключно на даних, визначених психіатром при єдиному огляді ОСОБА_3 у серпні 2019 року.

Підсумовуючи викладене, суд дійшов висновку, що матеріали справи не містять доказів абсолютної неспроможності ОСОБА_3 в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій щодо заповідання земельної ділянки, визначення кола спадкоємців та (або) керувати такими діями.

Крім того, суд звертає увагу також і на наступне.

Ст. 4 ЦПК України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Отже передумовою звернення до суду із позовом є порушення або невизнання прав позивача, який за рішенням суду намагається відновити свої права або отримати додаткові, зокрема, набути право на певні майнові блага.

ОСОБА_1 , звертаючись з позовом, вказувала на порушення своїх прав як спадкоємиці після смерті ОСОБА_3 .

Водночас заповітом від 02.11.2020 року одночасно скасовувався і заповіт від 05.11.2012 року, яким набувачем спадщини була ОСОБА_4 .

Таким чином, якщо вважати, що під час складання заповіту від 02.11.2020 року ОСОБА_3 не могла усвідомлювати свої дії та керувати ними, тож одночасно вона не могла усвідомлювати і своїх дій щодо скасування попереднього заповіту, який відтак відновлює свою дію, а набувачем майна за ним є ОСОБА_4 , а не позивач.

Враховуючи викладене, визнання недійсним заповіту від 05.11.2020 року, жодним чином не впливає на права ОСОБА_1 як спадкоємця ОСОБА_3 , адже у разі визнання недійсним заповіту від 05.11.2020 року спадкоємцем за заповітом стає ОСОБА_4 .

Підсумовуючи викладене, суд вважає, що позивачем не доведено обставин, на які вона посилалась в обґрунтування своїх вимог, не доведено порушення її спадкових прав оспорюваним заповітом, а відтак суд не вбачає підстав для задоволення позову.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 76-81, 141, 258, 259, 263-265 ЦПК України,

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання заповіту недійсним залишити без задоволення.

Відповідно до ст. 265 ч. 5 ЦПК України зазначаються наступні відомості:

Позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрована проживаючою у АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 .

Відповідач ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , зареєстрована проживаючою у АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_2 .

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення може бути оскаржене до Запорізького апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя О.І. Дацюк

Повний текст рішення суду виготовлено 31.08.2026 року

31.08.26