Решение № 139320564, 20.08.2026, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

8-й під`їзд, Держпром, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

________________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"20" серпня 2026 р.м. ХарківСправа № 922/1187/26

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Шатернікова М.І.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "БУДІВЕЛЬНА ГІЛЬДІЯ УКРАЇНИ" (03170, місто Київ, вулиця Перемоги, будинок 9, офіс 1/7, ідент. код 43362385)

до Товариства з обмеженою відповідальністю Будівельно-монтажне управління "Енергоюжспецстрой" (61022, місто Харків, пр. Правди, 10, кімната 27 Е, ідент. номер 32951760)

про стягнення 236518,89 грн

без виклику учасників справи

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "БУДІВЕЛЬНА ГІЛЬДІЯ УКРАЇНИ" 07.04.2026 р. звернулось до господарського суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Будівельно-монтажне управління "Енергоюжспецстрой" про стягнення 236518,89 грн, з яких: 220 270,08 грн сума основного боргу, 8 486,95 грн - пеня, 689,40 грн - інфляційне збільшення; 7 072,46 грн 25% річних. Обґрунтовуючи свої позовні вимоги позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов договору поставки № 48 від 02.02.2026 в частині здійснення оплати у строки визначені у договорі. Крім того, позивач просить суд покласти на відповідача судові витрати, які складаються із сплаченого судового збору у розмірі 3 547,78 грн та суми витрат на правничу допомогу у розмірі 20 000 грн.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 13.04.2026 позовну заяву ТОВ "БУДІВЕЛЬНА ГІЛЬДІЯ УКРАЇНИ" прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі № 922/1187/26, розгляд справи постановлено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (без проведення судового засідання).

Відповідно до ч. 5 ст. 252 ГПК України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше.

Будь-яких заяв або клопотань, про можливість подання яких було роз`яснено ухвалою Господарського суду Харківської області від 13.04.2026, на адресу суду від учасників справи не надходило, зокрема не надходило клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідно до ст. 252 ГПК України.

Відповідач своїм правом на захист не скористався, відзив на позов не надав.

Сторони про факт відкриття провадження у справі № 922/1187/26 та надання останнім можливості реалізувати власні процесуальні права були повідомлені в порядку приписів ч. 5, 7 ст. 6 ГПК України шляхом направлення ухвали від 13.04.2026 в електронній формі до Електронного кабінету позивача та відповідача із застосуванням Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи. Відповідно до п. 2 ч. 6 ст. 242 ГПК України днем вручення судового рішення є день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи. У даному випадку позивач та відповідач отримали ухвалу суду 16.04.2026, про що в матеріалах справи містяться відповідні довідки.

З урахуванням викладеного, судом виконано процесуальний обов`язок щодо повідомлення сторін про розгляду справи, а останні в розумінні вимог ст. 120, п. 2 ст. 242 ГПК України вважаються такими, що належним чином повідомлені про такий розгляд.

Частинами 2, 3 статті 120 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов`язковою. Виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень.

Відповідно до частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Крім того суд враховує, що за приписами частини 1 статті 9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.

Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 3 Закону України "Про доступ до судових рішень" для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.

Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України "Про доступ до судових рішень").

Враховуючи наведене, господарський суд зазначає, що відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись з ухвалою суду у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

В той же час, дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що матеріали справи містять достатньо доказів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у справі матеріалами.

Згідно ч. 1 ст. 248 ГПК України, суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі, крім випадку, передбаченого частиною другою цієї статті.

Разом з тим, судом враховано, що відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожній фізичній або юридичній особі гарантується право на розгляд судом упродовж розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також справи про адміністративне правопорушення, в якій вона є стороною.

Європейський суд з прав людини щодо критеріїв оцінки розумності строку розгляду справи визначився, що строк розгляду має формувати суд, який розглядає справу. Саме суддя має визначати тривалість вирішення спору, спираючись на здійснену ним оцінку розумності строку розгляду в кожній конкретній справі, враховуючи її складність, поведінку учасників процесу, можливість надання доказів тощо.

Поняття "розумного строку" не має чіткого визначення, проте розумним слід вважати строк, який необхідний для вирішення справи відповідно до вимог матеріального та процесуального законів.

При цьому, Європейський суд з прав людини зазначає, що розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника (рішення Європейського Суду з прав людини у справах Савенкова проти України від 02.05.2013, Папазова та інші проти України від 15.03.2012).

Європейський суд щодо тлумачення положення "розумний строк" в рішенні у справі "Броуган (Brogan) та інші проти Сполученого Королівства" роз`яснив, що строк, який можна визначити "розумним", не може бути однаковим для всіх справ, і було б неприродно встановлювати один строк в конкретному цифровому виразі для усіх випадків. Таким чином, у кожній справі виникає проблема оцінки розумності строку, яка залежить від певних обставин.

Суд враховує, що за приписами ст. 2 Господарського процесуального кодексу України, завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Згідно з рекомендаціями Верховного Суду від 04.03.2022 щодо особливостей здійснення правосуддя на території, на якій введено воєнний стан, процесуальні строки, зокрема, проведення підготовчого провадження, розгляду справи по суті в умовах воєнного чи надзвичайного стану, визначено як розумні.

Суд констатує, що м. Харків розташоване близько до Державного кордону з російською федерацією, яка 24 лютого 2022 року розпочала повномасштабну військову агресію проти України. Місто Харків постійно знаходиться під ворожим обстрілом, в місті по декілька годин на день оголошують повітряну тривогу, що зумовлює необхідність вимушеного перебувати в укритті задля збереження життя та здоров`я людей, через що відсутня можливість мешканців Харкова повноцінно працювати та отримувати постійний доступ до мережі Інтернет.

Враховуючи практику Європейського суду з прав людини, з метою створення учасникам справи необхідних умов для встановлення фактичних обставин і правильного застосування законодавства, забезпечення рівності всіх учасників справи перед законом і судом, та надання можливості всім учасникам провадження скористатись повним обсягом процесуальних прав, з урахуванням режиму воєнного стану, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 №64/2022 (із внесеними в подальшому змінами), суд вважає за можливе розглянути справу поза межами встановленого Господарським процесуальним кодексом України строку, але у "розумний строк", тобто такий, що є об`єктивно необхідним для вирішення судом спору.

Згідно з ч. 4 ст. 240 ГПК України, у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

На підставі вищевикладеного, враховуючи поточну обстановку, що склалася в місті Харкові, постійні тривоги, які впливають на виготовлення процесуальних документів, наявної беззаперечної та відкритої інформації щодо постійних обстрілів міста Харкова та Харківської області, а також приймаючи до уваги знаходження судді Шатернікова М.І. на лікарняному до 12.08.2026 року, рішення суду було підписано після виходу судді Шатернікова М.І. з лікарняного.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, заслухавши пояснення представника позивача, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

02.02.2026 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "БУДІВЕЛЬНА ГІЛЬДІЯ УКРАЇНИ" (постачальник, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю будівельно-монтажне управління "Енергоюжспецстрой" (покупець, відповідач) було укладено договір поставки № 48, за умовами якого постачальник зобов`язується передавати Покупцю будівельні матеріали окремими партіями за цінами, в асортименті (номенклатурі) та кількості, які погоджуються Сторонами в накладних (далі товар), а Покупець зобов`язується приймати товар та оплачувати його на умовах, встановлених даним Договором.

Відповідно до умов договору Товар будівельні матеріали.

Дата поставки дата передачі Постачальником товару та підписання Сторонами видаткової (товарно-транспортної) накладної на товар.

Місце поставки адреса складу Постачальника (м. Києві по вул. Саперно-Слобідська, 57 та/або м. Вишневе вул. Чорновола, 48).

Відповідно до п.1.3. Договору поставки право власності на товар переходить до Покупця на дату підписання уповноваженими представникам обох сторін документа, що підтверджує фактичне передання товару від Постачальника до Покупця.

Сторони Договору поставки домовились, що ціни на товар визначаються Сторонами в гривні та зазначаються у розрахункових та товарно-супровідних документах (товарна видаткова накладна), що надаються Постачальником в момент передачі партії товару (п.2.1. Договору поставки).

Згідно з п.2.4. Договору поставки покупець зобов`язується оплачувати кожну конкретну партію товару в строк, що не перевищує 30 (тридцять) календарних днів з моменту виконання постачальником зобов`язання з поставки відповідної партії на підставі підписання сторонами видаткових накладних.

Відповідно до п.3.6. Договору поставки плата за доставку товару нараховується Постачальником окремо або за рішенням Постачальника може бути включена до вартості товару.

Пунктом 3.7. Договору поставки обумовлено, що датою поставки товару вважається дата зазначена у видатковій (товарно-транспортній) накладній.

Відповідно до п.5.3. Договору поставки у випадку затримки оплати товару покупець на вимогу постачальника сплачує йому суму боргу з врахуванням встановленого індексу інфляції за весь період прострочення платежу, а також пеню, яка нараховується на несплачену суму за кожен день прострочення у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період прострочення.

Також сторони Договору поставки домовились, що за порушення грошових зобов`язань по оплаті ціни (вартості) товару понад 15 (п`ятнадцять) календарних днів, на підставі статті 625 Цивільного кодексу України, Покупець сплачує на користь постачальника 25% річних від суми боргу (п.5.4. Договору поставки)

Згідно з п. 7.1. договір набуває чинності з моменту його підписання повноваженими представниками обох Сторін та діє до «31» грудня 2026 року.

Як стверджує позивач, за умовами Договору поставки, починаючи з 10 лютого 2026 року Постачальник виставив наступні рахунки-фактури Покупцю та здійснив поставку товарів, що Покупцем були прийняті та не оплачені, а саме:

- рахунок-фактура № 3054 від 06 лютого 2026 року (поставка товару за цим рахунком-фактурою відбулась 10 лютого 2026 року, що підтверджується видатковою накладною №305401 від 10.02.2026 року на суму 68940,00 грн з ПДВ);

- рахунок-фактура № 3047 від 06 лютого 2026 (поставка товару за цим рахунком фактурою відбулась 16 лютого 2026 року, що підтверджується видатковою накладною №304701 від 16.02.2026 року на суму 151330,08 грн з ПДВ).

Таким чином, як зазначено в позові, загальна сума товарів, що поставлені та надані позивачем відповідачу за договором поставки № 48 згідно з описаними вище документами, склала 220270,08 грн.

Документообіг за Договором поставки між Позивачем та Відповідачем відбувався в електронному вигляді через електронний сервіс M.E.Doc (МЕДОК), що відповідає розділу 9 Договору поставки.

Згідно з пп.9.1, 9.2 Договору поставки Сторони домовились, що з метою оптимізації документообігу між Сторонами, підвищення рівня збереження та захисту переданих документів та інформації, що міститься в них, а також заміни паперових юридично значущих первинних документів, що містять відомості про господарську операцію та підтверджують її здійснення на електронні документи (далі - ЕД, Сторони домовились здійснювати документообіг в електронному вигляді та обмін первинними документами (рахунки, видаткові накладні, акти прийому-передачі наданих послуг, акти звірки взаємних розрахунків, заявки, специфікації тощо) у вигляді електронних документів із застосуванням до них електронного цифрового підпису (далі - ЕЦІ) засобами телекомунікаційного зв`язку за допомогою відповідних систем електронного документообігу. У разі використання Сторонами різних систем електронного документообігу або ЕЦІ різних Центрів сертифікації ключів - зазначені системи або ЕЦП повинні мати можливість взаємної роботи та верифікації ключів один з одним. Формування документів здійснюється з застосуванням положень чинного законодавства про електронні документи та електронний документообіг та законодавства у сфері кваліфікованого електронного підпису (далі -КЕП).

Відповідно до п. 9.7 Договору поставки Сторони домовилися, що ЕД, який відправлений, підписаний КЕП/ЕЦІ, має повну юридичну силу, породжує права та обов`язки для Сторін, може бути представлений до суду в якості належного доказу та визнається рівнозначним документу на паперовому носієві. Підтвердження передачі документів (відправлення, отримання, тощо) вважається легітимним підтвердженням фактичного прийому-передачі уповноваженими представниками Сторін і не вимагає додаткового доказування. ЕД, підписаний Стороною з використанням КЕП/ЕЦП і внесений в Систему (переданий Стороні-одержувачу) вважатиметься в усіх випадках підписаним уповноваженим представником Сторони-відправника, в межах наданих повноважень, що не потребуватиме щоразу перевірки документів на представництво.

З вищенаведеного вбачається, що Позивач на виконання умов договору поставив на адресу Відповідача товар, однак Відповідач свої зобов`язання за договором не виконав, оплату за поставлений товар не здійснив.

Таким чином, як стверджує позивач, відповідачем не було виконано належним чином своїх зобов`язань за Договором № 48, що виявилося у порушенні строку виконання зобов`язання з оплати поставленого товару, що й стало підставою для звернення позивача до суду з даним позовом. У зв`язку із чим позивач просить стягнути з відповідача крім суми основного боргу у розмірі 220270,08 грн, за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань за договором поставки № 48: 8486,95 грн - подвійна облікова ставка НБУ; 7072,46 грн 25% річних; 689,40 грн - інфляційне збільшення.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд виходить з наступного.

Статтею 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Статтями 509 ЦК України визначено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Відповідно до статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору.

Згідно з ст. 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до статті 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст.655 ЦК України за договором купівлі - продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму

Статтею 664 ЦК України передбачено, що обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Товар вважається наданим у розпорядження покупця, якщо у строк, встановлений договором, він готовий до передання покупцеві у належному місці і покупець поінформований про це.

У відповідності до статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

За приписами статей 525, 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Стаття 599 ЦК України передбачає, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Приписами статті 692 ЦК України передбачено, що покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до ч.1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Згідно з п.2.4. Договору поставки Покупець зобов`язується оплачувати кожну конкретну партію Товару в строк, що не перевищує 30 (тридцять) календарних днів з моменту виконання Постачальником зобов`язання з поставки відповідної партії на підставі підписання Сторонами видаткових накладних.

Згідно з ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

На виконання умов договору позивач свої зобов`язання по поставці товару виконав у повному обсязі згідно з умовами договору, поставив відповідачу товар, що підтверджується матеріалами справи.

Повернень товару або претензій щодо кількості та якості товару від відповідача не надходило.

Також, поставка товару підтверджується податковими накладними.

Отже відповідач прийняв відповідний товар, що підтверджується його підписом на видаткових накладних на загальну суму 220270,08 грн, проте оплату за отриманий товар не здійснив.

Матеріали справи містять докази виконання позивачем взятих на себе зобов`язань за договором щодо своєчасної поставки відповідачу товару, прийнятого без зауважень та не містять доказів в підтвердження своєчасної оплати відповідачем вартості поставленого товару, що є предметом позову, при цьому учасниками справи не зазначено про існування таких доказів станом на час звернення позивачем до суду за захистом своїх прав.

А відтак, суд дійшов висновку, що позовні вимоги щодо стягнення суми основного боргу в розмірі 220270,08 грн підтверджені належними доказами та підлягають задоволенню.

Щодо нарахування 25% річних та інфляційних.

Факт прострочення відповідачем виконання своїх зобов`язань щодо оплати отриманого товару підтверджується матеріалами справи та не спростовано відповідачем.

Згідно з ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Аналіз зазначеної статті вказує на те, що наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3% річних не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінених грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобов`язання.

Зазначене дає позивачу правові підстави для нарахування річних та інфляційних на прострочену заборгованість. При цьому, сторонами на власний розсуд визначено суму річних, збільшивши їх розмір з 3% до 25%, що є правом сторін та відповідає принципу свободи договору.

Разом з тим, перевіривши правильності здійснення позивачем відповідних розрахунків інфляційних та 25% річних, суд дійшов висновку про їх невірність та невідповідність умовам договору щодо визначення початку періоду прострочення, з огляду на наступне.

Так, позивачем здійснено нарахування:

- за прострочення оплати партії товару, поставленої 10.02.2026 на суму заборгованості 68940,00 грн - за період з 10.02.2026р. по 01.04.2024 р.;

- за прострочення оплати партії товару, поставленої 16.02.2026 на суму заборгованості 151330,08 грн - за період з 16.02.2026р. по 01.04.2024 р.;

- інфляційні нараховані: по першій партії товару за період березень 2026 року.

Статтею 530 Цивільного кодексу України визначено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Згідно з ч.1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Сторонами у договорі поставки № 48 визначений наступний порядок розрахунків за договором: покупець зобов`язується оплачувати кожну конкретну партію Товару в строк, що не перевищує 30 (тридцять) календарних днів з моменту виконання Постачальником зобов`язання з поставки відповідної партії на підставі підписання Сторонами видаткових накладних.

Таким чином, сторонами у договорі передбачено можливість відтермінування строку оплати на 30 календарних днів.

Тобто, відповідач зобов`язаний був оплатити товар за видатковими накладними у наступний строк:

- за видатковою накладною №305401 від 10.02.2026 року на суму 68940,00 грн - до 12.03.2026 включно;

- за видатковою накладною №304701 від 16.02.2026 року на суму 151330,08 грн - до 18.03.2026.

Отже фактичне прострочення відповідача почалось: по першій поставці з 13.03.2026 р., по другій поставці з 19.03.2026.

Таким чином суд констатує, що позивачем невірно визначено початок прострочення відповідачем грошового зобов`язання щодо оплати отриманого товару, та відповідно періоду нарахування пені, 25% річних - з дати підписання кожної видаткової накладної, без врахування 30 календарних днів з дати поставки відповідної партії товару.

Здійснивши власний розрахунок 25% річних з урахуванням пунктів 2.4, 5.4 договору:

- за період з 13.03.2026 р. по 01.04.2026 р. на суму заборгованості 68940,00 грн., суд встановив, що арифметично вірною та такою, що повністю відповідає положенням чинного законодавства є сума 25% в розмірі 944,38 грн;

- за період з 19.03.2026 р. по 01.04.2026 р. на суму заборгованості 151330,08 грн., суд встановив, що арифметично вірною та такою, що повністю відповідає положенням чинного законодавства є сума 25% річних в розмірі 1451,11 грн.

Таким чином, суд приходить до висновку, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна Гільдія України" в частині вимог про стягнення 25% підлягають задоволенню частково у сумі 2395,49 грн.

Здійснивши власний розрахунок інфляційних втрат за березень на суму заборгованості 68940,00 грн, суд встановив, що арифметично вірною сумою інфляційних втрат є сума в розмірі 1171,98 грн.

Водночас, ч. 2 статті 237 Господарського процесуального кодексу України унормовує, що при ухваленні рішення суд не може виходити у рішенні за межі позовних вимог. Зважаючи на те, що суд обмежений в праві вийти за межі позовних вимог в частині стягнення інфляційних втрат за договором, позовні вимоги позивача підлягають задоволенню в сумі, зазначеній в прохальній частині позовної заяви, а саме в сумі 689,40 грн.

Щодо заявленої до стягнення пені.

Відповідно до ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Згідно з ч. 1,3 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити на користь кредитора пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Договором може бути визначено менший розмір пені.

Відповідно до п.5.3. Договору поставки у випадку затримки оплати товару Покупець на вимогу Постачальника сплачує йому суму боргу з врахуванням встановленого індексу інфляції за весь період прострочення платежу, а також пеню, яка нараховується на несплачену суму за кожен день прострочення у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період прострочення.

Як вже зазначалось судом, позивачем невірно визначено початок прострочення відповідачем грошового зобов`язання з оплати товару.

Отже, здійснивши перерахунок пені, з урахуванням встановленого п. 2.4. Договору строку оплати товару за кожною накладною, а саме, починаючи з 13.03.2026 та з 19.03.2026 відповідно по 01.04.2026 (кінцевий період, визначений позивачем), суд встановив, що задоволенню підлягають позовні вимоги в частині стягнення пені в розмірі 2874,59 грн.

Враховуючи вищевикладене, в частині стягнення 5612,36 грн пені суд відмовляє, у зв`язку з невірним розрахунком та невідповідністю вимогам законодавства та договору.

Відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно з ч. 1 ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Згідно з ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Враховуючи усе вищевикладене, суд приходить до висновку що позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.

Щодо судових витрат.

Статтею 123 ГПК України визначено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема витрати на професійну правничу допомогу.

За подачу цього позову з урахуванням знижуючого коефіцієнту (0,8), позивач повинен був сплатити судовий збір у розмірі 2838,23 грн.

Вирішуючи питання розподілу судового збору суд керується положеннями п.2 ч.1 ст.129 ГПК України, відповідно до яких, судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Таким чином, враховуючи часткову відмову в позові, судовий збір в розмірі 2714,76 грн покладається на відповідача, з вини якого виник спір, решта (123,47 грн) покладається на позивача, у зв`язку з частковою відмовою в позові.

Щодо судових витрат на професійну правничу допомогу суд зазначає наступне.

Статтею 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини 3 статті 2 ГПК України).

Відповідно до ч. 1,3 ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Витрати на професійну правничу допомогу належать до витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Як передбачено ч. 1 ст. 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Відповідно до ч. 2 ст. 126 ГПК України за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Відповідно до ч. 8 ст. 129 ГПК України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

В якості доказів понесених витрат на правничу допомогу позивачем надано до суду:

- ордер на надання правничої допомоги АІ №2168963 від 02.04.2026;

- свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю серія КС №6079/10 від 07.07.2017;

- договір про надання правової допомоги №1/02-ПД від 02 лютого 2026 року;

- додаткова угода № 3 до Договору про надання правової допомоги №1/02-ПД від 02 лютого 2026 року від 31.03.2026 року;

- квитанція про оплату правничих послуг;

- Акт приймання-передачі правничих послуг № 2 від 03.04.2026 року з детальним описом наданих послуг;

Як свідчать подані позивачем матеріали, у зв`язку з необхідністю судового захисту власних прав та інтересів Товариства з обмеженою відповідальністю "БУДІВЕЛЬНА ГІЛЬДІЯ УКРАЇНИ" між Позивачем та адвокатом був укладений договір про надання правової допомоги №1/02-ПД від 02 лютого 2026 року (надалі за текстом Договір), де у п. 5.5. Договору визначена вартість адвокатських послуг, а саме у розмірі 3000 (три тисячі) гривень за 1 годину роботи адвоката. Сторонами укладена додаткова угода № 3 до Договору, в якій визначено, що, не зважаючи на пункт 5.5. Договору, гонорар за представництво інтересів Позивача у справі про стягнення боргу за договором поставки з ТОВ БМУ «ЕНЕРГОЮЖСПЕЦСТРОЙ» (код ЄДРПОУ 32951760) становитиме 20000 гривень 00 копійок без ПДВ.

Пунктом 3.2 рішення Конституційного Суду від 30.09.2009 року №23-рп/2009 передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах, тощо.

Вибір форми та суб`єкта такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати.

Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, з означених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права.

Відповідно до ч.1, 2 ст. 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та в надання інших видів правової допомоги клієнту.

Також за статтею 28 Правил адвокатської етики, затверджених Звітно-виборним з`їздом адвокатів України від 09.06.2017 року, гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів професійної правничої (правової) допомоги клієнту.

Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань. При встановленні розміру гонорару можуть враховуватися складність справи, кваліфікація, досвід і завантаженість адвоката та інші обставини. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю. В разі виникнення особливих по складності доручень клієнта або у випадку збільшення затрат часу і обсягу роботи адвоката на фактичне виконання доручення (підготовку до виконання) розмір гонорару може бути збільшено за взаємною домовленістю.

Сформована практика Європейського суду з прав людини заснована на тому, що заявник має право на відшкодування витрат в розмірі, який був необхідний та розумний і дійсно понесений. Зокрема, у справі "Неймайстер проти Австрії" було вирішено, що витрати на правову допомогу присуджуються в тому випадку, якщо вони були здійснені фактично, були необхідними і розумними в кількісному відношенні (пункт 43 рішення "Неймайстер проти Австрії").

Згідно з ч.2 ст.126 ГПК України за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

Частиною 5 цієї ж статті встановлено, що під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує:

1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес,

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо,

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Згідно з процесуальним законодавством розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірний із:

1) складністю справи та виконаними адвокатом роботами (наданими послугами);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та/або значенням справи для сторони, в т.ч. впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Тобто суд не може на власний розсуд зменшувати розмір витрат на оплату правничої допомоги, який підлягає відшкодуванню. Такого висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у додатковій постанові у справі №755/9215/15-ц (провадження 14-382цс19) від 19.02.2020: "Саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній зі сторін без відповідних дій з боку такої сторони".

Втручання суду в договірні відносини між адвокатом та його клієнтом в частині визначення розміру гонорару або зменшення розміру стягнення такого гонорару з відповідної сторони на підставі положень частини четвертої статті 126 ГПК можливе лише за умови обґрунтованості та наявності доказів на підтвердження невідповідності таких витрат фактично наданим послугам. В іншому випадку, таке втручання суперечитиме принципу свободи договору, закріпленому в положеннях статті 627 ЦК, принципу pacta sunt servanda та принципу захисту права працівника або іншої особи на оплату та своєчасність оплати за виконану працю, закріпленому в статті 43 Конституції (Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 20.11.2020 у справі № 910/13071/19 Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду).

Водночас, суд відзначає, що для включення всієї суми гонору у відшкодування за рахунок позивача, відповідно до положень ст. 126 ГПК України, має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати відповідача були необхідними, а розмір цих витрат є розумним та виправданим. Тобто, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 06.11.2022 по справі №922/1964/21 та об`єднана палата Касаційного господарського суду у постанові від 03.10.2019 у справі №922/445/19 сформували правовий висновок щодо визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат, який судом враховується при розподілі судових витрат в межах даної справи.

Зокрема, за змістом частини четвертої статті 126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частини п`ята та шоста статті 126 ГПК України).

У розумінні положень частин п`ятої та шостої статті 126 ГПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

Окрім цього, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова ухвала Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.12.2021 у справі № 927/237/20).

Визначивши розмір судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами, суд здійснює розподіл таких витрат.

Разом з тим у частині п`ятій статті 129 ГПК України визначено критерії, керуючись якими, суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Зокрема, відповідно до частини п`ятої статті 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3)поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

При цьому на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною четвертою статті 129 ГПК України, також визначені положеннями частин шостої, сьомої та дев`ятої статті 129 цього Кодексу.

Таким чином, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог частини четвертої статті 126 ГПК України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.

При цьому обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (частини п`ята та шоста статті 126 ГПК України).

Водночас під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами п`ятою - сьомою та дев`ятою статті 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

У такому випадку суд, керуючись частинами п`ятою - сьомою, дев`ятою статті 129 ГПК України, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним, суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Разом з тим, згідно зі ст.15 ГПК України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Дослідивши надані позивачем документи, судом встановлено, що заявлена до стягнення сума витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 20000,00 грн підтверджена матеріалами справи, отже, є реально понесеною, обґрунтованою та доведеною.

Загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині четвертій статті 129 ГПК України, відповідно до якої інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2)у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З урахуванням часткової відмови в позові, судові витрати в розмірі 20000,00 грн розподіляються пропорційно розміру задоволених позовних вимог, у зв`язку з чим, на відповідача покладаються витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 19129,94 грн.

Керуючись статтями 13, 73-74, 76-80, 86, 123, 126, 129, 232-233, 236-238, 240-241, 247, 251, 252 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Будівельно-монтажне управління "Енергоюжспецстрой" (61022, місто Харків, пр. Правди, 10, кімната 27 Е, ідент. номер 32951760) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "БУДІВЕЛЬНА ГІЛЬДІЯ УКРАЇНИ" (03170, місто Київ, вулиця Перемоги, будинок 9, офіс 1/7, ідент. код 43362385) 220 270,08 грн основного боргу, 2874,59 грн пені, 689,40 грн інфляційного збільшення, 2395,49 грн - 25% річних та 2714,76 грн витрат зі сплати судового збору, витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 19129,94 грн.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

4. В частині позовних вимог про стягнення з відповідача 5612,36 грн пені та 4676,97 грн 25% річних відмовити у задоволенні позову.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ст. 241 ГПК України).

Відповідно до ст.ст. 256, 257 Господарського процесуального кодексу України, рішення може бути оскаржене безпосередньо до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного рішення.

Повне рішення складено "20" серпня 2026 р.

СуддяМ.І. Шатерніков