Решение № 139320366, 26.08.2026, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, місто Львів, вулиця Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26.08.2026 Справа № 914/3708/23(914/1318/26)

Господарський суд Львівської області у складі судді Чорній Л.З., за участю секретаря судового засідання Цурак У.Ю., розглянувши матеріали справи

за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 )

до відповідача Дочірнього підприємства «Львівський облавтодор» Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» (79053, м. Львів, вул. В. Великого, буд. 54, ЄДРПОУ 31978981)

про стягнення заборгованості із заробітної плати в розмірі 56 769,80 грн

в межах провадження у справі № 914/3708/23

за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Статусінвестгруп», м. Вінниця

про банкрутство Дочірнього підприємства «Львівський облавтодор» Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України», м. Львів

Представники сторін:

від позивача: не з`явився

від відповідача: не з`явився

ВСТАНОВИВ:

Ухвалою від 20.03.2024 серед іншого відкрито провадження у справі про банкрутство Дочірнього підприємства «Львівський облавтодор» Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України», введено мораторій на задоволення вимог кредиторів, введено процедуру розпорядження майном, призначено розпорядником майна арбітражного керуючого Босака О.Є., попереднє засідання суду призначено на 08.05.2024.

Офіційно оприлюднено повідомлення про відкриття провадження у справі про банкрутство Дочірнього підприємства «Львівський облавтодор» Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» (далі - ДП «Львівський облавтодор» ВАТ «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України») у встановленому законодавством порядку.

04.05.2026 ОСОБА_1 подано позовну заяву до відповідача ДП «Львівський облавтодор» ВАТ «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» про стягнення 28 446,90 грн нарахованої, але не виплаченої заробітної плати; 216,90 грн залишок по виплаті надбавки за роз`їзний характер робіт; та 28 106,00 грн середнього заробітку за час затримки при звільненні.

Відповідно до ч. 1 ст. 7 Кодексу України з процедур банкрутства спори, стороною в яких є боржник, розглядаються господарським судом за правилами, передбаченими Господарським процесуальним кодексом України (далі ГПК України), з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.

Згідно з ч. 2 ст. 7 Кодексу України з процедур банкрутства господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною в яких є боржник; спори з позовними вимогами до боржника та щодо його майна; спори про визнання недійсними результатів аукціону; спори про визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником; спори про повернення (витребування) майна боржника або відшкодування його вартості відповідно; спори про стягнення заробітної плати; спори про поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника; спори щодо інших вимог до боржника.

Позовну заяву ОСОБА_1 до відповідача ДП «Львівський облавтодор» ВАТ «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» про стягнення 28 446,90 грн нарахованої, але не виплаченої заробітної плати; 216,90 грн залишок по виплаті надбавки за роз`їзний характер робіт; та 28 106,00 грн середнього заробітку за час затримки при звільненні прийнято до розгляду в межах справи №914/3708/23 про банкрутство ДП «Львівський облавтодор» ВАТ «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України».

Представник відповідача через систему «Електронний суд» 01.06.2026 подано відзив на позовну заяву, в якому він зазначив, що вимоги щодо нарахування середнього заробітку в сумі 28 106,00 грн за 130 робочих днів, а не за шість місяців, є безпідставними.

У судове засідання від 03.06.2026 сторони не з`явилися, хоча належним чином були повідомлені про дату, час та місце судового засідання.

Пунктом 1 частини 3 статті 202 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

Судом встановлено, що зібраних в матеріалах справи доказів достатньо для з`ясування обставин справи і прийняття судового рішення, відповідно до ст. 13 ГПК України, учасникам справи створювались необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

У судовому засіданні 26.08.2026 оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Позиція сторін.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач вказує, що з 01.02.2020 по 11.11.2024 він перебував у трудових відносинах із Філією «Старосамбірський райавтодор» ДП «Львівський облавтодор» ВАТ «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України».

11.11.2024 позивача звільнено з роботи за ст. 38 Кодексу законів про працю України (за власним бажанням).

За твердженням позивача відповідач досі не виплатив заробітну плату (28 446,90 грн) та надбавку за роз`їзний характер робіт (216,90 грн), у зв`язку з чим утворилась заборгованість в сумі 28 663,80 грн, стягнення якої є частиною предмета позову. Зважаючи на затримку у виплаті заробітної плати позивач також просить стягнути з відповідача 28 106,00 грн середнього заробітку.

Відповідачем через систему «Електронний суд» 01.06.2026 подано відзив на позовну заяву, в якому він, зокрема, просив суд застосувати строки позовної давності та відмовити у стягненні середнього заробітку з огляду на те, що позивач звернувся до суду лише у травні 2026 року, тобто більше як через півтора роки після свого звільнення без виплати заробітної плати, відтак з пропуском встановленого ст. 233 Кодексу законів про працю України (далі КЗпП України) тримісячного строку.

Додатково відповідач заперечив щодо правильності поданого позивачем розрахунку середнього заробітку, вказуючи, що вимоги позивача про стягнення 28 106,00 грн за 130 робочих днів, а не шість місяців, є безпідставними.

Обставини справи.

Дослідивши матеріали справи, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, всебічно та повно перевіривши матеріали справи та надані докази, суд встановив наступне.

Наказом ДП «Львівський облавтодор» ВАТ «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» №39-ВК000001-0000000080 від 11.11.2024 про припинення трудового договору (контракту), наявним в матеріалах справи, позивача звільнено з посади фельдшера за ст. 38 КЗпП України (за власним бажанням).

На підтвердження факту трудових відносин між сторонами матеріали справи містять запис в трудовій книзі позивача, відповідно до якого 01.02.2020 ОСОБА_1 прийнятий на роботу на посаду фельдшера з проведення огляду водіїв, та 11.11.2024 звільнений з цієї посади.

Відповідно до Довідки про залишок невиплачених коштів працівнику ОСОБА_1 , виданої головним бухгалтером Філії «Старосамбірський райавтодор», заборгованість відповідача перед позивачем станом на 27.04.2026 складає всього 28 663,80 грн; в неї входить: 28 446,90 грн залишок по виплаті зарплати та 216,90 грн залишок по виплаті надбавки за роз`їзний характер робіт.

Згідно із Довідкою про доходи ОСОБА_1 №17 від 27.04.2026 заробітна плата позивача на посаді фельдшера з проведення огляду водіїв у Філії «Старосамбірський райавтодор» ДП «Львівський облавтодор» в серпні 2024 року складала 1 081,00 грн за 5 відпрацьованих днів; у липні 2024 року 2 162,00 грн за 10 відпрацьованих днів відповідно.

Оцінка суду.

Конституцією України, яка має найвищу юридичну силу, визнається і діє принцип верховенства права. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Статтею 43 Конституції України передбачено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні та здорові умови праці, на заробітну плату, не нижче визначеної законом. Право на своєчасне отримання винагороди за працю захищається законом.

Трудові відносини всіх працівників регулюються КЗпП України. Законодавство про працю встановлює високий рівень умов праці, всемірну охорону трудових прав працівників.

Згідно з ст. ст. 21, 43 Конституції України, ст. ст. 94, 115 КЗпП України, ст. ст. 21, 24 Закону України «Про оплату праці», кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Частиною 1 ст. 1 Закону України «Про оплату праці» та ч. 1 КЗпП України встановлено, що заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Відповідно до ст. 21 та 22 Закону України «Про оплату праці» працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору. Суб`єкти організації оплати праці не мають права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами і колективними договорами.

Частиною 3 ст. 15 Закону України «Про оплату праці» передбачено, що оплата праці працівників підприємства здійснюється в першочерговому порядку. Всі інші платежі здійснюються підприємством після виконання зобов`язань щодо оплати праці. Аналогічне положення закріплено також ч. 5 ст. 97 КЗпП України.

Згідно зі ст. 47 КЗпП України роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належить йому від підприємства, установи, організації, проводиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен у зазначеній статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Частиною 1 ст. 115 КЗпП передбачено, що заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

Відповідно до ч. 1 ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.

Отже, у відповідача існував обов`язок по виплаті працівнику належної йому заробітної плати у встановлений законодавством строк. Факт існування заборгованості з нарахованої, але не виплаченої заробітної плати відповідачем не заперечується, як і не заперечується безпосередньо сума заборгованості.

Таким чином, наданими належними письмовими доказами встановлений факт наявності заборгованості відповідача перед позивачем щодо виплати заробітної плати та надбавки за роз`їзний характер робіт, що складає 28 663,80 грн.

Частиною 1 ст. 117 КЗпП України визначено, що у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

Частиною 2 ст. 117 КЗпП України передбачено, що при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Конституційний Суд України в п. 2.2. Рішення №4-рп/2012 від 22.02.2012 щодо офіційного тлумачення положень ст. 233 КЗпП України у взаємозв`язку з положеннями ст. ст. 117, 237-1 цього Кодексу роз`яснив: «..за статтею 47 Кодексу роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в ст. 116 Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої ст. 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку».

Відповідно до п. 2 Постанови Кабінету Міністрів України Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати від 08.02.1995 №100 передбачено, що обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.

Як вбачається з Довідки про доходи №17 від 27.04.2026, виданої філією «Старосамбірський райавтодор» ДП «Львівський облавтодор», нарахована заробітна плата за липень 2024 року (10 робочих днів) та серпень 2024 року (5 робочих днів) складає всього 3 243,00 грн, а тому середній заробіток за час затримки розрахунку становить (заробітна плата за липень 2024 року 2 162,00 грн + заробітна плата за серпень 2024 року 1 081,00 грн): 15 відпрацьованих днів = 216,20 грн х 130 робочих днів (за період з 12.11.2024 по 12.05.2025) = 28 106,00 грн.

Враховуючи наведене, відповідач повинен сплатити позивачу 28 106,00 грн середнього заробітку за шестимісячний період з 12.11.2024 по 12.05.2025 через затримку у виплаті всіх належних при звільненні працівника коштів.

Щодо заяви відповідача про застосування строків позовної давності, суд зазначає таке.

Відповідно до ст. 256 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ст. 261 ЦК України).

Статтею 233 КЗпП України визначено, що працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (ст. 116 КЗпП).

У Рішенні від 22.02.2012 № 4-рп/2012 у справі № 1-5/2012 щодо офіційного тлумачення положень ст. 233 КЗпП України у взаємозв`язку з положеннями ст. ст. 117, 237-1 цього Кодексу Конституційний Суд України вказав, що в аспекті конституційного звернення положення ч. 1 ст. 233 КЗпП України у взаємозв`язку з положеннями ст. ст. 116, 117 цього Кодексу слід розуміти так, що для звернення працівника до суду із заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично з ним розрахувався.

Тримісячний строк пред`явлення вимоги про стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні застосовується лише при фактичному розрахунку. Відповідно, так як відповідач не сплатив всіх сум належних працівникові ОСОБА_1 при звільненні, то така вимога не обмежується строком, а тому такі посилання відповідача є безпідставними.

Відповідно до ст. 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно з ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Статтею 74 ГПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Статтею 76 ГПК України передбачено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Тобто, змагальність полягає в тому, що сторони у процесуальній формі доводять перед судом свою правоту, за допомогою доказів переконують суд у правильності своєї правової позиції.

Відповідно до ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

З огляду на викладене, дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги обґрунтовані поданими доказами та підлягають задоволенню.

Судові витрати.

Відповідно до ч. 1 та 3 ст. 123 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Оскільки позивач при зверненні до суду з даним позовом був звільнений від сплати судового збору за вимогою про стягнення заробітної плати, судовий збір в розмірі 3 328,00 грн за такою вимогою на підставі 129 ГПК України слід стягнути з відповідача на користь Державного бюджету України.

Натомість, судовий збір у розмірі 3 328,00 грн, сплачений позивачем за вимогу про стягнення 28 106,00 грн середнього заробітку за час затримки при звільненні, відповідно до норм ст. 129 ГПК України слід стягнути з відповідача на користь позивача.

Керуючись ст. ст. 13, 74, 76-79, 86, 236-241 ГПК України, ст. ст. 1, 2, 7 Кодексу України з процедур банкрутства, суд

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити.

2. Стягнути з Дочірнього підприємства «Львівський облавтодор» Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» (79053, м. Львів, вул. Володимира Великого, буд. 54, ЄДРПОУ 31978981) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) 28 446,90 грн нарахованої, але не виплаченої заробітної плати; 216,90 грн заборгованості з виплат за роз`їзний характер робіт; та 28 106,00 грн середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати.

3. Стягнути з Дочірнього підприємства «Львівський облавтодор» Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» (79053, м. Львів, вул. В. Великого, буд. 54, ЄДРПОУ 31978981) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) 3 328,00 грн судового збору.

4. Стягнути з Дочірнього підприємства «Львівський облавтодор» Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» (79053, м. Львів, вул. В. Великого, буд. 54, ЄДРПОУ 31978981) в дохід Державного бюджету України 3 328,00 грн судового збору.

5. Накази видати згідно зі ст. 327 ГПК України після набрання судовим рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення господарського суду може бути оскаржено до Західного апеляційного господарського суду в порядку та строки, визначені ст. ст. 256, 257 ГПК України.

Повний текст рішення складено 28.08.2026.

Суддя Чорній Л.З.