Решение № 139314905, 28.08.2026, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 серпня 2026 рокусправа № 380/12409/26

м. Львів

Львівський окружний адміністративний суд, у складі головуючої судді Андрусів У.Б., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 (далі позивачка, ОСОБА_1 ) пред`явила позов до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (далі відповідач, ГУ ПФУ у Львівській області), у якому просить суд:

- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області від 14.05.2026 №104450017347 про відмову ОСОБА_1 в призначенні пенсії за вислугу років відповідно до ст.86 Закону України «Про прокуратуру»;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області призначити ОСОБА_1 з 04.05.2026 пенсію за вислугу років відповідно до ст.86 Закону України «Про прокуратуру», зарахувавши до вислуги років, що дає право на пенсію згідно зі ст.86 Закону України «Про прокуратуру», стаж роботи з 31.01.2001 по 27.12.2002 на посаді інспектора підрозділу з обліку і доставки документів прокуратури міста Києва; з 28.12.2002 по 23.06.2003 на посаді інспектора секретаріату прокуратури міста Києва; з 24.06.2003 по 22.01.2004 на посаді інспектора секретаріату управління справами прокуратури міста Києва; з 23.01.2004 по 01.07.2004 на посаді старшого інспектора секретаріату прокуратури міста Києва; з 02.07.2004 по 22.09.2004 на посаді старшого інспектора секретаріату прокуратури міста Києва; з 23.09.2004 по 04.01.2005 на посаді в.о. спеціаліста 1 категорії Дніпровської транспортної прокуратури міста Києва; з 04.01.2005 по 08.03.2005 на посаді старшого інспектора секретаріату прокуратури міста Києва; з 09.03.2005 по 12.06.2005 на посаді спеціаліста 2 категорії секретаріату прокуратури міста Києва (з 31.01.2001 по 12.06.2005, всього 4 роки 4 місяці).

В обґрунтування позовних вимог позивачка зазначає, що 04.05.2026 звернулася до територіального органу Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за вислугу років відповідно до ст.86 Закону України від 14.10.2014 №1697-VII «Про прокуратуру». Рішенням ГУ ПФУ у Львівській області від 14.05.2026 №104450017347 у призначенні такої пенсії відмовлено з підстави відсутності необхідної вислуги років. Вважає рішення протиправним, оскільки її трудова діяльність в органах прокуратури є безперервною з 31.01.2001 по день звернення, що підтверджується трудовою книжкою, а спірні періоди роботи на посадах державної служби в апараті органів прокуратури підлягають зарахуванню до вислуги років як стаж державної служби. Зазначає, що на час зайняття цих посад законодавчих вимог про наявність вищої освіти для призначення на посади державних службовців не було, а тому відповідач безпідставно зарахував їй стаж державної служби лише з 20.04.2005 дати набуття вищої юридичної освіти. Просить позов задовольнити повністю.

Ухвалою судді від 22.06.2026 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами.

09.07.2026 відповідач подав до суду відзив на позовну заяву. В обґрунтування заперечень зазначає, що заяву позивачки про призначення пенсії за вислугу років та додані до неї документи розглянуто у відповідності до Закону України «Про прокуратуру», за результатами чого прийнято рішення від 14.05.2026 №104450017347 про відмову у призначенні пенсії з підстави відсутності необхідного стажу за вислугу років. Стверджує, що до страхового стажу та до вислуги років не зараховано періоди навчання, оскільки форма навчання заочна, а також періоди роботи позивачки на посадах інспектора, старшого інспектора та спеціаліста секретаріату прокуратури, оскільки робота на зазначених посадах не передбачена ст.86 Закону №1697. До вислуги років періоди роботи на посадах державних службовців, які обіймають особи з вищою юридичною освітою, зараховано з 20.04.2005 з дати набуття позивачкою вищої юридичної освіти. Зазначає, що нарахування та виплата пенсії є дискреційним повноваженням пенсійного органу, а суд не може підміняти пенсійний орган у питаннях призначення пенсії. Просить у задоволенні позову відмовити повністю.

10.07.2026 позивачка подала до суду додаткові пояснення, у яких зазначила, що відзив відповідача не містить заперечень щодо наведених у позові обставин та правових підстав, натомість зводиться до цитування норм права, які не стосуються предмета спору. Наполягає на тому, що спірні періоди роботи на посадах державної служби в органах прокуратури підлягають зарахуванню до вислуги років як стаж державної служби відповідно до Порядку обчислення стажу державної служби, а посилання відповідача на дискреційні повноваження є безпідставними, оскільки за наявності підтвердженого трудовою книжкою стажу пенсійний орган не наділений свободою розсуду.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на які сторони покликаються, як на підставу своїх вимог та заперечень, оцінивши докази, що мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд установив такі обставини та відповідні їм правовідносини.

Позивачка, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянкою України, що підтверджується паспортом громадянина України у формі ID-картки, РНОКПП НОМЕР_1 .

Згідно зі свідоцтвом про зміну імені серії НОМЕР_2 , виданим 05.01.2019, позивачка змінила прізвище з « ОСОБА_2 » на « ОСОБА_3 », у зв`язку з чим прізвище, власне ім`я, по батькові після державної реєстрації зміни імені ОСОБА_4 .

Відповідно до диплома бакалавра НОМЕР_3 від 20.04.2005 позивачка у 2005 році закінчила Київський національний університет імені Тараса Шевченка за напрямом підготовки «Право» та здобула кваліфікацію бакалавра права. Згідно з дипломом спеціаліста НОМЕР_4 від 26.05.2006 позивачка у 2006 році закінчила Київський національний університет імені Тараса Шевченка за спеціальністю «Правознавство» та здобула кваліфікацію спеціаліста права. За даними додатків до вказаних дипломів форма навчання заочна, період навчання з 01.09.2000 до 20.04.2005 та з 01.09.2005 до 26.05.2006 відповідно.

Згідно із записами трудової книжки серії НОМЕР_5 від 06.02.2001, позивачка працювала:

- з 31.01.2001 до 27.12.2002 на посаді інспектора підрозділу з обліку і доставки документів прокуратури міста Києва;

- з 28.12.2002 до 23.06.2003 на посаді інспектора секретаріату прокуратури міста Києва;

- з 24.06.2003 до 22.01.2004 на посаді інспектора секретаріату управління справами прокуратури міста Києва;

- з 23.01.2004 до 01.07.2004 на посаді старшого інспектора секретаріату прокуратури міста Києва;

- з 02.07.2004 до 22.09.2004 на посаді старшого інспектора секретаріату прокуратури міста Києва;

- з 23.09.2004 до 04.01.2005 на посаді в.о. спеціаліста 1 категорії Дніпровської транспортної прокуратури міста Києва;

- з 04.01.2005 до 08.03.2005 на посаді старшого інспектора секретаріату прокуратури міста Києва;

- з 09.03.2005 до 12.06.2005 на посаді спеціаліста 2 категорії секретаріату прокуратури міста Києва. У подальшому позивачка працювала на прокурорсько-слідчих посадах;

- з 29.04.2010 і надалі на посадах прокурора в Генеральній прокуратурі України (Офісу Генерального прокурора).

Згідно з довідкою Офісу Генерального прокурора від 15.04.2026 №07/1/1-209-26 ОСОБА_1 працює на посаді прокурора четвертого відділу процесуального керівництва досудовим розслідуванням та підтримання публічного обвинувачення управління нагляду за додержанням законів органами Бюро економічної безпеки України Офісу Генерального прокурора; стаж роботи на посадах прокурора станом на 15.04.2026 складає 20 років 10 місяців 04 дні.

04.05.2026 позивачка звернулася до територіального органу Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за вислугу років відповідно до ст.86 Закону України від 14.10.2014 №1697-VII «Про прокуратуру», що підтверджується заявою та розпискою-повідомленням про прийняття заяви і документів. До заяви позивачка додала, зокрема, паспорт, реєстраційний номер облікової картки платника податків, трудову книжку, диплом бакалавра, диплом спеціаліста, довідки Офісу Генерального прокурора про складові заробітної плати/грошового забезпечення та інші документи.

За результатами розгляду заяви ГУ ПФУ у Львівській області прийняло рішення від 14.05.2026 №104450017347 про відмову у призначенні пенсії за вислугу років відповідно до ст.86 Закону №1697. За змістом цього рішення страховий стаж особи становить 24 роки 10 місяців 03 дні, а вислуга років в органах прокуратури складає 21 рік 15 днів.

За доданими до заяви документами до страхового стажу та до вислуги років не зараховано періоди навчання з 01.09.2000 по 20.04.2005 та з 01.09.2005 по 26.05.2006, оскільки форма навчання заочна, що не відповідає вимогам п.8 Порядку №637 та ст.86 Закону №1697; до стажу за вислугою років не зараховано періоди роботи з 31.01.2001 по 27.12.2002 на посаді інспектора секретаріату, з 24.06.2003 по 22.01.2004 на посаді інспектора управління справами, з 23.01.2004 по 01.07.2004 на посаді інспектора секретаріату, з 23.09.2004 по 04.01.2005 на посаді в.о. спеціаліста 1 категорії Дніпровської транспортної прокуратури м. Києва, з 04.01.2005 по 08.03.2005 на посаді старшого інспектора секретаріату, оскільки робота на зазначених посадах не передбачена ст. 86 Закону №1697.

До вислуги років періоди роботи на посадах державних службовців, які обіймають особи з вищою юридичною освітою, зараховано з 20.04.2005 з дати набуття вищої юридичної освіти згідно з дипломом від 20.04.2005 НОМЕР_3 .

Не погоджуючись із таким рішенням та вважаючи його протиправним, позивачка звернулася до суду з цим позовом.

Спірні правовідносини між сторонами склалися у зв`язку із прийняттям відповідачем рішення про відмову у призначенні позивачці пенсії за вислугу років відповідно до ст.86 Закону України від 14.10.2014 №1697-VII «Про прокуратуру».

Надаючи правову оцінку цим правовідносинам та встановленим обставинам справи, суд застосовує такі норми чинного законодавства та робить висновки по суті спору.

Частиною 2 ст.19 Конституції України регламентовано, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч.1 ст.46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Пенсійне забезпечення працівників прокуратури визначається приписами ст.86 Закону України від 14.10.2014 №1697-VII «Про прокуратуру» (далі Закон №1697).

Відповідно до ч.1 ст.86 Закону №1697 прокурори мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку за наявності на день звернення вислуги років не менше: з 1 жовтня 2020 року і пізніше 25 років, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 15 років.

За змістом ч.6 ст.86 Закону №1697 до вислуги років, що дає право на пенсію згідно з цією статтею, зараховується час роботи на посадах прокурорів (в тому числі адміністративних) органів прокуратури, стажистами, на посадах помічників і старших помічників прокурорів; слідчими, суддями; на посадах начальницького складу органів внутрішніх справ, податкової міліції, кримінально-виконавчої служби, офіцерського складу Збройних Сил України, Служби безпеки України, інших утворених відповідно до законодавства України військових формувань, на посадах державних службовців, які обіймають особи з вищою юридичною освітою; у науково-навчальних закладах Офісу Генерального прокурора працівникам, яким до набрання чинності цим законом було присвоєно класні чини, у тому числі час наукової та викладацької роботи в інших науково-навчальних закладах, якщо вони мали науковий ступінь чи вчене звання; на адміністративних та викладацьких посадах, посадах наукових працівників у Тренінговому центрі прокурорів України; на виборних посадах у державних органах, на посадах в інших організаціях, якщо працівники, яким до набрання чинності цим Законом було присвоєно класні чини, були направлені туди, а потім повернулися в органи прокуратури; військова служба, половина строку навчання у вищих юридичних навчальних закладах денної форми навчання або на юридичних факультетах вищих навчальних закладів денної форми навчання; відпустка по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, якщо така відпустка надавалася.

Право на пенсію за вислугу років мають особи, які безпосередньо перед зверненням за призначенням такої пенсії працюють в органах прокуратури чи в науково-навчальних закладах Офісу Генерального прокурора (ч.8 ст.86 Закону №1697). Пенсії за вислугу років відповідно до цієї статті призначаються, перераховуються і виплачуються уповноваженими на це державними органами (ч.13 ст.86 Закону №1697).

З аналізу наведених норм слідує, що право на пенсію за вислугу років згідно зі ст.86 Закону №1697 мають прокурори за наявності на день звернення до пенсійного органу вислуги років не менше 25 років, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 15 років. До вислуги років, що дає право на таку пенсію, зараховується час роботи, зокрема, на посадах прокурорів; на посадах помічників і старших помічників прокурорів; на посадах державних службовців, які обіймають особи з вищою юридичною освітою.

Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання, пов`язані з реалізацією права на соціальний захист, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція України виокремлює певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до ст.17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, зокрема у прокуратурі (рішення Конституційного Суду України від 06.07.1999 №8-рп/99 у справі щодо права на пільги та від 20.03.2002 №5-рп/2002 у справі щодо пільг, компенсацій і гарантій). Виходячи із викладеного у цих рішеннях розуміння сутності соціальних гарантій працівників правоохоронних органів, зокрема працівників прокуратури, зміст та обсяг досягнутих ними соціальних гарантій не може бути звужено шляхом внесення змін до законодавства.

Суд установив, що спір між сторонами виник щодо правомірності незарахування до вислуги років, що дає право на пенсію відповідно до ст.86 Закону №1697, періодів роботи позивачки з 31.01.2001 по 12.06.2005 на посадах інспектора підрозділу з обліку і доставки документів, інспектора та старшого інспектора секретаріату, в.о. спеціаліста 1 категорії та спеціаліста 2 категорії секретаріату прокуратури міста Києва.

Як вбачається зі змісту оскаржуваного рішення, відповідач зарахував до вислуги років періоди роботи позивачки на посадах державних службовців з 20.04.2005 з дати набуття нею вищої юридичної освіти згідно з дипломом бакалавра НОМЕР_3 від 20.04.2005, а спірні періоди до цієї дати не зарахував з підстави того, що робота на зазначених посадах не передбачена ст.86 Закону №1697 та що вищу юридичну освіту позивачка набула лише 20.04.2005.

Під час вирішення питання про наявність чи відсутність підстав для зарахування періодів роботи на таких посадах до вислуги років, що дає право на пенсію, належить застосовувати норми законодавства, чинні на час роботи особи на відповідних посадах.

У період роботи позивачки з 31.01.2001 по 12.06.2005 чинними були положення Закону України від 16.12.1993 №3723-XII «Про державну службу» (далі Закон №3723).

Так, згідно зі ст.24 Закону №3723 прийняття на державну службу, просування по ній службовців, стимулювання їх праці, вирішення інших питань, пов`язаних із службою, проводиться відповідно до категорій посад службовців, а також згідно з рангами, які їм присвоюються. Частиною 1 ст.25 Закону №3723 передбачено, що основними критеріями класифікації посад державних службовців є організаційно-правовий рівень органу, який приймає їх на роботу, обсяг і характер компетенції на конкретній посаді, роль і місце посади в структурі державного органу.

Відповідно до ст.90 Закону України від 10.12.2015 №889-VIII «Про державну службу» (далі Закон №889), який набрав чинності з 01.05.2016, пенсійне забезпечення державних службовців здійснюється відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Згідно з п.8 розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №889 стаж державної служби за періоди роботи (служби) до набрання чинності цим Законом обчислюється у порядку та на умовах, установлених на той час законодавством.

На виконання постанови Верховної Ради України від 16.12.1993 «Про введення в дію Закону України «Про державну службу» Кабінет Міністрів України постановою від 03.05.1994 №283 затвердив Порядок обчислення стажу державної служби (далі Порядок №283), який був чинним на період роботи позивачки в органах прокуратури з 31.01.2001 по 12.06.2005. Відповідно до п.1 Порядку №283 ним визначаються посади і органи, час роботи в яких зараховуються до стажу державної служби.

Згідно з п.2 Порядку №283 до стажу державної служби зараховується робота (служба) на посадах керівних працівників і спеціалістів в апараті органів прокуратури, судів, нотаріату, дипломатичної служби, митного контролю, внутрішніх справ, служби безпеки, інших органів управління військових формувань, державної податкової та контрольно-ревізійної служби.

Пунктом 3 Порядку №283 передбачено, що до стажу державної служби включається також робота на посадах службовців в органах, зазначених у пункті 2 цього Порядку і додатку до нього, якщо при просуванні по службі вони зайняли посади державних службовців.

Згідно з п. 4 Порядку №283 документом для визначення стажу державної служби є трудова книжка та інші документи, які відповідно до чинного законодавства підтверджують стаж роботи.

Отже, до 01.05.2016 посади державних службовців були віднесені до відповідних посад Законом №3723, який набрав чинності 28.12.1993, та на виконання якого Кабінет Міністрів України затвердив Порядок №283.

З аналізу наведених норм слідує, що робота позивачки з 31.01.2001 по 27.12.2002 на посаді інспектора підрозділу з обліку і доставки документів прокуратури міста Києва; з 28.12.2002 по 23.06.2003 на посаді інспектора секретаріату прокуратури міста Києва; з 24.06.2003 по 22.01.2004 на посаді інспектора секретаріату управління справами прокуратури міста Києва; з 23.01.2004 по 01.07.2004 на посаді старшого інспектора секретаріату прокуратури міста Києва; з 02.07.2004 по 22.09.2004 на посаді старшого інспектора секретаріату прокуратури міста Києва; з 23.09.2004 по 04.01.2005 на посаді в.о. спеціаліста 1 категорії Дніпровської транспортної прокуратури міста Києва; з 04.01.2005 по 08.03.2005 на посаді старшого інспектора секретаріату прокуратури міста Києва; з 09.03.2005 по 12.06.2005 на посаді спеціаліста 2 категорії секретаріату прокуратури міста Києва у силу приписів п. 2 та п. 3 Порядку №283 є періодом, який підлягає зарахуванню позивачці до вислуги років як стаж державної служби.

Необґрунтованими є посилання відповідача на те, що спірні періоди не підлягають зарахуванню до вислуги років у зв`язку із набуттям позивачкою вищої юридичної освіти лише 20.04.2005. Суд установив, що працюючи на зазначених посадах в органах прокуратури, позивачка у період з 01.09.2000 по 20.04.2005 одночасно навчалася в Київському національному університеті імені Тараса Шевченка та здобула вищу юридичну освіту за фахом юриста. На час зайняття позивачкою посад державної служби в органах прокуратури законодавчих вимог про необхідність здобуття вищої освіти для призначення на посади державних службовців не було, а тому положення нормативно-правових актів у частині наявності у осіб, що обіймають посаду державних службовців, вищої освіти застосуванню не підлягають.

Згідно зі ст.62 Закону України від 05.11.1991 №1788-XII «Про пенсійне забезпечення» основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

Суд зауважує, що копію трудової книжки позивачка надала як пенсійному органу, так і суду. Поряд з тим, наведені у трудовій книжці записи про роботу позивачки у спірний період є чіткими, містять реквізити відповідних наказів та підтверджують факт роботи позивачки на зазначених посадах в органах прокуратури, що відповідачем не спростовано.

Доводи відзиву на позовну заяву зводяться до цитування норм права, які не стосуються предмета спору, зокрема ст.46 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік», ст.47 та ч.2 ст.105 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Наведені позивачкою обставини й доводи щодо зарахування спірних періодів до вислуги років відповідачем по суті не спростовані.

Таким чином, за наявності підтвердженого трудовою книжкою стажу роботи позивачки в органах прокуратури, з урахуванням зарахованих відповідачем 21 року 15 днів вислуги та спірних періодів роботи на посадах державної служби, які підлягають зарахуванню до вислуги років, суд доходить висновку, що станом на день звернення позивачки до пенсійного органу (04.05.2026) її вислуга років, що дає право на пенсію за ст.86 Закону №1697, становить не менше 25 років, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 15 років.

З огляду на встановлені обставини справи та наведені норми законодавства, суд дійшов висновку, що відповідач, відмовляючи позивачці у призначенні пенсії за вислугу років, діяв не на підставі та не у спосіб, визначені законодавством, а тому рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області від 14.05.2026 №104450017347 про відмову у призначенні пенсії за вислугу років є протиправним та підлягає скасуванню.

Вирішуючи питання про належний спосіб захисту порушеного права позивачки, суд керується таким.

Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі. Під ефективним способом захисту слід розуміти такий, що забезпечує поновлення порушеного права, є адекватним наявним обставинам та унеможливлює необхідність повторних звернень до суду.

Частиною 4 ст.245 КАС України визначено, що у випадку, визначеному п.4 ч.2 цієї статті, суд може зобов`язати відповідача суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

Суд установив, що на день звернення до пенсійного органу позивачкою дотримано усіх визначених законом умов для призначення пенсії за вислугу років відповідно до ст.86 Закону №1697: позивачка безпосередньо перед зверненням за пенсією працює в органах прокуратури, а її вислуга років з урахуванням спірних періодів становить не менше 25 років, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 15 років. За наявності підтвердженого трудовою книжкою стажу роботи позивачки обставини цієї справи не породжують у відповідача дискреційних повноважень щодо вибору змісту рішення, а відтак посилання відповідача на дискреційність його повноважень є безпідставними.

Отже, належним та ефективним способом захисту порушеного права позивачки у цій справі є зобов`язання відповідача зарахувати спірні періоди роботи до вислуги років та призначити позивачці пенсію за вислугу років відповідно до ст.86 Закону №1697 з дати звернення з 04.05.2026.

Будь-яких інших обставин, які б вимагали детальної відповіді або спростування, сторонами у заявах по суті справи не зазначено та з матеріалів справи судом не встановлено.

Відповідно до вимог ч.ч.1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

За правилами ст.90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Перевіривши обґрунтованість доводів сторін, оцінивши наявні у справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи встановлені обставини справи, суд дійшов висновку про задоволення позову повністю.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд керується таким.

Відповідно до п.5 ч.1 ст.244 КАС України під час ухвалення рішення суд вирішує, як розподілити між сторонами судові витрати.

Згідно з ч.1 ст.132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Приписами ч.1 ст.139 КАС України унормовано, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Позивачка за пред`явлення цього позову сплатила судовий збір у сумі 1064,96 грн, який підлягає стягненню на її користь за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

За таких умов на користь позивачки за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ПФУ у Львівській області підлягає стягненню сплачений судовий збір у сумі 1064,96 грн.

Керуючись ст. 2, 72-77, 90, 139, 241-246, 255, 293, 295-297 КАС України, суд

у х в а л и в:

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії задовольнити повністю.

2. Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області від 14.05.2026 №104450017347 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за вислугу років відповідно до ст.86 Закону України від 14.10.2014 № 1697-VII «Про прокуратуру».

3. Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області призначити ОСОБА_1 з 04.05.2026 пенсію за вислугу років відповідно до ст.86 Закону України від 14.10.2014 №1697-VII «Про прокуратуру», зарахувавши до вислуги років, що дає право на пенсію згідно зі ст.86 Закону України «Про прокуратуру», стаж роботи з 31.01.2001 до 27.12.2002 на посаді інспектора підрозділу з обліку і доставки документів прокуратури міста Києва; з 28.12.2002 до 23.06.2003 на посаді інспектора секретаріату прокуратури міста Києва; з 24.06.2003 до 22.01.2004 на посаді інспектора секретаріату управління справами прокуратури міста Києва; з 23.01.2004 до 01.07.2004 на посаді старшого інспектора секретаріату прокуратури міста Києва; з 02.07.2004 до 22.09.2004 на посаді старшого інспектора секретаріату прокуратури міста Києва; з 23.09.2004 до 04.01.2005 на посаді в.о. спеціаліста 1 категорії Дніпровської транспортної прокуратури міста Києва; з 04.01.2005 до 08.03.2005 на посаді старшого інспектора секретаріату прокуратури міста Києва; з 09.03.2005 до 12.06.2005 на посаді спеціаліста 2 категорії секретаріату прокуратури міста Києва.

4. Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області судові витрати у вигляді сплаченого судового збору в розмірі 1064 (одна тисяча шістдесят чотири) гривні 96 копійок.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Учасники справи:

Позивачка ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ).

Відповідач Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області (місцезнаходження: вул. Митрополита Андрея, буд.10, м. Львів, 79016; ЄДРПОУ 13814885).

СуддяАндрусів Уляна Богданівна