Постановление суда № 139307899, 28.08.2026, Південний міський суд Одеської області (до 25.04.2025 - Южний міський суд Одеської області)

Справа № 519/1429/26

Провадження № "Е"6/519/112/26

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28.08.2026 м. Південне

Південний міський суд Одеської області у складі:

головуючого судді Лемця С.П.,

за участі секретаря судового засідання Волкової Н.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні подання державного виконавця Південного відділу державної виконавчої служби в Одеському районі Одеської області Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Прасолової А.С. про надання дозволу на звернення стягнення на нерухоме майно, боржник ОСОБА_1 , інші особи: АТ «ПроКредит Банк» та Служба у справах дітей Південнівської міської ради Одеського району Одеської області,

ВСТАНОВИВ:

Державний виконавець звернулась до суду із вищевказаним подання, яке обґрунтоване тим, що на виконанні Південного відділу державної виконавчої служби в Одеському районі Одеської області ОМУМЮУ перебуває виконавче провадження № 28825485 з виконання виконавчого листа № 2-84/2011 виданий 08.02.2011; документ видав: Южний міський суд Одеської області; про стягнення грошової суми з ОСОБА_1 на користь АТ «ПроКредит Банк» у розмірі 828160,41 грн.

28 лютого 2011 виконавцем винесено постанову про відкриття виконавчого провадження. В рамках вказаного виконавчого провадження виконавцем вживалися заходи щодо виявлення майна та коштів боржника. Відповідно до відповідей, отриманих від банківських установ та контролюючих органів (ДПС, Пенсійний фонд), кошти на рахунках боржника, а також доходи, на які можна звернути стягнення у першочерговому порядку, відсутні, є недостатніми для повного погашення заборгованості. Боржник, згідно відповіді ПФУ, отримує пенсію, проте, існує заборона стягнення з пенсії під час дії воєнного стану, яка прописана у пункті 10-2 розділу XIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про виконавче провадження».

Згідно з відповіддю МВС, транспортні засоби за боржником не зареєстровані.

Згідно з Інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 09.07.2026 боржнику належить квартира, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Постановою про опис та арешт майна боржника від 27.06.2025 описано та накладено арешт.

Відповідно до відповіді відділу надання адміністративних послуг Південнівської міської ради Одеського району Одеської області, у зазначеній квартирі, окрім боржника, зареєстрована неповнолітня дитина: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Листом від 12.03.2026 №151/22-24 Служба у справах дітей Південнівської міської ради Одеського району Одеської області відмовила у наданні дозволу на реалізацію вищевказаної квартири, оскільки реалізація майна порушить права та інтереси дітей.

Боржником судові рішення у добровільному порядку не виконуються. Сума заборгованості за виконавчим документом, з урахуванням виконавчого збору, становить 831939,14 грн, що значно перевищує встановлений ч. 7 ст. 48 Закону України «Про виконавче провадження» мінімальний розмір (20 розмірів мінімальної заробітної плати) для звернення стягнення на єдине житло боржника.

Враховуючи, що іншого майна чи джерел доходів для виконання рішення суду у боржника немає, а відсутність дозволу на реалізацію майна унеможливлює виконання рішення, державний виконавець просить надати дозвіл на звернення стягнення, шляхом примусової реалізації нерухомого майна, а саме: квартира, що належить боржнику, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

В судове засіданні учасники процесу не з`явились, про дату, час і місце судового розгляду були повідомлені у встановленому законом порядку, що не є перешкодою для розгляду клопотання, а відтак суд вважає за можливе розглянути клопотання за їх відсутності.

Дослідивши клопотання та письмові докази, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов наступного висновку.

На виконанні Південного відділу державної виконавчої служби в Одеському районі Одеської області ОМУМЮУ перебуває виконавче провадження № 28825485 з виконання виконавчого листа № 2-84/2011 виданого Южним міським судом Одеської області про стягнення з ОСОБА_1 на користь АТ «ПроКредит Банк» коштів у розмірі 828160,41 грн.

В рамках вказаного виконавчого провадження виконавцем вживалися заходи щодо виявлення майна та коштів боржника, які виявились безрезультативними.

Боржником судові рішення у добровільному порядку не виконуються.

Відповідно до статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Конституція України у ст.47 проголошує, що кожен має право на житло, як одного з природних і невід`ємних прав людини. Держава гарантує не тільки свободу його придбання, але й можливість стабільного користування житлом, його недоторканість, а також недопущення примусового позбавлення житла, не інакше, як на підставі закону і за рішенням суду.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до частини першої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

За приписами частин першої, шостої статті 48 Закону України «Про виконавче провадження» звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні (списанні коштів з рахунків) та примусовій реалізації. Про звернення стягнення на майно боржника виконавець виносить постанову.

Стягнення на майно боржника звертається в розмірі та обсязі, необхідних для виконання за виконавчим документом, з урахуванням стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів, накладених на боржника під час виконавчого провадження, основної винагороди приватного виконавця. У разі якщо боржник володіє майном разом з іншими особами, стягнення звертається на його частку, що визначається судом за поданням виконавця.

Статтею 50 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що звернення стягнення на об`єкти нерухомого майна здійснюється у разі відсутності в боржника достатніх коштів чи рухомого майна. При цьому в першу чергу звертається стягнення на окрему від будинку земельну ділянку, інше приміщення, що належать боржнику. В останню чергу звертається стягнення на житловий будинок чи квартиру, у якому фактично проживає боржник.

У зв`язку з відсутністю у боржника ОСОБА_1 достатніх коштів та рухомого майна, на яке можна звернути стягнення, державний виконавець звернувся до суду з цим поданням, у якому просив надати дозвіл на звернення стягнення на належну боржнику частку в квартирі, у якій зареєстрована неповнолітня дитина.

Відповідно до преамбули Закону України «Про охорону дитинства» охорона дитинства в Україні визначається як загальнонаціональний пріоритет, що має важливе значення для забезпечення національної безпеки України, ефективності внутрішньої політики держави, та з метою забезпечення реалізації прав дитини на життя, охорону здоров`я, освіту, соціальний захист, всебічний розвиток та виховання в сімейному оточенні, встановлює основні засади державної політики у цій сфері, шо ґрунтуються на забезпеченні найкращих інтересів дитини.

Згідно з частиною третьою статті 17 Закону України «Про охорону дитинства» батьки або особи, які їх замінюють, не мають права без дозволу органів опіки і піклування, наданого відповідно до закону, укладати договори, які підлягають нотаріальному посвідченню та/або державній реєстрації, відмовлятися від належних дитині майнових прав, здійснювати поділ, обмін, відчуження житла, зобов`язуватися від імені дитини порукою, видавати письмові зобов`язання.

Статтею 18 Закону України «Про охорону дитинства» гарантовано право дитини на житло та покладено на державу обов`язок щодо його захисту.

За змістом статті 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей» держава охороняє і захищає права та інтереси дітей під час вчинення правочинів щодо нерухомого майна. Неприпустиме зменшення або обмеження прав та інтересів дітей під час вчинення будь-яких правочинів щодо жилих приміщень. Органи опіки та піклування здійснюють контроль за дотриманням батьками та особами, які їх замінюють, житлових прав і охоронюваних законом інтересів дітей відповідно до закону. Для вчинення будь-яких правочинів щодо нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, необхідний попередній дозвіл органів опіки та піклування, що надається відповідно до закону. Посадові особи органів опіки та піклування несуть персональну відповідальність за захист прав та інтересів дітей при наданні дозволу на вчинення правочинів щодо нерухомого майна, яке належить дітям.

Відповідно до абзацу сьомого пункту 3 розділу ІІ Порядку реалізації арештованого майна, затвердженого наказом Міністерства юстиції України 29 червня 2016 року № 2831/5 (далі Порядку реалізації майна), у разі передачі на реалізацію нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, заявка на реалізацію арештованого майна подається разом із копією дозволу органів опіки та піклування або відповідним рішенням суду (в електронній або паперовий формі).

Отже, передання на реалізацію нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, без дозволу органу опіки та піклування або відповідного рішення суду є неможливим.

Водночас законодавством України не визначено порядку надання органом опіки та піклування такої згоди.

У постанові від 15 лютого 2023 року в справі № 2-537/11 Верховний Суд зробив висновок про те, що з метою усунення обставин, які роблять неможливим виконання рішення суду, а саме відсутності дозволу (відмові) органу опіки та піклування на реалізацію нерухомого майна, право власності або право користування яким мають діти, виконавець може звернутися до суду з заявою (поданням) про звернення стягнення на нерухоме майно боржника, в якому зареєстровані діти, яка повинна бути розглянута судом у порядку, встановленому в статті 435 ЦПК України.

Під час розгляду такої заяви (подання) суд повинен оцінювати через призму дотримання прав та інтересів дітей добросовісність дій боржника, а саме: з якого часу діти зареєстровані в спірному приміщенні; чи дотримано встановлений чинним законодавством порядок їх реєстрації та вселення у спірне приміщення; чи є спірне приміщення єдиним місцем їх постійного проживання; чи наявне інше приміщення у дітей чи їх батьків або осіб, які їх замінюють, яке може використовуватись як постійне місце проживання; яка ступінь споріднення має місце між дітьми та боржником та інші обставини.

Згідно з Інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 09.07.2026 боржнику належить квартира, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Постановою про опис та арешт майна боржника від 27.06.2025 описано та накладено арешт.

Відповідно до відповіді відділу надання адміністративних послуг Південнівської міської ради Одеського району Одеської області, у зазначеній квартирі, окрім боржника, зареєстрована неповнолітня дитина: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Європейський суд з прав людини у своїй практиці послідовно дотримується позиції, що втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла (рішення у справі «Kryvitska and Kryvitskyy v. Ukraine», заява № 30856/03) та наголошує, що втручання у право на повагу до житла має бути не лише законним, але й «необхідним у демократичному суспільстві» (рішення у справі «Zehentner v.Austria» заява № 20082/02).

Відповідно до статті 3 Конвенції ООН «Про права дитини» в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Держави-учасниці зобов`язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів.

Будь-які рішення чи дії, наслідком яких є погіршення житлових або майнових прав дитини без належного забезпечення її інтересів, суперечать принципу найкращих інтересів дитини.

Листом від 12.03.2026 №151/22-24 Служба у справах дітей Південнівської міської ради Одеського району Одеської області відмовила у наданні дозволу на реалізацію вищевказаної квартири, оскільки реалізація майна порушить права та інтереси дитини.

19.02.2026 складено Акт обстеження умов проживання у вищевказаній квартирі. Згідно Акту дитина ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , фактично там проживає, має окрему кімнату, ліжко стіл, шкільне приладдя.

Комісія з захисту прав дитини дійшла висновку, що реалізація вказаного нерухомого майна порушить права та інтереси дітей.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц сформульовано висновки про те, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину потрібно доказувати так, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний.

Суду не надано доказів, що мало місце не дотримання встановленого чинним законодавством порядку реєстрації дитини та вселення її у спірне приміщення, чи наявне інше приміщення в дитини чи її батьків або осіб, які їх замінюють, яке може використовуватись як постійне місце проживання дитини. Доказів щодо відсутності між дитиною та боржником родинних зв`язків також немає.

Таким чином, суд доходить висновку, що внаслідок реалізації належної боржнику частини квартири, в якій зареєстрована та фактично проживає неповнолітня дитина ОСОБА_2 , буде порушено її права та інтереси і це суперечитиме принципу найкращих інтересів дитини, а тому у задоволенні клопотання державного виконавця слід відмовити.

У відповідності до ч.5 ст.268 ЦПК України, датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Керуючись ст.435 ЦПК України,

УХВАЛИВ:

Відмовити у задоволенні подання державного виконавця Південного відділу державної виконавчої служби в Одеському районі Одеської області Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Прасолової А.С. про надання дозволу на звернення стягнення на нерухоме майно, боржник ОСОБА_1 , інші особи: АТ «ПроКредит Банк» та Служба у справах дітей Південнівської міської ради Одеського району Одеської області.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею.

Ухвала може бути оскаржена безпосередньо до Одеського апеляційного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення.

Учасник справи, якому ухвала не була вручена у день її проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали.

Повний текст ухвали суду складено 28.08.2026.

Суддя Сергій ЛЕМЕЦЬ