Постановление суда № 139294686, 27.08.2026, Київський районний суд м. Одеси

КИЇВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА ОДЕСИ

Справа № 947/13307/26

Провадження № 2/947/3621/26

УХВАЛА

27.08.2026 року

Київський районний суд м. Одеси в складі:

головуючого - судді Калініченко Л.В.

за участю секретаря Матвієвої А.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі в порядку спрощеного позовного провадження заяву представника позивача Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» Савіхіної Анастасії Миколаївни про закриття провадження по цивільній справі за позовною заявою Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

В С Т А Н О В И В:

30.03.2026 року до Київського районного суду міста Одеси, через систему «Електронний суд» надійшла позовна заява Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором №б/н від 13.06.2007 року у розмірі 104390 гривень 56 копійок та судові витрати.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями, цивільну справу на підставі вказаного позову було розподілено судді Калініченко Л.В.

Ухвалою судді Київського районного суду міста Одеси від 17.04.2026 року на підставі вищевказаної заяви позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження по справі в порядку спрощеного позовного провадження та призначено дату, час і місце проведення судового засідання з повідомленням сторін по справі.

У судове засідання, призначене на 27.08.2026 року учасники справи не з`явились, про дату, час і місце проведення якого повідомлялись належним чином, про причини неявки суд не повідомили.

Однак, 24.08.2026 року від представника позивача до суду надійшла заява, сформована в системі «Електронний суд» про закриття провадження по справі, з підстав відсутності предмету спору, посилаючись на сплату відповідачем заборгованості за кредитним договором №б/н від 13.06.2007 року.

Оглянувши подану до суду заяву та матеріали справи, суд дійшов до наступного висновку.

Пунктом 2 частини 1 ст. 255 ЦПК України передбачено, що у разі, якщо відсутній предмет спору провадження у справі підлягає закриттю.

Закриття провадження у справі - це форма закінчення розгляду цивільної справи без винесення судового рішення у зв`язку із виявленням після відкриття провадження обставин, з якими закон пов`язує неможливість судового розгляду справи.

Під предметом спору розуміється об`єкт спірних правовідносин, тобто благо, щодо якого виникає спір між позивачем та відповідачем.

Об`єктом цивільних правовідносин є матеріальні і нематеріальні блага, з приводу яких виникають цивільні правовідносини.

Види об`єктів цивільних прав визначені ст. 177 ЦК України.

Коло правовідносин, які можуть виникати щодо того чи іншого об`єкту цивільних прав ЦК України не обмежено.

Тобто, учасники правовідносин можуть вступати у будь-які правовідносини щодо певного об`єкту цивільних правовідносин, не заборонені і не обмежені законом.

Зміст таких правовідносин є досить широким та становить усі права та обов`язки їх учасників, визначені договором та законодавством.

Предмет спору не є тотожним предмету позову, яким є частина позову, яка містить безпосередню матеріально-правову вимогу позивача до відповідача, щодо якої суд ухвалює рішення по суті.

Предметом позову є позовні вимоги.

Предмет спору - є достатньо простим для визначення (з`ясування) та станом на момент виникнення спору є таким, що фактично існує та не може бути заперечений сторонами.

Правове значення категорії предмет спору і пов`язані із цим правові наслідки на час розгляду справи чітко визначені ЦПК України, саме із нею процесуальний закон пов`язує закриття провадження у справі в порядку пункту 2 частини 1 ст. 255 ЦПК України (відсутність предмету спору, а не предмету позову).

Крім того, суд зазначає, що необхідність запровадження такого правила, встановленого пунктом 2 частини 1 ст. 255 ЦПК України, обумовлена тим, що відповідно до статті 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір.

Пороте поняття «юридичного спору» має тлумачитися широко, виходячи з підходу Європейського суду з прав людини до тлумачення поняття «спір про право» (пункт1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод). Зокрема, Європейський суд з прав людини зазначає, що відповідно до духу Конвенції поняття «спору про право» має розглядатися не суто технічно, йому слід надавати сутнісного, а не формального значення.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України,завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

З урахуванням викладеного відсутність предмета спору унеможливлює вирішення справи по суті незалежно від обґрунтованості позову, а відповідно і здійснення ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів осіб.

Прикладами відсутності предмета спору можуть бути дії сторін, чи настання обставин, якщо між сторонами у зв`язку з цим не залишилося неврегульованих питань або самими сторонами врегульовано спірні питання.

До такого висновку дійшов Верховний суд у постанові від 03 травня 2018 року у справі № 404/251/17.

Приймаючи викладене, судом встановлено, що предметом позову в даній справі є стягнення з відповідача ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором №б/н від 13.06.2007 року в загальному розмірі 104390,56 грн.

Як вбачається, предмет спору між сторонами по даній справі виник за наслідком невиконання відповідачем грошових зобов`язань за кредитним договором №б/н від 13.06.2007 року, укладеним між останнім та АТ КБ «Приватбанк», внаслідок чого у відповідача виникла заборгованість, яка в загальному розмірі складає 104390,56 грн.

Внаслідок несплати відповідачем вказаної суми, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Представником позивача у поданій до суду заяві визнано та підтверджено, що відповідачем ОСОБА_1 наразі погашено заявлену до стягнення суму заборгованості, яка виникла за кредитним договором №б/н від 13.06.2007 року, за наслідком чого вбачається, що сторонами в позасудовий спосіб вирішено предмет спору по даній справі, а саме: відповідачем виконані зобов`язання зі сплати суми заборгованості, яка виникла у останнього за вказаним кредитним договором.

Вказані обставини свідчать про відсутність між сторонами по справі предмету спору, що слугували підставою для звернення позивача до суду з цим позовом, у зв`язку з чим суд вважає наявними підстави для закриття провадження по справі на підставі положень п.2 ч.1 ст. 255 ЦПК України.

Згідно з ч. 2 ст. 255 ЦПК України, про закриття провадження у справі суд постановляє ухвалу, а також вирішує питання про розподіл між сторонами судових витрат, повернення судового збору з державного бюджету.

Щодо заявленої позивачем у клопотанні про закриття провадження у справі вимоги про повернення сплаченого ним судового збору, суд зазначає наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем під час пред`явлення позову до суду було сплачено судовий збір в сумі 2662,40 грн., що підтверджується платіжною інструкцією №ZZ429B2IMZвід 19.03.2026 року.

Частиною 1 статті 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно з пунктом 5 частини першої статті 7 Закону України "Про судовий збір" сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв`язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях.

Статтею 255 ЦПК України, визначені підстави закриття провадження у справі, зокрема суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо: відсутній предмет спору (пункту 2 частини першої); позивач відмовився від позову і відмова прийнята судом (пункт 4 частини першої).

Частина 3 статті 142 ЦПК України визначає, що у разі відмови позивача від позову понесені ним витрати відповідачем не відшкодовуються, а витрати відповідача за його заявою стягуються з позивача. Однак, якщо позивач не підтримує своїх вимог унаслідок задоволення їх відповідачем після пред`явлення позову, суд за заявою позивача присуджує стягнення понесених ним у справі витрат з відповідача.

Правовий аналіз зазначеної норми дає підстави для висновку, що у разі відмови позивача від позову, понесені ним витрати відповідачем не відшкодовуються, а витрати відповідача за його заявою стягуються з позивача, за виключенням, якщо позивач не підтримує свої вимоги унаслідок задоволення їх відповідачем після пред`явлення позову.

Після відкриття провадження у справі позивач просив закрити провадження у справі, у зв`язку з відсутністю предмета спору, оскільки відповідач повністю сплатив борг. Фактичний зміст такої заяви свідчить про відмову позивача від позову унаслідок задоволення їх відповідачем після пред`явлення позову, разом з тим правовою підставою закриття провадження у справі позивач вказав відсутність предмета спору.

Верховний Суд у постанові від 21.04.2021 у справі № 199/9188/16-ц зазначив, що вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суди попередніх інстанцій не врахували положень частини третьої статті 142 ЦПК України у поєднанні із статтею 255 ЦПК України, а тому дійшли помилкового висновку, що закриття провадження у справі з підстав відсутності предмета спору (пункт 2 частини першої статті 255 ЦПК України) є відповідно до частини третьої статті 142 ЦПК України підставою для стягнення з відповідача на користь позивача понесених ним судових витрат.

Отже, закриття провадження у справі з підстав відсутності предмета спору (п. 2 ч. 1 ст. 255 ЦПК України) не є відповідно до ч. 3 ст. 142 ЦПК України підставою для стягнення з відповідача на користь позивача понесених ним судових витрат.

Одним із основних принципів цивільного судочинства є диспозитивність, зокрема стаття 13 ЦПК України зобов`язує суд розглядати справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених вимог (відповідно суд касаційної інстанції у межах доводів та вимог касаційної скарги, та перевіряти законність судових рішень лише в межах вимог заявлених у суді першої інстанції), а учаснику справи надає право розпоряджатися своїми правами, у тому числі вчиняти чи не вчиняти ті чи інші процесуальні дії, на власний розсуд.

Закриваючи провадження у справі, суд керувався пунктом 2 частини 1 статті 255 ЦПК України.

Таким чином, оскільки провадження по справі підлягає закриттю за відсутністю предмету спору на підставі п. 2 ч. 1 ст. 255 ЦПК України, відповідно до пункту 4 частини 1 статті 7 Закону України "Про судовий збір", належить повернути позивачу з державного бюджету суму сплаченого судового збору в розмірі 2662,40 грн.

Керуючись ст. 141, 142, п.2 ч.1 ст. 255, 352-354 ЦПК України, ст. 7 Закону України «Про судовий збір», суд,

УХВАЛИВ:

Заяву представника позивача Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» Савіхіної Анастасії Миколаївни про закриття провадження по справі задовольнити.

Провадження по цивільній справі №947/13307/26 за позовною заявою Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості закрити.

Роз`яснити сторонам по справі, що повторне звернення до суду з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається.

Зобов`язати Управління Державної казначейської служби України у місті Одесі Одеської області, код ЄДРПОУ 38016923, адреса: 65009, м. Одеса, вул. Артура Савельєва, 6, повернути Акціонерному товариству Комерційний банк «Приватбанк», код ЄДРПОУ 14360570, судовий збір у розмірі 2662 (дві тисячі шістсот шістдесят дві) гривні 40 (сорок) копійок, який було сплачено на розрахунковий рахунок отримувача UA758999980313171206000015756, банк отримувача ГУК в Од.обл./Київський р-н/22030101, Код отримувача (код за ЄДРПОУ) 37607526, Банк отримувача Казначейство України(ел. адм. подат.), за платіжною інструкцією №ZZ429B2IMZвід 19.03.2026 року на загальну суму 2662,40 гривень, копія якої зберігається в матеріалах цивільної справи №947/13307/26.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту її підписання.

Ухвала може бути оскаржена шляхом подання апеляційної скарги на ухвалу суду протягом п`ятнадцяти днів з дня її складення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання)без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її проголошення або складення,має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження ухвали суду, якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Головуючий Калініченко Л. В.