Решение № 139290501, 27.08.2026, Приморський районний суд м. Одеси

Справа № 522/6544/26-Е

Провадження №2/522/7300/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 серпня 2026 року м. Одеса

Приморський районний суд м. Одеси у складі головуючої судді Косіциної В.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін справу за позовом Національного університету «Одеська політехніка» до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про солідарне стягнення заборгованості за отримані послуги з облаштування та утримання будинків і приміщень та відшкодування суми комунальних витрат, -

ВСТАНОВИВ:

21 квітня 2026 року до Приморського районного суду м. Одеси надійшла позовна заява Національного університету «Одеська політехніка» до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про солідарне стягнення заборгованості за отримані послуги з облаштування та утримання будинків і приміщень та відшкодування суми комунальних витрат, у якій позивач просить солідарно стягнути з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 заборгованість за отримані послуги з облаштування та утримання будинків і приміщень та відшкодування суми комунальних витрат у загальній сумі 66 261,70 гривень, а також здійснити розподіл судових витрат.

За результатами автоматизованого розподілу справи між суддями, справа передана на розгляд судді Косіциній В.В.

28 квітня 2026 року від ОСОБА_1 надійшло клопотання про розгляд справи з викликом сторін у разі її відкриття.

28 квітня 2026 року від ОСОБА_1 надійшла заява про ознайомлення з матеріалами справи.

Ухвалою судді Косіциної В.В. від 30.04.2026 справу прийнято до свого провадження, встановлено, що розгляд справи буде відбуватися в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін у змішаній формі (паперовій та електронній). Відповідачу надано 15-ти денний термін з моменту отримання копії ухвали для подання відзиву на позовну заяву.

Копію ухвали суду від 30.04.2026 було доставлено до електронного кабінету ОСОБА_1 05.05.2026, що підтверджується довідкою про доставку електронного документу.

Копію ухвали суду від 30.04.2026 було відправлено за зареєстрованим місцем проживання ОСОБА_2 листом з рекомендованим повідомленням про вручення, який було вручено отримувачу, про що свідчить підпис адресата на поштовому поверненні.

08 травня 2026 року від ОСОБА_1 надійшло заперечення проти розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження та клопотання про витребування доказів.

Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 11.05.2026 заяву ОСОБА_1 від 08.05.2026 про розгляд справи в порядку загального позовного провадження залишено без задоволення. Клопотання про витребування доказів залишено без задоволення.

Копію ухвали суду від 11.05.2026 було доставлено до електронного кабінету ОСОБА_1 14.05.2026 о 22:09, що підтверджується довідкою про доставку електронного документу.

19 травня 2026 року від ОСОБА_1 надійшла заява про застосування строку позовної давності.

19 травня 2026 року від ОСОБА_1 надійшов відзив на позовну заяву, у якому відповідачка зазначає, що позовні вимоги є необґрунтованими, недоведеними та такими, що не підлягають задоволенню, оскільки позивачем не доведено: наявність належних правових підстав виникнення зобов`язання; статус належного кредитора; законність встановлення тарифів; факт та обсяг фактично наданих послуг; правомірність і прозорість нарахувань; підстави для солідарної відповідальності відповідачів; розміру витрат на професійну правничу допомогу. Крім того, зазначає, що між сторонами з 2020 року існують тривалі спори.

19 травня 2026 року від ОСОБА_1 надійшли додаткові пояснення та повторне клопотання про витребування доказів.

19 травня 2026 року від ОСОБА_1 надійшли додаткові пояснення у справі.

19 травня 2026 року від ОСОБА_1 надійшла заява про відвід судді.

21 травня 2026 року від ОСОБА_1 надійшли додаткові пояснення.

Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 01.06.2026 у задоволенні заяви ОСОБА_1 про відвід судді відмовлено. Заяву про відвід судді передано до канцелярії суду для визначення судді в порядку ст. 33 ЦПК України для розгляду даної заяви.

03 червня 2026 року ухвалою судді Приморського районного суду м. Одеси Бондара В.Я. у задоволенні заяви ОСОБА_1 про відвід судді було відмовлено.

Копію ухвали суду від 01.06.2026 було доставлено до електронного кабінету ОСОБА_1 01.06.2026 о 19:30, що підтверджується довідкою про доставку електронного документу.

03 червня 2026 року ОСОБА_1 було подано відзив на позовну заяву від імені ОСОБА_2 надійшов, у якому відповідачка вказує, що матеріали справи не містять первинних документів, які б дозволяли перевірити правильність нарахування спірної заборгованості, фактичні обсяги споживання ресурсів, порядок їх розподілу між квартирами та реальних розмір понесених позивачем витрат. Зазначає, що позов фактично ґрунтується на внутрішніх таблицях та реєстрах самого позивача, достовірність яких неможливо перевірити без первинних документів. Та вказує, що заявлені позовні вимоги не можуть вважатися доведеними належними та допустимими доказами.

03 червня 2026 року від ОСОБА_1 надійшло клопотання про долучення доказів, а саме відзиву ОСОБА_2 .

Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 18.06.2026 клопотання ОСОБА_1 від 19.05.2026 про витребування доказів задоволено частково та витребувано у позивача належним чином засвідчені договори з постачальниками комунальних послуг. У задоволенні лопотання ОСОБА_1 про долучення відзив на позовну заяву від імені ОСОБА_2 відмовлено. Відзив на позовну заяву повернуто заявникові.

22 червня 2026 року від ОСОБА_2 надійшла заява про поновлення строку на подання відзиву разом із відзивом на позовну заяву, у якому відповідачка зазначила, що матеріали справи не містять первинних документів, які б дозволили перевірити правильність нарахування спірної заборгованості, фактичні обсяги споживання ресурсів, порядок їх розподілу між квартирами та реальний розмір понесених позивачем витрат. Також вказує, що позов ґрунтується на внутрішніх таблицях та реєстрах самого позивача, достовірність яких неможливо перевірити без первинних документів. Та вказує, що заявлені позовні вимоги не можуть вважатися доведеними належними та допустимими доказами.

24 червня 2026 року від ОСОБА_1 надійшли додаткові пояснення у справі.

Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 29.06.2026 ОСОБА_3 було поновлено строк для подання відзиву та прийнято його до розгляду.

23 липня 2026 року від позивача, на виконання ухвали суду від 18.06.2026, надійшла заява про долучення доказів.

27 липня 2026 року від ОСОБА_3 надійшло клопотання про надання строку для ознайомлення з новими доказами та забезпечення права відповідачів на захист.

Будь яких інших заяв або клопотань від учасників справи не надходило.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Відповідно до ч. 4, 5 ст. 268 ЦПК України, у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення. Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Суд, вивчивши та дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов до наступних висновків.

Згідно відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного Реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 24.04.2026 № 474175461 ОСОБА_1 є власницею нерухомого майна, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 з 30 липня 2025 року на підставі договору дарування №1466.

Відповідно до цих же відомостей ОСОБА_2 була власницею об`єкта нерухомого майна, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 з 18 лютого 2013 року по 30 липня 2025 року.

Згідно відповіді з Єдиного державного демографічного реєстру від 24.04.2026 №2645341 ОСОБА_1 з 05.09.2014 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 .

Згідно відповіді з ВОМІРМП УПРЕ ГУ ДМС в Одеській області від 27.04.2026 №5188/16013 ОСОБА_2 з 13.08.2001 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 .

Національний університет «Одеська політехніка» є балансоутримувачем житлового будинку за адресою: АДРЕСА_2 .

У листі Міністерства освіти України від 12.01.1999 №1/11-55 зазначено, що ним було розглянуто звернення від 11.12.1998 №124-85-1168 відносно зміни статусу гуртожитку №8 університету на «відомчий житловий будинок» для надання житла співробітникам і враховуючи те, що інші гуртожитки університету забезпечують потребу студентів і місцях без погіршення їх проживання Міністерство освіти України не заперечує проти цього. Після прийняття в експлуатацію житлового будинку за адресою: АДРЕСА_2 він набув статус сімейний гуртожиток (гуртожиток для працівників Університету). В подальшому, відповідно до норм чинного законодавства квартири у цьому будинку були отриманні мешканцями (працівниками університету) у власність.

З метою забезпечення мешканців житлово-комунальними послугами Національний університет «Одеська політехніка» укладає договори на надання комунальних послуг з відповідними підприємствами та виконує роботи по обслуговуванню та підтримки систем водопостачання/водовідведення, електропостачання та теплопостачання відповідно до точки розподілу вказаної у відповідних договорах. На підтвердження чого та на виконання ухвали суд від 18.06.2026, позивачем було долучено до матеріалів справи копії договорів з постачальники комунальних послуг за 2021-2026 роки.

Як зазначає позивач, у будинку встановлені лічильники електроенергії, водопостачання, теплопостачання. Зазначені лічильники знаходяться на обліку у відповідних надавачах комунальних послуг та рахуються за ним. Розрахунки з постачальниками комунальних послуг здійснює Національний університет «Одеська політехніка» за показниками відповідних лічильників на підставі укладених договорів.

Відповідно до наданого позивачем реєстру нарахувань та оплат послуг з облаштування та утримання і обслуговування внутрішньобудинкових систем водопостачання, електропостачання, теплопостачання та прибудинкової території станом на 01.03.2026 за адресою: АДРЕСА_1 загальною площею 44,00 кв.м., що належить ОСОБА_2 , у відповідачів утворилась заборгованість зі сплати (відшкодування) житлово-комунальних послуг та за утримання і обслуговування будинку у розмірі 66 261,70 гривень.

З метою досудового врегулювання зазначеного питання позивачем на адресу відповідачів були надіслані претензії щодо необхідності погашення боргу, що підтверджується долученими до матеріалами справи: претензією від 01.06.2023 №924/104-06, претензією від 28.09.2026 №1626/104?06; претензією від 24.05.2024 №646/104/08; претензією від 17.09.2024 №1331/104-08; претензією від 18.02.2025 №377/104-08; претензією від 16.07.2025 №1184/104/08.

19 травня 2026 року від ОСОБА_1 надійшла заява про застосування строку позовної давності. Так само відповідачі заявляють вимоги про застосування строків позовної давності у своїх відзивах на позовну заяву.

Проте, згідно зі статтею 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Статтею 257 ЦК України встановлена загальна позовна давність тривалістю у три роки.

Відповідно до частини першої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Відповідно до ч. 2 ст. 264 ЦК України, позовна давність переривається у разі пред`явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач.

Якщо позовні вимоги судом визнано обґрунтованими, а стороною у справі заявлено про сплив позовної давності, суд зобов`язаний застосувати до спірних правовідносин положення статті 267 ЦК України і вирішити питання про наслідки такого спливу (тобто або відмовити в позові у зв`язку зі спливом позовної давності, або за наявності поважних причин її пропущення - захистити порушене право, але в будь-якому разі вирішити спір з посиланням на зазначену норму).

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).

Законом №540-ІХ внесено зміни до пункту розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України та передбачено, що строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії карантину, встановленого постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 №211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (далі Постанова №211).

Закон №540-ІХ передбачив, що моментом, з якого продовжується позовна давність (у тому числі передбачена статтями 257, 258 ЦК України), є запровадження карантину відповідно до Постанови №211, тобто 12.03.2020. А тому у разі, якщо сплив позовної давності мав би настати з 12.03.2020, а позивач звернувся до суду після цього моменту, але до закінчення карантину, позовна давність не може вважатись пропущеною, а суд не має підстав для застосування статті 267 ЦК України (наслідки спливу позовної давності).

Така позиція наведена в постанові Верховного Суду від 25 серпня 2021 року у справі №914/1560/20.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року №651 на всій території України карантин, встановлений з метою запобігання поширенню гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 відмінено з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 року.

Проте, указом Президента України № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до п.20 ч.1 ст.106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року введено воєнний стан, який триває і по теперішній час.

Згідно п.19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану.

04 вересня 2025 року набрав чинності Закон України «Про внесення зміни до розділу Прикінцеві та перехідні положення ЦК України щодо поновлення перебігу позовної давності», згідно з яким п. 19 розділу виключається.

Конституція та закони України встановлюють принцип заборони зворотної дії закону в часі.

Тому, позовну давність слід розраховувати із урахуванням строку, на який строк позовної давності був зупинений.

Таким чином, строк позовної давності за вимогами про заборгованість за отримані послуги з облаштування та утримання будинків і приміщень та відшкодування суми комунальних витрат у загальній сумі 66 261,70 гривень у даному випадку становить три роки і підлягає обчисленню з 04 вересня 2025 року. З огляду на те, що позовну заяву було подано 21 квітня 2026 року, відсутні підстави вважати, що позивачем пропущений строк позовної давності.

Згідно з ч.1 ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Статтею 11 ЦК України визначено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Університет є бюджетною установою, юридичною особою публічного права державним закладом, який здійснює свою діяльність на засадах неприбутковості.

Частиною четвертою статті 319 Цивільного Кодексу України зазначено, що власність зобов`язує.

Статтею 322 ЦК України передбачено, що власник зобов`язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог-відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (ст. 526 ЦК України).

Відповідно до ст. 615 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов`язання.

Споживачі зобов`язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними.

Відсутність договору на надання послуг сама по собі не може бути підставою для звільнення споживача (відповідача) від оплати послуг у повному обсязі. Адже, позивач не може самостійно припинити надавати послуги відповідачу з теплопостачання з тієї причини, що відключення квартири відповідача від системи теплопостачання неможливе без проникнення в саму квартиру.

Указана позиція повністю співпадає з правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів КГС від 21.04.2020 у справі № 910/7968/19.

Відповідно до ст. 385 ЦК України, власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку (будинках) для забезпечення експлуатації такого будинку (будинків), користування квартирами та нежитловими приміщеннями та управління, утримання і використання спільного майна багатоквартирного будинку (будинків) можуть створювати об`єднання співвласників багатоквартирного будинку (будинків). Таке об`єднання є юридичною особою, що створюється та діє відповідно до закону та статуту.

Згідно ст. ст. 4, 12 Закону України "Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку", об`єднання створюється для забезпечення і захисту прав співвласників та дотримання їхніх обов`язків, належного утримання та використання спільного майна, забезпечення своєчасного надходження коштів для сплати всіх платежів, передбачених законодавством та статутними документами. Основна діяльність об`єднання полягає у здійсненні функцій, що забезпечують реалізацію прав співвласників на володіння та користування спільним майном співвласників, належне утримання багатоквартирного будинку та прибудинкової території, сприяння співвласникам в отриманні житлово-комунальних та інших послуг належної якості за обґрунтованими цінами та виконання ними своїх зобов`язань, пов`язаних з діяльністю об`єднання. Управління багатоквартирним будинком здійснює об`єднання через свої органи управління. Об`єднання самостійно визначає порядок управління багатоквартирним будинком та може змінити його у порядку, встановленому цим Законом та статутом об`єднання.

Статтею 1 Закону України "Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку" передбачено, що управління багатоквартирним будинком полягає у вчиненні співвласниками багатоквартирного будинку дій щодо реалізації прав та виконання обов`язків співвласників, пов`язаних з володінням, користуванням і розпорядженням спільним майном багатоквартирного будинку.

Законом України "Про житлово-комунальні послуги" також передбачено, що балансоутримувачем будинку, споруди, житлового комплексу або комплексу будинків і споруд є власник або юридична особа, яка за договором з власником утримує на балансі відповідне майно, а також веде бухгалтерську, статистичну та іншу передбачену законодавством звітність, здійснює розрахунки коштів, необхідних для своєчасного проведення капітального і поточного ремонтів та утримання, а також забезпечує управління цим майном і несе відповідальність за його експлуатацію згідно з законом. Балансоутримувач зобов`язаний в т.ч. забезпечити умови для своєчасного проведення капітального і поточного ремонтів відповідно до встановлених стандартів, нормативів, норм та правил; забезпечити належні експлуатацію та утримання майна, що перебуває на його балансі.

Згідно п. п. 1, 2, 5, 6 ст. 7 Закону України "Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку", співвласники зобов`язані забезпечувати належне утримання та належний санітарний, протипожежний і технічний стан спільного майна багатоквартирного будинку; забезпечувати технічне обслуговування та у разі необхідності проведення поточного і капітального ремонту спільного майна багатоквартирного будинку; виконувати рішення зборів співвласників; забезпечувати додержання вимог житлового і містобудівного законодавства щодо проведення реконструкції, реставрації, поточного і капітального ремонтів, технічного переоснащення приміщень або їх частин; кожний співвласник несе зобов`язання щодо належного утримання, експлуатації, реконструкції, реставрації, поточного і капітального ремонтів, технічного переоснащення спільного майна багатоквартирного будинку пропорційно до його частки співвласника.

Згідно із ч. 2 ст. 7 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» кожний співвласник несе зобов`язання щодо належного утримання, експлуатації, реконструкції, реставрації, поточного і капітального ремонтів, технічного переоснащення спільного майна багатоквартирного будинку пропорційно до його частки співвласника.

Згідно положень п. 11 ст. 10 Закону України «Про особливості здійснення права власності в багатоквартирному будинку» рішення зборів співвласників є обов`язковими для всіх співвласників, включаючи тих, які набули право власності на квартиру чи нежитлове приміщення після прийняття рішення.

Згідно п. 5 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» співвласники зобов`язані виконувати рішення загальних зборів.

Відповідно до ст. 15 Закону України "Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку" співвласник зобов`язаний забезпечувати збереження приміщень, брати участь у проведенні їх реконструкції, реставрації, поточного і капітального ремонтів, технічного переоснащення; забезпечувати дотримання вимог житлового і містобудівного законодавства щодо проведення реконструкції, реставрації, поточного і капітального ремонтів, технічного переоснащення приміщень або їх частин; своєчасно і в повному обсязі сплачувати належні внески і платежі.

Відповідно до ч. 6 ст. 22 Закону України «Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку», для фінансування самозабезпечення об`єднання співвласники сплачують відповідні внески і платежі в розмірах, установлених загальними зборами об`єднання.

Згідно частині 2 статті 8 Закону України «Про особливості здійснення права власності в багатоквартирному будинку», кожний співвласник несе зобов`язання щодо належного утримання, експлуатації, реконструкції, реставрації, поточного і капітального ремонтів, технічного переоснащення спільного майна багатоквартирного будинку пропорційно до його частки співвласника.

Статтею 13 Закону України від 9 листопада 2017 року № 2189-VIII «Про житлово-комунальні послуги» визначено, що послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій включають в себе: прибирання внутрішньобудинкових приміщень та прибудинкової території; санітарно-технічне обслуговування; обслуговування внутрішньобудинкових мереж; утримання ліфтів; освітлення місць загального користування; поточний ремонт; вивезення побутових відходів тощо.

Відповідно до Порядку формування тарифів на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 1 червня 2011 року № 869, тариф на ці послуги розраховується окремо за кожним будинком залежно від запланованих кількісних показників послуг, що фактично повинні надаватися для забезпечення належного санітарно-гігієнічного, протипожежного, технічного стану будинків і споруд та прибудинкових територій з урахуванням Типового переліку послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, затвердженого вказаною постановою Кабінету Міністрів України. Перелік послуг за кожним будинком погоджується у договорі на надання цих послуг, який укладається між споживачами та підприємством, організацією тощо, які надають ці послуги.

Отже, законодавство, яке регулює порядок забезпечення співвласниками багатоквартирного будинку утримання та експлуатацію багатоквартирного будинку, користування спільним майном у такому будинку, вчинення співвласниками багатоквартирного будинку дій щодо реалізації прав та виконання обов`язків співвласників, пов`язаних з володінням, користуванням і розпорядженням спільним майном багатоквартирного будинку (управління багатоквартирним будинком), передбачає, що внески і платежі на утримання, експлуатацію та ремонт спільного майна є складовою частиною внесків та платежів співвласників як витрат на управління багатоквартирним будинком.

КЦС ВС у постанові від 20.02.2020 у справі № 522/2173/14 зазначив, що особа, яка є власником приміщення і, у свою чергу, співвласником будинку, в якому створено ОСББ, однак не є членом цього об`єднання, зобов`язана брати участь у витратах на управління, утримання та збереження будинку, а об`єднання наділено правом у разі нездійснення цією особою таких дій звернутися до суду з позовом про стягнення нарахованих за цими витратами платежів.

У відзиві на позовну заяву ОСОБА_1 вказує, що встановлення тарифів наказом ректора університету є неправомірним, оскільки його накази є внутрішнім документом установи та не є нормативно-правовими актами, обов`язковими для власників квартир.

Оцінюючи наведені доводи, суд виходить із того, що сам по собі статус наказу ректора як внутрішнього організаційно-розпорядчого документа не свідчить про неправомірність встановлених ним тарифів та не є достатньою підставою для висновку про відсутність у відповідачки обов`язку оплачувати фактично отримані послуги.

У даному випадку необхідно враховувати характер правовідносин між сторонами, фактичне надання послуг з облаштування та утримання будинків і приміщень, а також здійснення відповідних нарахувань власникам квартир. Накази ректора, якими визначалися розміри відповідних платежів, є документами, на підставі яких позивач здійснював розрахунок вартості послуг у відповідні періоди. Тому питання їх правомірності має оцінюватися не лише з огляду на їх формальну назву, а з урахуванням повноважень позивача, підстав виникнення відповідних правовідносин та фактичного надання послуг.

При цьому ОСОБА_1 не наведено конкретних обставин та не надано належних і допустимих доказів того, що позивач не мав повноважень встановлювати розмір плати за послуги, що надавалися власникам квартир, або що визначені наказами тарифи були скасовані, визнані незаконними чи не підлягали застосуванню у спірні періоди.

Посилання відповідачки на те, що накази ректора не є нормативно-правовими актами, саме по собі не спростовує факту виникнення у неї обов`язку з оплати отриманих послуг. Предметом розгляду у цій справі є не питання нормативності зазначених наказів, а наявність між сторонами правовідносин щодо надання та оплати відповідних послуг, факт їх надання, період користування ними та розмір заборгованості.

У постанові Верховного Суду від 06 липня 2022 року у справі № 537/1118/20 (провадження №61-16306св21) зазначено, що стандарт доказування є важливим елементом змагального цивільного процесу. Принцип змагальності, закріплений у статті 12 ЦПК України, забезпечує повноту дослідження обставин справи та передбачає покладення тягаря доказування на кожну зі сторін відповідно до заявлених нею вимог і заперечень.

При цьому принцип змагальності не покладає на суд обов`язку вважати доведеною ту чи іншу обставину лише на підставі тверджень сторони. Кожна обставина, на яку посилається сторона як на підставу своїх вимог або заперечень, має бути підтверджена належними, допустимими та достатніми доказами таким чином, щоб з урахуванням усієї сукупності поданих доказів висновок про існування відповідної обставини був більш вірогідним, ніж протилежний.

Отже, якщо сторона не подала достатніх доказів на підтвердження певної обставини, суд, керуючись правилами розподілу тягаря доказування та оцінки доказів, робить висновок про її недоведеність.

Застосовуючи наведені правові висновки до спірних правовідносин, суд звертає увагу, що відповідачі, заперечуючи проти позовних вимог та правильності наданого Національним університетом «Одеська політехніка» розрахунку заборгованості, посилаються на відсутність доказів фактичного надання послуг.

Зокрема, відповідачі зазначають, що наданий позивачем «реєстр нарахувань» є внутрішнім документом позивача та сам по собі не підтверджує фактичного надання послуг. Крім того, вказують на ненадання позивачем первинних бухгалтерських документів, актів виконаних робіт, актів приймання-передачі, документів щодо фактичної закупівлі комунальних послуг, фактично понесених витрат та їх розподілу між квартирами.

Надаючи оцінку зазначеним доводам, суд виходить із того, що на підтвердження заявлених вимог позивачем подано не лише реєстр нарахувань, а сукупність документів, які підтверджують підстави виникнення заборгованості, фактичне здійснення витрат та розмір нарахувань.

Так, позивачем надано копії договорів, укладених із постачальниками відповідних житлово-комунальних послуг, а також додаткових угод до них, у яких відображено тарифи, вартість відповідних послуг, обсяги їх постачання та інші істотні умови. Зазначені документи підтверджують наявність договірних відносин позивача з відповідними постачальниками, придбання необхідних послуг та ресурсів, а також витрати, понесені позивачем у зв`язку із забезпеченням утримання будинку та наданням відповідних послуг його мешканцям.

Отже, твердження відповідачів про те, що позивач не надав документів щодо фактичної закупівлі комунальних послуг та понесених витрат, не відповідає матеріалам справи. Надані позивачем договори з постачальниками та додаткові угоди до них містять відповідні відомості щодо вартості послуг, тарифів, обсягів їх постачання та інших умов, на підставі яких позивач здійснював відповідні нарахування.

При цьому суд зазначає, що «реєстр нарахувань» є одним із доказів, наданих позивачем на підтвердження розміру заборгованості, та містить відомості щодо здійснених нарахувань, їх розміру та періодів, за які вони здійснювалися. Його зміст підлягає оцінці не ізольовано, а у сукупності з іншими доказами у справі, зокрема договорами з постачальниками житлово-комунальних послуг та додатковими угодами до них.

Також відповідачі посилаються на відсутність підтверджених обсягів споживання послуг. Однак, заперечуючи проти визначених позивачем обсягів, відповідачі не надали суду показників лічильників за відповідні спірні періоди, не навели фактичних обсягів споживання, які, на їхню думку, мали бути враховані, та не надали відповідного контррозрахунку заборгованості.

Таким чином, посилання на відсутність підтверджених обсягів споживання саме по собі не свідчить про неправильність нарахувань позивача, оскільки відповідачі не надали доказів того, що фактичні обсяги споживання були іншими, ніж ті, які покладені позивачем в основу розрахунку.

Відповідачі також зазначають, що надані позивачем документи містять суперечності та, на їхню думку, свідчать про довільне формування заборгованості. На підтвердження зазначених доводів було надано таблицю, у якій наведено порівняння окремих показників та сум, що містяться у документах, наданих позивачем.

Оцінюючи наведені заперечення, суд зазначає, що сам факт зазначення відповідачами у таблиці розбіжностей між окремими показниками або сумами у різних документах не є безумовним доказом неправильності здійснених позивачем нарахувань. Відповідачами не визначено, яка саме сума, на їхню думку, є правильною за кожний спірний період, та не надано власного розрахунку, який би ґрунтувався на відповідних документах і спростовував розрахунок позивача.

Також відповідачі посилаються на відсутність пояснення походження окремих нарахувань та наявність додаткових сум без належного обґрунтування. Водночас наданий позивачем розрахунок містить відомості про здійснені нарахування, їх розмір та періоди, за які вони проведені, а також відображає здійснені платежі та їх зарахування. Відтак суд не вбачає підстав вважати, що нарахування були сформовані довільно лише на підставі самого факту наявності у відповідачів запитань щодо окремих показників.

Таким чином, наведені відповідачами у таблиці розбіжності підлягають оцінці судом, однак самі по собі не свідчать про неправильність розрахунку заборгованості. Для висновку про необґрунтованість нарахувань відповідачі повинні були не лише вказати на відмінності між окремими документами, а й довести, що такі відмінності є наслідком неправильного нарахування, визначити конкретну суму, яка, на їхню думку, підлягає стягненню, та надати відповідний контррозрахунок. Однак такого контррозрахунку відповідачами не надано. Наведені ними дані не містять визначення кінцевого розміру заборгованості, який, на їхню думку, є правильним, та не спростовують розрахунку позивача в цілому.

Щодо доводів відповідачів про неврахування позивачем здійснених ними платежів на погашення заборгованості, суд зазначає наступне.

Відповідачі надали квитанцію на підтвердження здійснення платежу у розмірі 990,00 гривень. Водночас із наданого позивачем розрахунку заборгованості вбачається, що платіж у розмірі 990,00 гривень від 05 березня 2026 року позивачем враховано та зараховано в рахунок погашення заборгованості. Таким чином, доводи відповідачів про неврахування зазначеного платежу не знайшли свого підтвердження, оскільки відповідна сума у розмірі 990,00 гривень відображена у розрахунку позивача.

При цьому інших конкретних платежів, які, на думку відповідачів, не були враховані позивачем при визначенні розміру заборгованості, відповідачами не зазначено та доказів їх здійснення суду не надано. Отже, надана відповідачами квитанція на суму 990,00 гривень не спростовує розрахунок позивача, оскільки відповідний платіж уже врахований при визначенні розміру заборгованості.

З огляду на викладене суд не вбачає підстав для висновку про недоведеність факту надання послуг або необґрунтованість розрахунку заборгованості лише на підставі загальних заперечень відповідачів. Наведені ними доводи належними та допустимими доказами не підтверджені, а тому не спростовують наданих позивачем доказів та розрахунку заборгованості.

У позовній заяві позивач просить стягнути з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 заборгованість за отримані послуги з облаштування та утримання будинків і приміщень та відшкодування суми комунальних витрат солідарно.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживач має право одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору про надання житлово-комунальних послуг. Водночас відповідно до пункту 5 частини другої статті 7 цього Закону споживач зобов`язаний оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

Таким чином, обов`язок щодо оплати житлово-комунальних послуг покладається на споживача таких послуг та виникає у зв`язку з їх отриманням у відповідний період.

ВС у постанові від 01 вересня 2020 року у справі №686/6276/19 (провадження № 61-604св20) виснував, що новий власник майна не зобов`язаний повертати борги попереднього власника, якщо суд установить, що він не брав на себе обов`язку з їх сплати. Договори про надання послуг не обтяжують майна, тому за відсутності відповідної умови в договорі щодо відчуження нерухомого майна суд повинен відмовляти в задоволенні позовних вимог до нового власника, оскільки належним відповідачем є попередній власник.

Як було встановлено судом, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 були власницями нерухомого майна, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 в різні періоди, а саме ОСОБА_2 була власницею вказаного майна з 18.02.2013 по 29.07.2025, а ОСОБА_1 є власницею майна з 30.07.2025.

У зв`язку з цим при визначенні розміру заборгованості, яка підлягає стягненню з кожної з відповідачок, необхідно враховувати періоди перебування майна у власності кожної з них.

Відповідно до наданого позивачем реєстру нарахувань та оплат послуг з облаштування та утримання і обслуговування внутрішньобудинкових систем водопостачання, електропостачання, теплопостачання та прибудинкової території станом на 01.03.2026 за адресою: АДРЕСА_1 загальною площею 44,00 кв.м., що належить ОСОБА_2 , у відповідачів утворилась заборгованість зі сплати (відшкодування) житлово-комунальних послуг та за утримання і обслуговування будинку у розмірі 66 261,70 гривень.

Виходячи з вище наведеного, у ОСОБА_2 наявна заборгованість за період з 18.02.2013 по 29.07.2025 у розмірі 61 507,44 гривень яка складається з:

- заборгованості за 2021 рік у розмірі 4 822,91 гривень;

- заборгованості за 2022 рік у розмірі 10 826,86 гривень;

- заборгованості за 2023 рік у розмірі 20 480,14 гривень;

- заборгованості за 2024 рік у розмірі 18 939,78 гривень;

- заборгованості за період з 01.01.2025 по 30.06.2025 у розмірі 6 139,75 гривень;

- заборгованості за період з 01.07.2025 по 30.07.2025 у розмірі 298,00 гривень (318,56 / 31 * 29).

У свою чергу, на підставі вище зазначеного, у ОСОБА_1 наявна заборгованість у період з 30.07.2025 по 28.02.2026 у розмірі 4 754,25 гривень, яка складається з:

- заборгованості за період з 30.07.2025 по 31.07.2025 у розмірі 20,55 гривень (318,56 / 31 * 2);

- заборгованості за період з 01.08.2025 по 31.12.2025 у розмірі 2 854,46 гривень;

- заборгованості за період з 01.01.2026 по 28.02.2026 у розмірі 1 879,24 гривень.

Отже, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню шляхом стягнення з ОСОБА_2 заборгованості за отримані послуги з облаштування та утримання будинків і приміщень та відшкодування суми комунальних витрат у розмірі 61 507,44 гривень, та з ОСОБА_1 заборгованості за отримані послуги з облаштування та утримання будинків і приміщень та відшкодування суми комунальних витрат у розмірі 4 754,25 гривень.

Статтею 264 ЦПК України передбачено, що під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання, зокрема, як розподіл між сторонами судових витрат.

У статті 141 ЦПК України визначено, шо судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються:

- у разі задоволення позову - на відповідача;

- у разі відмови в позові - на позивача;

- у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Щодо судового збору суд зазначає наступне.

Згідно ч. 1 ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

У позовній заяві позивач просить здійснити розподіл судових витрат.

Згідно копії платіжної інструкції від 14.04.2026 №850, Національний університет «Одеська політехніка» сплатив в якості судового збору грошову суму у розмірі 2662,40 гривень.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Розрахунок суми судового збору, що підлягає стягненню з ОСОБА_1 :

Ціна позову 66 261,70 гривень.

Розмір задоволених позовних вимог щодо ОСОБА_1 4 754,25 гривень.

Питома вага 0,0717 (4 754,25 / 66 261,70).

Сума судового збору, пропорційна заявленим позовним вимога 190,89 гривень (2 662,40 * 0,0717).

Розрахунок суми судового збору, що підлягає стягненню з ОСОБА_2 :

Ціна позову 66 261,70 гривень.

Розмір задоволених позовних вимог щодо ОСОБА_2 61 507,44 гривень.

Питома вага 0,9283 (61 507,44 / 66 261,70).

Сума судового збору, пропорційна заявленим позовним вимога 2 471,51 гривень (2 662,40 * 0, 9283).

Враховуючи те, що суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову, з ОСОБА_1 в порядку розподілу судових витрат підлягає стягненню сума сплаченого судового збору у розмірі 190,89 гривень, а з ОСОБА_2 сума сплаченого судового збору у розмірі 2 471,51 гривень.

Враховуючи наведене та керуючись ст.ст. 6, 7, 10-13, 18, 76-81, 89, 258, 259, 263-265, 268, 273, 274, 279, 352-353 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позовну заяву Національного університету «Одеська політехніка» до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про солідарне стягнення заборгованості за отримані послуги з облаштування та утримання будинків і приміщень та відшкодування суми комунальних витрат задовольнити частково.

Стягнути з відповідача ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , АДРЕСА_1 , РНОКПП - НОМЕР_1 на користь Національного університету «Одеська політехніка», м. Одеса, просп. Шевченка, буд. 1, ЄДРПОУ - 43861328 заборгованість за отримані послуги з облаштування та утримання будинків і приміщень та відшкодування суми комунальних платежів у розмірі 4 754 (чотири тисячі сімсот п`ятдесят чотири) гривні 25 (двадцять п`ять) копійок.

Стягнути з відповідача ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , АДРЕСА_1 , РНОКПП - НОМЕР_2 на користь Національного університету «Одеська політехніка», м. Одеса, просп. Шевченка, буд. 1, ЄДРПОУ - 43861328 заборгованість за отримані послуги з облаштування та утримання будинків і приміщень та відшкодування суми комунальних платежів у розмірі 61 507 (шістдесят одна тисяча п`ятсот сім) гривень 44 (сорок чотири) копійки.

Стягнути з відповідача ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , АДРЕСА_1 , РНОКПП - НОМЕР_1 на користь Національного університету «Одеська політехніка», м. Одеса, просп. Шевченка, буд. 1, ЄДРПОУ - 43861328 суму сплаченого судового збору в розмірі 190 (сто дев`яносто) гривень 89 (вісімдесят дев`ять) копійок.

Стягнути з відповідача ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , АДРЕСА_1 , РНОКПП - НОМЕР_2 на користь Національного університету «Одеська політехніка», м. Одеса, просп. Шевченка, буд. 1, ЄДРПОУ - 43861328 суму сплаченого судового збору в розмірі 2 471 (дві тисячі чотириста сімдесят одна) гривня 51 (п`ятдесят одна) копійка.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Одеського апеляційного суду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Текст рішення складено та підписано 27 серпня 2026 року.

Суддя Косіцина В.В.